Тема 1. Філософія, її зміст, особливості та роль у суспільстві.

План
1.Філософія як специфічний феномен людської культури.
2. Сутність та структура філософії.
3. Історичні типи світогляду.
4. Проблема визначення предмету філософії. Основні розділи філософії.
5. Основні функції філософського знання.
1. Філософія як специфічний феномен людської культури.
Філософію можна сприймати і як форму суспільної та індивідуальної
свідомості, яка постійно поповнюється на теоретичному рівні, і як мудрість
людства; і як стиль мислення – поліфонічний, плюралістичний, діалогічний та
багатозначний.
Філософія допомагає людині пізнати світ і саму себе, розкривати
премудрість буття і самостверджуватись. Філософія не дає готових порад і
відповідей на різного роду складні та проблемні питання, вона допомагає
людині мислити самостійно, обирати свій шлях у житті, постійно прагнути
пізнавати світ та дивуватися йому. Як зазначає доктор філософських наук
Абдусадам Гусейнов: «Філософію потрібно вивчати, по тій причині, що людина
думає. А головна мета філософії в тому, щоб навчити мислити. Що значить
думати і як правильно думати, як пов’язувати одне з другим, як достойно жити
– відповіді на ці питання отримують люди, які звертаються до вивчення
філософії або хоча б цікавляться нею. Ставити питання, чому потрібно вивчати
філософію, це те саме, що запитувати, чому люди сміються, співають пісні. Це
допомагає їм жити і жити краще. Мислячій людині без філософії не обійтися».
Термін «філософія» (від грец філео – люблю і софія - мудрість) означає
«любов до мудрості». Корінь філео означає нахил, особливу пристрасть до
чогось, що приносить людині задоволення, радість і налаштовує на певні
духовні дії. Греки першими відкрили «потяг людини, її любов до мудрості». Ця
любов стала основою духовного людського буття. Софія, згідно з античною
традицією, - найвища мудрість, яку спочатку тільки приписували тільки богам.
Володіти повною та визначеною істиною могли тільки боги. Людина не могла
злитися із Софією, оскільки вона смертна, обмежена в пізнанні. Таким чином,
людині залишалося доступним тільки безперервне прагнення до істини, яке
ніколи не завершується повністю, любов до мудрості, яка випливає із самого
поняття. Любов, за Платоном «не є ані прекрасне, ані благо, а лиш постійне
прагнення до прекрасного і до добра. Любов не Бог, але і не людина. Любов не
смертна, але і гне безсмертна, проте вона може поєднати людину і Бога». Отже,
любов – це філософія в усій повноті змісту цього терміна. Софія – мудрість,
нею володіє тільки Бог. Філософ – це той, хто переповнений прагненням до
мудрості. Термін «філософія» вперше зустрічається у видатного філософа і
математика Піфагора (VI ст. до н.е.), який вважав, що від філософії
народжуються три плоди: дар добре думати, дар добре говорити, дар добре
діяти. Точного визначення філософії та її призначення дати неможливо. Так,
Платон вважав чисте філософське сприйняття ідеєю вищої форми пізнання,
способом сходження до високих ідей. Аристотель писав: «Люди,
філософствуючи, шукають знання заради самого знання, а не заради будь-якої
практичної користі!». Він поділяв філософію на теоретичну (знання заради
знання), практичну – знання заради діяльності – та творчу – знання заради
творчості. Отже, філософія від початку розвитку мала метою саму себе. Вона
прагнула до істини, яку потрібно шукати, бачити, істини самодостатньої.
«Привілейований статус філософії серед інших видів духовної, інтелектуальної
діяльності пояснюється її безкорисливим відношенням до істинного знання,
чистою любов’ю до істинного знання, мудрості, завдяки чому вона є
автономною і самодостатньою, дійсно вільним творчим актом» (М.Бердяєв).
Мудрість у давні часи розуміли як синтетичну здатність людської
свідомості, суть якої полягає у з’ясуванні та осягненні основних засад
світоіснування, в умінні на підставі здобутого знання спрямовувати власну
діяльність на досягнення власної мети. У такому значенні, зауважує відомий
український філософ М.Попович, «поняття мудрості включає уявлення про
єдине, узагальнене знання, що інтегрує всю інформацію про світ». Проте, якби
філософія не цінувала мудрість, вона не повинна ототожнювати себе з нею,
«філософія шукає цю загальну мудрість, Софію і любить її в рамках своєї
системи» (С.Трубецький).
Філософія як специфічний феномен людської культури виникла
приблизно в VII – VI ст. до н.е. в Індії, Китаї та Греції в умовах поглиблення
поділу праці, руйнування традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового
суспільства, а також внаслідок суспільно-історичної необхідності розвитку
пізнання, становлення наукового світогляду.
За своїм походженням і специфікою філософія найтісніше пов’язана зі
світоглядом. Проте між філософією і світоглядом є суттєві різниці, а саме:
філософія – теоретична, а світогляд покликаний керуватися практичною
поведінкою людини; філософія – універсальна, а світогляд – суто
індивідуальний. Отже, щоб виразніше окреслити суть філософії та світогляду
спершу подамо визначення та пояснення поняття «світогляд»
2. Сутність та структура філософії.
Світогляд – це узагальнена, упорядкована система поглядів людини на
навколишній світ, явища природи, суспільство і саму себе, а також життєві
позиції людини, переконання, ідеали, принципи, оцінки матеріальних і
духовних подій. Поняття «світогляд» невіддільне від понять «людина» та
«світ». Людина завжди прагнула сформувати найзагальніші уявлення про світ,
його виникнення, закономірності розвитку, визначити своє місце у світі, зміст
свого буття. Питання про співвідношення людини до світу, про місце людини у
світі лежить в основі філософського світогляду. Світогляд визначають досвід,
знання, мета, цінності, принципи.
Світогляд має різні структурні виміри такі як: компонентний (почуття,
знання, цінності, оцінки, настанови, поради, переконання); рівневий
(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, світоперетворення),
функціональний (віра, надія, любов).
У структурі світогляду виділяють такі елементи, як: світорозуміння –
пізнавально-інтелектуальний рівень; світовідчуття – емоційно-психологічний
рівень; світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності. Таким
чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльнісну
установку людської життєдіяльності.
Світогляд класифікують на основі спільних ознак, а саме за носіями
світогляд є індивідуальний, колективний, груповий, національний,
регіональний та інший; за рівнем світобачення – усвідомлений та
неусвідомлений, частковоусвідомлений, буденний, науковий та філософський;
за історичними епохами – архаїчний, гуманістичний, альтруїстичний,
ціннісний, шовіністичний та інший.
Залежно від того які методи використовують у пізнанні світу і наскільки
глибоко суб’єкт, який пізнає, проникає в сутність світу, світогляд поділяють на:
буденний (житейський), теоретичний та науковий. Буденний світогляд
емоційно забарвлений, мінливий, позбавлений логічно-стрункої завершеної
картини світу, людина не прагне сама собі пояснити, чому в неї таке бачення
світу, вона лише створює емоційно забарвлену модель світу та власного буття в
ньому. Буденний світогляд має стихійний, несистематизований характер,
недостатньо захищений від помилок, підданий впливові; емоції у ньому
перевершують розум. З буденного світогляду починається світобачення
людини. Буденний світогляд постає основою теоретичного світогляду.
Теоретичний світогляд ґрунтується на поняттях, теоріях, концепціях,
гіпотезах. Світоглядна картина формується завдяки розкриттю сутності явищ,
законів буття світу та людини. Структура теоретичного світогляду логічно
оформлена і завершена. Теоретичному світогляду властиве самоусвідомлення,
аналітичне мислення, моменти сумніву, практичне ставлення до змісту самого
світогляду та його реалізації. Теоретичний світогляд - це раціональне,
систематизоване, упорядковане знання, тобто знання філософське.
У порівнянні із безособистісним знанням світогляд завжди «чийсь», він
відображає позицію деякого суб’єкта, його ставлення до життєвої реальності,
яке виявляється в діях і вчинках. А в залежності від етапів розвитку
світобачення виділяють три історичних типи світогляду: міфологія, релігія,
філософія.
3. Історичні типи світогляду.
Міфологія є історично першою формою світогляду. Міфологію вважають
вихідним духовним джерелом філософії. Поняття міф багатозначне: це і слово, і
розмова, і гадка, і переказ, і оповідання. Зміст міфу сприймається як жива
реальність подій, не зважаючи на те, що вони були фантастичним витвором
розуму. Тому в міфі почала стиратись всяка межа між реальними природними
явищами, предметами та їхніми властивостями. Міфологічна свідомість не
відрізняє суб’єктивного і об’єктивного, природного і надприродного, реального
та ілюзорного, це і є основна риса міфологічного світогляду – синкретизм.
Міфологія відкривала людині доволі виразну перспективу та можливість
художньо-образного сприйняття світу. Образність – невід’ємна ознака міфу,
тому що він заснований не на законах мислення, а на уяві, вигадці, фантазії.
Первісне сприйняття світу було антропоморфним (ототожнювались
природні сили з людськими). Розрізняють виражений і невиражений
антропоморфізм. У вираженому антропоморфізмі предметам природи
приписуються властивості зовнішності людини, а у невираженому – дії
людини, її мотиви приписуються природним явищам, які набули нелюдських
образів. Антропоморфність тісно пов’язана з анімізмом, одухотворенням
сущого. Олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб’єкт та
об’єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у
світогляді переважає світовідчуття. Характерною рисою міфологічного
світогляду є тотемізм – усвідомлення роду як колективної особи, яка
переконана в наявності спільного предка – тотема. Тотемізм поєднується з
фетишизмом – вірою в існування в матеріальних об’єктах надприродних
властивостей та здатностей допомагати і захищати людину.
Отже, зазначимо характерні ознаки міфологічного світогляду:
- художньо-образна форма вираження, звернення головним чином до
чуттєво-емоційного світу людини;
- ірраціонально-фантастичний характер, багато уявлень про надприродне,
чудеса, чаклунство;
- антропоморфізм тобто перенесення на весь світ людських якостей і
відносин, одухотворення космосу;
- нерозчленована єдність людини і природи (синкретизм); - міфологія є
продуктом народної творчості, вона узагальнює досвід життя народу;
- міфологічний світогляд виконує різні функції, а саме: узагальнюючу,
пояснюючу, моделюючу, регулюючу.
Релігійний (з лат. благочестя, святиня) тип світогляду – це більш зріла
форма духовної культури людства. Зауважимо: якщо в міфологічному
світогляді ми відзначали нерозчленовану єдність людини і природи, то в
релігійному світогляді вже чітко виокремлений суб’єкт та об’єкт, тим самим
підготовлено проблематику, яка стане специфічною для філософії. Релігійний
тип світогляду ґрунтується на вірі в особливо духовну сутність. Ідея
відділяється від матерії і протиставляється їй, світ поділяється на духовний і
тілесний, земний і небесний. У релігійному світогляді витворюється інший –
ноуменальний світ, світ, у який потрібно було лише вірити, він недоступний
органам чуття та розуму.
У релігійному світогляді світ поділяється на земний та небесний.
Центром світу та людини постає Бог. Бог сам творить світ, за власною волею та
з нічого. Створюючи світ, Бог дає початок існування земному світу та
людському роду. Людина має подібність з Богом: її наділено безсмертною
душею, волею та розумом. Проте людина тимчасово перебуває в земному світі.
Тіло людське є смертним, а душа – безсмертна. Релігійним сенсом життя є
спасіння безсмертної душі. Спасіння це можливе завдяки дотриманню
праведного способу життя, а саме: твердій вірі, щирим молитвам, дотриманню
релігійних норм духовного та практичного життя. Основними атрибутами
розвинутих релігій є: віровчення, церква, культ. Головну роль у релігійній
свідомості відіграє формування особливої релігійної духовності, центом якої є
етичні цінності, ідеали образу життя та образу думки, уявлення про шляхи
богопізнання та спасіння. Для релігійної свідомості характерне чітке
дотримання релігійної догматики та визначення ролі віри і перевага її над
розумом. Релігія надає сенсу та значення людському буттю, допомагає
перебороти життєві труднощі.
Особливістю філософського світогляду є те, що світ розглядається в
ньому не сам по собі, а як відтворення його в людській свідомості, як
внутрішній духовний світ людини. Філософ має справу не з речами, а з ідеями,
поняттями, думками і почуттями, які їх супроводжують. У філософії світ
відображений не в конкретно-наочних образах речей, предметів, а в
абстрактно-логічній формі, в поняттях, категоріях: «буття», «реальність»,
«матерія», «дух», «форма», «істина», «добро», «необхідність», тощо.
Філософські питання – це питання не про об’єкти (природні чи створені
людьми), а про ставлення до них людини, не про світ сам по собі, а про світ як
домівку людського життя. Ці питання придумують не філософи, їх підказує
саме життя. Сам характер філософських проблем такий, що простий,
однозначний, кінцевий результат їх вирішення неможливий. Філософські
висновки завжди гіпотетичні, але жоден крок людської історії відкриває перед
філософським розумом невідомі раніше грані дійсності, дає можливість знати
дедалі більше. Філософське мислення базується на точних абстрактно-логічних
роздумах, які вимагають аргументації та доказовості. Для подачі своїх ідей
філософія користується особливим апаратом філософських понять та категорій,
а саме: суб’єкт, об’єкт, буття, матерія, простір, час, суперечність, тотожність,
рух, спокій, свідомість, субстанція, субстрат тощо. Філософія – це особливий
тип мислення, який функціонує на раціонально-теоретичному рівні, підсумовує
досягнення історичної практики людства, формує світорозуміння, визначає
напрями індивідуальної та соціальної творчості.
4. Проблема визначення предмету філософії. Основні розділи філософії.
Предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і
пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших
наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. За
словами Семена Франка «Філософія прагне пізнати буття і життя як ціле –
предмет, який не вивчає жодна наука».
 Своїм предметом філософія обирає не світ сам по собі й не окрему
людину, а відношення «людина – світ» у різних історичних типах філософії
було різним. Філософія дає теоретичне розв’язання питань: людина і світ,
мислення і буття, духовне і матеріальне; виробляє загальний, цілісний погляд
на світ, на місце людини в ньому; досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне,
етичне та естетичне ставлення до світу.
Філософське знання специфічне, воно визначається за: змістом –
філософія ставить питання всеохоплюючого характеру про світ і людину;
методом – вирішує всі питання раціональним шляхом; метою – прагне
досягнути істини як мудрості; значенням і смислом – філософія допомагає
людині усвідомлювати сенс свого існування, свого призначення.
Філософське мислення характеризується гранично широким рівнем
узагальнення, що виходить на межі буття; постає формою людського
самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
окреслює дійсність не лише такою, якою вона є , але й такою, якою має бути; є
більшою мірою мисленням про мислення, аніж мисленням і думкою про якусь
реальність; постає внутрішньоповязаним, логічно послідовним,
аргументованим та обґрунтованим; прагне поставити і розв’язати граничні,
абсолютні потреби людського буття.
Філософія прагне дати відповідь на основне питання, яке має два аспекти:
онтологічний та гносеологічний. З онтологічної точки зору, основне питання
звучить так: яка реальність – матеріальна чи духовна – є первинною (такий
поділ віднаходимо у німецького філософа ХІХ ст. Ф.Енгельса). Гносеологічний
(пізнавальний) бік основного питання філософії формується так: чи
пізнавальний або непізнавальний світ, чи можна одержати достовірне знання
про світ? Виходячи із онтологічного та гносеологічного аспектів пояснення
основного питання філософії, виокремилися – матеріалісти та ідеалісти, а також
агностики, скептики, оптимісти та песимісти. Матеріалісти вважають, що
першоосновою всього є матерія, вона існує незалежно від свідомості, а
свідомість, дух – вторинні, вони є властивістю високоорганізованої матерії.
Ідеалісти первинним вважають свідомість, ідею, дух. Об’єктивний ідеалізм
стверджує, що духовне начало існує поза та незалежно від нашої свідомості, а
суб’єктивний ідеалізм духовним началом визнає людське «Я».
У процесі пояснення визнання кількості першоначал сформувалися такі
основні напрямки філософії як: монізм – визнає одне першоначало (Бог,
Абсолют, Світовий розум, Матерія); дуалізм – визнає дві першооснови (Інь і
ЯН, Дух і Матерія, Світло і Темрява); плюралізм – визнає множинність
першоначал (різні стихії, атоми, монади, дхарми). Подаючи розуміння Бога у
філософії витворились такі напрямки, як теїзм – Бог як особа; деїзм – Бог як
безособове начало; пантеїзм – Бог у всьому; атеїзм – Бог фікція. При
формулюванні відповіді на питання: пізнаваний чи пізнаний світ, або чи можна
одержати достовірне знання про об’єктивну реальність у філософії віднаходимо
декілька напрямків, представники яких мають свої ґрунтовні пояснення. Так,
послідовники агностицизму, як напрямку у філософії заперечують можливість
пізнання людиною об’єктивного світу. Скептицизм визнає принципову
обмеженість знання та отримання інформації про дійсність через сумніви та
постійні перевірки чи експерименти. Оптимісти спрямовують погляд на життя з
позитивної точки зору, а песимісти завжди сповнені безнадії, зневірені у
кращому майбутньому, схильні у всьому вбачати найгірші, темні сторони.
Ще однією проблемою філософії постає проблема методу, методу, який
би забезпечував достовірність, обґрунтованість наукового знання. Значимість
цієї проблеми породила два напрямки у філософії ХVII ст. – емпіризм і
раціоналізм. Емпіризм – напрямок у філософії, який пояснює, що світ
пізнається лише на основі досвіду та чуттєвих властивостей людини.
Раціоналізм – напрямок у філософії який підкреслює, що істинне знання може
бути виведене тільки безпосередньо з розуму, воно зовсім не залежить від
чуттєвого досвіду. Протилежним до раціоналізму виступає «ірраціоналізм» як
заперечення існування логічного, закономірного початку у світі, заперечення
або обмеження можливостей розуму у пізнанні.
Філософію цікавить не тільки пізнаваність світу, не тільки те, що є
первинним, а що вторинним, а й те, чи змінюється, рухається світ, або
перебуває у спокої, незмінному стані, а якщо світ змінюється, розвивається, то
як і з якої причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці
питання як і питання про взаємини свідомості і матерії, також є світоглядними і
мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії
склались два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний.
Діалектика розглядає всі існуючі речі (предмети, явища, процеси) у їхньому
взаємозв’язку, у русі та у розвитку. Розвиток розуміється як якісне
перетворення одних речей та явищ в інші, як знищення старого і ствердження,
розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечність, притаманна
всьому світові, тобто визначається саморух, саморозвиток природи і
суспільства. Метафізичний погляд полягає в тому, що предмети, явища
розглядаються без зв’язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення
або зменшення однієї і тієї ж якості. Джерелом змін метафізики вважають
зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, намагаються пізнати світ у
його довершеності та однозначності. При поясненні предмета філософії
сама ж філософія оперує загальними поняттями і це зближує філософію з
наукою, а при поясненні потойбічного «божественного» буття філософія
близька з релігією.
Проте, оскільки філософія – це особливий, науково-теоретичний тип
світогляду, то від релігійного наукового та міфологічних світоглядів філософія
передусім відрізняється тим, що вона ґрунтується на знанні, а не на вірі або
фантазії; по-друге, філософське знання логічне, цілісне, має систему, по-третє,
філософія оперує чіткими поняттями та категоріями. Філософія завжди
суб’єктивна, вона не може обійтися без емоційного, особистісного компонента.
Філософія не займається безпосередньо відкриттям законів, а допомагає
їхньому відкриттю, обґрунтовує їх та узагальнює.
Від міфології та релігії філософія відрізняється наступними якостями: -
раціональним характером пояснення дійсності (зосередженістю на
універсальних наукових поняттях, логічністю і доказовістю);
- рефлексивністю, постійним самоаналізом, поверненням до своїх
вихідних передумов, «вічними» проблемами, критичним переосмисленням їх на
кожному новому етапі. Філософія є рефлексивним «дзеркалом» не тільки для
себе самої, але і для науки, культури, суспільства в цілому. Вона виступає як
їхнє самовідображення, самосвідомість.;
- вільнодумством і критичністю, спрямованими проти забобонів, сліпої віри в
«абсолютні» авторитети.
Філософські ж знання опираються на уявні, ідеальні утворення і
фактами, чуттєвим досвідом не можуть бути ані підтверджені, ані спростовані.
Наукові знання опираються на факти – чуттєві дані про дійсність, вони і
логічно виводяться, і підтверджуються, і перевіряються фактами («факти –
повітря, тіло науки»).
Наука прагне пізнати суть конкретних речей і процесів дійсності та
виразити їх в істинах, у законах. Відкриття закону – мета, вершина наукового
пізнання. Наука – це сфера людської діяльності, функція якої полягає у
виробленні та теоретичній систематизації об’єктивних знань про дійсність.
Наука ставить перед собою такі цілі: точне відображення дійсності, пояснення
процесів, що відбуваються в ній, прогнозування, нагромадження й теоретична
обробка знань про людину і світ. Отже, наукова система понять про дійсність
має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних
законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і
перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наукові знання
розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на
індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну проблематику.
Філософія ж націлена на пошук шляхів досягнення сутності Універсуму
(всього наявного) критичним осмисленням усіх вже досягнутих про нього
знань. «Те, що для вченого – вершина, для філософа – тільки підніжжя; те, в
чому вчений бачить відповідь на питання про сутність того або іншого
конкретного явища, філософ вбачає проблему і пропонує інші, альтернативні
підходи до пошуку відповіді». Філософські знання – це критичні, проблемно-
гіпотетичні знання. При цьому філософ в своїх міркуваннях може спиратися як
на дані наук (у цьому випадку є підстава говорити про «наукову філософію»
або про філософію як метафізику), так і на інші дані – емпіричні, чуттєво-
емоційні, вольові, інтуїтивні. У цьому випадку говорять про ірраціональну і
навіть антинаукову філософію.
Філософія – це особлива наука, це щось вище від науки – і те, що передує
їй («переднаука»), і те, що вивищується над нею («наднаука» - метафізика). Без
філософії не було б науки, не було б розвитку наукової думки.
На основі осмислення природи, світу, людини виникають та формуються
філософські дисципліни та основні розділи філософії, а саме: онтологія –
вчення про буття; гносеологія – вчення про пізнання, у якому подається аналіз
пізнавального ставлення людини до світу і самої себе, визначення можливостей
та меж пізнання, найоптимальніших факторів та методів, з’ясовуються критерії
істинності об’єктивного знання; діалектика як вчення про джерела та закони
розвитку; філософська антропологія – вчення про людину; аксіологія – вчення
про цінності, у ньому переломлюються ідеї, знання людини про світ і людину,
відбувається осмислення цінностей людського життя, відкривається проблема
сенсу життя людини; праксеологія, яка пов’язана не лише з аналізом та
узагальненням своєрідності взаємних змін людей і природи, людей і
суспільства в їхній діяльності, а й із виведенням нових наукових спостережень,
дослідів, експериментів. Зауважимо, що праксеологія намагається допомогти
людині зрозуміти, що її життя – це нескінченний процес вибору та реалізація
своїх життєвих позицій.
5. Основні функції філософського знання.
Предмет і специфіка філософії розкривається через її функції. Різноманітність
функцій філософії надає культурі мислення життєвої глибини, внутрішньої
зосередженості.
Функції філософії допомагають філософському знанню завжди бути
засобом вироблення ціннісних орієнтацій у житті людини. Насамперед це
світоглядна функція, яка формує погляд на світ; пізнавальна функція
задовольняє потребу в пізнанні; методологічна функція подає методи та
способи якими досліджуються процеси та явища в різних науках; гносеологічна
функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини
на розкриття природи і сутності світу, людини, загальної структури світу
законів його розвитку, з одного боку, збагачує людину знанням про світ, про
людину, а з іншого боку – впливає на кожну з форм суспільної свідомості;
соціально-практична функція допомагає змінювати та перетворювати світ;
критична та виховна функції формують критичний погляд на світ та виховують
людську особистість; прогностична функція вибудовує припущення про
загальні тенденції розвитку буття та свідомості, людини і суспільства;
аксіологічна функція дає можливість визначити різні цінності, які формують
світоглядні орієнтації людини.
Отже, підсумовуючи сказане про філософію, її значення та роль у
суспільстві, наведемо думки О.М.Чанишева, які він викладає у праці
«Філософія як «філологія», як мудрість і як світогляд»: «Філософія є
прагненням розглядати таємниці буття та небуття інтелектуальними засобами
…., філософія не є результатом одного лиш розуму. Але і не результатом однієї
лише душі. Філософія – це результат розуму душу… Філософія є явищем
історичним, людським. Вона – витвір людей, філософів і зароджується та
першопочатково існує лише в їхній свідомості…. Філософія виникає для
задоволення суспільних потреб у новому світогляді».
Виконайте завдання по темі 1 Філософія, її зміст, особливості та роль у
суспільстві.
1. Поясніть:
1. Що таке світогляд? Яку роль у системі світогляду відведено філософії?
2. Мету та призначення філософії, її зв'язок з дійсністю.
3. Як ви розумієте твердження: філософія – це мистецтво жити?
4. Що вкладено в поняття «філософія», яка його суть?
5. Специфіку мітологічного світогляду.
6. Суть релігійного світогляду.
7. Які реалії людського життя усвідомлені людиною у формі релігійних
вірувань?
8. Чи можна мітологію та релігію вважати духовними джерелами філософії?
9. Чи правильно розглядати мітологічний світогляд як фантазії?
10.Чому ми характеризуємо філософію не як науку, а як форму світогляду?
11.Основне питання філософії?
12.Суть матеріалістичного світогляду?
13.Суть ідеалістичного світогляду?
14.Зміст та функції онтології, гносеології, аксіології?
15.Як ви розумієте твердження: філософія – це теоретично виражений
світогляд?
16.Поясніть зв’язок між філософією та наукою?
17. Філософський зміст поняття «мудрість»?
18.Спільні та відмінні риси філософського і наукового знання?
19.Чому філософію називали «наукою наук»?
20. У чому полягає відмінність мудрості від розуму?
2. Проблемні завдання для самостійного опрацювання:
1. Поясніть, що значить «жити за нормою» і «жити творчо»? Як можна
трактувати ці два стилі життя? У чому перевага кожного з них? Чи можна
зупинитись на якомусь одному стилі? Який стиль вимагає більшої роботи
мислі, а який емоцій?
2. Поясніть вислів «Вік живи – вік учись», опираючись на своє розуміння
мудрості та усвідомлення безконечного процесу пізнання.
3. Поясніть думку про те, що світогляд – це не просто знання про світ і про
себе, а й оцінка світу і свого місця в ньому. Доведіть, що світогляд
людини – це гармонія її розуму і серця.
4. Поясніть, чи існують у сучасному суспільстві прояви міфологічного
світогляду. Наведіть приклади сучасних міфів.
5. Аргументуйте, чи може філософія обійтися без науки, а наука без
філософії.
3. Поясніть терміни: Світогляд. Міф. Міфологія. Релігія. Філософія.
Мистецтво. Наука. Спосіб філософування. Софійність. Епістемність.
 Діалектика. Метафізика. Предмет філософії. Онтологія. Логіка. Гносеологія.
Аксіологія. Етика. Естетика. Філософська антропологія. Соціальна філософія.
Філософія релігії.

4. Розв’яжіть тестові завдання:

1. Філософія виникає:
а) у У1I-VI ст. до н. е.;
б) у 1Х-У111 ст. до н.е.;
в) у 11 ст. до н. е.;
г) у 1 ст. н.е.;
2. Яке з наведених нижче визначень філософії є найбільш правильним?
а) філософія – це наука про закони та форми правильного мислення;
б) філософія – це наука наук;
в) філософія – це вільне, критичне, засноване на принципах розуму
розмірковування про світ, людину та місце людини у світі;
г) філософія – це сповідь її творця (Ф.Ніцше).
3. Світогляд – це ...
а) форма світогляду, для якої характерна невіддільність індивіда і спільноти,
образу і реальності – внаслідок чого персоніфіковані образи богів та героїв
нерозривні з реальним світом;
б) усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в цьому світі, а
також ставлення людини до світу і до свого місця в ньому та розуміння своєї
життєвої програми і шляхів її реалізації;
в)форма світогляду, для якої характерне відокремлення індивіда і спільноти,
образу і реальності – внаслідок чого пізнається два різних світи: природний і
надприродний, фізичний і духовний;
г) свідомість, мислення вголос.
4. Що не є історичним типом світогляду?
а) політика;
б) релігія;
в) філософія ;
г) міфологія.
5. Що є предметом філософії?
а) людина та її сутнісні виміри;
б) суспільство і його історія;
в) людина світ;
г) природа у всій її багатоманітності.
6. Філософія як історична форма світогляду відрізняється від інших форм
світогляду передусім:
а) раціональним поясненням світу і людини;
б) своїм предметом „ людина – світ”;
в) антропоцентризмом;
г) емоційно - раціональним поясненням.
7. Виділіть правильне визначення науки:
а) сукупність знань, надбаних суспільством;
б) духовно-практична діяльність, спрямована на пізнання сутності законів
реального світу з метою використання знань в інтересах людей;
в) сукупність поглядів на світ, його походження, місце в ньому людини;
г) сукупність результатів суб’єктивних досліджень вчених, які зайняті в науці.
8.Що означає термін „філософія”?
а) мудрість
б) любов
в) любов до мудрості
г) знання
д)вміння розмовляти.
9Що є історично першою формою світогляду?
а) міф
б) релігія
в) філософія
г) наука
д) телебачення.
10 Яка з названих дисциплін не є філософською?
а) антропологія
б) метафізика
в) діалектика
г) онтологія
д) математика.
11 Яка з названих функцій не є філософською?
а) аксіоматична
б) пізнавальна
в) методологічна
г) аксіологічна
12 Яке значення для філософії має історія філософії?
а) ніякого
б) є архівом
в) є школою думки
г) завдає шкоду
д) є повчальною.
13Кому з мислителів приписують авторство слова „ філософія”:
а) Анаксімандру;
б) Фалесу;
в) Піфагору;
г) Сократу.
14Зміст світогляду визначають:
а)знання про світ, подані природознавством;
б)знання про принципи, переконання, що виконують функцію життєвого
орієнтування;
в)політичні, економічні, соціальні програми;
г)ті уявлення дійсності, які є виключно індивідуальними надбаннями людини.
15У відношенні до світогляду філософія постає:
а)однією з його складових;
б)тою основою, на якій виробляються світоглядні уявлення;
в)поясненням змісту основних світоглядних термінів;
г)теоретичною формою світогляду, що спрямована на його критичний аналіз.
16 Який розділ філософії вивчає загальні закони, принципи і правила
мислення ?
1)аксіологія;
2)логіка;
3)онтологія;
4)гносеологія;
5)філософська антропологія. .
17Що є більш визначальним для релігійного світогляду?
1) доброта;
2) знання;
3) віра;
4) мудрість.
18 Які функції притаманні філософії?
1) світоглядна і пізнавальна;
2) методологічна і прогностична;
3) аксіологічна й орієнтаційна;
4) усі ці функції разом узяті.
19 Серед названих понять виберіть те, яке не стосується історичних типів
світогляду:
1) мітологія;
2) гносеологія;
3) філософія;
4) релігія.
20 Назвіть один із основних напрямів вирішення „основного питання
філософії”:
1) матеріалістичний;
2) метафізичний;
3) природничий;
4) споглядальний.
21 Основною проблемою світогляду є:
а) відношення людини до світу
б)вивчення буття
в)пізнання світу
г) вивчення особистості;