Лекція 1

Філософія: визначення, предмет, методи та

функції
1. Проблема визначення філософії.
2. Предмет філософії.
3. Метафізичні питання та їх роль у нашому
житті.
4. Структура філософського знання.
5. Функції та методи філософії.
6. Взаємозв’язок філософії та медицини.
Філософія (з гр. “любов до
мудрості”) – універсальна система
знань головним предметом якої є
співвідношення людина-світ.
Автором терміну “філософія”
вважають Піфагора.
Філософія виникає у VII-VI ст. до н.е.
майже одночасно у Давній Індії,
Давньому Китаї та Давній Греції.
 Філософія не є наукою

Складові науки:

Теорія

Емпіричний
базис
(факти)
 Предмет філософії
Піфагор предметом філософії вважав
пошук істини:
“Життя подібне до ігор: одні приходять
на них змагатися, інші – торгувати, а
найщасливіші – дивитися; так і у житті:
одні народжуються жадібними до
слави та наживи, тоді як філософи – до
єдиної тільки істини”
Платон вважав, що предмет філософії
- це пізнання вищих істин та
першопричин: “Філософи – це люди,
які здатні осягнути те, що є вічним”

Аристотель предметом філософії

вважав перші начала та причини
буття, а саму філософію називав
“знанням і розумінням заради самого
знання і розуміння”
 Предметом філософії є
співвідношення:

людина світ
 Метафізичні питання
І. Кант: Що я можу знати?
Що я маю робити?
На що я можу сподіватися?
Ф. Енгельс: Що є первинним: матерія чи
свідомість?
А. Камю: Чи варте життя того, щоб його
прожити?
 Схематично протилежність діалектики й метафізики
як способів осягнення світу можна показати наступною таблицею:

Діалектика Метафізика
Речі Змінні, перебувають у Незмінні, ізольовані одна від
зв’язку та розвитку одної
Джерело руху Внутрішня суперечність Поштовх ззовні
Механізм руху Стрибок Поступальність

Спрямованість По спіралі, що По колу або по прямій лінії

руху піднімається вгору
Світ у цілому Процес Стан

Поняття Змінні, взаємозв’язані, Незмінні, ізольовані одне від

тотожно-протилежні одного, несуперечливі
Структура філософського знання
Розділ філософії Визначення
Онтологія філософське вчення про буття
Епістемологія (гносеологія) філософське вчення про пізнання
Філософська антропологія філософське вчення про людину
Соціальна філософія філософське вчення про суспільство
Феноменологія філософське вчення про свідомість
Аксіологія філософське вчення про цінності
Філософія історії філософське вчення про історичний
процес
Логіка вчення (наука) про закони мислення
Етика вчення про добро та зло
Естетика вчення про природу прекрасного
 Функції філософії
• світоглядна; • інтегративна;
• методологічна; • ідеологічна;
• гносеологічна • гуманістично-
(пізнавальна); виховна;
• критична; • проектуюча;
• аксіологічна (людські • прогностична;
цінності); • праксеологічна
• соціальна; (практичні настанови
• інформаційно – у житті);
комунікативна; • культурологічна;
• …
 Світоглядна функція

1) Вчення про 2)Служить

загальне в системі теоретичним ґрунтом
Людина — Світ світогляду

3) Систематизує, 4)Допомагає зрозуміти

світ як єдине ціле і
розширює знання
визначити у
людей про світ, навколишньому світі
людство, суспільство, місце людини.

11
 Методологічна функція

Дозволяє
орієнтуватися у
Філософські знання
різноманітності
Дозволяє визначити допомагають
процесів і явищ,
напрямок наукових формувати
аналізуючи їх з
досліджень методологічну
певних
культуру мислення.
теоретичних
позицій

12
 Гносеологічна функція
••Виявляється
Виявляється уу розробці та виборі
зміні предметного
світузасобів
або суспільства
і методівзвивчення
урахуванням
діючих законів та особливостей
навколишньої  реальності
об’єкта

13
 Критична функція

Допомагає
звільнитися від
Допомагає
застою,
усувати
віджитих догм
помилки
у системі
культури

14
 Аксіологічна функція

Це особливо важливо
Виявляється у в умовах загострення
допомозі людині глобальних проблем
визначити цінності і сучасності, коли
самоцінності життя, актуальними стають
моральні принципи, світоглядні аспекти
гуманістичні ідеали різних видів
діяльності

15
 Соціальна функція
має за мету пояснити про суспільство і
причини його виникнення, еволюцію
соціуму, його цілісну структуру,
елементи, рушійні сили. Її завдання
полягає у виявленні  протиріч,
правильно вказаному шляху їхнього
усунення або пом’якшення,
досконалості суспільства
 Інформаціно-комунікативна
функція
полягає у здатності філософії як
системи передавати  знання  від
одних людей до інших,
інформуючи останніх  про  її зміст
 Інтегративна функція

Полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-

орієнтованого досвіду життя людей

Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя

У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних

наукових проблем люди відмовляються від застарілих поглядів та
уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов.

18
• Ідеологічна – здатна фіксувати і пропагувати  інтереси
суспільних прошарків і соціальних груп, виконуючи
роль певної ідеології.
• Виховна – полягає  в культивуванні  гуманістичних
цінностей та ідеалів, в укріпленні моралі людини і
суспільства; у допомозі  адаптування  людини з
навколишнім  світом і знайденню  життєвого сенсу.
• Прогностична функція – полягає  в першу чергу в
існуючих  філософських знаннях про матеріальний і
духовний світ, людину, намаганні  вивести прогноз 
тенденцій  розвитку матерії, людської свідомості, 
процесів пізнання, людини як мікрокосмосу, природи
і соціуму.
 Культурологічна функція

Передбачає

експлікацію раціоналізацію систематизацію

20
 Культурологічна функція: експлікація
1)Призначена для виявлення
найзагальніших ідей, уявлень, форм
досвіду
2)Тут важливе місце займають:
6)Ціннісні (аксіологія). категорії, узагальнені способи буття
— вчення про буття (онтологія)

3)Теоретичне усвідомлення ставлення

5)Пізнавальні (гносеологія)
до світу та людини

4)Практичні (праксеологія)
21
Культурологічна функція: раціоналізація

Відоб
раже
ння в
логіч
ній,
поняттєвій формі
результатів людського
досвіду.
22
 Культурологічна функція:
систематизація

теоретичне відображення сумарних

результатів людського досвіду

23
 Висновок:

Філософія є частиною
культури і виконує важливі
функції у розвитку
суспільства
 Методи філософії
• дедукція; • подив;
• індукція; • іронія;
• аналіз; • сумнів;
• синтез; • критика;
• проблематизація;
• діалектика;
• рефлексія.
 Діалектика
• В радянській літературі: • І. В. Бичко заперечує таке
“…діалектику звичайно розуміння діалектики,
характеризували як вважаючи його “…
вчення про становлення, некритичним запозиченням
рух і розвиток гегелівської ідеї
навколишнього світу, про об’єктивності
взаємозв’язки предметів і діалектики…”[5,24]. На його
думку “діалектика (…) є
процесів цього світу і
суто духовним утворенням,
відповідно метод, який, коріниться в людському дусі
спираючись на це вчення, й тому є суб’єктивний, а
підходить до пізнання точніше екзистенціальний
світу як плинної, мінливої, (приналежний “екзистенції”
пластичної структури” – людському існуванню)
[5, с. 24]. феномен” [5,24].
СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ МЕТОДУ

• (грец. methodos — спосіб

пізнання) — сукупність
правил дії (наприклад,
Мето набір і послідовність
певних операцій),
д • спосіб, знаряддя, які
сприяють розв´язанню
теоретичних чи
практичних проблем.

27
ІСТОРІЯ РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДІВ
Філософи ще з часів Френсіса Бекона (1561—1626) і Рене Декарта (1596—1650)
намагалися досліджувати проблему методів наукового пізнання —

• ІНДУКЦІЮ ДЕДУКЦІЮ
• АНАЛІЗ СИНТЕЗ ТА ІН.

Часто ці методи вони вважали і методами самої

філософії

Однак багато з них розробляли особливі філософські методи,

відмінні від методів конкретних наук:
• діалектика (Гегель, Маркс)
• метод трансцендентального аналізу (Іммануїл Кант, неокантіанці)
• феноменологія (Гуссерль та ін.)
• герменевтика (Вільгельм Дільтей (1833-1911), Мартін Гайдеггер (1889-1976)
28
ДІАЛЕКТИЧНИЙ МЕТОД
Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище
перебуває у процесі зміни, розвитку

В основі методу - взаємодія (боротьба) протилежностей.

Він найпоширеніший серед філософських методів.

Термін походить від давньогрецького dialektike - мистецтво

вести бесіду, полеміку, діалог

Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на

незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав
метафізикою

29
ДІАЛЕКТИЧНИЙ МЕТОД
Діалектика плідна при аналізі таких найзагальніших понять мислення, які відтворюють
універсальні властивості речей, тобто категорій.

До них належать категорії «необхідність — випадковість», «простір — час», «кількість

— якість», «явище — сутність», «одиничне — загальне», «частина — ціле» та ін.

Вони функціонують як протилежні пари, в яких зміст однієї протилежності

розкривається через іншу.

Однак цьому методу властиві й деякі вади. Діалектика намагається з´ясувати зміст
найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття через
його протилежність), реальна дійсність не береться нею до уваги.

Тому Гегеля і Маркса діалектика часто приводила до висновків, неадекватних дійсності.

Діалектичний метод плідний на завершальному етапі пізнання, коли зміст понять уже
більш-менш сформований і потрібно лише показати їх взаємозалежність,
взаємоперехід, рух. А для формування первісного змісту понять діалектиці не вистачає
необхідних засобів.
30
ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ МЕТОД
Головним своїм завданням вбачає формування понять,
якими оперує філософія

На думку його прихильників, це відбувається шляхом

інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей
(загального) в одиничному.

Наприклад, феноменолог визначатиме сутність живого,

споглядаючи конкретну живу істоту;
• він змінюватиме в ній все можливе;
• те, що не піддаватиметься варіації (чого не можна буде змінити або
відкинути) і складатиме сутність живого
31
ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ
МЕТОД

Феноменологічний
Там, де загальні Вадою цього методу
метод найбільш
поняття, типи, види є довільність інтуїції.
плідно спрацьовує в
не виводяться логічно Часто його
естетиці, філософії
одне з одного і не прихильники на
культури,
мають чіткої, як у основі інтуїції
філософській
науці залежності від вбачають відмінні
антропології,
фактів сутності.
психології

32
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ
Оскільки людина
МЕТОД
(суб´єкт) певною
мірою причетна до
існування будь-
якого сущого, є
своєрідним
Запроваджений у співтворцем його,
філософію цей метод також
німецьким може мати
мислителем І. універсальне
Кантом значення

Суть його полягає Але він передбачає

в тому, що певний ракурс
визначення сущого бачення — суб´єкт
дається через виступає
розкриття суб «творцем» сущого,
´єктивних умов що часто межує із
(засад) його суб´єктивізмом.
конституювання
(формоутворенн).
33
ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ МЕТОД

Він передбачає проникнення в

смисл деяких феноменів на
Цей метод набув значного
основі з´ясування їх місця та
поширення останнім часом
функції в культурі, тобто в
контексті культури.

Скажімо, смисл поняття

«живе» з´ясовується на основі
функціонування його в певній
Дух культури (ціле) є основою
культурі (в Греції, наприклад,
розуміння окремого (частини)
весь космос мислився як щось
живе, механістичний світогляд
зводив його до механізму тощо)

34
ВИСНОВКИ
Аналіз усіх філософських методів спростовує застарілі
уявлення про те, що

існують тільки два методи — діалектика і метафізика,

утверджує думку про множинність філософських методів.

Існування різноманітних шкіл і напрямів у філософії

пояснюється саме різноманітністю філософських методів.
35
“… мудрість полягає не тільки
і не стільки
у здобутті істини,
скільки в тому,
щоб жити в істині,
володіти розумом,
настояним на совісті”!
(Сократ/Г. С. Сковорода)
 Філософія & Медицина
• Тісний взаємозв'язок філософії та медицини
існував завжди, принаймні, з часів
Гіппократа. Медицина давала філософам
масу емпіричного матеріалу, результатів
спостережень, ставила перед філософією
нові проблеми. В свою чергу, філософія
виконувала по відношенню до медицини
важливі функції: бути основою світогляду,
виробляти засоби пізнання, аналізувати
основні поняття.
“Філософія має бути впроваджена у
медицину і медицина у філософію,
оскільки всі властивості філософії
зберігають своє значення у
медицині… Медицина настільки ж
мало може обходитись без
загальних істин філософії,
наскільки остання – без фактів, що
їй постачаються медициною”

Гіппократ
• Медицину і філософію завжди
зближали загальний предмет пізнання
— людина, а також їхнє спрямування
на проблеми життя і смерті. У
сучасних умовах застосування нових
медичних технологій висуває багато
складних проблем, що можуть бути
вирішені тільки спільними зусиллями
медиків, філософів, юристів та інших
фахівців.
• Предметом філософії медицини є
вивчення філософських проблем
здоров’я та хвороби, норми і
патології в контексті системного,
інтегративного підходу до людини,
епістемологічних, етичних,
біоетичних та соціальних аспектів
медицини як особливої сфери
теоретичної та практичної діяльності
людини
 Людина – унікальний феномен
• Людина – це щось єдине, цілісне, в якому злиті та
взаємопов’язані його структурні компоненти. Сьогодні
вчені тільки наблизилися до розуміння того, що організм
людини є єдиною інтегральною системою. На основі
отриманих даних розробляються технології коригуючого
впливу на весь організм.
• Лікар розглядає людину в єдності його біологічної,
психологічної та соціальної структур і на цій
методологічній основі розвивається профілактична,
клінічна та соціальна медицина.
• Народження, смерть, життєвий шлях – все це унікально.
Ідея унікальності людини стала центральною в сучасній
філософії.
• Протягом всього XX ст. зростає роль медицини в
житті суспільства та інтерес філософів до її
методологічних, соціальних та етичних проблем.
Сучасна медицина дедалі більше зближується з
філософією внаслідок інтегрального характеру
самої медичної діяльності, що включає в себе,
крім власної діяльності, також пізнавальне та
ціннісне ставлення до свого об'єкта. Крім того, на
достатньо високому рівні розвитку медицина
щодалі більше стає теорією, в ній інтенсивно
формується самосвідомість — рефлексія над
своїми особливостями, основою, структурою
знання, що і є типовими філософськими
проблемами.
 Основні терміни
• Духовність – філософська категорія, що відображає процес
самотворення людини, тобто вибудовування нею свого “внутрішнього
світу”, формування власної життєвої позиції, визначення свого місця у
суспільстві.
• Світ – філософська категорія, яка відображає все, що оточує людину
(природні речі і явища, соціальну дійсність), а також духовний стан
самої людини (почуття, емоції, знання, переконання, мрії, ідеали,
вірування тощо). Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний, матеріальний
і духовний світ. Відношення людини до світу виступає серцевиною
світогляду.
• Світогляд – це синтез знань, переконань, почуттів, емоцій, переживань,
волі (готовності до певних дій), цілей, мрій, надій, вірувань, ілюзій,
сподівань, ідеалів і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності
людини під безпосереднім впливом її матеріальних і духовних умов
життя. Він є духовно-практичним утворенням, що ґрунтується на
співвіднесенні наявного, уявного, бажаного та належного. Теоретичною
формою світогляду є філософія.
• Філософія – особлива форма теоретичного знання про світ як цілісність та
можливості його осягнення людським розумом, яке відображається у найбільш
загальних поняттях (категоріях). Вона спрямована на вироблення системи ідей, що
виражають ставлення людини до природної та соціальної дійсності, і тим самим
виступають її світоглядними орієнтирами та програмують поведінку в суспільстві.
• Ідеалізм – філософське вчення, згідно з яким свідомість, духовне начало є
первинними, а матерія – вторинною.
• Матеріалізм – філософське вчення, згідно з яким матерія є первинною, а
свідомість, дух – вторинні.
• Дуалізм – філософське вчення, згідно з яким матеріальне і духовне начала не
залежать одне від одного. Він виходить із визнання подвійності першоначал світу –
матерії і духу (свідомості).
• Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання
об’єктивного світу людиною. Згідно з ним неможливо однозначно довести, що
наші знання відповідають дійсності.
• Культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до
покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність
суспільного розвитку.
 Практичне заняття №1

Предмет філософії. Філософія та світогляд

1. Світогляд: його структура, функції та роль у
житті людини. Історичні типи світогляду.
2. Міфологія та релігія як передфілософські типи
світогляду, їх особливості.
3. Специфіка філософського світогляду і
особливості філософського мислення.
4. Предмет філософії. Основні теми філософських
роздумів.
5. Головні напрями в філософії. Функції філософії.
6. Місце та роль філософії в сучасному світі.
 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
 Основна
1. Буслинський В. Основи філософських знань: Підручник / В.
Буслинський, П. Скрипка. – 3-тє вид., стереотип. – Л.:
Новий Світ, 2010. – 351 с.
2. Петрушенко В. Філософія: курс лекцій. навч. посіб. для
студ. вищ. закладів освіти І-ІV рівнів акредитації. – Л.: 2011.
3. Філософія. Підручник. /За заг. ред. Горлача М.Р., Кременя
В.Г., Рибалка В.К. -Харків: Консум, 2005.
4. Філософія: Навчальний посібник. Восьме видання. / За
ред. І.Ф.Надольного – К., 2006.
5. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В.,
Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь,
1994.
 Додаткова
1. Аристотель. Метафизика. - СПб., - 2002.
2. Введение в философию. Учебное пособие для вузов
/ Авт.колл.: Фролов И.Т. и др. - 3-є изд., пере раб. и
доп. - М: Республіка, 2003.
3. Реале Дж., Антисери Д. Западня философия от
истоков до наших дней. СПб., 1997 (кн.. IV, ч. 1 – 3).
4. Философия. Учебник. / Кунцман П., Буркард Ф.-П.,
Видман Ф/.- М., 2006.
5. Філософія історії. Підручник. Бойченко І.В. – К.,
2006.
 НМЗ для підготовки до практичних занять з
дисципліни «Філософія»
• Сайт НМУ імені О. О. Богомольця
• Загальні відомості
• Кафедри
• Кафедри факультету підготовки іноземних громадян
• Кафедра філософії, біоетики та історії медицини
• Інформація для студентів
• Українська
• Філософія
• Методичні вказівки для СРС та практичних занять
• Методичні рекомендації для самостійної роботи
студентів освітньої кваліфікації «Магістр медицини»
для всіх спеціальностей (2018)