1. Визначення психології. Її зв'язок із іншими гуманітарними дисциплінами.

Психоло́ гія — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття,

волю) та поведінку людини.
Психологія характеризується тісними зв'язками, насамперед, з іншими
науками про людину - філософією, соціологією, історією, фізіологією,
педагогікою.
2. Об'єкт та предмет психології.
Об'єкт психології – це певні прояви об'єктивного або суб'єктивного світу
людини. Предмет психології – це результат теоретичного абстрагування на
основі принципів, за якими виділяються закономірності розвитку
досліджуваного об'єкта

3. Функції психології.
Соціально-діагностична. Вона дозволяє спеціалісту проаналізувати
психологічний стан клієнта та його соціально-психологічні зміни.
Профілактична функція використовується для дослідження
психологічного стану людини, а також аналізу її поведінки та
психологічних змін та укріплення соціально-психологічного стану
особи.
Функція прогнозу, або прогностична функція, через прогнозування
поведінки особи дозволяє дослідити зміни у психологічному стані та
чітко простежити, як у майбутньому буде змінюватися психологічний
стан людини.
Соціально-терапевтична функція - Ця функція дозволяє
проаналізувати основні соціально-психологічні проблеми пацієнта на
основні засобів терапевтичних методів та процедур .

4. Основні школи психології.

Гештальтпсихологія - це науковий напрямок, що вивчає проблеми, що
виникають у цілісності сприйняття, і займається ними ж на практиці.
Біхевіоризм (англ. behavior - поведінка) в широкому розумінні - напрям у
психології, яке вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку
людини.
Фрейдізм - це теорія психоаналізу, яка пояснює деякі психічні процеси, що
відбуваються на несвідомому рівні.
5. Поняття пізнавальних процесів, їх види, призначення.
Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого
людина пізнає світ.
Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття,
сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення.

6. Відчуття: визначення, види.

Відчуття — психофізичний пізнавальний процес, який полягає у
відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого
світу при безпосередній дії подразника на органи чуття.
1)За відучим аналізатором(зорові,слухові,шкірні,смакові)
 2)За місцем розташування
рецептора(Екстероцептивні,пропреоцептивні,інтероцептивні)

7. Фізіологічний механізм відчуття.

Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи
чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають
рефлекторний характер.
Предмети і явища об'єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів
через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). У процесі
розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до сприймання певних видів
енергії (зоровий - світлової, слуховий - звукової; нюховий - хімічної та ін.), яка збуджує їх
і викликає відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні
органи, які допомагають організмові виділяти різні особливості діючих на нього
подразників. Так, зоровий деференціює особливості оптичних подразників, слуховий -
акустичних і т.д.

8. Поняття сензитивного періоду, приклади.

Сензити́ вний вік — найсприятливіший вік для розвитку тих чи інших
психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті тощо), що
визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення
для її навчання та виховання.

9. Сприйняття: поняття, приклади.

Сприйняття - пізнавальний психічний процес, який полягає у
відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей
при безпосередній дії на органи чуття.Книга у руках.

10. Відчуття/Сприйняття
1)Один аналізатор - декілька
2)Дородовий період - перші тижні життя
3)у всіх живих з нервовою системою - у людини і вищит тварин

11. Фізіологічний механізм сприйняття.

Фізіологічним підґрунтям сприймання є процеси, що відбуваються в органах
відчуття, нервових волокнах центральної нервової системи. Так, під впливом
подразників у нервових закінченнях, що знаходяться в органах чуттів, виникають
збудження, які передаються у нервові центри, а далі – у кору головного мозку.

12. Увага: поняття, види.

Ува́ га — спрямованість психічної діяльності людини та її
зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для
людини певне значення.
Увагу поділяють на мимовільну, довільну і після довільну.
Мимовільна увага — увага, що виникає в процесі взаємодії людини з
навколишнім середовищем без її свідомого наміру і без будь-яких
вольових зусиль із її боку.
Довільна увага — увага, яку особистість свідомо викликає, спрямовує
і регулює.
 Післядовільна увага — увага, що виникає на основі інтересу до
процесу діяльності.

13. Властивості уваги.

Зосередженість уваги - це утримування уваги на одному об'єкті або на
одній діяльності при абстрагуванні від усього іншого.
Стійкість уваги - це властивість, яка полягає у тривалому утриманні
уваги на предметі чи якійсь діяльності.
Розподіл уваги - проявляється в здатності людини одночасно
виконувати два і більше різних видів діяльності.

14. Фізіологічний механізм уваги.

Вогнище збудження у корі великих півкуль головного мозку, що виникає під дією
певних подразників, є домінуючим і підкоряє собі, тобто гальмує, інші вогнища
збудження в інших ділянках кори великих півкуль головного мозку. Це збудження
може "пересуватися" з одного місця кори на інші, що спричиняє переключення
уваги з одного об‘єкта на інший. У загальмованих ділянках кори головного мозку
виникає збудження, а ті ділянки, що перебували у збудженому стані, гальмуються.

15. Пам'ять: поняття, види.

Па́ м'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні,
наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду.
Види:
1)За характером участі волі(довільна і недовільна)
2)За часом запам’ятовування(миттєва(2 сек),короткочастна(15-30
сек) оперативна,довготривала)

16. Фізіологічний механізм пам'яті.

запам’ятовування — це утворення нових нервових зв’язків і збудження певних
ділянок кори великих півкуль головного мозку;
зберігання інформації — процес «зчеплення» нових тимчасових зв’язків із раніше
утвореними вогнищами збудження, тобто утворення умовних рефлексів (асоціацій)
і формування елементів уже відомого нам динамічного стереотипу;
відтворення — установлення тимчасових зв’язків із центрами аналізаторів,
наприклад із руховим (читання вірша напам’ять);
забування — тимчасове чи постійне гальмування наявних тимчасових нервових
зв’язків.

17. Уява: поняття ,види

Уява — це психічний процес створення людиною нових образів на
основі її попереднього досвіду.
Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується
спеціальною метою уявити певні предмети чи події
Довільна уява скеровується спеціальною метою створити образ певного
об'єкта, можливої ситуації

18. Фізіологічний механізм уяви.

Фізіологічною основою уяви є актуалізація нервових зв'язків, які зберігаються в
пам'яті, їх розпад, перегрупування і утворення нових систем зв'язків. Сліди пам'яті
 на психологічному рівні – це асоціативні, на фізіологічному – нейронні, а на
біохімічному – молекулярні зв'язки.

19. Мислення: поняття

Ми́ слення — процес перетворення фактів, інформації, емоцій тощо на цілісне й
упорядковане знання.
20. Основні типи мислення.
Наочно образне - При наочно-образному мисленні ситуація
перетвориться в плані образу або уявлення
Наочно-дійове мислення – це розв'язування задач, поданих у наочній
формі, шляхом практичних дій
Теоретичне мислення - це вид мислення, який полягає у пізнанні
законів, правил.
21. Види розумових операцій.
Аналіз - уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них
частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей
Синтез - це уявне поєднання окремих частин, аспектів, ознак об'єктів у
єдине ціле
Порівняння-розумова операція, за допомогою якої пізнаються схожі
та відмінні ознаки і властивості предметів
Узагальнення - виділення головної ідеі
Абстракція - що суб'єкт виокремлює реальні необхідні загальні
універсальні властивості чи ознаки об'єкту котрий вивчається

22. Мова: поняття, види.

Мо́ ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному
рівні розвитку людства, це найважливіший засіб спілкування і пізнання
Зовнішня мова(Устна та письмова) - система використовуваних
людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для
передачі інформації.
Внутрішня мова (мова "про себе") - це мова, позбавлена звукового
оформлення вона не виконує функції спілкування, а лише обслуговує
процес мислення конкретної людини.
Кінетична(Жести)- язик глухонімих
23. Фізіологічний механізм промови.
Мовний акт здійснюється складною системою органів, в якій головна, провідна
роль належить діяльності головного мозку.

24. Емоції: поняття, що у житті людини.

Емоції - сильні почуття, переживання людини, що визначаються
обставинами, настроєм або стосунками з іншими.

25. Види емоційних переживань.

1. Позитивні емоції.
2. Негативні емоції.
26. Воля: поняття, що у житті людини.
 Воля — психічна функція, яка полягає в здатності індивіда до свідомого
управління своєю психікою і вчинками в процесі прийняття рішень для досягнення
поставлених цілей
27. Ознаки вольової дії.
Основні ознаки вольових дій виявляються у такому:
1)свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;
2)конкуруючих мотивах;
3)наявності вольового зусилля.

28. Темперамент: поняття, зв'язок із вибором трудової діяльності.

Темперамент залежить від типу вищої нервової діяльності. Тип вищої
нервової діяльності — це сплав вроджених та індивідуально набутих
властивостей процесів збудження і гальмування.

29. Характеристика типів темпераменту.

Меланхо́ ліки - характеризуються боязкістю, замкненістю, надмірною
чутливістю, схильні перебільшувати труднощі..
Сангвінік - можна охарактеризувати як живу, рухливу, лабільну, яка
швидко відгукується на навколишні події, порівняно легко переживає
невдачі і неприємності
Флегматик – це людина, яка відрізняється спокоєм, сталістю, слабким
виразом почуттів та емоцій.
Холерик - це запальна, нестримна людина.

30. Особистість, індивід, індивідуальність: загальне та різне.

Індиві́д, Індиві́дуум — окремий організм, який існує самостійно,
зокрема людина, особа.
Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних
особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість
на інших людей.
Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і
представлена психологічними характеристиками.
Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія,
інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми.