Professional Documents
Culture Documents
дихання
дихання
Використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу (тканинне або клітинне
дихання) (рис. 55).
Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Це сприяє більш легкому
проникненню інфекції в організм дитини.
Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. У 4-14 річних
дітей утворюються аденоїди розрощення, тобто розрощення лімфатичної тканини у
ділянці глотки, а також у носі. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати
на загальний стан здоров'я і працездатність дітей.
Трахея та бронхи. Трахея, або дихальне горло, є трубкою довжиною близько 11-13 см.
Угорі, на рівні 6-го шийного хребця, вона з'єднується із перснеподібним хрящем гортані,
унизу, на рівні 4-5-го грудних хребців, розділяється на правий та лівий головні бронхи.
Позаду трахеї розташований стравохід (рис. 56).
Основу трахеї складають 16-20 незамкнених хрящових кілець, з’єднаних один із одним
зв’язками. Задня стінка трахеї перетинчаста, хрящів не має, що сприяє безперешкодному
проходженню грудки їжі стравоходом. Ззовні трахея має сполучнотканну оболонку, а з
внутрішнього боку – слизову оболонку, яка містить бокалоподібні клітини та слизові
залози, що зволожують її. Слизова оболонка вкрита миготливим епітелієм, війки якого
очищують вдихуване повітря від пилу.
Від місця поділу трахеї головні бронхи розходяться у боки та вниз у напрямку до воріт
легень. Правий бронх коротший і ширший, ніж лівий, у зв’язку з чим сторонні тіла зазвичай
потрапляють до правого бронха. Будова стінки головних бронхів така сама, як і стінки
трахеї.
Ріст трахеї відбувається паралельно з ростом тулуба. Трахея швидко росте перші 6
місяців, а найбільше – в 14-16 років. Верхній кінець трахеї поступово спускається з
четвертого до сьомого шийного хребця. Трахея ділиться на бронхи; місце такого поділу у
новонародженої дитини знаходиться на рівні третього грудного хребця, в 4-6 років – на
рівні четвертого, а в 12 років спускається до п’ятого хребця. Правий бронх є
продовженням трахеї, а лівий відходить від боку трахеї.
Легені. Легені – парний орган, який розташован у грудній порожнині по обидва боки від
середостіння. Серце трохи зміщене вліво, тому права легеня коротша та ширша за ліву. У
правій легені три частки, а у лівій - дві. Кожна легеня має форму конусу.
Альвеоли зовні обплетені густою сіткою кровоносних судин. Через стінку альвеоли і
відбувається газообмін між кров’ю, що протікає капілярами, та видихуваним повітрям,
багатим на кисень.
Вага легень становить 1/34 – 1/54 ваги тіла. У 6 місяців вона подвоюється, в 1 рік
потроюється, а в 12 років збільшується в 10 раз.
Під час посиленого напруженого вдиху діють м’язи тулуба. У процесі посиленого
напруженому видиху беруть участь міжкісткові частини, м’язи черевного пресу.
При посиленому видиху зменшення об’єму грудної порожнини досягається дією м’язів, які
опускають ребра та черевний прес, що підвищує тиск у черевній порожнині, внаслідок чого
діафрагма відтісняється догори .
Порівняно з ровесниками у юних спортсменів, зазвичай, вищі ЖЄЛ, МСК, МВЛ, потужність
форсованого вдиху та видиху (тобто показники тахометрії), вища стійкість до гіпоксії та
гіперкапнії (тобто показники функціональних дихальних проб, наприклад, проби Штанге),
знижена потреба у кисні в умовах спокою та під час фізичного навантаження, тобто у них
робота здійснюється більш економно.
Спірометрія застосовується у дітей віком після 5-6 років, оскільки вона потребує певної
активності випробуваного. У дітей раннього віку дослідження зовнішнього дихання
обмежується клінічним спостереженням, рахунком дихання, пневмографією. Більш
складні методи дослідження легеневої вентиляції, межі та резерву дихання потребують
спеціальних приладів. На результати дослідження зовнішнього дихання значно впливає
тренованість дитини, і тому у дітей, які систематично займаються спортом, ці показники
значно вищі.
Частота дихальних рухів складає 12-16 разів у хв. – такий тип дихання називають ейпноє
(нормальне дихання).
Легеневі об’єми. У спокої легеневий об’єм малий порівняно із загальним об’ємом повітря
у легенях. Таким чином, людина може як вдихнути, так і видихнути великий додатковий
об’єм. Проте навіть під час найглибшого видиху у альвеолах і повітроносних шляхах
легень залишається деяка кількість повітря. Для того, щоб кількісно описати всі ці
взаємовідношення, загальну ємність легень розділили на декілька компонентів; при цьому
під терміном ємність розуміють сукупність двох або декількох компонентів.
З усіх цих величин найбільше практичне значення мають дихальний об’єм, життєва
ємність легень і функціональна залишкова ємність.
Із практичної точки зору недоцільно встановлювати “єдину” норму для ЖЄЛ, тому що ця
величина залежить від низки чинників, зокрема від віку, статі, розмірів і положення тіла та
ступеня тренованості.
Таким чином, у чоловіка ростом 180 см життєва ємність легень повинна складати 4,5 л.
ЖЄЛ залежить від положення тіла: у вертикальному положенні вона дещо більша, ніж у
горизонтальному (це пов’язано з тим, що у вертикальному положенні у легенях міститься
менше крові). У більшості досліджень ЖЄЛ визначалась у лежачому положенні. Нарешті,
життєва ємність легень залежить від ступеня тренованості. У осіб, що займаються такими
видами спорту, де необхідна витривалість, ЖЄЛ значно вища, ніж у нетренованих людей.
Вона особливо велика у плавців та веслярів (до 8 л), тому що у цих спортсменів сильно
розвинені допоміжні дихальні м’язи (великі та малі грудні). Визначення життєвої ємності
легень має значення головним чином для діагностики (рис. 58).
Життєву ємність легень (ЖЄЛ) 0, у 14-17 років – 2500-2700 (дівчата), 2700-3900 (юнаки), у
дорослих – 4000-5000 мл.
1. Дихальний об’єм – кількість повітря, яку людина вдихає та видихає під час
спокійного дихання (рис. 58).
2. Резервний об’єм вдиху – кількість повітря, яку людина може додатково вдихнути
після нормально вдиху (рис. 58).
+Таблиця 16
Так, для О2 парціальний тиск у альвеолах складає 102 мм рт. ст., а напруга у крові, що
поступає до легень, 40 мм рт. ст.
Отже, О2 із альвеолярного повітря буде дифундувати у кров. Для СО2 парціальний тиск
складає у альвеолярному повітрі 40 мм рт. ст., а напруга його у крові, що притікає до
легень, 47 мм рт. ст. Тому СО2 буде дифундувати із крові у альвеолярне повітря.
Дихальний центр розташований у довгастому мозкові. Нервовий центр – парний. Від груп
нервових клітин у правій половині довгастого мозку імпульси поступають до дихальних
м’язів правої половини тіла. Від груп клітин у лівій половині – до м’язів лівої половини тіла.
У свою чергу дихальний центр складається із центру вдиху (інспіраторного центру) і
центру видиху (експіраторного центру). До дихального центру також належить група
клітин верхньої частини варолієвого мосту. Це так званий пневмотаксичний центр
(рис. 62).
Патологічним порушенням слід вважати деякі тривалі зміни частоти, глибини та ритму
дихання, що викликані різними патологічними змінами в організмі.