КИЇВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНОГО

ГОСПОДАРСТВА

Конспект лекцій
З дисципліни: Основи наукових досліджень

Виконала: студентка 2 курсу

заочної форми навчання
22 Тбзз групи
Шубала Наталія
Перевірив: кандидат
філософських наук Чайка С.А.
Бали:_____________________
 2

Київ 2022
Тема 1. Поняття про науку та наукову діяльність.
Питання
1. Поняття науки. Виникнення та еволюція науки. Наука як система знань. Процес
пізнання, його види та структура.
2.Характерні ознаки та функції науки. Наука як система наукових знань і як
система наукової діяльності.
3. Понятійний апарат, зміст та класифікація наук.
4. Глобальні наукові революції і типи наукової раціональності.
5. Організація науково-дослідницької роботи в Україні.

1. Поняття науки. Виникнення та еволюція науки. Наука як система знань.

Процес пізнання, його види та структура.

  Наука – це складна багатовимірна система. Вона є підґрунтям

цивілізаційного розвитку. Це цілісна система, яка водночас представляє розмаїтий
світ людських знань про природу, соціум та власне про себе. Наукове дослідження
є також сферою самореалізації людини. В ХХ1 ст. досить гостро виявилась
проблема не лише рефлексії над наукою з метою усвідомлення її потужності та
досягнень, а й розв’язання куди більш складної проблеми - формування нового
типу наукової раціональності, на основі якого стали б можливими нові форми
цивілізаційного та культурного розвитку людства, які б не призводили до
деструктивних процесів.
           Отже, наука - складний феномен, що потребує свого осмислення. Ця мета
постала перед таким напрямом сучасної філософії, як філософія науки. Предметна
сфера філософії включає як природу, соціум, людину, так і знання про них, зокрема
наукові. Філософія розглядає найістотніші вияви науки як багатоаспектного
феномену – як системи знань,  як діяльності, як соціокультурного та
цивілізаційного явища. Питання: «Що таке наука? Чому вона виникла? Якою є
специфіка її пізнання світу? Чи існують закономірності розвитку  науки?» є дуже
важливими і потребують відповіді. Але вони знаходяться за межами предмету
науки. Щоб їх досліджувати і знайти обґрунтовані відповіді, треба вийти за межі
науки як такої в галузь, що може сформувати цілісний образ науки, розкрити її
сутнісні характеристики –  в філософію, оскільки категорії сутності, причини,
змісту – це предмет філософії.
 3

           Класичне розуміння філософії науки ґрунтується на традиції позитивізму та

напрямах і концепціях, що з неї виростають, часто-густо виходячи за її межі. Крім
цього, до напрямів, предметом яких є розв’язання теоретичних та методологічних
проблем науки, дослідники відносять  також неокантіанство (Фрайбурзька школа),
прагматизм, конвенціоналізм, конструктивізм та інші концептуальні та
методологічні програми.
      Ретроспективний погляд на філософію науки дозволяє означити її вихідний
момент в ХІХ ст. на ґрунті методологічної програми, що була обґрунтована О.
Контом та на основі якої  планувалося чітке визначення науковості знання  на
відміну від метафізики. Наприкінці Х1Х - на початку ХХ ст. розгорнулася наукова
революція. Вона породила потребу перспективних методологічних програм.
Позитивістська програма в філософії науки була відроджена школою
емпіріокритиків, засновниками якої були Е.Мах та Р.Авенаріус.
                За межами позитивістських побудов філософії науки залишаються
феноменологічний образ науки, оцінки науки з позицій філософії екзистенціалізму,
постмодерністський образ науки, Крім того, протягом ХХ століття сформувались
такі гілки філософії науки, як філософія економіки, філософія екології, філософія
біології, філософія географії тощо, не кажучи вже  про потужну та сформовану
раніше філософію математики. Ці галузі досліджують проблеми, що є
теоретичними, фундаментальними для відповідних наук, але водночас мають
відчутну філософську складову, можуть використовувати методологічний
інструментарій філософії.
             Концепції, які представляють означені галузі філософії науки, грунтуються
на різних концептуальних засадах та методологічних традиціях. Зокрема, в
філософії математики, фізики проблеми розглядаються в руслі аналітичної
філософії, логіцизму, конвенціоналізму, конструктивізму. В філософії геології,
географії, біології використовують голізм (цілісний підхід), системний підхід,
структурний аналіз, еволюціонізм.
             В кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст.
окреслилися нові тенденції  рефлексування над наукою. Йдеться
про постнекласичний погляд на науку. Він ґрунтується на нелінійному мисленні та
на методології синергетики, які дозволяють представити сучасну науку як складну
багатовимірну систему. Специфіку її процесу пізнання пов’язують з об’єктами
дослідження – складними самоорганізованими системами, методологіями
дослідження, включенням аксіологічних принципів в процес дослідження.
            Сформувалась  постнекласична методологія, що виявляє потужні
методологічні можливості стосовно дослідницьких ситуацій в сучасній науці -
полідисциплінарних, міждисциплінарних та трансдисциплінарних. Отже, сфера
постнекласики цілком може бути визнана гілкою сучасної філософії науки.
 4

2.Характерні ознаки та функції науки. Наука як система наукових знань і як

система наукової діяльності.

Наука вирізняється величезною кількістю характерних ознак. Сучасні

дослідники науки виділяють у ній такі ознаки, як універсальність, фрагментарність,
загальну значущість, знеособлення, систематичність, незавершеність,
спадкоємність, критичність, достовірність, позаморальність, раціональність і
чутливість. Універсальність науки виявляється в тому, що вона дає знання, істинні
для всього універсуму.
Фрагментарність виражається в тому, що наука диференційована на окремі
дисципліни, вивчає фрагменти реальності, які описуються цими дисциплінами.
Загальна значущість науки полягає в тому, що її знання значуще для всіх людей.
Знеособленість науки зводиться до того, що на її кінцеві результати не впливають
індивідуальні особливості учених.
Систематичність виявляється в тому, що наука надає системної природи
знанню, систематизує його. Незавершеність науки зумовлена безкінечністю сущого
як у ширину, так і в глибину, коли досягнення абсолютної істини неможливе.
Спадкоємність науки передбачає вічний процес співвіднесення нового знання зі
старим.
Критичність науки виражається у тому, що наука завжди готова поставити
під сумнів і переглянути свої навіть основоположні результати. Достовірність
науки потребує постійної перевірки знань, яке і становить тіло науки.
Позаморальність науки не слід зводити до етики ученого, вона виражається в тому,
що саме знання не є ні моральним, ні аморальним; моральні оцінки стосуються
лише до діяльності дослідників, або до застосування результатів досліджень.
Раціональність науки виражається у тому, що наука будується на
раціональних засадах, опирається на процедури мислення, закони логіки,
закономірності функціонування і розвитку об'єктів.
Чутливість науки визначається тим, що результати потребують емпіричної
перевірки, сприйняття дослідником.
Слід знати, що наука принципово відрізняється:
- від релігії, оскільки заснована на доказах, а не на вірі;
- від мистецтва – тому що будується не на чуттєвих образах, а на
раціональності;
- від ідеології, бо орієнтована на об'єктивну істину, а не на вираження
інтересів певних соціальних і політичних сил.
Наука виконує у суспільстві дві основні функції: пізнавальну і практичну, які
тісно переплелися одна з одною. Головне призначення науки полягає в осягненні
 5

істини і відкритті об'єктивних законів. І все ж надзавдання науки не у вияві

цікавості, а в забезпеченні практичних потреб людей, суспільства. Наука – це
особливий, раціональний спосіб пізнання світу, заснований на ем¬піричній
перевірці чи математичному доказі. Призначення науки не вичерпується
пізнавальною функцією, хоча саме цю функцію справедливо вважають родовою.
Практична функція науки набуває конкретного змісту залежно від конкретної
сфери практичної діяльності людей.

3. Понятійний апарат, зміст та класифікація наук.

Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея –

форма відображення у мисленні нового розуміння об´єктивної реальності. Тому
наукові ідеї є своєрідним якісним скачком думки за межі вже раніше пізнаного.
Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об´єднують
окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом
людської думки, формою відображення дійсності. Вона базується на наявних
знаннях, виявляє раніше не помічені закономірності. Ідеї народжуються з
практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. Матеріалізованим
вираженням наукової ідеї є гіпотеза – це наукове припущення, висунуте для
пояснення будь-яких явищ, процесів або причин, які зумовлюють даний наслідок.
Гіпотеза як структурний елемент процесу пізнання є спробою на основі
узагальнення вже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові
наукові положення, достовірність яких потрібно довести. Процес пізнання включає
в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, допомагає суттєво економити
час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотези як і ідеї мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три

стадії:

 накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

 формулювання та обґрунтування гіпотези;

 перевірка отриманих результатів на їх практиці і на основі уточнення

гіпотези.

Поняття науки потрібно розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з

теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний
вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов´язану з цілою
системою відносин між ученими і науковими установами; по-третє, з позицій
практичного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі. Саме
матеріальні об´єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, об
 6

´єднаних у три великі групи наук, які розрізняються за предметами та методами

дослідження:
природничі (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.), науки,
предметом яких є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв´язки та
закономірності;
суспільні (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні,
педагогічні та ін.), науки, предметом яких є дослідження соціально-економічних,
політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин;
технічні (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), предметом яких є
дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв´язки.

4. Глобальні наукові революції і типи наукової раціональності.

Наука як цілісний феномен виникає в епоху Нового часу внаслідок

відокремлення від філософії і проходить у своєму розвитку три основних етапи:
класичний, некласичний, постнекласичний (сучасний). На кожному з цих етапів
розробляються відповідні ідеали, норми і методи наукового дослідження,
формулюється певний стиль мислення, своєрідний понятійний апарат і т.п.
Критерієм (підставою) даної періодизації є співвідношення (протиріччя) об’єкта і
суб’єкта пізнання:

1. Класична наука (XVII-XIX ст.), досліджуючи свої об’єкти, прагнула при

їх описі і теоретичному поясненні усунути по можливості все, що відноситься до
суб’єкта, засобів, прийомів та операцій його діяльності. Таке усунення
розглядалося як необхідна умова отримання об’єктивно-істинних знань про світ.
Тут панує об’єктний стиль мислення, прагнення пізнати предмет сам по собі,
безвідносно до умов його вивчення суб’єктом.
2. Некласична наука (перша половина XX ст.), вихідний пункт якої
пов’язаний із розробкою релятивістської і квантової теорії, відкидає об’єктивізм
класичної науки, уявлення про реальність як щось незалежне від форм її пізнання,
суб’єктивного чинника. Вона осмислює зв’язки між знаннями об’єкта і
характером засобів і операцій діяльності суб’єкта. З’ясування цих зв’язків
розглядається в якості умов об’єктивно-істинного опису і пояснення світу.
3. Істотна ознака постнекласичної науки (друга половина XX – початок XXI
ст.) – постійна включеність суб’єктивної діяльності в «тіло знання». Вона
враховує співвіднесеність характеру отриманих знань про об’єкт не тільки з
особливістю засобів і операцій діяльності суб’єкта, що пізнає, а й з її ціннісно-
цільовими структурами.

Кожна з названих стадій має свою парадигму (сукупність теоретико-

методологічних і інших установок), свою картину світу, свої фундаментальні ідеї.
Класична стадія має своєї парадигмою механіку, її картина світу будується на
 7

принципі жорсткого (лапласівського) детермінізму, їй відповідає образ

світобудови як годинникового механізму. З некласичною наукою пов’язана
парадигма відносності, дискретності, квантування, ймовірності, додатковості.

Постнекласичній стадії відповідає парадигма становлення і самоорганізації.

Основні риси нового (постнекласичного) образу науки виражаються
синергетикою, що вивчає загальні принципи процесів самоорганізації, що
протікають в системах самої різної природи (фізичних, біологічних, технічних,
соціальних та ін.) Орієнтація на «синергетичне рух» – це орієнтація на історичний
час, системність (цілісність) і розвиток як найважливіші характеристики буття.

5. Організація науково-дослідницької роботи в Україні.

Організація науки в державі включає чотири основних сектори:

1) академічний - спрямований на забезпечення фундаментальних досліджень, які

приводять до одержання нових знань, ідей та теорій;
2) вузівський - спрямований на забезпечення фундаментальних і прикладних
досліджень, які дають нові знання та розробки, придатні до практичного
застосування;
3) галузевий - спрямований на проведення прикладних досліджень та здійснення
розробок і нововведень;
4) виробничий - пов'язаний із запровадженням науково-технічних розробок,
удосконаленням техніки і технологій, завдяки чому здійснюються винаходи,
створюється нова техніка та нова продукція. Безпосередню наукову діяльність в
Україні здійснюють:
- науково-дослідні і проектні установи та центри Національної Академії наук;
- науково-дослідні установи системи галузевих академій наук;
- науково-дослідні підрозділи та кафедри вищих навчальних закладів (інститутів,
академій, університетів);
- науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні та інші установи
міністерств і відомств;
- науково-дослідні, проектні установи і центри при промислових підприємствах та
об'єднаннях;
- науково-дослідні, конструкторські, технологічні та інші установи і центри,
створені на комерційній основі.

Зазначена сукупність наукових установ та організацій утворює організаційну

систему науки в державі. Ієрархічну структуру цієї системи увінчує Міністерство
освіти і науки України. Воно є вищим державним органом, який вирішує завдання
 8

всебічного використання досягнень науки і техніки в усіх галузях суспільного

виробництва.
До виключної компетенції міністерства відносяться здійснення науково-
технічного прогнозування, забезпечення концентрації ресурсів академічної,
вузівської і галузевої науки на пріоритетних напрямах науково-технічного
прогресу, керівництво державною системою науково-технічної інформації,
поглиблення науково-технічного співробітництва з іншими країнами світу.
Міністерство є вищим функціональним органом державного керівництва наукою,
якому надано повноваження здійснювати наукову політику, планувати,
прогнозувати і контролювати наукову діяльність усіх наукових установ та
організацій України.
У системі державної організації науки важливе місце належить
Департаменту атестації кадрів (ДАК України), що є структурним підрозділом
Міністерства освіти і науки України та здійснює керівництво атестацією наукових
кадрів вищої кваліфікації, забезпечуючи єдність вимог до здобувачів наукових
ступенів кандидата та доктора наук, контролює якість дисертаційних робіт, їх
наукову і практичну значущість, беручи тим самим участь у формуванні
наукового потенціалу держави.

Тема 2. Наукові дослідження як форма розвитку науки

Питання
1. Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення.
2. Категоріальний апарат дослідження., «предмет», «об’єкт» дослідження.
3. Класифікація наукових досліджень.
4. Науково-дослідницька діяльність студентів. Керівництво, планування та облік
науково-дослідної роботи студентів.
5. Вибір теми та реалізація та науковий результат дослідження.

1. Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення.

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку:

встановлення емпіричних фактів - первинне емпіричне узагальнення - виявлення
відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою
аргументацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів
спостереження, що є перевіркою на її істинність.
Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне вив-
чення різних фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість
отримувати різнобічну інформацію про стан явищ, процесів і сприяють
поглибленню їх кількісного та якісного аналізів.
На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на основі досліду за
допомогою опису, спостереження та експерименту.
 9

Спостереження — цс спосіб пізнання об'єктивного світу на основі

безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно
дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за
планом і підпорядковується певній тактиці.
Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий експеримент.
На відміну від спостереження й опису, експеримент є активним засобом
отримання нових знань, оскільки експериментатор у процесі досліду має
можливість управляти процесом вивчення явища, стежити за його розвитком,
може змінювати його або спростовувати.
Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експериментальною роботою.
Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих
на одержання інформації про об'єкт при дослідницьких випробуваннях, які
можуть проводитись в природних і штучних умовах при зміні характеру
проходження процесу.

Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм

істини теорії і гіпотез. Експеримент також у багатьох випадках є джерелом нових
теоретичних даних, які розвиваються на базі результатів проведеного досліду або
законів, що виходять з нього. Основною метою експерименту є перевірка
теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого
і глибокого вивчення теми наукового дослідження.
Експеримент - це спосіб дослідження явищ, процесів шляхом організації
спеціальних дослідів, які забезпечують вивчення впливу окремих чинників за
умови постійності інших умов або моделювання явищ і процесів на практиці.
Експеримент має бути проведений за можливістю в короткі терміни з
мінімальними затратами і з високою якістю отриманих результатів.
Експериментальні дослідження є лабораторними і виробничими. В окремих
випадках виробничий експеримент ефективно проводити методом анкетування.
Цей метод дозволяє зібрати обширну інформацію з питання, яке цікавить.
Залежно від теми наукового дослідження обсяг експерименту може бути
різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо лабораторного
експерименту, але буває і так, що необхідно проводити серію експериментальних
досліджень: пошукових, лабораторних, полігонних на об'єкті, що знаходиться в
експлуатації. Для проведення будь-якого експерименту слід розробити
методологію, тобто загальну структуру (проект) експерименту, постановку і по-
слідовність виконання експериментальних досліджень.

2. Категоріальний апарат дослідження., «предмет», «об’єкт» дослідження.

 10

Вибравши тему, дібравши джерела з теми дослідження, необхідно чітко

визначити межі дослідження. Для цього потрібно накреслити основні орієнтири,
які визначатимуть напрям пошуку, дадуть змогу цілеспрямовано вивчати
літературу. Студент магістратури, давши відповідь на питання: про що буде йти
мова в магістерській роботі та, що саме в ній буде стверджуватися, зможе
визначити актуальність, предмет, об’єкт, мету і завдання дослідження.
Під об’єктом наукового дослідження розуміється частина об’єктивної
педагогічної реальності, що привертає увагу педагогічної громадськості своєю
проблемністю та стає предметом практичної та теоретичної діяльності
дослідника. Отже, об’єкт дослідження – сукупність різноманітних аспектів теорії
та практики проблеми, яка виступає джерелом для дослідження теоретичних і
практичних відомостей (процес або явище, обране для вивчення). Вказується те,
що розглядається.

Один і той самий об’єкт може досліджуватися в різних аспектах. В об’єкті

виділяється та частина, яка є предметом дослідження.
Під предметом розуміють лише окремі сторони, якості та відносини об’єкта,
умови того чи іншого процесу, який необхідно дослідити. Отже, предмет
дослідження – лише суттєві зв’язки та відношення, що є визначальними для
конкретного дослідження (міститься в межах об’єкта). Іншими словами,
необхідно вказати, яким чином розглядається об’єкт, які нові аспекти, функції,
умови, принципи, форми, методи розглядає дане дослідження.
Отже, об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу
співвідносяться між собою як загальне і часткове.
Мета дослідження пов’язана з його об’єктом і предметом, вказує на кінцевий
результат, якого хоче досягти студент у результаті проведеної роботи. Отже, мета
дослідження – це попереднє визначення результату, якого прагне досягти
дослідник у процесі наукового пошуку. Як правило, вона полягає в підвищенні
ефективності процесів управління, підготовки майбутніх фахівців до
управлінської діяльності, а в широкому розумінні – педагогічного процесу в
цілому. Мета завжди відображає спрямованість наукового пошуку на одержання
нових знань та їх експериментальну апробацію.
Одним із найважливіших елементів дослідницької роботи є гіпотеза. Гіпотеза
– обґрунтоване припущення про можливий спосіб, механізм розв’язання
визначеної проблеми. Необхідність наявності гіпотези визначається трьома
причинами:
гіпотеза дослідження є комплексом, який визначає напрям діяльності
студента-дослідника;
 11

вдало сформульована гіпотеза попереджує деяку невизначеність майбутніх

результатів дослідження;
гіпотеза спрямовує думки студента магістратури і чітко визначає ті
матеріали, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.

Переконливість гіпотези перевіряється та доводиться експериментально.

Вона не виникає у свідомості студента магістратури спонтанно. Щоб правильно
сформулювати гіпотезу, необхідно мати широкий кругозір у галузі досліджуваної
проблеми, добре знати історичні передумови досліджуваної проблеми та її
теоретичні основи, бути обізнаним з практичним станом дослідницької проблеми,
володіти вміннями прогнозувати, передбачати.

3. Класифікація наукових досліджень.

Наукові дослідження класифікують за різними ознаками

В залежності від методів дослідження, що використовуються, наукові дослідження
можуть бути теоретичними, теоретико-експериментальними та
експериментальними.
Теоретичні наукові дослідження грунтуються на використанні логічних та
математичних методів пізнання. їх результатом може бути встановлення в
досліджуваних об´єктах залежностей, якостей, зв´язків тощо. Наприклад,
дослідження суті та ролі витрат обігу в торгівлі.
Теоретико-експериментальні наукові дослідження - це дослідження теоретичного
характеру, пов´язані з одночасною дослідною перевіркою виявлених залежностей,
якостей, зв´язків тощо. Наприклад, дослідження чинників, що впливають на суму
та рівень витрат обігу в торгівлі.
Експериментальні наукові дослідження - це дослідження, що проводяться в
конкретних об´єктах з метою виявлення нових залежностей, якостей, зв´язків, або
перевірки висунутих раніше теоретичних положень. Наприклад, дослідження
формування витрат обігу в торговельних підприємствах.
В залежності від сфери використання результатів наукові дослідження поділяють
на фундаментальні, прикладні та розробки.
Фундаментальні наукові дослідження - це експериментальні або теоретичні
дослідження, що спрямовані на одержання принципово нових знань про
закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв´язку.
Необхідність таких досліджень обумовлена потребами народного господарства чи
 12

галузі. Вони можуть закінчуватися рекомендаціями щодо постановки прикладних

досліджень для визначення можливостей практичного використання отриманих
наукових знань, науковими публікаціями тощо. Наприклад, дослідження шляхів
прискорення НТП в торгівлі.

Прикладні наукові дослідження - це наукова і науково-технічна діяльність,

спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей, пошук
найбільш раціональних шляхів практичного використання результатів
фундаментальних наукових досліджень в народному господарстві. Кінцевим їх
наслідком є рекомендації щодо створення технічних нововведень (інновацій).
Наприклад, дослідження ефективності механізації праці в роздрібних торговельних
підприємствах.

4. Науково-дослідницька діяльність студентів. Керівництво, планування та

облік науково-дослідної роботи студентів.

Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів

спрямовані на досягнення кінцевого результату - оволодіння методами наукового
дослідження, набуття навичок застосування їх у практичній та науковій
діяльності.
Керівництво науково-дослідною роботою студентів є обов´язковим
елементом діяльності професорів та викладачів вузів, співробітників їх науково-
дослідних підрозділів. Ця робота очолюється у вузі ректором, на факультеті -
деканом, на кафедрі - завідуючим кафедрою.
Загальне методичне та організаційне керівництво науково-дослідною
роботою студентів здійснює Рада з науково-дослідної роботи студентів вузу, яка
затверджується ректором. До її складу входять проректори, декани факультетів,
провідні викладачі.
Рада з науково-дослідної роботи студентів вищого навчального закладу
виконує наступні функції:
не рідше 3 разів на семестр на своїх засіданнях аналізує стан науково-
дослідної роботи студентів та розробляє пропозиції щодо її удосконалення;
заслуховує звіти і розглядає плани Рад з науково-дослідної роботи студентів
факультетів та кафедр;
організовує проведення студентських конференцій, конкурсів, олімпіад
тощо;
забезпечує публікацію наукових праць студентів;
узагальнює досвід організації науково-дослідної роботи студентів на окремих
факультетах та рекомендує шляхи вдосконалення її форм та методів.
 13

За поданням деканів наказом ректора затверджуються Ради з науково-

дослідної роботи студентів на кожному факультеті. Основними завданнями
факультетських Рад з науково-дослідної роботи студентів є:
залучення студентів до науково-дослідної роботи на факультеті;
організація на факультеті конференцій, олімпіад, конкурсів та інших заходів;
забезпечення участі студентів факультету в заходах інших вузів, що
сприяють розвитку науково-дослідної студентської роботи;
узагальнення досвіду організації науково-дослідної роботи студентів на
кафедрах факультету, поширення його на інші кафедри, розробка заходів з
активізації науково-дослідної роботи студентів на факультеті;
планування, контроль і облік науково-дослідної роботи студентів на
факультеті та кафедрах.
Науково-дослідна робота студентів здійснюється під керівництвом
відповідних кафедр та направлена на виконання завдань, що стоять перед
економікою. Науково-дослідна робота студентів з окремих спеціальностей
повинна повністю відповідати профілю навчання студентів. Організація такої
роботи проводиться окремими кафедрами у відповідності із загальними планами
навчальної та наукової роботи вузу.

5. Вибір теми та реалізація та науковий результат дослідження.

Вибір теми наукового дослідження є одним з відповідальних етапів. Тема, яку

обирає для дослідження студент, повинна бути пов'язана з основними напрямками
розвитку галузі (туристсько-готельної індустрії, міжнародного ту.-ризму) та
науковими дослідженнями, які проводяться у вузі.
Під науковим напрямком розуміють сферу наукових досліджень наукового
колективу вищого навчального закладу, який упродовж відповідного часу розв'язує
ту чи іншу проблему. Науковий напрямок поділяється на окремі наукові проблеми.
їх розв'язують декілька наукових колективів протягом двох або більше років.
Кожна наукова проблема складається зряду тем. Тема - це наукове завдання, яке
охоплює певну галузь наукового дослідження. Вона базується на численних
наукових питаннях. Під науковими питаннями розуміють дрібніші наукові
завдання, які належать до конкретної галузі наукового дослідження. Дослідження з
окремих тем можуть бути індивідуальними або проводитись групою наукових
працівників протягом одного або ряду років.
У кожніп темі виділяються наукові питання, які вирішуються одним або
кількома дослідниками. Наприклад: головною науковою проблемою в Київському
університеті туризму, економіки і права є:
«Туризм як суспільний феномен: проблеми теорії (туризмологія) і практики»,
а факультетські теми такі:
 14

o «Глобалізація світової економіки і проблеми розвитку міжнародного туризму»;

o «Підвищення ефективності розвитку галузі туристсько-готельної індустрії»;

o «Правове забезпечення туризму в Україні».

Вибір тієї чи іншої теми для індивідуального чи колективного дослідження

здійснюється студентами самостійно за затвердженою тематикою кафедри на
підставі таких критеріїв: актуальність теми, новизна теми, перспективність,
відповідність профілю навчання студентів, здійснення розробки студентами теми в
умовах університету, ступінь відповідності теми, вибраної студентами, тематичній
спрямованості наукової роботи кафедр.
Під актуальністю теми розуміють її народногосподарську цінність, тобто
необхідність і невідкладність її вирішення для потреб розвитку народного
господарства.

Тема 3. Методологія та методика наукових досліджень.

Питання
1. Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових досліджень,
роль і функції  методології в сучасній науці.
2. Поняття наукових методів, їх класифікація. Метод, методологія, методика.
3. Основні методи наукового дослідження: емпіричні, теоретичні, загальнонаукові.
4. Форми теоретичного пізнання та їх методологічна роль: проблема, ідея, гіпотеза,
концепція, модель, закон, теорія.
5. Роль експерименту, індукції та дедукції у методологічному розвитку науки.

1. Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових

досліджень, роль і функції методології в сучасній науці.

Методологія - вчення про правила мислення при створенні теорії

науки( в перекладі з грецької мови).
Саме поняття методології різними вченими трактується по - різному.
Багато зарубіжних шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У
вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий
метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується
дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів,
 15

прийомів дослідження та їх певна послідовність використання для отримання

максимально об’єктивної точної інформації про процеси і явища.

Методологія виконує такі функції в науці:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку
процесів;
- направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна
науково- дослідницька мета;
- забезпечує повноту вибору інформації щодо процесу чи явища;
- створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах і
логіко - аналітичний інструмент наукового пізнання;
- допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;
- забезпечує уточнення та систематизацію термінів.

Іншими словами, методологія - принципова схема, план розробки наукової

проблеми.
Виділяють три рівня в методології.
Перший рівень – філософський рівень аналізу наукового пізнання
(об’єктивність світу, матеріалістична діалектика – загальнонаукові поняття цього
рівня) Філософський рівень методології формує світогляд вченого.
Другий рівень методології надає умови і критерії науковості, розробляє мову
науки, загальні методи дослідження. Об’єкт дослідження розглядається як набір
елементів, придатних для автономного дослідження (підприємство: -
фінансова діяльність
- економічна діяльність
- маркетингова діяльність)
Третій рівень методології часто називають “технічним”, бо саме на цьому
рівні відбувається розробка типових методик, робочих інструкцій, стандартів, що
регламентуватимуть дослідницьку роботу.
Згідно сучасній методології розвиток наукового пізнання йде у відповідності
зі слідуючою схемою: парадигма парадокс нова парадигма.
Парадигма – це система наукових поглядів, ідей, наукових досягнень в тій чи
ін. області науки, в тій чи ін. науковій проблемі.
Парадокс – протиріччя, що виникає в теорії при дотриманні в ній відповідної
логіки досліджень. Парадокси з’являються у зв’язку із появою нових наукових
фактів. (Приклад: комунізм не є вищою стадією розвитку суспільства, як вважалось
до 80-х років).
Наявність парадигми дає науці “здоровий” консерватизм, а парадокси
передають їй творчий, революційний характер.
 16

2. Поняття наукових методів, їх класифікація. Метод, методологія, методика.

Метод у найзагальнішому значенні - це певний спосіб дослідження якоїсь

проблеми чи завдання, тобто метод являє собою систему правил, принципів і
прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи,
суспільства і мислення або практичної перетворюючої діяльності людини.
Близькою до методу за своїм значенням є категорія "методика". Методика - це
сукупність, послідовність, порядок використання різних прийомів та методів у
дослідженні. Це своєрідний тактичний план, що визначає спосіб і послідовність
вирішення конкретного наукового чи практичного завдання.
Певна система методів та форм, способів і видів пізнання становить наукову
методологію. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового
пізнання і перетворення дійсності. Разом з тим це і сукупність загальних і, перш за
все, світоглядних принципів, які використовуються для вирішення наукових та
практичних завдань. Якщо методика являє собою своєрідний тактичний план
вирішення конкретного завдання, то методологія розробляє стратегію пізнавальної
і практичної діяльності.
В об'єктивній реальності не існує готових методів пізнання. Втім було б
неправильним вважати метод суб'єктивним за його природою. Зміст методу не
довільно формується суб'єктом. Він передусім обумовлюється природою об'єкта,
законами його побудови, функціонування та розвитку. Визначається він не
безпосередньо об'єктом, а через практичну діяльність з ним суб'єкта. Метод - це
ідеальна копія взаємодії суб'єкта з об'єктом.

3. Основні методи наукового дослідження: емпіричні, теоретичні,

загальнонаукові.

Емпіричне (те, що сприймається органами чуття) пізнання здійснюється в

процесі досвіду, що розуміється в самому широкому сенсі, тобто як взаємодія
суб'єкта з об'єктом, при якому суб'єкт не тільки пасивно відображає об'єкт, а й
активно змінює, перетворює його.
Емпіричний метод полягає в послідовному здійсненні наступних п'яти
операцій: спостереження, вимірювання, моделювання, прогнозування, перевірка
прогнозу.
У науці основними формами емпіричного дослідження є спостереження і
експеримент. Крім того, до них відносять також численні вимірювальні процедури,
які хоча і ближче примикають до теорії, все ж здійснюються саме в рамках
емпіричного пізнання і особливо експерименту.
 17

Вихідної емпіричної процедурою служить спостереження, так як воно входить

і в експеримент і в вимірювання, в той час як самі спостереження можуть
проводитися поза експерименту і не припускати вимірювань.
1. Спостереження - цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається в
основному на дані органів почуттів (відчуття, сприйняття, уявлення). У ході
спостереження отримуються знання не тільки про зовнішні сторони об'єкта
пізнання, але - в якості кінцевої мети - про його істотні властивості і відносини.
Поняття методи і прийоми часто вживаються як синоніми, але нерідко і
розрізняються, коли методами називають більш складні пізнавальні процедури, які
включають в себе цілий набір різних прийомів дослідження.
Спостереження може бути безпосереднім і опосередкованим різними
приладами і технічними пристроями (мікроскопом, телескопом, фото-і
кінокамерою та ін.) З розвитком науки спостереження стає все більш складним і
опосередкованим.
Основні вимоги до наукового спостереження: однозначність задуму; наявність
системи методів і прийомів; об'єктивність, тобто можливість контролю шляхом або
повторного спостереження, або за допомогою інших методів (наприклад,
експерименту).
Зазвичай спостереження включається в якості складової частини в процедуру
експерименту. Важливим моментом спостереження є інтерпретація його
результатів - розшифровка показань приладів, кривої на осцилографі, на
електрокардіограмі і т. д.
Пізнавальним підсумком спостереження є опис - фіксація засобами природної
і штучної мови вихідних відомостей про досліджуваний об'єкт: схеми, графіки,
діаграми, таблиці, малюнки і т. д. Спостереження тісно пов'язане з вимірюванням,
яке є процес знаходження відношення даної величини до іншої однорідної
величини, прийнятої за одиницю виміру. Результат вимірювання виражається
числом.

4. Форми теоретичного пізнання та їх методологічна роль: проблема, ідея,

гіпотеза, концепція, модель, закон, теорія.

До форм пізнання належать проблема, ідея, концепція, гіпотеза, теорія. Кожна

форма пізнання має свою специфіку. Особливо складний характер мають форми
соціального пізнання. Головні його особливості полягають у тому, що в
соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються, відображення дійсності від-
бувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а
можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в
основному імовірний статистичний характер.
 18

Усі наукові методи пов’язані між собою. З їхньою допомогою наука

осмислюється в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає
можливість оцінювати перспективи пізнавального процесу. Типова логічна
структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої
послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як
оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез,
збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка
дає можливість розв’язати порушену проблему.
Проблема, на думку П. В. Копніна, — це знання про незнання. Для визначення
послідовності розв’язання проблем необхідно їх класифікувати. Сучасні знання з
логіки наукового пізнання дають можливість виділити п’ять гносеологічних
принципів класифікації проблем: об’єктний, функціональний, структурний,
екзистенціальний і часовий.
Відповідно до об’єктного принципу проблеми умовно поділяються на
конструктивні, що відображають пошук за заздалегідь заданими параметрами, і
аналітичні, що відображають суперечності суб’єкта з актуально існуючим
невідомим об’єктом. Функціональний принцип дає можливість поділити проблеми
на стратегічні (спрямовані на вирішення довготермінових глибинних завдань) і
тактичні (спрямовані на розв’язання сьогоденних, дрібних ситуацій). Структурний
принцип дає ключ до розуміння внутрішньо наукових (виникають у межах однієї
науки) і комплексних (пограничних або міждисциплінарних) проблем.
Екзистенціальний принцип дає можливість поділити проблеми на реальні і
нереальні (псевдопроблеми). Нарешті часовий принцип класифікації підкреслює
різницю між першочерговими і другорядними проблемами.

5. Роль експерименту, індукції та дедукції у методологічному розвитку науки.

Експеримент – це цілеспрямоване і активне втручання у хід процесу, що

вивчається, відповідні зміни об’єкта чи його відтворення у спеціально створених і
контрольованих умовах. Основними стадіями здійснення експерименту є:
планування і будова; контроль; інтерпретація результатів.
Експеримент має дві взаємопов’язані функції: дослідну перевірку гіпотез і
теорій, а також формування нових наукових концепцій.
У залежності від цих функцій виділяють експерименти: дослідницький
(пошуковий), перевірочний (контрольний), відтворюючий, ізольований тощо, а у
залежності від характеру об’єктів – фізичні, хімічні, біологічні, соціальні…
Індукція – логічний прийом дослідження, що пов’язаний з узагальненням
результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до
 19

загального. Оскільки досвід завжди є не скінченним, тому індуктивні узагальнення

носять проблематичний (вірогідний) характер.
Індуктивні узагальнення розглядаються як дослідні істини чи емпіричні
закони.
Наукова індукція дає достовірний висновок завдяки тому, що акцент робиться
на необхідних, закономірних і причинних зв’язках.
Дедукція – це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до
одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного
висновку, тобто переходу за тими чи іншими правилами логіки від деяких даних
пропозицій посилань до їх наслідків (висновків).
Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для
дослідження конкретних явищ. У процесі пізнання індукція та дедукція нерозривно
пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них
переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези
провідною є індукція.

Тема 4. Організація та проведення наукового дослідження (2год.)

Питання
1. Базова модель процесу наукового дослідження: поняття, види та етапи наукового
дослідження.
2. Актуалізація проблеми й формулювання теми наукового дослідження: критерії
вибору, порядок конкретизації.
3. Функції та структура програми дослідження, методологічний розділ.
4. Вихідні ідеї та робочі гіпотези, їх перевірка і доказ.
5. Експериментальна база та обробка емпіричних даних. Створення концепції.
6. Презентація результатів дослідження: актуальність, мета, завдання, об'єкт і
предмет дослідження.

1. Базова модель процесу наукового дослідження: поняття, види та етапи

наукового дослідження.
Науки розрізняються за предметом і об'єктом дослідження.
Предмет науки - це сторона, якою об'єкт представлений у науці.
Об'єкт дослідження - це сторона реальності, на вивчення якої спрямована дана
наука. Кожній науці властиві свої поняття, засоби й методи. Природничі науки
вивчають поведінку об'єктів навколишнього світу. Суспільні науки мають
справу з поведінкою людини й суспільних інститутів.
 20

Основу науки складають закони - відкриті сталі зв'язки між явищами.

Сукупність законів становить теорію - систематизований опис і пояснення явищ у
певній області. Розвиток науки являє собою розвиток і зміну теорій. Теорія існує до
того часу, поки не накопичаться факти, що суперечать її
положенням. Неможливість пояснити нові факти в рамках діючої теорії
породжує необхідність аналізу й вироблення нової сукупності гіпотез.
Наукова (науково-дослідна) діяльність - діяльність, спрямована на одержання й
застосування нових знань, у тому числі:
- фундаментальні наукові дослідження – експериментальна або теоретична
діяльність, спрямована на отримання нових знань про основні закономірності
побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього
природного середовища;
- прикладні наукові дослідження - дослідження, спрямовані переважно на
застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення
конкретних завдань. Фундаментальні науки пізнають світ безвідносно до
можливостей практичного застосування, а прикладні науки орієнтовані на
застосування знань, отриманих фундаментальними дослідженнями. Однак
фундаментальна й прикладна науки існують тільки у взаємозв'язку. Вони
доповнюють і розвивають одна одну. Наукове дослідження спрямоване на
виявлення властивостей і особливостей досліджуваного об'єкта, встановлення його
істотних ознак, властивостей і особливостей.
Науково-технічна діяльність - діяльність, спрямована на отримання,
застосування нових знань для вирішення технологічних, інженерних, економічних,
соціальних, гуманітарних та інших проблем, забезпечення функціонування науки,
техніки й виробництва як єдиної системи.
Експериментальні розробки - діяльність, що базується на знаннях, набутих у
результаті проведення наукових досліджень або на основі практичного досвіду, і
спрямована на збереження життя й здоров'я людини, створення нових матеріалів,
продуктів, процесів, пристроїв, послуг, систем або методів і їхнє подальше
вдосконалювання.
Науковий і науково-технічний результат – продукт наукової або науково-
технічної діяльності, що містить нові знання або рішення, зафіксований на будь-
якому інформаційному носієві. Державна науково-технічна політика - система
цілей ,напрямків, способів і форм впливу держави на отримання нових
наукових результатів, створення й освоєння нової техніки йтехнологій.
Держава розглядає науку і її науковий потенціал як національне надбання, що
визначає майбутнє нашої країни, у зв'язку з чим підтримка розвитку науки стає
пріоритетним державним завданням.
 21

2. Актуалізація проблеми й формулювання теми наукового дослідження:

критерії вибору, порядок конкретизації
Початковим етапом наукового дослідження є вибір теми наукового
дослідження. Для того, щоб забезпечити відповідну ефективність економічного
дослідження, тема, обрана дослідником, повинна відповідати таким критеріям:
1) актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в сучасних
умовах. Наприклад, тема "Вдосконалення системи управління підприємством на
основі розвитку адміністративно-командних принципів" - неактуальна. "Ринкові
механізми регулювання діяльності підприємств споживчої кооперації" - актуальна
тема;
2) припустима ефективність розробки передбачає, що дослідження даної теми
повинно дати очікувані результати при визначених затратах. В залежності від
ступеня актуальності теми результат дослідження буде більш чи менш
ефективним;
3) новизна теми гарантує розгляд нових недосліджених об´єктів або
дослідження відомих об´єктів нетрадиційними методами і з нетрадиційної точки
зору;
4) перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки
(дослідження вглиб і вшир). Такий процес можливий в тому випадку, коли тема
має достатній ступінь глибини. У практиці перспективність теми дозволяє
студенту, який виконав курсову роботу за певною темою, продовжити дослідження
даної теми у дипломній роботі. Як дослідники, студенти, вивчаючи різні
економічні питання у колективі студентського наукового гуртка, обирають
найцікавіше для себе питання і займаються його дослідженням і в курсовій, і в
дипломній роботі
5) відповідність теми профілю навчання студента означає, що тема відображає
спеціальність студента і повинна входити у спектр знань, які їй відповідають;
6) можливість розробки теми студентами в умовах навчального закладу означає
достатність і вільний доступ до технічних засобів, інформаційних джерел та інших
необхідних матеріалів для розробки (дослідження) даної теми;
7) ступінь відповідності теми теоретичній спрямованості науково-дослідної
роботи кафедри, при якій виконується дана тема, передбачає, що викладачі, як
наукові керівники виконання тем економічних досліджень, повинні бути достатньо
компетентні у проблематиці вибраних студентами тем.
 22

Конкретизація і затвердження обраної теми здійснюється в наступному

порядку:
 формулювання проблеми (теми);
 визначення в загальних рисах очікуваних результатів;
 розробка структури теми, складання плану;
 обгрунтування актуальності питань плану;
 затвердження (формальне) теми і плану наукового
3. Функції та структура програми дослідження, методологічний розділ
Програма соціологічного дослідження - це виклад основних принципів, теорії
та методології дослідження, його процедури та організації.З урахуванням такого
розуміння програми вона виконує в соціологічному дослідженні три основні
функції: 1. методологічну (визначення наукової проблеми, цілей, завдань і
принципів дослідження); 2. методичну (розробка загального логічного плану
дослідження, перехід від теоретичних положень до збору конкретно-соціологічної
інформації); 3. організаційну (поділ соціологічного праці, контроль за
послідовністю проведення основних етапів дослідження).
Структура програми, що включає два основні розділи - методологічний і
методичний (методико-процедурний), виглядає так:
1. Методологічний розділ: формулювання проблеми; виявлення об'єкта і
предмета дослідження; визначення мети і завдань дослідження; інтерпретація
основних понять; попередній системний аналіз об'єкта дослідження; висування
гіпотез (робітників і наукових).

2. Методичний розділ: стратегічний план дослідження, побудова вибірки;

розробка основних процедур збору і аналізу вихідних даних; робочий план і графік
дослідження
4. Вихідні ідеї та робочі гіпотези, їх перевірка і доказ.
На початку формування процесу наукових досліджень передує процес
виникнення ідей. Нова ідея щодо особливостей зовнішнього світу формується у
дослідника на підставі співставлень і аналізу як власних, так і даних, що одержані
іншими дослідниками.
Ідеї, що виникли у дослідника, ретельно аналізуються. Частина з них (іноді
досить значна) може суперечити об'єктивній логіці і опробованим законам
фізичного, хімічного, біологічного характеру. Такі ідеї відкидаються як помилкові.
Окремі ідеї є імовірними і можуть підлягати подальшій розробці та емпіричному
підтвердженню. Одними з основних ознак, що свідчать про доцільність подальших
 23

експериментальних підтверджень тієї чи іншої ідеї є її актуальність і новизна.

Актуальність ідеї засвідчує те, що вона має наукове значення, тобто важлива для
подальшого теоретичного висвітлення даної проблеми або має певне прикладне
значення. Новизна ідеї апробується шляхом порівняння її з науковими розробками,
результати яких представлені в тих чи інших джерелах наукової інформації.
Після віднесення ідеї до категорії імовірних, актуальних і нових, вона
трансформується у робочу гіпотезу. Під гіпотезою розуміється припущення про
існування і сутність досліджуваного процесу, явища, елемента зовнішнього
середовища або їх комплексу, яке раніше було невідоме і не суперечить
об'єктивним законам природи.
Робоча гіпотеза, крім ідеї, включає наукове обгрунтування і передбачення
змісту, характеру і послідовності етапів досліду. Вона містить також уяву про
можливі кінцеві результати експерименту. У процесі досліду одержуються факти,
які або спростовують, або стверджують ідею. В завдання дослідника входить не
тільки одержання відповідної кількості фактів, їх реєстрації та опису.
Сукупність фактів, якими б достовірними і цінними вони не були, не вирішує
кінцевої мети досліджень. Зібрані факти повинні бути відповідно класифіковані,
проаналізовані. Повинні бути висвітлені причини і фактори, які забезпечили
можливість існування того чи іншого фактору, встановлені об'єктивні причини, що
їх обумовлюють, закони, що їм підпорядковані.
Виникнення ідеї і гіпотези є результатом інтелектуального процесу, воно
неможливе без аспектів уявлення, яке створює нові варіації образів, предметів,
явищ, процесів. Це процес творчої розумової діяльності дослідника, побудованої на
основі здобутих раніш знань.
Після сформування робочої гіпотези проводиться її перевірка
експериментальними дослідженнями.
Експериментальні дослідження є вирішальним етапом перевірки робочої
гіпотези. Постановки експерименту у практичному відношенні базуються на двох
взаємопов'язаних аспектах: методики досліджень і обладнання, яке відповідає
вимогам методики і відповідного методу досліджень. Часто потреби у більш
досконалому методичному забезпеченні призводять до конструювання і винаходу
нових приладів, технічних засобів тощо. Відомо, що виробництво нових технічних
дослідницьких засобів приводило до нових наукових досягнень.
Одержання результатів експериментальних досліджень не є самоціллю.
Само по собі накопичення фактів не дає відповіді про достовірність або
недостовірність робочої гіпотези.
5. Експериментальна база та обробка емпіричних даних. Створення концепції.
 24

Обробка зібраних даних - це важливий етап емпіричного соціологічного

дослідження. Від того, як вирішено питання обробки інформації, значною мірою
залежать строки, вартість і взагалі успіх дослідження. Відповідь на нього має бути
знайдена до тиражування анкети, оскільки від програмного забезпечення, що
використовуватиметься для обробки матеріалу, залежить кодування анкети.
Для початку збирання інформації бажано визначитись, які методи аналізу даних
застосовуватимуться, а також які конкретно ознаки аналізуватимуться за
допомогою того чи іншого методу. Зрозуміло, що такий план лише приблизний,
оскільки аналіз даних - інтеграційний процес, розвиток якого відбувається в діалозі
(безпосередньому або заочному з комп'ютером). План потрібний для того, щоб
дібрати необхідне програмне забезпечення тощо.
У процесі обробки даних соціологічних досліджень можна виокремити такі
змістовні етапи:
 кодування інформації;
 інформації в комп'ютер;
 перевірка введених даних та коригування помилок;
 проведення обчислень та аналіз результатів.
Якщо передбачається обробка даних на комп'ютері, слід разом з фахівцем
метод кодування зібраної інформації узгодити з можливостями відповідного
програмного забезпечення. У світі відсутні загальновизнані стандарти кодування
інформації.
6. Презентація результатів дослідження: актуальність, мета, завдання, об′єкт і
предмет дослідження.
Чітка структура і логічна послідовність дає змогу читачеві зрозуміти задум
автора та покращити загальне сприйняття роботи.
Вступ – розкриває стан досліджуваної проблеми, визначає мету і завдання,
обґрунтовує актуальність обраної теми, вказує об'єкт, предмет та методи
дослідження. У вступі варто звернути увагу на рівень розробленості теми у
вітчизняній та закордонній літературі, виділити дискусійні питання й нерозв'язані
проблеми. Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина роботи.
Структурні елементи вступної частини:
• Мета і завдання – формулюються мета роботи та завдання, які необхідно
розв'язати для її досягнення.
• Актуальність теми – обґрунтовується актуальність та доцільність роботи для
розвитку відповідної галузі науки.
 25

• Об'єкт та предмет дослідження – розкривається проблемна ситуація, обрана

для вивчення.
• Методи дослідження – подається перелік методів дослідження, що дає змогу
пересвідчитися в логічності та прийнятності цих методів.
Обґрунтування актуальності обраної теми – обов’язкова складова будь-якої
наукової роботи. Вона передбачає розуміння й оцінку дослідження з точки зору
своєчасності, наукової й соціальної значущості, характеризує теоретично-
професійну зрілість і підготовку автора. Для з’ясування актуальності теми наукової
статті достатньо 2-3 речення, які висвітлюють сутність проблемної ситуації.
З’ясувавши значущість наукового питання: навіщо досліджується і кому це
потрібно, чітко й однозначно визначається наукова проблема, тобто про що ця
стаття. Потім зазначається, що й ким зроблено до вас, показати, де пролягла межа
між знанням і незнанням з предмета дослідження.
Від постановки наукової проблеми і доведення, що та її частина, яка є темою
даної наукової роботи, не розроблена або не достатньо висвітлена, логічно перейти
до формулювання мети вашої наукової роботи. Не слід у формулюванні мети
вживати слова "дослідження", "вивчення", бо вони вказують на засіб досягнення
мети, а не на її саму.
Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження.
Об’єкт – це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію та обране для
вивчення. Предмет міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як
категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В
об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження, визначає тему
дисертаційної праці, яка позначається на титульному аркуші як її назва.
Як інструмент добування фактичного матеріалу та необхідна умова досягнення
поставленої мети зазначаються методи і технологія дослідження, дається
характеристика основних джерел отримання інформації.
Тема 5. Інформаційне забезпечення наукових досліджень
Питання
1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень.
2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі.
3. Плагіат і студентські наукові праці. Поняття та критерії ефективності інформації
в науковому дослідженні.
4. Техніка роботи зі спеціальною літературою.
5. Оформлення бібліографічного опису літератури та списку використаних джерел
у процесі наукового дослідження, виписки, анотації, конспекти.
 26

1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових

досліджень.

Наукова інформація — це логічна інформація, яка отримується в процесі

пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і
використовується в суспільно-історичній практиці. Основні, ознаки наукової
інформації:
o вона отримується в процесі пізнаная закономірностей об'єктивної дійсності,
підґрунтям якої є практика,і подається у відповідній формі;

o це документовані або публічно оголошувані відомостіпро вітчизняні та

зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі
науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської
діяльності.

Основні джерела науково-технічної інформації можна згрупувати в такому

вигляді:

1. Монографія - це наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в

конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох
авторів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сторінок машинописного
тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь
проблеми чи теми.

2.Збірник - це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів,

присвячених одному напряму, але
з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією
їх використання.

2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі.

У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п'ять

головних етапів:
 27

o етап накопичення наукової інформації, бібліографічний пошук наукової

інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду
літератури, вибір аспектів дослідження;
o формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми,
обгрунтування об'єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;
o теоретичне дослідження- обгрунтування напрямів, вибір загальної методики,
методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;
o проведення експерименту- розробка програми, методики, одержання і аналіз
даних, формулювання висновків і результатів дослідження;
o оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій,
уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з

обраної теми. Інформацію поділяють на:

o оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

o релєративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;

o реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

o сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;

o довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі

знань.

Отже, при опрацюванні інформації її можна поділи ти на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх

соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це
фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
Вторинна інформація - це результат аналітичної обробки та публікації
інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з
теми). Це:

o інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-

інформація, огляди);
o довідкова література (енциклопедії, словники);
 28

o каталоги і картотеки;
o бібліографічні видання

3. Плагіат і студентські наукові праці. Поняття та критерії ефективності

інформації в науковому дослідженні.

Найбільша шкода плагіату для освіти концентровано склалася у короткому

вислові «маскувати власну нездатність до творчості плагіатом», що належить
Франсуа Ла Мот ле Вайє. Саме так, припустимо, можна схарактеризувати мотив
людини (суб’єкта) до злодіяння в освіті .
Учнівський, а за ним і студентський плагіат є підґрунтям для формування майбутніх
«фахівців» наукового плагіату.

Небезпечність учнівського та студентського плагіату полягає в тому, що:

запозичення чужих результатів інтелектуальної власності стає нормою і не
розглядається як правопорушення; погіршується якість підготовки майбутніх
фахівців; суттєво знижується якість наукової діяльності.
Звертаючись до дослідження основних причин плагіату в роботах учнів та студентів,
слід зазначити, що всі випадки привласнення авторства можна поділити на два види:
ненавмисний плагіат (є переважним у наукових роботах школярів) та навмисний.

Ненавмисний плагіат допускається у зв’язку з відсутністю у учнів (студентів)

необхідних знань у сфері авторського права, а також порядку використання
наукових праць інших авторів.
Навмисний плагіат - це свідоме привласнення учнями, студентами авторства на
чужі твори, видання чужих робіт за власні. Метою плагіату для студента є
спрощення процесу навчання, покращення якості власних наукових робіт за рахунок
включення до них фрагментів чужих робіт, які написані фахівцями, своєчасне
виконання отриманого завдання (реферату, курсової чи дипломної роботи.)
Звісно, навмисний плагіат є більш небезпечним, однак, якщо своєчасно не вживати
заходи з недопущення ненавмисного плагіату, привласнення авторства на чужі
твори поступово увійде в норму і стане звичним явищем .
Видається, що першим, а можливо, найголовнішим заходом, спрямованим на
боротьбу з плагіатом у наукових роботах учнів та студентів, є формування
негативного ставлення до плагіату. Адже привласнюючи чужі результати творчої
діяльності, студент не лише не набуває навиків самостійної роботи, не здобуває
належний рівень знань, а й не виражає себе як особистість.

4. Техніка роботи зі спеціальною літературою.

 29

Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна

стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.
Вивчення літератури з вибраної теми слід починати із загальних робіт. Це
допоможе сформувати уявлення щодо основних питань, близьких до теми
дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. На цьому
етапі слід охопити якомога більше джерел.

Однак продуктивнішою є методика, за якою вивчення починається саме з тих, що

мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід,
надмірне коло джерел інформації гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

На початку роботи доцільно попередньо ознайомитися з відібраними джерелами.

Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і
«повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання.
Побіжний переглядзмісту дає можливість ознайомитися з книгою в загальних рисах,
коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її
потрібно ретельно опрацювати, аби отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний
перегляд — це, по суті, «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з

певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги,
можна робити позначки на полях.
Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка
орієнтація дослідника на тему проблеми та основні ії питання (розділи і підрозділи).
Звичайно ж, читання — це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким
текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають особистому
підходу до проблеми.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

1. Загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми.

2. Побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація ії відповідно до змісту
роботи і черговості вивчення, опрацювання.
3. Читання за послідовністю розміщення матеріалу.
4. Вибіркове читання окремих частин.
5. Виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-
дослідної’роботи.
6. Критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагмента
тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації
тощо).

5. Оформлення бібліографічного опису літератури та списку використаних

джерел у процесі наукового дослідження, виписки, анотації, конспекти.
 30

Складання списку використаної літератури до наукової роботи є її важливою

складовою частиною. Список показує джерелознавчу базу дослідження, відображає
компетентність та вміння автора вести роботу з підбору і аналізу літератури, вказує,
які відомості були запозичені з інших публікацій.
Складання списку – тривалий процес, що починається з моменту визначення
теми наукової роботи.
Головну допомогу в пошуку необхідної літератури надають бібліотечні каталоги
та картотеки. В першу чергу науковецьчистудент працює з довідково-
бібліографічним апаратомнаукових бібліотек свого міста. Слід пам’ятати і про те,
що на сайтах провідних бібліотек України та зарубіжжя представлені електронні
каталоги, яківідображають їхніфонди. Робота з ними дає можливість значно
розширити коло виявлених джерел до вибраної теми наукової роботи.

Список літератури донауковоїроботи– це реєстр використаних джерел за темою

дослідження у якнайширшому значенні. Тому не слід обмежуватися лише
цитованою літературою. У список варто включати усі матеріали, які були прочитані,
переглянуті, проаналізовані. Бажано виявляти джерела якомога повніше, пам'ята-
ючи, що бібліографічний список до науковоїроботи– це підсумок вивченняпроблеми
і передумова подальших наукових досліджень.
Результатом роботи з каталогами, картотеками, довідковими, бібліографічними
та реферативними виданнями повинна стати особиста алфавітна картотека, яка
містить картки з бібліографічними записами видань, що мають відношення до теми.
Картотека може бути картковою або електронною.
При ознайомленні з кожним джерелом бібліографічні дані перевіряються і
уточнюються.
Систематизація літератури в списку
Згідно з вимогами Державного стандарту України, рекомендовано
систематизувати та класифікувати всю літературу, використану при написанні
наукової роботи, у такій послідовності:
1. Джерела
Неопубліковані (архівні джерела, архівні фонди бібліотек) подаються за алфавітом;
опубліковані – за хронологією.
2. Література дотеми наукової роботи
Вітчизняна – за хронологією або за тематично-предметним принципом; зарубіжна
(іноземними мовами) – за хронологією.
3.Статті з періодичних видань
Вітчизняна періодика (від центральної до багатотиражної преси) – укладати за
алфавітом чи хронологією; зарубіжна – за країнами, за алфавітом чи хронологією.
4.Довідкова література (бібліографічні покажчики, словники, енциклопедії,
довідники тощо).

Тема 6. Система організації науково-пізнавальної діяльності (2 год.)

 31

План
1. Наука як соціальний інститут. Організація роботи кафедри, відділу, лабораторії.
2. Система підготовки і атестації наукових кадрів.
3. Система вищої освіти: аспірантура, докторантура.
4. Науковий ступінь та нормативні вимоги до вченого.
5. Система вчених рад.

1. Наука як соціальний інститут. Організація роботи кафедри, відділу,

лабораторії.
Навчальна лабораторія є підрозділом кафедри, який забезпечує проведення
лабораторно-практичних занять із дисциплін відповідно з вимогами освітньо-
професійних програм і Положення про організацію навчального процесу у вищих
навчальних закладах.
Навчальна лабораторія кафедри створюється за умови, що у робочому
навчальному плані передбачені лабораторно-практичні та практичні заняття з
відповідних дисциплін. Навчальна лабораторія підпорядковується завідувачу
кафедри, до складу
якої вона входить. Навчальна лабораторія у своїй діяльності керується
нормативними
документами щодо якості вищої освіти, Статутом університету, цим Положенням,
навчальними планами і програмами, наказами ректора, рішеннями Вчених рад
університету, інституту та навчально-методичної ради факультету,
розпорядженнями відділу навчально-методичної та виховної роботи університету,
директора інституту, завідувача кафедри.

Цілі навчальної лабораторії кафедри

Мета – забезпечення оволодіння студентами сучасними методами і формами

організації праці, формування та розвиток практичних умінь і навичок, необхідних
для здійснення професійної діяльності та прийняття самостійних рішень у реальних
ринкових виробничих умовах, формування творчого підходу до практичної
діяльності, виховання в майбутніх фахівців потреби систематично оновлювати свої
знання та застосовувати їх у своїй практичній діяльності.
Завдання навчальної лабораторії
Забезпечення студентів та слухачів університету робочими місцями,
укомплектованими сучасним обладнанням, методичною та довідковою літературою.
Проведення на високому навчально-методичному рівні лабораторнопрактичних та
практичних занять.
 32

2. Система підготовки і атестації наукових кадрів.

В Україні велика увага приділяється підготовці наукових і науково-педагогічних

кадрів, котра має свої закономірності, принципи та специфічні ознаки.
3 часу проголошення державного суверенітету України система підготовки й
атестації наукових та науково-педагогічних кадрів зазнала кардинальних змін.
У 1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створено Вищу
атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Головну
раду та президію ВАК України, які здійснюють атестацію наукових кадрів.

Підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів здійснює Атестпаційна

комісія Міністерства освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління
керівних і науково-педагогічних кадрів.
В Україні створено нормативно-правову базу підготовки наукових і науково-
педагогічних кадрів, основними документами якої є "Положення про підготовку
науково-педагогічних і наукових працівників", "Положення про порядок проведення
кандидатських іспитів", "Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння
вчених звань", "Перелік спеціальностей наукових працівників" та ін. 3 1997 p. BAK
України видає "Бюлетень Вищої атестаційної комісії", а з 1998 р. — журнал
"Науковий світ".
Нині підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації
здійснюється з 25 галузей наук за 600 науковими спеціальностями.

Основними формами такої підготовки є аспірантура й докторантура.

Навчання в докторантурі відбувається з відривом від виробництва і триває до трьох
років, у ній навчаються кандидати наук, що мають наукові здобутки в обраній
галузі.
Аспірант за час навчання в аспірантурі в установлені терміни зобов'язаний:

• скласти кандидатські іспити зі спеціальності, однієї з іноземних мов та філософії;

• повністю виконати індивідуальний план роботи над дисертацією, а також за

необхідності скласти додаткові іспити з дисциплін, що визначаються рішенням
ученої ради з урахуванням профілю підготовки;

• глибоко оволодіти знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;

підвищувати загальний культурний рівень;

• опанувати методологію і методи проведення наукових досліджень;

• звітувати про хід виконання дисертації на засіданні кафедри (відділу, лабораторії);

 33

• захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді.

Випускникам аспірантури за час навчання в аспірантурі з відривом від виробництва

зараховується стаж науково-педагогічної роботи.
3. Система вищої освіти: аспірантура, докторантура.

Докторантура.
3 метою підвищення ефективності дослідження актуальних проблем науки,
техніки і культури, вдосконалення підготовки наукових і науково-педагогічних
кадрів вищого рівня кваліфікації — докторів наук — створена нова форма
підготовки кадрів — докторантура.
Докторантура як вищий ступінь єдиної системи освіти створюється при вищих
навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну
наукову і матеріальну базу. Нині докторантура діє у 68 вищих закладах освіти
України.
Навчання в докторантурі відбувається з відривом від виробництва і триває до трьох
років, у ній навчаються кандидати наук, що мають наукові здобутки в обраній
галузі.
Аспірантура
Однією з основних форм планомірної підготовки науково-педагогічних і
наукових кадрів є аспірантура, яка створюється при вищих навчальних закладах,
наукових установах та організаціях, що мають необхідну кадрову і матеріальну базу.
Вона відкривається та ліквідується Міністерством освіти і науки України або
Президією НАН України. За останні 5 років відкрито аспірантури у 37 вищих
навчальних закладах, 39 наукових інститутах та галузевих академіях. Аспірантура
сьогодні діє у 105 вищих закладах освіти.
Навчання в аспірантурі здійснюється з відривом і без відриву від виробництва.
Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва — три роки, в аспірантурі
без відриву від виробництва — чотири роки.
Вищі навчальні заклади (наукові установи, організації) не пізніше трьох місяців до
прийняття в докторантуру оголошують у пресі конкурсне прийняття на вакантні
місця з зазначенням спеціальності, строків прийняття і переліку необхідних
документів.
Вступники до аспірантури подають на ім'я керівника вищого навчального
закладу, наукової установи такі документи:
1) заяву;
2) особовий листок з обліку кадрів;
3) список опублікованих наукових праць і винаходів. Аспіранти, які не мають
опублікованих наукових праць і винаходів, подають наукові доповіді (реферати) з
обраної ними наукової спеціальності;
4) медичну довідку про стан здоров'я за формою № 286-у;
5) копію диплома про закінчення вищого навчального закладу із зазначенням
одержаної кваліфікації спеціаліста або магістра (особи, які здобули відповідну
освіту за кордоном — копію нострифікаційного диплома);
 34

6) посвідчення про складання кандидатських іспитів (якщо кандидатські іспити

складено).

Паспорт та диплом про вищу освіту подаються вступником особисто.

4. Науковий ступінь та нормативні вимоги до вченого.

Вчений має підготувати дисертацію, вести активну дослідницьку діяльність та

публікувати результати своїх досліджень. Зокрема, зміст дисертації має бути
представлений не менше ніж в трьох наукових публікаціях. Серед них не менше ніж
одна публікація в періодичних наукових виданнях інших держав, які входять до
Організації економічного співробітництва та розвитку та/або Європейського Союзу
та статті в журналах, включених до Переліку наукових фахових видань України.
На отримання наукового ступеню доктора наук може претендувати кандидат,
який має не менше ніж 20 наукових публікацій, що висвітлюють основний зміст
дисертації. Серед них мають бути публікації в українських професійних виданнях, у
наукових періодичних виданнях інших держав із напряму, з якого підготовлено
дисертацію; не менше ніж три статті, а з 01 вересня 2022 року не менше ніж п’ять
статей у виданнях, включених до категорії «А» Переліку наукових фахових видань
України.
ПРИСВОЄННЯ ВЧЕНОГО ЗВАННЯ "ПРОФЕСОР" ДІЯЧАМ КУЛЬТУРИ ТА
МИСТЕЦТВ МОЖЛИВЕ В РАЗІ ДОТРИМАННЯ ТАКИХ ВИМОГ:
o наявність відповідного стажу – не менше 10 років;
o почесне звання («Народний артист України», «Народний художник України» і
т.д.);
o наявність звання доцента;
o сертифікат, що підтверджує знання на рівні не нижче В2 з мов країн
Європейського Союзу;
o особисті творчі досягнення;
o підготовка не менше п'яти осіб, які досягли високих результатів у
відповідному напрямі мистецтва (Лауреати державних міжнародних
конкурсів, премій та ін.);
o викладання навчальних дисциплін державною мовою та/або мовою країни, яка
входить до ОЕСР;
o публікаційна активність у фахових наукових виданнях України чи провідних
наукових виданнях інших держав.
Отже, професійний розвиток вченого, як правило, передбачає отримання
відповідних ступенів та звань, які стають підтвердженням його майстерності. Для
того, щоб активно рухатись у напрямку власного розвитку науковець має постійно
вдосконалювати свої знання, вміння і навички та слідкувати за нормативними
документами та вимогами. Основою для цього має стати дослідження актуальних
тем і проблем, обмін і переймання досвіду у вчених з інших країн та публікаційна
 35

активність. При цьому результати таких досліджень мають бути представлені не

лише в вітчизняних виданнях, але й у високорейтингових журналах, що входять в
бази даних Scopus та Web of Science.

5. Система вчених рад.

Вчена рада - колегіальний орган у закладах вищої освіти й науково-дослідних

інститутах.
Учену раду закладу вищої освіти очолює її голова — керівник вишу. До складу
Вченої ради входять за посадами:

o заступники керівника закладу вищої освіти;

o декани;
o головний бухгалтер;
o керівники органів самоврядування закладу вищої освіти;
o виборні представники, які представляють науково-педагогічних
працівників і обираються з-поміж завідувачів катедр, професорів, докторів
наук;
o виборні представники, які представляють інших працівників закладу вищої
освіти та які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот,
визначених у статуті закладу вищої освіти.
При цьому не менш як 75 % загальної чисельності складу Вченої ради мають
становити науково-педагогічні працівники закладу вищої освіти. Виборні
представники обираються вищим колегіальним органом громадського
самоврядування закладу вищої освіти за поданням структурних підрозділів, в
яких вони працюють.
Входження, зокрема керівників органів студентського самоврядування, які
займають ці посади (навіть, на громадських засадах), до складу Вчених рад вишів
є законним.
До компетенції Вченої ради належать:

o подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування

проєкту статуту, а також змін і доповнень до нього;
o ухвалення фінансових плану і звіту закладу вищої освіти;
o подання пропозицій керівнику закладу вищої освіти щодо призначення та
звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та
звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів
інститутів та головного бухгалтера;
o обрання на посаду таємним голосуванням завідувачів катедр і професорів;
 36

o ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

o ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу;
o ухвалення основних напрямів наукових досліджень;
o оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів;
o приймає рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента,
професора, старшого наукового співробітника.

Тема 7. Методика підготовки й оформлення публікацій

1. Наукова публікація як представлення результатів наукового дослідження.
2. Види наукових публікацій. Правила оформлення наукових публікацій.
3. Реферат, доповідь, як найпростіші види науково-дослідницької роботи.
4. Композиція курсової, дипломної роботи, її структура та порядок оформлення.
5. Систематизація результатів наукового дослідження.
6. Використання програми Microsoft Word для оформлення наукових робіт
значного обсягу (монографій, дисертацій, авторефератів).

1. Наукова публікація як представлення результатів наукового

дослідження.

Види форм представлення результатів наукових досліджень :

o Презентаційна робота призначена для ознайомлення наукових чи
громадських кіл з основними результатами дослідження.
o Науково-дослідницька робота призначена для формування наукового
світогляду та навчально-дослідницьких вмінь і навичок учнів (студентів),
їх інтелектуального розвитку й реалізації талантів та обдарувань.
o Кваліфікаційна робота слугує для того, щоб студент (аспірант, пошукач)
засвідчив рівень фаху та отримав відповідний документ (диплом,
сертифікат, посвідчення…).
Презентаційні роботи :
o Індивідуальний план дослідження
o Літературний огляд
o Повідомлення
o Стаття
o Тези
o Науковий звіт
o Усна доповідь
o Стендова (постерна доповідь)
o Препринт
 37

Індивідуальний план дослідження складається в довільній формі, але при

цьому слід враховувати, що в ньому має бути представлена проблема
дослідження, чітко сформульована тема дослідження (експерименту), визначені
цілі та завдання дослідження, описаний зміст діяльності всіх учасників
дослідження
(експерименту) відповідно до програми експерименту, вказані форми та методи
роботи педагога в експериментальному режимі. В індивідуальному плані
дослідження слід зазначити, які форми підведення підсумків дослідження
вибрано.
Тези – опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму)
матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів
наукової доповіді. Друкуються з метою попереднього знайомства з головними
положеннями доповіді. У тезах лаконічно – телеграфним способом –
подається наукова інформація про зміст доповіді. Обсяг тез доповіді – 0,5–1,5
сторінок друкованого тексту. У тезах позначають головну ідею, а також деякі
інші сторони питання. Іноді в тезах надається центральна теза, навколо якої
формулюються інші. У ввідній тезі висвітлюють завдання щодо обговорення
теми, в заключній – стислі висновки з повідомлення. Тези можуть бути
сформульовані у вигляді запитань та відповідей на них.

2. Види наукових публікацій. Правила оформлення наукових публікацій.

Результати наукових досліджень оприлюднюються у вигляді різних видів

публікацій. Це сприяє встановленню пріоритету автора (дата підписання
публікації до друку — це дата пріоритету науковця), а також свідчить про
особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми (особливе значення
мають індивідуальні публікації, роботи у співавторстві потребують додаткових
роз’яснень). У тексті дисертації та автореферату здобувач має наводити
посилання на власні публікації, включити їх до списку використаної літератури і
джерел.
Публікації відображають основний зміст, новизну наукового дослідження і
фіксують завершення певного етапу дослідження або роботи в цілому. Крім
цього, публікації забезпечують первинною науковою інформацією суспільство,
сповіщають наукове співтовариство про появу нового наукового знання і
передають індивідуальний результат у загальне надбання.
Існують такі види наукових публікацій: монографія, стаття, автореферат,
препринт, тези доповідей, наукова доповідь, збірник наукових праць.
Наукові публікації виходять друком у формі друкованих або електронних
видань.
Видання — це такий документ, що пройшов «редакційно-видав ниче
опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом,
містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних
стандартів, інших нормативних документів щодо видавничого оформлення і
поліграфічного виконання».
 38

Монографія — науково-книжкове видання певного дослідження однієї

проблеми або теми, що належить одному чи кільком авторам.
Стаття — це вміщені в науковому журналі чи збірнику результати дослідження
конкретного питання, що мають певне наукове й практичне значення.
Автореферат дисертації — це наукове видання у вигляді брошури авторського
реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового
ступеня.
Препринт — наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які
публікуються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути розміщені.
Збірники наукових праць — це збірники матеріалів досліджень, які виконано в
наукових установах, навчальних закладах та наукових товариствах.
Вихідні відомості — це відомості про авторів, назву видання, підзаголовні й
надзаголовні дані, нумерація, вихідні дані, індекси УДК або ББК, міжнародний
стандартний номер книги тощо.

3. Реферат, доповідь, як найпростіші види науково-дослідницької роботи.

Реферат є формою перевірки знань студента / учня за темами курсу (пропущених

чи не відпрацьованих). Реферат - спосіб отримання додаткових балів з предмету,
при використанні маловідомої, актуальної літератури по темі.
Реферат за своєю суттю є формою вивчення будь-якої теми, її опис. Тему, як
правило, призначає викладач. Він же може і запропонувати джерела, на основі
яких потрібно писати роботу. Найчастіше студенту доводиться шукати
інформацію самому, якщо, звичайно, він не скачав готовий реферат з інтернету.
Цей варіант для ледачих працює не завжди.
Зазвичай реферат пишеться на 10-20 сторінках. Важливо вкластися у
встановлений викладачем обсяг і показати результат своєї аналітичної роботи з
безліччю джерел. Чим різноманітніше і унікальніше буде інформація, тим вище
буде оцінена робота. Щоб правильно зробити реферат, потрібно скласти план.
Як писати реферат? Складається план, за яким розробляється структура
повідомлення. Вимоги різних навчальних закладів можуть відрізнятися, але
правильно виконане завдання повинно включати:
Титульний аркуш реферату формату А4, де вказується правильне (офіційне)
найменування навчального закладу, тема, прізвище, ініціали виконавця (із
зазначенням групи або класу), прізвище, вчений ступінь, вчене звання наукового
керівника, який приймає реферат, рік написання.
Зміст роботи, де вказуються основні розділи і – навпроти - номер сторінки,
що починає розділ. При розгалуженій структурі викладач має право вимагати
перерахування найменувань підрозділів.

Як написати вступ до реферату? Вважається, що анотація і вступ - одне і те

ж, але це невірно. В анотації коротко перераховується план самої доповіді, а для
правильно написаного вступу характерні обґрунтування актуальності теми, її
 39

значення для вивчення дисципліни. Обсяг вступу не варто писати більше однієї
сторінки. Закінчуватися він повинен правильною, обґрунтованою фразою,
спрямованою на необхідність прочитання всього наступного матеріалу.
Основна частина. Її план, обсяг, зміст не регламентуються, а визначаються
темою роботи. Рідко коли можна відшукати і вдалий зразок. План основної
частини зазвичай включає три-п'ять розділів: тоді вважається, що тема розкрита
глибоко, а виконане завдання заслуговує високої оцінки.
Висновки. Підводяться підсумки, встановлюється практична цінність роботи.
Можна відзначити її важливість, а також вказати перспективи подальшого
розвитку теми.
Технічні вимоги до правильного оформлення реферату індивідуальні.

Для написання реферату про технологічні процеси та обладнання будуть

потрібні формули, розрахунки.

4. Композиція курсової, дипломної роботи, її структура та порядок оформлення.

Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально-

науковим дослідженням студента, виконується на кожному курсі з певної
дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової
роботи має за мету дати студентам навички проведення наукового дослідження,
розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння
загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, по-
глибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни. Згідно з
Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах
України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і
узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до
комплексного вирішення конкретного фахового завдання.
Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і
тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Керівництво
здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами профілюючих
кафедр. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним
планом.
Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з
вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на
перших курсах - з інформаційними матеріалами, на третьому-четвертому — з
практичними даними роботи конкретних під-приємств галузі, збирати дані,
аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та
рекомендаціїз предмету дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати
знання і вміння студента, правильно організувати дослідну роботу, оформити її
результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху.
Виконання курсової роботи повинне сприяти поглибленому засвоєнню
 40

лекційного курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань.

Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з
теми, а й умінь проводити економіко-мате-матичні, експертні та інші
дослідження, пов'язувати питання теорії з практикою, робити узагальнення,
формувати висновки та пропозиції з поліпшення ефективності сфери послуг та
міжнародних економічних відносин.

Тематика курсових робіт з навчальної дисципліни щорічно затверджується

кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми, при цьому
використовуються різні матеріали: перспективні і поточні плани, бізнес-план,
бухгалтерські і статистичні звіти, матеріали окремих відділів, дані оперативного
обліку на конкретному підприємстві.
На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного
матеріалу. Підбір даних підприємства, їх критичне осмислення та обробка є
досить важливим етапом у підготовці і написанні курсової роботи.

5. Систематизація результатів наукового дослідження.

У висновках додається стисла характеристика питання, розкриваються методи

вирішення поставлених завдань, їх практичний аналіз, наголошується на
кількісних і якісних результатах проведеного дослідження, обґрунтовується їх
достовірність. У висновках має даватися узагальнена оцінка виконаної роботи з
аргументацією важливих наукових результатів. Висновки слід формулювати
ретельно і точно, вони не повинні бути перевантажені цифровими даними або
містити додатковий виклад матеріалу.

Результати наукових досліджень.

До результатів наукових досліджень відносяться:

o нові наукові теоретичні або емпіричні знання про об’єкт, процес або явище;

o практичні рекомендації.

Наукова новизна досліджень – це оцінка результатів досліджень, що

характеризує виявлення раніше невідомих властивостей, явищ, закономірностей,
зв’язків, співвідношень або отримання раніш невідомих методів, схем, форм,
параметрів, процесів. Новими науковими результатами вважають:

· абсолютно нові наукові знання;

· наукові знання що були удосконалені;

 41

· наукові знання, що доповнюють існуючі.

Практичні рекомендації – це пропозиції прикладного характеру, які

ґрунтуються на нових теоретичних або емпіричних знаннях, зміст яких
спрямований на удосконалення функціонування процесів або діяльності людей.
Результати наукових досліджень можуть бути у формі нових концепцій,
теоретичних понять, класифікацій, методів, методик, моделей. Проміжні
результати наукових досліджень можуть бути у вигляді текстового матеріалу,
аналітичних таблиць, графіків, схем, алгоритмів.
Практичні рекомендації можуть бути у формі методик процесів та процедур,
інструкцій організації та проведення операцій, процесів, діяльності.
Розроблені рекомендації повинні бути чітко сформульованими;
· відображати результативність запропонованих для підприємства заходів, умови
та способи їх практичного застосування у тій чи іншій формі.
· бути економічно обґрунтованими та мати практичне значення для певного
підприємства;

6. Використання програми Microsoft Word для оформлення наукових робіт

значного обсягу (монографій, дисертацій, авторефератів).

Для оформлення та редагування документів значного обсягу в програмі Microsoft

Word 2003 передбачені наступні елементи оформлення, що покращують роботу з
документами:
1. Виноски.
2. Стилі.
3. Зміст.
4. Поля для автоматичної нумерації джерел, формул тощо.
5. Закладки.
6. Посилання на номер формули, малюнка.

Розглянемо послідовне застосування цих методів для отримання наступних

результатів:
- зменшений розмір файлу;
- покращене керування форматуванням документу;
- автоматизація (зменшення часу) при роботі з такими елементами як зміст,
перелік джерел, формули.

Почнемо з використання виносок. Для оформлення виносок в англійській

версії програми Microsoft Word потрібно перейти до пункту меню Insert, обрати
пункт меню Reference та у підменю обрати пункт Footnote. У діалоговому вікні
потрібно обрати тип виноски (кінцеву або внизу поточної сторінки) та натиснути
 42

OK. Після цього в поточному місці тексту з’явиться посилання з автоматичною

нумерацією та місце для внесення тексту виноски.
У правильно оформленому документі існує певний набір варіантів
форматування елементів тексту. Форматуванням назвемо сукупність розміру
шрифту (тип шрифту та його розмір, зовнішні ефекти) і оформлення параграфу
(відступи від боків та інших параграфів, міжрядкова відстань, розмір червоного
рядка). У правильно оформленому документі кожен його елемент повинен мати
типове оформлення згідно його типу. Наприклад, згідно ДСТУ зазначається
форматування елементів офіційних документів, наприклад:

1. Звичайний текст в документі.

2. Оформлення таблиць.

3. Оформлення малюнків.

4. Оформлення заголовків розділів.

Тема 8. Кваліфікаційні роботи: підготовка, оформлення і захист

Питання
1. Загальна характеристика видів кваліфікаційних робіт: курсова, бакалаврська,
дипломна, магістерська роботи, кандидатська дисертація, докторська дисертація.
2. Підготовчий етап роботи над курсовою (дипломною) роботою.
3. Робота над текстом курсової (дипломної) роботи.
4. Оформлення курсової і кваліфікаційної робіт.
5. Загальна схема підготовки дисертаційного дослідження. Вимоги до змісту та
оформлення. Порядок захисту.

1. Загальна характеристика видів кваліфікаційних робіт: курсова,

бакалаврська, дипломна, магістерська роботи, кандидатська дисертація,
докторська дисертація.

Курсова робота – це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке

виконується з певного курсу або з окремих його розділів. Згідно з «Положенням
про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України»
курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення й узагальнення
знань, здобутих студентами за час навчання, та їх застосування до комплексного
вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових робіт має
відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов’язуватися з
практичними потребами конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні
кафедри. Виконання курсових робіт визначається графіком.
 43

Магістерська робота (дисертація) – це самостійна навчально-дослідна робота,

що виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою прилюдного
захисту й здобуття академічного звання магістра. Основне завдання її автора –
продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, вміння самостійно вести
науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота, з
одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком
підготовки магістра, а з іншого – є самостійним оригінальним навчально-
науковим дослідженням студента, у роботі якого зацікавлені кафедри, факультет
або інші установи, організації, за заявками яких можуть виконуватися
магістерські роботи.
Дипломна робота — кваліфікаційна робота, призначена для об'єктивного
контролю ступеня сформованості умінь та знань розв'язувати типові завдання
діяльності, які, в основному, віднесені в освітньо-кваліфікаційних
характеристиках до організаційної, управлінської і виконавчої (технологічної,
операторської) робочих функцій.
Дипломні (кваліфікаційні) проєкти (роботи) виконуються на завершальному етапі
навчання студентів і передбачають:
систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі
спеціальності та застосування їх при розв'язанні конкретних наукових, технічних,
економічних виробничих й інших завдань;
розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та
експерименту, пов'язаних з темою проєкту (роботи).

Бакалаврська робота - сумарний підсумок Ваших знань за час навчання, а її

захист - основа для отримання наукового ступеня.
Це робота в якійсь мірі творча, незалежно від того, гуманітарій Ви або технік.
Критично осмислити зібраний матеріал і розкрити тему - основні завдання, які
стоять перед майбутніми бакалаврами, спеціалістами, магістрами.
Кандидатська дисертація – спеціальна форма наукового дослідження на
здобуття наукового ступеня кандидата наук, яка захищається публічно на
засіданні спеціалізованої вченої ради. Кандидатська дисертація на здобуття
наукового ступеня являє собою не просто наукову, а й кваліфікаційну роботу.
Докторська дисертація – це кваліфікаційна робота, в якій автор представляє
власні інноваційні розробки, що мають велике соціально-культурне значення. В
роботі представляється рішення великої проблеми. Пишеться кандидатом наук.

2. Підготовчий етап роботи над курсовою (дипломною) роботою.

Цей етап починається з вибору теми курсової (дипломної) роботи, її

осмислення та обґрунтування. З переліку тем, запропонованих кафедрою, студент
вибирає ту, яка найповніше відповідає його навчально-виробничим інтересам та
схильностям. Перевага надається темі, при розробці якої студент може виявити
максимум особистої творчості та ініціативи. Разом із керівником необхідно
 44

визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде
висвітлюватись у дослідженні.
При з'ясуванні об'єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те,
що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є системні логічні зв'язки.
Об'єктом дослідження є вся сукупність відношень різних аспектів теорії і
практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації.
Предмет дослідження — це тільки ті суттєві зв'язки та відношення, які
підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними,
визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет
дослідження є вужчим, ніж об'єкт.
Визначаючи об'єкт, треба знайти відповідь на запитання: що розглядається?
Разом з тим предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про зміст розгляду
об'єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції
об'єкта розкриваються. Іншими словами, об'єктом виступає те, що досліджується.
А предметом — те, що в цьому об'єкті має наукове пояснення.
Правильне, науково обґрунтоване визначення об'єкта дослідження — це не
формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і
значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослі-
дження. Треба знати, що об'єкт дослідження — це частина об'єктивної
реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної
діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта). Предмет дослідження є таким
його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень об'єкта,
опосередкованих людиною (суб'єктом) у процесі дослідження з певною метою в
конкретних умовах.
Мета дослідження пов'язана з об'єктом і предметом дослідження, а також з
його кінцевим результатом і шляхом його досягнення. Кінцевий результат
дослідження передбачає вирішення студентами проблемної ситуації,
якавідображає суперечність між типовим станом об'єкта дослідження в реальній
практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного функціонування.
Кінцевий результат відображає очікуваний від виконання позитивний ефект,
який формулюється двоступенево: перша частина — у вигляді суспільної
корисності; друга — у вигляді конкретної користі, віднесеної до основного
предмета дослідження.

3. Робота над текстом курсової (дипломної) роботи.

Другий етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми

курсової (дипломної) роботи. Вивчення літератури треба починати з робіт, де
проблема відображається в цілому, а потім перейти до більш вузьких досліджень.
Починати ознайомлення з виданням треба з титульного аркушу, з’ясувавши де,
ким, коли воно було видано. Треба переглянути зміст видання, наповнення його
розділів, звернутися до передмови, де розкрито призначення видання, задачі,
поставлені в ньому автором. Читаючи видання, треба уважно стежити за думкою
автора, вміти розрізняти головні положення від доказів та ілюстративного
 45

матеріалу. Кожна цитата, приклад, цифровий матеріал повинні супроводжуватись

точним описом джерела з позначенням сторінок, на яких опубліковано цей
матеріал. Застосування так званих «розлапкованих цитат», коли думки іншого
автора видаються за особисті, кваліфікується як плагіат.
Однак це не означає, що студент зовсім не повинен опиратися на праці інших
авторів: чим ширше і різноманітніше коло джерел, які використовував студент,
тим вище цінність його дослідження. Після конспектування матеріалу необхідно
перечитати його знову, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення.
Правильна та логічна структура курсової (дипломної) роботи - це запорука успіху
розкриття теми.
Процес уточнення структури - складний і може йти протягом всієї роботи над
дослідженням. Попередній план роботи треба обов’язково показати науковому
керівнику, оскільки може статися, що потрібно буде переписувати текст роботи.
Готуючись до викладання тексту курсової (дипломної) роботи, доцільно ще раз
уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита.
Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту
у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ
висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) - окрему частину цього
питання.
Тема повинна бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи
працювати над розділом, треба відмітити його головну ідею, а також тези кожного
підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів,
результатами опитувань, аналізом конкретного практичного досвіду. Треба
уникати безсистемного викладання фактів. Думки повинні бути пов’язані між
собою логічно. Увесь текст повинен бути підпорядкований одній головній ідеї.
4. Оформлення курсової і кваліфікаційної робіт.

1.Обов'язковий обсяг – 25-50 сторінок формату А4 (машинописного або

комп'ютерного тексту).
2. Оформлення титульної сторінки згідно вимог (зразок додається).
3. Наявність детального плану викладу теми.
4. Розкриття змісту теми у відповідності з планом викладу.
5. Посилання на власний досвід, приклади та ілюстрації. Демонстрування
студентом уміння працювати з літературою, аналізувати явища навчально-
виховної практики, робити самостійні, обґрунтовані висновки.
6. В кінці курсової роботи повинен міститися розділ "Висновки", де повинна бути
відображена власна думка студента про можливості застосування теоретичних
знань на практиці, зроблена оцінка рівня теоретичних досліджень з даної
проблеми. Бажано зробити пропозиції про удосконалення навчально-виховної
роботи.

Завершує курсову роботу список використаної літератури (не менше 15

першоджерел) оформлених за правилами бібліографічного опису.
 46

Виконання дипломної роботи має свої особливості. Під час її написання студент
повинен не тільки підвищити свої професійні знання, одержати самостійний
результат, а й розширити світогляд, пізнати, що таке творча праця. Помічником і
наставником у цьому процесі виступає науковий керівник. Але саме студент, як
безпосередній виконавець, відповідає за результати роботи, за ними оцінюється його
праця.
У дипломній роботі подається обґрунтування вибору наукової теми, її мети і
конкретних завдань дослідження, вказується його структура.
У роботі необхідно розкрити суть визначеної дослідницької проблеми переважно
з урахуванням даних нової наукової літератури. Дипломна робота спрямована на
виявлення вмінь студента методологічно грамотно проводити дослідження,
інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.
У роботі повинні бути чітко сформульовані висновки, у яких сконцентровано
подаються основні результати дослідницької роботи та рекомендації щодо їх
практичного використання.
Робота повинна бути актуальною й скерованою на новітні методи теоретичного та
експериментального дослідження, створення нових матеріалів, технологій, приладів,
обладнання тощо.
Вона обов'язково повинна мати дослідний характер (теоретичний чи
експериментальний). Як виняток, робота може мати реферативний характер, але з
обов'язковими елементами дослідження та узагальнення.

У роботі повинна бути висвітлена історія проблеми та чітко сформульована

постановка задачі і самої проблеми.

5. Загальна схема підготовки дисертаційного дослідження. Вимоги до змісту та

оформлення. Порядок захисту.

Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою

працею, виконаною особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого
рукопису або опублікованої монографії.
Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем
науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові
положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про особистий
внесок здобувача в науку.
Дисертація, що має прикладне значення, додатково до основного тексту
повинна містити відомості та документи, що підтверджують практичне
використання отриманих здобувачем результатів — впровадження у
виробництво, достатню дослідно-виробничу перевірку, отримання нових
кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій,
зразків продукції, матеріалів тощо, а дисертація, що має теоретичне значення, —
рекомендації щодо використання наукових висновків.
 47

Теми дисертацій пов’язуються з напрямами основних науково-дослідних

робіт вищих навчальних закладів або наукових установ і затверджуються
вченими (науково-технічними) радами для кожного здобувача окремо з
одночасним призначенням наукового консультанта (в разі підготовки
докторської) чи наукового керівника (в разі підготовки кандидатської дисертації).
Вимоги до оформлення дисертації та автореферату встановлює Департамент
атестації кадрів МОНмолодь спорту України.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною
науковою працею:
- Обсяг основного тексту (без списку літератури і додатків) становить 11-13
авторських аркушів (250-300 сторінок), оформлених відповідно до державного
стандарту (один авторський аркуш складає 40000 знаків з пробілами за
статистикою Microsoft Word).
- Повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати у
певній галузі науки, що розв’язують важливу наукову або науково-прикладну
проблему і щодо яких здобувач є суб’єктом авторського права.
- Може бути подана до захисту за однією або двома спеціальностями (для
докторських) однієї галузі науки і повинна відповідати за кожною спеціальністю
вимогам, зазначеним в абзаці третьому цього пункту.

Наукові положення і результати, які виносилися на захист у кандидатській

дисертації, не можуть повторно виноситися на захист у докторській дисертації. Ці
положення і результати можуть бути наведені лише в оглядовій частині
докторської дисертації.

Тема 9. Апробація та публікація результатів наукового дослідження

Питання
1. Складання звітів про науково-дослідні роботи та впровадження (публікація) їх
результатів.
2. Апробація наукових матеріалів: наукова стаття; виступ, доповідь, інформаційне
повідомлення на семінарах, наукових, науково-практичних конференціях,
симпозіумах; підготовка реферату.

1. Складання звітів про науково-дослідні роботи та впровадження (публікація)

їх результатів.

Основним документом про виконану роботу є звіт, який з вичерпною

повнотою має відбивати зміст і всі проміжні та остаточні результати роботи.
Складання звіту – це невіддільна частина наукового дослідження, творчий процес.
Вимоги до складання звіту про НДР зумовлюються ГОСТ 19600-74 і враховують
досвід роботи щодо складання звітів практично в усіх галузях науки й техніки.
Виконання цих вимог є обов’язковим.
 48

Звіт має бути розрахований на широке коло користувачів, кожний з яких

повинен легко добувати зі звіту будь-яку потрібну інформацію.
Складаючи звіт, слід дотримуватись:
 чіткості побудови;
 логічної послідовності викладення матеріалу;
 переконливості аргументації, стислості та точності формулювання, що
виключало б суб’єктивність і неоднозначність тлумачення;
 конкретності викладення результатів роботи;
 доказовості висновків і обґрунтованості рекомендацій.

Звіт повинен містити:

 титульний аркуш;
 список виконавців;
 реферат;
 зміст;
 перелік скорочень, символів, спеціальних термінів з їх означеннями;
 основну частину;
 список літератури;
 додатки.

Реферат має дуже стисло відбивати головний зміст проведеної НДР, не

підміняючи основного звіту. У ньому коротко подаються відомості про виконану
роботу, достатні для того, щоб судити про доцільність звернення до первинного
документа – звіту. Реферат вміщує відомості про обсяг звіту, кількість і характер
ілюстрацій та кількість таблиць, перелік ключових слів. У рефераті вказується
також вид звіту (проміжний чи остаточний).

2. Апробація наукових матеріалів: наукова стаття; виступ, доповідь,

інформаційне повідомлення на семінарах, наукових, науково-практичних
конференціях, симпозіумах; підготовка реферату.

Суть терміна розкривається в його походженні. Переклад з латинської мови

звучить як «утвердження, встановлення якості». Це перегукується з вимогами до
дисертації, яка, звичайно ж, повинна відповідати критерію якості, корисності,
практичної значущості.
 
Види апробації:
 проведення бесід з колегами, практичними працівниками, представниками
наукового середовища;
 рецензування роботи авторитетними вченими чи організаціями;
 складання та направлення на громадські та державні органи так званих
записок-пропозицій, які ще не розглядалися;
 публікації в рецензованих журналах результатів проведеного наукового
дослідження;
 49

 виголошення доповідей претендента на обговорення в рамках наукових

конференцій.
Отже, апробація являє собою різновид наукової діяльності у формі проведення
перевірок результатів дослідження. Мета, звичайно ж, полягає у встановленні
придатності результатів для реалізації конкретних завдань.
Одним з розділів вступу у дисертації є апробація результатів дослідження. 
Апробація дослівно означає “схвалення, затвердження, встановлення якостей”. В
даний час під терміном Апробація розуміється критична оцінка з боку наукового
співтовариства наукових досліджень здобувача.  Причому оцінці піддаються не
тільки кінцеві результати роботи, але і методики дослідження, і проміжні
результати роботи.
Апробація стимулює претендента на переосмислення своїх наукових
досліджень, більш глибоке їх доопрацювання, допомагає автору підтвердити або
зрозуміти необхідність перегляду наукових положень.
Очевидно, що апробацію роботи з метою своєчасного отримання об’єктивних
оцінок етапів проведеного дослідження, висновків та практичних рекомендацій
необхідно починати з самого початку роботи над дисертаційним дослідженням.
Найбільш поширеними способами доведення до наукової громадськості
матеріалів дисертаційної роботи є участь здобувача в наукових конференціях,
симпозіумах, виступи на засіданнях кафедри, участь у різних видах заходів
наукового співтовариства, підготовка та направлення в різні органи пропозицій по
темі досліджень.
Публікації здобувача в вигляді книг, тез доповідей на конференціях,
депонування частин наукових досліджень також є апробацією результатів
досліджень.
Необхідно відзначити, що матеріал, представлений для апробації, повинен
бути оформлений у вигляді тексту доповіді, проекту, повідомлення.
Доцільно проводити обговорення роботи з колегами, з науковцями та
викладацьким складом за місцем підготовки дисертації.
Позитивним моментом Апробації дисертаційної роботи на різних наукових
форумах є не тільки формування здобувача як науковця, але й одержання досвіду
підготовки доповідей і виступів, ведення наукової дискусії, що дозволить
здобувачеві впевнено провести захист дисертації на засіданні вченої ради.