Навчально-методична карта

лекційного заняття № 3,4 з дисципліни соціологія

Тип лекції: тематична

Тема: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

План
1. Виникнення і розвиток соціології як окремої науки.
2. Соціологічна думка України.

Мета: визначити основні школи та концептуальні напрями соціології; з’ясувати роль О.Конта,
Г.Спенсера у становленні соціології; дати оцінку основним школам і напрям західної соціології, як
аналітична школа. Чиказька школа, німецька соціологічна школа. Розвивати активність, творчість,
самостійність студентів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності. сприяти
формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних якостей особистості.

Міждисциплінарні зв’язки:
- дисципліни, що забезпечують: людина і світ, історія, філософія правознавство.
- дисципліни, що забезпечуються: культурологія, економіка.

Література:
1. Городяненко В.Г.. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /
В.Г.Городяненко – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 560с.
2. Танчин І.З. Соціологія: Навчальний посібник. / І.З. Танчин – К.: «Знання», 2007. – 351с.
3. Піча В.М. Соціологія: Підручник / 3-тє вид., стереотипне. / В.М.Піча – Львів: «Новий Світ –
2000», 2007. – 280 с.
4. Соціологія: Навч. посібник для вузів. – 2-е вид.– К.: Лібра. 2002. – 256с.
5. Юрій М.Ф.Соціологія: Підручник для вузів. / М.Ф. Юрій – К.: Кондор, 2007. – 288с.
6. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. / [В.Є. Пилипенко, О.І. Вишняк, О.Д.Куценко
та ін.]– К.: Каравела, 2003. – 304 с.
7. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. – 2-е вид. / [В.Є. Пилипенко, І.М. Попова,
В.В.Танчер та ін.] – К.: ПЦ «Фоліант», 2007. – 451 с.
8. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. / [В.М.Піча, Ю.В.
Піча, Н.М. Хома та ін.] – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ – 2000», 2002. – 480 с.
9. Сасіна Л.О.Соціологія: Навчальний посібник. / Л.О. Сасіна, Н.А. Мажник – Х.: ВД
«ІНЖЕК», 2005. – 208 с.
10. Гіденс Е. Соціологія. Пер. з англ. / Е. Гіденс – К.: Основи, 1999.
11. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуски 1-6. / Н. Черниш. Львів: Кальварія,
1996.
12. Захарченко М.В. Історія соціології: Від античності до початку ХХ ст. / М.В. Захарченко, О.І.
Погорілий – К.: Либідь, 1993
13. Якуба О.О. Соціологія. Навч. посібник для студ. / О.О. Якуба – Харків: Константа, 1996
14. Макеєв С.О. Соціологія: Навч. посібник / С.О.Макеєв. – К.: «Українська енциклопедія» ім.
М.П.Бажана, 1999.
15. Старовойт І.С.Соціологія: курс лекцій: Навчальний посібник. / І.С. Старовойт. - Тернопіль:
Астон,1999.
16. Нестуля О.О. Соціологія: практикум. Модульний варіант: навч. посіб. / О.О. Нестуля, С.І.
Нестуля, С.Ж. Верезомська. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272с.
17. Піча В.М. Практикум з соціології. Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти. / В.М. Піча. – Львів: «Новий світ – 2000», 2007. – 368с.
1. Етапи становлення і розвитку соціології як науки
В античності існувало дві традиції по відношенню до суспільства:
суспільство природне (Арістотель) і суспільство штучне (Платон).
Передумови виникнення соціології почали формуватися ще у творах вчених
і мислителів стародавніх часів. Антична філософська думка, представлена
працями Платона, Арістотеля, Демокріта та ін. поклала початок вивченню
суспільства та його складових. Нових поштовхів розвитку соціальної думки
надали праці мислителів епохи Відродження (Е. Роттердамський, Т. Мор, Н.
Макіавеллі, М. Монтень), які створили модель суспільства, що нагадувала
громаду, де порядок і моральні засади регулювались волею Бога і традиціями.
Діячі епохи Просвітництва (Гельвецій, Дідро, Руссо, Вольтер, Віко) створили
механістичну, раціональну модель суспільства, в якій людина є незалежним
суб'єктом, поведінка якого залежить від власних вольових зусиль. У той же час
дослідження суспільства в період протосоціології суттєво відставало від розвитку
інших наук.
Виникнення соціології як самостійної науки було викликано потребами
переходу від традиційного до індустріального суспільства. Початковий етап її
становлення пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та
орієнтацією на перехід до позитивної науки.
Розвиток вітчизняної (російської та української) соціології відбувався під
впливом західноєвропейських соціологічних теорій але на теренах національного
соціокультурного простору.
У становленні і розвитку соціології як самостійної науки можна виділити
декілька етапів.
Початковий етап пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса.
Це етап глобальних концепцій розвитку суспільства. Орієнтація на перехід до
позитивної науки поєднувалася зі створенням загальних, певною мірою
абстрактних, теорій.
Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт
(1798-1857). Його часто називають батьком соціології, тому що саме він уперше
спробував застосувати для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на
спостереженні й експерименті. Він вважав, що соціологія, яку він спочатку
називав "соціальною фізикою", повинна запозичити з природничих наук
об'єктивність, перевірність, доказовість. Суспільство, за Контом, — складна
система відносин, цілісний організм, про окремі структурні елементи якого можна
судити тільки за співвідношенням із цілим.
Конт також вважав, що за допомогою соціології можна знайти ті приховані
закони, що керують усіма суспільствами.
У соціології англійського вченого Герберта Спенсера (1820-1903)
суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами
загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про
механізми самоорганізації спільного життя, людей, розробляє типологію
суспільств і т.ін.
Вихідним пунктом у соціології Карла Маркса (1818-1883) також був
позитивізм, Маркс створив матеріалістичне вчення про суспільство, відповідно до
якого визначальною силою в розвитку суспільства є спосіб виробництва
матеріальних благ. За Марксом, розвиток суспільства носить закономірний і
поступально прогресивний характер. Реалізуючи системний підхід до аналізу
суспільства, він створює теорію суспільно-економічної формації, що розкриває
взаємозв'язки між різними сторонами суспільства. Він вважав, що історична зміна
формацій відбувається шляхом вирішення протиріч, конфліктів.
Великий внесок в соціологію як наукову і навчальну дисципліни зробив
Еміль Дюркгейм (1858-1917) — засновник французької соціологічної школи. Він
прагнув насамперед до автономії соціології, відділенню її предмета від предмета
інших наук про суспільство, а також до пояснення всіх феноменів суспільного
життя винятково із соціологічних позицій.
Е. Дюркгейм вважав, що суспільство — це надіндивідуальне буття,
існування і закономірності якого не залежать від дій окремих індивідів.
Об'єднуючись у групи, люди відразу починають підкорятися правилам і нормам,
які він називав "колективною свідомістю". Кожна соціальна одиниця повинна
виконувати визначену функцію, необхідну для існування суспільства як цілого.
Вчення про суспільство Е. Дюркгейма лягло в основу багатьох сучасних
соціологічних теорій.
Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна
практично не досліджувалася. Нині у зв’язку з процесами державотворення та
національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції
вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізіції як
академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем,
пов’язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від
початків його історії до сьогодення.
Соціологія постала з епохи Просвітництва як системно-критична наука
соціального і зайняла проміжне місце між природничими та гуманітарними
науками. Термін «соціологія» запропонував 1839 року французький учений
Оґюст Конт, ще до того як у другій половині XIX ст. соціологія стала
самостійною університетською дисципліною.
Процес становлення соціологічної думки має свою давну історію. Одні
вчені вважають, що перші концепції соціології мали місце вже в античності і
звідси роблять висновки про її початок у ті часи, другі – що соціологія як наука
виникла в середині ХІХ століття і пов’язують її виникнення як науки з О. Контом,
Е. Дюркгеймом та ін., треті – називають ХХ століття. Як бачимо, одностайної
думки вчених немає, і кожен з цих поглядів має своє обґрунтування.

Етапи розвитку західної соціології

Гегель. Німецький мислитель зробив могутній поштовх у становленні
соціологічної думки. Він в центрі уваги поставив не абстрактні роздуми про
зв’язки, які існують між особою і суспільством, як це робили мислителі до нього,
а конкретно розкрив місце цієї особи в суспільстві і державі. Гегель приходить до
висновку, що держава – то є найвище благо, немає раціональних дій і свобод без
держави.
Огюстен Конт. Французький вчений називав соціологію «соціальною
фізикою», вважав її частиною природознавства. Соціологія, на його думку,
підкоряється законам природи. Однак, закони можуть змінюватися внаслідок
взаємодії індивідів.
 М.Спенсер. Вчений здійснив одну з перших спроб побудови цілісної
соціологічної системи. Велику увагу приділяв принципу соціальної еволюції
(тобто прогресивному розвитку суспільства шляхом його ускладнення й
удосконалення діяльності соціальних інститутів).
Все суспільство мислитель поділяв на два типи:
1. Військове, котре характеризується централізованим контролем і ієрархічною
системою влади, у ньому цінується дисципліна, а церква схожа на військову
організацію;
2. Індустріальне, котре характеризується перевагою промисловості і торгівлі,
з'являється політична воля, стає більш гнучкою соціальна організація,
відбувається поділ праці.

2. Соціологія в Україні
Історія зберегла до нашого часу кілька цікавих документів – пам’яток
соціальної думки Київської Русі: «Повчання Володимира Мономаха», «Слово
Даниїла Заточника», «Слово о полку Ігоревім» тощо. «Повчання Володимира
Мономаха», наприклад, викладає правила суспільної моралі, пропагує ідею
правосуддя великого князя. Володимир вимагає від своїх синів завжди
дотримуватися норм законодавства, справедливості та правосуддя. На жаль,
подальший розвиток давньоруської держави був перерваний монголо-татарською
навалою та роздрібленістю князівств. Але народ зберіг традиції соціальної думки
Київської Русі.
Важливий внесок у розвиток соціальної думки в Україні в ХVII – ХVIII ст.
зробила Києво-Могилянська академія. Викладачі та випускники цього
навчального закладу відіграли значну роль у становленні вітчизняної культури.
Вершиною розвитку просвітництва й гуманістичних традицій академії стала
соціальна філософія видатного мислителя, поета, мандрівного філософа й
просвітника Г. С. Сковороди (1722 – 1794). У своїх філософських працях він
підкреслював проблему справедливої рівності людей, права кожної особи на
свободу та щастя.
Соціологія для М. Грушевського була не просто захопленням, він заснував
у 1919 р. у Відні соціологічний інститут.
У 80-ті роки ХІХ ст. у Женеві виник гурток українських вчених. Його
представники друкували роботи із соціології в журналі "Громада". Створення
цього гуртка сьогодні прийнято вважати першим кроком у формуванні
української соціології.
Характерні риси української соціології:
1. Зазнала сильного впливу західних соціологів (особливо О.Конта, Г.Спенсера,
К.Маркса та ін.).
2. Тісно пов’язана із суспільно-політичними проблемами, завданнями
утвердження національної державності, боротьбою за незалежність і
національно-культурне відродження.
3. Виділення соціології із суспільно-політичної публіцистики (першими
українськими соціологами стали суспільні діячі, а не вчені).
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. свої оригінальні вчення про
суспільство пропонували С.Подолинський, М.Драгоманов, М.Ковалевський,
І.Франко, В.Липинський та ін.
 У 20-ті роки ХХ ст. українська соціологія проходить процес
інституалізації: створюються соціологічні навчальні і наукові заклади,
здійснюються теоретичні і прикладні дослідження; видаються наукові праці.
У 30-і роки ХХ ст. соціологія була знищена як наука. Складові
марксистської соціології (теорії формацій, класів і т.д.) стали розглядати в рамках
філософської науки, на абстрактно-теоретичному рівні. На конкретне вивчення
процесів, явищ соціального життя була накладена заборона. Соціальна міфологія
була зведена в ранг науки, а реальна наука проголошена «буржуазною
лженаукою».
Наприкінці 50-х – початку 60-х років ХХ ст. соціологія усе ще не
визнавалася як наука і багато вчених розглядали її як частину філософського
вчення, соціологічні дослідження часто відігравали обслуговуючу роль,
ілюструючи досягнення соціального розвитку країни. Однак у цей час стали
виявлятися і позитивні тенденції. Виникають спеціалізовані соціологічні заклади.
Нашу країну відвідують закордонні соціологи і філософи. З заходу ввозиться нова
соціологічна фразеологія. Проводяться соціологічні дослідження різних
тематичних напрямків (наприклад, умови життя, залежність способу життя від
соціально-побутових і соціально-демографічних факторів; методики планування
на різних промислових підприємствах республіки; соціальні проблеми шлюбу і
родини і т.д.).
Наприкінці 60-х – середині 80-х років ХХ ст. відбувається повернення до
ідеології, що існувала до "відлиги". Критикуються роботи соціологів, з’являються
обвинувачення щодо спеціалізованих соціологічних установ.
Наприкінці 80-х років ХХ ст. соціологія знову стала самостійною наукою.
У цей час формується безліч різних соціологічних установ. Українські вчені
проводять соціологічні дослідження в таких сферах:
1. Вивчення соціальних проблем, соціальної структури, профорієнтації молоді
(С.Макеєв, В.Черноволенко).
2. Вплив ЗМІ на самовизначення молоді (Е.Головаха, В.Осовський).
3. Використання математичних методів у соціологічних дослідженнях
(А.Горбачик, В.Максименко).
4. Вивчення історії соціології (А.Ручка, В.Танчер).
5. Соціологія утворення, проблеми вищої школи (В.Бакіров, В.Волович,
О.Якуба).
6. Етносоціологія (Т.Рудницька, М.Шульга).
7. Соціологія підприємництва (В.Ворона, В.Пилипенко).
На початку ХХІ ст. українська соціологія продовжує розвиватися як наука.
Дуже важливу роль в цьому процесі відіграв указ Президента України від 25
квітня 2001 року "Про розвиток соціологічної науки в Україні". Цей указ
передбачає:
1) державні наукові програми в області соціології;
2) створення банку соціологічних даних;
3) розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, в
установах, навчальних закладах.