1.

Передумови формування західної філософії можуть бути віднайдені ще в

античній Греції, де з'явилася перша історична школа філософії. Перші
філософські системи виникли в результаті спроби розуміння природи,
космосу та місця людини в світі. Антична філософія пізніше вплинула на
розвиток інших напрямків філософії, таких як середньовічна філософія,
емпіризм та раціоналізм, що стали основою західної філософії.

Сучасна західна філософія сформувалася в результаті розвитку філософських шкіл,

що почали з'являтися від XVII століття і до сьогодення. У сучасній філософії великий
акцент зроблений на аналізі мови, семіотиці та науці про мислення. Філософські
теорії досліджують такі питання, як моральність, етика, політика, право та
суспільство, а також існування Бога та релігійних практик.

Серед сучасних шкіл філософії можна виділити аналітичну, постмодерну та

континентальну філософії. Аналітична філософія зосереджується на аналізі мови та
семантики, постмодерна філософія висловлює критику суспільних інституцій та
ставить під сумнів можливість однозначного знання про світ, а континентальна
філософія акцентується на теорії мови, суспільства та культури.

Загалом, західна філософія спрямована на пошук основи всього існуючого та

розуміння світу на основі розумових аргументів.
2. "Філософія життя" (лат. Lebensphilosophie) - це напрям у західній філософії,
що акцентує увагу на житті та його внутрішньому досвіді. Цей напрям
розвивався в Німеччині у кінці XIX - початку XX століття, і його представники
вважали, що життя є основою усього буття та може бути розглянуте як єдине
джерело знання про світ.
Позитивізм - це філософський напрям, що акцентує увагу на науковому
підході та емпіричному досвіді як основі знання. Цей напрям зародився в
середині XIX століття в Англії та Франції, і його прихильники вважали, що
наука може відповісти на всі запитання про світ.
Екзистенціалізм - це філософський напрям, що акцентує увагу на
індивідуальному досвіді людини, її свободі та відповідальності за свої вчинки
та рішення. Цей напрям з'явився в середині XX століття в Європі, і його
прихильники вважали, що людина має самостійно визначати своє життя та
шлях до щастя.
3. Фрейдизм - філософський напрям, що розвивався на початку XX століття на
основі праць Зигмунда Фрейда, засновника психоаналізу. Фрейдизм
зосереджувався на питаннях психіки та невідомого, підсвідомого рівня
свідомості людини.
Неофрейдизм - це напрям, який продовжує розвиток фрейдизму, але з
урахуванням новітніх досліджень у галузі науки та психології. Він приділяє
велику увагу вивченню культурної та історичної спадщини, а також
міжособистісним відносинам.
 Прагматизм - філософський напрям, що акцентує увагу на практичному
застосуванні знань та інформації. Прагматисти вважають, що знання має бути
корисним та вживатись для розв'язання конкретних проблем.
Неотомізм - це філософський напрям, який поєднує традиційну томістську
філософію з новими ідеями та науковими дослідженнями. Його прихильники
вважають, що існує Бог як відповідь на питання про сутність світу та людини.
Герменевтика - філософський напрям, що зосереджується на інтерпретації
текстів та символів. Його прихильники вважають, що текст має бути
розуміним у контексті культурного та історичного середовища.
4 .Українська філософська думка має свої особливості, які визначають її
унікальний характер. Деякі з них наступні:

1. Поліфонізм - українська філософія відзначається різноманітністю та

гетерогенністю думок. Філософи різних напрямів та шкіл мають можливість
висловлювати свої погляди та доповнювати один одного.
2. Антеїзм - це особлива форма атеїзму, яка характеризується відсутністю віри в
традиційні релігійні концепції та богів, але при цьому зберігає високу
духовність та моральні цінності.
3. Індивідуалізм - відмінна риса української філософії, що передбачає наголос
на індивідуальній свободі, відповідальності та самостійності людини.
4. Екзистенційність - українські філософи нерідко акцентують увагу на
проблемах буття, існування та відповідальності людини перед собою, іншими
та світом.
5. Кордоцентризм - це філософський підхід, що зосереджує увагу на ролі та
значенні серця як символу духовності та моральності.
6. Софійність - українська філософія має високий рівень духовної культури та
містить у собі елементи містицизму та глибокої духовності, що виявляється у
понятті «софія» - мудрості.
5. Міфологічна культура давнього слов'янства, відома також як язичництво, містила
в собі багате сукупність міфів, ритуалів та обрядів, які були пов'язані з культом богів
та природи. Боги слов'ян були не тільки створіннями, що мешкають у світі, але й
силами, які управляють природою та життям людини. Це були, зокрема, перун,
дажбог, сварог, волос, мокоша, лада та інші.

У філософії Києворуської доби, що відноситься до періоду IX-XIII століть, основні

питання філософії були пов'язані з релігією та мораллю. За цей період українська та
російська філософія перетиналися та зливалися. Одним з видатних філософів того
часу був Симеон Полоцький, який був монахом та письменником. Він писав про
природу Бога, духовність людини, моральність та соціальні відносини.

За часів Київської Русі були створені видатні літературні твори, такі як "Слово о
полку Ігоревім", де розглядалися питання про природу людини та її місце в світі.
Також, у той час розвивалися традиції православної церкви, яка стала важливим
центром духовності та моралі.
6. Києво-Могилянська академія була заснована у 1632 році та стала важливим
центром освіти та культури на території України. У період з 17-го по 18-й століття,
академія стала відомою своєю філософською школою, яка розвивалася в рамках
православного християнства та східної філософської традиції.

Основні напрямки філософії, які розвивалися в Києво-Могилянській академії, були

пов'язані з дослідженням проблем Бога та людини, моралі, пізнання та освіти.
Філософська школа академії була відома своїми видатними представниками,
такими як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Діонісій Галицький та інші.

Основним методом філософського дослідження в Києво-Могилянській академії

була герменевтика, яка полягала у тлумаченні текстів та пошуку смислу.
Філософська школа академії також використовувала раціональні методи та
дослідження природи та науки.

Усі ці напрямки та методи філософської думки у Києво-Могилянській академії були

пов'язані зі збереженням традицій православного християнства та східної
філософської спадщини, але водночас, академія вносила свій внесок у розвиток
європейської філософії та науки.
7. Григорій Сковорода (1722-1794) - український філософ, письменник, поет,
мовознавець і педагог. Одним з його найважливіших філософських
принципів було "пізнай себе". Він вважав, що людина може досягти істини
тільки тоді, коли зрозуміє саму себе і свій внутрішній світ. Сковорода
розвинув ідею знання самого себе, яка зустрічається в античній філософії,
зокрема у Сократа та Платона.

Сковорода був відомий своєю етичною філософією та критикою моралі свого часу.
Він вважав, що моральне зростання людини повинно починатися зі знання самої
себе. За його думкою, справжнє щастя полягає не в матеріальних благах, а в
духовному розвитку та мудрості.

Однією з найвідоміших праць Сковороди є "Розмова двох пастухів", в якій він

викладає свої ідеї про людську природу, щастя та релігію. У своїх творах він також
критикував релігійну ієрархію та відстоював ідею релігійної свободи.

Філософія Григорія Сковороди була важливим етапом в історії української філософії

та мала великий вплив на розвиток української культури та національної
свідомості.
8.