Лекція №2. Філософія як теорія.

1. Філософія як теоретичне знання.

2. Філософія і наука.
3. Походження філософії.

Література:
Першоджерела:
Вернадський В. Про науковий світогляд. Філософія науки. Навчальний
посібник. 2-е вид., виправлене та доповнене у двох частинах. Частина 2.
Хрестоматійні матеріали / Сторожук С.В., Гоян І.М., Данилова Т.В.,
Матвієнко І.С. Івано-Франківськ, 2018. С.279–290.
Мамардашвили М.К. Наука и культура. Філософія науки. Навчальний
посібник. 2-ге вид., виправлене та доповнене у двох частинах. Частина 2.
Хрестоматійні матеріали / Сторожук С.В., Гоян І.М., Данилова Т.В.,
Матвієнко І.С. Івано-Франківськ, 2018. С.114–133.
Мамардашвили М.К. Наука и ценности – бесконечное и конечное.
Філософія науки. Навчальний посібник. 2-е вид., виправлене та доповнене у
двох частинах. Частина 2. Хрестоматійні матеріали / Сторожук С.В., Гоян
І.М., Данилова Т.В., Матвієнко І.С. Івано-Франківськ, 2018. С.110–114.
Рассел Б. Людське пізнання. Його сфера та межі. Філософія:
хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / За ред. Л. Губерського.
К.: Знання, 2009. С. 321-333.
Уайтхед А.Н. Наука и философия // Избранные работы по философии.
М., 1990. С. 540-560.
Ясперс К. Современная наука. Філософія науки. Навчальний посібник.
2-е вид., виправлене та доповнене у двох частинах. Частина 2. Хрестоматійні
матеріали / Сторожук С.В., Гоян І.М., Данилова Т.В., Матвієнко І.С. Івано-
Франківськ, 2018. С. 239–246.

Підручники та навчальні посібники:

Данильян О. Г. Філософія : підручник / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань.
Харків: Право, 2015. 432 с.
Петрушенко В. Л. Філософія: навч. посібник / В. Л. Петрушенко. Львів:
Новий світ-2000, 2012. 647 с.
Філософія: Підручник / В.С. Бліхар, М.М. Цимбалюк, Н.В. Гайворонюк,
В.В. Левкулич, Б.Б. Шандра, В.Ю. Свищо. Вид. 2-е, перероб. та доп.
Ужгород: вид-во УжНУ «Говерла», 2021. 440 с.
 Філософія: підручник / М. Фюрст, Ю. Тринкс ; пер. з нім. В.
Кебуладзе. Вид. 2-е. Київ: Дух і Літера, 2019. 536 с.
Філософія: підручник / редкол.: Є. Р. Борінштейн та ін. Одеса:
Університет Ушинського, 2021. 504 с.
Філософія: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та
ін. Київ: Либідь, 2001. 408 с.
Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф.Надольного. 8-те вид., випр. і доп.
Київ: Либідь, 2011.

Крім того, що філософія є світоглядом, вона ще є системою

теоретичних знань про фундаментальні закони природи, соціального світу,
духовної культури і людини.
Філософія має багато спільного з наукою. Але вона не є наукою у
суворому розумінні цього слова. З наукою її об'єднує те, що вона також
шукає істину і вдається до використання раціональних понять, вибудовує
логічні зв'язки між ними. Але наука прагне експериментально підтвердити
свої здобутки (особливо це стосується природничих наук). Доводи філософії,
найчастіше, не можуть бути експериментально перевіренними. У науці поява
нової теорії найчастіше змушує відмовитися від попередньої. Поява нового
філософського вчення не скасовує тих, що були до цього. Причина цього
полягає у тому, що філософія ставить світоглядні, вічні питання, відповідь на
які кожна епоха робить свої. Платон сьогодні є необхідним і цінним, як і дві
тисячі років тому. Філософські ідеї живуть протягом тисячоліть.

Філософія з її багатим методологічним і евристичним потенціалом

сприяє пошуку й обґрунтуванню нових парадигм науково-природничих
досліджень, формуванню інноваційного типу раціональності.

Німецький філософ XIX ст. Ф.-В. Шеллінг (1775-1854) писав: "Ідея

філософії сама є результатом філософії, яка, як нескінченна наука, водночас є
наукою про саму себе".
 Інший німецький філософ Вільгельм Дільтей (1833-1911), вказував, що
філософія з'являється тоді, коли світогляд підноситься до раціонального
цілого, "заявляє претензію на загальнозначимість".
Англійський філософ ХХ ст. Бертран Рассел (1872-1970) зауважував:
«Подібно до теології філософія містить розмисли щодо предметів, точне
значення яких поки що не досягнуте і не піддається доведенню; проте
подібно до науки вона апелює скоріше до людського розуму, ніж до
авторитету...".
Філософія відрізняється своєю специфічною мовою Мова філософії
– це мова філософських категорій. Вона відрізняється від мови науки, де всі
поняття мають фіксоване значення, їм прагнуть надати однозначний
сенс. Філософія прагне до загальноприйнятої мови. Одночасно з цим кожен
великий філософ створює свою мову. За цими ознаками філософія близька до
мистецтва. Як не можна переплутати стилі Рембрандта і Пікассо, або У.
Шекспіра і Т.Г. Шевченка, так само відрізняються стилі філософствування
Платона, Аристотеля, Канта чи Гегеля.
Культура виступає у матеріальних і духовних формах. Якщо ми маємо
за мету зрозуміти культуру як концентровану духовну діяльність, виражену у
думці – це й буде філософія. У філософії немає іншого способу заявити про
себе, як через слово, через поняття. Наука теж оперує
поняттями. Відмінність філософії від будь якої науки полягає у тому, що
кожна з наук має свою, строго локалізовану область дослідження: хімія -
молекули, біологія - життя, соціологія - суспільство, психологія - внутрішній
психічний світ людини. Відповідно, складається мова конкретних наук, за
допомогою якої можна найбільш точно пояснити той, або інший фрагмент
світу. Предметом філософії є світ як ціле, універсум, узятий в єдності всіх
його зв'язків і відносин.

Типовою ознакою філософії є її універсальність. Філософія

акумулює здобутки і питання вселюдського досвіду, що втілюється у
найзагальніших законах і категоріях філософської культури. Філософія є не
лише однією з форм духовної культури, вона уособлює дух цієї культури, є її
квінтесенцією.
Філософія і наука мають спільні риси.
– І філософія, і наука базуються на раціональному знанні, логіці,
намагаються доводити свої положення
– Філософія і наука мають деякі загальні методи дослідження світу,
соціумі та людини: спостереження, узагальнення, аналіз, синтез, отримання
загальних закономірностей з одиничних фактів.

Основними функціями філософії, поряд з світоглядною, є

методологічна і аксіологічна. Філософія як методологія виступає в якості
найбільш загального методу дослідження всіх речей і процесів. Філософське
вчення, що ставить собі завдання осягнути цей світ в його русі та розвитку,
називається діалектикою.
Суть аксіологічної функції філософії полягає у тому, що філософія
виступає в якості теорії цінностей в її найбільш загальному, синтетичному
вигляді. Прагнучи знайти відповіді на вічні питання людського буття, вона
задає абсолютну шкалу цінностей.
Крім іншого, філософія має рефлективну функцію. Рефлексія – це
унікальна здатність людини сприймати себе як мислячу особистість, думати
про свої думки, внаслідок чого людська свідомість постає як самосвідомість.
Переклад слова «філософія» як любов до мудрості є не зовсім точним. Більш
правильно було б говорити про «любові до Софії», під якою Платон мав на
увазі не те, що може придбати людський розум, а щось «велике, що личить
лише божеству» – об'єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного
світу. Людина через свою природжену смертність та пізнавальну слабкість не
може, на думку Платона, по-справжньому злитися з «Софією». Вона може
тільки любити її, шанобливо і на відстані. Саме такий зміст вкладав Платон у
термін «філософія». Звідси більш адекватно було б перевести його як «любов
до істини». Філософія, спочатку мислилася не як просте зібрання істин, а як
прагнення до істини. Це – такий ідеальний настрій душі, що здатен привести
до гармонійної рівноваги як внутрішнє психічне життя людини, так і складні
взаємини людини зі світом. Філософія – це нібито індикатор істини, який
знаходиться у душі людини і не дає їй схилитися перед приватним знаннями,
нагадуючи про необхідність узгоджувати свої дії і думки з більш глибокими
істинами про себе і світ. Незважаючи на видозміни розуміння предмету
філософії з плином часу, вона завжди залишалась особливим типом
мислення, що характеризується відсутністю прагнень до утилітарно-
прагматичних цілей, не ототожнює себе з користю, але забезпечує той
особливий настрій душі людини, що дозволяє проникати в істинний сенс
речей.
Серед філософських напрямків виділяється один, який називається
«раціоналізмом». Раціоналізм, зазвичай порівнюють з ірраціоналізмом і
теософією. У чому відмінність між ними? Якщо сказати коротко, то суть
даного напрямку зводиться до того, що філософію прагнуть підвести під
визначення суворої науки, такий, скажімо, як математика. Наукою ж в її
найбільш загальному сенсі називають такий спосіб пізнання світу, який,
спираючись на дані досвіду або експерименту, оперує з поняттями,
судженнями і висновками, намагається на підставі деяких істинних суджень
будувати інші судження, істинність яких підтверджується вже не
експериментально, а чисто логічним шляхом.

У центрі уваги видатних філософів перебували основні, незмінні за

своєю суттю філософські питання - істина, добро, сутність людини,
прекрасне тощо. Кожне філософське вчення було концентрованим
відображенням свого часу - "епохою, яка осягнена думкою" (Гегель).
 Філософія і наука опікуються одними і тими ж проблемами -
пошуком правильної відповіді на нагальні питання, що постають перед
людським розумом, тобто – істини.
Наприклад, знання про рух може виступати:
– у побутовій формі (механічне переміщення тіл у просторі);
– у науковій формі (рух світла, обмін речей у живому організмі, рух
електронів),
– у філософській формі (рух, простір і час як невід'ємні властивості
матерії) .
Кожен об'єкт зовнішнього світу пов'язаний з іншими об'єктами
безліччю зв'язків. Ці зв'язки можуть бути як важливими, суттєвими,
необхідними, так і випадковими, несуттєвими, малозначними. Важливо
представити явище, що розглядається, в його загальних і необхідних
зв'язках, уявити його конкретно. Філософія намагається розшукати саме такі
загальні та необхідні зв'язки.
Виникає питання: що, значить, мислити абстрактно, і що, значить,
мислити конкретно? Мислити абстрактно – означає, мислити обмежено,
випускаючи з поля зору якісь властивості або визначення об'єкта. Мислити
конкретно – означає, мислити об'єкт у всій повноті якостей або
визначень. Таким чином, торкаючись якогось фрагменту світу, будь-яка
наука розглядає його неповно, а значить ця наука є абстрактною наукою. І
лише філософія є насправді конкретною наукою. Проте, щоб бути такою,
філософії необхідно мати особливий набір термінів, або понять, мати свою
мову, яка максимально повно показувала б максимально повноту і
необхідність зв'язків між об'єктами зовнішнього світу.
Філософії відіграє визначну роль у культурі. Вона торкається певних
суттєвих рис у точках дотику з релігією, наукою, мораллю та інших сфер
духовної діяльності людини. Але вона не просто аналізує ці зв’язки, а
поєднує їх, виконуючи певний смисловий синтез. Філософія служить
своєрідним дзеркалом, в якому кожна з сфер може побачити свою цілісність і
свою неповноту. Тим самим філософія служить способом реалізації
цілісності культури, одночасно піднімаючись над нею і виступаючи її
самосвідомістю.
Філософія виникає там, де з'являються вільні, такі, що самостійно
мислять, особистості. У цьому виявляється її критично-рефлексивна
здатність, її спрямованість на послідовну перевірку будь яких суджень,
вірувань і сподівань. Філософія завжди шукає перші причини і начала
сущого. Вона намагається прокласти шлях до глобального синтезу
попередньо набутого знання, об'єднати розрізнені частини в єдине ціле. Для
того, щоб здійснювався такий синтез, знання про окремі частини світу вже
повинні бути. Тобто, філософія навряд чи може бути доступна незрілому
розуму. Звертанню до філософії повинна передувати попередня робота по
накопиченню часткових знань про одиничні речі. Коли така попередня
робота проведена, настає час синтезу, тобто, – саме філософії.

Філософія є водночас історією філософії, тобто історією

постановки, осмислення і розв'язання основних філософських проблем.
Вона є теоретичною реконструкцією і критичним осмисленням знань, яке
накопичили різні філософські школи
Виникнення філософії зазвичай відносять до середини 1 тис. до н. е.
Перші зачатки філософії з'явилися майже одночасно в Індії, Китаї та
Стародавньої Греції. Філософії передував міфологічний світогляд. Він був
історично першою формою суспільної свідомості, що панувала при родовому
ладі та у ранніх цивілізаціях. Міфологія є безпосередньо-чуттєвим
сприйняттям людиною дійсності, природи і людських відносин, яке отримує
відображення у сукупності образних уявлень. Саме з міфології поступово
виокремлюються такі форми суспільної свідомості як релігія, мораль,
мистецтво, наука. Міфологічний образ не можна розглядати як мислене
відображення чогось реально існючого. Для древньої людини думка була
такою ж реальністю, як предмети навколишнього світу. Нерозчленованість
форм життєдіяльності породжувала таку ж нерозчленованим мислення.
Людина первісного роду не відокремлював себе від колективу і від природи,
що її оточувала. Вона не був особистістю, вона була розчинена природному
н суспільному світі, що її оточували. Для неї не існувало відмінності між
ідеальним і реальним світами. Породження свідомості, фантазії були
поєднувались з реальними предметами зовнішнього світу, сприймалися як
продукти одного ряду. Основна функція міфу – не тільки давати певні
пояснення явищам природи, а виступати у ролі соціально-практичний
регулятора відносин між людиною і світом. Наскальні малюнки – це не
стільки первісний живопис, скільки конкретний внесок одного з членів
племені в успіх майбутнього полювання.
Поступовий розвиток форм діяльності приводив до ускладнення
міфу. Передумовою виокремлення з міфу інших форм суспільної свідомості,
– таких як, мораль, релігія, мистецтво, наука, – було ускладнення праці та
зміна її характеру. Поки людина брала потрібний їй продукт прямо з
природи, вона задовольнялась міфом. Коли ж вона почала перетворювати
природу, то починає потребувати реальних знань про властивості і причини
явищ. Це стало певним джерелом для зародження науки.
Існує дві групи концепцій стосовно виникнення філософії. Одна з них
виходить з того, що філософія виникає з міфу. Інша група концепцій
виходить з того, що філософія виникає з зачатків наукового знання. Ядро
філософії - світоглядні проблеми. Присутні вони і в міфі. Але там вони не
становлять центральної проблеми. У міфі велике місце займають теогонії,
космогонії, міфи про створення всього сущого і людини.
Гносеогенні концепції вірні у тому, що філософія докорінно
відрізняється від міфу за формою. Міфологічне сприйняття світу – це
переважно безпосередньо-чуттєве сприйняття. Наукове свідомість – це
сприйняття світу через раціональне мислення, поняття, категорії. У цьому
корінна відмінність філософії від міфу і в цьому її близькість до науки. Але
філософія має суттєві відмінності від науки. Вона не була раніше і не є зараз
чистою наукою. Процес виникнення філософії - це не одномоментний акт,
цей процес є тривалим у часі, явище поступово виходить з-під влади міфу, і
не відразу доходить до філософії. Так сталося в Стародавньому Єгипті,
Вавилоні, де наукове знання, безпосередньо пов'язане з практикою, досягло
досить високого рівня, але філософія так і не з’явилась. Філософія виникає як
своєрідне вирішення протиріччя між міфом і елементами початкового
наукового знання про природу і суспільство.
Міфологія є однією з форм практично-духовного освоєння світу. Вона
долає і перетворює сили природи в уяві і за допомогою уяви. Міфологія
частково долається з настанням дійсного панування над силами природи. Але
вона не може зникнути зовсім, оскільки пов’язана з суттєвими
психологічними рисами людини. Синкретизм первісного міфу містить у собі
певні можливості розвитку. Йому властиві символізм, алегорія і
узагальнення. Тим самим відкривається можливість розгортання з міфу таких
форм суспільної свідомості як релігія, мистецтво і філософія. Релігія
виявляється пов'язаної з символічною стороною міфу; мистецтво – з
алегорією, що стало одним з перших його знарядь; філософія – з
узагальненням.

Підводячи підсумок, треба сказати, що філософія – це специфічна,

глибоко особистісна і унікальна форма осягнення світу, що шукає
відповіді на сутнісні питання людського існування, розкрити загальні
принципи існування універсуму. Філософування – це прагнення долучитися
до процесу породження нових смислів, намагання їх усвідомити, спроба
переконатися в істинності цього процесу та самодостатності породжуваних
смислів.