Тема 1. Філософія як форма самовизначення людини у світі (2 год.).

1. Філософія та світогляд.
Поняття „філософія” походить від давньогрецьких слів „філео” – „любити” та „софія” – „мудрість”,
тому буквально „філософія” означає „любов до мудрості”. Однак, етимологія поняття (номінальне
визначення) не дає відповіді на питання про сутність філософії, про специфіку діяльності філософа
(тобто, реального визначення).

Частіше за все, при визначенні змісту поняття „філософія” відштовхуються від поняття „світогляд”.
Наприклад, поширеними визначеннями є наступні: „Філософія – це теоретична форма світогляду”,
або „Філософія – це пропозиції з приводу того, який може бути світогляд”. На рівні буденної
свідомості поняття „світогляд” і „філософія” часто виступають синонімами, хоча насправді їх слід
розрізняти. Таким чином, слід визначити, що таке світогляд та як він співвідноситься з філософією.

Світогляд – це:

А) узагальнена система поглядів людини та суспільства на світ в цілому та своє власне місце в ньому;

Б) розуміння та оцінка людиною власного життя та діяльності, а також долі людства взагалі;

В) сукупність узагальнених філософських, наукових, соціально-політичних, релігійних, естетичних,

моральних та інших ціннісних орієнтацій, вірувань, переконань, ідеалів.

„Філософія” не тотожна поняттю „світогляд”, тому що:

- „філософія” є вужчим поняттям, бо становить теоретичне ядро світогляду, займається теоретичним

узагальненням та засвоєнням здобутків світогляду; проте, за глибиною та широтою охоплення
світоглядних проблем філософія значно ширша за світогляд;

- світогляд передує філософії в індивідуальному розвитку людської свідомості та у розвитку людства

взагалі;

- світогляд не займається осмисленням власної сутності; відповідь на питання про сутність світогляду
дає філософія.

Світогляд є надзвичайно складним явищем, а тому, як і будь-яке складне явище, він може бути
типологізованим, тобто, поділений на різновиди, типи. Типологізація здійснюється за різними
підставами, наприклад:

- за носієм світогляд може бути індивідуальним, груповим, суспільним;

- за рівнем світобачення та усвідомлення він може бути усвідомленим, неусвідомленим, буденним,

філософським тощо;

- за історичною епохою світогляд типологізується як архаїчний (первісний), античний,

середньовічний, сучасний тощо;

- за морально-ціннісними орієнтирами світогляд буває гуманістичний, егоїстичний, альтруїстичний,

націоналістичний, ліберальний тощо.

Таким чином, філософія постає в якості теоретичної форми світогляду. Але в цьому відношенні її
необхідно відрізняти від інакших, близьких до неї форм, – від релігії, мистецтва та науки, з якими
філософія має як спільні, так і відмінні риси.
2. Спільне та відмінне у філософії та науки, філософії та мистецтва, філософії
та релігії.
Філософія та наука мають такі спільні риси: дискурсивний тип мислення
(логічний, впорядкований, аргументований, несуперечливий); наявність
предмета та об’єкта, понять, законів, гіпотез, які розвиваються, критикуються
тощо.
Відмінності між філософією та наукою: в науки чітко окреслений предмет
дослідження, у філософії – ні; наука не має самосвідомості, тобто, шукає істинне
знання, але не дає відповіді на питання, яке знання слід вважати істинним;
наука не володіє таким ступенем узагальнення як філософія.
Філософія та мистецтво мають наступні спільні риси: дійсність подається через
відношення людини до неї; усепроникність, відсутність заборонених тем;
підкреслення важливої ролі людського самовідчуття та інтуїції.
Відмінності між філософією та мистецтвом: філософія акцентує на розумовому
осягненні світу, а мистецтво – на емоційному переживанні; вихідним
матеріалом філософії є поняття, а мистецтва – художній образ; дійсність, яку
зображає мистецтво – умовна (фантастична), філософія претендує на показ
реальної дійсності.
Філософія та релігія володіють такими спільними рисами: здійснюють життєву
орієнтацію та дають відповідь на питання про сенс життя.
Відмінне між філософією та релігією: ядром релігії є авторитет, віра,
абсолютність істини, тоді як ядром філософії – розуміння, доведення та
контекстуальність істини; філософія є лише інтелектуальною формою
світоосмислення, тоді як релігія є соціальним інститутом.
3. Найважливіші риси філософського знання.
З цих відмінностей можна вивести найважливіші риси філософського мислення:
1. Воно має гранично широкий рівень узагальнення.
2. Є формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини.
3. Окреслює дійсність не лише з точки зору наявного, але й з точки зору
належного.
4. Є головним чином мисленням про мислення, а не про іншу реальність.
5. Є внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та
обґрунтованим.
6. Прагне поставити та розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського
життя.
4. Методи та функції філософії. Система філософського знання.
Можна сказати, що філософський метод (від греч. methodos – шлях, пізнання) є
система найбільш загальних прийомів теоретичного і практичного освоєння
дійсності, а також спосіб побудови і обґрунтуваннясистеми самого
філософського знання. Ідеалізм і Матеріалізм виступають як найбільш загальні
підходи і способи розгляду буття і пізнання. Теорія пізнання із самого початку
багато в чому визначається тим, що береться за первинне: матерія або
свідомість, дух або природа, тобто матеріалістичні або ідеалістичні
передумови. У першому випадку, загальний процес пізнання розглядається як
віддзеркалення об'єктивної дійсності, в другому – як самопізнання свідомості,
абсолютної ідеї, спочатку присутніх в речах (об'єктивний ідеалізм), або як аналіз
наших власних відчуттів (суб'єктивний ідеалізм).Наступний аспект розрізнення
філософських методів – діалектика і метафізика. Під діалектикою мають на увазі
вчення про найбільш загальні закономірності розвитку буття і пізнання,
одночасно вона виступає і загальним методом освоєння дійсності, розглядаючи
її як єдність і боротьбу протилежностей. Метафізичний метод характеризується
тим, що розглядає предмети і процеси за одним принципом: або так, або
немає; або біле, або чорне; або друг, або ворог і так далі. Сенсуалізм (від латів
sensus – почуття) – методологічний принцип, в якому за основу пізнання
беруться почуття і який прагне усе знання вивести з діяльності органів чуття,
відчуттів, абсолютизуючи їх роль в пізнанні (Эпікур, Гоббс, Локк, Беркли,
Гольбах, Фойєрбах).Раціоналізм (від латів ratio – розум) – метод, згідно з яким
основою пізнання і дії людей є розум (Декарт, Спіноза, Лейбніц,
Гегель).Ірраціоналізм – філософський метод, який заперечує або, принаймні,
обмежує роль розуму в пізнанні, а приділяє основну увагу ірраціональним
способам досягнення буття (Шопенгауэр, К`єркегор, Ніцше, Дільтей, Бергсон).
Основні функції філософського знання:
1. Світоглядна – знаходження та обґрунтування життєвих орієнтирів,
пріоритетів, цінностей.
2. Пізнавальна – знаходження орієнтирів пізнав. діяльності, критеріїв пізнання.
3. Логічна – формування культури людського мислення.
4. Соціально-адаптативна – орієнтація у різноманітних проявах соціального
життя, допомога у виробництві власної соціальної позиції.
5. Виховна – вироблення інтересу до самовиховання, потягу до
самовдосконалення.
6. Критична – руйнування стереотипів, забобонів, пошук шляхів вдосконалення
світу.
Існує досить велика кількість філософських дисциплін: Онтологія,
натурфілософія орієнтуються на філософське осмислення світузагалом,
філософське розуміння природи. Соціальна філософія, філософія історії,
філософія культури займаються філософським осмисленням суспільства та
суспільної історії. Філософська антропологія – це філософська теорія людини.
Логіка, гносеологія, епістемологія, етика, естетика, історія філософії, аксіологія
вивчають свідомість у її різноманітних проявах (наприклад, логіка – закони та
форми мислення, гносеологія – людську здатність до пізнання, аксіологія – це
філософська теорія цінностей тощо).
Теми рефератів:
1. Філософія як світоглядне знання.
2. Філософія, наука, мистецтво: спільні і відмінні риси.
3. Загальнолюдське і національно особливе у філософії.
Питання для дискусії і контролю знань:
1. Чи є тотожними знання та мудрість?
На сократівське запитання про тотожність знання і мудрості його учень Платон
запропонував таку відповідь: мудрість і знання - поняття, "розташовані в різних
площинах" . Знання зовсім не обов'язково роблять людину, яка їх засвоїла, мудрою.
Існує софійне знання (моральне) та епістемне (наукове). На відміну від знань мудрості
не можна навчити, оскільки вона є не знанням, а доброчесністю. Справедливо
зазначено: якщо можна бути вченим чужою вченістю, то мудрим можна бути лише
власною мудрістю. Мудрість, як зазначав Арістотель, є знанням про благо. Отже,
мудрість є не просто знанням, а знанням особливим, знанням доброчесностей (блага),
перетворення його на мету і правило свого життя. Вона виявляється у практичній
поведінці людини. Не випадково стверджують, що розумна людина знаходить вихід із
складного становища, а мудра - у таке становище не потрапляє. Цим наголошується на
тому, що мудрість формується в досвіді, гартується в горнилі життєвої практики. Тому
людина, яка має неабиякий власний досвід, мудріша від тих, хто має лише освіченість.
Наставник мудріший, ніж ремісник, а теоретичні науки - вищі мистецтва творення, як
вважав Арістотель.

2. Яке співвідношення між філосією і світоглядом?

Філософія - це теоретично обґрунтований світогляд, найбільш зріла форма духовної

культури. Філософія розширює і систематизує знання людей про світ, людину,
суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдину складну систему. Відображуючи
ставлення людини до світу, погляди на мету та сенс життя, на зв'язок її інтересів і потреб
із загальною системою соціальної та природної дійсності, філософія є підґрунтям
соціальної орієнтації людей. Вона визначає світоглядний підхід людей до оцінки явищ і
речей, осмислює і обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення.

Оскільки потреба самовизначитися в житті характерна для всіх людей, але не всі люди є
філософами, то найпершою формою орієнтації людини в житті є світогляд. Світогляд -
це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до свiтy
та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у
єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе.
3. В чому відмінність предмета філософії і окремих наук.
Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх
найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення”.
Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина –
світ”.

На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії

охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не
безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї культури, її
світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства,
наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні
виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:

-історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення

людини;
-уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми
здатні окреслити «топографію» людськості;
-філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності
людської свідомої самоідентифікації.

4. Які проблеми філософії вважаєте основними і чи можливе їх вирішення?

Філософські проблеми належать до категорії вічних. Цим вони істотно відрізняються від
проблем суто наукових.

На рубежі XX-XXI ст. значно загострилися світові проблеми. Як теоретичне поняття

"світова проблема" є актуальним концептом, суть якого розкривається на таких рівнях:

 а) визначення фактів існування загрозливих для людства таких суспільних реалій,

як масовий голод, висока смертність від хвороб, які можуть бути попереджені
сучасною медициною, неграмотність значної кількості населення планети,
енергетична криза тощо ("філософія кризи");
 б) створення стратегій подолання загроз людству, розроблення сценаріїв
удосконалення суспільства, розв'язання глобальних суперечностей поступу
цивілізації ("філософія надії"). Цей рівень осмислення світових проблем
передбачає радикальну зміну типу існування і поступу людської цивілізації,
перебудову його на культурних, суто людських засадах, в основі яких має бути
проблема "людського виміру" дійсності, прав народів та індивіда, збереження і
розвитку культурної ідентичності, самобутності етносів тощо ("філософія дії").

5. Що розумієте під “софійним” і “епістемним” способами філософування?

Філософування – це філософський спосіб осмислення світу, в якому з’ясовується загальне,
універсальне, сутнісне, причинно-наслідкові зв’язки та відношення. Філософування – це проникнення
в суть явища, не констатація того, що є, а пошуки відповіді на корінне питання – пошуки причин.
Особливістю мислення, і передусім філософування, є його рефлексивний характер. Рефлексія –
принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення і усвідомлення «Я»; це
самопізнання і свідомість. Розрізняють три види рефлексії: 1) елементарну рефлексію, яка полягає у
розгляді і аналізі знань; 2) наукову рефлексію – критика і аналіз теоретичного знання, які проводяться
на основі застосування і з’ясування тих методів і прийомів, які властиві даній галузі наукового
дослідження; 3) філософську рефлексію – усвідомлення і осмислення граничних основ буття і
мислення, людської культури в цілому.
Виділяють два способи філософування:
Софійний спосіб – це діалогічний спосіб, який полягає в зіткненні думок у процесі дискусії. Цей
спосіб прагне не до істини, а до правди. Його засновником є Сократ, а реалізував його у письмовій
формі Платон (“Діалоги”).
Епістемний спосіб – це монологічний, однозначний спосіб, який прагне до істини. Альтернативний
софійному – епістемний спосіб наголошує на збігові, тотожності свого змісту зі змістом сущого і тим
самим спрямоване на отримання істини. Його засновником є Аристотель. Звідси можливо, й
народився стародавній вислів, який приписують Аристотелю “Платон мені друг, але істина дорожча”.
Способи філософування реалізуються у діалектиці та метафізиці: діалектика реалізує софійний
спосіб, вивчаючи взаємозв’язок і розвиток предметів та явищ, а метафізика реалізує епістемний
спосіб, вивчаючи однозначність предметів і явищ.
Софійний спосіб філософування приймає нормальним станом людської думки плюралізм, творче
розмаїття людської думки, а не єдність останньої. Що ж до епістемного способу, то його орієнтації
збігаються з процедурами догматичного методу, які зводять діалог до монологу, поліфонію до
монофонії.

6. Для чого і як вивчати філософію?

Філософія - це духовна дисципліна, що вимагає гігантського уваги і розуміння,
це наука для обраних. Звичайній людині філософію вивчати не треба, він у
ній нічого не зрозуміє. Адже щоб зрозуміти філософію,
недостатньо почитати Канта. Вивчати філософію «з кінця» і по популярній
літературі категорично не можна. Обов'язково вивчати історію релігій і
паралельно підбиратися до філософії, починаючи з досократиків. Як
сказав Платон, філософія - це наука
для пануючих над долями світу. Обивателю вона абсолютно не потрібна.
Філософію потрібно вивчати з тієї ж причини, з якої людина взагалі думає. Головна
цінність філософії в тому, що вона вчить мислити. Що значить думати і
як правильно думати, як пов'язати одне з іншим, як гідно жити -
відповіді на ці запитання намагаються знайти люди, які звертаються до
вивчення філософії або хоча б цікавляться нею. Знаєте, це питання, наприклад,
чому люди співають пісні. Або сміються. Це допомагає їм жити, і
жити краще. Філософію треба вивчати з тієї ж самої причини.
Мислячій людині без філософії не обійтись.
Практичні завдання:
1. У процесі опрацювання літератури виписати основне визначення філософії,
яке найповніше, на Вашу думку, розкриває її сутність.
Філософія – це теоретично розроблений світогляд, система загальних
категорій, теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини,
усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке спирається на
досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою
логічного доказу.

Філософія-це любов до мудрості. (Піфагор)

2. Прочитати і проаналізувати положення із праці Ф. Шлегеля “Історія
європейської літератури”: “…Філософія, і при цьому кожна окрема філософія,
має власну мову. Мова філософії відмінна від поетичної мови, так і від мови
буденного життя”. Визначити основну ідею і ключові слова, які, на Вашу
думку, включає мова філософії.
3. Основні терміни і поняття: агностицизм, гносеологія, діалектика, дуалізм,
ідеалізм, матеріалізм, метод, методологія, метафізика, міфологія, монізм,
об’єктивний ідеалізм, онтологія, основне питання філософії, плюралізм,
релігія, світогляд, суб’єктивний ідеалізм, філософія.
АГНОСТИЦИ́ЗМ (від грец. ἄγνωστος – незнаний) – термін, що позначає
непізнаваність Бога або світу.
Гносеологія – це філософська дисципліна, яка вивчає проблематику
пізнання людиною світу, можливостей пізнання і його меж
ДІАЛЕ́ КТИКА (грец. διαλεχῖιχή – мистецтво вести бесіду) – вчення про
протилежності й відмінності.
Дуалі ́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є
незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання і
знання.