1. Cутність та призначення філософії. Проблема виникнення філософії.

Поява філософії не є випадковістю, а навпаки, є закономірним явищем,

необхідним моментом культурного розвитку людства.
закономірний характер виникнення філософії зумовлений ідеєю «стрижневої
доби», розвинена у книзі Карла Ясперса
«Витоки і мета історії». «Стрижневою добою» він називає період
від IX - VIII по II сторіччя до н.у. У цей час у духовному житті
різних народів відбувається одні і ті ж самі за своїм сенсом процеси.
Відбувається руйнування міфологічного способу світобачення і
світорозуміння і внаслідок цього починається усвідомлення
нетривкості, навіть крихкості буття і поява нової картини світу,
основою якої є теоретичні знання і зародки релігій спасіння.
Головний зміст «стрижневої епохи», згідно К. Ясперсу,
становить одухотворення», а головні її відкриття – це розум і
особистітсь.
Виникнення філософії є, на думку К. Ясперса, головною подією
«стрижневої доби».
Є міфологічна та гносеологічна теорії. Перша виходить з того, що
філософія сягає своїм корінням найдавніших шарів людської
свідомості, успадковуючи від міфології всі стрижневі світоглядні
проблеми. Вона лише підносить їх до вищого рівня усвідомлення й
піддає спеціальній раціональній обробці.
Друга ж теорія полягає на якісній відмінності філософії та
міфології, підкреслює наявність смислового розриву між ними,
власним грунтом філософії оголошується раціональне знання,
несумірне й несумісне з міфологічними моделями світу.
2.Передумови винекнення філософії.
1) Писемність.
2) Поява знання. Таке знання є проривом за межі міфологічно
опанованої реальності. Й сприймати його повинні були як щось таке,
що принципово перевершує людські можливості, слугує за засіб
прилучення до якоїсь утаємниченої смислової повноти.
Знання такого типу дістали пізніше
назву езотеричних.
3) Поява особистості. Її виникненню посприяв сам лад
суспільного життя держав–полісів. Публічний характер державності,
участь кожного громадянина в її здійсненні, розвинене судочинство,
нарешті, велика вагомість публічного слова – ось причини її появи.
4) Виникненню філософії значно посприяло те, що в VII – VI
сторіччях до н.е. загальнокультурного значення набуває мудрість і
діяльність мудреців.

Філософське мислення починається з ідеї природної

необхідності, яка набирає згодом сенсу ідеї світового закону. В
грецькій філософії він визначався як «Логос», а в Китаї – як «Дао».
Перша вимога філософії: все потребує свого пояснення,
причому пояснення раціонального, здійснюваного засобами
логічного мислення. Не випадкого Гегель у своїх «Лекціях з історії
філософії» стверджував, що справжня філософія починається з ідеї
Парменіда: «Буття є, а небуття немає» ==> апорії Зенона.
Виникнення і подальший розвиток філософії являє собою діалог
логосу з міфом.

2. Призначення філософії
Справжнє призначення філософії – будити у людей духовні інтереси,
допомагати їх духовному пошуку і духовним піднесенням, тобто
допомагати людям дбати про свою душу. користь філософії
полягає саме в тій шкоді, яку вона завдає байдужості,
самовдоволеності, некритичності, остраху перед новим та
невідомим. Щоправда, користь критичного судження, послідовного
розгляду питань, яких люди часто хотіли уникнути, порушення і
висвітлення проблем, які вони воліли б приховати, – корисність цих
та інших виявів філософської діяльності. У філософії завжди була
спрямованість на впорядкування та осмислення вже набутого. Але й така
філософська діяльність сприймалась часом несхвально. Філософія – це
вічні проблеми людського існування. Філософія – це запит «чому».
Але людина не завжди хоче це прийняти свідомо. Чому? Бо
будь–який сумнів, спроба проблематизувати життєво-практичну
ситуацію, спроба побачити її з іншого боку завдали б шкоди
цілісності буденної свідомості, завдали б дюдям проблем у
здійсненні їхніх повсякденних обов’язків. З огляду на це підозра
щодо філософії з боку повсякденния є виправданою. Звісно, не вартує аж
надто протиставляти філософію та
повсякдення. За найнесприйнятливіших умов філософія живиться із
загальнолюдського духовного досвіду, підґрунтям якого є
безпосередній життєво–практичний досвід людей.

3 Сутність і визначення філософії.

Філософія починається із здивування. Сутність філософії становить саме
запитування; запитування світу людиною і запитування людини
світом. філософію байдужою до мас робить зверненою до самої себе, це,
по–перше, лад духовного життя «людини маси», притаманні їй
несамостійність думки і почуття, брак уміння та схильності до
духовного зусилля тощо. А по–друге, – й це найголовніше, – це сама
сутність філософського мислення і його проблематичність.
Філософія, «починається із сумніву в собі. Вона живе остільки, оскільки
бореться зі собою, заперечує себе. Філософія не знаходить відгуку у
повсякденні. І це не дивно, бо вона
не полегшує, а утруднює життя. Філософія бере під знак запитання
самоочевидності, що ними живе повсякдення, й цим самим ставить
питання про межу зникнення і його самого.

4 Визначення філософії.

Іоан Дамаскін (675 – 753), відомий візантійський філософ

наводить шість визначень філософії, які склалися ще в античності,
але видаються йому цілковито правильними.
1. Філософія є знання природи сущого.
2. Філософія є знання божественних і людських прав, тобто
всього видимого і невидимого.
3. Філософія є приготуванням до смерті, «помишлєніє о
смерті».
4. Філософія є уподібненням до Бога (в мудрості,
справедливості, побожності).
5. Філософія є початком усіх наук і мистецтв.
6. Філософія є любов до мудрості; а оскільки достойна мудрість
є Бог, то філософія є любов до Бога.

Яка різниця (відмінність) між мудрістю і філософією?

5. Філософія і наука: проблема взаємовідносин

Одні вважають філософію наукою, а тнші вважають, що вона дещо

більше будь–якої науки.
Що несе ототоження науки і філософії.
1) Претензія філософії на універсальність знаня ==>
2) Покладання відповідальності на філософію за усі
соціально–політичні дії;
3) Обов’язкове спрямування філософії на практичні втілення і
отже неможливість мати предметом саму себе;
4) Філософський професіоналізм вів до внутрішньої
довершеності, до систематизування теоретичного знання;
5) Це вже закладало основи однодумства як норми
філософського мислення. Якщо філософія = наука, то істиною
вважається лише та позиція, думка, яка приймається
філософським загалом.

Аргументи і контраргументи
1) Філософія не є наукою, бо наука прагне підтвердити свої
теоретичні тези результатами спостережень або експерименту
(принцип верифікації). Філософія байдужа до підтвердження її тез і
навіть часом розвиває свої ідеї всупереч даним науки.
2) Філософія не є наукою, бо вона не підлягає об’єктивному
контролю з боку досвіду або алгоритму. філософія певною мірою
перевищує межі самої науки.
3) Філософія не є наукою, бо твердження науки в принципі
можуть бути спростовані. У науці поява нової ідеї = спростуванню
старої, а у філософії не зовсім так.
6) Філософія не є наукою, бо вона не може вказати предмет
свого дослідження. Саме тому філософські твердження не мають
характеру об’єктивно істинних знань, завжди залишаються
проблематичними.
філософія разом з тим виявляє себе
як щось таке, що є «понад» наукою, тобто що має в собі додаткові
можливості для вияву та зміни об’єктивних смислів.

6. Способи і форми буття філософії.

Виникнення філософії покладає початок її буттю.
1) Найпростішою формою буття філософії, його «клітинкою» є
філософська ідея. Філософська ідея виявляє об’єктивну смислову
спрямованість змісту поєднаних у ній понять.
2) Філософське вчення. Філософські вчення – це процес
послідовного розгортання філософської ідеї або низки філософських
ідей, здійснюване мислителем.
3) Філософська школа – система поглядів; у грецькій –
іонійська, піфагорійська, сократичні школи, у індійській – 3
матеріалістичних і 6 ідеалістичних шкіл. Зокрема чарвака, буддизм,
джайнізм, вайшешика, ньяя, санкх’я, міманса, веданта, йога.
4) Філософський напрямок. Це є певна смислова єдність у
філософії, яка забезпечується спільністю деяких небагатьох
принципів світорозуміння. Загальновідомі такі філософські
напрямки, як матеріалізм і ідеалізм, реалізм і номіналізм,
раціоналізм та ірраціоналізм, сцієнтизм та антисцієнтизм.
5) Філософська культура. Філософські ідеї виникають і
стверджуються в органічному зв’язку з найглибшими шарами
людського буття. Вони породжуються практичними життєвими
ситуаціями й релігійними дискусіями, політичною боротьбою й
зіткненням художньо–естетичних смаків та вподобань.

Філософською культурою будемо називати притаманну

конкретному суспільству систему породження, поширення,
реалізації й відтворення філософських ідей.

7 Способи буття філософії.

Головний спосіб буття філософії в культурі – це діалог логосу і
міфу. Логосом стародавні греки називали об’єктивний закон, чітке,
сперте на послідовну думку знання, нарешті, сповнене змістом і
належно оформлене слово. Звичні для нас поняття «логіка» і
«логічне» є похідними від поняття «логос». Пройнята логосом
філософська думка спрямована на членування й упорядкування
дійсності до створення чітких, раціонально осяжних, логічних
моделей світу.
Софійний спосіб – це діалогічний спосіб, який полягає в зіткненні думок
у процесі дискусії. Цей спосіб прагне не до істини, а до правди. Його
засновником є Сократ, а реалізував його у письмовій формі Платон
(“Діалоги”).
Епістемний спосіб – це монологічний, однозначний спосіб, який прагне
до істини. Альтернативний софійному – епістемний спосіб наголошує на
збігові, тотожності свого змісту зі змістом сущого і тим самим
спрямоване на отримання істини. Його засновником є Аристотель. Звідси
можливо, й народився стародавній вислів, який приписують Аристотелю
“Платон мені друг, але істина дорожча”.
Отже, епістемний і софійний способи буття філософії є
однаково істотними для здійснення філософією її соціального
призначення. Їхня смислова сполученість надає філософії
стабільності і динамізму, робить її водночас здатною до
упорядкування й до творення нових смислів, до стимулювання
суттєвих зрушень у людині й культурі. Подвійність способу буття
забезпечує її сутнісну єдність.

8 Основні розділи філософського знання та їх специфіка.

Онтологія – наука про буття (існування). Давайте вирішимо

питання «Бути чи не бути», а якщо бути, то чому». Хто скаже: є
небуття чи лише буття? А що таке матерія? Є простір і час формами
існування матерії чи ні? Подумаймо із Зеноном: є рух чи немає? А якщо
є, то як його можна відобразити у логіці понять? Згадаймо
«метафізику» і «теологію». Питання вічне: «Якщо Бог є, то не все
дозволено, а якщо ні...? А чому існує зло на землі, адже Бог – Благо і
Добро?
Філософська антропологія – вчення про людину. Хто я? Чому
прийшов у цей світ? Де моя рідна домівка? ... і багато інших питань,
пов’язаних з існуванням людини.
Філософія культури (культурологія) досліджує специфіку
розвитку культури. А що таке культура? Причини виникнення
культури. Культура і цивілізація. Культура і субкультура. А чи існує
контркультура? Криза культури – чи позитивне це явище? Давайте
подумаємо.
Соціальна філософія. Соціальна філософія розглядає
внутрішню організацію суспільства, взаємовідносини, які існують
між соціальними групами, проблему існування тоталітарної держави
і взаємозв’язок держави й громадянського суспільства, роль особи у
соціальному розвитку.
Філософія історії – розділ філософського знання, який
розглядає проблему рушійних сил історії, місце людини у
історичному розвитку (питання історичного минулого).
Філософія природи аналізує взаємозв’язок людини і природи,
сучасну екологічну ситуацію і шляхи виходу з екологічної кризи.
Філософія релігії – тлумачення релігійних догм, доказ або
заперечення існування Бога.
Етика як філософська теорія моральності, яка вивчає сутність
живих людських етичних норм. Вона виясняє, що таке обов’язок,
совість, провина, відповідальність. Вивчення етики допомагає
людині вияснити внутрішні мотиви її вчинків.
Естетика – наука про прекрасне. Вона аналізує прекрасне в
житті і в мистецтві. Одне з основних питань естетики – природа
краси.