1."Паломництво Чайльд Гарольда" Дж. Байрона, історія створення і композиція поеми.

 Тема самотності і розчарування

у творі. Образ Чайльд Гарольда як утілення рис байронічного героя.

Мабуть, найвідомішим твором Байрона стала поема "Паломництво Чайлд Гарольда", створення якої розтягнулося на багато
років (1809-1818). Стиль її - ораторський. Твір наповнений окликами, прямими звертаннями до читача, риторичними
запитаннями. Поет намагався переконати, запалити читача полум'ям своїх думок та почуттів.

Чайльд Гарольд не міг знайти собі місця у тій духовній і політичній атмосфері, що склалася у 20-роках XIX ст. Йому не мила
рідна земля, але й ті країни, які він відвідав, так само надто далекі від ідеального ладу. Португалія та Іспанія постали перед його
очима поневоленими наполеонівськими військами. Греція - пригноблена Османською імперією. З протесту цих народів проти
неволі постала політична лінія поеми.

Політична тема перших двох пісень розкрила думки й почуття, позицію самого Байрона в історичній та суспільно-політичній
ситуації кінця наполеонівського володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипів гнівом, був обурений занепадом,
недвозначно закликав народи до боротьби. Особливо різко ці заклики прозвучали у другій пісні. Адже Греція завжди
сприймалася в романтичному ореолі, як край поетів і героїв, батьківщина муз, мудрості, божественної мови. Ярмо, в якому
опинився грецький народ, нестерпне Байронові як особистий біль, власна рана.

Центральна тема поеми - національно-визвольна боротьба європейських народів. Звісно, що з нею тісно пов'язані теми
патріотизму, війни та миру. Тому справжнім героєм перших пісень "Паломництва Чайльд-Гарольда" став герой - борець за
національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.

У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди незмінного моря - безпосереднього свідка
нескінченного кругообігу історичного життя людства.

Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя

Найвідоміша з поем Байрона - "Паломництво Чайльд Гарольда". Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані
під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня - на березі Женевського озера після
остаточного від'їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.
Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. "Одного чудового ранку я
прокинувся і довідався, що я знаменитий", - згадував Байрон.
Усі чотири пісні об'єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя,
якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму.
Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя "таким, як він є" тепер і в даній дійсності, хоч "було б приємніше і,
напевно, легше зобразити більш привабливу особу".
Хто ж такий "паломник" Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя.
Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд - стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав
бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, "у розквіті життєвого травня", він занедужав "дивною" хворобою:
Заговорило пресыщенье в нем,  Болезнь ума и сердца роковая,  И показалось мерзким все кругом:  Тюрьмою - родина, могилой -
отчий дом...
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод - чого завгодно, аби піти від того, що
йому обридло: 

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його
колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма
іспанського народу, змушеного вибирати між "покірністю або могилою", наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці
першої пісні - це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не
знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська
література ще не знала.
Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, "без бажань, без турбот", але вже
піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу - гордих, СУ ШВИХ І вільнолюбних албанських
горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги.
Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.
Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у "вихор світської моди", у "товкучку зал, де
суєта кипить". Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства.
Але зараз "ціль його... більш гідна, ніж тоді". Тепер він точно знає, що "серед пустельних гір його друзі". І він "знову бере посох
пілігрима"...
З моменту виходу друком "Паломництва Чайльд Гарольда" читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон
категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой - вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного,
навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте
бажаної "лінії" між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не
згадується. "В останній пісні пілігрим з'являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить
тут від себе особисто", - зізнався Байрон.
Чайльд Гарольд - це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі,
біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням "байронічного" героя в літературі багатьох
країн Європи в епоху романтизму.

2.  Проблема свободы в творчестве Байрона и воплощение ее в поэме.

1811 -1812 годы были годами подъема радикально-демократического движения в самой Англии и национально-
освободительных движений в Европе. Наступление внутренней и международной реакции произвело тягостное впечатление на
Байрона. В его произведениях появляются мотивы мрачного отчаяния. Однако тема борьбы с политическим и любым другим
гнетом не только не пропадает, но еще более усиливается в его произведениях этого периода, которые принято называть
«восточными поэмами».

В «Чарльд Гарольде» тема свободы проходит через все произведение. Давая в первой песне «Чарльд Гарольда»зарисовки быта,
нравов, черт характера жителей Сарагоссы, Севильи, Мадрида и т. д., Байрон вместе с тем показывает массовый героизм народа
Испании, поднимавшегося на борьбу за свою независимость: девушка из Сарагоссы, оставив кастаньеты, бесстрашно следует за
возлюбленным в битвах и перевязывает его раны, а когда ее любимый погибает, она сама ведет в бой соотечественников:

В первой песне изображена яркая картина нашествия наполеоновских войск на Пиренейский полуостров. При этом автор всеми
своими мыслями находится на стороне испанцев, отважно сражающихся с захватчиками. По его твердому убеждению, борьба
испанского народа важна не только для самой Испании,–она может вдохновить другие народы:

Поэт с восхищением рассказывает о героических подвигах партизан, участников народного ополчения, подчеркивая их
положительные черты: свободолюбие, патриотизм, решительность, отвагу и мужество.

Простой крестьянин оставил мирный труд, чтобы сменить серп на меч; горожане обучаются военному делу, чтобы дать отпор
врагу, и т. д. Поэт славит мужество народа, призывает его вспомнить героический дух предков, стать грозой для иноземных
захватчиков.

Байрон одним из первых европейских писателей убедительно показал, что народ в состоянии сам постоять за свои права.

Во второй песне «Чайльд Гарольда» Гарольд посещает Грецию, народ которой тогда еще не имел возможности выступить с
оружием в руках против своих поработителей - турок. Байрон проницательно предсказывал народу Греции, что свободу свою
он сможет завоевать лишь собственными силами. Он предупреждал патриотов, что никакой иноземный союзник не поможет им
освободиться от турецкого ига, если они сами не возьмутся за оружие.

Во время своего путешествия Гарольд посетил также и Албанию. Описывая суровую природу этой страны, Байрон создал
волнующий образ албанского патриота, в котором жив «героический дух Искандера» - героя албанского народа, возглавившего
национально-освободительное движение против турок.

Огромные социальные бедствия, которые породила эпоха многолетних войн, окончившихся реставрацией реакционных
режимов во всей Европе, рождают мотивы мрачной разочарованности в творчестве поэта; Байрон скорбит о «страдающих
миллионах»; он проклинает мучителей народа - монархов и жандармов. Однако пессимизм у поэта сменяется уверенностью в
неизбежность перемен.

Не видя никакого проблеска свободы в настоящем, Байрон обращается к героическим делам прошлых дней. В его воображении
возникают увитый лаврами меч древнегреческого героя - цареубийцы Гармодия, поле битвы при Марафоне (490 до н. э.), где
немногочисленное греческое войско разгромило огромные полчища персов и отстояло независимость Афин.

Написанная в Венеции четвертая песнь поэмы посвящена Италии, ее великому искусству, ее вольнолюбивому, талантливому
народу. Всю эту часть поэмы пронизывает радостное предчувствие грядущих событий. Положение Италии в то время было
тяжелым. Страна была унижена и истерзана, двойной гнет - австрийских и собственных феодалов - тяготел- над итальянским
народом. Однако назревали решающие события в истории Италии.

В условиях полицейского террора, когда в городах Италии австрийские жандармы хватали людей за произнесенное вслух слово
«тиран», четвертая песнь поэмы прозвучала призывом к борьбе за свободу.

Недаром реакционное австрийское правительство запретило издавать эту песнь на территории Италии.

Три основные темы присущи четвертой песни: великое прошлое, попранное в настоящем, неизбежность возрождения страны,
общество и природа и — величие мысли. О себе поэт говорит, что он «рожден на острове Свободы и Разума»: страдание оттого,
что он лишен возможности вернуться на родину, окутывает ее романтической дымкой. Самая главная идея всего творчества
Байрона выражена в 127-й строфе четвертой песни:
Право на свободную мысль — это то, во имя чего написаны все произведения Байрона, здесь эта мысль дается особенно
выразительно и сильно. Только природа и свобода мысли дают возможность человеку существовать, таков вывод поэта.

Главную идею произведения и всего своего творчества-идею стремления людей к свободе-автор переводит через песни. Эта
идея звучит в страстном, взволнованном описании происходящих в мире событий, в рассказах о самоотверженной борьбе
испанцев против наполеоновских захватчиков, о страданиях греков и албанцев, о славных подвигах итальянских патриотов.

Кроме свободы народа в поэма прослеживается свобода выбора героя, свобода искусства. И в четвертой песни главная
проблема — роль поэта, искусства в борьбе за свободу народов. Здесь образ Чайльд-Гарольда, чуждого событиям, народным
интересам, окончательно уходит из поэмы, в центре — образ автора. Поэт сравнивает себя с каплей, влившейся в море, с
пловцом, сроднившимся с морской стихией. Эта метафора становится понятной, если учесть, что в образе моря воплощен
народ, веками стремящийся к свободе. Таким образом, автор в поэме — поэт-гражданин, который вправе воскликнуть: «Зато я
жил, и жил я не напрасно!»

В начале поэмы Чайльд-Гарольд с его одиночеством и романтически неосознанной тоской отрешен от мира, и внимание юного
автора целиком сосредоточено на постижении внутреннего мира его мятущейся души. Но постепенно автор как бы
отъединяется от героя, даже редко вспоминает о нем: он весь поглощен восприятием мира, раскрывшегося перед ним. Всю
страсть, направленную первоначально на себя, на личные переживания, он переносит на страдающую, угнетенную, борющуюся
Европу, воспринимая все происходящее как свое личное страдание. Это романтико-личностное восприятие мира как
неотъемлемой части своего «я» становится выражением «мировой скорби». Постоянно встречаются в поэме прямые обращения
к народам охваченных пламенем борьбы стран: «На бой, сыны Испании! На бой!.. Ужель/Забыли вы, что тот, кто жаждет
воли,/Сам цепи рвет, чем ставит смело цель!»

3.Паломництво Чайльд Гарольда» Байрона (особливості жанру, своєрідність романтичного героя, структура поеми

Жанрові особливості поеми дозволяють віднести її до ліро-епічного поетичного щоденника подорожі. Герой поеми, чиї
враження і почуття, спостереження і роздуми, спогади і пригоди складають її зміст, — молодий аристократ, глибоко
розчарований у суспільстві, від якого тікає в інші краї, там шукає незайманої природи, щирих і чистих людей, неспотворене
буржуазною цивілізацією життя, гармонійну красу. Він схильний до само-рефлексії, скоріше замріяний меланхолік, ніж
активний учасник навколишнього життя. Байрон сам вказував, що багато віддав своєму героєві з власної біографії і духовного
досвіду. Але це ліричний герой, не ідентичний в усьому своєму авторові, він окрема і відмінна особистість, хоча і схожа зі своїм
творцем типологічне. Про це свідчить хоча б те, що автор часто перебирає на себе право висловлювати думки з приводу тих чи
інших подій або явищ, а в двох останніх піснях майже зовсім відсуває героя на маргінез оповіді, начебто забуваючи про нього.
Новаторським було в поемі оце двоголосся ліричного висловлення, майже непомітні переходи від одного голосу до іншого або
органічне злиття обох, коли автор і герой майже не відрізняються один від одного. Чайльд Гарольд охоплений світовою
скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини цієї скорботи досить тьмяні, підґрунтя самотності — непрояснене,
розчарування у батьках, друзях, коханій — надто загальні: Разом зі своїм автором герой замислюється над примхами історії,
намагається зрозуміти причини занепаду колись великих країн, як Греція, злиднів, пригнічення, які панують у Португалії або у
тій же Греції, вбачаючи в нещастях народів наслідки нескінченних воєн, релігійних і соціальних конфліктів. Його хвилює думка
про залежність людини від сил, що стоять над нею, про нетривкість людського щастя. погляди Байрона на роль людини в історії
віддзеркалюють суперечності часу. З одного боку, розчарування в ідеях просвітителів і наслідках Французької революції, з
іншого — заперечення тотального песимізму щодо можливостей окремих індивідів і цілих народів впливати на хід історії.
Точку зору Байрона можна назвати "героїчним бунтівним песимізмом". "Паломництво Чайльд Гарольда" було новаторським
твором завдяки своєрідному поєднанню епічного і ліричного елементів, за переваги останніх. Навіть, здавалося б, об'єктивні
картини побаченого в різних країнах, сцени національного життя, відтворення національних характерів, розмаїті пейзажі тощо
— все пройнято ліричним почуттям поета, забарвлено його особистим ставленням, його захопленням або гнівом, симпатією або
відразою.-----

Новаторському змістом відповідає оригінальна форма твору: це ліро-епічна поема, в якій опис душевних емоцій сягає
досконалості, і разом з тим це різка політична сатира; Це повість , Про життя лондонського денді і одночасно подорожній
щоденник автора. Створена між 1809-1817 роками поема складається з чотирьох пісень і відображає різні періоди життя
Байрона. Цілісність її досягається не стільки присутністю головного героя, який в останній пісні зовсім йде в тінь, а й тим, що
всі пісні - плід 'яскравих вражень, бунтівних дум, мінливих настроїв, душевних переживань, передчуттів, спогадів самого поета,
його сміливих оцінок, подій, свідком яких він був.
Читаючи поему, Ми постійно відчуваємо присутність двох героїв: Гарольда і автора. І хоча Гарольду притаманні деякі риси
характеру Байрона, ототожнювати і змішувати їх не можна. До речі, поет зазначав, що ні за що на світі не хотів би бути таким
суб'єктом, якою створив свого героя.

Мета його подорожі - пізнати нове життя, випробувати свої духовні сили, заповнити чимось свою спустошеність і, може бути,
знайти своє місце в житті Під час подорожі перед героєм розкривається світ, дуже несхожий на все, що оточувало його на
батьківщині природа Португалії, Іспанії, південні гори, теплі моя а головне, люди, які борються за свою національну
незалежність. Гарольд схвалює прагнення іспанців у свободі, віддає належне їхній мужності, але скрізь залишається лише
стороннім спостерігачем.
4. Байронизм в русской литературе

с именем английского поэта связано известное под именем байронизма литературно-общественное настроение,

которое явилось результатом впечатления, произведенного на всю образованную Европу как гениальными
произведениями Байрона, так и своеобразной судьбой его. Тем же словом "байронизм" мы привыкли обозначать
факты влияния поэзии Байрона на творчество поэтов, преимущественно Пушкина и Лермонтова. Знакомство
русского литературного мира с Байроном относится к самому началу двадцатых годов. Совершенство стихов,
живость красок в картинах, которые с такой свободой набрасывал Байрон, и изящество иронии, которой дышит
непринужденная беседа английского поэта с читателем о самых жгучих вопросах жизни и духа, волновавших
мыслящий мир того времени, естественно влекли к Байрону общие симпатии;
его поэзия субъективной меланхолии и мрачного протеста против сложившегося на свете порядка вещей находила
себе отголосок во всякой отзывчивой душе.

И прежде всего русской поэзии и вместе с тем русскому самосознанию нравилась эта субъективная меланхолия, или
иначе, личная разочарованность, недовольство самим собой. Пушкин, удаленный на юг осенью 1820 г., прилежно
изучает английский язык, чтобы прочесть Байрона в подлиннике, быстро осваивается с английским поэтом и под
непосредственным его влиянием пишет своего "Кавказского пленника". Сопоставление этой поэмы со стихами
Чайльд-Гарольда обнаруживает влияние Байрона как в изображении горцев, так и в личности пленника. Так писал
Пушкин к одному из своих друзей, по поводу своей поэмы; но не надо забывать, что почти то же было сказано и
Байроном во введении к Чайльд-Гарольду: "Я хотел показать, что ранняя испорченность характера и нравственности
ведет к пресыщению прошедшими наслаждениями и к разочарованию в новых". Остается прибавить, что сам
Пушкин, тотчас после создания поэмы, уже сознавая неудачность характера пленника, долго не мог решиться ее
напечатать.

Осенью следующего 1821 года Пушкин пишет "Бахчисарайский фонтан". Этот лироэпический рассказ дышит
байронизмом, быть может, еще более, чем "Кавказский пленник".

Вслед за "Бахчисарайским фонтаном" Пушкин принимается за "Онегина", и к концу 1823 г. уже готовы первые две
главы этого произведения, составившего главный труд его жизни, каким для Гете был Фауст, для Байрона сначала
"Чайльд-Гарольд", а потом "Дон-Жуан". В разгар своей работы Пушкин поражен трагической смертью Байрона. В
посвященном его памяти стихотворении "К морю", он прямо называл его "властитель наших дум"; в его глазах это
певец, "оплаканный свободой".

. Своим Алеко Пушкин дал точное понимание байронизма, указав его ахиллесову пяту: с высоты своего гордого
одиночества байронический характер видит только свои страдания, считает только себя достойным сочувствия и
гибнет в бессильной борьбе со своим эгоизмом, заставляющим уходить в свой собственный душевный мир, что,
конечно, составляет источник мучительной тоски и лишает мыслящее человечество каких бы то ни было активных
стремлений.