МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА

ДИЗАЙНУ

РЕФЕРАТ

На тему: «Методи, функції та категорії філософії»

Виконала студентка 22 групи

1 курсу Факультету індустрії моди,

Кафедра комп’ютерний дизайн

в індустрії моди

Кривошия С. Д.

Київ 2022
 ЗМІСТ
МЕТОДИ ФІЛОСОФІЇ………………………………………………….………………………..3

ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ…………………………………………………………………………...5

КАТЕГОРІЇ ФІЛОСОФІЇ………………………………………………………...……………...7

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.……...………………………………………………..9

Методи філософії
Метод – прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності;
спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя.

До числа головних методів філософії відносять:

 діалектику;
 метафізику;
 догматизм;
 еклектику;
 софістику;
 герменевтику.

Діалектика є методом філософського дослідження, при якому явища, а також речі

розглядаються критично, гнучко, дуже послідовно. Тобто при такому дослідженні увага
звертається на всі зміни, що відбуваються. У розрахунок беруться ті події, які стали
причиною змін, що відбулися. Дуже багато уваги приділяється питанню розвитку.

Метод філософії, що є прямою протилежністю діалектики, називається метафізикою. При

ньому об’єкти розглядаються:

 статично — тобто зміни, а також розвиток не грають ніякої ролі під час проведення
дослідження;
 відособлено, незалежно від інших речей і явищ;
 однозначно — тобто при пошуку абсолютної істини увагу суперечностям не
приділяється.

Методи філософії включають в себе також і догматизм. Суть його зводиться до сприйняття
навколишнього світу через призму своєрідних догм. Ці догми є прийнятими переконаннями,
відступати від яких не можна ні на крок. Носять вони абсолютний характер. Даний метод був
притаманний в першу чергу для середньовічної теологічної філософії. Сьогодні практично
ніколи не використовується.

Еклектика, що входить в методи філософії, заснована на довільному поєднанні різних,

розрізнених, зовсім не мають загальних засад фактів, концепцій, понять, в результаті якого
можна прийти до поверхневих, але щодо правдоподібним, удаваним достовірними висновків.
Даний метод нерідко використовується для створення приватних ідей, які допомагають
міняти масову свідомість. З реальністю ці ідеї мають мало спільного. Раніше даний метод
використовувався в релігії, сьогодні ж він дуже популярний та використовується в рекламі.

Метод, який заснований на виведенні неправдивих, поданих під виглядом справжніх, нових
посилок, які за логікою будуть істинними, але зі спотвореним змістом. Думки, відображені в
них, не відповідають реальності, але вигідні особам, які користуються даним методом.
Інакше кажучи, софісти вивчали способи введення людини в омани під час діалогу.
Поширена софістика була в Стародавній Греції.
Основні методи філософії завершуються герменевтикою. Даний метод заснований на
правильному прочитанні, а також тлумаченні змісту текстів. Герменевтика є наукою про
розуміння. Широке поширення метод отримав в західній філософії.

Існують і додаткові методи філософії. Вони так само є її напрямками. Мова йде про
матеріалізм, ідеалізм, раціоналізм, емпіризм.
Функції філософії
Функції філософії – основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі,
завдання, призначення.

Філософія виконує багато функцій в життєдіяльності людини. їх треба згрупувати, виділити

найбільш важливі. На основі останніх можна виділити і розкрити специфіку всіх інших,
похідних від них функцій.

До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну),

методологічну, практично-діяльну (праксеологічну).

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про
світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення,
здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу
життя.

Як правило, коли мова йде про світогляд, насамперед дається його характеристика як
узагальненої системи ідей та поглядів на світ, людину, її місце в світі тощо. Такий підхід є
важливим. Але обмежуватися цим не можна. Адже світогляд у цьому разі зводиться до
об'єктивованої системи знань, відірваної від суб'єкта. Нерідко при характеристиці світогляду
звертається увага фактично на етимологію слова і тоді поняття світогляду зводиться до
«погляду на світ».

Світогляд слід розглядати не лише з погляду його змісту, а й обов'язково враховувати

взаємозв'язок знання про світ і людину із соціальним суб'єктом, з його ставленням до
дійсності, яке базується на цьому знанні.

За такого підходу на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини.
Тобто під світоглядом треба розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і
людину, а таку систему знань, яка для соціального суб'єкта є способом бачення, розуміння,
аналізу, оцінювання явищ, що визначає характер ставлення до світу і до себе, усвідомлення
цілей та сенсу життя, характер вчинків та дій. Світогляд є способом практично-духовного
освоєння світу.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні

прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини,
загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей
знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму
суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них усвідомлювати дійсність
крізь призму відношення «людина – світ».

Формуючись і розвиваючись на основі досягнень наукового пізнання та узагальнення

результатів у сфері політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної свідомості,
філософія виступає як особлива сфера пізнавального ставлення людини до дійсності,
об'єктом якої є відношення «людина – світ». Разом із тим зміст і результати філософського
знання здійснюють вплив на особливості пізнавального процесу в усіх інших сферах
життєдіяльності людей. Цей вплив проявляється в тому, що філософське знання набуває
значення всезагального методу пізнання дійсності, а також в тому, що пізнання в будь-якій
сфері в кінцевому результаті виявляється як різні аспекти усвідомлення відношення «людина
– світ».

Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія

займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості.
Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності
життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, е відображенням саме цієї сторони
людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі
вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають
важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі
усвідомлення свого специфічного предмету.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає

знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину.
Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є
найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

Засвоєння філософських положень має розглядатися не як доповнення до формування

фахівця, який буде використовувати ці положення у своїй професії, а як та загальна основа
формування духовного світу особистості, яка через усвідомлення людиною себе як людини,
через усвідомлення сенсу свого буття відіграє визначальну роль у становленні особистості як
фахівця.
Категорії філософії
Категорії – є мовою філософії, розмова цією мовою є власне філософствуванням,
філософським мисленням. Попередньо категорії філософії можна визначити як гранично
широкі філософські поняття, які виражають всезагальні характеристики і відношення,
властиві всім без винятків явищам матеріального світу. Цілісна система категорій утворює
ідейний склад філософії, систему філософського знання.

У критеріях знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв’язки, властивості,

відношення речей, які мають місце у світі. Виробляються категорії у процесі суспільно-
історичної практики людини і відображають дійсність у певних конкретно-історичних
умовах. Зі зміною умов у процесі розвитку практики, знань змінюється і наша уява про зміст
категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками (прикладом може бути
зміна уявлення про матерію від стародавності до наших днів). Отже, вони є історичними і
перехідливими.

Категорії – це форми світогляду, які застосовуються на всіх рівнях пізнання як ідеальні

образи, незалежно від того, чи вони усвідомленні чи ні.

За своїм джерелом категорії об’єктивні, тобто, ті загальні властивості, котрі відображаються

в категоріях, притаманні самим речам, існують незалежно від людини, від її свідомості.

Водночас категорії суб’єктивні за формою, бо вони є продуктом розумової діяльності

людини. Наприклад, категорії «простір», «час», «якість» тощо існують не тому, що ми їх
вигадали, а тому, що вони відображають ті реальні процеси, котрі є насправді поза нашою
свідомістю, в самій дійсності. Отже, за своїм змістом категорії об’єктивні, а за формою –
суб’єктивні.

До функцій філософських категорій відносяться:

 Онтологічна: категорії – це знання про світ;

 Гносеологічна – це сходинки, вузлові пункти пізнання природи і суспільства;
 Логічна – категорії – це форми логічного мислення, в яких людина теоретично
відображає дійсність;
 Методологічна – як знаряддя заглиблення знань категорії є найважливішими
елементами діалектики як методу.

Основними філософськими категоріями є:

 Світ;
 Буття;
 Матерія;
 Рух;
 Розвиток;
 Простір;
 Час;
 Суперечність;
 Становлення.
Це – субстанційні категорії, вони вживаються окремо, безвідносно до інших. Фіксують певні
загальні властивості світу, але не дають безпосереднього уявлення про зв’язки цих категорій
з іншими.

Співвідносні категорії органічно поєднанні одна з одною, в процесі пізнання передбачають

одна одну: зв’язуючи одну, не можна не враховувати іншу:

 Одиничне < ———————> Загальне

 Сутність < ———————> Явище
 Зміст < ———————> Форма
 Причина < ———————> Наслідок
 Необхідність < ———————> Випадковість
 Можливість < ———————> Дійсність
 Система < ———————> Елемент

Їх називають «парними», «полярними» тощо.

Отже, співвідносні категорії дають уявлення про закономірності, необхідні зв’язки між ними
як відображення зв’язків, що існують у світі.

Загальна характеристика категорій:

 Матерія – все те, що існує об’єктивно (речі, явища світу;

 Сутнє – те, що існує, є в наявності, наявне; буття;
 Субстанція – щось незмінне, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі,
сутність, яка лежить в основі всього існуючого;
 Становлення – процес переходу від одного стану до іншого, у широкому розумінні –
процес формування, утвердження чогось або когось;
 Відношення – взаємозв’язок між речами, явищами (рідко – людьми), співвідношення.
Список використаних джерел
 Словник української мови в 11 томах — Наукова думка, 1970—1980.
 Філософія – О. І. Афанасьєв, О. М. Барановська , В. Л. Левченко – Одеса –
Видавництво «Наука і техніка» – 2005 р. – 132 с.
 Філософія. Посібник. – Скрипка П.І. – Київ. – 2010 р. — 299c.