Об'єкт і предмет науки логіки

Об'єкт дослідження науки логіки як частини філософського пізнання світу - це мислення людини в єдності з
мовою (мисленнєво-мовленнєва діяльність), хоча мислення людини вивчають й інші науки - психологія,
соціологія, соціальна психологія, теорія штучного інтелекту тощо.

Визначення предмета науки логіки в сучасній літературі неоднозначне. Ось декілька з них: "Логіка досліджує
закони правильного виведення певних тверджень із певних істинних підстав та істинность як властивість
певних висловлювань" (Г. Фреге); "Логіка - вчення про зв'язки і послідовність людського мислення, форми
його розвитку, засоби існування мислення та мови закріплення, відтворення і трансляції мисленнєвих
процесів" (Сучасний філософський словник); "Логіка - наука про міркування... вона досліджує різні способи
міркувань та моделює їх" (А. Шуман); "Предметом логіки завжди була і залишається мова як засіб пізнання і
саме пізнання, оскільки воно здійснюється в мові й засобами мови..." (А. Зінов'єв).

Наведені визначення засвідчують, що логіка вивчає структуру мислення та його різні властивості, які
відокремлюють сферу абстрактного-логічного, раціонального мислення - форми мислення, закони мислення,
необхідні взаємозв'язки між структурними елементами мислення, правильність міркувань і досягнення істини
у процесі міркувань.

Формалізація як метод логіки

мова логіки – це насамперед її метод. Прийнято говорити не штучна мова логіки, а формалізована мова
логіки. Із легкої руки німецько‐ го філософа ХVШ ст. І. Канта логіці приписали прикметник фор‐ мальна, тому
логіку стали називати формальною, а її метод – фор‐ малізацією. Формалізація як вид людської діяльності
застосову‐ ється не лише в логіці. Із формалізацією ми зустрічаємося у різних науках: математиці, хімії, фізиці
тощо. Формалізація – це вид знакового моделювання, за допомогою якого суть досліджуваного предмету чи
явища фіксується, переда‐ ється знаком, або комбінацією знаків і, що найголовніше, до цієї комбінації знаків
ставляться як до самого предмету чи явища. Таким чином, ідеться не про те, що в результаті формалізації ми
абстрагуємося від змісту досліджуваних об'єктів, а про те, щоб за допомогою символів суттєві сторони змісту
виразити через форму й тоді дослідження змісту здійснювати на основі знакової мо‐ Розділ 3. Формалізація як
метод логіки 55 делі, згідно із формальними правилами. Формалізація виникла разом із мисленням і мовою.
Першим виявом формалізації була писемність. Унаслідок розвитку науки до символів природної мови почали
додаватися знаки спеціально‐ го характеру (елементи математичної, хімічної й іншої символіки). У логіці
формалізація має особливий характер. У загальному розумінні формалізація у логіці – це виявлення логічної
струк‐ тури наших думок засобами штучної мови. А логічною структу‐ рою думки є форма зв'язку понять у
судженні, форма зв'язку су‐ джень одне з одним у складніші судження, форма зв'язку суджень у складі
умовиводу. Іноді формалізацію (не тільки в логіці) визначають як процес вивчення змісту за допомогою
засобів формалізованої мови. Це спонукає дати визначення формалізованої мови. Формалізованою мовою,
або мовою символів, є будь‐яка су‐ купність спеціалізованих мовних засобів із строго фіксованими правилами
утворення різноманітних виразів і правилами припису‐ вання цим виразам певних значень. У логіці
формалізованою мовою називають формальну сис‐ тему разом з її інтерпретацією, або інтерпретоване
числення. У цій науці термін формалізація має кілька значень: 1) метод логіки, який полягає в застосуванні
формалізованої мови до вивчення предмета логіки; 2) процес кодування засобами формально‐логічної теорії
фраг‐ ментів наукових теорій чи самих теорій; 56 А.Є. Конверський. Логіка 3) відображення понять логічної
семантики в поняттях логіч‐ ного синтаксису (напр., семантичне відношення логічного сліду‐ вання виражають
через синтаксичне відношення – вивідність). Формалізована мова (або мова символів) є ефективним засо‐
бом будь‐якого дослідження. Прогрес у сучасній науці, особливо в логіці, пов'язаний із застосуванням
формалізованої мови. Викори‐ стання її у процесі дослідницької і практичної діяльності має низ‐ ку переваг.

Логічна культура мислення

Логічна культура є важливою складовою частиною загальної духовної культури людства.

Становлення і розвиток логічної культури має історичний характер та визначається конкретними
історичними умовами, соціально-економічним та духовним життям суспільства. Логічна культура не
є вродженою якістю особистості. Нею не можна оволодіти на інтуїтивному рівні, вона формується в
 процесі пізнання об’єктивної дійсності, практичної діяльності, глибокого вивчення логіки,
самостійного творчого мислення.

Логічна культура підвищує інтелектуальний рівень людини, сприяє формуванню логічно

правильного мислення, невід’ємними рисами якого є послідовність, незаперечність, доведеність.
Знання логіки допомагає виключити в людському мисленні двозначність, плутанину, нечіткі,
неконкретні, недоведені думки та судження. Логічна культура, абстрактно-логічне мислення
проявляється, з однієї сторони, в адекватному відображенні зовнішнього світу в мисленні, а, з
другої – в правильній логічній структурі процесу міркування.

Змістовну сутність логічної культури складають:

1) сукупність логічних знань, формально-логічні принципи (принцип відображення дійсності в

абстрактному мисленні, принцип предметності, принцип однозначності, принцип багатозначності,
принцип пізнання логічних зв’язків);

2) основні й неосновні закони логіки (тотожності, заборони суперечності, виключеного третього,

достатньої підстави тощо);

3) форми абстрактного мислення (поняття, судження, умовиводи, ідеї, проблеми, гіпотези, теорії,
концепції);

4) методи наукового пізнання, які мають формально-логічну природу (дедукція, індукція, аналіз і
синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, абстрагування);

5) логічні операції (визначення, поділ, обмеження і узагальнення понять, операції над судженнями);

6) прийоми, засоби і способи забезпечення доказовості і переконливості теорій, раціональне

мислення й аргументація.

логічна культура – це, перш за все, глибокі теоретичні знання логіки, законів, форм, прийомів і
засобів інтелектуальної діяльності, які надають міркуванням систематичності, послідовності,
обґрунтованості і переконливості. Людині, яка володіє культурою мислення, властиві навички
формування чіткої і переконливої думки, вміння використовувати отримані знання в
професіональній діяльності, вірно виконувати логічні дії, оперувати поняттями, будувати
умовиводи.

Культура мислення – це якість мислення, яка виражає логічність, здатність до глибокого аналізу й
синтезу, абстрагування й узагальнення в ході якого народжуються нестандартні, творчі думки і
рішення. Безсумнівно, що логічна культура передбачає високу професіональну підготовку, всебічне
знання того предмету, який розглядається і обговорюється, розуміння діалектичного протиріччя
процесу пізнання, історичної обмеженості, яка наявна в даний період часу, знання. Логічна культура
пов’язана з моральними якостями, професіональною етикою людини. Вітчизняний вчений А.Є.
Конверський зазначав, що культура мислення – це усвідомлене ставлення до процесу міркування,
тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези,
знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Іншими словами, логічна культура – це
здатність індивідуального мислення до саморозвитку й уміння виходити за межі, які склалися в
людини, форм і канонів мислення.
Формування мимлення
Форма мислення — це спосіб відображення предметів і явищ об'єктивної реальності.

Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття, наприклад, — це така форма мислення, яка віддзеркалює предмет у його суттєвих
ознаках. Так, поняття "угода" відбиває угоду як явище дійсності в таких ознаках. "Угодою
визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на установлення, зміну або припинення
громадянських прав або обов'язків". Те ж спостерігається під час розгляду будь-яких інших
понять.

Судження — це інша форма відображення предметів і явищ дійсності, ніж поняття. Судження —
форма мислення, яка відтворює не предмет у цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв'язки і
відношення у вигляді утвердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи
властивості.

Логічну форму не можна розглядати як "чисту" форму, позбавлену змісту і незалежну від нього.
Форми мислення (поняття, судження, умовиводи) є формами об'єктивного змісту, об'єктивних
зв'язків і відношень між речами.

Форми мислення — це форми не самих речей, а форми відображення предметів і явищ

реальної дійсності на ступені абстрактного мислення. Форми думки не збігаються з формами
існування предметів, що віддзеркалюються. Логічні форми — це форми ідеального існування
предметів і явищ у мисленні людини. Форми думки у певних кордонах незалежні від
відмінностей у змісті окремих предметів, від конкретного матеріалу. Вони однакові і застосовні
до найрізноманітніших предметів, до будь-якого конкретного матеріалу.

Будь-яка думка має конкретний зміст і певну будову (структуру). Зміст думки складає
віддзеркалені в ній властивості і відношення конкретних предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Наприклад, зміст поняття "людина" становить такі ознаки людей, відтворені в цьому понятті,
як:

1) здатність виробляти знаряддя праці, 2) здатність мислити і 3) володіти мовою. Зміст

судження "Усі договори є юридичні угоди" становить належність усіх договорів до класу
юридичних угод.

Структура думки — це її будова, спосіб поєднання складових думки.

Кожна форма мислення має певну структуру. Для виразу структури думки у формальній логіці
користуються символами.

Ясна річ, конкретний зміст наведених суджень різний, однак вони мають між собою й дещо
спільне. Цим спільним є спосіб зв'язку складових суджень, їхня структура. Кожне з
розглядуваних суджень має предмет судження (логічний суб'єкт): у першому судженні ним е
поняття (слово) "дерево", у другому — "громадяни країни", у третьому —"злочин". У кожному з
цих суджень є предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету
думки. У першому судженні предикатом є поняття "рослина", у другому — "правоздатність", у
третьому — "діяння суспільно небезпечні".

В усіх трьох випадках суб'єкт і предикат пов'язані словом є .

Якщо тепер ми відхилилися від конкретного змісту цих суджень і, користуючись символами (S
— суб'єкт, Р — предикат), запишемо структуру суджень у вигляді формули, то вона буде для всіх
них однією й тією ж:

"Усі S е Р". Можливі судження, що мають і іншу структуру.

Істиність і правильність мислення

Поняття "істинність" відноситься до змісту думки, а поняття "правильність" — до форми думки,
її будови. За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка — це така думка, котра відповідає тому, що е насправді. Істинна думка
правильно, адекватно відтворює об'єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що е в
дійсності, викривлює її, то вона є хибною думкою.
За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним. Істинність і
правильність мислення органічно пов'язані між собою. Формальна правильність мислення є
необхідною, але недостатньою умовою пізнання дійсності. Щоб у процесі пізнання було
досягнено істини, необхідно дотримуватися таких двох умов: 1. Вихідні судження (засновки), з
яких будується судження, мають бути істинними. 2. Структура думок має бути правильною.
Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

Логічні помилки
Логічні помилки бувають двох типів: помилки в результаті неточного визначення предмета
і поділу понять та помилки у структурі силогізму.

Логічні помилки в результаті неточного визначення предмета і поділу понять

До цієї групи логічних помилок належать такі:

 1. Суперечності в самому визначенні (contradictio in adjecto). Цю помилку мають у собі

вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в
ньому бути (холодне полум'я, квадратне коло).

 2. Визначення невідомого через невідоме (iqnotum per ignotum). Така помилка

трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього

рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як на приклад на те, чого вони не

знають. В результаті не виникає сподіваного ефекту пізнання і зворотного зв'язку, крім
запитання: а це що таке?

 3. Заперечення замість визначення (via negationis) — така помилка трапляється тоді,

коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного (чорне — це не біле; доведи,
що ти не ведмідь).

 4. Тавтологія (гр. tauto logos — те саме слово; лат. idem per idem — те саме, за
допомогою того самого) — помилка, при якій поняття визначається само через себе
("я" є "я"), тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

Тавтологія може бути риторичною фігурою (див. розділ "Елокуція").

5. Плеоназм (гр. pleonasmos — надлишок, надмірність)—близька до тавтології помилка.

Різниця між ними полягає в тому, що тавтологія—це повний повтор, а плеоназм—
частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого
поняття: місяць березень (березень тільки місяцем і є),рівна половина (якщо половина, то
вже рівна) тощо.

Плеоназм також може бути риторичною фігурою.

 6. Полісемія (гр. polysemos — багатозначний) також може стати причиною помилки,

якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що треба, що відповідає меті
спілкування.

 7. Номінативна підміна (fallacia secundum dictionem) також може стати помилкою,

коли позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим
словом (продукти — їжа — харчі).
  8. Непорівнювані поняття (notiones disparatae) — ця помилка трапляється при
аналогійній аргументації, коли предмет порівнюється з дією або дія з обставинами
тощо.

 9. Порівняння замість визначення (via negationis) — ця помилка трапляється тоді,

коли мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через
порівняння з чимось, чого також точно не знає (кава — це щось як наркотик).

 10. Змішування суттєвого з випадковим (fallacia accidentis) трапляється тоді, коли

промовець не знає категоріальних, обов'язкових ознак та факультативних,
тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це не є так (Всі
жінки люблять телевізор).

 11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з одного
роду чи виду в інший — такі помилки трапляються тоді, коли промовець не володіє
таксономією предмета розмови і не вміє розрізняти рід та вид.

 12. Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні: дерева і яблуні
зацвіли; ми і люди уважно слухали.

Помилкова основа поділу або класифікації (fundamentum divisionis) приведе до несуттєвих

ознак (жінки романтичні, чоловіки — ні) або до суперечливих висновків.