Від «альфи» до «омеги»
Артюр Рємбó
Поетичні відкриття Артюра Рємбó
РОБОЧА КАРТКА УРОКУ
1. За поданим матеріалом підкресліть провідні риси
поета, встановіть зв’язок з творчою біографією
МИТЦІ ПРО А.РЕМБО ТА ЙОГО ТВОРИ
«Дитя Шекспіра» (В.Гюґо).
«Вперед, завжди вперед! Енергія його
безмежна, воля нестримна голод
невгамовний» (Г.Міллер).
«Фантасмагоричне сновидіння, бунт
фарб, химерна симфонія лихоманячих
слів» (С.Цвейг про «П’яний корабель»).
«Рембо був видатною особистістю в
найвищому розумінні. Він мав великий
талант жити на повну силу, тобто горіти й
запалювати своїми осяяннями життя
інших. Але в ньому була й велика
таємниця і непримиренний конфлікт між
поезією і земним буттям, піднесеним і
ницим. Цей конфлікт уособлює весь
трагізм епохи, в яку він жив. Рембо, як
комета, висвітлив своїм життям і своєю
творчістю найболючіші питання доби »
(Г.Міллер).
«Любив так само пристрасно, як і
ненавидів» (П.Верлен).
«Самогубство духу» (А.Камю про розрив
Рембо з мистецтвом).
«Людина з підметками із вітру»
(П.Верлен).
«Геній Рембо, стрімкий та суперечливий
як комета, промайнув на обрії символізму,
залишивши за собою зоряний слід,
напрямок якого ще до- кінця не
розга¬даний, але йти по зорях за Рембо —
нелегке завдання для душі, яка шукає
незнаного і не відає, де воно. Втім інтуїція
і поетичний дороговказ, на думку
1
ВІХІ ТВОРЧОЇ БІОГРАФІЇ
Шарлевільский вундеркінд
Артюр Рембо народився 1854 року в
Шарлевілі й прожив коротке життя —
лише тридцять сім років. Однак Рембо-
поет помер задовго до офіційної дати своєї
смерті: останній з відомих його творів —
"Пора у пеклі" — був завершений улітку
1873 року, коли поетові було всього
дев'ятнадцять. Тобто ця геніально
обдарована людина спромоглася прожити
ще майже два десятиріччя, назавжди
вилучивши поезію зі свого життя.
Шарлевіль — невелике містечко на
північному сході Франції. Там Рембо в
семирічному віці почав писати прозою, а
потім і віршами, там він здобув і шкільну
освіту. Вже підлітком Артюр вражав своїх
учителів не тільки надзвичайними
успіхами в навчанні, а й феноменальною
зрілістю розуму.
У серпні 1870 року Рембо залишив
Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім
вирушив до Бельгії, де намагався
зайнятися журналістикою. За допомогою
поліції мати повернула неповнолітнього
сина додому. Так відтепер буде завжди, до
самої смерті,— ніби націлений до якоїсь
таємничої мети, Рембо намагається
безперестанку пересуватися, щось шукає.
Постійне оновлення стає пафосом його
поетичного мислення.
 письменни¬ка, допоможуть людині не
заблукати в нетрях свого духу й знайти
У долі цього поета відобразилися
шлях до себе» (О.Мандельштам).
переломні моменти сучасної історії
«Корабель, що збився з курсу і втратив Франції. Події Паризької Комуни
управління, — це символ поетичного «я», допомогли бунтареві "вирвати коріння",
втілення внутрішнього ста¬ну людини, що піти з минулого, із буржуазного
заблудилися, збилися з дороги, Шарлевіля. Перший протест поета був
заплу¬талася в манівцях життя» романтичним, романтизм надихав і його
(О.Паламар). лірику. Починав Рембо з учнівської
відданості тодішнім авторитетам: В. Гюго,
«... в його юнацькій уяві визрівав
поетам "Парнасу", Ш. Бодлеру — тобто
прометеївський, як йому здавалося, план:
французьким романтикам. Показовим для
він виведе суспільство до світлого
початку творчості Рембо є великий вірш
майбутнього як поет-мученик і
"Коваль". Усе в ньому нагадує поезію
ясновидець, поезія якого здатна обігнати
Гюго: історичний сюжет часів Великої
життя і вказати людям шлях до щастя»
французької революції, епічний зміст і
(М.Балашов).
епічна форма, республіканська ідея і
монументальний стиль.

ОЦІНІТЬ СЕБЕ: ____

2. Теоретичне підґрунтя. Символізм як літературна течія. Сформулюйте тези –
твердження.
1. Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму,
в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній
символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».
2. Виник у Франції в в 60—70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах.
Можливо, виникнення символізму було пов’язане із суспільними змінами. Можливо, це
вияв «спіралевидного» чи «маятникоподібного» розвитку мистецтва (адже протистоянні
«розуму» і «почуттів» у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою
було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.
3. Символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Шарлем Бойлером,
якого вважали засновником теорії символізму.

4. Термін запропонував Жан Мореас у статті «Символізм» (1886). Він підкреслював,

що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, переробити первинні емоції в лінії,
кольорові плями, звeки, надати їм символічного значення. На його думку, поет мав
описувати не об’єкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

5. Утвердження символізму в літературі пов’язували із творчістю Поля Верлена,

Артюра Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю
несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання
світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору,
абсолютизація музичності й поетичного слова.

6. Як літературний напрям символізм зародився в опозиції до реалізму.

7. Сутність світу доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння.

8. Слово у символізмі – натяк, образ - згадка.

9. Символісти розуміли поета, як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлях до

істини.

2
10. Найвідоміші представники Символізму у Франції П.Верлен, А.Рембо, С. Малларме;
у Бельгії — М.Метерлінк, Е.Верхарн, у Німеччині — С. Георге; в Австрії — М.Р.Рільке; у
Росії — В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм найбільш
притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати».

ОЦІНІТЬ СЕБЕ: ____

Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модерному, в
якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній
символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».
Виник у Франції в 60—70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. Можливо,
виникнення символізму було пов’язане із суспільними змінами. Можливо, це вияв
«спіралевидного» чи «маятникоподібного» розвитку мистецтва (адже протистоянні
«розуму» і «почуттів» у літературі були й раніше). Виникнення символізму деякою мірою
було обумовлене і прагненням до оновлення естетики літературної творчості.
Символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Шарлем Бойлером,
якого вважали засновником теорії символізму. Термін запропонував Жан Мореас у статті
«Символізм» (1886). Він підкреслював, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму,
переробити первинні емоції в лінії, кольорові плями, звeки, надати їм символічного
значення. На його думку, поет мав описувати не об’єкт, а враження й почуття, що виникали
у митця.
Утвердження символізму в літературі пов’язували із творчістю Поля Верлена. Артюра
Рембо і Стефана Малларме (хоч вони і не вважали себе символістами). Попри всю
несхожість між собою, в основному їх погляди збігалися : прагнення інтуїтивного пізнання
світу через символ, відсунення на другий план конкретного зміст;, художнього твору,
абсолютизація музичності й поетичного слова.
Як літературний напрям символізм зароджувався в опозиції до реалізму. Символісти
вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а
доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння В основу естетичної системи
символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної
сутності світу —- краси. Символ не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі
у художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово у символізмі — натяк, образ —
загадка.
Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчував шлю. до
істини. А інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет
пізнавав правду. Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості і шукаючи «вічну
істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм,
інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість
образів тощо.
Між символістами і романтиками першої пол. XIX ст. існувала певна естетична
спадкоємність. Однак символізм не був простим продовженням романтичних традицій.
Розчарування в ідеалах у символістів було значно глибшим. Щоб його виразити, вони, на
відміну від романтиків, зверталися до буденних, звичних явищ життя, але наділили їх
потаємним змістом, вважаючи, що в основі буття крилася неосяжна, містична таємниця,
намагалися висловити у своїй творчості те, що не піддавалося вираженню.
У Франції найвідомішими представниками символізму були П.Верлен, А.Рембо, С.
Малларме; у Бельгії — М.Метерлінк, Е.Верхарн, у Німеччині — С. Георге; в Австрії —
М.Р.Рільке; у Росії — В.Брюсов, А.Бєлий, О.Блок. В українській літературі символізм
найбільш притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати».
3. Символ (від гр symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний
знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос — символ божества в
індійців, блакитний колір — символ надії та ін.), має філософський зміст, тісно пов’язаний
з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до узагальнення на відміну
від алегорії, що проявляється в конкретному образі. Символ відображає процес активного

3
перетворення внутрішнього на зовнішнє і, навпаки, відмінність внутрішнього від
зовнішнього. Тому він не збігається за значенням із жодним тропом. Символ завжди має
переносне значення
Сугѐстія - (лат. suggestio від suggéro — натякаю, навіюю) — навіювання певного
емоційного стану

4. Формулюємо уявлення.
За поданим матеріалом побудуйте інформаційну схему
Словом «симболон» (тобто «знак визнання») у Давній Греції називали розламану
навпіл паличку. Коли люди, пов’язані певними стосунками або угодою, надовго
роз’їжджалися, то ламали паличку навпіл; кожен брав собі одну половину, а коли через
десятки років вони самі, змінені зовні до невпізнання, або ж їхні спадкоємці, зустрічалися
для встановлення особи, то складали обидві половинки розламаної палички: якщо вони
ідеально збігалися, значить, вони були справді тими людьми, за яких себе видавали.
У новий час теоретики і критики мистецтва активно користувалися терміном
символ, називаючи ним певний художній засіб. У художній літературі, де, як відомо,
знаряддям митця є слово, символом почали називати один з різновидів тропу (слова в
непрямому значенні). На відміну від метафори (засіб перенесення значення з одного
предмета чи явища на інший за схожістю ознак), метонімії (перенесення за суміжністю),
синекдохи (перенесення за кількістю), іронії (перенесення за протилежністю), символ має
розширене, абстраговане значення (порівняно з його прямим значенням).
Від алегорії (однозначного інакомовлення) символ відрізняється багатозначністю. І
все ж межі тлумачення символу більш-менш визначені: як у пластичних мистецтвах
(живопис, скульптура, архітектура), так і в літературі символи зберігають асоціативний
зв’язок із зображуваним (наприклад, у Бодлера альбатрос — вільний, красивий птах —
символ волі і краси). Саме тому глядач або читач в принципі може зрозуміти, що саме
символізує той або інший символічний образ. Щоправда, те ж саме можна сказати і про
алегорію. Проте, на відміну від алегорії, не призначеної для естетичного задоволення,
оскільки розгадується надто швидко, уміння розкривати образне значення символу вже
саме по собі має давати глядачеві або читачеві певне естетичне задоволення. «Назвати
предмет, — говорив французький поет-символіст Стефан Малларме (1842—1898), — це
значить знищити три чверті того поетичного зачарування, що дає нам поступове
відгадування. Навіювати — ось ідеал. Ось досконалий метод використання таємниці, що
утворює символ»

5. У пошуках себе…
Прочитайте висловлювання А Рембо. Яке завдання митець ставить перед поетом?
1) «Я присягаюся... завше обожнювати двох богинь: Музу й Свободу» (А.Рембо).
Проявляти вічну любов до Музи й Свободи.
2) «Я хочу бути поетом, і я намагаюся перетворитися на ясновидця...» (А.Рембо). Стати
поетом і намагатися перетворитися на ясновидця.
3) «Поет... він шукає самого себе, він випробовує на собі усі отрути, щоб зберегти лише
квінтесенцію» (А.Рембо). Шукати себе, випробовувати різні досвіди, щоб зберегти
лише квінтесенцію.
4) «Я був проклятий райдугою, Я — це хтось інший... Я той, хто страждав, і хто
збунтувався» (А.Рембо). Виразити свою ребельську і протестну природу, страждати і
збунтуватися.
5) «...Я тішився надією, що за допомогою інстинктивних ритмів винайшов таку поезію,
яка комусь стане доступною сприйняттю всіма п’ятьма відчуттями... Я писав мовчання
й ніч, висловлював невимовне, втілював миті головокружіння...» (А.Рембо).

4
 Створювати поезію, яка стане доступною сприйняттю всіма пʼятьма відчуттями,
висловлювати невимовне і миті головокружіння.
6) «Я винайшов колір голосних!.. Я погодив форми і плин кожної приголосної...»
(А.Рембо). Відкривати нові мовні можливості, винаймати нові колірні голосні і
використовувати форми та плин приголосних.
7) «Я намагався створити нові зірки і квіти, новітню плоть новітньої мови. Здавалося, я
осягнув надприродну владу. І що ж?.. Я, який вважав себе ангелом, вільним від будь-
якої моралі, я знову кинутий на землю, змушений шукати, притиснувшись до
зашкарублої дійсності» (А.Рембо). Створювати нові зірки, квіти і мови, але при цьому
бути змушеним зіткнутися з реальністю і шукати себе в зашкарублому світі.

6. «Відгадуємо» образи – символи поезії А.Рембо «П’яний корабель»

Образи-
Пояснення
символи
Текст
За течією Рік байдужим плином гнаний, Центральним у вірші є образ
Я не залежав більш од гурту моряків:
корабля, порожнього,
розгойдується на вітрі. Він ніби
Зробили з них мішень крикливі Індіани, сп’янілий своєю свободою і попри
Прибивши цвяхами до барвних стояків. те, що попереду його чекають
небезпеки, не хоче повертатися в
На вантажі свої я не звертав уваги,- спокійну і тиху гавань.
Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,
І, ледь урвався крик матроської ватаги,
Образ моря і навколишньої
Я вирушив туди, куди хотів давно. природи п’янить і захоплює.
Важко повірити в те, що автор,
<…>
який написав цей твір, сам
Скажено хлюпали припливи океанські, ніколи не бачив моря. Картини
червоних заходів, північного
А я, колись глухий, як мозок дітвори,
сяйва і страшних морських
Все за водою плив! І заколот гігантський глибин вражають і немов
Зняли Півострови, простори і вітри. спалахують в уяві.

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,
Що їх візничими утоплених прозвали,
І десять діб вогнів не бачив по ночах
<…>
В сосновий корпус мій текла вода зелена,-
Солодка, як малим кисличний сік, вона,
Відкинувши убік і якір, і демено,
У фіналі ж можна помітити образ
Європи, того місця звідки і втік
ліричний герой. Для нього воно
назавжди залишиться тьмяним і
нудним місцем, де він народився.
Єдине хороший спогад
асоціюється у нього з хлопчиком,
який в брудній калюжі пускає

5
Блювоту вимила та плями від вина. паперовий кораблик. Саме тому
фінал вірша забарвлений
В настої зорянім, в Морській Поемі милій
смутком і протестом. Як і сам
Я плавав і ковтав зелену синь тоді, автор, ліричний герой не бажає
Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі, причалювати до берегів рідного
краю.
Неначе тьмяний знак занурення в воді;

<…>
Там, раптом синяві підфарбувавши вири,
Повільні ритми й шал у днину осяйну,
П'янкіші од вина, потужніші за ліри,
Витворюють гірку любовну рябизну!
Я блискавицями роздерте небо знаю,
Прибої, течії, смеркання голубі,
Світанки, збуджені, мов голубині зграї,
І те, що може лиш примаритись тобі
Я сонце споглядав у пострахах містичних,
В кінці вірша можна помітити
образ сп’янілого свободою
корабля, але попри те, що він
втомився мандрувати, зупинка
біля рідного берега подібна
смерті.
У висновку варто сказати, що не
можна витлумачити символіку
цього вірша однозначно. Для
кожного читача образи мають
свій сенс і своє значення.

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,
Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,
Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії
Утихомирює захекані моря.

<…>
На берегах Флорид мені траплялось зріти
Квітки, подібні до пантерячих зіниць!
Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий
До лазурових1 стад стремів на повну міць!

А море - мученик у безбережнім світі -

Мене підносило на схлипах злих своїх,
Воно несло мені свої тінисті квіти,
А я, мов дівчина навколішках, затих...

І, взявшись на своїх бортах гойдати

Їх чвари та послід, я, майже острівець,
Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

6
 Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

Під гривою заток я - корабель пропащий,-

Закинутий у вись етерну без птахів,
Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
Не вирвуть острова, що від води сп'янів;

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,
Де видно - о нектар солодких віршомазів! -
Небесні сопляки та сонячний лишай;

<…>
Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,
Гіркі усі сонця й пекельний молодик;
Заціпило мені від лютого кохання.
Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,
Де вутлий корабель, як мотиля весною,
Пускає в присмерку засмучене хлоп'я.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,
Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

Завдання до аналізу поезії

1. Створіть асоціативний ряд до слова «П’яний» :
2. Схарактеризуйте образ «Корабля» (використайте «ключові символи»):
3. Спробуйте з’ясувати світовідчуття ліричного героя в поезії «П’яний корабель»

З юного віку автор захоплювався всілякими історіями про подорожі, Його завжди
притягувала романтика морських глибин. Саме тому в своєму твір він ототожнює себе з
моряком, що відправився в далеке плавання.

У вірші йдеться про те, що ліричний герой опинився на величезному кораблі зовсім один,
без матросів і помічників – «я вмить осиротів. Погану матросню кричащу натовпом індіанці
зловили». Ця подія нітрохи його не засмутило, він зрадів, що позбувся всіх і тепер наданий
сам собі.

У перші дні своєї подорожі ліричний герой потрапляє в шторм – «пірнув – і пробкою
носився десять діб», після чого втрачає якір і кермо.
Це говорить про те, що тепер автор повністю віддає себе долі, він не може керувати своїм
життям, лише спостерігати за тим, що підготувало йому це небезпечну подорож. Стрімка

7
течія моря – це символ життя поета, в якій він всього лише матрос на кораблі, і поки що не
розібрався в собі.

На своєму шляху ліричний герой зустрічає безліч небезпек. Наприклад, його корабель мало
не розбився об скелі. Цим автор хоче показати читачеві, що його шлях до пізнання себе не
так-то простий, а вельми тернистий і складний.

Попри небезпеку, що зустрічаються, ліричний герой продовжує свою подорож по

безкрайніх просторах моря. Він зауважує буйство кольорів навколишньої природи:

“блакить, поема вод!”;

“Блискучий Схід”.
Герой сп’янілий свободою, безмежним простором. Він прагне Назустріч долі, новим
пригодам і відкриттям.

Цей вірш насичено всілякими засобами виразності – метафорами, уособленнями,

порівняннями, протиставленнями. Таким чином, автор хоче показати, як відкрито юнацьке
серце до всього незвіданого, що все, що відбувається навколо немов би чарівне.далеко
берега Європи, то розчаровується. Юнак ще не пізнав себе, не зрозумів сенс свого
призначення і не хоче повертатися до ненависної землі. Своє місто він описує лише з
обуренням: “як сонце мерзенне, як солона місяць…».

Таким чином, ліричний герой не хоче повертатися до обридлої, нудного життя, він
зневажає її і не може жити в рамках міщанського суспільства
7. Прочитайте поезію «Голосівки»
«А» - чорний, білий - «Е», червоний- «І», Що повен каяття чи гніву, слід кровиці;
зелений -
«У», синій - «О». Колись я ваші таємниці «У» - жмури, хлюпання божественне
Розкрию, голосні: «А» - чорні шнуровиці затоки,
Мухви, що над гниллям здійняла гул Супокій череди на луках, зморщок спокій,
страшенний; Поритих на чолі в усидливих людей;
«О» - голосна Сурма, що дивний свист
«Е» - білина парів, наметів, дрож яглиці, колише,
Шпилі льодовиків, безбарвні суверени; Світів і Янголів ширяння серед тиші.
«І» - пурпур, гарних губ нестримний сміх - Омега, блиск Його фіалкових очей!
шалений,

1. Які кольори асоціюються у поста зі звуками?

2. Які асоціації викликають кольори?
3. Які образи викликають звуки?
У «Голосівках» «поет-ясновидець» усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу
та світобудову позбавленими об’єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків.
Як і більшість віршів Рембо, «Голосівки» мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них
пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний
колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості
(зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у
«Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне —
прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який
традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене
протиріччя, і це дозволяє розглядати «Голосівки» як зразок символістського пошуку
«відповідностей» між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.
Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою
одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту,
набуває функцію «навіювання», прямого впливу на почуття, «сугестивності», за допомогою

8
чого й виявляється «невідоме». Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена
«музика понад усе» (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський
імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо
непізнаванним стає все просте й відчутне.
Заповніть схему спостережень

Голосний колір Образи, які виникають у поета під

звук впливом звуку і кольору
А чорне Я погодив форму і плин кожної
приголосної і тішив себе надією за
Е біле
допомогою інстинктивних ритмів
І червоне винайти таке поетичне слово, яке
рано чи пізно буде приступне всім
У синє почуттям. Я зберігав тлумачення.
О зелене Спочатку це було навчання. Я
записував безгоміння ночі, я
занотовував невимовне. Я фіксував
запаморочення