Філософія – одна з найдавніших і найцікавіших галузей людського

знання. Зародившись у надрах стародавніх цивілізацій, вона стала стійкою

формою суспільної свідомості. Впродовж тисячоліть ця наука виробила свої
особливості, стиль, специфічну мову. Філософів завжди цікавили такі
життєво-важливі питання: Як побудований світ, що лежить в його основі? Як
взаємозв'язані у ньому матеріальне і духовне? Хаотичний він чи
впорядкований? Яке місце в ньому посідають закономірність і випадок,
стабільність і змінність? Що таке спокій і рух, розвиток і прогрес? Що таке
істина і як відрізнити її від помилкових знань? Що таке суспільство і як
прийти до його кращого устрою? У чому сенс життя людини? Чи спроможна
вона увійти у вічність?

Проблема вічності це одне з основних питань будь-якої філософії,

оскільки ця наука є світоглядною. Вічність – безкінечна тривалість часу
існування світу, обумовлена нестворюваністю і незникаючістю иезнищуваної
матерії. Вічність властива лише всій природі, кожна конкретна форма матерії
є приходяща у часі. Вічність не зводиться до необмеженого монотонного
існування матерії в одному і тому ж становищі, а передбачає її безкінечні
якісні перетворення. Відмовившись пізнати вічність, визнавши час суттєвим
параметром буття, людина побачила світ мінливим, рухливим,
прогресуючим. Місце Вічності зайняло майбутнє. Передбачити його, щоб
підготуватися, зробити неждане очікуваним – на це спрямовані значні
зусилля сучасного наукового пізнання. Участь філософії тут безсумнівна.

Слово філософ вперше вжив грецький математик і мислитель Піфагор.

Філософи – це, на його думку, люди, котрі прагнуть до високої мудрості,
ведуть правильний спосіб життя. Пояснення і закріплення в європейській
культурі терміну філософія пов'язане з ім'ям Платона. Зазначимо, що у
розумінні Платона „філософія” означає не „любов до мудрості”, а,
ймовірніше, „любов до істини”, але і це не зовсім точно. Давньогрецьке
поняття софія значно складніше, ніж мудрість. Якби у платонівському
розумінні філософ був просто мудрецем, він не став би вводити термін
філософ, а зупинився б на слові мудрець. Справа в тому, що під Софією
Платон розумів не об'єктивну властивість людського розуму, а об'єктивну
якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Людина внаслідок своєї
природженої смертності та пізнавальної спроможності не може, на думку
Платона, по-справжньому злитися з Софією, вона може тільки „любити” її на
відстані.

Філософія, таким чином, у своєму зародженні планувалася не як просте

зібрання істини, а як прагнення до істини, як ідеальний настрій душі та
розуму людини, що здатний призвести до гармонійної рівноваги і внутрішнє
психологічне життя людини, і її складні взаємовідносини зі світом.
 Першопочаткове поняття філософія вживалось у ширшому значенні,
ніж зараз. Це був синонім науки і теоретичної думки загалом. За змістом
філософія включала в себе всю сукупність знань про світ і людину:
математику, астрономію, механіку, медицину, психологію, історію, етику,
естетику тощо. Не випадково філософи античності були вченими-
універсалами, вченими-енциклопедистами. То вже пізніше від філософії
відокремилося чимало галузей знань.

Першу спробу виділити філософію як особливу галузь теоретичного

знання зробив давньогрецький філософ Арістотель. Філософія, на його
думку, – це знання, позбавлене чуттєвої конкретності, знання „про причини і
начала”, „про сутність”, „про суттєве як таке взагалі”.

Філософія – явище складне і багатогранне, її інтереси охоплюють

практично весь різноманітний суспільно-історичний досвід. Наприклад,
система Гегеля включала в себе філософію природи, філософію історії,
політики, мистецтва, права, релігії, моралі, тобто охоплювала людське життя
і культуру в їх розмаїтті. Однак, незважаючи на те, що гегелівська структура
філософії фактично відображає проблематику філософського світобачення
загалом, вона повністю не вичерпує сферу дії філософського знання. Чим
багатша філософська концепція, тим ширше поле культури стає у ній
предметом світоглядного осмислення. Таким чином, до гегелівської схеми
можна додавати необмежену кількість нових розділів філософського
світорозуміння. Отже, філософія – це теоретично сформульований світогляд,
бо тільки він включає в себе разом з уявленнями про світ ще и відношення до
цього світу, його оцінку з позиції певних ідеалів.

У найелементарнішому розумінні слова світогляд – найзагальніше

уявлення про світ і місце в ньому людини. Якщо його конкретизувати, то
світогляд – це система поглядів, оцінок світу і місце в ньому людини,
усвідомлення різнобічних відносин людини до світу, до самої себе та до
інших людей.

У формуванні світогляду велике значення мають узагальнюючі знання

– щоденні або життєво-практичні, наукові, професійні. Вони є основою,
інформаційною базою світогляду. Чим більший запас знань того чи іншого
народу або в тієї чи іншої людини, тим серйознішу опору отримує
відповідний світогляд.

Критична функція націлена на розв'язання складних філософських

питань, формування нового світобачення, і звичайно, супроводжується
критикою усіляких забобонів, помилок, стереотипів, що постають на шляху
до істинного пізнання, правильної дії. Завдання правильного критичного
філософського мислення – руйнувати, розхитувати догми, застарілі погляди.
Це означає, що в системі культури філософія виконує роль критичної
„селекції”, акумуляції світоглядного досвіду і його передачі наступним
поколінням.

Виховна функція. Суть її полягає не у нав'язуванні людині ідеологічних

настанов, як це було у 20-90-х pp. XX ст., а у прагненні до розуміння
складних проблем людської життєдіяльності, що у кінцевому результаті є
корисним напуттям людям, які починають самостійне життя і тим хто
схильний роздумувати над сенсом свого життя загалом.

У сучасних умовах глобалізації все більшого значення набуває

аксіологічна (ціннісно-регулятивна) функція філософії. Вона допомагає
людині у визначенні цінностей і самоцінностей життя, системи моральних і
гуманістичних принципів та ідеалів, смислу життя.

Таким чином, всі функції філософії зорієнтовані на різноманітну

людську життєдіяльність. В умовах загострення глобальних проблем зростає
потреба наукового світоглядного зіставлення цілей і результатів різних видів
діяльності людства з гуманістичними ідеалами, завданнями виживання
людини на Землі. В цьому полягає гуманістичний загальнолюдський
характер філософських знань, потрібних кожній сучасній висококультурній
людині.