Питання №8

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій,

спрямованих на досягнення поставленої мети. Діяльність є цілеспрямованим
процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє
ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби
"зливається" людська індивідуальність, її сутність і об'єктивний світ.

До структури діяльності входять потреба, мотив, мета, задача, дії, операції, зовнішня і
внутрішня сторони.

Мета – це ідеальний образ майбутнього результату діяльності.

Потреба — це відчуття недостатнього задоволення, спрямоване на його зменшення

або ліквідацію;

Мотив — це спонукання людини до активності, пов'язане з намаганням задовольнити

певні потреби.

Задача — проблемна ситуація з чітко визначеною ідеєю мети, яку необхідно досягти.

Дія — сукупність процесів пізнання та виконання, які спрямовані (завдяки мотивації)

на досягнення ближньої усвідомленої мети.

Операція - це спланований комплекс заходів, спрямований на передачу спеціально

відібраної інформації для певної аудиторії з головною метою впливу на її розум,
емойційні стани і т.д.

У діяльності нерозривно пов'язані її внутрішні і зовнішні сторони. Коли ми плануємо,

прогнозуємо перед тим, як виконувати роботу, внутрішня (психічна) діяльність
випереджує зовнішню (фізичну, предметну). Фізичне оперування речами замінюється
уявним, що значно його полегшує. Процес такого переходу від зовнішньої дії до
внутрішньої – інтеріоризація. Перехід внутрішніх дій у зовнішні – екстеріоризація –
відбувається під час здійснення планів.
 Питання №9
Уміння — це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати
певну діяльність.

Навичка — це дія, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою

осягнення і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.

Уміння та навички поділяються на кілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні і

практичні. Рухові включають різноманітні рухи, складні і прості, що складають
зовнішні, моторні аспекти діяльності. Є спеціальні види діяльності (наприклад,
спортивні), цілком побудовані на грунті рухових умінь та навичок. Пізнавальні вміння
включають здатність вести пошук, сприймати, запам'ятовувати та обробляти
інформацію. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають
формування знань. Теоретичні вміння і навички пов'язані з абстрактним інтелектом.
Вони виявляються у здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, висувати
гіпотези, теорії, здійснювати переведення інформації з однієї знакової системи в іншу.
Такі вміння і навички найбільше виявляються у творчій роботі, пов'язаній з
одержанням ідеального продукту думки. Практичні вміння виявляються при виконанні
практичної діяльності, виготовленні конкретного продукту. Саме на їх прикладі можна
продемонструвати формування та вияв умінь у чистому вигляді.

Наявність навичок полегшує людині виконання свідомих завдань. За свідомістю

залишається можливість починати, регулювати і завершувати дію, а сам рух
відбувається без будь-якого подальшого втручання волі як реальне повторення того,
що вже робили тисячі разів (І. Сєченов). Людина може усвідомлювати й
автоматизовані компоненти, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі
потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою,
наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво. Може усвідомлювати рухи
артикуляційних органів під час вимови звуків, звичні рухи пальців під час гри на
музичному інструменті з метою їх проконтролювати, змінити дещо в них. Людина
починає усвідомлювати рухи, якщо з´являються ускладнення, перешкоди у їхньому
виконанні.
 Питання №10
Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь
реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо.

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного

протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою
дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища
актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості.

Явище уваги породжується об'єктивними причинами, які діють за суб'єктивних умов,

наявних у самому організмі. Вони тісно пов'язані з природним пристосуванням
організмів до умов існування й утворенням орієнтувальних рефлексів, які спочатку
реагують на різкі зміни середовища, але внаслідок нагромадження досвіду, тренувань
і розвитку збагачуються більш тонкими й досконалими умовними рефлексами.
Орієнтувальні реакції виявляються в установках на чіткіше сприймання нових явищ або
тих, що мають певне значення для суб'єкта.
 Питання №11

Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і

явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні
органів чуття на об'єкт сприйняття. Зосередження на предметах і явищах дійсності
сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху,
смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання

.Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після
довільну.

Мимовільна увага в своєрідних формах властива і тваринам. Довільна увага -

специфічно людська форма уваги, яка історично виникла в трудовій діяльності.
Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників
перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні
збудження за певних обставин стають інтенсивнішими за ті, що діють в даний момент.
Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а
й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу
сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто,
заважаючи основній діяльності.

Особливості подразників, які викликають мимовільну увагу:

- сила і раптовість;

- новизна, незвичність;

- контрастність та рухливість об'єктів

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та

явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності.
Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями
довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення
послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні
відволікання.

Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби і обов'язки, інтереси

людини, мета, засоби та сприятливі умови діяльності. Чим віддаленішою є мета і
складнішими умови діяльності та способи її досягнення, тим менше приваблює
людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості і волі, а отже, й
довільної уваги.

Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та

явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною

Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама
довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага
набуває рис мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У ній

напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні
довільної уваги.

У навчальній діяльності дуже важливим є функціонування саме післядовільної

уваги.
 Питання №12
Стійкість, коливання, перемикання і відвернення уваги

Увага є багатобічним процесом. Одна з істотних сторін уваги, що є необхідною умовою

всіх видів діяльності людини - трудовою, учбовою, спортивною, - це стійкість
стягування. Вона визначається тривалістю збереження інтенсивної (концентрованого)
уваги. Стійкість - характеристика уваги в часі. Показник стійкості - висока
продуктивність діяльності (об'єм, точність роботи) протягом деякого проміжку часу.
Тривалість інтенсивного зосередження залежить від цілого ряду умов: від характеру і
вмісту діяльності, яка здійснюється за наявності того або іншого вигляду уваги, від
відношення до об'єкту уваги, від міри інтересу до даного предмету або діяльності.
Неможливе скільки-небудь тривале зосередження на одному і тому ж об'єкті, якщо
сам він не міняється або якщо ми не можемо розглядати його з різних сторін. Адже
при розгляді увага як би рухається усередині певних рамок, як би переміщається по
об'єкту, розкриваючи в нім нові сторони. Міра стійкості уваги збільшується із
збільшенням складності об'єкту уваги. Проте ця складність має бути оптимальною,
інакше можливе швидке настання стомлення і ослабіння зосередження. 
Виключно велике значення для стійкості зосередження має активність особи, її
діяльність. Активність може виявлятися в зовні виражених практичних діях з об'єктами
уваги. Безпосередня операція предметами, дії з ними є умовою різноманітності
отримуваних від предметів вражень. Це підтримує інтерес і увагу. Велике значення
має і внутрішня розумова діяльність, пов'язана з вирішенням завдань, які вимагають
якнайповнішого віддзеркалення об'єктів уваги. Постановка в процесі діяльності все
нових і нових завдань, рішення їх - найбільш важливі умови збереження
зосередження.

Однією з динамічних особливостей уваги є коливання уваги. Під ваганням уваги

розуміють періодичні короткочасні мимовільні зміни мірі інтенсивності (напруга)
уваги. Коливання уваги виявляються в тимчасовій зміні інтенсивності відчуттів. Так,
прислухаючись до дуже слабкому, ледве чутному звуку, наприклад цоканню
годинника, ми то помічаємо звук, то перестаємо помічати, не дивлячись на увагу до
нього. Ці зміни протікають стрибкоподібно в короткі проміжки часу.

Стійкість уваги необхідно поєднується і з такою сто динамічною особливістю, як

перемикання. Перемикання виявляється в швидкому переході від однієї діяльності до
іншої. Це швидке переміщення уваги, обумовлене свідомо і навмисно поставленим
новим завданням. Перемикання може також виявлятися або в переході від одного
об'єкту певної діяльності до іншого, або від однієї операції до іншої. В цьому випадку
перемикання відбувається усередині однієї діяльності.
Успішність перемикання залежить від характеру особливостей виконання попередньої
і подальшої діяльності (показники перемикання значно знижуються при переході від
легкої діяльності до важкої). Успішність перемикання зв'язана і з відношенням людини
до попередньої діяльності: чим цікавіше попередня діяльність і менш цікава
подальша, тим важче відбувається перемикання.
 Питання №13
Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих
властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також внутрішніх станів організму
за безпосередньої дії та впливу подразників на відповідні органи чуття.

Виникнення відчуттів пов'язано з особливими фізіологічними механізмами, які беруть

участь у прийомі і первинному перетворенні впливів енергій певних подразників із
зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Вони отримали назву аналізаторів
(І. П. Павлов). Кожен аналізатор складається з трьох частин:

1) периферичного відділу (рецептора), де відбувається перекодування фізичного

впливу на нервові імпульси;

2) аферентних (від лат. Afferentis - приносить) нервових шляхів, але яким інформація,
закодована у вигляді нервових імпульсів, передається в центральну нервову систему
(у вищих тварин і людини - в головний мозок). Зворотний сигнал, який реалізує
реакцію організму на стимул, проходить по еферентних (від лат. Efferentis - виносить)
нервових шляхах;

3) центру аналізатора - спеціальної ділянки кори головного мозку. У результаті

переробки надійшла інформації в кірковійвідділі аналізатора і виникають відчуття.

Оскільки вся сенсорна інформація перетворюється на ідентичні нервові імпульси

(електричні), то рішення про те, до якої модальності належить та чи інша стимуляція,
приймається залежно від того, в яку область кори головного мозку потрапляє сигнал.
Різні аналізатори мають нерівноправну проекцію в корі головного мозку.
Експериментально були отримані карти, які показують розташування і величину площі
кори, що забезпечує аналіз відчуттів, що надходять від різних аналізаторів.

Характеристика відчуттів

Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів..
Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю.

Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника,

що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму,
значущості подразника і просторово-часових умов сприймання.

Тривалість — часова характеристика відчуття. Вона за¬лежить від часу дії подразника,
його інтенсивності й функціонального стану організму. При дії подразника відчуття
виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним
(прихованим) періодом відчуття.
Адаптація (лат. adapto — пристосовую) — зміна чутливості аналізатора під впливом
подразника постійної си¬ли, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у
зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні — за малої.

Сенсибілізація — підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії

аналізаторів і систематичних вправ. При сенсибілізації спостерігається тимчасове
зни¬ження нижнього порогу відчуттів.

Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття,

характерного для іншого аналізатора.
 Питання №14
Види відчуттів: 

За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає

відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до
дистантних.

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього

середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові,
смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах

тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові

відчуття.

Зорові відчуття відіграють велику роль у взаємодії людини з довкіллям. Апаратом

зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Фізичною причиною
зорових відчуттів електромагнітні коливання. Людське око сприймає лише невелику
частину електромагнітних коливань. Світлові хвилі, які відображаються предметом,
переломлюються, проходячи через кришталик, і фокусуються на сітківці у вигляді
зображення. Сітківка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями
головного мозку. До зорових відчуттів належать відчуття світла і кольору.

Слухові відчуття, відображаючи велику різноманітність властивостей звучних

предметів і явищ, допомагають людині орієнтуватися в навколишньому середовищі та
регулювати свої дії. Вони викликаються звуками, які діють на слуховий аналізатор на
відстані через коливання повітря або звукові хвилі. Тому слухові відчуття належать до
дистантних відчуттів. До слухових відчуттів належать відчуття мови, музики та шуму. За
допомогою слухових відчуттів виокремлюють такі якості звука: силу (голосний - тихий),
висоту (високий - низький), тембр (своєрідність голосу або музичного інструмента),
тривалість (час звучання), а також темноритмічний візерунок звуків, що послідовно
сприймаються.

Нюхові відчуття не мають у житті людини такого значення, як зорові та слухові,

оскільки не пов'язані з орієнтуванням у довкіллі, їхня роль полягає в тому, що вони
сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря тощо. Утих випадках, коли їх
розвиток стимулюється умовами професійної діяльності, вони досягають значної
досконалості (парфумери, пожежники та ін.).
Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесах
харчування. Органом смаку є язик. До смакових відчуттів належать відчуття кислого,
солодкого, гіркого і солоного. Інші смаки є результатом змішування основних смаків.
Смакові відчуття підвищують апетит людини, а також виконують захисну функцію,
сигналізуючи про недоброякісну їжу. Динаміка смакових відчуттів тісно пов'язана з
потребою організму в їжі. У стані голоду чутливість підвищується, при насиченні —
знижується.

Шкіряні відчуття включають тактильні, температурні та больові відчуття.

Тактильні відчуття виникають внаслідок дії механічних подразників на поверхню

шкіри. Умовою їх виникнення є контакт із подразником, який викликає деформацію
шкіри. Тактильна чутливість нерівномірно розподілена по всьому тілу. Найбільше
скупчення тактильних рецепторів на долонях, кінчиках пальців та на губах.

Больові відчуття виникають при дії різного роду подразників (механічних, термічних,
хімічних, електричних тощо), які є причиною пошкодження або руйнування тканин
організму. Вони виконують важливу роль як складові захисних рефлексів, сигналізують
про шкоду подразника для організму та необхідність перервати контакт з ним і носять
яскраво виражене негативне емоційне забарвлення. Больові відчуття несуть певну
інформацію про подразник, у них відображається його інтенсивність, якість (колючий,
ріжучий, пекучий біль), місце локалізації.

Статичні відчуття відображають положення тіла у просторі, його рівноваги.

Рецептори статичних відчуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.
Цей вид відчуттів має велике значення для життєдіяльності організму, оскільки
забезпечує збереження рівноваги організму. Регуляція рівноваги організму має
рефлекторний характер. Нормальна робота статичного аналізатора необхідна для
відображення простору за допомогою інших видів відчуттів, зокрема зорового та
рухового.

Органічні відчуття — це відчуття, пов'язані з діяльністю внутрішніх органів. Ці

відчуття, зливаючись, утворюють органічне почуття (самопочуття) людини. Це так
звана сенестезія (загальне відчуття), яке відображає загальний стан організму на
основі сигналів, що надходять з різних органів організму. Прикладом може слугувати
почуття загального нездужання, яке виникає у хворої людини. До органічних відчуттів
належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, шлунка,
больові відчуття.