Розвиток психіки та

свідомості
:
Богдюн Софія
 Філогенез психіки– це процес
виникнення та історичного
розвитку психіки і поведінки
тварин, виникнення та еволюції
форм свідомості в ході історії
людства.
 Філогенез психіки (історичний її розвиток),
розглядається за аналогією з філогенезом
організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде
про видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез
вивчався переважно об'єктивними методами
(дійсно, інтроспекція - самоспостереження,
самоспоглядання як метод пізнання психіки для
тварин виявляється неможливою).
Погляд на філогенез, який існував у
радянській психології і зараз є
найбільш розробленим, вказує на те,
що існує взаємообумовленість між
рівнем розвитку психіки і рівнем
організації нервової системи її
тілесного носія. Про це переконливо
свідчать порівняльно-фізіологічні й
зоопсихологічні дані. Ця
взаємообумовленість склалася у
процесі адаптації організму та його
психічного складу до середовища.
У процесі біологічної еволюції
тварин виділяють (О.М.
Леонтьєв) три якісно відмінні
стадії розвитку психіки: стадія елементарної
чутливості - сенсорна;

стадія предметного
сприймання - перцептивна;

стадія найпростішої
інтелектуальної поведінки.
На стадії елементарної сенсорної психіки тварина реагує
лише на окремі впливи на неї властивостей предметів
зовнішнього світу, які мають для неї певне біологічне
значення, тобто вони пов'язані з тими впливами, від
яких залежить реалізація основних біологічних функцій
тварини. Відображення дійсності на цьому етапі
представлене у формі елементарних відчуттів. Сенсорне
відображення спостерігається у тварин з сітчастою та
вузловою нервовою системами. Вони виділяють із
середовища окремі властивості: вібрацію, звуки, запахи,
кольори, які мають для тварин відображувальне
аналітичне сигнальне значення і орієнтують тварин у
зовнішньому світі (гусінь згортається у відповідь на
дотик; бджола летить на квіти за запахом). Дотик та
 На перцептивній стадії психічного відображення
перебувають усі ссавці, що мають достатньо розвинений
головний мозок. Його відображальна функція багатша, а
регулятивна - досконаліша. Для цієї стадії характерна
здатність до синтетичного відображення різних
властивостей одного об'єкта, часто складного (собака
впізнає господаря за низкою ознак: голос, одяг, запах).
Формується уявлення, удосконалюється пам'ять. Але
одні з властивостей об'єкта є для тварин більш
значущими (як сигнал), тоді як інші відіграють меншу
роль.

Для розвитку психіки велике значення має спосіб життя

тварин. Птахи, риби, які живуть в одноманітному
середовищі, мають менш розвинену психіку, ніж багато
наземних тварин.
 Провідною для цих тварин є, як і на попередній стадії, інстинктивна
діяльність, але зворотна реакція виникає на речі, образи. Є органи
сприймання, які працюють на основі взаємодії групи аналізаторів. Виникає
реакція на дистантні подразники: у собаки виробляється рефлекс на дзвінок
та їжу. їжу показували в іншій кімнаті і лише потім давали дзвінок - собака
відчиняв двері й сам знаходив їжу. Цей приклад свідчить про те, що на цій
стадії у тварин є образ, уявлення, пам'ять, а також здатність реагувати на
властивості, які визначають спосіб дії, операції, що дає початок розвитку
нової форми закріплення досвіду тварин - навичок.

Найбільш організовані тварини підіймаються ще на одну стадію розвитку -

стадію інтелекту, яка характеризується складними формами відображення
дійсності.
 Порівняння психіки тварин з
людською дає змогу виділити такі
основні відмінності між ними:

подають сигнали своїм родичам з
1. Тварина може діяти лише в
межах ситуації, що
сприймається безпосередньо, а
всі здійснювані нею акти
обмежені біологічними
потребами, тобто мотивація
завжди біологічна.
Мислення тісно пов'язане з
мовленням. Тварини лише
приводу власних емоційних
станів, тоді як людина за
допомогою мови інформує інших
у часі та просторі, передаючи
суспільний досвід. Завдяки мові
кожна людина користується
досвідом, який вироблено
людством протягом
тисячоліть і якого вона ніколи
не сприймала безпосередньо.
 2. Тварини здатні
Лише людина створює
використовувати предмети як
знаряддя за продуманим
знаряддя, але жодна тварина не
планом, використовує їх за
може створити знаряддя праці.
призначенням і зберігає на
Тварини не живуть у світі
майбутнє. Вона живе у світі
постійних речей, не виконують
постійних речей, користується
колективних знаряддєвих дій.
знаряддями спільно з іншими
Навіть спостерігаючи за діями
людьми, переймає досвід
іншої тварини, вони ніколи не
користування знаряддями праці
будуть допомагати одна одній,
та передає його іншим.
діяти спільно.
Третя відмінність у психіці тварин і
людини полягає в почуттях.
Тварини також здатні переживати
позитивні чи негативні емоції, але
лише людина може співчувати в горі
чи радості іншій людині,
насолоджуватися картинами
природи, переживати інтелектуальні
почуття.
 Свідомість як вища ступінь
розвитку психіки

Вищий рівень психіки, властивий людині, утворює

свідомість. Свідомість є вища, інтегруюча форма
психіки, результат суспільно-історичних умов
формування людини у трудовій діяльності при
постійному спілкуванні (за допомогою мови) з
іншими людьми.
 Свідомість — вища, властива людині форма
узагальненого відображення об’єктивних стійких
властивостей і закономірностей навколишнього світу,
формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього
світу, в результаті чого досягається пізнання і
перетворення навколишньої дійсності. Свідомість —
вищий рівень психічного відображення і саморегуляції,
притаманний тільки людині як суспільно-історичної
суті.
Свідомість та її властивості.

Пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про

природу, суспільство і саму людину.
Творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому
відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в
цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні,
зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує
літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського
розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну
(людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати
майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх).
Регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і
самоконтроль поведінки і діяльності людини, її взаємини із
зовнішнім світом.
Самосвідомість це продукт розвитку. Однак,
зачаток свідомості з'являється вже у
немовляти, коли він починає розрізняти
відчуття, викликані зовнішніми предметами,
і відчуття, викликані власним тілом.
 Стадії (або етапи) розвитку самосвідомості:

Відкриття «Я» відбувається у віці 1 року.

До 2–3 років життя, людина починає відокремлювати результат своїх дій від дій інших і
чітко усвідомлює себе як діяча.
До 7 років формується здатність оцінювати себе (самооцінка).
Підлітковий і юнацький вік — етап активного самопізнання, пошуку себе, свого стилю.
Завершується період формування соціально-моральних оцінок.
На формування самосвідомості впливають:

Оцінки оточуючих і статус у групі однолітків.

Співвідношення «Я-реальне» і «Я-ідеальне».
Оцінка результатів своєї діяльності.
Несвідоме — сукупність
психічних явищ, що
виникають під впливом
чинників, яких людина не На цьому рівні психічного відображення у людини
відчуває і про які нічого порушується словесна регуляція поведінки, втрачається
не знає. повнота орієнтації щодо часу і місця дії, вона не може
усвідомити наслідки своїх дій і вчинків. До сфери
несвідомого належать сновидіння, реакції-відповіді на
субсенсорні подразники (такі слабкі, що не збуджують
рецептор), автоматизовані рухи і дії, спонукання до
діяльності, в яких немає усвідомлення мети. До
несвідомого відносять і деякі патологічні явища, що
виникають у психіці хворої людини: марення,
галюцинації.
 Представники психоаналітичного
Несвідоме не може бути
напряму поряд із терміном
протиставлене свідомості як
«несвідоме» нерідко як синонім
щось негативне чи неповноцінне.
використовують термін
Воно, як і свідомість,
«підсвідоме». Проте їх треба
детерміноване суспільними
розрізняти. За своїм обсягом
умовами існування людини й іноді
термін «несвідоме» значно ширший,
виступає як недостатньо
бо охоплює всі психічні явища, що не
адекватне відображення світу в
усвідомлюються людиною
корі головного мозку.
(інстинкти, автоматизми, гіпноз,
інтуїцію).
 Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму
відображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування
в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки.

У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі

цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка
наслідків цих дій.
 До сфери несвідомого належать:

• психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

• реакції-відповіді, спричинювані невідчутними, але реально діючими

подразниками («субсенсорні», або «субцептивні» реакції);

• рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з

повторюванням стали автоматичними і тому більше не
усвідомлюються;

• деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення

мети.
 Психологічний захист це: система механізмів, спрямованих на мінімізацію
негативних переживань, пов'язаних з конфліктами, які ставлять під загрозу
цілісність особистості. Подібні конфлікти можуть провокуватися як суперечливими
установками в самій особистості, так і неузгодженістю зовнішньої інформації та
сформованого в особистості образу світу та образу Я.
В результаті численних досліджень, проведених перш за все в рамках клінічної
практики, були виділені різні види механізмів психологічного захисту. За рахунок
реалізації психологічних механізмів, як правило, досягається лише відносне особисте
благополуччя. Але невирішені проблеми набувають хронічного характеру, оскільки
людина позбавляє себе можливості активно впливати на ситуацію, щоб усунути
джерело негативних переживань. Найбільш позитивну роль психологічний захист
відіграє тоді, коли виникають проблеми незначні і не варті того, щоб ними взагалі
займатися.
 1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме
неприйнятних думок, мотивів чи почуттів. З. Фрейд докладно
описав захисний механізм мотивованого забування. Він відіграє
істотну роль у формуванні симптомів; коли цього механізму для
зменшення тривожності виявляється недостатньо,
підключаються інші захисні механізми, що дозволяють
витісненому матеріалу усвідомлюватися у викривленому вигляді.
Найбільш широко відомі дві комбінації захисних механізмів:
а) витіснення + зсув. Ця комбінація сприяє виникненню фобічних
реакцій. Наприклад, нав'язливий страх матері, що маленька
донька захворіє важкою хворобою, являє собою захист проти
ворожості до дитини, що поєднує механізми витіснення і зміщення;
б) витіснення + конверсія (соматична символізація). Ця
комбінація утворює основу істеричних реакцій.
 2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється
неусвідомлене сходження на більш ранній рівень
пристосування, що дозволяє задовольняти бажання.
Регресія може бути частковою, повною або символічною.
Більшість емоційних проблем мають регресивні риси. У
нормі регресія виявляється в іграх, в реакціях на неприємні
події (наприклад, при народженні другої дитини малюк –
первісток перестає користуватися туалетом, починає
просити соску і т.п.).
 3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи або
об'єкта думок, почуттів, мотивів і бажань, які на свідомому
рівні індивід у себе відкидає. Нечіткі форми проекції
виявляються в повсякденному житті. Багато хто з нас
абсолютно є некритичним до своїх недоліків і з легкістю
помічає їх тільки у інших. Ми схильні звинувачувати
оточуючих у власних бідах. Проекція буває і шкідливою,
тому що призводить до помилкової інтерпретації
реальності. Цей механізм часто спрацьовує у незрілих і
ранимих особистостей. У випадках патології проекція
призводить до галюцинацій і марення, коли втрачається
здатність відрізняти фантазії від реальності.
 4. Інтроекція. Це символічна інтерналізація (включення до себе)
людини або об'єкта. Дія механізму є протилежною проекції. Інтроекція
виконує дуже важливу роль у ранньому розвитку особистості, оскільки
на її основі засвоюються батьківські цінності та ідеали. Механізм
актуалізується під час трауру, при втраті близької людини. За
допомогою інтроекції усуваються відмінності між об'єктами любові і
власною особистістю. Часом замість озлобленості або агресії по
відношенню до інших людей принизливі спонукання перетворюються на
самокритику, самообесцінювання, тому що сталася інтроекція
обвинуваченого. Таке часто зустрічається при депресії.
5. Раціоналізація. Це захисний механізм, що виправдовує
думки, почуття, поведінку, які насправді є
неприйнятними. Раціоналізація – найпоширеніший
механізм психологічного захисту, тому що наша
поведінка визначається безліччю факторів, і тому
раціоналізуючи, ми пояснюємо її найбільш прийнятними
для себе мотивами. Несвідомий механізм раціоналізації
не слід плутати з навмисною брехнею, обманом.
Раціоналізація допомагає зберігати самоповагу, уникнути
відповідальності та провини. У будь-якій раціоналізації є
хоча б мінімальна кількість правди, проте в ній більше
самообману, тому вона і небезпечна.
 6. Інтелектуалізація. Цей захисний
механізм передбачає перебільшене
використання інтелектуальних ресурсів,
з метою усунення емоційних переживань і
почуттів. Інтелектуалізація тісно
пов'язана раціоналізацією і підміняє
переживання почуттів роздумами про
них (наприклад, замість реальної любові
– розмови про кохання).
 7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних
недоліків. Компенсаторна поведінка є універсальною, оскільки
досягнення статусу є важливою потребою майже всіх людей.
Компенсація може бути соціально прийнятною (сліпий стає
знаменитим музикантом) та неприйнятною (компенсація
низького зросту – прагненням до влади й агресивністю; компенсація
інвалідності – грубістю і конфліктністю). Ще виділяють пряму
компенсацію (прагнення до успіху в явно програшній області) і
непряму компенсацію (прагнення затвердити себе в іншій сфері).
 8. Реактивні формування. Цей захисний механізм
підмінює неприйнятні для усвідомлення спонукання
гіпертрофованими, протилежними тенденціями.
Захист носить двоступеневий характер. Спочатку
витісняється неприйнятне бажання, а потім
посилюється його антитеза. Наприклад, перебільшена
опіка може маскувати почуття відторгнення,
перебільшена солодка і ввічлива поведінка може
приховувати ворожість тощо.
 9. Заперечення. Це механізм відкидання думок,
почуттів, бажань, потреб або реальності, які є
неприйнятними на свідомому рівні. Поведінка при
цьому показує, що ніби проблеми не існує.
Примітивний механізм заперечення в більшій мірі
характерний для дітей (якщо заховати голову під
ковдрою, то реальність перестане існувати). Дорослі
часто використовують заперечення у випадках
кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення
смерті, втрата близької людини тощо)
 10. Зсув. Це механізм спрямування емоцій від одного об'єкта до більш прийнятної
заміни. Наприклад, зсув агресивних почуттів від роботодавця на членів сім'ї або інші
об'єкти. Зсув проявляється при фобічних реакціях, коли прихована тривожність
переноситься на зовнішній об'єкт.
 11. Сублімація – переклад енергії інстинктів (переважно сексуальних і агресивних
імпульсів) у соціально прийнятні форми. Проблема сублімації має першорядне
значення у вихованні та педагогіці. Навчити дитину вмінню швидко перемикати
власну енергію афективних потягів і трансформувати її в добрий жарт, алегорію,
гостроту, реалізувати її в будь-якій творчій діяльності, спорті – означає дати
людині в руки інструмент, що значно підвищує її адаптивні можливості в сучасному
суспільстві
 Таким чином, психологічний захист – це природне
протистояння людини навколишньому середовищу. Він
несвідомо оберігає її від емоційно-негативного
перевантаження. Всі ці техніки, що здаються
різноманітними, можна звести, в принципі, до єдиної
функції: «Що б не робити, як би не робити, аби досягти
комфортного стану, безпеки». Захист не є «вбудованою»
від народження особистісною структурою.
Дякую за
увагу