Тема 1. Поняття про науку та наукову діяльність.

1. Наука — сфера діяльності людини, спрямована на отримання

(вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або
суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.
Основою науки є збирання, оновлення, систематизація,
критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують
досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють
будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх
перебіг.
2. Сучасна історія науки виділяє такі основні етапи зі своїми зразками
(парадигмами) її розвитку
1. Класична наука − (ХVІІ-ХІХ ст.) Домінує лінійний і об'єктивний
стиль мислення, бажання пізнати об'єкт сам по собі, безвідносно до умов
його пізнання суб'єктом, реальність підпорядкована універсальним законам.
Класична раціональність розглядає процеси шляхом причинно-наслідкових
зв’язків, сформувалась механістична картина в світу, яка набула статусу
універсальної наукової онтології.
2. Некласична наука (перша половина ХХ ст.), її виникнення пов'язано
з розробкою релятивістської та квантової теорії, що дозволяє
характеризувати корпускулярні або хвильові властивості мікрооб’єктів,
робить акцент на незворотності природних процесів, відкидає об'єктивізм
класичної науки, уявлення про реальність, яка не залежить від засобів
пізнання і суб'єктивного фактора.
3. Поснекласична наука (друга половина ХХ початок ХХІ ст. )
базується на принципах нової раціональності – нерівно важності, несталості,
становлення, досліджує відкриті, складні системи, здатні до самоорганізації,
враховує співвідношення характеру отриманих знань про об'єкт не тільки з
особливостями засобів і операцій діяльності суб'єкта пізнання, а і з її
ціннісними і цільовими структурами.
 3. Пізнання – це процес отримання та накопичення суспільством знань
про світ та саму людину, який виражається в різних формах. В результаті
пізнання ми отримуємо нові знання. Отже, процес руху людської думки від
незнання до знання називається пізнанням. В основі пізнання лежить
відображення об’єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її
суспільної, виробничої та наукової діяльності.
Розрізняють основні види пізнання:
1) Повсякденне. Воно здійснюється в процесі повсякденної діяльності
людини на основі особистого досвіду. Повсякденне пізнання дає знання
переважно про одиничні об’єкти та ситуації. За своїм змістом таке пізнання в
більшості є образним, хоча містить і абстрактно-логічні компоненти.
Повсякденне пізнання в багатьох випадках служить основою інших видів
пізнання.
2) Наукове. Цей вид пізнання здійснюється в процесі спеціальної
наукової діяльності. Наукові знання націлено на виявлення істинних
характеристик навколишньої дійсності і дає нам знання про її об’єктивні
зв’язки та закономірності.
3) Філософське. Це вид раціонального пізнання, який проте не
зводиться до чисто наукового. Але в той же час філософське пізнання
постійно присутнє в наукових дослідженнях (процесах). Філософське
пізнання дає нам найбільш загальне, світоглядне знання про об’єкти та
процеси навколишньої дійсності.
4) Художнє. Цей вид пізнання являється одним із елементів
художньоестетичного відношення людини до світу. За своїм змістом воно є
наглядним, образним.
Основні функції науки:
- опис (фіксація даних спостережень та експериментів);
- пояснення (розкриття внутрішнього механізму явища, що вивчається);
- передбачення (логічний висновок із наявних даних про існування
невідомих явищ, прогнозування, ретросказання, пророкування).
 4. Наукова діяльність — це інтелектуальна творча діяльність,
спрямована на одержання та використання нових знань. Основними її
формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Науковими дослідженнями займаються науковці. Наукова методологія,
яку використовують учені, включає узагальнення добре перевірених фактів,
застосування абстрактних понять, генерування і перевірку гіпотез,
створення теорій як фактів загальнішого рівня, розвиток наукового опису,
починаючи з добре вивченого, у бік непізнаного.
Розрізняють:
Фундаментальні наукові дослідження — наукова теоретична та (або)
експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про
закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку.
Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна
діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних
цілей.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність,
спрямована на одержання і використання нових знань в усіх галузях техніки і
технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-
конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та
проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій
науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням
наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.
Науково-педагогічна діяльність — педагогічна діяльність у вищих
навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III—IV рівнів
акредитації, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.
Науково-організаційна діяльність — діяльність, що спрямована на
методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-
технічної та науково-педагогічної діяльності.
Тема 2. Наукові дослідження як форма розвитку науки
 1. Наукове дослідження — процес вивчення певного об'єкта (предмета
або явища) за допомогою наукових методів, що має на меті встановлення
закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в
інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.
Основні етапи науково-дослідної роботи (НДР):
1) розроблення технічного завдання на НДР;
2) вибір напряму дослідження;
3) проведення теоретичних і експериментальних досліджень;
4) узагальнення і оцінка результатів досліджень
2. У вступі наукового дослідження має бути представлене його
категоріальне поле (категоріальний апарат) – обґрунтовано актуальність,
визначено тему, мету, об'єкт і предмет дослідження, його джерела, методи
наукового пізнання, новизну дослідження, теоретичне і практичне значення.
3. За цільовим призначенням виділяють три види наукових досліджень:
фундаментальні, прикладні та просто наукові розробки.
Фундаментальні наукові дослідження – направлені на відкриття та
вивчення нових явищ та законів природи, на створення нових принципів
досліджень. Їх метою є розширення наукових знань суспільства,
встановлення тих фактів та законів, які можуть бути використані в
майбутньому в практичній діяльності людини. Такі дослідження ведуться на
межі відомого та невідомого, вони мають найбільшу ступінь невизначеності.
Прикладні дослідження – направлені на знаходження способів
використання відомих законів природи для створення нових та
вдосконалення існуючих засобів та способів людської діяльності. Їх мета –
встановлення того, як можуть бути використані наукові знання на практиці,
які отримані в результаті фундаментальних досліджень. Прикладні
дослідження, в свою чергу, діляться на пошукові, науководослідні, дослідно-
конструкторські. В результаті фундаментальних та прикладних досліджень
формується нова наукова та науково-технічна інформація.
 За ступенем важливості для народного господарства наукові
дослідження поділяються на:
- важливіші (пріоритетні) – роботи, які виконуються за постановою
Кабінету Міністрів України, постановою Президії НАН України;
- роботи, які виконуються за планами галузевих міністерств та
відомств;
- роботи, які виконуються за ініціативою та планами окремих
науководослідних організацій.
В залежності від джерела фінансування наукові дослідження поділяють
на держбюджетні, госпдоговірні та нефінансові.
Держбюджетні наукові дослідження фінансуються із фондів (засобів)
державного бюджету (вони можуть бути фундаментальні, прикладні,
пошукові та ін.).
Госпдоговірні дослідження фінансуються організаціями-замовниками
(міністерствами, заводами, підприємцями) на основі господарських
договорів.
Нефінансові наукові дослідження проводяться за ініціативою окремих
науковців (наприклад, викладачів вузів), або в рамках наукового
співробітництва між різними організаціями.
4. Навчальна науково-дослідна робота. Такий вид роботи студентів у
межах навчального процесу є обов'язковим для кожного і охоплює майже всі
форми навчальної роботи:
– написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін
соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно
орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;
– виконання лабораторних, практичних, семінарських і самостійних
завдань, контрольних робіт, які містять елементи проблемного пошуку;
– виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час
різних видів практики, індивідуальних завдань;
 – розроблення методичних матеріалів із використанням дослідницьких
методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо);
– підготовку і захист курсових і дипломних робіт, пов'язаних з
проблематикою досліджень кафедр.
Керівництво, планування та облік науково-дослідної роботи студентів
спрямовані на досягнення кінцевого результату - оволодіння методами
наукового дослідження, набуття навичок застосування їх у практичній та
науковій діяльності.
Керівництво науково-дослідною роботою студентів є обов´язковим
елементом діяльності професорів та викладачів вузів, співробітників їх
науково-дослідних підрозділів. Ця робота очолюється у вузі ректором, на
факультеті - деканом, на кафедрі - завідуючим кафедрою.
Загальне методичне та організаційне керівництво науково-дослідною
роботою студентів здійснює Рада з науково-дослідної роботи студентів вузу,
яка затверджується ректором. До її складу входять проректори, декани
факультетів, провідні викладачі.
Рада з науково-дослідної роботи студентів вищого навчального закладу
виконує наступні функції:
 не рідше 3 разів на семестр на своїх засіданнях аналізує стан
науково-дослідної роботи студентів та розробляє пропозиції щодо її
удосконалення;
 заслуховує звіти і розглядає плани Рад з науково-дослідної
роботи студентів факультетів та кафедр;
 організовує проведення студентських конференцій, конкурсів,
олімпіад тощо;
 забезпечує публікацію наукових праць студентів;
 узагальнює досвід організації науково-дослідної роботи студентів
на окремих факультетах та рекомендує шляхи вдосконалення її форм та
методів.
 За поданням деканів наказом ректора затверджуються Ради з науково-
дослідної роботи студентів на кожному факультеті. Основними завданнями
факультетських Рад з науково-дослідної роботи студентів є:
 залучення студентів до науково-дослідної роботи на факультеті;
 організація на факультеті конференцій, олімпіад, конкурсів та
інших заходів;
 забезпечення участі студентів факультету в заходах інших вузів,
що сприяють розвитку науково-дослідної студентської роботи;
 узагальнення досвіду організації науково-дослідної роботи
студентів на кафедрах факультету, поширення його на інші кафедри,
розробка заходів з активізації науково-дослідної роботи студентів на
факультеті;
 планування, контроль і облік науково-дослідної роботи студентів
на факультеті та кафедрах.
Науково-дослідна робота студентів здійснюється під керівництвом
відповідних кафедр та направлена на виконання завдань, що стоять перед
економікою. Науково-дослідна робота студентів з окремих спеціальностей
повинна повністю відповідати профілю навчання студентів. Організація такої
роботи проводиться окремими кафедрами у відповідності із загальними
планами навчальної та наукової роботи вузу.
Кафедра розробляє тематику науково-дослідних робіт і рекомендує її
студентам для ознайомлення та вибору конкретної теми дослідження. На
засіданні кафедри затверджується тема дослідження для кожного студента та
науковий керівник з числа викладачів кафедри або наукових співробітників
вузу.
Науковий керівник разом із студентом складає комплексний
індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання^
Головною метою розробки індивідуального плану є визначення форми
організації і змісту науково-дослідної роботи студента та розподіл її у часі по
семестрах. Календарний план виконання досліджень повинен відповідати
навчальному плану. В індивідуальному плані науково-дослідної роботи
студента слід обов´язково передбачити впровадження результатів наукових
досліджень, оскільки це має великий виховний ефект і сприяє посиленню
інтересу студента до науково-дослідної роботи.
Виконання комплексного індивідуального плану кожним студентом
контролюється науковим керівником. Індивідуальний план (приблизний
індивідуальний план представлений в додатку) складається у двох
примірниках: для студента і для наукового керівника. Для контролю в складі
індивідуального плану передбачають відомість обліку виконання окремих
етапів за темою дослідження, де вказують термін виконання роботи та її
оцінку науковим керівником.
Науково-дослідна робота студентів, яка виконується в позанавчальний
час, на загальноосвітніх кафедрах та із загальнотеоретичних дисциплін,
обліковується в окремій відомості, де вказують вид науково-дослідної
роботи, термін її виконання, наукового керівника та оцінку виконаної роботи.
В індивідуальному плані передбачається завершення окремих етапів
науково-дослідної роботи в кінці кожного семестру, що дозволяє
систематично контролювати стан науково-дослідної роботи кожного
студента.
5. Вибір теми наукового дослідження є одним з відповідальних етапів.
Тема, яку обирає для дослідження студент, повинна бути пов'язана з
основними напрямками розвитку галузі та науковими дослідженнями, які
проводяться у вузі. Вибір тієї чи іншої теми для індивідуального чи
колективного дослідження здійснюється студентами самостійно за
затвердженою тематикою кафедри на підставі таких критеріїв: актуальність
теми, новизна теми, перспективність, відповідність профілю навчання
студентів, здійснення розробки студентами теми в умовах університету,
ступінь відповідності теми, вибраної студентами, тематичній спрямованості
наукової роботи кафедр.
Тема 3. Методологія та методика наукових досліджень.
 1. Методологія наукового дослідження - це сукупність принципів,
засобів, методів і форм організації та проведення наукового пізнання
поставленої проблеми.
2. Науковий метод – сукупність методів
встановлення параметрів, структури,інших характеристик досліджуваних
об'єктів.
Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при
вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:
методи накопичування фактів, що мають відношення до об'єкта
дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);
методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об'єкта
дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ
(процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;
методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними
показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація,
впровадження, систематизація);
методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі
методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;
методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у тому числі
методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;
методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і
рекомендацій;
методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.
Методика - це фіксована сукупність прийомів практичної діяльності,
що призводить до заздалегідь визначеного результату.
Метод – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного
життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або
теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного
завдання.
 Методологія — вчення про метод діяльності як такий, включає
принципи, методи діяльності і знання, що відображує їх. Складається з
методології пізнання, методології практичної цільності та методології оцінки.
4. Проблема - це етап зародження нових знань, що має активний
пошуковий характер, і в якому істинне переплітається з неістинним,
об'єктивний зміст не відділений від суб'єктивного. Це також початковий етап
становлення наукової теорії.
Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки,
закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує
істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.
Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є:
підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; синтезування знання
в цілісну систему; виконання ролі активних евристичних принципів
пояснення явищ; спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.
Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої
формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми.
Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом
розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково
обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але
на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему
точних наукових понять.
Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система
достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку
логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та
суттєві характеристики об'єкта.
5. Експеримент— набір дій і спостережень, які виконуються для
перевірки (істинності чи хибності) гіпотези або наукового дослідження
причинних зв'язків між феноменами. Експеримент є наріжним каменем
емпіричного підходу до знання.
 Індукція — метод дослідження, при якому загальний висновок про
ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у
частини елементів однієї множини.
Дедукція — метод логічного висновку від загального до часткового,
тобто спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складові
елементи.
Тема 4. Організація та проведення наукового дослідження
1. Науково-дослідна робота виконується у певній послідовності , що
складається з 6 етапів: формулювання теми; формулювання мети і задач
дослідження; теоретичні дослідження; експериментальні дослідження;
аналіз і оформлення наукових досліджень; впровадження і розрахунок
ефективності наукових досліджень.
1. Розрізняють два види наукового дослідження: емпіричне і
теоретичне.
Наукове дослідження доцільно поділяти на етапи: організаційний;
дослідний; узагальнення, апробація, реалізація результатів дослідження.
2. Початковим етапом наукового дослідження є вибір теми наукового
дослідження. Для того, щоб забезпечити відповідну ефективність
економічного дослідження, тема, обрана дослідником, повинна відповідати
таким критеріям:
1) актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в
сучасних умовах. Наприклад, тема "Вдосконалення системи управління
підприємством на основі розвитку адміністративно-командних принципів" -
неактуальна. "Ринкові механізми регулювання діяльності підприємств
споживчої кооперації" - актуальна тема;
2) припустима ефективність розробки передбачає, що дослідження
даної теми повинно дати очікувані результати при визначених затратах. В
залежності від ступеня актуальності теми результат дослідження буде більш
чи менш ефективним;
 3) новизна теми гарантує розгляд нових недосліджених об´єктів або
дослідження відомих об´єктів нетрадиційними методами і з нетрадиційної
точки зору;
4) перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки
(дослідження вглиб і вшир). Такий процес можливий в тому випадку, коли
тема має достатній ступінь глибини. У практиці перспективність теми
дозволяє студенту, який виконав курсову роботу за певною темою,
продовжити дослідження даної теми у дипломній роботі. Як дослідники,
студенти, вивчаючи різні економічні питання у колективі студентського
наукового гуртка, обирають найцікавіше для себе питання і займаються його
дослідженням і в курсовій, і в дипломній роботі;
5) відповідність теми профілю навчання студента означає, що тема
відображає спеціальність студента і повинна входити у спектр знань, які їй
відповідають;
6) можливість розробки теми студентами в умовах навчального закладу
означає достатність і вільний доступ до технічних засобів, інформаційних
джерел та інших необхідних матеріалів для розробки (дослідження) даної
теми;
7) ступінь відповідності теми теоретичній спрямованості науково-
дослідної роботи кафедри, при якій виконується дана тема, передбачає, що
викладачі, як наукові керівники виконання тем економічних досліджень,
повинні бути достатньо компетентні у проблематиці вибраних студентами
тем.
Конкретизація і затвердження обраної теми здійснюється в наступному
порядку: формулювання проблеми (теми); визначення в загальних рисах
очікуваних результатів; розробка структури теми, складання плану;
обгрунтування актуальності питань плану; затвердження (формальне) теми і
плану наукового дослідження; визначення шляхів впровадження отриманих
результатів дослідження в практику господарської діяльності.
3. Структура наукового дослідження
1. Встановлення об'єкта вивчення.
2. Дослідження відомого про об'єкт дійсності.
3. Постановка і формулювання проблеми. Визначення предмета дослідження.
4. Визначення мети і задач дослідження. Висування гіпотези.
5. Побудова плану дослідження (вибір методів і процедур).
6. Перевірка гіпотези.
7. Визначення сфери застосування знайденого рішення.
8. Літературне оформлення результатів дослідження.
9. Перевірка й уточнення висновків дослідження в масовому досвіді, у
широкому експерименті (впровадження в практику).
У методологічному розділі подається аналіз літератури з проблеми, яка
досліджується. Його можна подати під назвами: “Розвиток ідеї…”,
“Теоретичні засади…”, “Наукові основи…”, “Розвиток уявлень про…”,
“Становлення та розвиток…” та ін.
4. Після віднесення ідеї до категорії імовірних, актуальних і нових,
вона трансформується у робочу гіпотезу. Під гіпотезою розуміється
припущення про існування і сутність досліджуваного процесу, явища,
елемента зовнішнього середовища або їх комплексу, яке раніше було
невідоме і не суперечить об'єктивним законам природи. Робоча гіпотеза, крім
ідеї, включає наукове обгрунтування і передбачення змісту, характеру і
послідовності етапів досліду. Вона містить також уяву про можливі кінцеві
результати експерименту. У процесі досліду одержуються факти, які або
спростовують, або стверджують ідею. В завдання дослідника входить не
тільки одержання відповідної кількості фактів, їх реєстрації та опису.
Сукупність фактів, якими б достовірними і цінними вони не були, не вирішує
кінцевої мети досліджень. Зібрані факти повинні бути відповідно
класифіковані, проаналізовані. Повинні бути висвітлені причини і фактори,
які забезпечили можливість існування того чи іншого фактору, встановлені
об'єктивні причини, що їх обумовлюють, закони, що їм підпорядковані.
Виникнення ідеї і гіпотези є результатом інтелектуального процесу, воно
неможливе без аспектів уявлення, яке створює нові варіації образів,
предметів, явищ, процесів. Це процес творчої розумової діяльності
дослідника, побудованої на основі здобутих раніш знань. На початковій
стадії розробки гіпотези як інструмент застосовується принцип аналогії, який
забезпечує її проробку в теоретичному аспекті. Принцип аналогії полягає в
тому, що за частковою схожістю відомих і досліджених предметів, явищ,
образів з предметами, явищами, образами, які ще не досліджені, робиться
припущення про характер ще невивчених їх особливостей. За допомогою
аналогії одержується прогностичне, імовірне знання про властивості об'єктів,
які ще не вивчені. Після сформування робочої гіпотези проводиться її
перевірка експериментальними дослідженням.
5. Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні
питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Як правило,
дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі
цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез
робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути
перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів
експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть
підтверджуватися чи спростовуватися.
6. Актуальність наукового дослідження обґрунтовують насамперед
новизною отриманих у процесі його проведення результатів, на основі яких
можуть бути встановлені нові теоретичні закономірності та визначені шляхи
їх застосування для конкретних практичних потреб бухгалтерської практики.
Виходячи з назви наукової роботи, визначеного об'єкта та предмета,
формулюється мета дослідження, що характеризує, яку найбільш важливу
проблему або завдання має намір вирішити дослідник.
Мета дослідження — це очікуваний кінцевий результат, який зумовлює
загальну спрямованість і логіку дослідження (теоретичного або
прикладного).
 Мета визначається відповіддю на запитання: «Для чого проводиться
дослідження?». Чітке формулювання конкретної мети — одна з
найважливіших методологічних вимог до про-грами наукового дослідження.
Мета дослідження полягає у вирішенні наукової проблеми шляхом
удосконалення вибраної сфери діяльності конкретного об'єкта. Поставленої
мети треба обов'язково досягти, на завершальному етапі досліджень
необхідно перевірити, чи від-повідають висновки поставленій меті. Мета
формулюється лаконічно, вона повинна точно виражати те основне, що
намагається зробити дослідник. Мета конкретизується та розвивається у
завданнях дослідження. Завдання дослідження визначають для того, щоб
більш конкретно реалізувати його мету.
Завдання наукового дослідження, як правило, полягають у такому:
— вирішення теоретичних питань, які пов'язані з проблемою
дослідження (введення до наукового обігу нових понять, розкриття їх
сутності і змісту; розроблення нових критеріїв і показників; розроблення
принципів, умов і факторів застосування окремих методик і методів);
— виявлення, уточнення, поглиблення, методологічне обґрунтування
суттєвості, приро-ди, структури об'єкта, що вивчається; виявлення тенденцій
і закономірностей процесів; ана-ліз реального стану предмета дослідження,
динаміки, внутрішніх протиріч розвитку;
— виявлення шляхів та засобів удосконалення явища, процесу, що
досліджується (прак-тичні аспекти роботи); обґрунтування системи заходів,
необхідних для вирішення приклад-них завдань;
— експериментальна перевірка розроблених пропозицій щодо
розв'язання проблеми, пі-дготовка методичних рекомендацій для їх
використання на практиці.
Завдання повинні розглядатись як основні етапи наукового
дослідження. Частіше за все формулювання таких завдань здійснюється у
вигляді певного набору підпитань. Наприклад, «виявити…», «розробити…»,
«експериментально перевірити…» тощо.
 Формулювання мети і визначення завдань наукового дослідження —
один з найважливі-ших творчих етапів розв'язання проблеми. Мета і завдання
дослідження повинні бути чітко викладені, передбачати розроблення нових
напрямів розвитку або удосконалення існуючої методології чи створення
нових методик.
Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ, та
форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від
нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження.
Досліджувати можна не тільки емпіричний об'єкт (наприклад, якість
продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (наприклад, дія закону
вартості).
Предмет дослідження — це властивість, характеристика об'єкта
дослідження.
Тема 5. Інформаційне забезпечення наукових досліджень
1. Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в
процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і
використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової
інформації:
- вона отримується в процесі пізнання закономірностей об'єктивної
дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;
- це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні
та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі
науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської
діяльності.
3. Плагіат – це привласнення авторства на чужий твір науки,
літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську
пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без
посилання на автора.
Плагіат – серйозне порушення академічних норм та правил поведінки
студентів. Загальнодоступна електронна форма висвітлення матеріалів,
досліджень і наукових праць не лише дає змогу багаторазово
використовувати і розповсюджувати інформацію, а й полегшує процес
виявлення плагіату. В академічному середовищі плагіат найчастіше
виражений у науковій роботі під власним іменем чужого тексту або в
запозиченні фрагментів чужого тексту без зазначення джерела запозичення.
Якість та ефективність інформації у науковому дослідженні
визначається за такими критеріями: цілеспрямованість, цінність,
своєчасність, достовірність, достатність і комплексність (повнота),
швидкодійність, дискретність, неперервність, періодичність надходження,
детермінований характер, доступність (зрозумілість), спосіб і форма подання.
Перш за все, дослідник повинен встановити цільове призначення
інформації, оскільки одна і та ж інформація може використовуватися для
різних цілей: створення нових концепцій, встановлення і вирішення проблем
пошуку тощо. Цінність інформації визначається економічним ефектом, який
дає її використання. Практичним завданням, що стоїть перед дослідником, є
визначення того, яка інформація йому необхідна. Разом з тим, потрібно
виключити надлишкову інформацію, яка не має прямого відношення до об
´єкту дослідження.
4. Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із
загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми
дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.
При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а
потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є
методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло
джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє
відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне
коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної
наукової проблеми.
 5. Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату,
котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується
після висновків.
Оформлення списку використаних джерел повинно відповідати
вимогам ВАК до бібліографічного опису – ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний
запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»
(Бюлетень ВАК України № 3, 2008 р., с. 9-13).
Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи
посилань у тексті, або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів
заголовків.
Нумерація джерел проставляється вручну.
Джерела іноземною мовою розміщуються після всіх джерел
кирилицею, виключенням є коли список формується у порядку появи
посилання в тексті.
Основні правила оформлення джерела:
Назви статей, монографій, збірників, конференцій, тез, доповідей,
авторефератів дисертацій вказуються повністю.
Для статей обов’язково дається їх назва, назва видання, рік, номер
(випуск, том), початкова та кінцева сторінки.
Для монографій, довідкових, енциклопедичних видань – назва, місце
видання (місто), видавництво, рік видання, (том, частина – якщо є), загальна
кількість сторінок.
У списку джерел з маленької букви пишуть відомості, що відносяться
до заголовку (підруч. для вузів, матеріали конф., тези, навчально-методичний
посібник тощо), відомості про відповідальність (ред., упоряд., редкол. та ін.),
наприклад:
Алгоритм оформлення статті з електронного видання:
Прізвище ініціали автора. Назва статті [Електронний ресурс] / ім'я, по
батькові автора або ініціали прізвище автора // Назва журналу. – Рік. – № . –
Режим доступу: http://www… (з нової строки) електронна адреса, за якою
розміщена стаття.
Тема 6. Система організації науково-пізнавальної діяльності
1. Наука як соціальний інститут являє собою об'єднання професійно
зайнятих науковою діяльністю людей і матеріальних засобів її здійснення у
вигляді системи організацій і установ для виконання функцій свідомого і
цілеспрямованого керування науковою діяльністю.
Кафедра — базовий структурний підрозділ закладу вищої
освіти (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-
виховну і методичну діяльність з однієї або кількох
споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і
здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за
певним напрямом.
Завідувач кафедри, як правило, професор, відомий вчений. Крім того,
під кафедрою розуміють самостійну наукову галузь, як предмет викладання
в закладі вищої освіти або як предмет вивчення в дослідному
Лабораторія - установа або її відділ, що проводить експериментальну
науково-дослідницьку та навчальну роботу.
2. В Україні створено нормативно-правову базу підготовки наукових і
науково-педагогічних кадрів, основними документами якої є "Положення про
підготовку науково-педагогічних і наукових працівників", "Положення про
порядок проведення кандидатських іспитів", "Порядок присудження
наукових ступенів і присвоєння вчених звань", "Перелік спеціальностей
наукових працівників" та ін.
Нині підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів вищої
кваліфікації здійснюється з 25 галузей наук за 600 науковими
спеціальностями.
Основними формами такої підготовки є аспірантура й докторантура.
 4. Науковий ступінь — ступінь офіційно прийнятої кваліфікаційної
системи, що ранжує наукових і науково-педагогічних працівників у
визначених галузях знань.
В Україні присуджують наукові ступені кандидата й доктора наук, як
правило, після додаткових етапів навчання у дослідному (аспірантському)
підрозділі у вищому навчальному закладі (інституті, університеті, академії)
або у науковій установі (науково-дослідному інституті), після здачі
додаткових екзаменів, після певної кількості прилюдних обговорень своїх
наукових робіт на наукових конференціях, після видання певної кількості
своїх науково-практичних робіт у акредитованих збірниках наукових робіт і
реалізації їх на практиці, після підготовки й публічного захисту своєї
узагальнюючої наукової роботи у формі дисертації кандидата або доктора
наук на засіданні акредитованої спеціалізованої вченої ради за визначеною
галуззю знань і після узгодження цього рішення з Вищою атестаційною
комісією України.
Вимоги до вченого звання доцента у 2022 році (ВАК)
Порядок присвоєння вчених звань затверджений Наказом МОН № 13
від 2016 року (з наступними змінами) конкретизує вимоги до доцентів:
Наявність ступеня доктора філософії чи доктора наук. При цьому
працівник повинен працювати в установі вищої освіти, у тому числі це може
бути установа післядипломної освіти з відповідної спеціальності.
Стаж роботи – щонайменше п’ять років. Мається на увазі посада
асистента, викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідувача,
начальника або заступника начальника кафедри. Сумісництво та контракти з
погодинною оплатою враховуються.
Мінімум один останній рік із обов’язкових п’яти років стажу
претендент на звання доцента повинен відпрацювати на одному місці, тобто
в тому самому ВНЗ на одній кафедрі.
Підтвердження знання іноземної мови:
 Наявність сертифікату на рівні В2 та вище. Причому це має бути мова
однієї із країн Євросоюзу.
Як альтернатива, приймаються кваліфікаційні документи про науковий
ступінь або диплом про вищу освіту, пов’язані з використанням іноземної
мови.
Мінімум 10 наукових публікацій англійською мовою, двоє з яких у
журналах, що рецензуються WoS або Scopus.
Підтвердження високого рівня викладання дисциплін українською або
іноземною мовою та відповідність високому науково-методичному рівню, що
підтверджується висновком кафедри.
Наявність опублікованих навчально-методичних та наукових праць вже
після захисту дисертації. Мінімум одна публікація у виданнях, що
рецензуються міжнародними наукометричними базами WoS або Scopus.
Підтвердження міжнародного досвіду за допомогою сертифікатів,
дипломів, свідоцтва про навчання, стажування, роботи в установах країн, що
входять до ОЕСР чи ЄС. Як альтернатива приймається підтвердження участі
у проектах у статусі керівника чи виконавця.
Вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам вищих
навчальних закладів або наукових установ, зарахованих на посади після
обрання за конкурсом чи в порядку атестації, зокрема за
сумісництвом: Здобувач повинен вже мати науковий ступінь доктора
філософії (кандидата наук), доктора наук.
Вчене звання професор:
Наявність наукового ступеня доктора наук.
Присвоєння вченого звання доцента або старшого наукового
співробітника.
Мінімум 10 років роботи в професорсько-викладацькому складі ВНЗ, і
попередній рік – на одній кафедрі одного університету на посаді
доцента, професора, завідувача кафедри.
 5. Спеціалізовані вчені ради є основною ланкою в
системі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням Вищої
атестаційної комісії України (протягом 1992-2010 рр., з 2011 р. - Атестаційна
колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) у вищих
навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації, у інших
установах, які проводять наукові, науково-технічні дослідження, а також
мають високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення для
підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
Спеціалізовані вчені ради створюються за науковими
спеціальностями і, відповідно, за цими спеціальностями приймають до
захисту дисертації.
До складу спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій
включаються вчені, які мають науковий ступінь доктора наук.
До складу спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських
дисертацій також можуть бути включені вчені, які мають науковий
ступінь кандидата наук.
Порядок створення і діяльності спеціалізованих вчених рад
визначається Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України. У
2013 році Міністерство освіти і науки, молоді та спорту
України реорганізувалося на Міністерство освіти і науки
України та Міністерство молоді та спорту України.
Тема 7. Методика підготовки й оформлення публікацій
1. Наукова публікація — це опублікований опис наукового
дослідження, що містить аналіз сутності певної наукової проблеми, методи і
результати її дослідження, науково обґрунтовані висновки. Завданням
наукових публікацій є знайомити науковий світ з результатами досліджень
окремих вчених та груп науковців. Публікації зазвичай зазнають
наукового рецензування, що здійснюється незалежними фахівцями. Наукові
публікації є найбільш авторитетним та об'єктивним джерелом знань про світ.
 2. Види наукових публікацій: автореферат, наукова доповідь, препринт,
тези доповідей, стаття, збірник наукових праць, монографія.
3. Реферат коротка доповідь або презентація з певної теми, де зібрана
інформація з одного або декількох джерел. Реферати є викладом змісту
наукової роботи.
4. Композиція курсової роботи - це послідовність розташування її
основних частин, до яких відносять основний текст (тобто розділи і
параграфи), а також частини її довідково - супровідного апарату.
Традиційно склалася певна композиційна структура курсової роботи,
основними елементами якої в порядку їх розташування є наступні:
Титульна сторінка
Зміст.
Вступ.
Розділи основних частин.
Висновки.
Література.
Додатки.
5. Систематизація - це впорядкування набору інформації (зібраної,
обробленої та проаналізованої) за певною структурою. Процес систематизації
результатів наукового економічного дослідження полягає н приведенні
зібраних і опрацьованих (проаналізованих) даних в послідовний науково-
аргументований виклад.
Викладення матеріалу дослідження може нести форму спеціального
звіту про науково-дослідну роботу, курсової роботи, дипломної роботи, звіту
з практики.
Структура звіту про науково-дослідну роботу має такий вигляд:
1. Вступна частина.
2. Основна частина.
3. Додатки.
 6. Для ефективного оформлення та редагування документів значного
обсягу в програмі Microsoft Word 2003 передбачені наступні елементи
оформлення, що покращують роботу з документами:
1.Виноски.
2.Стилі.
3.Зміст.
4.Поля для автоматичної нумерації джерел, формул тощо.
5.Закладки.
6.Посилання на номер формули, малюнка тощо.
Тема 8. Кваліфікаційні роботи: підготовка, оформлення і захист
1. Курсова робота — вид самостійної навчально-наукової роботи з
елементами дослідження, що виконується студентами закладів вищої або
спеціальних закладів середньої освіти протягом семестру з метою
закріплення, поглиблення й узагальнення знань, здобутих за час навчання, та
їхнього застосування до комплексного вирішення конкретного фахового
завдання.
Бакалаврська робота - сумарний підсумок знань за час навчання, а її
захист - основа для отримання наукового ступеня.
Дипломна робота — кваліфікаційна робота, призначена для
об'єктивного контролю ступеня сформованості умінь та знань розв'язувати
типові завдання діяльності, які, в основному, віднесені в освітньо-
кваліфікаційних характеристиках до організаційної, управлінської і
виконавчої (технологічної, операторської) робочих функцій.
Дипломні роботи виконуються на завершальному етапі
навчання студентів і передбачають:
систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних
знань зі спеціальності та застосування їх при розв'язанні конкретних
наукових, технічних, економічних виробничих й інших завдань;
 розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння
методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проєкту
(роботи).
Магістерська робота — дипломна або післядипломна форма наукової
роботи, яка передбачає опрацювання наукових, законодавчих, навчальних,
архівних (у тому числі рукописних) джерел на вищому, в порівнянні з
дипломною роботою, рівні, забезпечує об'єктивне викладення опрацьованого
матеріалу на основі відповідного аналізу та засвідчує суб'єктивний ступінь
самостійності, має свої кваліфікаційні ознаки.
Магістерська дипломна робота повинна показати: знання дипломника з
сучасної теорії; вміння використовувати придбані знання в практичній
роботі; уміння й здатність: ставити проблеми й обґрунтовувати їх
актуальність; формулювати мету й завдання дослідження; розробити логіко-
структурну схему роботи; працювати з літературними джерелами та
фактичним матеріалом; глибоко аналізувати й оцінювати різні аспекти
діяльності з урахуванням світового досвіду; обґрунтовувати власні
узагальнення, висновки і пропозиції.
Дисертація — спеціально підготовлена наукова праця на правах
рукопису, яку виконують для прилюдного захисту на здобуття наукового
ступеня. В Україні розрізняють дисертацію для здобуття наукового
ступеня кандидата наук (кандидатська дисертація) та доктора
наук (докторська дисертація). Як правило, дисертація включає висвітлення
стану вивчення проблеми (огляд та аналіз), результати теоретичних
та експериментальних досліджень автора, висновки та рекомендації. У
дисертації з технічних наук окремим розділом подаються авторські розробки
технології або описи технічних конструктивних рішень.
2. До початку написання курсової роботи студент має виконати: обрати
тему роботи; з'ясувати об'єкт та предмет дослідження; визначити мету та
завдання дослідження; скласти попередній план роботи та узгодити його з
керівником; скласти перелік джерел з теми роботи; відповідно до переліку
отримати доступ до джерел; вивчити джерела та законспектувати їх; вивчити
досвід роботи, провести експеримент або анкетування; написати текст роботи
відповідно до її структури.
Для написання роботи з психології, педагогіки та деяких інших
дисциплін проводять ще й анкетування, опитування й обробку отриманих
даних.
3.
4. Коли накопичено основний матеріал для курсової роботи,
відбувається: написання вступу; формування висновків та рекомендацій;
оформлення списку використаної літератури та додатків; подання чорнового
варіанту роботи науковому керівникові; усунення зауважень, урахування
рекомендацій наукового керівника; доопрацювання роботи з урахуванням
рекомендацій, остаточне редагування тексту; підготовка до захисту.
5. Підготовка дисертації складається з таких етапів:
1. Формулювання проблеми та вибір теми дослідження
2. Визначення предмету, об'єкта, завдань та цілей дослідження
3. Вибір методології та складання плану
4. Збір джерел та літератури
5. Виконання основної роботи
6. Аналіз отриманих результатів та формулювання висновків
7. Написання дисертації та оформлення роботи
Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування та
номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони
мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних
висновків, додатків, списку використаної літератури.
Вимоги до оформлення. Дисертацію друкують машинописним
способом або за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу
формату А4 (210x297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти
рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також
використати папір форматів у межах від 203x288 до 210x297 мм і подати
таблиці та ілюстрації на аркушах формату АЗ. Усі примірники дисертації
повинні бути ідентичними. В разі використання здобувачем копіювальної
техніки ідентичність усіх примірників дисертації повинна бути засвідчена
спеціалізованою вченою радою. Обсяг основного тексту дисертації на
здобуття наукового ступеня доктора наук має становити 11-13 авторських
аркушів (для суспільних і гуманітарних наук 15-17 авторських аркушів).
Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
наук має становити 4,5-7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних
наук — 6,5-9 авторських аркушів). Зазначений вище обсяг дисертацій на
здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук розрахований на
використання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських
машин при друкуванні через 2 інтервали на папері формату А4 або
комп'ютерів з використанням шрифтів текстового редактора Мого1 розміру
14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Текст дисертації необхідно
друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не
менше 10 мм, верхнє — не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм. Шрифт
друку повинен бути чітким, стрічка друкарської машини чорного кольору
середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою.
Вписувати в текст дисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки
можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому
щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності
основного тексту. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які
виявилися під час написання дисертації, можна виправляти підчищенням або
зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками
виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом.
Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.
Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4
(мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок
дисертації і розміщують, як правило, в додатках. Текст основної частини
дисертації поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки
структурних частин дисертації «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ
СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «ДОДАТКИ»,
«СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», друкують великими літерами
симетрично до набору. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами
(крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не
ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх
розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім
першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. В кінці
заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між
заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати
3-4 інтервалам. Кожну структурну частину дисертації треба починати з нової
сторінки. До загального обсягу дисертації, визначеного Порядком, не входять
додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю
займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів дисертації
підлягають суцільній нумерації
Тема 9. Апробація та публікація результатів наукового дослідження
1. Основним документом про виконану роботу є звіт, який з вичерпною
повнотою має відбивати зміст і всі проміжні та остаточні результати роботи.
Складання звіту – це невіддільна частина наукового дослідження,
творчий процес.
Вимоги до складання звіту про НДР зумовлюються ГОСТ 19600-74 і
враховують досвід роботи щодо складання звітів практично в усіх галузях
науки й техніки. Виконання цих вимог є обов’язковим.
Звіт має бути розрахований на широке коло користувачів, кожний з
яких повинен легко добувати зі звіту будь-яку потрібну інформацію.
Складаючи звіт, слід дотримуватись:
чіткості побудови;
логічної послідовності викладення матеріалу;
переконливості аргументації, стислості та точності формулювання, що
виключало б суб’єктивність і неоднозначність тлумачення;
 конкретності викладення результатів роботи;
доказовості висновків і обґрунтованості рекомендацій.
Звіт повинен містити:
титульний аркуш;
список виконавців;
реферат;
зміст;
перелік скорочень, символів, спеціальних термінів з їх означеннями;
основну частину;
список літератури;
додатки.
2. Апробацією вважаються опубліковані результати наукового
дослідження, а також виголошені та опубліковані за результатами
науковопрактичних конференцій, симпозіумів, конгресів тощо.