Professional Documents
Culture Documents
Лекція 4
Лекція 4
Змістовий модуль № 2
Лекція № 4
Тема. Філософія Нового часу і епохи Просвітництва
1) Поняття європейської класичної філософії.
2) Особливості філософії Нового часу.
3) Раціоналізм та емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
4) Філософія епохи Просвітництва.
Література
1. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.1. Історико-філософський вступ.
Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 304с.
2. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.2. Онтологія. Гносеологія.
Соціальна філософія. Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 412с.
3. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.3. Семінарські заняття. Тернопіль:
Видавець Стародубець, 2005. 304с.
4. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.4. Практичні завдання. Тернопіль:
Видавець Стародубець, 2005. 416с.
5. Логвиненко В. Філософія : Навчально-методичний посібник. Л., 2012. 228 с.
6. Надольний І. Філософія: Навчальний посібник. К. : Вікар, 2008. 534 с.
7. Причепій Є., Черній А., Чекаль Л. Філософія : Підручник для студентів вищих
навчальних закладів. – К. : Академвидав, 2009. 592 с.
8. Сидоренко О. Філософія : Підручник. К. : Знання, 2010. 414 с.
9. Сілаєва Т. Філософія : Навчальний посібник. – Тернопіль : Астон, 2008. 360 с.
10. Щерба С. Філософія : Підручник. К. : Кондор, 2011. 548 с.
11. Ярошовець В. Філософія : Підручник. К. : Центр учбової літератури, 2010.
648 с.
Виклад лекційного матеріалу
1) Поняття європейської класичної філософії
Класична європейська філософія – це розвиток філософського мислення від
Бекона і Декартах до Гегеля і Фоєрбаха, тобто з XVII ст. до середини ХІХ ст.
Періодом Нового часу (ХVІ ст.) розпочинається класична філософія, її основними
представниками є Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гобс, Б. Спіноза, Дж. Лок, Г. Лейбніц,
Дж. Берклі, Д. Юм, Б. Паскаль. Наприкінці ХVІІ – ХVІІІ ст. в Європі поширюється
просвітницький ідейний рух. Філософія епохи Просвітництва представлена іменами
Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбаха, Ж. Ламетрі, К. Гельвеція,
І. Гердера, Г. Лессінга.
Вершиною розвитку європейської класики стає німецька класична філософія ( ІІ
пол. ХVІІІ – І пол. ХІХ ст.) – І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах.
2
Щоб очистити розум, звільнити його від ідолів, потрібно було озброїти його
новим методом пізнання, доповнити і укріпити чуттєвим досвідом. Попередня
філософська схоластика користувалася аристотелівською логікою. Абстрактно-
формальний характер логіки Аристотеля, вважав Бекон, є абсолютно
неприйнятним для природознавства. Безплідне словесне сперечання, на яке
перетворилася формальна логіка у схоластиці, не може допомогти відкриттю
нових фактів. Тому критична частина беконівського вчення, «очищення розуму»
було тільки підготовчим етапом до позитивної, творчої справи створення нового,
ефективного і досконалого, методу наукового пізнання.
На противагу схоластиці з її формально-логічним методом, Ф. Бекон
звертається до чуттєвого, досвідно-експериментального пізнання конкретних
фактів. «Найкращим із доведень, переконаний Бекон, є досвід, якщо він
коріниться в експерименті». Він пропонує новий метод, більш прийнятний, на
його думку, для пізнання природи і для побудови системи природознавства,
метод індукції. Індуктивний метод є таким методом емпіричного пізнання, який
веде від часткового, чуттєво-досвідного знання про окремі факти та явища
природи до загальних висновків, (які можуть бути викладені у формі загального
правила, формули, визначення або формулювання закону, певної концепції чи
теорії). Розроблена Беконом індуктивна методологія пізніше стала відправним
пунктом для розробки індуктивної логіки. Підкреслюючи теоретичну цінність
чуттєвого пізнання, необхідність зв'язку розуму і досвіду, Бекон намагався
подолати вузький раціоналізм, що залишився від схоластичної філософії. Разом з
тим, Бекон заклав основи наукової раціональності, протиставивши містиці,
схоластиці, теології принципи наукового знання.
Р. Декарт (1596 – 1650) став засновником раціоналістичної традиції і першим
опонентом методологічної позиції Ф. Бекона. Центральне місце в його
філософській творчості займала проблема обґрунтування достовірності знання і
проблеми методу науки. Саме цій проблематиці присвячені його твори
«Розмірковування про метод» і «Основи філософії». На відміну від Ф. Бекона,
8