Лекція

з філософських та соціологічних основ військово-професійної діяльності

Змістовий модуль 5. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

Заняття № 1 ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

План:
1. Формування концепції людини в історії філософії. Природа і суть
людини.
2. Особистість як умова реалізації людини в системі соціальних відносин.

Навчальна та виховні цілі:

- висвітлити в якому сенсі буття людини проблематичне;
- показати ієрархічну будову сутнісних проявів людини;
- розкрити співвідношення понять "людина - індивід - особа - особистість
- індивідуальність";
- окреслити найперших цінностей людського буття;
- виділити основні виявлення свободи людини;
сприяти формуванню вмінь:
- використовувати ієрархічну будову основних складових людського
способу буття для самооцінки та оцінки реальних процесів життя;
- пояснювати позитивні та негативні сторони незавершеності
людського буття;
- проводити зв'язки між поняттями "людина - індивід - особа -
особистість - індивідуальність";
- самостійно використовувати окреслення основних проявів свободи
для пояснення складних ситуацій людської діяльності.
- які перспективи відкриває людині усвідомлення нею
проблематичності людського буття;
сприяти розумінню:
- як поєднуються між собою сутнісні сили людини та основні складові
людського способу буття;
- важливість аналізу послідовності основних понять, що позначають
якості і прояви людини.

Література:
Обов’язкова:
1. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка,
етика, естетика, релігієзнавство. Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. та доп. –
К.: Центр навчальної літ-ри, Інкос, 2006. – Змістовий модуль 12. С. 480 –
508.
2. Філософія. [Текст]: Навчальній посібник / О.В Гегечкорі, Л.П .Непіпенко,
С.С. Семенов, Ю.В Соколовська,, Р.В. Васильченко та ін; за заг. ред.
О.В Гегечкорі. – Харків: НАНГУ, 2019. – С. 172 – 182.
3. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П.,
Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін.; За ред. Надольного І.Ф. - К.: Вікар, 2002.
- С. 371 – 388, 449 – 463.

Додаткова:
1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс
лекцій. - К.: Генеза, 1996. – С. 174 – 179, 199 - 220.
2. Крапивенский С.Э. Общий курс философии: Учебник для студентов и
аспирантов нефилософских специальностей. – Волгоград: Изд-во
Волгоградского гос. ун-та, 1999. – С. 243 – 249, 450 – 468.
3. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для
студентів вищих закладів освіти І-ІV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”;
Львів: “Новий світ - 2000”, 2001. – С. 277 – 301, 379 – 386, 389 – 393.
4. Сухина В.Ф., Кислюк К.В. Практикум по философии. – Харьков: «Фолио»,
2001. – С. 261 – 287.
5. Філософія: Підручник / З а заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.Г.,
Рибалка В.К. – Харків: Консул, 2001. – С. 304 – 325, 470 – 487, 549 - 569, 588
- 601.
6. Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / В.Г. Табачковський,
М.О. Булатов, Н.В. Хамытов та ын. – К.: Либыдь, 2003. – 432 с.
7. Философия: Учебник для Вузов. - Ростов н/Д.: Феникс, 1995. – С. 212 – 304,
343 - 388.
8. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. - Ростов н/Д.:
«Феникс», 2001. – С. 190 – 228, 332 – 374.
9. Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад: Навч. посібник.
– К.: «Кондор», 2003. – C. 167 - 184.
 ПИТАННЯ 1 Формування концепції людини в історії філософії.
Природа і суть людини

Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в

сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.
Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне
вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської
індивідуальності.
Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому
значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. У
такому сенсі він вживається й нами.

ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ ЛЮДИНИ

 Філософія Давньої Індії. Людина - частина світової душі, а
людське життя - певні форма нескінченного ланцюга перероджень.
 Давньогрецька філософія. Спочатку людина мислилась як
частина Космосу, як мікрокосм, що був відображенням макрокосмосу (частина
Космосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм.
Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.
Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у
діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа (людина -
головна дійову особа буття, «мірило усіх речей».
Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча
душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як
ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика
людини, її призначення і соціальний статус.
Давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384-322 рр. до н. е.)
вбачав в людині соціальну, політичну істоту, що розкриває й реалізує свою
природу лише в державі. Аристотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки
людини і її розум, і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», —
зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними
характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.
 Середньовічна філософія. Людина - частина світового
порядку, встановленого Богом, єдність божественної і людської природи, яка
знаходила свій вияв в образі Христа.
А. Блаженний - людина є протилежністю незалежних душі й тіла, але
тільки душа робить людину людиною. Вона є її іманентною субстанцією.
Ф. Аквінський (1225/1226-1274 рр.). людина має божественну сутність,
перебуває між світом тварин і світом ангелів, їй притаманні органічна єдність
душі та тіла. Душа — нематеріальна субстанція, але вона виявна тільки в тілі.
У цілому філософська культура християнства, відкривши внутрішній
духовний світ людини, зробила крок вперед в осягненні людини порівняно з
античною філософською класикою.
 Філософія Нового часу проблему людини вирішує не в
містичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджуючи її природний
потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філософії органічно притаманний гуманізм
і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її
безмежні можливості.
У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона
силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну
продуктивну спроможність.
Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну
машину (Р. Декарт, Ж.-О. Ламетрі, П.-А. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій).
Людський організм (на який впливає свідомість і відчуває на собі зворотний
вплив) — це самостійна заводна машина на зразок годинникового механізму.
Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є
тлумачення людини як продукту природи, цілком детермінованої її законами.
За словами П. Гольбаха, вона «не може — навіть подумки — вийти з природи».
  У німецькій класичній філософії проблема людини
перебувала у центрі філософських пошуків
Родоначальник німецької класичної філософії І. Кант вважав питання
«що таке людина?» головним питанням філософії, а саму людину —
«найголовнішим предметом у світі». І. Кант підкреслював моральний характер
природи людини.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр.) вважав її духовною
істотою, продуктом світового розуму. Особа, зазначив він, на відміну від
індивіда, починається тільки з усвідомлення себе як істоти «нескінченної,
загальної і вільної».
На думку німецького філософа Йоганна Готліба Фіхте (1762-1814 рр.)
головна ознака людини полягає в її діяльності.
Німецький філософ-матеріаліст і атеїст Людвіг Фейєрбах (1804-
1872 рр.) вбачав у людині природну біологічну істоту. Основа її моральності в
прагненні до щастя, яке можна досягти за допомогою “релігії любові” (людського
єднання, взаємозв’язку Я і Ти).
 Засновник наукового комунізму, діалектичного та
історичного матеріалізму Карл Маркс (1818-1883 рр.) наполягав, що “суть
людини не абстракт, властивий окремому індивіду”. У своїй дійсності людина є
“сукупністю суспільних відносин”.
 Лише сучасна філософська думка з її прагненням
наблизитися до окремо взятої живої людини, відкрити внутрішній світ людини,
надає духовності необхідної оцінки.
З. Фрейд показав глибоку діалектику соціального і біологічного
(природного) в людині, розкрив силу біологічних бажань, їхню відносну
самостійність, можливість «перемикати» власну енергію як на суспільне
корисну працю, так і входити в конфлікт із соціальним, з нормами культури і,
за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за їхнього гальмування
(приглушення) бути джерелом неврозів.
 Він показав, що розум — найцінніша і найлюдськіша властивість людини
— сам піддається змінному впливу пристрастей, і тільки їх розуміння може
звільнити розум і забезпечити нормальну працю.

Двоїстість, суперечливість людської природи формує її цілісність через

єдність внутрішнього душевного життя. Цей складний синтезуючий процес у
поєднанні з активною зовнішньою свідомою діяльністю і формує людину. Без
нього, за словами російського релігійного філософа Миколи Бердяєва (1874-
1948 рр.), вона була б лише поєднанням окремих шматків і уламків. Внаслідок
цього творчого акту долається тваринна природа людини, реально зростає її
свідомість, формується її невід'ємний атрибут — духовність. Тим самим він
вбачав в людині духовну істоту, сутність та глибина якої обумовлюється рівнем її
свободи.
У новітній філософії з'являється ще одна важлива риса у тлумаченні
специфічних особливостей людської природи — її здатність до
трансцендентування. Тільки людина має здатність піднятися над собою,
ідеально відмовитись від своєї емпіричної природи і, піднявшись над нею,
аналізувати, оцінювати її. Тільки духовне начало в ній є те щось, що властиве
самій лише людині і що визначає її справжню своєрідність. Такі погляди
поділяли М. Гайдеггер, М. Бердяєв, В. Соловйов, С. Франк, Е. Фромм,
М. Шелер, Ж.-П. Сартр та багато інших філософів.

Таким чином, над проблемою сутності людини працювали фактично

всі філософи. І якщо спробувати систематизувати зазначені підходи, то
сукупним результатом саме й буде визначення людини в її найбільш
загальних характеристиках.
 НЕВІД'ЄМНІ ОЗНАКИ ЛЮДСЬКОГО
Вони взаємопов'язані й характеризують людину як складну діяльну
цілісність, що своєрідно поєднує свої складові. Аналізувати таку цілісність
можна тільки через осмислення всієї повноти її сутнісних форм та умов
існування.
1. Наявність розуму (ця концепція найпоширеніша
і досить стійка. Від Аристотеля до І. Канта, від Г. Гегеля і К. Поппера вона
майже не зазнала суттєвих змін);
2. соціальність (людина є істотою, буття якої через
необхідність (потреба добування їжі, захисту і відтворення собі подібних,
набуття власне людських якостей) пов'язане з соціальною організацією);
3. цілеспрямована діяльність (людина є істотою,
що свідомо творить. Тварина діє завдяки властивій їй структурі інстинктів,
а людина реалізує себе через цілеспрямовану діяльність із створення
необхідних умов для задоволення її біологічних, соціальних і духовних
потреб передусім створенням знарядь праці);
4. здатність творити символи, насамперед слово
(завдяки слову людина спілкується, полегшує і поліпшує процес суспільної
діяльності — трудової, соціальної, політичної, духовної);
5. духовність як міра якісності особи, її людськості
(те, що надає людині неповторної унікальності з-поміж усього живого на
планеті; те, що властиве тільки їй. Ця визначальна якість є не зовнішньо
сформованим феноменом, а надбанням активності самої людини,
самоспрямованої на задоволення своїх внутрішніх природних потреб).

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ЛЮДИНИ:

 природна істота
 соціальна (суспільна) істота
 мисляча (духовна) істота
 діяльна істота
 предметна істота.
 ЛЮДИНА ЄДНІСТЬ

природного
соціального
являється
через духовного

діяльність спілкування
 БІОЛОГІЧНОГО ПСИХІЧНОГО
(анатомо-фізіологічні задатки, (почуття, уява, пам’ять, мислення,
тип нервової системи, статеві воля, характер і т. д.)
та вікові особливості і т. д.)

ЛЮДИНА
є єдністю трьох
складових

СОЦІАЛЬНОГО
(світогляд, ціннісні настанови,
моральні риси, знання і вміння та ін.)
 ВКЛЮЧЕННЯ ЛЮДИНИ В ОПАНУВАННЯ ЛЮДСЬКИМИ
СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ СПОСОБАМИ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРОЦЕСИ

ВИВЕДЕННЯ ЛЮДСЬКОГО
ВМІННЯ САМОСТІЙНОГО
МИСЛЕННЯ НА РІВЕНЬ
ОСМИСЛЕННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ
ТВОРЕННЯ ДУХОВНОГО
СИТУАЦІЙ ЖИТТЯ
УНІВЕРСУМУ

Складено за: О. Гук. Проблема цілісності людського буття у філософії О. Кульчицького // Практична філософія. –
2005. - № 2. – С. 45.
КОНЦЕПЦІЇ СМИСЛУ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
ГЕДОНІЗМ
Жити - значить насолоджуватись

АСКЕТИЗМ
Життя – зречення від світу, умертвіння плоті заради спокутування гріхів

УТИЛІТАРИЗМ
Жити – значить з усього здобувати вигоду

ЕВДЕМОНІЗМ
Життя – прагнення до щастя як справжнього призначення людини

ЕТИКА ОБОВ’ЯЗКУ
Життя – це саможертовність, альтруїзм заради служіння ідеалу

ПРАГМАТИЗМ
Мета життя виправдовує будь-які засоби її досягнення
 ПИТАННЯ 2 Особистість як умова реалізації людини в системі
соціальних відносин

ОСОБИСТІСТЬ – стійкий комплекс якостей та властивостей індивіда,

набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних
соціальних груп, до яких цей індивід належить, до життєдіяльності яких
включений.

Людина стає особистістю, лише виявляючи себе в ролі суб’єкта

життєвої активності та завдяки соціалізуючому впливу суспільства, навчання
і виховання. Звідси самосвідомість та духовний світ особистості не можуть
існувати поза певною системою суспільних відношень.
Індивід – це людина як окремий представник людського роду, що має вроджені
природні властивості, тілесне буття людини. Індивід означає тільки те, що його
батько та мати – люди. (Окрема тваринна істота - особина)

Суб’єкт – це людина як носій предметно-практичної діяльності, розпорядник

своїх фізичних, психічних та духовних сил

Особистість – це людина як представник суспільства, що вільно та

відповідально визначає свою позицію серед інших

Індивідуальність - це людина як унікальна, самобутня особистість, що

реалізує себе в творчій діяльності

Універсум – це вища ступінь духовного розвитку людини, яка усвідомлює

своє буття і місце у світі
 ОНТОГЕНЕТИЧНИЙ ЧАС ЛЮДИНИ

 Спочатку людина являється як індивід

 На його матеріальній основі формується свідомість, людина стає
суб’єктом
 Ядро особистості, самосвідомість формується вже на ґрунті
свідомості
 У процесі подальшого розвитку особистості людина набуває
свою індивідуальність

ЗМІСТОВНИЙ АСПЕКТ
За змістом ці поняття заходяться у відношенні включення, при цьому
найменшим за змістом є поняття «індивід», а найбільшим - поняття
«індивідуальність».
Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність –
відстоюють
 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА
ОСОБИСТОСТІ

СОЦІАЛЬНИЙ СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВА-

СТАТУС РОЛЬ НІСТЬ

Місце людини у Образ поведінки, Потреби, інтереси,

системі схвалений погляди, ідеали,
суспільних нормативно і мотиви поведінки
відносин такий, що
відповідає
соціальному
статусу
 ПОНЯТТЯ РЯДОВОЇ, ІСТОРИЧНОЇ ТА ВИДАТНОЇ
ОСОБИСТОСТІ
З точки зору суспільного визнання особистості, яке в свою чергу має
суперечливий, історично зумовлений характер, соціальна філософія поділяє
особистості різного соціального типу, психологічного складу, характеру,
темпераменту тощо на три відносно самостійні категорії: рядову, історичну,
видатну особистість.
► Більшість людей - рядові особистості, представники народної маси.
Скільки на землі дорослих, нормальних людей - стільки й особистостей.
► Історична особистість - це людина, що залишила певний слід в
історії життя народу, держави, людства.
- Як правило, це державні чи громадські діячі, політики, що
очолюють певні суспільні рухи.
- Діяльність історичної особистості може мати як позитивний,
так і негативний характер, завдяки чому вона залишає про себе як
світлу, так і ганебну пам'ять. Наприклад, Гітлер очолив похід
«вищої раси» на схід, керував масовим знищенням народів,
санкціонував масові страти - творив історичне зло. Людство хотіло б
забути про цю особистість. Але історична пам'ять зберігає і добре,
світле, справедливе, і ганебне, потворне, зле. Всі історичні події
творяться людьми - особистостями, яких соціальна філософія й
історична наука позначають поняттям «історична особистість».
► Видатна особистість своїми вчинками, творчістю, практичними
справами здобула історично-позитивну суспільну оцінку, прискорила
прогресивний рух об'єктивного суспільно-історичного процесу.
Вона присвятила життя служінню загальнолюдським (народним,
національним) пріоритетам, боротьбі за справедливість, волю й щастя
народу.
 ПРИЧИНИ ВІДЧУЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
від суспільства

ВІДЧУЖЕННЯ – це соціальний процес, у

наслідок якого діяльність людини разом з її
результатами перетворюється на самостійну
силу, що панує над нею і ворожа їй.
Людина перетворюється на
знаряддя чужих цілей.
тотальне розповсюдження соціальна нерівність та
приватної власності експлуатація

роботизація і комп’ютеризація абсолютизація духовних сил

виробництва людини

всевладдя бюрократії