Лекція №1

Тема «Психологія як наука. Предмет, методи та завдання. Особистість. Психологія

особистості»

Вступ
Майбутній медичний працівник повинен постійно використовувати знання з основ
психології. Знати рефлекторну природу психіки, умовно-рефлекторної діяльності людини,
уміло володіти основними методами психології у своїй практичній діяльності. Знати
визначення поняття «Особистість», уміти характеризувати структуру особистості та
періодизацію психічного розвитку. Уміння формулювати мотиви, систему саморегуляції,
індивідуально-типологічні особливості особистості дадуть змогу вірно змоделювати
поведінку медична сестра - пацієнт. У цьому контексті велике значення має спрямованість
особистості медичного працівника, уміння ефективно володіти особистісно-професійними
якостями особистості.

План
1. Предмет психології та завдання. Історія розвитку, напрямки.
2. Психіка та свідомість.
3. Психічні стани, процеси, властивості.
4. Основні та допоміжні методи психології.
5. Поняття про особистість, структура, виховання особистості. Спрямованість
особистості, мотиви, система саморегуляції, індивідуально-типологічні особливості.
6. Фрейдизм, неофрейдизм.
7. Генетичний аспект особистості: від задатків до здібностей.

Матеріали лекції
1. Предмет психології та завдання. Історія розвитку, напрямки.
Шлях розвитку і визнання психології як науки був складним і довготривалим. Первісні
люди уявляли існування душі, як «тіла в тілі», в їхньому розумінні душа не відокремлювалась
від тіла Перша відома в історії праця з психології належить давньогрецькому вченому
Аристотелю, який ввів такі поняття як «відчуття», «пам’ять», «почуття». Він вважав, що душа
може існувати без будь-якого зв’язку з тілом, так як Богом створена, і тому, пізнання її
виходить за межі людських можливостей.
Перший етап в розвитку психології – це психологія як наука про душу. Це
визначення з’явилося більше 2000 років тому. Всі незрозумілі явища в житті людини
пов’язувалися з душею.
Другий етап – це психологія як наука про свідомість, виникла у 17 столітті в зв’язку з
розвитком природничих наук. Здатність міркувати, відчувати, бажати назвали свідомістю.
Тут основний метод вивчення – самооцінка і усвідомлення людиною своїх вчинків.
Третій етап–психологія як наука про поведінку, отримала розвиток у 20 столітті.
Психологія використовує різні методи, щоб безпосередньо знати і передбачати поведінку,
вчинки, реакцію людини на ту чи іншу ситуацію.
Психологія (сьогодні) – це наука, що займається дослідженням психічних процесів,
властивостей і станів людини, її поведінки і розумової діяльності, а також практичного
застосування знань про людину. Предметом вивчення психології є психіка.
Значення і завдання медичної психології для медпрацівника
Медична психологія вивчає психіку хворої людини, психічні фактори, які можуть
призвести до захворювання або до його розвитку, а також вплив соматичних хвороб на
психіку хворого.
Найважливішими питаннями медичної психології є психопрофілактика,
психотерапія, психогігієна.
 Предметом вивчення медичної психології є особистість хворого і медпрацівника, та
їх взаємостосунки в різних умовах – під час відвідування хворих вдома, та їх прийому в
амбулаторії, в різних відділеннях тощо.
Нейропсихологія вивчає порушення психічних процесів при локальних поразках
головного мозку.
Патопсихологія – вивчає порушення психічних процесів при психічних захворюваннях
та неврозах.
Олігофренопсихологія – вивчає порушення психічних процесів при недорозвиненості
мозку.
Сурдопсихологія – вивчає порушення психічних процесів у людей з поганим слухом,
глухих та шляхи корекції їх поведінки.
Тифлопсихологія – вивчає порушення психічних процесі у сліпих, слабозорих та шляхи
корекції їх поведінки.

2. Психіка та свідомість.
Психіка – це властивість живої високоорганізованої матерії, що має здатність
відображати своїми станами оточуючий об’єктивний світ в його зв’язках і відношеннях.
Психіка в своїх проявах складна і багатогранна.
З виникненням чутливості в живих організмах, вдосконалювалась структура нервової
системи і, на певному етапі адаптації організму до навколишнього середовища, виникла
психіка, яка дала можливість живій істоті повніше відображати дійсність і легше виживати в
боротьбі за самозбереження. Тут йдеться передусім про інстинкти, навички та
інтелектуальну поведінку.
Інстинкт–сукупність вроджених компонентів поведінки і психіки тварин і людей.
Основою інстинктів є безумовні рефлекси. Розрізняють інстинкти самозбереження,
живлення, розмноження та ін. При зміні умов проживання, тварини змушені змінювати і
свою поведінку.
Навички - це дії, що ґрунтуються на умовних зв’язках, які функціонують автоматично.
Навички виробляються довготривало, при багаторазовому повторенні і у тварин, які вже
мають кору великого мозку.
Інтелектуальна поведінка ґрунтується на вмінні підмічати зв’язки між предметами,
явищами і потребує не лише сприймання, а і уявлення.
Для розвитку і становлення психіки людини потрібні умови:
- наявність людського суспільства;
- активна трудова діяльність;
- розвиток мовлення, абстрактного мислення і свідомості;
- високоорганізовані, нормально розвинені мозок і нервова система.
Значення головного мозку:
- це матеріальна база абстрактного мислення людини;
- це місце знаходження центрів безумовних рефлексів;
- тут знаходяться найвищі центри органів чуття;
- тут знаходяться найвищі свідомі центри контролюючих та інших органів людини.
Поняття свідомості як вищого рівня психічної діяльності людини,
її структура, види
Свідомість – це вищий рівень відображення дійсності, що проявляється здатністю
особистості віддавати собі звіт про оточуюче середовище, дійсний та минулий час, приймати
рішення і,в залежності від ситуації, керувати своєю поведінкою. Свідомість властива лише
людині. Психіка ширша за свідомість, так як містить і неусвідомлені форми психічної
діяльності.
Структура свідомості:
- психічні процеси, які відображають зовнішній світ і дають можливість його пізнати:
пам’ять, відчуття, увага, мислення та ін.;
 - в свідомості закріплена істотна різниця суб’єкта і об’єкта, тобто відокремлення я від
не я - довготривалий процес формування самосвідомості людини. Можливі самопізнання,
оцінка своїх вчинків.
- наявність певного відношення, ставлення до дійсності через почуття, суспільні,
міжособистісні відносини, емоційні оцінки.
Поняття свідомості відноситься як до окремої людини (індивідуальна свідомість), так
і до суспільства (суспільна свідомість). Суспільна свідомість відображає політичні,
філософські, правові, художньо-естетичні погляди, морально-етичні ідеї, норми, наукові
знання. Умовою формування і прояву свідомості є мова людини, в якій закріплена суспільна
свідомість, тобто суспільно-історичний досвід людства. Суспільна свідомість впливає на
індивідуальну.
Нижчим рівнем свідомості є несвідоме, підсвідоме – це така форма відображення
дійсності, при якій не віддається звіт за здійснені вчинки, коли втрачається повнота
орієнтації в часі і просторі (сон, галюцинації, автоматичні рухи).

3. Психічні стани, процеси, властивості.

Виділяють три групи психічних явищ:
‒ психічні процеси – емоційні, пізнавальні, вольові;
‒ психічні стани – загальний стан (наприклад, увага;емоційний стан (настрій,
пригнічення, апатія);творчий стан людини (натхнення);
‒ психічні властивості - інтелектуальні (спостережливість, пам’ять);вольові
(рішучість, стійкість);емоційні (ніжність, грубість, чуйність).

4. Основні та допоміжні методи психології.

Основні методи психологічних досліджень

Спостереження – науковий Експеримент – метод, що передбачає

метод дослідження, з допомогою
якого вивчають психологічні
явища без втручання в їх
протікання
активне втручання дослідника,
діяльність досліджуваного з метою
створення найкращих умов для
вивчення конкретних психологічних
явищ.

Життєве спостереження Наукове спостереження – є

– обмежується реєстрацією
фактів, носить випадковий,
неорганізований характер.
організованим, передбачає
чіткий план, фіксацію
результатів спостережень в
спеціальному щоденнику.
Лабораторний експеримент –
експеримент, що протікає в
спеціально створених умовах, а
дії досліджуваного визначаються
інструкцією.

Включне спостереження – Польове спостереження –

передбачає участь не передбачає участь Природний експеримент –
дослідника в діяльності, яку дослідника в вивчення здійснюється в
він вивчає. досліджувальній діяльності. природних умовах.

Додаткові методи психологічних досліджень:

Опитування: усне й письмове.
Інтерв’ю – метод опитування з встановленням особистого контакту.
Аналіз результатів діяльності – дослідження письмових робіт, виробів, малюнків.
Біографічний.
Соціометрія – дозволяє вивчити взаємовідносин в колективі.
«Близнюковий» – виявляє роль спадковості, навколишнього середовища, виховання в
психічному розвитку.
Анкетування.
 Моделювання – відновлюється деяка психічна діяльність з метою її дослідження
шляхом імітації життєвих ситуацій в лабораторії.
Тестування (є індивідуальні і групові) – це короткочасне завдання, виконання якого дає
можливість якісно і кількісно оцінювати деякі психічні функції.

5. Поняття про особистість, структура, виховання особистості.

Формування особистості – процес соціального розвитку людини, становлення її як
суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.
Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, вихованню в
сім’ї, школі, суспільстві, взаємодії з мистецтвом, здатності людини пристосовуватися до
зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного
дорослого життя.
Формування особистості здійснюється шляхом виховання.
Особистість розвивається в напрямках:
1) анатомо-біологічному ( розвиток біологічних систем організму – кістково-м’язевої,
дихальної, серцево – судинної, кровоносної та інших);
2) психічному (розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції,
швидкість проходження психічних реакцій);
3) соціальному (соціалізацію людини, її взаємоз'вязки з колективом, суспільством,
сім'єю).
Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися
всебічно.
Виховання не може змінити конституцію тіла людини, але може навчити людину
пристосувати цю конституцію до життя, що зробить особистість здоровою, загартованою.
Виховання не може змінити тип темпераменту, але навчити людину розуміти прояви
його, вносити в них корективи, або гальмувати негативні чи підсилювати позитивні.
Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості
Життєва позиція - це стійка, внутрішньо усвідомлена система поглядів людини на
життя, на свою діяльність, а також система відносин її до суспільства, до самої себе,
зумовлена об'єктивним становищем людини у системі суспільних відносин.
Пошук особистістю себе, свого місця в житті відбувається через знаходження сенсу
буття, яке у свою чергу передбачає усвідомлення свого призначення, зумовленого
психофізіологічними особливостями (темперамент, природні схильності, талант і т.п.) та
соціокультурними утвореннями.
Життєві позиції можна класифікувати як реальні та нереальні. Їх формування залежить
від ступеня активності самовизначення у відповідності зі своїм "Я".
Класифікація життєвої позиції особистості:
1. Свідомо пасивна життєва позиція особистості - особистість в процесі діяльності
знаходить сенс дії (роботи), а мета для неї - це публічна форма життєдіяльності. Для неї
процес діяльності - це глибоко особисте переживання того, що вона робить.
2. Конформістська життєва позиція - обирає заняття, визнане суспільством, відповідно
до якого у подальшому формує свою життєву позицію.
3. Віртуальна життєва позиція особистості - пристосовує до себе життєву позицію, як
правило, визнаного зразка, що є нереальною щодо особистості (ідеї не реалізовуються).
4. Маніпулятивна життєва позиція, що є адекватною і до суспільства, і до власного "Я",
але не є сталою щодо способу включення особистості в суспільство, тут часта зміна
мікросередовища та діяльності.
Самовизначення є вирішальним моментом у формуванні життєвої позиції особистості,
за його допомогою відбувається самоусвідомлення своїх:
а) можливостей, нахилів, здатностей-потенцій ("можу");
б) потреб, інтересів, бажань-інтенцій ("хочу");
в) відносно стійких, усталених, закріплених психофізіологічних, характерологічних
якостей ("маю"); їх співвідношення з тими вимогами, які пред'являються в конкретній
соціальній ситуації суспільством; постановка на цьому підґрунті мети та її реалізація.
 Спрямованість особистості, мотиви, система саморегуляції, індивідуально –
типологічні особливості, можливості особистості
Потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших потреб:
фізіологічних, в безпеці, в любові й прихильності, у визнанні та оцінці, реалізації здібностей
і талантів

6. Фрейдизм, неофрейдизм.
Фрейд розглядає психіку на трьох рівнях: несвідоме, передсвідоме та свідоме.
Несвідоме – головний елемент і джерело заряду мотиваційної енергії; саме воно становить
суть психіки. Передсвідоме містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені за певних
умов, а свідоме розглядається як елемент надбудови, що виростає над несвідомим і
перебуває з ним у постійному конфлікті.
Домінуючим серед людських інстинктів у сфері несвідомого є лібідо (від грец. Libido –
статевий потяг, пристрасть). Це – загальна причина людської поведінки, діяльності, прояву
характеру тощо.
Фрейд створює модель особистості, яка включає три елементи: “Воно” (Id), “Я” (Ego) і
“Над-Я” (Super-Ego).
“Воно” – несвідоме – складається із забутих вражень дитинства, природжених
інстинктів, згадок, що пов’язують людину з далекими предками доісторичних часів.
“Я” – сфера свідомого, посередник між “Воно” та зовнішнім світом – природою,
суспільством, соціальними інститутами тощо.
“Над-Я” – внутрішнє сумління особистості, “моральний цензор”, який оцінює
конкретні обставини чи ситуації з точки зору соціальної чи моральної оцінки. “Над-Я”
знаходиться між “Воно” та “Я”.
Представниця неофрейдизму К. Горні (1885-1952) також виходила із заперечення
положень З. Фрейда. Основу суті людини вона вбачала в природженому почутті неспокою.
Почуття неспокою породжує бажання позбавитися цього, що лежить в основі мотивації
вчинків людини. Все, що людина робить, породжується трансформацією цього почуття.
Згідно з К. Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки (корінна
тривога) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать один одному, і тоді
може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатися подолати,
виробляючи стратегії” поведінки. Цих стратегій три:
1) потяг до людей;
2) намагання віддалитися від людей, або потяг до незалежності;
3) намагання діяти проти людей (агресія).

7. Генетичний аспект особистості: від задатків до здібностей.

Сутність однієї з концепцій у тому, що формування людських здібностей розглядають
як засвоєння історичного досвіду попередніх поколінь у специфічній формі засвоєння
предметів культури. Водночас, у більшості випадків визнають роль біологічних начал і
природних задатків у розвитку здібностей особистості.
Сучасні філософсько-психологічні дослідження природи людини виявили обмеженість
біосоціального її трактування. Специфіку природи людини можна окреслити принаймні
трьома ознаками.
По-перше, у тривалій суперечці про співвідношення біологічного й соціального нібито
забули про третій чинник – психічний. Адже природа людини визначається не лише
задатками (біологічним) і соціальним середовищем і вихованням (соціальним), а й
внутрішнім "Я", тобто психічним.
По-друге, вивчення людини з погляду єдності природного і соціального дає змогу
зрозуміти її як частку універсуму, а отже – дає підстави деяким сучасним авторам говорити
про людину як космічну істоту.
По-третє, біологічне в людині відрізняється від природно-біологічного, хоч і не є
чимось надприродним. Біологічне є соціалізоване й окультурене, таке, що змінило свою суть
у процесі еволюції.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте визначення психології, як науки.
2. Коротко охарактеризуйте історичні аспекти розвитку загальної і медичної
психології.
3. Які процеси, стани і властивості вивчає психологія?
4. Які розділи вивчає медична психологія?
5. Яке значення має медична психологія для медичного працівника?
6. Які завдання ставить медична психологія?
7. Назвіть основні методи психологічних досліджень.
8. Які умови потрібні для розвитку і становлення психіки людини?
9. Яке значення головного мозку в психічній діяльності людини?
10. Дайте визначення поняття «свідомість».
11. Що входить в структуру свідомості?

Рекомендована література
І.С. Вітенко «Основи загальної та медичної психології», –с. 19-31, с. 33-43, с. 53-60.
 Лекція №2

Тема «Темперамент. Характер. Здібності»

Вступ
Визначення власного типу темпераменту та уміння визначити темперамент хворого
допоможуть медичній сестрі розробити модель спілкування. Знання про характер, його
структуру та зміст допоможуть у фаховій діяльності медичного працівника у напрямку
корекції власних особистісних рис та вироблення моделі поведінки в залежності від типу
акцентуацій характеру пацієнта у процесі спілкування. Знання про характер, його структуру
та зміст допоможуть у фаховій діяльності медичного працівника у напрямку корекції
власних особистісних рис та вироблення моделі поведінки в залежності від типу акцентуацій
характеру пацієнта у процесі спілкування. Знання про інтелект та його структуру
допоможуть вичвити власні здібності та розкрити творчий потенціал.

План
1. Темперамент, типи, характеристика, основні властивості, фізіологічне підґрунтя.
2. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності.
3. Співвідношення темпераменту та групи крові людини.
4. Поняття про характер, структура, зміст, акцентуації, класифікація характерів за
Т. Рібо.
5. Здібності, структура, різновиди.
6. Інтелект, структура.

Матеріали лекції
1. Темперамент, типи, характеристика, основні властивості, фізіологічне
підґрунтя.
Темперамент – це сукупність найбільш стійких індивідуально-психологічних
особливостей людини, які виявляються в поведінці та діяльності людини.
Темперамент не можна поділяти на поганий і гарний.
Кожен із темпераментів є основою реалізації біологічних станів людини.
Найбільш рання кваліфікація темпераменту належить Гіппократу (V століття н.е.),
враховуючи яку маємо сучасну кваліфікацію:
Сангвінік – сильний, врівноважений, рухливий; активний, енергійний, витриманий;
хода швидка, часто буває лідером, контактний, «душа колективу» легко знаходить вихід із
складних ситуацій, оптиміст по життю.
Флегматик – сильний, врівноважений, інертний; має ухил в бік гальмування, повільні
хода, мова, реакції, рівний у спілкуванні, працелюбний, поволі входить в роботу, але
планомірно доводить її до кінця; не дуже контактний.
Холерик – сильний, неврівноважений; переважає збудження; швидкі мова, хода,
реакція, жести, активний, енергійний, невитриманий, самолюбивий, конфліктний.
Меланхолік – слабкий, неврівноважений, малорухливий; переважає зовнішнє
гальмування, не витримує психічних навантажень, часто панікує, після конфлікту довго не
заспокоюється, вразливий, впадає у відчай, схильний до неврозів, швидко втомлюється від
напруження, важко пристосовується до нових умов життя.

2. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності.

Російський вчений І.П.Павлов в основу темпераменту поклав процеси збудження і
гальмування нервових центрів та їх три властивості:
‒ рухливість – швидкість зміни одного темпераменту іншим;
‒ сила – працездатність нервових клітин, здатність нервових центрів (нейронів)
переносити великі нервові напруження;
‒ врівноваженість збудження і гальмування або перевага одного над іншим.
Поєднання цих властивостей визначає тип вищої нервової діяльності і темперамент як
прояв типу в поведінці.
 Співвідношення типів нервової системи і темпераменту

Особливості нервових процесів

Тип нервової Тип
Сила Врівноваженіст Рухливість системи темперамента
ь
Сильний Врівноважений Рухливий Живий Сангвінік
Сильний Неврівноважений Рухливий Нестримний Холерик
Сильний Врівноважений Інертний Інертний Флегматик
Сильний Неврівноважений Рухливий або Слабкий Меланхолік
інертний

3. Співвідношення темпераменту та групи крові людини.

Дослідження гематологів і психологів виявили дивовижну залежність темпераменту від
групи крові. У людей розрізняють чотири основні групи крові, які позначають цифровими й
буквеними символами – А(ІІ), В(ІІІ), АВ(ІV) і О(І).
Представники групи А – це добросовісні, сором’язливі люди, які сумлінно виконують
свої обов’язки. Вони надійні, вірні друзям, рідним і близьким, на них завжди можна
покластися. У таких людей достатньо виражений темперамент.
Люди, що мають групу крові В – чуттєві, тонкі, обдаровані натури, надійні колеги й
друзі. Як у роботі, так і в почуттях вони висувають високі вимоги до себе, до підлеглих і
друзів. Вони можуть здаватися холодними, але коли йдеться про кохання, їхні почуття
можуть проявлятися бурхливо й нестримно.
Представники групи АВ – натури, які звикли піддаватися почуттям. У них уживаються
принаймні дві «душі» в гармонії. У таких людей вирують сильні пристрасті. Іноді це є
джерелом душевного розладу, болісних сумнівів і страждань, які найчастіше вони
переживають на самоті, нікому не довіряючи своїх таємниць. Однак прагнення до
усамітнення зовсім не перешкоджає пристрасному коханню, на яке здатні люди.
До групи О належать люди, яким властивий постійний рух. Хоча це визначення аж ніяк
не вичерпує їхньої сутності. Вони енергійні, товариські, мають сильний характер, пробивні
здібності, вміють налагоджувати контакти. І, звичайно ж, вони дуже темпераментні в
коханні.

4. Поняття про характер, структура, зміст, акцентуації, класифікація характерів

за Т. Рібо.
Характер – це сукупність психологічних якостей особистості, які проявляються в
спілкуванні, в поведінці та діяльності людини.
Якщо темперамент залежить в основному від природного типу вищої нервової
діяльності, то характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в
сім’ї, колективі тощо. При цьому важливо визначити негативні риси характеру (брехливість,
лицемірство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, бездушність, заздрість, егоїзм).
Англійський психолог Г. Айзенк виділив таку типологію:
Інтроверти – зосередженість людини на своєму внутрішньому світі; аналітичне
(подрібнене) сприймання зовнішнього світу.
Екстраверти – зосередженість на зовнішньому світі; синтетичне, цілісне сприймання.
Амбіверти – із проміжковим орієнтуванням.
Конформні – уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими.
Самостійні – беруть відповідальність на себе, не втрачають голову при тяжких
обставинах.
Імпресивні – емоції переживають у собі.
Експансивні – схильні до зовнішнього прояву своїх переживань.
Медичному працівнику особливості характеру хворого необхідно свідомо враховувати
в процесі своєї діяльності, так як однакові хвороби у різних людей протікають по-різному,
індивідуально.
 Бувають такі зміни характеру, при яких особистість не може підтримувати здорові
взаємостосунки в сім’ї та колективі. Такі патологічні зміни характеру називаються
психопатіями. На жаль, людей із психопатіями не лише не притягують до юридичної
відповідальності, але й практично не займаються їх лікуванням. Особливо небезпечні
психопати в медичних колективах, так як вони негативно впливають не лише на колег, але й
на хворих.
Форми психопатій:
Істероїдна – характерні егоцентризм, брехливість, вередливість, намагаються справити
враження на оточуючих, самооцінка завищена, легко збуджуються, комунікабельні, не
отримавши визнання можуть стати жертвами алкоголізму, наркоманії.
Циклоїдна – часта зміна полярних станів (або перебільшують свої негаразди, або
максимально всім задоволені); метушливі, непосидючі; зміни настрою від кількох днів до
тижнів і місяців.
Шизоїдна – мають загальмований тип характеру, не мають необхідної гармонії у
співвідношенні між розумом, волею, поведінкою; відлюдні, неконтактні, мовчазні.
Епілептоїдна – запальні, дратівливі, нерідко жорстокі і мстиві, хоча зовні можуть бути
коректними, ввічливими; сильне бажання бути лідером.
Психастенічна– сором’язливі, вразливі; в колективі непримітні, невпевнені в собі і
ведуть постійну боротьбу із собою.
Разом із патологічними змінами характеру виділяють акцентуації характеру, які
формуються під впливом виховання, навчання, професійної діяльності ( демонстративність,
педантизм, застрявання, підвищена збудливість).
Т. Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі,
вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В
той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить
поширені).
Т. Рібо розрізняє характери:
 чутливі з підвидами:
‒ сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;
‒ сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;
‒ сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста,
нерівномірна.
 активні з підвидами:
‒ невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної
праці;
‒ сильні воля і розум - видатні діячі.
 апатичні:
‒ слабкі воля і розум, мало діяльні;
‒ розважливі - слабкі воля і почуття, добрий розум.
Риси характеру та їх прояв мають велике значення для успішної професійної
діяльності. Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, в яких висока професійна
підготовка поєднується з розвиненим почуттям обов'язку, моральними і позитивними
характерологічними якостями.
Практично всі хворі, оцінюючи особистість лікаря, надають перевагу таким якостям, як
співпереживання, чесність, уважність, принциповість, співчуття, товариськість. Не всі хворі
розуміють доцільність тих чи інших лікувальних процедур, але всі вони відчувають потребу
в позитивному емоційному контакті, теплих словах, відповідній підтримці.

5. Здібності, структура, різновиди.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успіх
у діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею.
Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX ст., коли
працями Ф. Ральтона було покладено початок експериментальному і статистичному
вивченню людей (диференційна психологія). Деякі психологи, зокрема Ф. Галль, помилково
вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку – мозковим центрам.
Здібність виявляється у процесі оволодіння діяльністю, наскільки людина за інших
однакових умов швидко та ґрунтовно, легко й міцно засвоює способи організації та
виконання її.
Кожна людина має певні здібності, але різні види здібностей у різних людей розвинені
неоднаково. Це залежить як від природних задатків (їхня різноманітність визначена
генетично), типу вищої нервової діяльності (художній, мислительний, проміжний), так і від
того, які задатки конкретна людина розвила в себе.
У людей художнього типу, наприклад, особливо добре розвинені здібності, пов'язані з
уявою і почуттями; у мислительного більш розвинені розумові здібності, а в людей
проміжного типу приблизно однаково розвинені і ті й інші.
За широтою і спрямованістю здібності поділяють на загальні і спеціальні.
Загальні здібності виявляються у всіх видах людської діяльності. Людина, що має ці
здібності, може досягати успіхів у навчанні, праці, розумовій діяльності.
Спеціальні здібності – це психічні особливості індивіда, які сприяють успішному
виконанню ним певного виду діяльності (технічної, організаторської, спортивної, музичної,
літературної тощо).

6. Інтелект, структура.
Інтелект (від лат. intelectus - розуміння) - відносно стійка структура розумових
здібностей людини. Він включає в себе досвід, набуті знання і здатність швидко й доцільно
використовувати їх у нових ситуаціях, які досі не зустрічалися, а також у процесі розв'язання
складних завдань. Інтелект не слід ідентифікувати з поняттям «інтелігентність». Хоч у
практичному житті високий інтелект частіше супроводить інтелігентну людину, проте ці
поняття різні. Якщо інтелект розкриває адаптаційні здібності людини, то інтелігентність,
частіше зовні виражена, свідчить про культуру лише розуму, а поведінки.
Інтелектуальна поведінка ґрунтується на вмінні підмічати зв’язки між предметами і
потребує не лише сприймання, а і уявлення.
Розвиток психіки у тварин – це передісторія розвитку людської свідомості.
Інтелектуальна поведінка – це вершина психічного розвитку тварин. Але їх інтелект, як
і психіка, має якісну відмінність від інтелекту людини :
‒ людина сама виготовляє і використовує знаряддя праці;
‒ планує свою діяльність;
‒ передає свій досвід.

Структура інтелекту (за Терстоуном):

‒ здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;
‒ вербальна гнучкість, за допомогою якої люди здатні порозумітися, використовуючи
найбільш вдалі слова;
‒ вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усне та писемне мовлення;
‒ просторова орієнтація або здатність уявляти різноманітні предмети та форми у
просторі;
‒ пам'ять;
‒ здатність до міркування;
‒ швидкість визначення спільних або відмінних рис між предметами або
зображеннями.
 Класифікація інтелекту за Весклером

IQ Класифікація інтелекту за Весклером % популяції

130 і вище дуже високий 2,2
120-129 високий 6,7
110-119 "відмінна норма" 16,1
90-109 рівень інтелектуальної більшості 50,0
80-89 знижена норма 16,1
70-79 граничний клас 6,7
69 і нижче розумовий дефект 2,2

Питання для самоконтролю:

1. Що таке характер?
2. Назвіть патологічні зміни характеру.
3. Яку типологію характеру виділив Г. Айзенк?
4. Для чого потрібно знати властивості характеру медичному працівнику?
5. Що таке психопатія?
6. Назвіть форми психопатій і акцентуації характеру.
7. Які моральні і психічні якості повинен мати медичний працівник?
8. Виділіть акцентуації характеру.
9. Дайте визначення поняття «темперамент».
10. Охарактеризуйте кожен тип темпераменту.
11. Дайте характеристику типів вищої нервової діяльності за І. Павловим.
12. Проаналізуйте співвідношення темпераменту та групи крові людини.

Рекомендована література
І.С. Вітенко «Основи загальної та медичної психології», – с. 66-72, с.76-79, с. 81-83.
 Лекція №3

Тема «Відчуття та сприймання. Мислення і пам’ять. Емоції та почуття. Воля»

Вступ
Знання загальних характеристик пізнавальних психічних процесів та уміння
класифікувати різновиди та властивості відчуттів дають змогу медичному працівнику
уважніше ставитися до пацієнтів що ґрунтується на засадах етичних норм та дотримання
правил деонтології. Формування різновидів та властивостей сприймання формує
спостережливість і забезпечує взаємозв’язок відчуттів. Володіння знаннями про мислення як
процес формування розумових дій, розуміння розв’язування завдань дають змогу
сформувати шляхи якісного та творчого мислення. Тренування пам’яті дає змогу
відтворювати набуті знання, вдосконалювати практичні навички. Психічну діяльність
людини забезпечує кора головного мозку. Емоції та почуття, так само, як пізнавальні
психічні процеси, забезпечують відображення навколишнього світу. Одним з основних
завдань медичних працівників є зміцнення волі пацієнтів, ослаблених хворобою. Вони
повинні вміти відволікати пацієнта від важких думок, вселяти віру в одужання, враховуючи
при цьому індивідуальні особливості пацієнта та його стан на певний момент; загартовувати
власну волю.

План
1. Загальна характеристика пізнавальних психічних процесів. Відчуття, класифікація,
різновиди, властивості відчуттів.
2. Сприймання, різновиди, властивості сприймань.
3. Мислення як процес. Розумові дії, операції, форми та методи мислення, розлади
мислення.
4. Пам’ять, різновиди, теорії, індивідуальні особливості. Процеси та розлади пам’яті.
5. Емоції та почуття. Розлади емоційної сфери.
6. Воля. Основні якості волі, безвілля, причини, переборення.

Матеріали лекції
1. Загальна характеристика пізнавальних психічних процесів. Відчуття,
класифікація, різновиди, властивості відчуттів.
Психічні процеси можна поділити на пізнавальні (спрямовані на пізнання людиною
оточуючого світу) - відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, мова, уява та емоційно-
вольові - емоції та почуття (виражають ставлення до того що людина пізнає і робить);
вольові (забезпечують активний вплив на оточуючий світ і виступають регулятором
поведінки).
Відчуття – це психічний процес відображення окремих властивостей предметів та
явищ, що безпосередньо в даний момент діють на органи чуття. Фізіологічну основу
відчуттів І.П. Павлов назвав аналізаторною діяльністю, а системи складно організованих
клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз чи синтез подразників – аналізаторами.
Аналізатор має три відділи:
- периферійний (рецепторний) – його складають органи чуття: око, ніс, шкіра, вухо і
спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній
системі;
- передавальний (провідниковий);
- центральний (мозковий).
Залежно від місця подразника розрізняють відчуття:
а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);
б) інтероцептивні (подразнення йде від внутрішніх органів);
в) пропріоцептивні (подразнення йде від м’язів тіла).
Відчуття в залежності від того, де вони виникають, поділяють на зорові, слухові,
нюхові, смакові, шкірні, кінестезичні (рухові), відчуття рівноваги (рецептором є
вестибулярний апарат), органічні (голоду, спраги, нудоти, болю). Якщо одночасно діє інший
подразник, то сильніший зменшує інтенсивність слабшого. Одночасне відчуття (синестезія)
полягає в тому, що будь-який подразник, діючи на відповідний орган, викликає ще й
додаткове відчуття, характерне для іншого органу чуття. Прості подразники, що діють на
органи чуття мають значення в діагностиці (запах ацетону з ротової порожнини – діабет,
пожовтіння склер – печінка, набряки під очима – нирки або серцево-судинна патологія
тощо). Якщо людина не отримує необхідної кількості подразників, то виникають незвичайні
психічні стани: порушуються пам’ять, мислення, емоційна регуляція, виникає панічний
страх, неврози, психози. В медицині особливе значення мають больові відчуття. Біль – це
сигнал про небезпеку. Сильний біль призводить до шоку. Біль викликає невдоволення і
страждання, а сильний хронічний біль пригнічує вольові функції, може бути причиною
суїцидних думок. При одночасних больових подразненнях виникає взаємодія больових
відчуттів (наприклад, слабкий біль в руці підсилює зубний біль). Спостереження за
поведінкою хворого під час больових відчуттів допомагає визначити діагноз.Медичний
працівник не повинен залишати хворих без уваги. Іноді піклуванням, увагою можна розвіяти
побоювання хворого, допомогти перебороти біль, навіяти терпляче ставлення до нього.
Якщо у хворого дуже сильний біль, а лікар не виписав знеболюючих, медична сестра
повинна звернутися до чергового лікаря.
Порушення відчуттів:
Гіпестезія – зниження чутливості.
Гіперестезія – підвищена чутливість до трізних видів подразнень.
Анестезія – повна втрата больової чутливості.
Парестезія – відчуття заніміння, поколювання, ”повзання мурашок”, наприклад, при
ураженні периферійного нерва.
Сенестопатія – „тяжке” і палюче відчуття на якій-небудь ділянці поверхні тіла або у
внутрішніх органах (виникає при відсутності змін у тканинах і органах).
Свербіж – видозмінене больове відчуття, що викликає потребу почухувати певні
ділянки шкіри; впливає на психіку людини, викликає дратівливість,гнів;хворі
неконтактні,потребують терпіння і чуйності

2. Сприймання, різновиди, властивості сприймань.

Сприймання – це складний психологічний процес, він полягає в цілісному
відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних
подразників на рецептори органів чуття. Сприймання тісно пов’язане з відчуттям,
мисленням, залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень.
Вчений І.С. Сєчєнов процес сприймання поділив на два послідовних етапи: перший -
загальний ефект зовнішнього імпульсу, а потім реакцію детального бачення.
Сприймання є зорові, слухові, дотикові, рухові та інші, відповідно до переважаючої
ролі одного із аналізаторів.
Форми сприймання: час, простір, рух.
Порушення сприймання (при психічних і нервових хворобах):
Ілюзії – викривлене сприймання реально існуючих предметів та явищ ( може бути і у
здорових людей в стані тривожного очікування, під час страху); можуть бути зорові, слухові,
нюхові.
Галюцинації – хибне сприймання без реального об’єкту (образ рухається, хворі
дивуються, що інші не бачать, можуть чути розмови, запахи, смаки, підкорятися „наказам”,
проганяти звірів...).
Агнозія – порушення здатності упізнавання, пізнання предметів та явищ (при
порушенні певних відділів кори головного мозку); можу бути зорова, слухова, смакова та ін.
Дереалізація – важке відчуття нереальності, непричетності хворого до оточуючого
(предмети, люди, явища природи сприймаються як неіснуючі, штучні, дивні, змінені, а
незнайомі предмети – навпаки, звуки – нереальні, час зупинений або прискорений).
 Парейдолії – це зорові ілюзії фантастичного змісту при розгляданні плям на стіні,
малюнка на шпалерах; тут елементи фантазії не виходять за межі плями; при психічних
захворюваннях, у здорових при перевтомі і тривозі.

3. Мислення як процес. Розумові дії, операції, форми та методи мислення, розлади

мислення.
Мислення – відображення об’єктивної реальності у поняттях і судженнях шляхом
мислительних операцій І.П. Павлов розрізняв мислительний, художній, середній типи вищої
нервової діяльності. Мислення розвивається і вдосконалюється з розвитком психіки, мови,
гри, навчання, в певній історичній епосі, в мікросоціальному (сім’я, школа) і
макросоціальному (суспільство) середовищі.
Види мислення: наочно-дійове (властиве і вищим ссавцям), наочно-образне (найбільш
характерне для дітей молодшого віку) та словесно-логічне (формується в процесі ігрової,
навчальної, трудової і суспільної діяльності людини).
Операції мислення: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція,
конкретизація.
Форми мислення: поняття, судження, умовиводи (індукція, дедукція, аналогія).
Розлади мислення:
Маячні ідеї – уявлення і висновки, що не відповідають реальності і в помилковості яких
впевненого в їх правильності суб’єкта неможливо переконати. Зміст маячних ідей може бути
різним: величності, високого походження, багатства, еротизму, переслідування,
винахідництва, впливу, гріховності, самозвинувачення, самоприниження, матеріального
руйнування, іпохондрії (хворий приписує собі хворобу, якої в дійсності у нього немає),
метаморфози (зміна особистості) і т.д.
Надцінні ідеї – посідають центральне місце у психіці людини, мислення однобічне,
решта ігнорується.
Нав’язливі ідеї - хворі усвідомлюють помилковість своїх думок, але звільнитися від їх
впливу не можуть, виникають нав’язливі стани (наприклад, фобії):
- агорафобія - страх перед широким простором;
- клаустрофобія – страх перед закритими, тісними приміщеннями;
- мізофобія – боязнь забруднитися;
- танатофобія – страх смерті;
- кардіофобія- страх перед тяжкою хворобою серця;
- еритрофобія - боязнь почервоніти, чужого погляду;
- нозофобія – боязнь захворіти на невиліковну хворобу;
- канцерофобія – страх перед онкозахворюванням;
- сифілофобія – боязнь захворіти на сифіліс та ін.
Нав’язливий сумнів – постійно мучать сумніви в своїх діях.
Нав’язливе мудрування – бузглузді питання постійно виникають у хворого.
Нав’язлива лічба, тощо.
Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні судження, їхні
умовиводи випливають не із суджень, на яких вони ґрунтуються. Форми паралогічного
мислення: резонерське, розірване, загальмоване, в’язке чи прискорене, незв’язне , аутистичне
мислення.
Слабоумство – зниження інтелектуальної сфери і має два види:
1) олігофренія(природжене) – це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає
під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів, перенесених в
ранньому дитинстві захворювань. Форми олігофренії:
- дебільність – легка форма олігофренії, що проявляється в примітивних судженнях,
умовиводах, недостатньо диференційованими емоціями.
- імбецильність – важко навчити писати і читати, рахують тільки до двадцяти, слово
напише, але речення не складе.
- ідіотія – відсутні психічні реакції і мовлення, не навчаються, не обходять себе, не
відрізняють їстівне від неїстівного.
 2) деменція(набуте) – стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, зниження
пізнавальних процесів, збіднення емоцій і порушення поведінки; в результаті психічного
захворювання.

4. Пам’ять, різновиди, теорії, індивідуальні особливості. Процеси та розлади

пам’яті.
Пам’ять – це відображення об’єктивної реальності, що діяла в минулому. Свідоме
життя неможливе без пам’яті.
Пам’ять складається з трьох процесів:
- запам’ятовування (закріплення) інформації – фіксація;
- збереження (утримування) інформації – ретенція;
- відтворення інформації – репродукція.
Людська пам’ять утримує два види інформації:
- видову (накопичується тисячоліттями, виявляється безумовними рефлексами та
інстинктами);
- набуту (реалізується в умовних рефлексах).
В основі людської пам’яті лежить система умовних рефлексів. Є хімічна теорія:
імпульси, що надійшли до кори великого мозку, викликають в нервових клітинах зрушення
їх хімічного складу; РНК неначе шифрує, кодує і зберігає інформацію.
Пам’ять може бути емоційна, слухова, зорова, рухова (кінетична), частіше – змішаний
тип. Пам’ять у дітей має більш емоційний характер, що базується на почуттях; з віком
з’являється логічна переробка матеріалу, його систематизація.
Для полегшення запам’ятовування використовують мнемотехніку – це система різних
способів для запам’ятовування (включає велику кількість органів чуття).
Є два види збереження інформації в пам’яті:
- короткочасна – від секунд до 1-2 діб;
- довготривала –до місяців і років.
Забування може бути викликане втомою, перевантаженням. Німецький психолог
Еббінгауз довів, що через півгодини залишається 60% інформації, через добу – 34 %, через 3
дні – 25%, через місяць – 21%.
Розлади пам’яті:
Амнезія – випадання з пам’яті певного відрізка часу (існує багато форм);
спостерігається після порушення свідомості або грубих органічних ураженнях головного
мозку.
Гіпомнезія (зниження) – ослаблення пам’яті або окремих її компонентів ( наприклад, в
похилому віці).
Гіпермнезія – різке загострення пам’яті під впливом множинних спогадів, іноді
образних уявлень, які виникають у формі сцен; при маніакальних станах, при шизофренії, під
гіпнозом.
Парамнезії (помилки) – виникають несправжні або перекручені спогади, змішується
сучасне і минуле, реальне і уявлюване; при корсаковському і сенільному психозах. Форми
парамнезій:
- конфабуляції (вигадані події, які, на думку хворого, він дійсно пережив);
- псевдоремінісценції ( спогад про те, чого насправді не було);
- криптомнезії (зникають відмінності між тим, що відбулося насправді і прочитаними
подіями, снами).

5. Емоції та почуття. Розлади емоційної сфери.

Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і
ситуацій. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини, то виникають позитивні
емоції, якщо ні – негативні.
Почуття – одна із основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ
дійсності. Вони стійкіші і постійніші від емоцій.
 Почуття є: моральні, морально-політичні (відданість Батьківщині, патріотизм,
інтернаціоналізм), інтелектуальні (почуття нового, здивування, впевненості в силі розуму,
задоволення від вирішення проблеми, любов до знань), естетичні (почуття піднесеного,
комічного, трагічного є необхідність розвитку духовного світу людини, культури поведінки,
краси людських взаємин).
Тварини не мають почуттів. Є емоції, спільні для людей і тварин: страх, гнів, цікавість,
сум, але вони мають якісну відмінність (у тварин емоції пов’язані із задоволенням або
незадоволенням конкретних біологічних потреб).
Емоційні переживання:
Страх – виникає при загрозі біологічному або соціальному існуванню людини.
Викликає депресивний стан, неспокій. Якщо джерело небезпеки не визначене, то цей стан
називається тривогою. Під впливом страху виникають дисфункції організму: серцебиття,
тремтіння м’язів, потовиділення, міміка обличчя. Коли страх досягає сили афекту (панічний
страх, жах), він нав’язує стереотипи поведінки: втеча, заціпеніння, захисна агресія...
Пристрасть – причини її формування різні: ідейні переконання, тілесні потяги і т.д.
Пристрасть може бути рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. В медицині,
наприклад, в ім’я порятунку людей, лікарі проводили досліди на собі. Для медика важливі
настрій, страх, стрес, афект, тривога, гнів, хвилювання, сором та радість. Позитивні емоції та
почуття благотворно впливають на людський організм в цілому. Так, довгожителі завжди
справляють враження людей, задоволених життям. Вони вміють знаходити навколо себе
цікаві явища. Від стану емоцій залежить і виникнення таких захворювань, як неврастенія,
приступи бронхіальної астми та ін.
Вплив емоцій на життя людини називають в психології „смерть Вуду”, коли причиною
смерті є психогенні чинники.
Порушення емоцій і почуттів.
Депресія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном:
настрій пригнічений, мислительна і рухова загальмованість; хворі в усіх подіях вбачають
лише негативні відтінки, іноді туга спричинює самознищення, інколи хворий спочатку
вбиває своїх кривдників, а потім себе. Виникає при психічних і соматичних захворюваннях,
у здорових як реакція на неприродно важку життєву ситуацію.
Маніакальний синдром (маніакальна тріада) – стійке підвищення настрою, надмірна
рухливість, прискорене мислення.
Депресивний синдром (депресивна тріада) – пригнічений настрій, сповільнене
мислення, рухова загальмованість.
Маніакально-депресивний психоз – наявність фаз депресії або манії, або приступи
поєднання цих фаз.
Зміни емоційного стану:
ейфорія – піднесений настрій, стан задоволення, безтурботності, що не відповідає
об’єктивним обставинам; у здорової людини – після підйому високо в гори, на початку
алкогольного сп’яніння; під час наркозу, при туберкульозі, анемії (має місце кисневе
голодування);
дисфорія – пригнічений настрій, дратівливість, озлобленість, похмурість, схильність до
вибухів агресії; у хворих на епілепсію, при деяких формах психопатій; іноді хворі можуть
бути небезпечними;
емоційна лабільність – швидкий перехід від піднесеного до пригніченого настрою;
може бути при серцево-судинних захворюваннях;
амбівалентність почуттів – неузгодженість, суперечливість кількох емоційних
ставлень до певного об’єкту;
апатія – емоційна пасивність, байдужість; при деяких органічних поразках головного
мозку, слабоумстві, тривалих соматичних захворюваннях, шизофренії.
Дослідження емоцій:
- огляд хворого - вираз обличчя, поза, наявність рубців (чи не було спроб самогубства);
- бесіда – особливості мовлення, міміка, пантоміміка;
- бесіди з родичами, співробітниками, сусідами по палаті.
 Використовуються методи: асоціативний, Роршаха, експеримент, тест Розенцвейга,
визначення рівня тривожності та інші.

6. Воля. Основні якості волі, безвілля, причини, переборення.

Воля – здатність людини, що виявляється в саморегуляції своєї діяльності та різних
психічних процесів.
В ранньому віці дітям властиві лише інстинкти. Виконання довільних рухів є
найпростішим проявом волі. Накопичуючи досвід з появою нових потреб, вольові дії
удосконалюються.
Вольові дії є найважливішим показником поведінки людини. Заключним етапом
прояву волі є дії, пов’язані з подоланням внутрішніх (установка людини, хвороба, перевтома)
та зовнішніх (час, простір, фізичні властивості речей, опір інших людей) перешкод.
І.П.Павлов писав, що той, хто хоче виховати свою волю, повинен навчитися долати
перешкоди. Структура вольового акту: імпульс, мета, мотив, спосіб і засіб діяльності,
прийняття рішення і виконання його.
Високий рівень професійної майстерності медиків визначають такі вольові якості, як
терпіння, витримка, сміливість, наполегливість, критичність, оперативність, зібраність,
дисциплінованість, оптимізм. Вони становлять особливу цінність у поєднанні з високим
інтелектуальним рівнем. Формуючи, тренуючи і загартовуючи волю, важливе місце
посідають: життєва установка людини, досвід, знання, почуття і емоції. У вольових людей
воля може ослабнути, наприклад, після тривалої і тяжкої хвороби. Тому потрібно, щоб у
процесі одужування хворий відновлював комплекс корисних звичок (прибирання ліжка,
вмивання, зарядка). Сильна воля хворого інколи може сприяти збереженню життя, допомагає
подолати біль, одужати. Завдання медиків: зміцнити волю пацієнтів, відволікти їх від важких
думок, вселити віру в одужання, враховуючи індивідуальні особливості пацієнта і його стан.
Порушення вольової сфери особистості.
Гіпобулія - стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності;
хворі мляві, малорухливі, увага ослаблена; гіпобулія може бути одним із перших симптомів
захворювання, також при виснаженні нервової системи, при деяких довготривалих
соматичних розладах.
Гіпербулія – підвищена активність хворого, що виявляється в прожектерстві,
рухливості, супроводжується сильними емоціями, жестикуляцією, мімікою. Так, хворі із
маніакальним синдромом багато рухаються, знайомляться на вулицях, розповідаючи про свої
прожекти, не доводять справу до кінця, беруться за іншу; хворі на параною – спрямовані;
хворі з манією переслідування – наперед обмірковують план, як знищити своїх ворогів і
тривало намагаються здійснити його.
Абулія – хворі недійові, нездатні прийняти рішення і виконати дію, нерухомо сидять
або лежать, без допомоги медиків не здатні задовольнити елементарні життєві потреби, мова
загальмована.
Ступор (заціпеніння) – пригнічення психічної активності, що виявляється у повній
нерухомості, зниженні всіх видів чутливості, мовлення відсутнє; при різних психічних
захворюваннях.
Форми ступору:
Депресивний – при маніакально-депресивному психозі; хворі без дій і рухів, на
запитання відповідають окремими словами, неохоче, на обличчі вираз туги і скорботи.
Психогенний – хворі нерухомі, не спілкуються, але при згадці психотравмуючої
ситуації плачуть, червоніють, бліднуть...
Кататонічний – хворі нерухомі, годинами стоять, сидять або лежать, не змінюючи пози.
Якщо хворому надати будь-якого положення, в якому він застигає, то це каталепсія.
Кататонічний ступор може супроводжуватись симптомом негативізму – хворий чинить
протидію. Одним з проявів негативізму є довготривале мовчання (від кількох годин до
кількох місяців) – мутизм. Іноді кататонічний ступор змінюється збудженням, хворий може
бути небезпечним.
 Порушення потягів:
- харчового інстинкту (потягу до їжі);
- інстинкту самозбереження (завдавання собі травм, суїцид);
- статевого інстинкту (садизм, мазохізм, гомосексуалізм, содомія, некрофілія та ін.);
- дромоманія – потяг до бродяжництва;
- клептоманія – потяг до крадіжок без корисливих цілей;
- піроманія – потяг до підпалювання.
Апраксія – розлад рухового акту - хворий не здатен користуватися предметами за
призначенням.
Спеціальні прийоми для вивчення порушення вольової сфери:
- чи здатна людина виконувати певні дії з предметами (користуватися ключем,
молотком, запалення сірника);
- бесіда (вивчають здатність впливати на іншу людину);
- чи повторює показані іншими людьми рухи.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття «відчуття».
2. Назвіть розлади відчуття і особливості поведінки медичного працівника в стосунках
з хворими.
3. Розкрийте взаємозв'язок сприймання з відчуттям.
4. Яка тактика медпрацівника при розладі свідомості у хворих?
5. Назвіть фізіологічні механізми, види і типи пам’яті.
6. Яка тактика медпрацівника при розладах пам’яті у хворих?
7. Які патологічні порушення інтелекту ви знаєте?
8. Дайте загальну характеристику волі.
9. Назвіть порушення вольової сфери особистості.
10. Яка різниця між емоціями і почуттями людини?
11. Які емоційні переживання ви знаєте?
12. Назвіть порушення емоцій і почуттів.
13. Які методи використовують для дослідження емоційності?

Рекомендована література
І.С. Вітенко «Основи загальної та медичної психології», – с. 86-95, с. 98-104, с. 108-120,
с. 124-144, с. 149-153.
 Лекція №4

Тема «Мова. Мовлення. Спілкування. Мистецтво спілкування. Індивідуальні

особливості міжособистісного спілкування. Міжособистісне розуміння. Конфлікт. Зони
комфорту. Типи поведінкових реакцій»

Вступ
Спілкування для медичного працівника – це один із основних засобів взаємодії з
пацієнтами. Мудре, професійно виважене слово медика дає хворому надію на одужання,
впевненість у власних силах, що прискорює процес одужання. Ділове спілкування – складова
частина культури праці, яке базується на знаннях і вміннях, які дають змогу налагодити
психологічний контакт, що забезпечує взаємовплив і взаєморозуміння. Знати види усного
спілкування та вміти користуватися ними у фаховій діяльності безумовно необхідно.
Компоненти, які сприяють розвитку комунікації є основою для побудови взаємовідносин.
У фаховій діяльності безумовно необхідно знати природу походження конфлікту, що
дасть змогу уникнути виникненню конфліктних ситуацій у колективі та роботі з пацієнтами.
Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом дають змогу визначити
тип поведінкової реакції пацієнта з точки зору клінічної психології, а разом з тим виробити
певну модель поведінки.

План
1. Поняття про мову, її функції, різновиди мовлення.
2. Поняття про спілкування. Засоби, функції, різновиди спілкування. Культура
спілкування.
3. Одяг, його значення для ефективності спілкування.
4. Рівні спілкування за А.Б. Добровичем: примітивний, конвенційний, діловий,
стандартизований, ігровий, духовний, маніпулятивний. Типи спілкування, стадії
міжособистісного розуміння.
5. Феномени ідентифікації, рефлексії, емпатії.
6. Конфлікт, причини, типи, структура, динаміка. Функції, типологія конфліктів.
7. Психологічні особливості управління конфліктом.
8. Основні типи поведінки при розв’язанні конфлікту.
9. Відстань між співрозмовниками та особистий простір.
10. Типи запитань, що використовує медична сестра, проводячи інтерв’ю.
11. Типи поведінкових реакцій пацієнтів: агресивність, впевненість у собі,
невпевненість у собі.
12. Класифікація типів пацієнтів.
13. Діяльність медичної сестри за І. Харді.

Матеріали лекції
1. Поняття про мову, її функції, різновиди мовлення.
Мова - це система знаків, які використовуються для передавання і зберігання
інформації.
Мовлення - це словесна мова (немовні знаки - державна символіка, репродукції, вуличні
знаки).
Є мова вербальна (словесна) і невербальна (жести, міміка, поза тощо). Природні мови -
слова, речення усного і писемного мовлення. Штучні мови - мова міміки і жестів
(наприклад, глухонімих),телеграфний код, формули, шифровки, мова мистецтва - це
закодовані природні мови. Мова розвивається разом із суспільством.
Мова виконує комунікативну функцію: обмін інформацією між людьми, емоціями,
ідеями і т.д. Мова - це засіб збереження досвіду людства.
Є ще одна важлива властивість для медичного працівника – це уміння вислухати
хворого або співрозмовника
Види мовлення :
 - усне монологічне-це мовлення однієї людини лектора, оповідача); тут гармонійними
повинні бути зміст слова, жести, поза, культура, емоції, темп, інтонація;
- діалогічне - між кількома особами (лікар-хворий і т.д.);
- писемне - за допомогою письмових знаків (важче від усного);
- внутрішнє - це мовлення, звернене до самих себе (існує тільки в нашому мозку).
Порушення мовлення (усного і письма) - спостерігається за умови локального
ушкодження мозку після травм, пухлин.
Порушення мовлення, спричинені хворобливими процесами, називаються афазією.
Аграфія - виявляється або в повній втраті здатності писати , або в грубому
перекрученні слів, пропусках складів і літер , у нездатності сполучати літери та склади в
слова; при ураженні певних відділів головного мозку; відіграють роль і психічні фактори.
Наприклад, при шизофренії змінюється почерк.
Дизартрія - розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовлянні звуків
(особливо при голосних), сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні. Сповільнене
або прискорене - при хворобі Паркінсона, після енцефаліту.
Заїкання - при органічних захворюваннях, при функціональному розладі нервової
системи (переляк). Заїкання - здебільшого є формою неврозу, характерним симптомом якого
є страх відкрити перед присутніми недолік свого мовлення. Медичний працівник повинен
переконати пацієнта в тому, що недоліки можна виправити. Логопеди виправляють
порушення мовлення (деяких звуків у дітей).

2. Поняття про спілкування. Засоби, функції, різновиди спілкування. Культура

спілкування.
Спілкування – це багатогранний процес взаємодії між людьми або соціальними
групами, в якому відбувається обмін інформацією, досвідом, результатами діяльності,
формування емоційно-психологічних відношень, здійснюється взаємовплив,
співпереживання і розуміння.
Слово – головний засіб спілкування між людьми. Елементарні мови (жести, міміка)
різні в різних національних культурах, у людей різних професій, віку, в різних сім’ях. Від
здатності розкрити зміст слова залежить сила психологічного впливу, яку має слово. Слово –
найважливіший інструмент медика, яке впливає на емоційний стан людини, а через нього на
діяльність внутрішніх органів.
Функції спілкування:
- Комунікативна – це обмін інформацією в процесі спілкування.
- Інтерактивна – це здатність людей в процесі спілкування до взаємодії, обміну ідеями,
досвідом, думками і т.д.
- Перцептивна – це здатність сприймати і емоційно переживати проблеми кожного із
учасників процесу спілкування і як результат – встановлення характеру взаємовідносин і
взаєморозуміння.
Види, рівні, функції спілкування:
- Внутрішньоособистнісне – це внутрішній діалог людини самої з собою, осмислення
проблем, аналіз ситуацій, побудова планів і ін.
- Міжособистнісне – це спілкування двох або більше людей між собою; включає в себе
всі рівні, форми, стилі і методи спілкування.
- Громадське – це спілкування людини з групою людей, колективом, великою
аудиторією.
Культура мовлення - це вміння правильно вживати і вимовляти слова, будувати з них
фрази.
Відомі три основні етапи оволодіння культурою мовлення:
Перший етап - правильність мовлення (відповідність мовлення правилам і нормам
літературної мови).
Другий етап - набування стилістичної грамотності, вміння вживати слова, форми слів,
синтаксичних конструкції і т. д.(один стиль в бесіді з друзями, інший - у виступах на зборах,
в ділових документах).
 Третій етап-це вміння будувати свою мову (усну і писемну) так, щоб вона була
доступною, чіткою, стислою, точною, виразною.

3. Одяг, його значення для ефективності спілкування.

Дуже велике значення у спілкуванні має одяг. Перше враження про людину
складається саме з її одягу, зачіски. Манери поводження. Негативне ставлення до людини
може скластися ще до того, як вона вимовить перше слово, якщо людина одягнена неохайно
і без смаку. Щоб одяг прикрашав людину, треба насамперед , щоб він відповідав місцю,
часові, моді, а також індивідуальному стилю. Цей стиль повинен приховувати вади і
підкреслювати переваги. Є люди, які сприймаються позитивно в усіх суспільних групах. Їм
властиві: весела вдача, тактовність, чуйність, стриманість і почуття смаку.
У формуванні ставлення людей до праці, до колективу, одне до одного і до самих себе
важлива роль належить психологічній функції емоційного задоволення від контакту.
Справжнім лікувальним фактором є повноцінне спілкування, особливо в колективі.
Опір хворобі підвищується при умові дружнього спілкування пацієнтів з медичними
працівниками та між самими хворими.

4. Рівні спілкування за А.Б. Добровичем: примітивний, конвенційний, діловий,

стандартизований, ігровий, духовний, маніпулятивний. Типи спілкування, стадії
міжособистісного розуміння.
Рівні спілкування:
1. Спілкування на рівні «контакту» масок.
Це рівень формального спілкування, при якому у співрозмовників немає потреби в
глибокому розумінні іншої людини, коли використовується набір стандартних соціально-
психологічних «масок» (ввічливості, строгості, байдужості, нейтральності, співучасті та ін.),
в додаток стандартний набір жестів, міміки, слів, інтонацій, що дозволяють людині не
виявляти свого дійсного відношення до співрозмовника, а також захиститись від небажаного
вторгнення інших в свій внутрішній світ та при необхідності „загладити гострі кути” у
відносинах між людьми.
2. Примітивний рівень спілкування.
Інша людина оцінюється з точки зору потрібності або непотрібності, корисності чи
некорисності; при «потрібності» і «корисності» з людиною вступають в контакт; при
«некорисності» – не вступають або грубо відштовхують, якщо вона заважає досягти якоїсь
мети; в даному випадку людина використовується як річ, так як після отримання бажаного
результату, до неї пропадає всякий інтерес; з хворими такий варіант спілкування
недопустимий.
3. Маніпуляційний рівень спілкування.
Цей рівень,як і примітивний, направлений на отримання якоїсь вигоди від
співрозмовника (партнера), але при цьому справжня мета приховується від людини; активно
використовуються найрізноманітніші способи психологічного впливу на людину
(підлещування, опіка, залякування, прихований шантаж, обман); при спілкуванні з хворими
такий варіант недопустимий.
4. Формально-рольовий рівень спілкування.
Кожен діє строго у відповідності зі своєю соціальною роллю і положенням; при такому
спілкуванні не враховуються індивідуальні якості людини, його внутрішній світ, проблеми
та ін. Цей рівень спілкування можливий в екстремальних ситуаціях, коли хворому необхідно
надати невідкладну допомогу і в цих умовах немає можливості вияснити особливості його
внутрішнього світу.
5. Світський рівень спілкування.
Спілкування поверхневе і безпредметне; люди обмінюються фразами, словами, знаками
уваги в відповідності із загальноприйнятими в даному суспільстві правилами; в окремих
випадках цей рівень може застосовуватися при спілкуванні з колегами і пацієнтами.
6. Діловий (професійний) рівень спілкування.
 Ділове спілкування виникає у людей в зв’язку з їх участю в спільній діяльності і
спрямоване на досягнення спільного результату; враховується індивідуальність особистості,
але інтереси справи мають більше значення, ніж особисті відносини, і навіть можливі
розходження у поглядах або думках відходять на другий план; ця форма спілкування між
людьми зустрічається часто.
7. Творчо-активний рівень спілкування.
Характерний для творчих груп і колективів, тобто для людей, об’єднаних якоюсь
спільною творчою діяльністю і зацікавлених у спільному результаті; відкритий, довірливий
стиль спілкування, має місце обмін думками, ідеями, судженнями, розробками; цей рівень
самий цікавий і продуктивний при спілкуванні як з колегами, так і з пацієнтами.
8. Дружній рівень спілкування.
Максимальна відвертість людей між собою, відвертість, довіра, емоційне
співпереживання, співчуття іншій людині, готовність підтримати і допомогти; даний рівень
один з найкращих при спілкуванні з колегами і близькими людьми.
9. Довірливий рівень спілкування.
Максимальна відвертість, близькість, щирість і довіра між людьми; цей рівень вимагає
відповідальності перед іншою людиною, так як людина допускає партнера в потаємні області
своєї душі; такий рівень спілкування можливий лише у дуже грамотному невеликому
медичному колективі, який знає всі тонкощі психології спілкування, особливо з
тяжкохворими людьми.
10. Духовний рівень спілкування.
На цьому рівні спілкування люди пов’язані спільною метою, високими гуманістичними
ідеалами, а також люди, які намагаються духовно розвиватися і самовдосконалюватися; таке
спілкування духовно збагачує людей, але вимагає максимальної чесності і вимогливості
перш за все до самого себе; цей рівень спілкування є найбільш досконалим.

5. Феномени ідентифікації, рефлексії, емпатії.

До механізмів пізнання і розуміння ставляться насамперед ідентифікація, емпатія і
атракція.
Ідентифікація - спосіб пізнання іншої, при якому припущення про його внутрішньому
стані будується на основі спроби поставити себе на місце партнера по спілкуванню.
При ідентифікації з іншими людьми засвоюються його норми, цінності, поведінку,
смаки і звички. Людина
поводиться так, як, але його думку, будував би в даній ситуації свою поведінку ця
людина. Ідентифікація має особливе особистісне значення на певному віковому етан,
приблизно в старшому підлітковому та юнацькому віці, коли вона багато в чому визначає
характер відносин між юнаків і значимими для нього дорослими чи однолітками (наприклад,
ставлення до кумиру).
Емпатія - емоційний вчувствование або співпереживання іншій людині.
Через емоційний відгук людина досягає розуміння внутрішнього стану іншої. Емпатія
заснована на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається всередині іншої людини, що він
переживає, як оцінює навколишній світ. Відомо, що емпатія тим вище, чим краще людина
здатна уявити собі, як одне і те ж подія буде сприйнято різними людьми, і наскільки він
допускає право на існування цих різних точок зору.
Емпатія, емпатійность у відношенні з партнером по спілкуванню може розглядатися як
одна з найбільш важливих професійних якостей психолога, педагога, соціального
працівника. У цілому ряді випадків розвиток здатності до емпатії представляється особливої
завданням для людей, пов'язаних з такого роду діяльністю, і вирішується за допомогою
активного самоосвіти, участі в різних групах професійного розвитку.
Соціальна рефлексія - механізм самопізнання в процесі спілкування.
Під соціальною рефлексією розуміється здатність людини уявити, як він сприймається
партнером по спілкуванню. Інакше кажучи, це знання того, як інший знає мене. Важливо
підкреслити, що повнота уявлень людини про саму себе в значній мірі визначається
багатством його уявлень про інших людей, широтою і різноманітністю його соціальних
контактів, що дозволяють проаналізувати ставлення до себе з боку різних партнерів по
спілкуванню.

6-8. Конфлікт, причини, типи, структура, динаміка. Функції, типологія

конфліктів. Психологічні особливості управління конфліктом. Основні типи поведінки
при розв’язанні конфлікту
В процесі спілкування люди стикаються з різними проблемами і перешкодами.
Найбільш частими причинами можуть бути психологічна несумісність людей, протилежні
погляди на проблему, небажання прийняти позицію співрозмовника та ін.
Якщо порушуються соціальні, запрограмовані взаємозв’язки між людьми, в колективі
виникають:
- психічне напруження – це психічний стан при несприятливому розвитку подій для
суб’єкта (супроводжується тривогою, страхом, дискомфортом);
- соціальне напруження – закрита форма конфлікту;
- конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок
опонентів.
Класифікація конфліктів: внутрішньо особистісний, міжособистісний,
внутрішньогруповий та міжгруповий. Істинний (справжній, прихований) та хибний
(помилковий).
Конфлікти породжують особистість, яка нехтує нормами етики, демонструє гірші риси
свого характеру, руйнує хороші стосунки, негативно впливає на психологічний клімат.
Типи поведінки в конфліктній ситуації,
запобігання конфліктам та подолання їх
1. Ухилення – намагання людини уникнути конфлікту будь-яким способом, зокрема в
тих випадках, коли причина розходжень для даної людини не має особливої цінності;
- ситуація може розв’язатися сама собою;
- в даний момент відсутні умови ефективного розв’язання конфлікту, але можуть
з’явитися через якийсь час та інше.
2. Згладжування – основний принцип даної стратегії можна виразити так: ”давайте
колеги дружно” або „краще поганий мир, ніж гарна сварка”; людина намагається не
випускати зовні прояви і ознаки конфлікту, намагається не підкреслювати зіткнення сторін,
призиває до солідарності; при цьому не виявляються причини протистояння і конфлікту, не
ведеться робота по їх усуненню; тимчасово досягнуте примирення і фаза спокою не
вирішують проблеми; негативні емоції, незадоволення, негативізм накопичуються скрито,
що в деякий момент може призвести до „вибуху”, з яким важко буде справитися і наслідки
якого можуть бути руйнівними.
3. Примушування – стійке відстоювання власної позиції, правоти, думки при повному
ігноруванні думки інших людей; поведінка (психологічного, адміністративного та ін.), влади
над людьми для змушування їх прийняти деяке рішення в конфліктній ситуації; дана
стратегія може бути виправданою, коли використовується керівником в ситуації, яка
погрожує існуванню організації або справи і пов’язаної з відстоюванням інтересів
організації; головним недоліком цієї стратегії є тиск і ігнорування ініціативи підлеглих і
можливість повтору конфлікту в майбутньому.
4. Компроміс – ця стратегія відмінна здатністю врахувати і прийняти точку зору
колегами, але лише до певної міри; здатність до компромісу дозволяє достатньо швидко
розв’язати конфліктну ситуацію і нейтралізувати негативізм і недоброзичливість опонентів,
але ця стратегія повністю не знищує причину, що призвела до конфлікту, внаслідок чого
через деякий час можуть проявитися наслідки проблеми, яка вирішена лише частково, тобто
конфлікт може прийняти іншу форму.
5. Співпраця – рівноправна участь опонентів в розв’язанні проблеми і уважне
відношення до думки іншого; визнається право кожної людини на власну думку і намагання
зрозуміти, проаналізувати реальні причини конфлікту, рішення проблеми; головна позиція
тут – не намагання досягти своєї мети будь-яким шляхом, навіть за рахунок інших, а пошук
ефективного способу розв’язання проблеми.
 Правила поведінки під час конфлікту:
‒ Проявляйте витримку, такт, обережність.
‒ Не дозволяйте втягти себе в конфлікт або поглибити його.
‒ Дайте можливість співрозмовнику висловитися до кінця, повністю вислухайте його.
‒ Не поспішайте з висновками та обіцянками.
‒ Перевірте всі факти і заяви.
‒ Осмисліть ситуацію, проаналізуйте причини,зважте сили сторін.
‒ Виявіть і обговоріть всі можливі варіанти конструктивного вирішення проблеми.

9. Відстань між співрозмовниками та особистий простір (за матеріалами з

дисципліни «Догляд за хворими та медична маніпуляцій на техніка»).

10. Типи запитань, що використовує медична сестра, проводячи інтерв’ю (за

матеріалами з дисципліни «Догляд за хворими та медична маніпуляцій на техніка»).

11. Типи поведінкових реакцій пацієнтів: агресивність, впевненість у собі,

невпевненість у собі.
Типи хворих залежно від поведінкової реакції

Впевнений у собі Невпевнений у собі Агресивний

Претендує на права, але не Відмовляється від Претендує на права і досягає
завжди поводиться згідно з своїх прав, дозволяє мети за рахунок інших; вирішує
правилами; робить іншим маніпулювати за себе і за інших; поводиться
власний вибір; має мету, собою і вирішувати вимогливо і ворожо; нападає на
формулює самостійно свої за себе; мету має, але інших, замість того, щоб
цілі і намагається їх не намагається її зустрітися з проблемами віч-на-
досягти; відкрито досягти; часто віч; не впевнений в собі;
зустрічає проблеми; уникає вирішення намагається маніпулювати
говорить іншим усе проблеми, іншими і змусити боятися і
відкрито, сподіваючись самозрікається. уникати себе.
так досягти поваги.

12. Класифікація типів пацієнтів:

 підозрілий – насторожений, насуплений, підозрілий до лікування і до медичного
персоналу, тому перед початком лікування необхідно подолати недовіру хворого;
 тривожний – є ситуаційна і особиста тривожність; тут необхідно особливо чітко і
професійно пояснити кожну процедуру, ретельно підбирати слова;
 демонстративний – перебільшує складність захворювання, потребує постійної уваги
від оточуючих, визнання своєї сміливості, навіть гордиться своїм захворюванням; потрібно
завірити хворого, що у відділенні працює досвідчений персонал, який добре знає як лікувати
хворобу і виконує все необхідне; від більш детальних коментарів медсестра повинна
відмовитися, переадресував ці питання до лікаря;
 іпохондричний – хворий з підвищеною увагою відноситься до свого здоров’я, виявляє
у себе найрізноманітніші захворювання; медичному персоналу з таким хворим необхідно
вести себе дуже обережно, навіть відповідаючи на самі звичайні запитання;
 депресивний – не має віри в можливість свого одужання, імпресивний, не спілкується
з іншими пацієнтами та персоналом; тут необхідна робота медичного психолого; з боку
медичної сестри можна залучити хворого до догляду за іншим пацієнтом (виконання
нескладних процедур).

13. Діяльність медичної сестри за І. Харді.

Угорська психолог І. Харді звернув увагу на особливості різних типів медичних сестер,
з тим щоб допомогти фахівцям побачити себе з боку.
 Медична сестра робот. Більшість медичних сестер відносяться до цього типу.
Характерною рисою таких сестер є механічне виконання своїх обов'язків. Вони виконують
доручені завдання з незвичайною ретельністю , скрупульозністю , спритністю і умінням.
Однак діючи строго за інструкцією , такі медичні сестри не вкладають у свою роботу душу,
працюють подібно до автомату , сприймають пацієнта як необхідний додаток в інструкції по
його обслуговуванню. Їхні взаємини з хворим позбавлені емоційного співчуття і
співпереживання. Саме така медична сестра здатна розбудити сплячого хворого, щоб в
призначений час дати йому снодійне.
Медична сестра, яка грає завчену роль. Поведінка такої медичної сестри відрізняється
неприродністю, награністю. Вона ніби виконує завчену роль, прагнучи до здійснення
певного ідеалу. Така медична сестра починає грати роль благодійниці. Її поведінка стає
штучним, показним. Неприродність у спілкуванні заважає їй встановлювати контакти з
людьми, тому така медична сестра повинна сама пройти курс корекції не адаптивної форми
свого професійного поведінки , чітко визначити професійні цілі , виробити адекватний стиль
спілкування з пацієнтом.
«Нервова» медична сестра. Емоційно нестійка, запальна, дратівлива сестра схильна до
обговорення особистих проблем , що може з'явитися серйозною перешкодою в успішній
роботі з пацієнтами. Часто можна бачити похмуру з образою на обличчі медичну сестру
серед ні в чому не винних пацієнтів. У лікувальному закладі не повинно бути медичних
сестер з таким типом непрофесійного поведінки. Це свідчить про неякісне професійному
доборі кадрів, огріхи в роботі адміністрації. «Нервова» медична сестра - це патологічна
особистість або людина, що страждає неврозом.
Медична сестра з чоловікоподібною, сильною особистістю. Хворі вже видали
впізнають її по ході або гучного голосу, швидше намагаються привести в порядок свої
тумбочки та ліжка, прибрати зайві речі. Таку медичну сестру відрізняє наполегливість,
рішучість, обурення з приводу найменшого безладу. У сприятливих випадках медична сестра
з такою особистістю може стати прекрасним організатором, хорошим педагогом. При нестачі
культури, освіченості, більш низькому рівні розвитку медична сестра занадто негнучкі, часто
груба і навіть агресивна з пацієнтами.
Медична сестра материнського типу. Така медична сестра виконує свою роботу з
максимальною турботою і співчуттям до пацієнтів . Робота для таких медичних сестер -
невід'ємна умова життя. Турбота про пацієнтів є життєвим покликанням. Часто особисте
життя таких медичних сестер пронизана турботою про інших , любов'ю до людей.
Медична сестра - фахівець. Такі медичні сестри завдяки якомусь особливому
властивості особистості проявляють допитливість в певній сфері професійної діяльності та
отримують спеціальне призначення. Іноді такі медичні сестри - фанатики своєї вузької
діяльності, не здатні ні на що, крім виконання цієї роботи, нічим крім неї не цікавляться.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть функції спілкування та розкрийте їх суть.
2. Чому медичний працівник повинен мати індивідуальний підхід до пацієнта?
3. Назвіть рівні вербального спілкування.
4. Вкажіть значення одягу медичного працівника для ефективного спілкування.
5. Назвіть основні правила спілкування в колективі медпрацівників.
6. Навіщо медичному працівнику необхідно знати основні положення психології
спілкування?
7. Як розкривається особистість під час конфлікту?
8. Які стилі розв’язання конфлікту ви знаєте?
9. Назвіть правила поведінки під час конфлікту.
10. Які основні якості особистості повинні бути притаманні медичній сестрі?
11. Охарактеризуйте тип демонстративного пацієнта.
12. Охарактеризуйте тип гармонійного пацієнта.
13. Вкажіть відстань між співрозмовниками.
14. Назвіть типи запитань, що використовує медична сестра, проводячи інтерв’ю.
 15. Охарактеризуйте стиль поведінки з невпевненим пацієнтом.
16. Дайте класифікацію типів медичних сестер за І. Харді.

Рекомендована література
І.С. Вітенко «Основи загальної та медичної психології», – с. 92-95, с. 102-104, с. 144-
146, с. 161-171.