Німецька література ХVII століття

1. Історична та політична характеристика Німеччини ХVII ст.

Тридцятилітня війна як центральна подія в житті Німеччини ХVII ст.
Німецька література ХVII ст. розвивалася в умовах, які кардинально
відрізнялися від тих, в яких перебували інші європейські країни. До початку
століття Німеччина ще не подолала спадок середньовіччя – феодальну
роздрібненість і політичну децентралізацію, з якою вже давно попрощалися
Англія, Франція та Іспанія. Т.зв. Священна Римська імперія німецької нації являла
собою штучне державне утворення, яке складалося з 296 феодальних князівств,
півтора десятка вільних імперських міст і численних малих феодальних володінь,
формально незалежних, але економічно і політично нежиттєздатних. Імперська
влада і її установи ніяк не впливали на внутрішню і зовнішню політику крупних
князівств.
Відсутність єдиного політичного центру, якими були Париж і Лондон для
Франції й Англії, сказалися і на культурному житті Німеччини, яка формувалася
навколо окремих, іноді незначних, князівств і в університетських містах, мала
провінційний характер.
До всіх цих негативних факторів історичного розвитку Німеччини додалася
й спустошуюча Тридцятилітня війна (1618–1648), яка стала справжньою
національною катастрофою. Вона знищила більшу частину населення, зруйнувала
міста, знищила культурні цінності, призвела до економічного занепаду, а
довгоочікуваний мир лише закріпив феодальну роздрібненість країни.
Офіційною причиною війни була релігійна ворожнеча між
протестантськими і католицькими князями Німеччини, але дійсні мотиви
конфлікту мали політичний і економічний характер. Поступово у війну були
втягнуті майже всі європейські країни. До протестантського союзу (створеному
ще в 1608 р.) приєдналися Швеція і Данія, що переслідували у цій війні свої
політичні інтереси. Католицьку Лігу (створену в 1609 р.) очолив курфюрст
Баварський, що отримав підтримку австрійських, а потім і іспанських Габсбургів.
Що стосується Франції, то ця католицька країна виступила на боці
протестантських князів, оскільки розраховувала таким шляхом послабити свого
головного політичного суперника – Іспанію.
Реальним театром військових дій стали німецькі землі, у тому числі Богемія
і Сілезія, що підпорядковувалися Австрії і особливо постраждали від війни і
контрреформації. Війна і її страшні супутники – голод, епідемії, пожежі –
визначили і загальне трагічне світовідчуття, і теми, і образну систему німецької
літератури ХVII ст. В пошуках морального і громадянського ідеалу поети і
прозаїки Німеччини зверталися до літератур Італії, Іспанії, Англії. Як наслідок –
проблема створення національної літературної мови, що стояла перед діячами
культури раніше, стає більш гострою. Латинізми і галліцизми заполонили
німецьку мову, зробили її малозрозумілою самим німцям. Проблема настільки
загострилася, що було навіть створено у 1617 р. т.зв. “Плодоносну організацію”,
головною метою якої було очищення рідної мови і збереження її самобутності, і,
крім того, формування світської культури нового типу в дусі
загальноєвропейського культурного розвитку.
Таким чином, трагічне відчуття життя породжували не лише жахіття
Тридцятилітньої війни, але й занепад німецької культури, відсутність єдиної мети,
навколо якої могло б об’єднатися німецьке суспільство.

2. Особливості літературного процесу в Німеччині ХVII століття.

Періодизація німецької літератури ХVII ст. визначається головною
історичною подією епохи – Тридцятилітньою війною. Література першої
половини століття цілком проходить під знаком трагічних подій війни і того
комплексу моральних, філософських і політичних ідей, які формувалися в цих
умовах. Це час розквіту перш за все ліричної поезії, яка вирізняється ідейним,
жанровим і стилістичним різноманіттям. Тоді ж активно розробляються питання
поетичної теорії. Наприкінці війни створюються значні драматичні твори (трагедії
Андреаса Гріфіуса), в яких актуальні питання суспільного, політичного і
морального життя втілюються в узагальненій і об’єктивній формі.
Вестфальський мир 1648 р., який не виправдав загальних надій і сподівань,
є логічним рубежем в літературному розвитку. Література другої половини
століття намагається осмислити підсумки війни, її політичні, соціальні, моральні
наслідки. В цей період помітно посилюється сатиричний струмінь, що отримав
проявив себе в різних жанрах – в ліриці (епіграми Логау), побутовій комедії
(К. Вейзе і К. Рейтер), романі (Гріммельсгаузен). В останній третині століття все
більш відчутною стає соціальна поляризація літератури. В ліриці проступають
риси аристократичної культури – формалізація зовнішніх прийомів, обтяжена
словесна орнаментальність, метафорика при обмеженому колі тем. Частково ці
тенденції відобразилися і в авантюрному романі. Бюргерська лінія чітко
прослідковується в комедії і побутовому романі, які набувають, особливо
наприкінці століття, грубувато-натуралістичних рис.
Боротьба і розмежування художніх напрямів не отримали в німецькій
літературі такого чіткого і принципового вираження, як в літературі Франції.
Хоча перший трактат з поетики – “Книга про німецьку поезію” Мартіна Опіца
(1624) – спирався на Аристотеля і Горація, а також на французьких та італійських
теоретиків ХVI ст. і створювався в руслі класицистичної традиції, наступна
розробка поетичної теорії і вся художня практика німецьких поетів розвивалася в
дусі естетики бароко.
Дотримання окремих положень поетики класицизму (правила трьох
єдностей, вчення про чіткий розподіл жанрів та ін.) не суперечить цій тенденції.
Загальні принципи підходу до слова, образна система, композиційна структура
поетичного тексту відображають вихідні позиції барокового бачення світу: його
трагічну розірваність і полярність, символічну багатоплановість кожного
схопленого явища життя, його динамічне сприйняття і мінливість.