Наука.

Функції науки та її значення для людства

Анна Бортник
0
Оглавление
Введення..............................................................................................................2
2. Структура і функції науки...........................................................................4
2.1. Основи та застосування в науці...............................................................4
2.2.Функція науки..............................................................................................7
3. Вплив науки на матеріальну сторону життя суспільства....................9
3.1. Наука і функції.........................................................................................10
4. Вплив науки на духовну сферу життя суспільства..............................11
4.1. Наука - школа інтернаціоналізму.........................................................14
Список використаної літератури..................................................................19

1
Введення.

У минулому столітті наука розвивалася і розвивається дуже швидкими

темпами. Нині обсяг наукових знань подвоюється кожні 10-15 років. Близько
90% усіх вчених, які коли-небудь жили на Землі, є нашими сучасниками. За
останні 300 років, сучасна наукова епоха, розвиток людства зробив
величезний стрибок вперед. Близько 90% науково-технічних досягнень
досягнуто в наш час. Весь світ навколо нас показує прогрес, якого досягло
людство. Наука стала головною причиною бурхливого розвитку людського
суспільства, переходу до постіндустріального суспільства, широкого
впровадження інформаційних технологій, виникнення «нової економіки»,
початку передачі людського знання в електронну форму. що легко зберігати,
систематизувати, шукати й обробляти тощо, сьогоднішня наука стає все
більш важливою та істотною частиною реальності.
Порівнюючи науку з життям людини, виникає питання: що таке наука? Що є
рушійною силою виникнення та розвитку науки? Чи існують обмеження для
наукового знання та пізнання загалом? Яке місце науково обґрунтованого
розуму в інших системах способів ставлення до світу? Як наука відноситься
до різноманітності форм і типів людського життя? Яка роль науки в житті
суспільства? Обговорення всіх цих та багатьох інших світоглядів —
філософських питань, що супроводжують становлення і розвиток сучасної
науки, є необхідною формою особливостей і цивілізації самої науки, що
робить можливим ставлення науки до світу. Сьогодні ці питання набувають
нової і дуже гострої форми. В основному це пов’язано з середовищем, в
якому знаходиться сучасна цивілізація. З одного боку, розкриваються
невідомі перспективи заснованої на цьому науки і техніки
З іншого боку, виявляються обмеження розвитку одностороннього
технологічного типу цивілізації: як пов’язані із глобальною екологічною
кризою, так і не здатні до комплексного управління соціальними процесами.
1. Розвиток науки
Шестеро академіків зробили значний внесок у вивчення історії науки
Вернадського. Визначаючи феномен науки, він писав: "Наука є створення
життя. Наукова думка бере матеріал, який вона приносить, у вигляді наукової
істини з навколишнього життя. Наукова думка, наукова творчість, наукове
знання будуть Нероздільні істоти, чиї Присутність викликає позитивні
прояви в життєвому середовищі, самі є не тільки розповсюджувачами
наукових знань, а й створюють незліченні форми виявлення., ведучи до
незліченних джерел наукових знань, великих і малих. Для Вернадського
безсумнівно, що наука народжується з життя, практичної діяльності людей,
розвивається як її теоретичні узагальнення та відображення. Наука випливає
з потреб реального життя. Наукове становлення Вернадського розглядається
як Глобальні процеси, загальнопланетні явища. Науку, головним стимулом і
причиною появи нових ідей, Вернадський вважає вимоги життя. Метою цих
відкриттів є спрага знань, що рухає життям, і для неї, а не сама наука,
2
працюють і шукають нові шляхи (знання) ремісники, ремісники, техніки
тощо. Людство у своєму розвитку усвідомило необхідність пошуку
наукового осмислення навколишнього середовища, конкретної життєвої
проблеми мислячої людини. Наука з самого початку поставила перед собою
одне із завдань – задіяти сили природи на благо людства Ми можемо
говорити про науку, про наукові ідеї, про їх прояви в людській природі —
наукові дослідження стали кінцем лише тоді, коли людина сама починає
розмірковувати про точність знання, починає шукати наукову істину для
істини як свого життя. в собі. В основному точне встановлення та перевірка
фактів, які можуть бути продуктом технічної роботи та потреб
повсякденного життя. Достовірність науково відкритих знань перевіряється
практикою наукових експериментів. Основними критеріями правильності
наукового знання і теорії є експеримент і практика. У своєму розвитку наука
пройшла такі етапи: 1. Pre-Science - Воно не виходить за рамки касової
практики, моделювання змін в об'єктах, що беруть участь у практиці
(практика науки). На цьому етапі накопичуються емпіричні знання і
закладається фундамент науки – сукупність прийнятих наукових фактів. 2.
Наука в правильному сенсі — це і досвід Правила і залежності (відомі і
донаукові) утворюють особливий тип знань - теорії, які дозволяють отримати
емпіричні залежності в результаті теоретичних припущень. Знання
формулюються вже не як рецепт касової практики, а як знання про реальні
об’єкти «самі по собі», а на їх основі – рецепт реальної майбутньої зміни
об’єктів. На цьому етапі наука виявила передбачувану силу. 3. Технологічні
науки формуються як своєрідний проміжний шар між наукою і
промисловістю, а потім формують суспільні та гуманітарні науки. Ця фаза
пов'язана з віком індустріалізму, з дедалі більшим впровадженням у
виробництво наукових знань і виникненням потреби в науковому управлінні
суспільними процесами. У сучасному розумінні наука — це особлива
пізнавальна діяльність, спрямована на вироблення об’єктивного, системного
й організованого пізнання світу. Соціальні інститути, що забезпечують
функціонування наукової пізнавальної діяльності. Головна якість науки -
постійне генерування зростання нових знань, що виходять за межі звичних і
відомих уявлень про світ. Виробництво знань у суспільстві не є
самодостатнім, воно необхідне для підтримки та розвитку людського життя.
Наука випливає з практичних потреб і регулює їх певним чином. Воно
взаємодіє з іншими видами пізнавальної діяльності: побутовим, художнім,
релігійним, міфологічним, філософським осмисленням світу. Наука має на
меті визначити закони, за якими об’єкти можуть бути перетворені. Наукові
дослідження розглядають їх як об’єкти, які функціонують і розвиваються за
природними законами. Суб’єктивний і об’єктивний спосіб погляду на світ –
це те, що характеризує науку і відрізняє її від інших способів пізнання.
Ознака об'єктивності та об'єктивності пізнання є найважливішими ознаками
науки. Наука – явище динамічне, що постійно змінюється і поглиблюється.
Постійне прагнення науки до розширення сфери об’єктів дослідження,
3
скільки б сьогодні не було можливостей для широкомасштабного
практичного розвитку, є системоутворюючою ознакою, що свідчить про інші
особливості науки. Науці притаманні такі характеристики: систематична
організація, обґрунтованість і доказовість знань. Наука використовує свій
особливий науковий метод пізнання і постійно вдосконалюється. Кожен етап
наукового розвитку супроводжується особливою формою
інституціоналізації, пов’язаною зі способом відтворення науково-дослідних
організацій та суб’єктів наукової діяльності – науковців. Як соціальний
інститут наука почала формуватися в 17—18 ст., коли в Європі з'явилися
перші наукові товариства, академії та наукові журнали.До середини 19 ст.
формується дисциплінарна організація науки, виникає система дисциплін зі
складними зв'язками між ними. У 20 ст. наука перетворилася в особливий
тип виробництва наукових знань, що включає різноманітні типи об'єднання
вчених, цілеспрямоване фінансування і особливу експертизу дослідницьких
програм, їх соціальну підтримку, спеціальну промислово-технічну базу, яка
обслуговує науковий пошук, складне поділ праці та цілеспрямовану
підготовку кадрів.
У ході розвитку науки змінилася її роль у суспільному житті. В епоху
природознавства наука відстоювала своє право брати участь у формуванні
світогляду в боротьбі з релігією. у 19 столітті. Крім наукової світоглядної
функції, була додана функція продуктивності. у першій половині 20 ст. Наука
стала набувати іншої функції — вона стала соціальною силою, що пронизує
всі сфери суспільного життя і регулює різноманітну діяльність людини. На
кожному етапі наукового розвитку наукове знання ускладнює його
організацію. З'являються нові відкриття, нові наукові напрямки, нові наукові
дисципліни. Сформовано наукову дисциплінарну організацію, сформовано
складну взаємопов’язану наукову дисциплінарну систему. Розвиток
наукового знання супроводжується злиттям науки. Взаємодія наук формує
міждисциплінарні дослідження, частка яких збільшується в міру розвитку
науки.
2. Структура і функції науки
Сучасна наука в цілому — це складна, що розвивається, структурована
система, що включає блоки природничих, суспільних і гуманітарних наук. У
світі існує приблизно 15 000 наук, кожна зі своїми предметами та
специфічними методами дослідження. Наука не була б такою продуктивною
без такої налагодженої системи методів, принципів і вимог до знань. Нова
точка зору науки 19-20 ст., під впливом інтенсивного розвитку наукової
думки, пропонує застосовувати науку в гуртожитку і на кожному кроці: в
особистому, індивідуальному та колективному житті.
2.1. Основи та застосування в науці.
У структурі науки виділяють фундаментальні дослідження і прикладні
дослідження, фундаментальні науки і прикладні науки. Основною
відмінністю фундаментальних досліджень від прикладних є їх цілі та
завдання. Фундаментальні науки не мають конкретних практичних цілей,
4
вони дають нам загальні знання та розуміння будови та еволюційних
принципів світу та його основних областей. Трансформація фундаментальної
науки – це трансформація наукового способу мислення, трансформація
наукової картини світу – трансформація парадигми мислення.
Фундаментальні науки є фундаментальними саме тому, що на їх основі
можливий розквіт різноманітних прикладних наук. Останнє можливе,
оскільки фундаментальна наука розробляє базові моделі знання, які лежать в
основі великих частин знання реальності. Справжні знання завжди
утворюють модельну систему, організовану пошарово. Кожна галузь
прикладних досліджень має свої специфічні концепції та закони, а її
розкриття ґрунтується на спеціальних експериментальних і теоретичних
інструментах. Концепції та закони базової теорії є основою для інтеграції
всієї інформації про систему в загальну систему. Фундаментальна наука
визначає розвиток дослідження широкого кола явищ, а отже, загальну
характеристику постановок і методів вирішення широкого класу
дослідницьких проблем.
Розглядаючи прикладні дослідження та науку, увага, як правило,
приділяється програмам наукових результатів, які вирішують певні технічні
та технологічні проблеми. Основним завданням цих досліджень вважається
безпосередній розвиток певних технічних систем і процесів. Розвиток
прикладної науки пов'язаний з вирішенням практичних завдань, що
передбачає необхідність практики. Однак слід підкреслити, що головна
«мета» прикладних досліджень, а фундамент - саме дослідження, а не
розробка якоїсь технічної системи. Результати прикладної науки передують
розробці технічного обладнання та техніки, але не навпаки. У прикладних
дослідженнях акцент робиться на «наукових» концепціях, а не на
«прикладних» концепціях. Різниця між фундаментальними та прикладними
дослідженнями полягає в особливості вибору напрямів досліджень.предмети
дослідження, але і методи, і результати мають свою цінність. У
фундаментальній науці вибір проблеми в основному визначається властивою
їй логікою розробки та технічними можливостями відповідних
експериментів. У прикладній науці вибір проблеми, вибір об’єкта
дослідження залежить від впливу суспільних потреб – технічних,
економічних та соціальних проблем. Ці відмінності відносні.
Фундаментальні дослідження можуть також стимулюватися зовнішніми
вимогами, наприклад пошуком нових джерел енергії. З іншого боку,
важливий приклад прикладної фізики: винахід транзистора не був
результатом прямої практичної потреби.
Прикладна наука лежить на шляху від фундаментальної науки до
безпосереднього технологічного розвитку та практичного застосування.
Розмір і важливість таких досліджень різко зросли з середини 20 століття.
Наприклад, Е. Л. Файнберг вказує на ці зміни: «У наш час, на нашу думку,
можна говорити про розквіт певного етапу науково-технічного ланцюга
досліджень, який знаходиться між фундаментальною наукою і безпосереднім
5
технічним (науково-технічним) реалізацією. Виходячи з цього, ми можемо
припустити, виходячи з величезного розвитку таких робіт, як фізика твердого
тіла, фізика плазми та квантова електроніка. Дослідник, який працює в цій
проміжній галузі, є справжнім фізиком-дослідником, але він зазвичай
дивиться на конкретну технічну проблему більш-менш з точки зору
конкретної технічної проблеми, для якої він повинен закласти основу як
інженер-дослідник. Практичне використання майбутніх застосувань його
роботи тут не лише об'єктивне для потреб дослідження Фундаментальний (як
вся наука завжди був і є), і є суб’єктивним стимулом. Розквіт цього
дослідження настільки важливий, що в певному сенсі він змінює весь
науковий ландшафт. Цей зсув — це весь розвиток досліджень Frontier, що
стосується соціальних наук. , виявляються у зростанні ролі та значення
соціологічних досліджень.
Рушійною силою розвитку прикладної науки є не тільки утилітарне питання
розвитку виробництва, а й духовні потреби людей. Прикладна наука і
фундаментальна наука мають позитивний взаємний вплив. Історія пізнання,
історія розвитку фундаментальної науки це доводить. Таким чином, розвиток
прикладних наук, таких як механіка безперервної тривалості та механіка
багатьох систем частинок, призвів до розвитку фундаментальних напрямків
дослідження — електродинаміки Максвелла та статистичної фізики, а також
розвитку електродинаміки рухомих середовищ — створення (спеціальної)
теорії відносності.
Фундаментальні та прикладні дослідження відіграють різну роль у
суспільстві та у ставленні до самої науки. Наука широко розвивається і має
складні структури, які багато в чому можна уподібнити високоорганізованим
системам, особливо структурі живих систем. У живих системах існують
підсистеми і процеси, що відбуваються в них, покликані підтримувати себе
Система жива, активна, активна, Але існують підсистеми і процеси,
призначені для взаємодії з навколишнім середовищем, для метаболізму з
навколишнім середовищем. Подібним чином у науці ми можемо виділити
підсистеми та процеси, які насамперед зосереджені на підтримці науки в
стані активної та активної діяльності, а також є підсистеми та процеси, які
дивляться на зовнішні прояви науки та її участь в інших видах діяльності.
Розвиток фундаментальної науки спрямований насамперед на внутрішні
потреби та інтереси науки для підтримки функціонування науки в цілому,
шляхом розробки концепцій і методів знання, які інкапсулюють глибинні
основи існування. Тож говорять про «чисту» науку, теоретичну науку, саме
знання. Прикладна наука орієнтована на зовнішню діяльність і має на меті
поєднання з іншими реальними видами діяльності людини, особливо з
виробництвом. Звідси дискусія про практичну науку, спрямовану на зміну
світу.
Фундаментальні дослідження можна розділити на дві категорії. Один з них
спрямований на збільшення обсягу наших знань, спрямований на
задоволення потреб усієї людини, а особливо потреби конкретної людини –
6
дослідника – у глибшому пізнанні об’єктивного світу. Інший комплекс
досліджень мав на меті отримати базові знання, необхідні для відповіді на
питання, як отримати конкретні практичні результати. Зазвичай на певному
етапі наукового розвитку дисциплінарний зміст тієї чи іншої групи
фундаментальних досліджень різний, але методологія подібна, і чітко
провести межу між ними неможливо.
Історія сучасної науки описує взаємодію, переплетення та взаємне
перетворення цих двох груп фундаментальних досліджень. Однак це не
завжди так. Оскільки прикладні наслідки фундаментальних досліджень не
відразу випливають на поверхню суспільного сприйняття, продовжив він.
Протягом століть фундаментальні дослідження, тобто дослідження, не
пов’язані з гнівом дня, були відокремлені від застосування і не вирішували
жодних реальних проблем. Найбільше досягнення нової ери не має нічого
спільного з реальною практикою. Натомість наука відстає, вона пояснює, а не
прогнозує, передбачає нові речі, стимулює винаходи та створює нові речі.
Фундаментальні дослідження — це дослідження виявлення нових явищ і
закономірностей, вивчення природи речей, явищ і подій. Але при проведенні
фундаментальних досліджень можна поставити суто наукове завдання і
конкретну практичну проблему. Не слід вважати, що подібне дослідження не
може дати практичного вирішення, якщо ставиться суто наукове завдання.
Так само не слід вважати, що якщо фундаментальне дослідження спрямоване
на вирішення проблеми практичного значення, то таке дослідження не має
загальнонаукового інтересу.Поступове збільшення обсягу базових знань про
природу речей призвело до того, що вони все більше стають основою для
прикладних досліджень. Фундамент є основою програми. Кожна держава
зацікавлена в розвитку фундаментальних наук як основи для нових
прикладних наук, як правило, військових. Глави держав часто не розуміють,
що наука має свої закони розвитку, що вона самодостатня і ставить перед
собою завдання. (Жоден глава держави не може встановити компетентний
мандат на фундаментальну науку. Для прикладної науки це можливо,
оскільки завдання прикладної науки часто випливають із життєвої практики.)
Держава часто мало інвестує у фундаментальні дослідження, гальмуючи
розвиток науки. Але фундаментальна наука, фундаментальні дослідження
мають бути проведені, і вони існуватимуть доти, доки існують люди.
Фундаментальна наука і фундаменталізм в освіті особливо важливі. Якщо
людина не має базової підготовки, вона погано підготовлена в конкретній
ситуації, і їй важко зрозуміти і виконати конкретну ситуацію. Людина
повинна бути підготовлена, головним чином тому, що це основа її професії.
Головний атрибут фундаментальної науки - її передбачувана сила.
2.2.Функція науки
Однією з найважливіших функцій науки є передбачення. У якийсь момент В.
Оствальд виголосив чудову доповідь на цю тему: «...гостре розуміння науки:
Наука — це мистецтво передбачення. Вся її цінність полягає в тому,
наскільки і з якою ймовірністю вона може передбачити майбутні події. Коли
7
йдеться про майбутнє, це знання має бути позбавлено честі науки. Насправді
вся людська практика заснована на передбаченні. Займаючись будь-якою
діяльністю, людина очікує (передбачує) отримати якийсь цілком певний
результат. Діяльність людини в основному організована і цілеспрямована, і в
цій організації поведінки людини спирається на знання. Саме знання дає
йому можливість розширити сферу свого існування, без чого не може
тривати його життя. Знання дають нам можливість передбачити хід подій,
Тому що вони завжди входять до структури способу дії. Методи
характеризують будь-який вид діяльності людини і базуються на розробці
спеціальних засобів і засобів діяльності. Розробка засобів і їх «застосування»
базуються на знаннях, які дає можливість успішно спрогнозувати результати
цієї діяльності.
Говорячи про прогнози, потрібні деякі коментарі. Можна стверджувати, що
наукове передбачення призводить до обмежених можливостей людських дій,
що призводить до фаталізму. Такі висновки випливають з того, що наука
враховує деякі матеріальні процеси, виявляючи неминучість, неминучість
тих чи інших наслідків. Варто лише підкоритися ходу цієї події. Однак тут не
так вже й багато просте. Сама людина є істотою матеріальною, що володіє
вільною волею, щоб вона могла впливати на хід інших процесів, тобто
змінювати їх хід. Загальне завдання прогнозування при розгляді певних
процесів означає розкриття всіх можливостей, різних варіантів цих процесів і
наслідків, до яких вони призводять. Різноманітність цих варіантів
обумовлена можливістю різного впливу на процес. Організація реальних дій
базується на знанні цих можливостей і передбачає вибір однієї з них. Це
чітко показує різницю між цілями та завданнями науки і техніки: наука
прагне виявити й оцінити коло можливостей людських дій, а техніка — це
вибір і реалізація однієї з цих можливостей. Різні цілі та завдання призводять
до різної відповідальності перед суспільством.
Коли йдеться про прогнозування, ми також повинні пам’ятати про його
відносний характер. Існуючі знання є основою для передбачення, а практика
веде до постійного уточнення та розширення цих знань.
На різних етапах суспільного розвитку наукове знання відіграє різну роль.
Змінюється й статус науки з умовами її розвитку та потребами певного часу.
Таким чином, антична наука спиралася на досвід математичних і
астрономічних досліджень, накопичений у більш древніх суспільствах
(Єгипет, Месопотамія). Є елементи наукового знання, які вона збагачує і
розвиває. Ці наукові досягнення досить обмежені, але навіть при цьому
багато з них використовуються в сільському господарстві, будівництві,
торгівлі, мистецтві.
В епоху Відродження сильний інтерес до проблем людини та її свобод
сприяв розвитку індивідуальної творчості та гуманітарної освіти. Але лише
наприкінці цієї ери з’явиться передумова для появи та прискорення нової
науки. Польський астроном Микола Коперник зробив рішучий крок,
створивши нове природознавство і подолавши протиріччя між наукою і
8
практикою. Переворот Коперника Чотири з половиною століття тому наука
вперше почала сваритися з релігією, прагнучи мати нерозривний вплив на
формування світогляду. Зрештою, прийняття геліоцентричної системи
Коперника вимагає не лише відкидання деяких релігійних поглядів, але й
прийняття поглядів, які суперечать повсякденним уявленням людей про
навколишній світ.
Науці знадобилося багато часу, щоб стати вирішальним фактором у
розв’язанні проблем найвищого світоглядного значення, таких як будова
матерії, будова Всесвіту, походження і природа життя, походження людини
тощо. Відповіді науки на світоглядні питання потребують більше часу, щоб
стати елементом загальної освіти. В результаті виробляються і посилюються
культурно-ідеологічні функції науки. Сьогодні це одна з найважливіших
характеристик.
У ХІХ столітті відносини між наукою і промисловістю почали змінюватися.
Становлення важливої функції науки як безпосередньої продуктивної сили в
суспільстві вперше помітив Карл Маркс в середині минулого століття, коли
синтез науки, техніки і виробництва був не стільки реальністю, скільки
перспективою. Звичайно, наукове знання не ізольоване від технологій, що
швидко розвиваються, але зв’язок між ними однобічний: деякі проблеми, що
виникають у процесі технологічного розвитку, стали предметом наукового
дослідження, а то й народили нові наукові дисципліни.
Прикладом може служити створення класичної термодинаміки, яка
підсумувала багатий досвід використання парових машин.
З часом промисловці і вчені побачили в науці потужні каталізатори
постійного вдосконалення виробничих процесів. Визнання цього факту
значно змінило ставлення до науки і стало необхідною передумовою її
рішучого звернення до практики.
Сьогодні все більш зрозумілою стає інша функція науки – вона починається
як соціальна сила, безпосередньо бере участь у процесі суспільного розвитку
та управління. Найбільш яскраво ця функція проявляється в контексті
використання наукових методів та їх даних для формування масштабних
планів і програм соціально-економічного розвитку. Важливою особливістю
цих програм і програм є їхня складність, оскільки вони передбачають
взаємодію гуманітарних і технічних наук. У гуманітарних науках особливо
важливий статус таких соціальних наук, як економічна теорія, філософія,
соціологія, психологія, політологія.
Немає серйозних змін у суспільному житті, немає соціальних, економічних і
військових реформ, утвердження національних освітніх доктрин, а прийняття
будь-якого серйозного закону невіддільне від попередніх досліджень,
соціологічних і психологічних прогнозів, теоретичного аналізу. Соціальна
функція науки є найважливішою для вирішення сучасних глобальних
проблем.
3. Вплив науки на матеріальну сторону життя суспільства.
Становлення і розвиток науки в XVII столітті призвело до кардинальних змін
9
у укладі життя людства. Як зазначає Б. Рассел: «Майже все, що відрізняє
Новий Світ від попередніх століть, завдяки науці, яка досягла неабияких
успіхів у XVII столітті».
Подібну оцінку В. І. Вернадського дав наукова революція 17 століття: вона
вперше за тисячоліття свого існування започаткувала новий, нечуваний
раніше спосіб життя і суспільний лад. Цей переломний момент стався в XVII
столітті. Вперше в цьому столітті природничі науки та математика оживають
як важливі чинники зміни людських умов та історичних сил.
Наукова думка небувалою мірою охопила всі форми національного життя.
Наука все більше захоплюється нею. Значення науки в житті тісно пов'язане
зі змінами в біосфері та її структурі, а з переходом до інтелектуальної сфери
зростання нових галузей наукового знання збільшується, якщо не швидше. З
цим зростанням створюються програми наукових знань для життя, техніки,
медицини та державної роботи навіть більше, ніж створюються нові галузі
науки, нові прикладні науки, нові методи, нові програми та нові програми.
Для технічних проблем і завдань у широкому сенсі державне фінансування
використовується в небачених масштабах прикладної, але по суті наукової
роботи. У зв'язку з цим значення науки та її проблем у житті зростає навіть
швидше, ніж нові галузі знань. Крім того, ці нові галузі наукового знання
значно розширюють і поглиблюють прикладну цінність науки та її значення
в галузі знань.
Сучасний розвиток науки привів до подальших змін у всій системі життя
людини. Особливо вражаючим є його вплив на розвиток техніки та нових
технологій, вплив технічного прогресу на життя людей. Наука створила нове
середовище для існування людини. «Подібно мистецтву, — писав Хайдеггер,
— наука — це не лише культурне заняття людства. Наука — це шлях і
вирішальний шлях, яким вона є для нас. Тому ми повинні сказати: вона
знаходиться в реаліях руху та дії в вона намагається тримати людей сьогодні
все більше залежними від так званої західноєвропейської науки».
Людина постійно створює для себе світ, сповнений нових ідей, нових речей і
нових речей, і вона постійно їх споживає. Він живе результатом своєї
діяльності, продуктом своєї праці. Це стосується всіх основних сторін життя
людини, забезпечуючи її біологічне існування від початку і закінчуючи
різними його духовними життями. Людство безперервно розширює свою
міць і вплив у біосфері, створюючи незмірні обсяги наукової роботи для
свідомого стану майбутніх поколінь. кращі умови життя.
Національне значення науки як творчої сили як суб’єкта є незамінним у
створенні національного багатства, оскільки реальна можливість його
швидкого і масштабного створення проникла в загальну свідомість, і людина
не зможе втекти від це тому, що наука є найбільшою силою створювати
матеріальні продукти для людей.
3.1. Наука і функції
Дослідження є основною метою прикладної науки реальності, щоб
застосувати правила цих досліджень до всіх сфер практичної діяльності
10
людини за допомогою технологій. Технологія — це практичне застосування
наукових знань для виробництва споживчих товарів, які змінюють,
покращують і контролюють умови життя.
Розглядаючи питання технології зараз, неминуче постане питання про те,
куди вона рухається, її вплив на суспільство. Як іноді кажуть, кожне
технологічне досягнення парадоксальне, коли воно вимагається, тобто воно
може служити з точки зору засобів, за допомогою яких воно досягається або
розвивається на користь чи шкоду людству. Крім того, технологія, яка
використовується для блага людини, може мати негативні наслідки під час
свого розвитку, тому технологічний розвиток вимагає постійного розуміння
та контролю. Останнє стало більш помітним у наш час, у часи бурхливого
соціально-технічного розвитку. Сьогодні суспільство володіє настільки
потужними силами, що вони діють як геологія, загрожуючи самознищенням
людини. Наукові дослідження пронизують найтонші механізми генетичного
контролю живих систем, що може призвести до фундаментальних
незворотних змін в еволюції.
Зростає усвідомлення того, що він не тільки «правитель світу», але й те,
наскільки небезпечне його існування. Виникло багато глобальних проблем,
зокрема екологічна криза.
Звідси виникає питання про напрямок соціально-технічного розвитку і
питання відповідальності за наслідки цього розвитку.
Відповідаючи на ці запитання, лунають голоси, що наука сама несе
відповідальність за негативні наслідки технологічного розвитку. Ця
«гуманістична» критика науки набула широкого поширення. Виявляється,
саме виробництво знань згубно для людини. Міркування тут просте: оскільки
наука є теоретичною основою розвитку сучасної науки і техніки і визначає
можливість останньої, вона у відносному вираженні відповідає за появу
технологічних інновацій, як позитивних, так і негативних. Але це далеко не
так.
Вибір основного напряму суспільного розвитку безпосередньо впливає на
найосновнішу форму організації життя людей. Тому фундаментальні
проблеми суспільства визначаються інтересами певних груп, класів, класів-
політичних сил. Крім того, всі найважливіші науково-технічні програми
(розвиток атомної енергетики, електроніки, біотехнології тощо) проходять на
урядовому та парламентському рівнях. Тому робиться висновок, що
відповідальність за технологічний розвиток лежить насамперед на
політичних силах та організаторах виробництва (комерційного).
Процес наукової творчості — це сила людини змінювати біосферу, в якій
вона живе. Цей прояв зміни біосфери є неминучим, явищем, яке супроводжує
розвиток наукової думки. Ця зміна в біосфері відбувається спонтанно як
природний процес, незалежний від волі людини. Оскільки середовище життя
є організованою оболонкою землі — біосферою, входячи в неї, впродовж
свого геологічного довголіття, новий фактор її зміни — наукова праця
людини — це природний процес переходу від біосфери до біосфери. Новий
11
етап, новий стан - коло мудрості. Зрештою, великих змін в умовах людського
життя, продукту культури і техніки, спрямованих на загальне благо,
полегшення і знищення всіх матеріальних лих для людства, окремих класів і
окремих людей, може досягти тільки наука, і тільки наукою. Зростання і
розвиток наукового знання.
4. Вплив науки на духовну сферу життя суспільства.
Наука відображає об’єктивність світу і забезпечує лише частину
різноманітності людського світу. Тому вона вичерпує не всю культуру, а
лише одну із сфер, яка взаємодіє з іншими сферами культурної творчості –
мораллю, релігією, філософією, мистецтвом тощо. Наука і мистецтво є
основою духовного життя людини і продуктом людської творчості.
Наука є однією з визначальних характеристик сучасної культури, можливо, її
найбільш динамічною складовою. Сьогодні неможливо обговорювати
соціальні, культурні, антропологічні проблеми без урахування розвитку
наукової думки. Немає найбільшої філософської концепції 20 століття. Не
можна обійти наукові явища, не можна висловити своє ставлення до науки
загалом і світоглядних проблем, які вона порушує. Наука є основою наукових
методів розуміння і наукового мислення, основним інструментом
формування наукового світогляду.
Під науковим світоглядом можна розуміти поняття явищ, які дані наукою і
можуть бути використані для наукового дослідження. Назва означає певне
ставлення до навколишнього світу явищ, де кожне явище є частиною
наукового дослідження і знаходить пояснення, і не порушує
фундаментальних засад наукового дослідження. Приватні явища індивідів
об’єднуються в єдине ціле, і нарешті формується космічна картина, що
включає мікроскопічний світ, макроскопічний світ, зміни людського
суспільства, історичні явища, логічні закони. Світогляд завжди просякнутий
свідомою волею людини розширювати межі знань і захоплювати навколишні
розуми.
Загалом, основні риси цього світогляду залишаться незмінними, незалежно
від того, яку галузь науки ми сприймаємо як належне — чи то історія,
природознавство чи соціальні науки, чи абстрактні, експериментальні,
спостереження чи описові науки. Усе це призведе до наукового світогляду,
який підкреслює та розвиває його частини. В основі цього світогляду лежить
метод наукової роботи, тобто певне ставлення людей до явища, що підлягає
науковому дослідженню. Цей науковий метод не завжди є інструментом для
встановлення наукового світогляду, але завжди є інструментом його
перевірки. Такі методи іноді є лише засобом досягнення наукової істини чи
наукового світогляду, але вони завжди перевіряють правильність факту,
явища чи узагальнення, що містяться в науковому мисленні.
Науковий світогляд не є цілісною, чіткою, готовою річчю, воно поступово
усвідомлюється людьми, і це довгий і важкий шлях пошуку знань. Науковий
світогляд є творінням і вираженням людського духу. Розвиток науки
розширює межі наукового світогляду, а розвиток науки розсовує межі життя,
12
що є потужним чинником прогресу. Основою наукового світогляду є наукова
істина. Через них наука неминуче впливає на інші складові світогляду —
філософію та релігію. Філософи і теологи змушені переглядати і змінювати
свої ідеї під впливом наукових фактів і істин.Складові наукового світогляду
завжди перевірені і завжди витримують випробування наукового методу.
Все, що суперечить науковому методу, буде безжально відкинуто і не буде
включено в наукову систему світогляду.
Правильно виведені наукові істини є непорушними і обов'язковими для будь-
кого, для будь-якої філософії і для будь-якої релігії. Загальність наукових
результатів у своїй галузі знання є її головною відмінністю від філософії та
релігії, і її висновки не можуть бути настільки обов’язковими. Філософій і
релігій може бути багато, і сама наука унікальна, хоча кількість наук зростає
і створюються нові науки - всі пов'язані в єдину наукову структуру і не
суперечать одна одній. Єдність цієї науки з усіма уявленнями філософсько-
релігійної дійсності, з одного боку, - безперечним і необхідним змістом
основної маси наукового знання, а в кінцевому підсумку - всього наукового
прогресу, що пов'язує філософію і релігійні претензії. Із зростанням
наукового потенціалу продовжує зростати потужність науки,
поглиблюватися статус науки в житті людини, швидко зростає її важливий
вплив. Так само, як наука відкриває все більше і більше реальних знань,
науковий світогляд стає все більш реальним, більш повною і правдивою
картиною Всесвіту. Науковий світогляд більше узгоджується з науковою
істиною.
Наука і науковий світогляд є результатом безперервного глибокого вивчення
людського розуму. Таким чином факти і явища вивчаються з великою
точністю. Застосовуючи до них дедуктивні та індуктивні логічні методи
роботи, наука поступово усвідомлює, розширює і будує свій світогляд.
Науковий світогляд розвивається в тісному спілкуванні та широкій взаємодії
з іншими сторонами духовного життя людини: філософією, релігією,
мистецтвом, етикою тощо. Усі ці прояви людського життя тісно пов’язані
між собою, і всі ці сторони людської душі необхідні для її розвитку. Вони є
живильним середовищем, з якого він черпає свою життєву силу,
атмосферою, в якій здійснюється наукова діяльність. Взаємодіючи один з
одним, усі ці аспекти людського духовного життя є досить різними у своїх
відповідних сферах.
Наука продовжує розширювати свої рамки. Це розширення меж наукового
світогляду є одним із найбільш характерних і важливих симптомів наукового
прогресу. Розвиток науки неминуче в свою чергу веде до надзвичайного
розширення меж філософсько-релігійної свідомості людського духу. Нові
завоювання і нові кроки, зроблені в науці, неминуче переходять на інші тісно
пов’язані сторони людської свідомості і розсувають їх межі. Розвиток науки
розсуває межі життя і є потужним елементом прогресу.
Вплив науки на всі сторони духовного життя людини неминучий. Вона
зумовлена самою природою наукової істини і багато в чому відрізняється від
13
великих побудов філософії, творів мистецтва, ідеалів і релігійних концепцій.
Наукова істина змушує філософів і богословів змінювати свої погляди і
концепції і виробляти нові, більш актуальні і не суперечать науковим
знанням. Процес боротьби між наукою і релігією призвів до формування
наукової картини світу. Наукова картина світу і специфічні знання з різних
дисциплін поступово стали основою системи масової освіти. Наука стала
реальним чинником формування світогляду людей.
Науковий світогляд має потужний вплив на всі форми людського життя,
думки і почуття, містить єдиний вираз істини, незаперечний для всіх часів і
всіх людей.
В результаті наукового аналізу економічних явищ у суспільному житті
людини Маркс прийшов до значення науки як основи соціальної перебудови
суспільного ладу. Наука в роботі держави не повинна стикатися з державною
владою, оскільки вона є головним і головним джерелом національного
багатства і фундаментом державної влади. Боротьба з нею – хворобливе,
швидкоплинне явище в державній системі. Однак ця боротьба між свободою
наукової думки, свободою наукової творчості та державною владою може
відбуватися на певних етапах розвитку суспільства. У цій боротьбі державна
влада захищає старий соціально-економічний розподіл державного багатства,
визнане державою релігійне уявлення про життя та інтереси владних.
Суспільно-політичний тиск на свободу наукових досліджень не може довго
стримувати наукову думку та наукову творчість, оскільки сучасна суспільно-
політична держава живе на її підвалинах, дедалі більше захоплюючись
науковими досягненнями та дедалі більше залежними від неї. його сила.
Країни, які пропонують найбільший простір для безкоштовних наукових
досліджень, є найбільш стабільними і прогресивними.
Адже зі зростанням значення науки в суспільному житті неминуче, поряд з
іншими змінами в оформленні країни - зміцнення її демократичних основ. Бо
наука насправді дуже демократична. У ході людського суспільства
неухильно розвивається свобода особистості, широко демократизується
суспільство, культурний світ охоплює всю земну кулю... Цім елементам
майбутньої людини узгоджуються наукова діяльність, наука та науковий
світогляд. Наука – це також те, чому можна навчитися, або навчитися, тобто
передати знання та навички або здобути ці знання та навички самостійно.
Навчальний процес – це процес передачі та набуття знань і навичок. Наука
постійно розвивається і розвивається, а це вимагає передачі знань від
покоління до покоління, вимагає виховання, навчання. Освіта повинна
забезпечувати повну передачу інформації про всі, в тому числі новітні
досягнення фундаментальних наук, передавати методи дослідження.
Викладання фундаментальних наук має бути близьким до власних
фундаментальних досліджень.
Подальший розвиток науки і суспільства призведе до зближення
природничих і гуманітарних наук, створюючи основу для їх глибокої
інтеграції. Поєднання наукових цінностей із суспільними цінностями
14
(моральністю, мистецтвом, релігійно-філософським світорозумінням) у
сучасну епоху має призвести до нового типу наукової реальності.
4.1. Наука - школа інтернаціоналізму.
На думку Вернадського В. І. "До початку ХХ ст. Проявилася в чіткій
реальній формі можлива створити єдність людства сила - наукова думка, що
переживає небувалий вибух творчості. Наукова думка вперше проявляється
як сила, що створює ноосферу".
Наука в суспільному житті різко відрізняється від філософії та релігії тим, що
вона, по суті, єдина для всіх часів, соціальних середовищ і державних
утворень. Наука охоплює все людство і надає йому наукову єдність. Наука
одна для всього людства, філософій і релігій по суті кілька. Наукова думка
єдина для всіх, і той самий науковий метод, один для всіх, тепер охопив усе
людство. Наукові істини (при повній свободі особистості) є обов'язковими
для всіх, об'єднуючи всіх, об'єднуючи всіх в одне ціле. Наукові істини мають
міжнародний характер.
Наукова творчість має колективний характер. Наука, сказав А. Пуанкаре, «як
монументальна споруда, яку потрібно будувати століттями і куди кожен
повинен принести камінь, а цей камінь часто коштує йому життя. Таким
чином, вона дає нам відчуття необхідної співпраці, солідарності наших
творів. Роботи наших сучасників, наших попередників і наших
послідовників... Ми відчуваємо, що працюємо для людства, і людство стає
нам дорожчим».
У розвитку форм спільної діяльності в науці першочергове значення має
діяльність наукових шкіл, особливо міжнародних. Останнє гостро відчулося
в нашому столітті і було досить плідним у функціонуванні школи Н. Бора на
базі Інституту теоретичної фізики в Копенгагені. Розвиток атомної та ядерної
фізики між двома світовими війнами проходив під егідою цього Інституту. У
Копенгагені навчалися і працювали вчені та молодь з різних країн, незалежно
від національності та раси. Творчий підхід невіддільний від високого почуття
громадянської відповідальності. Представники школи першими заявили про
необхідність розуміння відповідальності політики у зв'язку з розробкою та
створенням ядерної зброї. Н. Бор наполягав на тому, що створення ядерної
зброї вимагає нового політичного мислення та дій. Бор представив свої ідеї
ряду західних лідерів і у «Відкритому листі» до Організації Об'єднаних
Націй. Бор сподівався, що наука допоможе вирішити політичні проблеми.
Цю позицію він пов’язував із місією науки, розвиток якої оцінював у
широкому контексті культури. Бор завжди був вірний своєму ідеалу, згідно з
яким наука повинна виконувати культурну місію єднання народів.
Гейзенберг також розглядав науку як засіб взаєморозуміння народів. Він
завжди підкреслював, що наука є інтернаціональною, служить засобом
спілкування між народами і спрямовує людське мислення на проблеми,
близькі багатьом народам і у вирішенні яких можуть однаково брати участь
вчені різних націй, рас і релігій. У нашому столітті під впливом великих
успіхів науки ці питання розглядаються заново і на новій основі. Стан
15
сучасної науки є найсильнішим з наявних у нас аргументів на користь більш
оптимістичних поглядів перед обличчям основних світових проблем.
Проблеми, що виникають у процесі розвитку науки, стають все складнішими,
трудомісткими і їх дослідження все більше базуються на міжнародній
співпраці вчених. Останнє стає очевидним сьогодні, в часи загроз для
людства з боку глобальних проблем, таких як екологічні чи ядерні.
Міжнародне наукове співробітництво сприяє взаєморозумінню націй і
народів. Наукова діяльність долає обмежені розмежувальні сили
націоналізму, расизму та різних політичних систем. Оскільки багато галузей
науки у своєму розвитку набули інтенсивного розвитку галузей (атомна
техніка, радіоелектроніка, лазерна техніка, виробництво синтетичних
матеріалів тощо), то й форми наукового співробітництва можуть у
подальшому призвести до єдності людства в організації їхні життя. на основі
розуму та доброти. Це і є вищевказаною метою науки, враховуючи, що
суспільство майбутнього слід розглядати як суспільство високоосвічених і
висококваліфікованих людей. Важливість наукової співпраці виходить
далеко за межі вузьких цілей ефективнішої реалізації наших наукових планів.
Він підкреслює зв’язок усіх людей. Вчені, де б вони не були, приходять до
загальної картини думки; вони мають спільну систему цінностей,
спрямовуючи свою діяльність принаймні в межах власної професії. У цих
колах, швидше за все, легше обговорюватимуться нові підходи до
зближення, з’ясовуються деякі політичні непорозуміння, розв’язуються
небезпечні напруження. У будь-якому випадку досвід науки в організації
спільних форм роботи має незаперечну цінність.
4.2. Наука і цілісний розвиток людини
Першочерговим у розумінні природи науки є її вплив на саму людину, на
систему її інтересів, потреб і можливостей діяти при організації її існування
та її вдосконаленні. Наука не є чимось зовнішнім щодо сутності людини,
вона пов'язана з самою її сутністю. Останнє виражається насамперед у
потребах людини. Потреби людини дуже різноманітні. Нині прийнято
виділяти три типи базових потреб: життєві (біологічні), соціальні
(приналежність до певної групи) та пізнавальні. Остання група вихідних
потреб - це ідеальні потреби пізнання світу і свого місця в ньому, знання
сенсу і мети свого існування на землі, як шляхом привласнення існуючих
культурних цінностей, так і шляхом відкриття абсолютно нового, невідомого
для себе. попередні покоління. Пізнаючи реальність, людина прагне
зрозуміти правила і закономірності, яким підпорядковується світ.
Важливо відзначити, що потреба в знаннях не є похідною від біологічних і
соціальних потреб, а випливає з універсальної, властивої всьому живому
потреби в інформації. Потреба у визнанні є атрибутом життя. Якщо ми не
визнаємо прагнення до знання базовою потребою людини, то її нішу займуть
інші, допоміжні потреби, зокрема особливо агресивна воля до влади. «Поки
ми не визнаємо, — пише Г. Башлар, — що в глибині людської душі живе

16
прагнення до знання, яке розуміється як обов’язок, ми будемо прагнути
розчинити це бажання у волі Ніцше до влади».
Задовольняючи і розвиваючи потреби в знаннях, людина робить можливим її
всебічний, цілісний розвиток. Наука створює ідеальний світ, систему
ідеальних уявлень про світ, випереджаючи тим самим практичну дію. Отже,
наука характеризується рядом взаємодоповнюючих функцій у житті як
особистості, так і суспільства. У загальній оцінці ідеального світу світ знань
приділяє особливу увагу двом аспектам. Перш за все зазначається, що
залучення до наукової діяльності, залучення до сфери знань підвищує
загальну культуру людини. Як сказав А. Пуанкаре: «Людина не може
відмовитися від знання, не впавши, тому інтереси науки святі». Така оцінка
науки доповнюється її характеристиками як стратегічного ресурсу
суспільства. «Як показник національного багатства, - пише А. Б. Мігдал, -
виступають не запаси сировини чи виробничі показники, а кількість людей,
здатних до наукової творчості».
У розвитку науки втілилася насамперед еволюція мислення людини, її
інтелекту. Саме наука радикально сприяє формуванню та збагаченню
абстрактно-логічного мислення, роблячи його все більш витонченим. Проте
природа людини далеко не зводиться до її розумової діяльності.
Найважливішою характеристикою людського життя є його емоційно-
моральний аспект, ідеї якого втілені переважно в мистецтві. Відповідно,
взаємодія науки і мистецтва визначає, принаймні, цілісний розвиток
людської особистості її духовний світ.
Висновок
Причиною виникнення науки, рушійною силою науки є життя, жага до
життя, прагнення людини покращити умови життя. У своєму розвитку наука
пройшла шлях від емпіричного накопичення фактів до їх теоретичного
узагальнення і до прогнозування майбутніх змін об'єктів. На початковому
етапі теоретичних узагальнень є прикладна наука, прикладне дослідження,
прикладна наука. Прикладні науки є сполучною ланкою між базовими
знаннями та їх реалізацією в практиці життя, у техніці на благо життя.
Одночасно з розвитком науки зростали її функції та формувалася
багатофункціональність науки: 1) пізнавальна, 2) світоглядна, 3)
технологічна, 4) прогностична (прогностична), 5) виховна, 6) міжнародна, 7)
соціальна функції. Відповідно до цих функцій наука по-різному впливає на
суспільство, на кожну людину. Сила науки полягає в істинності наукового
знання. В основі науки наукове дослідження — наукова думка. Розвиток
науки і розвиток наукової думки — два взаємопов’язані і взаємозалежні
процеси. Думка, мислення є проявом інтелекту. Таким чином розвиток науки
неминуче розвиває мислення, інтелект, людський мозок і суспільство
неминуче вступить у стадію суспільства розуму! Це інтелектуальна функція
науки. Під впливом науки, наукової діяльності підвищується рівень інтелекту
не тільки в тих людей, які займаються наукою або вивчають науку, а й у всіх
громадян суспільства (держави). Зростання рівня інтелекту у людей, далеких
17
від наукових досліджень і досліджень, забезпечується впливом наукоємних
технічних систем, які створюються на основі наукових досягнень і які
використовуються цими людьми постійно, навіть у повсякденному житті.
Розвиток громадянина (для практичного використання) все нових і нових
технічних систем неминуче веде (хоче він того чи ні) до підвищення рівня
його інтелекту. Тільки тоді в державі можна провести демократичні реформи
і побудувати демократичну державу – коли середній рівень інтелекту
громадян цієї держави дорівнює або перевищує «демократичний
інтелектуальний мінімум» (рівень інтелекту, що відповідає демократичному
структура суспільства). Важко прямо виміряти середній рівень інтелекту
громадян. Але середній рівень інтелекту громадян (SUI) (менталітет людей)
можна оцінити за формулою: SUI = кількість громадян у штаті / кількість
копів у цій державі. Тобто чим більше ментів на душу населення, тим
нижчий менталітет людей і далі демократія!
Виділяють такі основні групи соціальних функцій науки: Світоглядна
функція. Розвиток і розвиток наукового світогляду, наукової картини світу,
вивчення ставлення людини до світу. Наука створює наукову картину світу,
представлену сукупністю знань про людину, суспільство, природу. Наукова
картина світу співвідноситься з філософським, міфологічним, релігійним
розумінням світу, вона постійно переоцінюється. Когнітивна функція. Він
виявляється у пізнанні людини, природи, суспільства, раціонально-
теоретичному осмисленні світу, вивченні його закономірностей, поясненні
різноманітних процесів і явищ, здійсненні прогностичних дій. Економічна
функція. Безпосередня продуктивна сила. Наука є вагомим фактором
економічного та культурного розвитку людини. Техніко-технологічна або
виробнича функція. Використовує нові форми організації, технології тощо
для створення нових. Ви експерт у цій темі? Додаткові функції науки:
Управлінська та регулююча функція. У результаті наукового дослідження
розроблено методологічні та ідейно-теоретичні засади управління та
регулювання суспільних процесів. Соціологи, науковці, менеджери,
економісти, політологи та психологи консультують працівників державного
апарату, надають інформацію управлінському та регуляторному процесу,
практичні рекомендації щодо вдосконалення організаційних структур,
ділових і службових відносин, підвищення ефективності управлінських
рішень. Традиційна або ідеологічно-наслідувальна функція. Забезпечує
зв’язок часів, збереження та успадкування наукових досягнень, наукової
пам’яті, спадкоємність поколінь вчених, передачу певних норм, ідеалів,
цінностей у сфері наукового виробництва, передачу дослідницьких традицій.
Майже ефективна функція. Він характеризує науку як трансформуючу
соціальну силу, здатну змінити всі сторони, сфери та відносини суспільства.
Ця функція інтегрує інші функції науки, здійснюється через виробничу,
практичну діяльність людей.

18
Список використаної літератури.
1. Нова філософська енциклопедія. 1-4 т. М.: Думка. 2001.
2. Новітній філософський словник. Мінськ. Інтерпрессервіс. 2001.
3. Карлів Н.В. Питання філософії. 1995. № 11. С.35-46.
4. Скачков Ю.В. Питання філософії. 1995. № 11. С.47-57.
5. Пуанкаре А. Про науку. М.: Наука, 1990.
6. Вернадський В.І. Праці по загальній історії науки. М.: Наука, 1988.
7. Вернадський В.І. Наукова думка як планетне явище. М.: Наука, 1991.
8. Хайдеггер М. Час і буття. М., 1993.
9. Мігдал А.Б. Пошуки істини. М., 1978.
10.Башляр Г. Новий раціоналізм. М., 1987

19