ЛІТЕРАТУРА ХVІІІ СТ.

Загальна характеристика просвітницького руху

Філософські основи нової доби. Домінуючою ідеєю в європейській культурі
XVIII ст. стало Просвітництво, тому все століття нерідко називають добою
Просвітництва.
Просвітництво – це широкий інтелектуальний рух за перегляд з позицій
раціоналізму і сенсуалізму всіх основ життя людини у суспільстві: ідеологічних,
релігійних, моральних, культурно-естетичних.
Необхідні передумови для просвітництва були створені попереднім XVII
століттям. У добу Бароко почали розглядати людину і суспільство, існування як
таке у співвідношенні з певними універсальними началами, такими як Всесвіт, Бог,
вічність, мораль тощо. На рубежі епох Бароко і Просвітництва прагнення
осягнути сенс людського буття у зв'язку з універсальними началами, не
заперечуючи при цьому самого земного існування людини і не принижуючи її
гідності, дало могутній поштовх для подальшого оновлення європейської
філософії. В ній Бог постав як вищий логічний синтез, абсолют, в якому
знімаються усі протиріччя.
Значення Спінози. Барух Спіноза (1632–1677) першим почав розглядати як
одне з універсальних начал розум. Він поєднав такі начала, як Всесвіт, природа і
людина тим, що розглядав їх як атрибути Бога; досконалість Бога, зокрема розум,
поширив на весь світ, природу і людину. Світ (природа) постав у нього як
гармонійний, бо в його основі знаходимо божественний розум. Те саме можна
було сказати й про людину. Отже, розум почали розглядати як найвищий атрибут
Бога, світ – як гармонійний і створений за законами розуму, а людину (як частину
природи і в цій якості атрибут Бога) – як наділену божественним розумом. Розум
став основою нового мислення взагалі. В цьому й полягала суть просвітницької
парадигми.
Значення Ньютона. Однак просвітники не затримувалися на ідеї Бога –
інакше б вони просто розвивали барокову доктрину світу, – а почали розглядати
вищий закон розуму, на якому ґрунтується Всесвіт, як цілком природний закон.
Божественний розум розглядали як природний розум. Більшість із просвітників
відводили Богові роль першого поштовху, після якого світ розвивався за власними
(розумними) законами. Ісаак Ньютон своїми дослідженнями всесвітнього тяжіння
привів мислителів до переконання у самодостатній і універсальній силі цього
закону.
Ідея прогресу. У свідомості широко утвердилася ідея прогресу. Нова доба
усвідомила себе не як повернення до першовитоків (якими була античність для
культури і Біблія для духовного життя в часи Відродження і Бароко), а як шлях
вперед, до нових цінностей. Вперше з'явилася думка, що загальний, культурний
прогрес залежить від удосконалення суспільних і державних інституцій.
Критика церкви і нетолерантності. Просвітники, насамперед у Франції,
критикували католицьку церкву через насаджувані нею забобони, релігійну
нетерпимість і переслідування інакомислячих (Вольтер, Дідро). Наприкінці
століття були припинені «відьомські процеси» і спалення людей інквізицією.
Особливо різко звучала критика єзуїтів. У 1773 році папа римський спеціальним
декретом розпустив орден єзуїтів. Цим остаточно був покладений край добі
Бароко.
Визнання розуму як універсального закону природи, а Бога – як Бога розуму
й гармонії, відповідало соціальним прагненням буржуазії, яка відігравала в житті
суспільства дедалі вагомішу роль. Тож нерідко буржуазний здоровий глузд
ототожнювали з просвітницьким розумом.
Періодизація літератури XVIII ст. В сучасній науці прийнято вважати, що
просвітницькі тенденції спочатку зародилися в Англії на початку 1700-х років,
досягли своєї вершини в середині століття у Франції і перейшли в нову якість в
останній третині століття в Німеччині.
В плані художньої типології динаміка літератури XVIII ст. складніша. У ній
виділяють такі основні ідейно-стильові напрями:
1. Література просвітницького раціоналізму – вимога наближення до правди
життя, розширення меж оповіді, більш достовірні характери, сучасна тематика;
найяскравіше вона була представлена в Англії і Франції.
2. Література сентименталізму: культ чуттєвості, культ природи,
протиставлення почуттів розуму, особлива форма і оповідна техніка творів,
демократизм. По-різному виявила себе в Англії і Франції, її своєрідним
відгомоном можна вважати літературу штюрмерства в Німеччині.
3. Просвітницький класицизм: форма залишається старою, але в цю форму
вкладаються нові ідеї, як наслідок певні правила стають необов’язковими.
Література веймарських класиків у Німеччині.

Формуються нові жанри:

1) у прозі – нові різновиди роману, філософський діалог;
2) у драматургії – сатирична комедія, буржуазна драма, історична і
філософська драма;
3) в публіцистиці – есе, памфлет, “опит”.