1. Просвітництво як ідейно-політичний, економічний та культурний рух XVIII ст.

Просві́тництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій

освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи,
письменники, митці — вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства
відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права.
Несправедливість та поневолення, які панують у суспільстві, вони вважали наслідком накинутих
можновладцями законів, релігійних забобонів та нестачі справжніх знань. Своїм завданням вільнодумці
проголошували утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та
поширення освіти. XVIII століття називають також Добою розуму, адже разом із ідеями Просвітництва
утверджувалася віра в силу знань та можливість розумного облаштування громадського життя. Саме в цей
час виникла й ідея поступу — тобто послідовного розвитку людства через здобуття нових знань,
вдосконалення суспільного ладу та покращення умов життя
Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності
людини, критика церкви, патріотизм, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники
відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.
Просвітництво з'явилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах,
Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і
Російською імперією . Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та
книгодрукування.
ЧАСОВІ РАМКИ: Зазвичай вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття
й тривала до Великої французької революції. Їй передувала наукова революція першої половини XVII
століття. Велика французька революція ознаменувала кінець сподіванням на перебудову суспільства на
розумних засадах, однак ідеї епохи Просвітництва вплинули на формування важливих документів епохи:
Декларації прав людини і громадянина, Декларації незалежності, Конституції США, польської Конституції 3
травня 1791.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЕПОХИ:

Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися
громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях,
салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава, парламент та церква намагалися стримувати
вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було
опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.
До другої половини ХVII ст.
Західна Європа втратила релігійну цілісність.
Унаслідок Реформації і періоду тривалих релігійних воєн у частині європейських країн панівною
християнською конфесією став протестантизм, тоді як у інших державах католицизм зберіг домінантне
становище.
Європа стала різноманітною також у плані політичних режимів
В економіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини,
зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія.

ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ:
Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище — виникнення сфери громадського життя,
тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій
належали новостворені академії та наукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.
В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка
листів». Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.
На початку XVIII ст. кав'ярні Оксфорда, Лондона і Парижа стали виконувати роль наукових і літературних
клубів.
АКАДЕМІЇ:
Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у
великих європейських державах у XVII ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували
наукові дослідження. Професія вченого набула престижності.
ВИДАННЯ:
Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника
наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона
д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському,
науковому дусі, відкидаючи теологію , як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне
слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася. «Енциклопедія» стала
вершиною епохи Просвітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не
обмежилося нею, продовжилось друкування багатьох наукових журналів.
З’явилася мода на приватні бібліотеки.
МАСОНСТВО:
Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, масонство, всесвітній орден, який
ставив перед собою мету змінити суспільство шляхом впливу на владні органи і державних діячів. Чимало
просвітників належали до тієї чи іншої масонської ложі (Монтеск’є, Вольтер, Поуп).
ФІЛОСОФІЯ:
Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де Монтеск'є,
Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму.
Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах відстоювали матеріалістичні
погляди.
Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно
почерпнула також із ідей емпіризму(всі знання ґрунтуються на досвіді).
ЛІТЕРАТУРА ПРОСВІТНИЦТВА:
Найвідоміші літературні твори доби Просвітництва
● Вольтер «Простак»
● Даніель Дефо «Робінзон Крузо»
● Джонатан Свіфт «Мандри Гуллівера»
● Йоган Вольфганг Гете «Фауст»
● Генрі Філдінг «Історія Тома Джонса, знайди»
● Фрідріх Шиллер «Вільгельм Телль»
ІДЕОЛОГІЯ ПРОСВІТНИЦТВА:
Ідеологію Просвітництва визначали дві головні риси 1) віра в безмежні можливості людського розуму, який
став для ідеологів Просвітництва мірилом усього сущого; 2) віра в те, що, використовуючи можливості
людського розуму, можна поліпшити світ, побудувавши людське суспільство, засноване на засадах розуму, а
отже, істини і справедливості. Звідси поставала і практична мета просвітницької ідеології: перетворити
людину «природну», себто нерозвинуту, в людину цивілізовану, тобто культурну й освічену. Цього, на думку
просвітників, можна було досягти, пробуджуючи і виховуючи, розвиваючи і вдосконалюючи в людині її
розумний початок, тобто ту властивість, завдячуючи якій вона початково і виділилась із природи і світу її
примітивних творінь-істот.
Основним джерелом поширення просвітницьких ідей — поряд із філософією та освітою — була художня
література, яку дуже цінували просвітники саме за її широкі можливості впливу на суспільну свідомість.
Художнім відкриттям доби Просвітництва стали нові жанри — філософська повість і роман виховання, які
відображали самий дух епохи з її прагненням до пізнання та освіти.
2. Система літературних напрямів доби Просвітництва: їхні особливості, жанрова система,
представники.
У XVIII ст. розвивалися три художні напрями — просвітницький класицизм, просвітницький реалізм і
сентименталізм, а також стиль рококо. Наприкінці століття виник преромантизм, що став підґрунтям
романтизму

Просвітницький класицизм. Просвітницький класицизм (його ще називають просвітницьким

раціоналізмом) продовжував традиції класицизму XVII ст., але на новій основі. Крім традиційних ознак
класицизму, що сформувалися ще в XVII ст., у просвітницькому класицизмі з’являються нові ознаки.
Передусім змінюється зміст творів: якщо в XVII ст. письменники проголошували ідею служіння монарху й
державі, то у XVIII ст. утверджується думка про необхідність служіння всьому суспільству, свободі й
справедливості. Герої просвітницьких творів захоплені ідеєю зміни існуючого порядку та встановлення
замість нього більш розумного й гуманного. Звідси походить критичний пафос багатьох творів
просвітницького класицизму, наближення їхніх сюжетів до тогочасної дійсності. Змінюється природа
конфліктів: митці зосереджують тепер увагу не на боротьбі пристрастей та обов’язку, а на тих конфліктах, які
виникають унаслідок зіткнення героїв із недосконалим суспільством і труднощами при виконанні ними свого
громадянського обов’язку. Проблематика творів стає більш актуальною й соціально значущою. Питання, які
було порушено, не втрачаючи тісного зв’язку з дійсністю, набувають філософського змісту, важливого для
всіх країн і народів.
Просвітники обстоювали думку про те, що особистою справою кожного громадянина має стати служіння
свободі й встановлення «царства розуму» на землі. Герої, узяті з реальної дійсності, ставали уособленням
суспільного обов’язку, відповідального ставлення до життя й доброчесності. Піднесені художні образи мали
виховувати читачів у дусі відданості й самопожертви заради загального добра.

Великий вплив на просвітницький класицизм, як і на класицизм XVII ст., мала антична спадщина.
Представники Просвітництва переосмислювали її, пристосовуючи до нових світоглядних концепцій доби.

Просвітницький класицизм утілений у літературній творчості Вольтера, Й. В. Ґете, Ф. Шиллера та ін. Крім
літератури, просвітницький класицизм виявився в інших видах мистецтва XVIII ст.: живописі (Ж.-Л. Давид,
Дж. Рейнолдс), графіці (Дж. Піранезі), музиці (К. Глюк) та ін.

Просвітницький реалізм. За основу просвітницького реалізму було взято принцип наслідування природи.
Д. Дідро закликав вивчати природу, уважно придивлятися до її законів. Учений також проголосив
необхідність аналізу соціального середовища та внутрішнього світу людини: «Нехай митець глибоко вивчить
суспільні шари, нехай пізнає їхнє життя, призначення, негаразди й переваги».

Г. Е. Лессінг уважав, що мистецтво має відображати всі прояви життя — не тільки прекрасне, а й
непривабливе та потворне. Учений закликав митців проникати в усі сфери суспільства й достовірно
відображати їх

Представники просвітницького реалізму обрали головним об’єктом зображення суспільне життя свого часу.
Їх цікавили різні сфери соціального буття, відносини між соціальними верствами, вплив середовища на
людину, а також приватне життя особистості.

Митці сміливо виступали із соціальною критикою, викриттям несправедливих порядків і вад суспільства.
Разом з тим реалісти-просвітники утверджували в літературі тип активного й діяльного героя. На сторінках
їхніх творів з’явилися звичайні люди зі звичайного життя. Герої просвітницького реалізму потрапляли в
складні соціальні умови та ситуації, їх немовби випробовували на моральну стійкість (Робінзон Крузо,
Гуллівер та ін.). Але письменники вірили в духовну силу людини, її творчі можливості, здатність подолати
труднощі й змінити себе та світ.
Новим для літератури того періоду було те, що характер героя зображувався в його еволюції, у зв’язках із
природним і соціальним середовищем. Людина виступала носієм типових і родових якостей.

Представниками просвітницького реалізму в літературі були: Д. Дідро, Дж. Свіфт, Г. Філдінг і Р. Б. Шерідан та
ін. У літературному процесі з’являється роман, який якнайкраще відповідав завданням митців відобразити
реальну дійсність. Реалістичні тенденції виявилися також в інших видах мистецтва, наприклад у живописі

Сентименталізм. Не менш важливу роль у культурному житті Європи того періоду відігравав
сентименталізм, який, на противагу «культу розуму», утверджував «культ почуттів», «культ серця». Цей
напрям отримав свою назву з французької: sentimentalisme від sentiment — «почуття».

Сентименталізму притаманні такі ознаки, як увага до внутрішнього світу людини, возвеличення почуттів,
емоційне начало, задушевність, простота й природність.

Життя людини було головним об’єктом зображення сентименталістів. Їхнє мистецтво відзначається
глибоким демократизмом. Вони проголосили цінність людської особистості незалежно від її соціального
стану, і вона визначалася передусім порухами душі, природністю й щирістю почуттів.

Філософським підґрунтям сентименталізму став руссоїзм. Ж. Ж. Руссо обстоював право мистецтва на

зображення почуттів. Він утверджував багатство людської особистості, невичерпне розмаїття її пристрастей.
Учений пропонував письменникам зображувати звичайну людину, працьовиту, доброчесну й моральну.

У літературі сентименталізму створено образ звичайної людини, здатної до глибоких почуттів,

пристрастей і переживань.

Представники сентименталізму покладали великі надії на внутрішні можливості особистості в процесі

перетворення життя. Виховання почуттів безпосередньо пов’язували з протистоянням негативному впливу
середовища. У творах сентименталістів знаходимо високу культуру почуттів, благородство людської натури
й красу духовного життя.

Найяскравіше сентименталізм розвинувся в Англії (Л. Стерн, С. Річардсон), Франції (Ж. Ж. Руссо), Росії (М.
Карамзін).

Сентименталізм був досить плідним у живописі (Т. Гейнсборо, В. Боровиковський та ін.).

Стиль рококо. Окремо від основних художніх напрямів доби розвивалося мистецтво рококо. Його
представники уникали суспільних проблем, вони втілювали в мистецтві красу й насолоду, які не були
пов’язані із соціальним життям, а цінні, на їхню думку, самі по собі.

Преромантизм. В останній третині XVIII ст. в європейських літературах виник преромантизм, який виявився
у творчості німецьких поетів — представників групи «Буря і натиск» (до яких певний час належали Й. В.
Ґете, Ф. Шиллер і багато інших), в англійській поезії (В. Блейк та ін.). Із сентименталізмом преромантизм
поєднує увага до почуттів людини, культ особистості та природи, але, на відміну від сентименталістів,
провісники романтизму наголошували на стихійності, непізнаності й ірраціональності людських почуттів.
Якщо сентименталісти прагнули досліджувати людську природу, то представники романтичного напряму
зробили акцент на втаємниченні духовного життя особистості. Думка про загадковість людини та світу
згодом була втілена в романтизмі XIX ст.
3. Особливості англійської літератури XVIII ст.: національна своєрідність, періодизація.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ:
1.
2. література раннього Просвітництва - 1688-1730
3. література класичного Просвітництва - 1730-1750
4. література пізнього Просвітництва - 1750-1780
XVIII століття — блискуча епоха в історії людської культури. Цей період європейської історії, що хронологічно
умовно охоплював період між двома революціями — в Англії (1688—1689) та Великою французькою
революцією.

1689—1795 рр. — епоха Просвітництва. Дійсно, центральним явищем культурного та ідеологічного життя
XVIII століття був рух Просвітництва. Він включав в себе політичні, суспільні ідеї— прогресу, волі,
справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості.

Проте, він не був виключно вузькоідеологічним рухом представників середнього класу, спрямованим проти
феодалізму.

Знаменитий німецький філософ XVIII століття, той, хто першим підводив підсумки цієї епохи. І. Кант, у 1 784
р. присвятив Просвітництву спеціальну статтю "Що таке Просвітництво?" і назвав його "виходом людини зі
стану неповноліття ". Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших
завдань просвітників була широка популяризація власних ідей. Недаремно найважливішим актом їх
інтелектуальної та громадянської діяльності був випуск у 1750-х рр. "Енциклопедії", яка переглянула
колишню систему людських знань, відкинула переконання, засновані на забобонах.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні
форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до
морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання
укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка: філософ стверджував, що людина
народжується "чистим аркушем ", на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні "відомості",
важливо лише керуватися при цьому розумом. "Вік розуму" — такою є поширена назва XVIII ст.

Людина епохи Просвітництва, чим би вона не займалася у житті, була ще й філософом у широкому
розумінні цього слова: вона наполегливо й постійно прагнула до роздумів, спиралася у своїх судженнях не
на авторитет або віру, а на власне критичне мислення

Просвітницький рух дав поштовх розвиткові різноманітної публіцистики; особливого значення набули з
початку XVIII ст. газети й журнали, більшість письменників нігї епохи були одночасно журналістами або
починали свою діяльність як журналісти.

Центральним явищем літературного життя Просвітництва були філософська повість та роман, перш за все
— роман виховання. Саме у них просвітницька тенденційність, пафос перетворення людини, повчальність
знаходять найбільш яскраве вираження.
 4. Англійський просвітницький роман: етапи розвитку, жанрові різновиди, зразки.
Період зрілого Просвітництва в Англії, що охоплює 40 - 50 -ті роки XVIII ст., відзначений бурхливим розквітом
просвітницького реалістичного роману. Драма, памфлет, есе та інші жанри , популярні на ранньому
просвітницькому етапі, продовжують грати видну роль у культурному житті країни, але перестають бути
провідними. Роман завойовує панівні позиції в англійській літературі й служить дієвим засобом пропаганди і
популяризації просвітницьких ідей.

Найважливішою передумовою становлення роману як справжнього епосу нового часу послужили ті

зрушення в економічному, політичному і культурному житті Західної Європи, які були пов'язані з процесом
розпаду феодальних і утвердження нових буржуазних відносин. Не випадково саме Англія, раніше інших
європейських країн вступила на шлях буржуазного розвитку, дала світові першу блискучі зразки нового
жанру.

Батьком просвітницького реалістичного роману по праву вважається Даніель Дефо. Його наступниками на
етапі зрілого Просвітництва стають Річардсон, Філдінг і Смоллет. Вони стоять, по суті, біля витоків двох
надзвичайно важливих ліній у розвитку європейського "епосу приватного життя". Епістолярні романи
Річардсона, що досліджують душевний світ особистості, знаменують собою народження жанру
психологічного роману; " Комічний епос в прозі" Філдінга і сатиричні полотна Смоллетта , що
використовують сюжетну схему "мандрів" героя і спираються на традиції Сервантеса , прокладають шлях
жанру так званого "роману великої дороги".

Просвітницький роман – характерні особливості

Даніель Дефо вважається основоположником жанру просвітницького роману. Саме з його "Робінзона Крузо"
зазвичай починають відлік історії просвітницького роману. У просвітницькому романі спостерігається
прагнення більшої реалістичності у зображенні життя. Оповідання ведеться від першої особи та має форму
одного з документальних жанрів (мемуари, щоденник, листування тощо). Характери героїв просвітницького
роману набувають великої індивідуальності. Персонажі просвітницьких романів вже помітно відрізняються
від узагальнених типів класицизму. Хоча у Робінзоні проглядаються архетипні риси, він син свого часу зі
своєю винятковою долею. Винятковою долею Дефо наділяє і інших героїв своїх романів. Вони злочинці, які
протистоять суспільству та яким випадає чимало несподіваних поворотів на життєвому шляху. Усе це
виділяє їх з решти людської маси.
Перевага англійського роману полягала в тому, що грунт для нього була підготовлена і у філософії Локка,
і в малих жанрах документальної прози - есе і памфлетах. У них виробляється інтерес до сучасності, смак
до справжнього фактом. Документальність рішуче змінює оповідний стиль, небувало наближаючи його до
мовному речі, що сприяє зображенню характерів у їх індивідуальному своєрідності.

Типові зразки просвітницького роману дали Д.Дефо, Д. Свіфт, С. Річардсон, Г. Філдінґ.

Робінзон Крузо; Історія Тома Джонса, знайди; Мандри Гуллівера

 5. Англійська література сентименталізму.
Сентименталізм — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що
характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у
читачів. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна
„Сентиментальна подорож по Франції та Італії”
Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в європейських літературах 30—50-х років XVIII
століття. Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі Англії (поезія Дж. Томсона, Річардсона),
Франції (Руссо), Німеччини (учасники руху “Буря та натиск”). Але як окремий літературний напрям
сентименталізм оформлюється в 1760-ті роки.
На відміну від багатьох інших літературних напрямів, естетичні принципи сентименталізму не знаходять
закінченого вираження в теорії. Сентименталісти не створювали будь-яких літературних маніфестів, не
висували власних ідеологів і теоретиків.
Сентименталізм зароджується всередині просвітницької ідеології. Він стає негативною реакцією на
просвітницький раціоналізм. Культові розуму, що панував як у класицизмі, так і в просвітництві,
сентименталізм протиставив культ почуття. На зміну знаменитому вислову філософа-раціоналіста Рене
Декарта: „Cogito, ergo sum” („Я мислю, отже, існую”) приходять слова Жан-Жака Руссо: „Я відчуваю, отже,
існую”.
Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широкий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу
людини, до її психології.
Герой сентименталістів демократизується. Це вже не цар або полководець класицистів, який діє у
виняткових, екстраординарних умовах, на тлі історичних подій. Герой сентименталізму — цілком ординарна
людина, як правило, представник нижчих верств населення, людина чутлива, скромна, з глибокими
почуттями.
Події у творах сентименталістів відбуваються на тлі повсякденного, цілком прозаїчного життя. Нерідко воно
замикається всередині родинного побуту.
Чутливі герої сентименталізму часто є диваками, людьми вкрай непрактичними, непристосованими до
життя. Особливо ця риса притаманна героям саме англійських сентименталістів. Вони не вміють і не
бажають жити „як всі”, жити „за розумом”, — теж полемічно спрямована проти раціоналізму риса.

Взагалі, пошуки своєрідності в кожній людині зумовлюють яскравість і багатоманітність характерів у

літературі сентименталізму. Автори сентименталістських творів не протиставляють різко „позитивних” і
„негативних” героїв. Так, Руссо характеризує задум своєї „Сповіді” як бажання показати „одну людину в усій
правді її природи”. Герой „Сентиментальної подорожі” Йорік робить учинки як благородні, так і низькі, а
часом опиняється в таких складних ситуаціях, що однозначно оцінити його дії неможливо.