Контрольні питання Аліна

37. У філософії Нового часу на чільне місце вийшло питання про

метод істинного пізнання.
Так, це твердження є правильним. Філософія Нового Часу, яка
відзначається періодом приблизно з XVI по XVIII століття, стала періодом
значущих змін у визначенні пізнання та використанні методів для досягнення
істини. У цьому есе розглянемо, як питання про метод істинного пізнання
вийшло на чільне місце у філософії Нового Часу та як це вплинуло на розвиток
наукового та філософського мислення.
Філософія Нового Часу вирізняється зсувом від теологічних та
метафізичних підходів до пізнання до більш об'єктивних та систематичних
методів. Цей зсув виник під впливом таких факторів, як наукові відкриття,
технологічний прогрес та загальне збільшення інтересу до спостережень над
природою. Ренесанс, що передував Новому Часу, сприяв відродженню інтересу
до класичної античної культури та підкреслив важливість індивідуальності та
людського розуму. Гуманізм ренесансу поклав акцент на гідності та
можливостях людини, що стало першим кроком у напрямку нового підходу до
пізнання. Рене Декарт, філософ та математик, величезно вплинув на філософію
Нового Часу своїм методичним сумнівом та методом сумісництва. Він
визнавав, що існує необхідність сумніватися у всьому, щоб знайти нещире
сумісництво, або невідоме, яке можна було вважати за істинне. Цей метод
визначив необхідність критичного мислення та логічного розуміння для
досягнення істини. Філософія Нового Часу сприяла активній взаємодії з
розвитком наукового методу. Філософи виявляли інтерес до природничих наук,
вказуючи на необхідність об'єктивності та систематизації знань.
У філософії Нового Часу питання про метод істинного пізнання вийшло
на передній план через зміни в світосприйнятті, внесені Ренесансом та
розвитком науки. Зосереджений на методах сумніву, емпіричних
спостереженнях та взаємодії з наукою, цей період визначив фундаментальні
засади, що стали основою для подальших розвитків у науковому та
філософському мисленні. Підкреслення істинного пізнання через раціональний
та об'єктивний підхід визначило нові стандарти для досягнення знань та
розуміння природи існування.

91. У кожній культурі поєднуються національна та загальнолюдські

елементи.
Так, в кожній культурі спостерігається поєднання національних та
загальнолюдських елементів, а це відбивається через призму філософських
ідей. Філософія, як вираз культурних, історичних та соціальних контекстів,
формує свої уявлення про світ враховуючи як унікальні риси конкретної
національної культури, так і загальні, людські аспекти. Філософія, як вираз
інтелектуальної та культурної діяльності, відображає унікальність кожної
національної культури, водночас вивчаючи та виражаючи загальні людські ідеї
та цінності.
Філософія завжди була глибоко вплетеною у культурний контекст
кожного народу. Національні особливості, такі як мова, історія та традиції,
визначають специфіку філософського мислення. Наприклад, у східних
культурах, де основна увага приділяється гармонії та внутрішньому спокою,
філософія часто акцентується на внутрішньому розвитку та духовному
самовдосконаленні. Незважаючи на культурні різноманітності, є певні
загальнолюдські цінності та ідеї, які перетинають національні кордони.
Принципи справедливості, свободи, любові, істини та гідності є
універсальними та відображаються в різних культурах у своїх унікальних
інтерпретаціях. У сучасному світі процес глобалізації підсилює взаємодію
різних культур. Це призводить до обміну ідеями, філософськими концепціями
та методологіями, що збагачує філософський дискурс та дозволяє різним
культурам внести свій внесок у формування загальнолюдських концепцій.
У кожній культурі спостерігається унікальне поєднання національних та
загальнолюдських елементів у філософських ідеях. Сприймаючи свою
індивідуальність, кожна культура вносить свій унікальний вклад у
філософський дискурс та одночасно вивчає загальні людські прагнення та
цінності. Взаємодія різних культур та глобалізація створюють умови для
багатогранного обміну філософським досвідом, що вибудовує міжнародні
мости спілкування та розуміння.

154. Філософські курси Києво-Могилянської академії являли собою:

А) оригінальні філософські концепції, розроблені її професорами;
Б) найновіші курси західноєвропейської схоластики, запозичені
українськими мислителями;
В) типові курси західноєвропейської філософії із вкрапленнями
новітніх даних науки в інтерпретації українських мислителів.

Києво-Могилянська академія є важливим історичним центром, який вніс

значний внесок у розвиток української філософії та освіти. Заснована у 1632
році Митрополитом Петром Могилою, вона стала колискою не тільки для
української філософії, але й для культурного, наукового і освітнього розвитку
України. Професори академії активно займалися власними дослідженнями та
розробляли власні філософські концепції. Їхні праці відображали вплив
тогочасних філософських напрямів, але часто враховували також українські
особливості та традиції.
Можна припустити, що філософські курси Києво-Могилянської академії
у 18 столітті включали вивчення класичної, схоластичної та ренесансної
філософії, а також ідей Просвітництва та раціоналізму, які були популярні в
Заході та впливали на освітній процес в цей період. Інтерпретація українських
мислителів, ймовірно, враховувала національні особливості та традиції, але
частково адаптувала західноєвропейські філософські течії. Важливо
враховувати, що українські мислителі того періоду можуть бути розглядані в
контексті свого часу, в якому філософія і наука швидко розвивалися в Європі.
Українські мислителі того часу можливо були представлені через призму
традиційних філософських шкіл, таких як схоластицизм чи платонізм. Їхні
твори інтерпретувалися в контексті західноєвропейських філософських
категорій, але з урахуванням унікальних аспектів української культури та
духовності.
 Потужна праця українських мислителів на філософських курсах академії
відображала складність тогочасного філософського середовища та сприяла
взаємодії між українською та західноєвропейською філософією. Це стало
важливим етапом в розвитку української філософської традиції, яка має
значення й у сучасному контексті. У цілому, Києво-Могилянська академія
відіграла важливу роль у становленні та розвитку української філософії,
сприяючи інтелектуальному розвитку країни.

177. До основних видів пізнання слід віднести:

А) чуттєве пізнання, раціональне мислення та досвід;
Б) життєво-досвідне, наукове та художньо-мистецьке пізнання;
В) емпіричне та абстрактно-логічне пізнання.
Пізнання – це невід'ємна частина людського життя, без якої не можливий
розвиток, вдосконалення та зростання як особистості. Для досягнення цієї мети
людина користується різними видами пізнання, які взаємодіють та
співпрацюють, створюючи комплексний пізнавальний процес. Серед основних
видів пізнання варто виділити чуттєве пізнання, раціональне мислення та
досвід, які взаємодіють та доповнюють одне одне, формуючи нашу картину
світу та розуміння навколишньої дійсності.
Чуттєве пізнання – це перший і найбільш прямий засіб взаємодії із світом.
Людина отримує інформацію через органи чуття, які взаємодіють із
навколишнім середовищем. Зорове, слухове, дотикове пізнання дозволяє нам
сприймати образи, звуки, текстури, що лежать в основі наших перших вражень.
Наприклад, коли ми бачимо красивий пейзаж чи слухаємо музику, наше
чуттєве пізнання взаємодіє із навколишнім, надаючи нам емоційні враження та
відчуття.
Раціональне мислення – це другий рівень пізнання, який надає нам
можливість розуміти та аналізувати те, що ми сприймаємо чуттєво.
Раціональний аналіз дозволяє нам впоратися з інформацією, виокремлюючи
суттєві деталі та встановлюючи логічні зв'язки. Вчені, філософи, інженери – всі
вони використовують раціональне мислення для розв'язання завдань та
вивчення законів природи.
Досвід – це третій ключовий елемент пізнання, який виникає на основі
чуттєвого пізнання та раціонального аналізу. Це наша здатність взяти участь у
подіях, взаємодіяти з оточуючим світом і використовувати отримані знання у
подальших ситуаціях. Досвід дозволяє нам удосконалювати наші навички,
виокремлювати ефективні та неефективні стратегії, а також вчить нас
адаптуватися до змін.
Взаємодія між цими видами пізнання створює повніше та багатше
розуміння навколишнього світу. Чуттєве пізнання дає нам безпосередні
враження, раціональне мислення допомагає їх аналізувати, а досвід надає
можливість використовувати ці знання в різних контекстах. Всі ці види
пізнання взаємодіють, створюючи виткану мережу знань
 Список використаних джерел
1. Філософія науки: від нового часу до сьогодення [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу:
http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?
C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLO
AD=1&Image_file_name=PDF/znpgvzdia_2012_49_17.pdf
2. Дмитро Чижевський, Нариси з історії філософії на Україні (розділ І-ІІ)
[Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
http://litopys.org.ua/chyph/chyph02.htm
3. Анатолій Єрмоленко, Філософія як чинник духовної незалежності
України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/22086/Yermolenko_Fi
losofiia_yak_chynnyk_dukhovnoi_nezalezhnosti_Ukrainy.pdf?
sequence=1&isAllowed=y
4. Філософські проблеми наукового пізнання [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: https://ela.kpi.ua/handle/123456789/32511