Виконав: студент 12 групи ФІМ Кашперський О.М.

Перевірила: кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Шулдик Г. О.

Зм II / Тема 12:  Мислення

Мета: засвоїти поняття про мислення, поняття, судження, умовисновки, наочно-дійове,

конкретно-образне, понятійне, продуктивне та репродуктивне мислення, послідовність,
самостійність, швидкість, гнучкість та критичність мислення; вміти аналізувати помилки
у визначенні понять, досліджувати швидкість мислення.

План:

Основні питання:

1. Поняття про мислення. Зв’язок мислення і чуттєвого пізнання.

2. Мислення і мова. Соціальна природа мислення.
3. Фізіологічні основи мислення.
4. Вивчення мислення в психології і логіці. Поняття, їх види. Формування понять у
процесі навчання.
5. Мислительні операції, їх характеристика.
6. Мислення як діяльність. Мислення і особистість. Мотивація мислительної
діяльності.
7. Мислення і розв’язування задач.
8. Види мислення і його індивідуальні особливості.

Відповіді на основні питання плану:

1. Поняття про мислення. Зв’язок мислення і чуттєвого пізнання

Мислення — це психічний процес відображення об'єктивної реальності, який є вищим

ступенем людською пізнання. Пізнавальна діяльність починається з відчуттів та
сприймань, а потім може перейти в мислення.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його

основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з
навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить
за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо
сприйняти.

Відчуття → сприймання → уявлення → думка — це діалектичний шлях пізнання.

2. Мислення і мова. Соціальна природа мислення.

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються

одночасно.
Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення —
це мовне, словесне мислення.

Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови

відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування
узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із

покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому
пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством,

Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова —

звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює
об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива
складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства.

Соціальна природа мислення — органічна, нерозривний зв'язок мислення з мовою

чітко виявляє соціальну, суспільно-історичну сутність людського мислення. Пізнання
необхідно припускає наступність всіх знань, що здобуваються в ході людської історії.
Ця історична спадкоємність знань можлива лише в разі їх фіксації, закріплення,
збереження і передачі від однієї людини до іншої, від покоління до покоління. Така
фіксація всіх основних результатів пізнання і здійснюється за допомогою мови - в
книгах, журналах і т.д. В усьому цьому наочно проявляється соціальна природа
людського мислення.

3. Фізіологічні основи мислення

Фізіологічною основою мислення є діяльність мозку, створення надскладної системи

тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків. Виникають вони у межах першої та другої
сигнальних систем. авдяки слову виникають зв'язки між цими системами. Слово
узагальнює сигнали першої системи (відчуття, образи, уявлення), а друга - дає змогу
людині абстрагуватися від конкретних властивостей, предметів та явищ,
уможливлюючи узагальнене міркування у формі понять, схем. Домінувальні
другосигнальні зв'язки (сигнали сигналів) забезпечують людське мислення, основа
якого - аналітико-синтетична діяльність мозку. Мозок є акцептором думки, а не її
продуцентом. Здебільшого він приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні.
Люди думають не лише за допомогою мозку, а й тіла. Органи чуття, м'язи, залози
виконують важливі функції у розумовому процесі. Вирішальну роль в основі мислення
відіграє нервова система.

4. Вивчення мислення в психології і логіці. Поняття, їх види. Формування

понять у процесі навчання

Історично першою наукою про мислення була логіка, яка вивчала правила і закони
правильного мислення. Логіка вивчає переважно наукове (понятійне) мислення. Вона
досліджує формально-логічний аспект мислення, об'єктами її в даній ситуації є поняття,
судження, умовиводи, тобто „форми" мислення або його продукти.

А от психологія вивчає не мислення взагалі, а мислення конкретних людей у його

зумовленості історичним розвитком. Психологію цікавлять більше не кінцеві
результати мисленнєвої діяльності (або її продукти), а той процес, який їх породжує.
Психологія досліджує не тільки наукове (понятійне) мислення, а й більш прості форми
(наочно-дійове, наочно-образне).

Більше того, на противагу логіці, яка вивчає так зване істинне (правильне) мислення,
психологія звертається до того, як реально здійснюється мислення, яке не обов'язково
правильне. Психолога цікавлять не тільки ті випадки, коли людина адекватно
відтворює у своєму мисленні реальні особливості об'єкта пізнання, але й ті випадки,
коли об'єкту приписуються властивості, яких він реально не має. Крім того, психологія
вивчає порушене, викривлене мислення, яке виникає при певних психічних
захворюваннях.

Предметом психологічного дослідження мислення виступає як процес, так і діяльність.

Це означає, що мислення розгортається в часі, включає в себе фази, етапи: початок,
протікання, завершення. Мислення є виявом деякої активності суб'єкта, воно не лише
спрямоване на відображення зовнішнього світу, а й є відображенням активності
суб'єкта (насамперед його мотивів та цілей). Мислення завжди суб'єктивне, навіть якщо
воно правильно відображає світ.

5. Мислительні операції, їх характеристика

Розумовими операціями мислення є: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння,

узагальнення, класифікація та систематизація.
Аналіз – поділ цілого на частини, елементи у вирізненні окремих його ознак(форма,
колір, смак)
Синтез – розумове об`єднання частин або властивостей в єдине ціле.
Порівняння – зіставлення предметів і явищ, знаходження подібності та відмінності
між ними.
Абстрагування  – виділення одних ознак, та відволікання від інших (відбувається на
основі аналізу)
Узагальнення – розумове об`єднання предметів та явищ за їх спільними та істотними
ознаками.
Узагальнення виокремлених ознак предметів і явищ дає можливість групувати об`єкти
за видовими, родовими та іншими ознаками. Така операція
називається класифікацією.
Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об`єктів
називається систематизацією.  Вона забезпечує виокремлення та подальше
об`єднання не окремих об`єктів, к це спостерігається при класифікації, а їх груп і
класів.
 6. Мислення як діяльність. Мислення і особистість. Мотивація мислительної
діяльності

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується,

розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному
середовищі і вступає в багатогранні відношення з природнім і соціальним світом, що її
оточує.

Мисленнєвий процес завжди формується в діяльності, у взаємодії суб'єкта з

навколишнім світом. Мислення актуалізується під впливом мети, в умовах виникнення
проблеми. Мета формує мислення як діяльність. Розгортаючись у часі, будучи
безперервним, воно виявляє себе як процес, оскільки мислить не саме мислення, а
суб'єкт, потреби, інтереси, почуття якого виконують спонукальну роль. Це означає,
що мислення має особистісний аспект. О.В. Брушлінський наголошує, що суб'єктом
мислення є особистість, і саме це визначає зміст терміна "діяльність".
Отже, усі три компоненти мислення (змістовий, функціонально-операційний та
цілемотиваційний) виявляються в мисленнєвій діяльності особистості. Ця діяльність
виникає і формується як процес за умов проблемної ситуації і задачі.
В основі мислення, як і будь-якого іншого психічного процесу лежить певна
мотивація – тобто певні потреби та мотиви, які спонукають людину включатися в
пізнавальну активність. Одне із завдань психології мислення полягає у вивченні цих
мотивів (на відміну від формальної логіки (Яка вивчає форми мислення, без
співвіднесення їх з мотивами).
Мотиви мислення можуть бути двох видів:
специфічно пізнавальні мотиви – інтереси та мотиви, в яких проявляються пізнавальні
потреби;
неспецифічні мотиви – вплив більш-менш зовнішніх причин, а не суто пізнавальних
потреб (наприклад, студент вчить психологію перед екзаменом не тому,що прагне
щось дізнатись, а тому, що не хоче «завалити» сесію).
Неспицифічні мотиви можуть переростати у специфічні (Готуючись до екзамену, щоб
не завалити сесію, студент може зацікавитись змістом предмета)
Вивчення мотивації мислення підкреслює зв’язок мислительних процесів з
особистістю. (Думає не «чисте» мислення, а конкретна особистість, з її потребами та
мотивами).

7. Мислення і розв’язування задач

Кожна задача характеризується мірою складності, тобто мірою „прозорості" головного

відношення задачі (зв'язку між даним та тим, що необхідно знайти) і кількістю
перетворень умов задачі на шляху від даного до того, що необхідно знайти.

У випадку звичайних задач виокремлюються такі фази мисленнєвого процессу:

1. Формулювання запитання.
2. Висунення гіпотез.

3. Перевірка гіпотетичної дії.

4. Висновок.

8. Види мислення і його індивідуальні особливості

Загалом в психології виокремлюють чотири види мислення:

Теоретичне понятійне мислення — це таке мислення, здійснюючи яке людина в

процесі розв'язування завдання звертається до понять, виконує дії в розумі,
безпосередньо не маючи справи з досвідом, одержуваним за допомогою органів
відчуттів.

Теоретичне образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який

тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи
умовивід, а образи.

Наочно-образние мислення — полягає в тому, що розумовий процес в ньому

безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності та
без нього здійснюватись не може. Мислячи наочно-образно, людина прив'язана до
дійсності, а самі необхідні для мислення образи представлені в її короткочасній та
оперативній пам'яті.

Наочно-дійове мислення — сам процес мислення являє собою практичну

перетворювальну діяльність, котра здійснюється людиною з реальними предметами.
Основною умовою розв'язування задачі в даному випадку являються правильні дії з
відповідними предметами.

Розумова діяльність різних людей характеризується індивідуальними особливостями.

Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмітності мислення, є:
самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й

розв’язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей.

Критичність мислення виявляється у здатності суб’єкта не потрапляти під вплив чужих

думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти
цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні
думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі “за” і “проти”.

Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від життєвого досвіду

людини, багатства та глибини знань.

Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного

способу розв’язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв’язання,
знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.
Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань,
розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити
проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому

мисленні в різних галузях знання та практики.Широта мислення є показником
ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при

висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення
людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не
“перестрибує” з однієї думки на іншу

Швидкість мислення — це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко

обдумати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань
та міри сформованості розумових навичок.