Національна академія

внутрішніх справ
Кафедра філософії права та юридичної логіки

ФІЛОСОФІЯ
Мультимедійний підручник
 Тема 4

Гносеологія
 План лекції

1. Гносеологія як галузь філософського знання.

2. Сутність та структура пізнавального процесу.

3. Провідні теорії істини в історії філософії.

 Рекомендована література:
Арлычев А. Онтология и теория познания. Учебное пособие. – М.: Либроком. – 2016. – 226 с.


Гайденко П.П. Эволюция понятия науки (становление и развитие первых научных программ. – М.: Наука, 1980.


Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пос. – К.: Атика, 2001. – 288 с.


Канке В. Современная философия. – М.: Омега-Л. – 2014. – 336 с.



Кремінь В.П., Ільїн В.В. Філософія: Логос, Софія, Розум: Підручник. – К.: Книга. 2007 – 432 с.


Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій: Навч.посібник для студ. вищ. навч. закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. – К.: Каравела, 2002. – 539  с.


Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Афанасьєва, В.В. Букрєєв, Л.С. Воробйова та ін. – К : Акцент, 2004. – 200 с.

.

Філософія права: Навч. посіб. / О.О.Бандура, С.А.Бублик, М.Л.Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. – К.: Хрінком Інтер, 2000. – 336 с.

 Гносеологія як галузь філософського
знання
“гносеологія” (давньогрец. “гносис” – пізнання;
“логос” – учення, наука)

“епістемологія” (давньогрец. “епістема” – знання,

наука; “логос” – учення)
 Гносеологія як галузь філософського
знання
“Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія – розділ
філософії, в якому вивчаються проблеми природи
пізнання і його можливостей, відношення знання до
реальності, досліджуються загальні передумови
пізнання, з’ясовуються загальні умови його
достовірності та істинності”

(Философский энциклопедический словарь. М., 2015)

 Проблема теорії пізнання в історії
філософії
ГЕРАКЛІТ, ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ, Ідеї про співвідношення знання і думки, істини та
ПРОТАГОР, ГОРГІЙ, ПЛАТОН, омани, про збіг знання і предмета, про діалектику як
АРІСТОТЕЛЬ метод пізнання.

Ф. БЕКОН, Р. ДЕКАРТ, ДЖ. ЛОКК Домінування потреби у достовірному знанні про

сутність речей, природних і суспільних явищ у
мотивації філософських пошуків, що сформувала в
емпіричній, раціоналістичній, сенсуалістській та ін.
концепціях.
І. КАНТ Сформулював гносеологічні концепції про джерела та
межі пізнання. Досліджував три головні
характеристики пізнання – чуттєвість, розсудок та
розум.
Г.-В.-Ф. ГЕГЕЛЬ Джерелом розвитку вважав суперечність, яка є не
тільки «коренем всякого руху та життєвості», але й
фундаментальним принципом всякого пізнання.
Проблема теорії пізнання в історії філософії
В.СОЛОВЙОВ Виокремив такі різновиди знань, як емпіричні
та теоретичні, істинні та неістинні, абсолютні та
відносні, формальні та змістовні, безпосередні та
опосередковані.
М.БЕРДЯЕВ Вважав, що теорія пізнання не має
онтологічного підґрунтя, відірвана від
практики, тому їй необхідно повернутися до
живих коренів буття.
М.ЛОСЬКИЙ Виходив з того, що теорію знання слід
вибудовувати, не спираючись на жодну теорію,
вироблену іншими науками. Теорію знання
потрібно розпочинати з аналізу дійсних на
даний момент переживань.
К.ПОППЕР, Т.КУН, Й.ЛАКАТОС, Стверджували, що відкриття нового знання та
П.ФЕЙЄРАБЕНД, С.ТУЛМІН його обґрунтування – єдиний процес:
виникнення та розвиток нової наукової теорії
водночас є її обґрунтуванням.
 Проблема теорії пізнання в історії
філософії
Б.РАССЕЛ, Л.ВІТГЕНШТЕЙН, В.КУАЙН, Філософсько-гносеологічну проблематику
ДЖ.ОСТІН, Р.КАРНАП розглядають у сфері мови, вирішуючи її на
основі аналізу мовних засобів і виразів.

К.ЛЕВІ-СТРОС, Ж.ЛАКАН, М.-П.ФУКО, Вивчали специфіку та методи гуманітарного

Ж.ДЕРРІДА, А.ДЕЛЬОЗ знання, загальні механізми його
функціонування, відмінності від природничого
знання, єдність синхронного та діахронного в
пізнанні соціокультурних утворень (мова,
мистецтво, література, мода тощо).

X.ГАДАМЕР, Ю.ХАБЕРМАС, М.ГАЙДЕГГЕР, Головну увагу приділяли дослідженню

П.РІКЬОР особливостей гуманітарного знання, способів
його здобуття та відмінностей від
природознавства, намагались виявити спільне й
відмінне у пізнанні та розумінні.
 Проблема теорії пізнання в історії
філософії
Агностицизм –(від грец. а – не, гносис – знання) – це філософське вчення, яке заперечує цілком або
частково можливість достовірного пізнання сутності дійсності.

Форми агностицизму в історії філософії

Скептицизм
давньогрецьких
філософів Агностицизм Агностицизм
(Піррон, Енесідем, Девіда Юма Іммануїла Канта
Секст Емпірик та ін.).

Агностицизм Ернста Агностицизм окремих

Маха та Ріхарда течій сучасної
Авенаріуса філософії
 Проблема теорії пізнання в історії
філософії
Інтуїтивізм – філософський напрям, який ґрунтується на розумінні інтуїції як способі розвитку
біологічного життя, прагне подолати обмеженість механістичного тлумачення світу та
логіко-дискурсивного пізнання наукового. (А.Берґсон, М.Лоський, Е.Гуссерль)

Феноменалізм – філософське вчення про те, що ми пізнаємо не сутність речей, “речі в собі”, а
лише явища. Феноменалізм є радикальною формою емпіризму. Основою феноменалізму є
дослідження об’єктів пізнання з онтологічної та епістемологічної точок зору. (Дж.Берклі,
Д.Юм, Ф.Лейбніц, І.Кант, Дж.С.Мілль, Г.В.Ф.Гегель)

Релятивізм (від лат. Relativus – відносний) – методологічний принцип, який полягає в

метафізичній абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання. Походить від вчень
давньогрецьких софістів. З тези Протагора: “Людина є міра всіх речей ...”слід розуміти, що
основою пізнання є тільки плинна чуттєвість, яка не відображає будь-яких об’єктивних і
стійких явищ.
 Проблема пізнання в філософії XVII століття

Емпіризм Раціоналізм
(Р.Декарт (1596-1650)
(Ф.Бекон (1561-1626)

Проголошує, що основний зміст наукове Будує свою методологію на принципах

пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в раціоналістичної дедукції, експеримент
знаннях немає нічого, чого б раніше не було визнає лише як передумову пізнання, що має
в чуттєвому досвіді суб’єкта підпорядковуватись раціоналістичному
мисленню
Особливості класичної парадигми епістемології

Критицизм

Фундаменталізм і нормативізм

Суб’єктоцентризм

Наукоцентризм
Особливості некласичної епістемології

Пост-критицизм

Відмова від фундаменталізму

Відмова від суб’єктоцентризму

Відмова від наукоцентризму

 Сутність та структура пізнання

Суб’єкт пізнання Об’єкт пізнання

людина, що постає вихідним фрагмент (частина) будь-якої

пунктом життєвої та пізнавальної
активності, що здобуває знання,
вибудовує теорії та концепції,
зберігає та історично передає їх
новим поколінням
реальності (природної, соціальної,
суб'єктивної, розумової, душевної
та ін.), який не збігається у цей
момент з інтелектом, що пізнає, та
на який спрямована пізнавальна
активність
 Сучасні гносеологія та епістемологія
розглядають поняття пізнання як:

процес вироблення знань, створення образів, моделей теорій реальності

(інформативний аспект пізнання)

прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвали­ни

(активістський або вольовий аспект пізнання)

бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану

досконалості (смисловий аспект пізнання)
 Основні стадії пізнання

Стихійна Активно-дійова

досить консервативна усвідомлена,

належним чином не свідомо організована та
усвідомлена спрямована на спеціальне
продукування знань
 Види пізнання
життєво-досвідне пізнання – постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської
життєдіяльності. Є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за
формами існування: тут емоції, релігійно-містичне, переплетені зі знанням, бажанням тощо.

мистецьке пізнання – окреслює реальність через переживання. Більше передає не предметні

окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом – умовне, надає простір проявам уяви,
фантазії, суб'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід
подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво, ніж наука.

наукове пізнання – культивується спеціально через усвідом­лення ролі знання; воно є спеціалізованим
та спеціально організо­ваним, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня
достовірності знання.

релігійно-містичне пізнання – часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне

об'явлення, особливе просвітлення.

екстрасенсорне пізнання – інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., залишається для нас
багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери
мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел
 Рівні пізнання

Чуттєве пізнання

Раціональне пізнання

Синтезувальний рівень пізнання

 Основні концепції істини
відповідності знань та уявлень дійсності
(кореспондентська)

конвенціональна

когерентна

прагматична

регулятивна
Істина – це адекватне відображення
об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт
таким, яким він існує незалежно від
свідомості суб'єкта пізнання
 Сучасна матеріалістична теорія пізнання конкретизує традиційну концепцію
істини через діалектичний взаємозв'язок понять: "об'єктивна істина",
"абсолютна істина", "відносна істина", "конкретність істини", "заблудження”

Об'єктивна істина – визначається як такий зміст людських знань про дійсність, який не
залежить ані від суб'єкта, ні від людини, ні від людства

Відносна істина – це таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність,
не дає її всебічного вичерпного образу

Абсолютна істина – це повне, точне, вичерпне відображення об'єкта у свідомості суб'єкта; у

широкому розумінні – це абсолютне знання про весь світ

Конкретна істина – це істина, в якій правильно відображено сутність певних явищ і тих
конкретних умов, у яких ці явища розвиваються
Дякуємо за увагу!

КІНЕЦЬ