Полтавський національний педагогічний університет ім. в.г.

короленка

Словник термінів

Студентки I курсу Звягінцевої Оксани

Полтава 2021
Психічні процеси - складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні
сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові)
і розкриваються через розвиток цього змісту.Взаємозв'язок психічних процесів виражається,
наприклад, у тім, що сприйняття неможливо без пам'яті, запам'ятовування неможливо без
сприйняття, а увага неможлива без мислення.

Пізнавальні психічні процеси - відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, уяви, мислення і мовлення.,
емоційно-вольові психічні процеси - специфічна форма психічного відображення суб’єктивного
ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання (приємного чи
неприємного). Емоційні процеси роблять світ психічних явищ більш насиченим, більш
різноманітним і більш своєрідним.

Відчуття - психофізичний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей,

предметів та явищ оточуючого світу при безпосередній дії подразника на органи чуття.

Сприймання - пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і

явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття[1]. Сприймання стосується
скоріше когнітивних процесів, сприйняття є їх результатом. Саме тому потрібні два різних терміни.
Також варто відрізняти від сприймання відчуття як низькорівневий когнітивний процес, що передує
формуванню сприймання як високорівневого когнітивного процесу.

Пам’ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та

забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в
життєдіяльності людини[1]. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей
і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в
різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найрозвиненіший рівень пам'яті характерний
для людини.

Пропріоцептивні відчуття - відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в
просторі. Їх рецептори розміщенні в м'язах і суглобах. До них відносять кінестетичні та
статичні відчуття

Інтероцептивні відчуття - що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх

органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

Екстероцептивні відчуття - у свою чергу, поділяють на контактні і дистантні. До контактних

належать тактильні, температурні (які можуть бути інтеро- та екстероцептивними) та смакові
відчуття, до дистантних - відчуття світла, звуку, а також запаху. Пропріоцептивними є відчуття, що
визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги і прискорення. До інтероцептивних належать
відчуття, що йдуть від внутрішніх органів (голоду, втоми, спраги).

Сенсибілізація- підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних

вправ, ця зміна відбувається за рахунок підвищення збуджуваності центру аналізатора. Закон Вебера
— Фехнера — при збільшенні інтенсивності стимулу в певну кількість разів його відчуття зростає на
певну величину

Синестезія - продукування сенсорної реакції одного з органів чуттів, що стимулює інший орган
чуттів. ... Найбільш розповсюдженим проявом синестезії є так званий кольоровий слух, за якого звук
поряд із слуховим відчуттям викликає і кольорове.
Абсолютний поріг чутливості - це найбільша сила подразника, за якої ще існує відчуття даного
виду, адекватне діючому подразнику.

Диференційний поріг чутливості - Це мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає
посилення або послаблення відчуття по відношенню до його початкової інтенсивності.

Адаптація - сукупні властивості індивіда, що характеризують його стійкість до умов середовища та

рівень пристосування до них; результат такого пристосування.

Зорова пам’ять - е здатність фіксувати, зберігати, відображувати й використовувати різну

візуальну інформацію, отриману у вигляді зорового образу, деталі якого не завжди можливо описати
вербально (за допомогою слів).

Слухова пам’ять - це запам'ятовування й точне відтворення різноманітних звуків (музичних,

мовних і т. п.). Ця пам'ять, як і зорова є базовою у процесі навчання. Вона особливо необхідна
філологам, людям, які вивчають іноземні мови, акустикам, музикантам тощо.

Емоційна пам’ять - е пам'ять на емоції та почуття. Вона полягає у здатності запам'ятовувати та

відтворювати почуття. Як відомо, емоції сигналізують про задоволення потреб та інтересів людини,
її стосунків з навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять займає важливе місце в житті та діяльності
людини.

Рухова пам’ять - полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність
виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби,
письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність
людини.

Ейдетична пам’ять - е психологічний або медичний термін, який визначається як здатність

згадувати чи відтворювати зображення, звуки, запахи об'єктів чи тактильні відчуття про них
в пам'яті з граничною точністю.

Заучування - дин із способів навчання, освоєння нових знань, умінь і навичок. Заучування -
механічне повторення формулювань або дії для бездумного запам'ятовування. Спосіб навчання
досить простий, але не найефективніший.

Відтворення - процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам'ятована та

збережена. Врізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні
об'єктів

Увага - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості

свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних
переживаннях. Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.

Мимовільна увага - виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших
подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму. Довільна увага – це свідомо
спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній
психічній діяльності.

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах

навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним
компонентом має волю.
Післядовільна увага - вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному
об'єкті переходить у невимушене. Головним спонукальним чинником, який викликає післядовільну
увагу, є стійкий інтерес не тільки до розумової діяльності, а й до самого процесу виховання.

Зовнішня увага - (сенсорна, рухова) – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ
навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.
Внутрішня увага (інтелектуальна увага) – спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів
(сприймання, пам'яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.

Внутрішня увага - (інтелектуальна увага) – спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів

(сприймання, пам'яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань. Властивості уваги:
зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Індивідуальна увага - полягає у зосередженні суб'єкта на своєму завданні. Це викликає

орієнтувальний рефлекс та на його основі - мимовільну увагу. Мимовільна увага виникає внаслідок
зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань,
спрямованості особистості.

Групова увага - - означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об'єкті.

Колективна увага - полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі.

Прикладом групової уваги є увага школярів під час лабораторних робіт або розв'язування завдань,
підібраних відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами важко,
бо групи відволікають одна одну.

Властивості уваги - зосередженість або концентрація уваги, стійкість, переключення, обсяг.

Зосередження уваги – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності
зосередженості на предметі розумової або фізичної діяльності. Стійкість уваги – характеризується
тривалістю зосередження на об`єктах діяльності.

Концентрація - це звуження обсягу уваги, або, точніше, підтримання його на необхідному рівні.
Нашу увагу не завжди повинно бути зібрано в точку, іноді необхідно, щоб ми уважно переглядали
цілу область.

Інтенсивність - кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і

функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і
просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей
предметів і явищ, які відображає людина.

Розподіл - Розподіл уваги полягає в тому, що людина може одночасно утримувати в зоні уваги
кілька об'єктів, виконувати два, а то й три види діяльності Складні різновиди діяльності вимагають
від людини виконання одночасно кількох видів діяльності; вона змушена розподіляти увагу, тобто
одночасно зосереджувати її на різних процесах

Стійкість- е динаміка стійких станів особистості як системи, при яких вона здатна з певною
ймовірністю ідентифікувати і блокувати зовнішні і внутрішні негативні дії.

Переключення - Переключення уваги полягає в довільному перенесенні її спрямованості з одного

об'єкта на інший. ... Переключаючи увагу, людина свідомо переходить з одного об'єкта на інший, від
одного завдання до іншого, ставлячи перед собою мету зайнятись чимось новим або перепочити.
Коливання - (флуктуації) уваги - це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги
щодо певного об'єкта або діяльності. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення
уваги, пов'язане зі зміною збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль.

Почуття - стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ
відповідно до її потреб і мотивів. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з
конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо).

Емоції - це переживання людиною свого особистого ставлення до дійсності, його реакції на вплив
внутрішніх і зовнішніх подразників. ... Поряд з терміном «емоції» у психології вживається також
термін «почуття».

Емоційний тон - чне внутрішній стан людини, яке визначає його основний настрій за
життя. Емоції - практично швидкоплинні: радість змінює спокій, здивування - закінчується сміхом, і
змінюються емоційні хвилі на наш настрій в цілому не сильно впливають. Настрій людини визначає
його емоційний тон.

Настрій - загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини,
характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та
негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність.

Афект - надто сильний і відносно короткочасний за тривалістю емоційний процес (лють, жах,
відчай, екстаз), під час якого знижується ступінь самоволодіння: дії та вчинки здійснюються за
особливою емоційною логікою, а не за логікою розуму. Супроводжується різко вираженими
руховими та вегетативними проявами та змінами в роботі внутрішніх органів.[1] Афекти відрізняють
від емоцій, почуттів і настроїв

Стрес - неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка
перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Пристрасті - це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і
виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній
меті.

Фрустрація - це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості

й діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М. Д. Левітов називає такі різновиди
фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких
є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з
іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення.
Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особистісно — її значущі стосунки,
загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації.

Амбівалентність почуттів - психічний стан роздвоєності; співіснування протилежних відносин

або почуттів (наприклад, таких, як любов і ненависть) до людини, об'єкта чи ідеї; невизначеність або
нерішучість, яким напрямком слідувати чи як вчинити.

Особистість - віддзеркалення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта

соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних взаємин, спілкування і
предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається
залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин.
Структура особистості - Психологічна структура особистості являє собою цілісне системне
утворення, сукупність соціально значущих властивостей, якостей, позицій, відносин, алгоритмів дій і
вчинків людини, що склалися прижиттєво і визначають його поведінку і діяльність.

Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах. Індивідні
якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини
створення особистості.

Суб’єкт - прояв ініціативи й відповідальності як форм активності, здатність бути суб'єктом,

здатність реалізовувати різні види діяльності.

Індивідуальність - сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які

характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що
відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність визначає людину як автора власного життя, як
творця унікального життєвого шляху, носія багатогранної неповторності, авторського світогляду.
Індивідуальність визначається витвореною нею духовно-практичною реальністю, що є сукупним
результатом саморефлексії, совісті як особистого морального імперативу добра, віри як засобу
поєднання макро- і мікрокосму, що породжує людину духову

Соціальність - Соціальна психологія, це наукове дослідження того, як на думки, почуття та

поведінку людей впливає дійсна, уявна чи передбачувана присутність інших. У цьому визначенні,
наукове відноситься до емпіричного дослідження, з використанням наукового підходу.

Активність - одна з основних характеристик особистості, яка полягає в здатності виступати

збудником змін у взаєминах з навколишнім світом (на відміну від реактивності, коли джерелом
виступає зовнішній стимул).

процеси особистості - складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та
різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні,
вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

Концепція розвитку особистості Е. Еріксона - визначається як зміна етапів, на кожному з яких

відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини і радикальна зміна його стосунків з
оточуючими людьми.

Мотив - внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії або певного типу поведінки, пов'язана
з її органічними та культурними потребами.

Потреба - стан живого організму, людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому,
що виражає необхідність у чомусь, залежність від об'єктивних умов життєдіяльності і є рушійною
силою їхньої активності. ... Задоволення ж потреб людиною має характер цілеспрямованої трудової
діяльності.

Спонукання - це відчуття нестачі в чомусь, має певну спрямованість. Воно є поведінковим

напрямком потреби і сконцентровано на досягненні мети.

Мотивація - спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану,

керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність
людини діяльно задовольняти свої потреби.

Самосвідомість - В психології самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення

людиною себе суб'єктом діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються
в мисленний образ Я.
Самооцінка - психологічно особистісне утворення, яке надає людині можливість оцінити свій
фізичний та духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої
відносини із зовнішнім світом, іншими людьми та соціальними групами. Самооцінка є обов’язковою
умовою реалізації самоконтролю та самовдосконалення як важливих форм самокерованої поведінки.

Рівень домагань - оціальна позиція, яку займає індивід і яка закріплюється через його
індивідуальний вибір.

Я-концепція - динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх
фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що
характеризує вплив на власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду
кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує
свої стосунки з оточуючим її світом.

Поведінка - родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.
У біхевіоризмі поведінкою вважають видимі прояви, які можна
спостерігати, необіхевіористи додають також внутрішні стани, пов'язані із зовнішніми проявами,
у когнітивній психології поведінка розглядається як мислене представлення, а не зовнішній
спостережний акт поведінки.

Діяльність - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни,

трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Мета - це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в
своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності. Цілі людської діяльності виникли й
розвивалися історично, в процесі праці, їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина.

Інтеріоризація - психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану

свідомості через засвоєння індивідом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.

Екстеріоризація - процес в психології, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини

отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю
екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історічній теорії поведінки.

Зворотна аферентація - сигнали із внутрішнього середовища для комплексної оцінки стану

організму, а також із зон пам'яті для виявлення аналогічних завдань у минулому й досвіду їх
вирішення.

Дія - сукупність процесів пізнання та виконання, які спрямовані (завдяки мотивації) на досягнення
ближньої усвідомленої мети.

Рух - зміна в душевному стані людини, викликана почуттям або переживанням. Рух в мистецтві —
розвиток дії в літературному або музичному творі.

Операція - сплановані дії з передачі конкретної інформації та індикаторів до іноземних аудиторій,

щоб вплинути на їхні почуття, мотиви, критичне мислення і, зрештою, на діяльність іноземних
урядів, організацій, груп чи індивідів

Знання - це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною

дійсності, її пізнання. Знання підіймають діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують
упевненість людини в правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань
Уміння - здатність належно виконувати певні дії, засновані на доцільному використанні людиною
набутих знань і навичок. Передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без
останніх немає умінь.

Навичка - психічне новоутворення, підконтрольне свідомості і вироблене шляхом вправ, завдяки

якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю,
без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Звичка - особлива форма поведінки людини, яка виявляється у схильності до повторення

однотипних дій у подібних ситуаціях. Коли людина виконує якісь дії постійно, підсвідомо у неї
виникає бажання або необхідність робити їх знову — це і є звичка.

Вправляння - багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке
ґрунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У
процесі вправляння відбуваються зміни в прийомах виконання дії: зменшується кількість помилок,
поступово відсіюються зайві рухи.

Перенесення навички - Часто сформовані раніше навички сприяють засвоєнню нових, полегшуючи
цей процес. ... Такий позитивний вплив раніше набутих навичок на процес формування нових
називається перенесенням навичок.

Інтерференція - взаємодія двох або кількох одночасно чи послідовно діючих процесів, у результаті
якої в них відбуваються суттєві зміни (послаблення, пригнічення).

Гра - діяльність людини з моделювання іншого виду діяльності з розважальною чи навчальною

метою. Гра відрізняється від роботи тим, що не ставить перед собою безпосередньо корисної мети
(хоча сама гра може мати свою власну корисність), а також тісно межує з мистецтвом, хоч зазвичай
не створює художніх цінностей.

Навчання - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та

усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок
на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів
пізнавальної діяльності людини

Праця - розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у котрому

людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і
природою. Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії,
інформації)

Спілкування - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і

невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й
пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Комунікація - передача повідомлення, свідоме, простроенное, адресний та доцільне вплив на

погляди і цінності співрозмовника, побудоване переважно на раціональній основі.

Інформація - це знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних
відомостей.

Вербальне спілкування - спілкування словами, промовою, процес обміну інформацією та

емоційної взаємодії між людьми або групами за допомогою мовних засобів.
Невербальне спілкування - вид спілкування, для якого характерне
використання невербальної (безсловесної) поведінки та невербальних комунікацій як головного
засобу передачі інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про співрозмовника,
здійснення впливу на іншу людину.

Комунікативна функція спілкування - це різні форми та засоби обміну і передавання інформації,

завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності,
узгодження дій та взаєморозуміння людей. ... Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших
людей, зміну їх поведінки та діяльності.

Інтерактивна функція спілкування - передбачає не лише обмін інформацією, пізнання суб'єктами

комунікації один одного, а й взаємодію між ними, регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної
діяльності. Це відбувається через переконання, навіювання, наслідування, обмін діями та ін.

Рефлексія - психологічний механізм організації самоаналізу, який здійснюється через внутрішню

роботу особистості, спрямовану на осмислення себе, своєї поведінки, власних дій і станів,
самопізнання власного духовного світу, самоаналіз практичного життєвого досвіду, подій.

Перцептивна функція спілкування - виявляється в сприйняті і пізнанні партнерами в процесі

комунікації один одного та встановленні на цій основі взаєморозуміння. ... пізнання людьми одне
одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин та ін.

Інтерпретація - у психологічному консультуванні – це процес надання додаткового значення або

нового пояснення внутрішнім переживанням або зовнішнім подіям клієнта, або зв'язування між
собою розрізнених ідей, емоційних реакцій і вчинків, вибудовування певного причинного зв'язку між
психічними явищами

Стереотипізація - сприйняття, класифікація і оцінка об'єктів, подій, індивідів шляхом поширення на

них характеристик будь-якої соціальної групи або соціальних явищ на основі певних уявлень,
вироблених стереотипів

Міжособистісне спілкування - це взаємодія між декількома людьми, здійснювана за допомогою

засобів мовленнєвого і немовленнєвого впливу, в результаті якої виникає психологічний контакт і
певні відносини між учасниками спілкування.

Особистісно-групове спілкування - має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє

особистість, а другого - група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом
підлеглих, оратора з аудиторією.

Міжгрупове спілкування - ередбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких
обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди
щодо певного питання, досягти консенсусу.

Опосередковане спілкування - це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування, і

є таким, при якому суб´єкти спілкування не контактують один з одним, але одночасно вступають у
комунікативні зв´язки.

Тривале спілкування - це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою

інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв'язків визначається
цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники.
Короткочасне спілкування - виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується
розв'язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з
певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

Завершене спілкування - Спілкування вважають завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми,
до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні. При
незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає
очікуванням співрозмовників.

Незавершене спілкування - це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін розгорнутою
інформацією щодо змісту предмета спілкування. ... При незавершеному спілкуванні зміст теми
розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає очікуванням співрозмовників.

Міжособистісні стосунки - це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних
групах. Це певна система між особистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які
визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

Конфлікт - визначається в психології як відсутність згоди між двома або більше сторонами[1]. У
разі міжособистісного конфлікту під сторонами розуміються особи або групи, а у разі
внутрішньоособистісного — установки, цінності, ідеї одного суб'єкта.

Група - це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем
життєдіяльності її членів.

Колектив - це стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей зі специфічними органами

управління, об'єднаних цілями спільної суспільно-корисної діяльності та складною динамікою
формальних (ділових) і неформальних взаємин між членами групи.

Вікова психологія - вікова динаміка психіки людини, тобто вікова психологія досліджує
закономірності психічного розвитку особистості на різних етапах її життя.

Вік - конкретна, відносно обмежена в часі ступінь психічного розвитку індивіда та його розвитку як
особистості, яка характеризується сукупністю закономірних фізіологічних і психологічних змін, не
пов'язаних з розходженням індивідуальних особливостей.

Розвиток - незворотня, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки

одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін.

Методи вікової психології - теоретичний аналіз і синтез. порівняння і класифікація.

систематизація, узагальнення і типологізація. абстрагування і конкретизація.

Умови психічного розвитку - специфічні особливості розвитку психіки конкретного індивіда, що

мають варіативний та змінний характер. За даними дослідників на фоні типових, загальних для всіх
підлітків факторів психічного розвитку проявляються специфічні умови становлення особистості.

Рушійні сили психічного розвитку - сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що визначають

напрям, зміст і рівень психічного розвитку. ... Традиційно виділяють дві основні категорії факторів,
що визначають психічний розвиток: біологічні та соціальні.

Психічні новоутворення - це психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на певному

віковому етапі, визначають свідомість людини, її ставлення до середовища, її внутрішнє і зовнішнє
життя, перебудовують весь хід психічного розвитку. Новоутворення формуються в кінці вікового
періоду.

Норма психічного розвитку - це певний рівень розвитку суб'єкта, і в той же час - його процес і
результат. Пізнання рівня неодмінно перебуває в єдності з пізнанням усього процесу.
Результат розвитку - це також і його етап.

Соціальна ситуація розвитку - це такі соціальні обставини життя людини, які є сприятливими
умовами для набування нею нових якостей. Їх джерелом є соціальне – середовище, яке,
інтеріоризуючись в особистості, стає індивідуальним. У певній соціальній ситуації розвитку виникає
провідний вид діяльності.

Форми спілкування дошкільника - Проаналізовано особливості спілкування дітей із дорос- лими

й охарактеризовано чотири форми спілкування: ситуативно-особистісну, ситуативно-ділову, по-
заситуативно-пізнавальну, позаситуативно-особистісну.

Паралельна гра - як правило, спостерігається у дітей у віці від 1 до 2 років, коли вони граються
разом, але мало взаємодіють один з одним. З боку здається, що діти граються кожен сам по собі, не
намагаючись привернути увагу інших.

соціальна ізоляція дитини - соціальне явище, при якому відбувається усунення індивіда
або соціальної групи від інших індивідів або соціальних груп в результаті припинення або різкого
скорочення соціальних контактів і взаємодій.

Супідрядність мотивів - спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному

домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими

Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку
у відповідності до соціальних вимог

Шкільна зрілість дошкільняти - прийнятний рівень фізичного і психічного розвитку шестирічної

дитини, що забезпечує її адекватне пристосування до умов шкільного навчання

Криза 6-ти років - 6-річна дитина сприймає світ і себе у ньому як істинний суб'єкт діяльності,
наділений почуттям власної гідності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує норми і
правила поведінки у суспільстві.

Молодший школяр - Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які
навчаються у 1-4 класах сучасної школи. Головною особистісною характеристикою молодшого
школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік
зрілим дитинством.

Соціальний статус школяра - Показником ставлення однокласників виступає

соціометричний статус учня, який розглядається як неформальна, соціально-
психологічна характеристика становища особистості у структурі відносин, міра її авторитетності та
емоційної переваги для інших членів колективу

Внутрішня позиція школяра - сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного

віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету

Початкова шкільна дезадаптації - уповільнене й ускладнене пристосування першокласника до

умов шкільного навчання, здебільшого спричинене низьким рівнем шкільної зрілості дитини
Почуття соціальної самотності дитини - оціально-психологічне явище, емоційний стан, пов'язане з
відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми та / або зі страхом їх втрати в
результаті вимушеної або наявної психологічної причини соціальної ізоляції.

Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні

ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності

Навчальна діяльність - діяльність суб'єкта по оволодінню узагальненими

способами навчальних дій і саморозвитку в процесі вирішення навчальних завдань, спеціально
поставлених викладачем, на основі зовнішнього контролю й оцінки, які переходять у самоконтроль і
самооцінку.

Мотиви учіння - Під мотивом учіння розуміється усвідомлена потреба учня здійснювати
організовану навчально-пізнавальну діяльність. Л. ... До складу цієї групи входять різноманітні
навчально-пізнавальні інтереси, задоволення, які виникають у дитини внаслідок напруженої
інтелектуальної активності, трудового зусилля, подолання труднощів.

Довільність пізнавальної сфери- новоутворення молодшого школяра, що виявляється в здатності

докладати вольових зусиль, свідомо регулювати роботу пізнавальних процесів та уваги. Сприймання
учнів початкової школи стає все більш цілеспрямованим, довільним та осмисленим процесом.

Причини шкільної неуспішності - Вченими встановлено, що неуспішність визначається як

об'єктивними причинами (умови життя, невірно організоване спілкування з учнем, формалізм
вчителів та батьків у ставленні до навчання дітей, педагогічна занедбаність, психотравмуюча
ситуація), так і суб'єктивними причинами (рівень розумового розвитку дитини, ставлення .

Синкретизм - це властивість дитячої системи сприйняття світу, яка полягає в по- єднанні в одне
ціле зовсім різних явищ реальності без їх детального аналізу.

Рефлексія як новоутворення - новоутворення психіки молодшого школяра, що виявляється у його

здатності до самоаналізу розумової діяльності та поведінки

Внутрішній план дій - спроможність молодшого школяра здійснювати попереднє, мислене

планування подальших дій.

Емоційна децентрація - спроможність особистості відволікатись від

власних емоційних переживань і сприйняти емоційний стан іншої людини.

Агресивні діти - Діти, схильні до прояву фізичної агресії.

Емоційно розгальмовані діти - Емоційно-розгальмовані діти на все реагують дуже бурхливо: якщо
вони виражають захват, то своєю експресивною поведінкою «заводять весь клас»; якщо вони
страждають - їх плач і стогін будуть занадто гучними та зухвалими

Моторне научіння – коли у дитини розвивається моторне научіння: вона навчається схоплювати
предмет, здійсню-вати з ним різні маніпулятивні дії, повзати, ходити, координувати рухи й орієн-
туватися у навколишньому середовищі, оволодівати суспільно виробленими способами застосування
предметів.

Когнітивне научіння - характеризує засвоєння дитиною певних знань і дій. На цьому рівні якісно
змінюється характер умов научіння. Крім реальних сигналів, тобто впливу самих речей, на вищу
нервову діяльність людини впливають уже і сигнали другої сигнальної системи – слова, які
заміняють дію речей. Слово стає і засобом підкріплення.
Інмпринтінг - або запам'ятовування, відкарбовування — в етології та психології, специфічна
форма навчання; фіксація в пам'яті ознак об'єктів при формуванні або корекції вроджених
поведінкових актів.

Вікарне научіння- (соціальне научіння) має місце, коли індивід цілком засвоює форму поведінки
моделі, включаючи розуміння наслідків цього проведення для моделі (наприклад, наслідування
знаменитостям)

Оперантне научіння - це такі дії, для вироблення яких організму треба активно експериментувати
із середовищем і в такий спосіб установлювати зв'язки між різними стимулами.

Вербальне научіння - набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування. Зав
дяки йому людина має змогу передати знання, навички іншим людям, одержати необхідні знання,
оволодіти уміннями і навичками на основі їх словесного представлення.

Розумові операції - це головні складові елементи або процеси розумових дій і визначає розумові дії
як дії з предметами, відо- браженими в образах, уявленнях і поняттях про них; такі дії відбуваються
подумки за допомогою мовлен- ня.

Навчальні дії - це такі перетворення дидактичного матеріалу, які в кінці кінців призводять до
розв'язання навчальної задачі (до відкриття даного об'єкта).

Навчальна задача - це завдання, сформульоване у вигляді навчальної проблеми, вирішення якої

передбачає активну розумову діяльність, що спирається на наявні в учня знання та уміння
застосовувати їх на практиці.

Інтеріоризація - психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану

свідомості через засвоєння індивідом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.

Здатність до навчання - система властивостей особистості і діяльності дитини, яка характеризує

його можливості у засвоєнні навчальної програми (знань, понять, умінь, навичок тощо). ...
Продуктивність навчальної діяльності – швидкість і якість засвоєння знань, формування
узагальнених способів дій.

Продуктивність навчальної діяльності - Здатність до навчання

характеризується продуктивністю (якість, темп, обсяг роботи в одиницях часу, відсутність напруги і
стомлення протягом тривалого часу, задоволеність результатом праці). ... Здатність до навчання
виявляється у процесі засвоєння школярами понять, оволодіння прийомами розумової діяльності.
навченість

Зворотний зв’язок - це вербальні й невербальні повідомлення, які людина навмисно чи ненавмисно

посилає у відповідь на повідомлення іншої людини. Слухач здатний впливати на мовну поведінку
мовця саме в силу того, що він перебуває поруч і його реакція очевидна.

Підкріплення - це миттєва позитивно або негативно впливає реакція навчального (або зовнішнього
середовища) на певну дію учня. ... Якщо з встановленням зв'язку з цим виникнуть проблеми,
коригування поведінки може піти не тим шляхом, який планував навчальний.

Орієнтувальна основа діяльності - Орієнтувальну основу діяльності учень формує самостійно з

допомогою засвоєного ним загального методу. ... Йому доводиться самостійно (під керівництвом
вчителя) визначати систему розумових дій, адекватних змістові матеріалу, який вивчається, з
урахуванням особливостей навчальної діяльності (структури, рівня сформованості).
Проблемне навчання - Проблемне навчання ... Проблемне навчання передбачає імітацію творчого
процесу пізнання, моделювання головних його ланок: створення проблемної ситуації та керівництва
пошуком шляху у готовому вигляді, а здобуваються внаслідок самостійної пізнавальної діяльності
у проблемній ситуації.

Знаково-контекстне навчання - Дана концепція навчання лежить в руслі діяльнісної теорії

засвоєння соціального досвіду, згідно якої за допомогою активної діяльності здійснюється
присвоєння соціального досвіду, розвиток психічних функцій і здібностей людини, систем його
відносин з об'єктивним світом, з іншими людьми і самим собою.

Програмоване навчання - це така організація навчального процесу, що забезпечує можливості

самостійного засвоєння учнями (студентами) предмету, поділ його на фрагменти
(кроки) навчального матеріалу (знань, вмінь і навичок), постійний зворотний зв'язок для учня
(педагога) про успішність його засвоєння.

Алгоритмізоване навчання - система прийомів, методів розв'язання завдань у визначеній

послідовності