Тема 3. «Паломництво Чайлд-Гаролда» Дж.Н.Г.Байрона як ліро-епічна поема».

1. Традиції романтизму в літературі Великобританії.

2. Задум та історія написання поеми Дж.Н.Г.Байрона «Паломництво Чайлд-
Гаролда».
3. Жанрові особливості та художня структура твору.
4. Проблема романтичного героя в поемі, відображення в його образі типового
умонастрою епохи.
5. Особливості протесту Чайлд-Гаролда та його обмеженість. Чайлд-Гаролд і
народ, що бореться за національну незалежність і свободу. Тема національно-
визвольної боротьби.
6. Ідейний зміст поеми. Проблема свободи та її втілення в поемі.
7. Образ природи в поемі, функції романтичного пейзажу.

1. Традиції романтизму в літературі Великобританії.

Романтизм в Англії сформувався раніше, ніж в інших країнах Західної Європи і не був
явищем раптовим, бо романтичні тенденції довгий час існували таємно. Політична та
економічна ситуація Англії багато в чому визначила атмосферу, духовний космос, в
якому народжувалися нові романтичні ідеї суспільнохудожнього характеру. Бурхливий
розвиток міст, зростання чисельності робітників і ремісників, зубожіння селянства і
відхід його у пошуках хліба і праці у міста: усе це викликало появу в літературі нових
тем, конфліктів, людських характерів і типів.
Своєрідні особливості англійського романтизму:
• період передромантизму охопив кілька десятиліть ІІ пол. ХVІІІ ст.
• середньовіччя викликало особливий інтерес у британців. Готику багато хто розумів
як початок національної історії і культури;
• звернення до релігійних джерел, зокрема до Біблії, — норма доби;
• захоплення національним фольклором, збирання його скарбів письменниками-
романтиками;
• життя селянства, його своєрідна духовна культура, доля робітничого класу, його
боротьба за свої права стали об’єктом вивчення романтиків;
• розробка нової теми — показ далеких подорожей через моря і пустелі, опанування
простором далеких країн і континентів;
• перевага лірики, ліро-епічних форм і роману над традиційними епосом та драмою.
Відносно нетривалий період розквіту романтизму (30—35 років) дав Англії два
покоління письменників, які суттєво відрізнялися один від одного.

Перший етап розвитку романтизму в Англії датувався 90-ми роками XVIII ст.

Нове в літературі — наслідок сприйняття революційних подій, їх оцінки. Характер

змін був очевидним у творчості письменників, які вступили у літературу на даному етапі
сказали своє нове слово, подібно до Р.Бернса (незадовго до він смерті встиг оспівати
«дерево волі»), або ж першого романтика У.Блейка.

Під знаком ставлення до революції складалася і творчість молодих поетів:

У.Вордсворта, С.Т.Колріджа, Р.Сауті. Цих трьох митців об’єднали спільною назвою
«Озерна школа» і назвали «лейкистами» (з англ. «лейк» — озеро). Але вони не
вважали себе представниками однієї школи, доводячи свою оригінальність і
самобутність таланту. Літературознавці чітко виділили спільні риси у їхній творчості:

• пройшли у чомусь схожий шлях духовного і творчого розвитку;

• зазнали спокуси руссоїзму і революційно-демократичних ідей ;
• були першовідкривачами і теоретиками нового напряму — романтизм (передмова
до другого видання збірки «Ліричні балади» (1800 р.) стала першим естетичним
маніфестом англійського романтизму).

Їх зусиллями була напрацьована і теоретично усвідомлена нова поетика, але поки

що цей процес тільки починався.
Другий етап являв собою формування самостійної романтичної традиції. У ці роки
одна за одною з’являлися поетичні книги, які знаменували прихід нових авторів,
несхожих один на одного і конкуруючих між собою: Т. Мур, В. Скотт, Дж. Байрон.

Цей етап розпочався у 1815 р., після поразки Наполеона. В Англії були введені хлібні
закони, під знаком протистояння яким йшла суспільна боротьба наступного 30- річчя
(аж до їх відміни у 1846 р.). Суть цих законів — у забороні імпортувати зерно, поки ціни
на внутрішньому ринку не піднялися до встановленого максимального рівня. Боротьба
проти хлібних законів стала частиною набагато ширшого руху за зміну законодавства,
всієї структурної влади, за парламентську реформу, яка була проведена у 1832 р.
Реформа не поклала край суспільному руху, а стала приводом до появи чартизму.

У ці роки — між битвою під Ватерлоо і парламентською реформою — і

відбувся розквіт англійського романтизму. Найбільш значні твори створив Дж.
Байрон, який назавжди залишив Англію. В. Скотт розробив історичний роман, заклавши
тим самим основу новій романній формі, яку пізніше розвивали письменники-реалісти.
У поезію прийшли романтики молодого покоління: П.Б.Шеллі, Дж. Кітс.

До початку 30-х років романтична традиція у англійській літературі не завершує свого

розвитку, але перестала бути центральним літературним явищем.

2. Задум та історія написання поеми Дж.Н.Г.Байрона «Паломництво Чайлд-

Гаролда».
"Паломництво Чайльд Гарольда" - поема, публікація якої змусила Байрона
зауважити: "Я прокинувся одного ранку і виявив, що я знаменитий". Опублікована в
1812 році, вона дійсно принесла йому славу і літературну популярність. Створювалася
поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в
Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня - на березі Женевського
озера після остаточного від'їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817
року.

Поема містить багато автобіографічних елементів і є, мабуть, найдосконалішим

втіленням "романтичного" духу. Чайльд - це середньовічний титул молодого
зброєносця, який збирався скласти лицарську обітницю.

Спочатку твір називався "Паломництво Чайльд Буруна", коли Байрон завершив

перші два канти у 1811 році; Бурун - це архаїчне написання імені Байрона. Натхнення
прийшло з його подорожей південною Європою зі своїм другом Джоном Кемом
Хобгаузом.

Вони виїхали з Англії у 1809 році і не поверталися два роки. Саме далекий родич
Байрона, Р.К. Даллас, переконав його опублікувати поему у Джона Мюррея, ймовірно,
найважливішого книгопродавця в Англії.

Мюррей дозволив поділитися додрукарськими примірниками з різними лондонськими

гурманами, і завдяки їхньому схваленню твір - тепер уже під назвою "Паломництво
Чайльд Гарольда" - вийшов у світ. Успіх цієї поеми, а також його наступних "східних"
поем приніс Байрону неперевершену для його часу популярність.

ілюстрації до твору показували молодого Гарольда (дуже схожого на свого творця),

який глибоко замислився; теми розчарування, туги та вигнання знаходили відгук у
британській публіці, втомленій від нескінченних битв з Наполеоном. Все життя Байрон
читав і вивчав історію.

Його власне життя закінчилося відчайдушною спробою творити історію. У "Чайльд

Гарольді", особливо у двох останніх кантах, він досліджує історію - її титанічні сили та її
вплив на звичайну людину - з глибиною та розумінням.

Поет намагався переконати, запалити читача полум'ям своїх думок та почуттів.

Чайльд Гарольд не міг знайти собі місця у тій духовній і політичній атмосфері, що
склалася у 20-роках XIX ст. Йому не мила рідна земля, але й ті країни, які він відвідав,
так само надто далекі від ідеального ладу. Португалія та Іспанія постали перед його
очима поневоленими наполеонівськими військами. Греція - пригноблена Османською
імперією. З протесту цих народів проти неволі постала політична лінія поеми.

Політична тема перших двох пісень розкрила думки й почуття, позицію самого
Байрона в історичній та суспільно-політичній ситуації кінця наполеонівського
володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипів гнівом, був обурений
занепадом, недвозначно закликав народи до боротьби. Особливо різко ці заклики
прозвучали у другій пісні. Адже Греція завжди сприймалася в романтичному ореолі, як
край поетів і героїв, батьківщина муз, мудрості, божественної мови. Ярмо, в якому
опинився грецький народ, нестерпне Байронові як особистий біль, власна рана.

Центральна тема поеми - національно-визвольна боротьба європейських народів.

Звісно, що з нею тісно пов'язані теми патріотизму, війни та миру. Тому справжнім
героєм перших пісень "Паломництва Чайльд-Гарольда" став герой - борець за
національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.

У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди

незмінного моря - безпосереднього свідка нескінченного кругообігу історичного життя
людства.
 3. Жанрові особливості та художня структура твору.
Жанрова форма - ліро-епічна поема, що поєднує в собі історію життя і подорожей
героя з вільними імпровізаціями поета. Перші дві пісні за формою нагадують і ліричний
щоденник поета-мандрівника, і внутрішній драматичний монолог героя, який входить в
самостійне життя, і поетичне есе про долі народів в період наполеонівських воєн.

Чи не сковуючи себе жанровими правилами, експериментує в області змісту і мови.

Поема написана спенсеровой строфою, яка дозволяє відтворити складний внутрішній
світ Герольда, поговорити з читачем про інших культурах і цивілізаціях. Багато описів
інших країн.

Нова жанрова форма визначила композиційну структуру: Байрон вільно поводився з

оповідної структурою, розбиваючи її вставками - баладами, стансами, ліричними
відступами. Також вільно і з героєм - то надає його читачеві, то особистість Гарольда
розмивається в потоці вражень автора від особисто їм побаченого і пережитого.

Тема поеми -розповідь про те, що побачив і про що дізнався автор у реальному
світі.

Ідея – розрив з лицемірним і розпусним світським суспільством і подолання зла

шляхом самоусунення від його носіїв.

Сюжет у творі відсутній. У поемі передаються враження від мандрівки.

Композиційно-художні особливості поеми полягають у переплетенні двох планів,

що розвиваються паралельно: епічного та ліричного з перевагою останнього. В поемі —
два героя: Чайльд-Гарольд та ліричний герой, який висловлює думки і почуття автора.
Якщо в перших двох піснях ці образи існують поруч, то у третій пісні Чайльд-Гарольд
з’являється рідше, а у останній — взагалі зникає.

Композиція
І пісня – Гарольд подорожує Португалією та Іспанією (1812).

ІІ пісня – Гарольд відвідує Грецію та Албанію (1812).

ІІІ пісня присвячена подорожі Гарольда до Бельгії (1817), супроводжується

роздумами про революцію у Франції;

IV пісня присвячена Італії (1818).

Грандіозний художній експеримент, який тривав близько десяти років, привів

до постанови нових художніх завдань. Особливості структури:
- конкретизація та взаємоузгодження художніх часу та простору, позбавлення їх
інваріантності;
- відокремлення героя від автора, формування об'єктивних – епічних – механізмів
розкриття характеру героя;
- відображення в малій історії особистості характерних ознак великої історії,
загальних закономірностей суспільного життя.
 Тобто головна конструктивна особливість поеми "Паломництво Чайльд-
Гарольда" – відсутність, несформованість фабули перевага ліричного початку
над епічним.

4.Проблема романтичного героя в поемі, відображення в його образі типового

умонастрою епохи.
Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя,
якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини
молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати
свого героя “таким, як він є” тепер і в даній дійсності, хоч “було б приємніше і, напевно,
легше зобразити більш привабливу особу”.
Хто ж такий “паломник” Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє
свого героя:

Колись на острові, на славнім Альбіоні,

Жив молодик, що був байдужен на все добре,

А пробував собі у розпуску найгіршім,

Гуляв, гукав і драв дремливе вухо Ночі.

Ой леле! сорома не мав сей лобуряка,

Кохавсь у бенкетах, веселощах безбожних.

Про нього на землі було такого мало,

На щоб він позирав прихильним, добрим оком,

Опріч конкубінок та розпусних гультяїв,

Підлиз високого коліна і низького.

Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд — стародавнє найменування

юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий.
Але зненацька, "у розквіті життєвого травня", він занедужав "дивною" хворобою:

Чайльд Гарольд вигрівавсь на сонечку в полудні,

І забавлявся, гравсь, як інша всяка муха.

Не думав, не гадав, що день ще не скінчиться,

 Як подих вітровий його мізерним зробить.

Аж ось — далеко ще було і до третини,

А вже дознав біди, гіркої над всі біди:

Переситу дознав у тім, чим веселився;

Всі забавки йому остили і обридли.

Тоді вже рідний край чужим йому здавався:

Сумнішим став йому, ніж келія чернеча.

Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур,
пригод – чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:

На серце занепав у розпуску Чайльд Гарольд.

Жадав тікать кудись од вакханальних друзів.

Бувало, що й сльоза понура наверталась,

Но в оці з гордощів великих застигала.

Блукав окреме він у задумі сумному,

І з краю рідного зовсім зійти наваживсь,

Щоб клімати жаркі за морем оглядати:

З переситу жадав собі якогось лиха,

І щоб перемінить нудьги своєї сцену,

Готов був низойти між тіні в преісподню.

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне
страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії
Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма
іспанського народу, змушеного вибирати між “покірністю або могилою”, наповняє його
тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні – це похмура, зневірена у світі
людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не
знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає.

Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.

 Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше,
“без бажань, без турбот”, але вже піддається сприятливому впливу величної
природи цієї країни та її народу – гордих І вільнолюбних албанських горців. У героя
дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому
незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати. Після
Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у “вихор
світської моди”, у “товкучку зал, де суєта кипить”.

Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й
аристократичного чванства. Але зараз “ціль його… більш гідна, ніж тоді”. Тепер він
точно знає, що “серед пустельних гір його друзі”. І він “знову бере посох пілігрима”…

Чайльд Гарольд – це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що

розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає
нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням “байронічного” героя в літературі
багатьох країн Європи в епоху романтизму.

Психологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ
– щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета.

Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й

пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не
втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає
підтримки від когось, співчуття до себе.

У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-

демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-
1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також
наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і
провіщали просвітителі.

На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд

Гарольд – юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття
туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.

5. Особливості протесту Чайлд-Гаролда та його обмеженість. Чайлд-Гаролд і

народ, що бореться за національну незалежність і свободу. Тема національно-
визвольної боротьби.

На початку поеми Чайльд Гарольд постає сумним і розчарованим. Його тугу

зображено як тяжку хворобу розуму й серця. Поет акцентує увагу на тому, що Чайльд
Гарольд відчув «повноту пересичення» Він змушував кохати багатьох, проте сам не
кохав; мав достатньо грошей, проте вони не давали йому розради; був «отруєний
задоволенням» у розкошах, любовних пригодах і веселощах.
Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й
пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не
втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не
шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда
знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи
після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене
не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення
царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.

Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати

свої духовні можливості та сили — ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які
близькі самому Байрону .

Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність,

герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового
часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і
усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.
Герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага до життя, могутні сили,
приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає
реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу,
відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу
почуттів.

В образі ліричного героя поеми яскраво відображено мотив утечі зі звичного

простору до невідомих країв, у яких він прагне знайти розраду.

Прощальна пісня Чайльд Гарольда — це прощання не тільки з Англією, а й з усім

тим, що його не влаштовувало. У ній звучить також мотив боротьби за волю з усім
світом:

До битви стати час наспів,

В борні сконай!

За волю в гордім цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою,

І супокій.

У першій пісні симпатія поета повністю на боці іспанців, які протистоять загарбнику.
Байрону вдається створити образ народу в русі, у дії.Боротьба іспанського народу
важлива не лише для самої Іспанії — поет вірить, що вона може стати натхненним
прикладом для інших народів. У єдності героїчної особистості з народом Байрон
вбачає запоруку успіху іспанців у боротьбі за гідну справу. Зовсім інший погляд у поета
на тих, хто досягнув почестей і слави в результаті загарбницьких воєн.

Тема народу, що бореться за свою незалежність, продовжує розвиватися у другій

пісні. Чайльд-Гарольд потрапляє спочатку до Албанії, потім до Греції, народів які були
тоді під турецьким ярмом. Тут звучить тема зрадництва — Байрон глибоко зневажає
зрадників народу, тих, які стали служити турецькому султанові, виконувати його волю.
Таким був Алан-Паша — правитель Албанії, який фактично здав країну турецькому
володарю. Йому протиставлено простих волелюбних албанців.

Далі історія розвивається навколо Греції.Контраст між славним минулим країни та

нинішнім приниженим її становищем знаходить відгук у серці поета. Захоплення
прекрасною Елладою, в якій жив дух свободи, змінюється гнівом на нащадків, які
скорилися рабству. Поету важко бачити, як Греція, підкорена турецьким султаном,
«втоптана у тлін». Але гнів змінює надія, що в очах народу «ще не пригашений
вогонь», і логічним завершенням цієї думки стає заклик: «Ні, Греціє, здіймись на ворога
сама. Або у рабстві скній. Де третій шлях? Нема!”

Перші дві пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» поставили Байрона в ряди поетів-

романтиків, але це був романтик нового типу. Обстоюючи свободу народів, їхнє
право на національно- визвольну боротьбу, Байрон не тікав від дійсності, а
закликав втручатися в неї. Виступаючи на захист людини від насильства та
приниження, він боровся за духовне розкріпачення людей, вимагав від них активних
дій, таврував ганьбою того, хто підкорявся рабству, схиляв голову перед тираном.

6. Ідейний зміст поеми. Проблема свободи та її втілення в поемі.

Центральна тема поеми - національно-визвольна боротьба європейських

народів. Тому справжній герой перших пісень поеми - борець за національну свободу
народів Іспанії, Греції та Албанії. Але ж з розвитком поеми ідейний акцент
перемішується з образу Гарольда на зображення народів Південно-Західної Європи.І
відтепер справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а
також поневолений народ Греції.

В авторських відступах поеми порушено такі важливі проблеми, як свобода й

насильство, народ та історія, людина й культура.

У передмові до перекладу поеми Дж. Байрона, здійсненого П. Кулішем, І. Франко

писав: «Велике, справді революційне значення Байронового життя й Байронової
поезії було власне в тому, що в пору важкої реакції та занепаду духу після закінчення
наполеонівських війн він із нечуваною силою виступає як речник свободи особи, як
бунтар проти всього усталеного, шаблонного».

Ідеї свободи й бунту проти всього бездуховного й ницого було втілено в образі
автора поеми. На нього Дж. Байрон покладає відкрите висловлення своїх поглядів
щодо нагальних питань людського буття.Прагнучи свободи для сучасної Європи, він
шукає приклади в боротьбі різних народів за свою незалежність (Албанія, Греція,
Франція та ін.). Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть
осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу. Байрон закликає іспанський
народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух
в Албанії.

З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З’являється надія на світле
майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у
поемі нової інтонації надії і бадьорості. .Автор закоханий у мистецтво, яке надає смисл
його існуванню, це його висока місія у світі

Під кінець твору автор говорить уже не тільки від свого імені, а й від усього свого
покоління, маючи велику віру в нього: «..ми, зроблені з найблагороднішого матеріалу,
маємо витримати свій тягар — це ж бо ненадовго».

7. Образ природи в поемі, функції романтичного пейзажу.

Як і всі романтики, Байрон оспівував природу, але при цьому стверджував думку,
що тільки духовно розвинена вільна людина здатна розуміти красу, відчувати гармонію
між людиною і природою.

Чайльд Гарольд став яскравим типом героя-романтика, утіленням рис Байронового

покоління, проте він не тотожний особистості самого автора. Якщо Чайльд Гарольд не
звертає уваги на красу природи, то автор зачарований її принадами. На лоні природи
він не відчуває самотності: «Це не самотність — розмовляти з чарами Природи й
дивитися, як розкриваються її багатства», «Мистецтво, Слава, Свобода зазнають
невдачі, але Природа залишається прекрасною».Чайльд Гарольд зосереджений на
своїх внутрішніх проблемах (у ньому є ознаки егоїзму), а автор усім серцем відкритий
світові й людям.

Поступово в образі ліричного героя поеми яскраво відображено мотив утечі зі

звичного простору до невідомих країв, у яких він прагне знайти розраду. З цим мотивом
пов’язані образи-символи: бурхливе море, самотній човен, шалені
хвилі,«немилосердний потік Часу».

Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно
пов'язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і
убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:
О, господи, какой здесь рай кругом!
Как небо одарило край счастливый!
Лишь человек рукою нечестивой
Рад портить все…

Крім того, автор веде особистий діалог із Богом, якого він бачить у проявах
природи й у всьому прекрасному. Бог допомагає йому здолати самотність і тугу:

Все тут від Бога, й сосон чорна тінь —

Його висока тінь, і кров по жилах —

Стрімкі потоки, і серед святинь —

Зелені виноградники на схилах,

Що берегів сягають; й «Боже милий», —

 вода шепоче і цілує слід...

Увиразнюють тужливий настрій героя образи темряви, занедбаного вогнища,

покинутого дому. Про них ідеться в прощальній пісні Чайльд Гарольда. Прийом
контрасту прекрасної природи й померлої душі героя також посилює тугу.

Подорожі Чайльд Гарольда. Далекі землі, про які так мріяв Чайльд Гарольд,
постають гіршими за Англію. Прекрасна панорама Лісабона зблизька виявилася
жахливою картиною смороду, бруду й вікового рабства. Іспанія, дивний край екзотичної
природи та сильних пристрастей, уразила героя тим, що тут панують розбрат і
деспотизм. У перших двох піснях Чайльд Гарольд змальований як вигнанець і
невтішний герой-мандрівник. Прийом подорожі головного героя різними країнами дає
можливість Байрону розкрити не тільки внутрішній світ Чайльд Гарольда, а й духовну
атмосферу Європи загалом. Результат мандрівок Чайльд Гарольда — ще більша
туга, ще більші розчарування.

Від зображення мандрівок і психологічного стану Чайльд Гарольда Дж. Байрон

переходить до міркувань про минуле й сучасне європейських країн. Змальовуючи
Грецію, її прекрасну природу й шедеври мистецтва, автор із болем констатує занепад
античної культури, втрату ідеалів краси у світі. Описуючи Францію часів Наполеона,
поет розмірковує про насильство, владу, тиранію, що прийшли в Європу на початку XIX
ст., засуджуючи війни та чвари. Італія, де раніше панувало мистецтво, тепер у занепаді,
і це крає серце автора. Образ Венеції, що зникає під водою, є своєрідним символом
свободи й культури, які, на думку автора, щезають у тогочасному світі.

У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди

незмінного моря - безпосереднього свідка нескінченного кругообігу історичного
життя людства.

Стремите, волны, свой могучий бег!

В простор лазурный тщетно шлет армады.

Земли опустошитель, человек.

На суше он не ведает преграды

,Но встанут ваши темные громады,

И там, в пустыне, след его живой.

Исчезнет с ним, когда моля пощады,

Ко дну пойдет он каплей дождевой.

Без слез напутственных, без урны гробовой