Тема: Бернард Шоу (1856-1950). Особливості світогляду Б.Шоу.

Специфіка втілення античного міфу у п`єсі «Пігмаліон»

Мета: ознайомити учнів з головними віхами життя і творчого шляху
письменника, зацікавити постаттю видатного драматурга-новатора перед
вивченням комедії «Пігмаліон»; виховувати інтерес до театру і повагу до
естетичних принципів театрального мистецтва.
Обладнання: мультимедіа.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Видатний митець має удосконалюватися доти,

доки йому у цьому не заважатиме старість.
Джордж Бернард Шоу

Хід уроку
І. Вступне слово
Оголошення теми і мети.

Наш шлях пролягатиме ірландськими та англійськими містечками, що дали

світу видатного драматурга, теоретика мистецтва, просто чудову людину,
афоризмами якої ми часто керуємося. Дослідник творчості драматурга писав
так: "Зрозуміти Бернарда Шоу - це означає, багато в чому зрозуміти XX
століття".
Мета уроку полягає в тому, щоби ознайомитися з головними віхами
життя і творчого шляху письменника, драматурга, зацікавити постаттю
видатного драматурга-новатора перед вивченням комедії «Пігмаліон».

Б.Шоу постійно щось писав. Він пообіцяв сам собі писати по п’ять
сторінок в день. І якщо траплялось, що він сьогодні не написав, то завтра він
написав їх десять. Це були газетні замітки, критичні статті, п`єси, поетичні
памфлети, романи. Але останній текст був самим несподіваним. У своєму
заповіті він просив не ставити на його могилі хрест, або будь-який інший
символ. Він висловив бажання вчинити несподівано. Точно так, як і прожив
своє життя.
ІІ. Вивчення нової теми.

З історії роду Шоу

Велику родину Шоу в Дубліні всі знали, серед них були священики і
торговці, був один баронет. Всі вони пишалися своїм дворянським
походженням. їхній предок-шотландець, капітан Вільгельм Оранський
переселився до Ірландії в кінці XVII століття і став володарем невеликого
маєтку. У сім'ї поширена була легенда про їхнє походження від
шотландського пана Макдуфа. Бернард пізніше пишався цією легендою, яка
зблизила його зі світом шекспірівських героїв. Дублінські Шоу вважали себе
ірландцями і, в сутності, були ними, провівши в країні близько 200 років.
Сам Шоу широко вживав поняття "ірландець".

Батько - Джордж Карро Шоу - молодший син у родині. Він перебував на

службі, невміло займався торгівлею хлібом і дуже пив. Через схильність до
пияцтва мати і троє дітей, у тому числі і юний Бернард, дуже страждали:
"Якби у нас, дітей, не було б нашої уяви, схильності до ідеалізації,
захоплення музикою і нашої природної доброти, важко сказати, до якого б
цинічного варварства ми могли б дійти", - згадував пізніше драматург.
Мати Шоу - Люсінда Елізабет Герлі, вийшовши заміж у 20 років,
отримала, за словами сина, бідність, трьох дітей і п'яницю-чоловіка, якому
було вже за сорок. Під час весільної поїздки в Англію молода дружина
знайшла безліч порожніх пляшок. Вона втекла з дому, вирішивши найнятися
на корабель куховаркою і назавжди залишити батьківщину. Справа була в
Ліверпулі. У гавані до неї причепилися п'яні моряки, тому змушена була
повернутися, але дім став для неї в'язницею. У подальшому житті на її долю
випали бідність і самотність. Відомі і багаті родичі спочатку прийняли у своє
коло молоду розумну жінку, але містер Шоу напивався і влаштовував
скандали на їхніх званих обідах, тому вони згодом вирішили зачинити двері
перед бідними родичами.
2. «Стежками життя»
Спочатку Бернард навчався в дублінській школі, закінчити яку не вдалось.
З п’ятнадцяти років пішов працювати. Служив клерком у земельній конторі,
збирав квартирну платню з мешканців бідних кварталів Дубліна. Через кілька
років отримав місце касира, хоч кар’єра чиновника його зовсім не
приваблювала. Захоплювався музикою, цікавився живописом, багато читав.
У 1876 р. переїхав до Лондона, де завдяки своєму таланту зумів утвердитися
в музичному і театральному середовищі. Багато років виступав у пресі як
музичний і театральний критик, що зробило його популярним у мистецькому
світі. Однак коштів для існування це не давало.
У 1879 р. він певний час працював у фірмі, яка встановлювала телефони. Це,
за словами письменника, був його останній гріх проти природи.
У 1895 р. Шоу став постійним театральним оглядачем тижневика
«Суботній огляд». Свої блискучі, оригінальні, насичені парадоксами й
жартами статті він підписував ініціалами «GBS».

Учитель. У Шоу був улюблений вираз «Перекинути візок з яблуками».

Воно має значення «щось міняти, повернути долю в інший бік». Саме так
відбувалося з Шоу протягом його життя. Він не боявся змінювати долю,
різикуючи всім. Він зустрічався з різними людьми, писав рецензії на вистави,
твори, висловлював своє бачення будь-якого питання, яке виникало під час
бесіди з людиною.

Бернард Шоу — найвидатніший англійський драматург із часів

В. Шекспіра, реформатор, який вплинув на розвиток театру ХХ століття.
Творець нового театру "ідей", "драми-дискусії", продовжувач традицій
інтелектуального мистецтва Г. Ібсена, про що заявлено в книзі "Сутність
ібсенізму" (1891). У цілому Б. Шоу написано 47 п'єс.  Найбільш відомі:

 "Пігмаліон" (1913),

 "Дім, де розбиваються серця" (1919),

 "Візок з яблуками" (1929).

У 1925 році після гучного успіху трагедії

 "Свята Іоанна" (1923) про Жанну д’Арк стає лауреатом

Нобелівської премії.
Новаторство Б. Шоу.
Англійський драматург створює новий тип  інтелектуальної драми, в
основі якої – не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей,
боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем.
Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії
Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон".
У 1925 році Шоу була присуджена Нобелівська премія з літератури. Він
отримав сотні листів з проханням про матеріальну допомогу, тому і
відмовився від нагороди. Це черговий парадокс драматурга. Письменник
завжди відмовлявся від титулів і нагород, неодноразово наголошуючи на
тому, що саме його твори будуть кращим пам'ятником для нього.  
"Мій титул - моє ім'я: Бернард Шоу" - говорив він.
3. «Театральна революція Б. Шоу». Новаторство Б. Шоу. В чому
вони? Що такого нового зробив митець, здійснивши це?
(створення асоціативної таблиці)
пропонування нової форма п'єси- «відкритий» фінал
структури п'єси дискусії

відтворення парадокс
людських почуттів
Новаторство
Б. Шоу
поєднання комедії і
втручання автора в
трагедії
дію

намагання наблизити нову драму поділ персонажів на

до сучасних проблем суспільного ідеалістів та реалістів
та інтелектуального життя

Висновок.
Інтелектуальна драма Бернарда Шоу збагатила світовий реалістичний
театр XX ст. глибиною соціально-філософської проблематики,
гуманістичним пафосом

Учитель. Міфологічна основа твору «Пігмаліон»

«Колись на острові жив відомий митець…» — так розпочинається
давньогрецький міф про Пігмаліона — легендарного царя Кіпру, який
страшенно не любив жінок, але надзвичайно захоплювався різьбярством.
Одного разу він вирізьбив з мармуру жінку дивовижної вроди і назвав її
Галатеєю. Вона була настільки чарівна, що Пігмаліон до нестями закохався у
свій витвір і протягом двох ночей благав богиню кохання Афродіту оживити
мармурову красуню. Зворушена такою любов’ю, богиня виконала прохання
царя. Галатея ожила, стала дружиною Пігмаліона і навіть народила йому
дочку.

Як вже відомо, за основу своєї блискучої комедії «Пігмаліон» Бернард Шоу

обрав сюжет саме цього міфу. Однак драматург, який завжди у своїй
творчості тяжів до парадоксів, вирішив подати міф по-новому: що
несподіваніше, то краще.
Учитель. У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві хвилюючі його теми:
 проблему соціальної нерівності;
 проблему класичної англійської мови.
В цьому творі автор висвітлює проблему нерівності людей в умовах
суспільства. В кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як
була до цього, тільки трагічно усвідомлює своє матеріальне становище
і відчуває безмежну несправедливість до людей нижчого стану.
У підсумку дівчина повертається до оселі Хіггінса, але її вже там
цінують і приймають як «рівну» їм, повноцінну особистість.
Сам Б.Шоу про п`єсу сказав:
«Пігмаліон» - це насмішка над шанувальниками блакитної
крові.»
Учитель. Не тільки митці слова зверталися до образів Пігмаліона і
Галатеї. У світі є безліч картин відомих і маловідомих художників,
скульпторів, що звертаються до цього міфу. Отже, перегляньмо ці шедеври.

Жан-Леон Жером, Луї Гауффер, Джуліо Баргелліні,

Пігмаліон і Галатея, Пігмаліон і Галатея Пігмаліон і Галатея,
1892 р. 1797 р. 1896 р.

Пігмаліон — символ творця, який оживив творіння своїх рук.

В Європі цей міф став відомим завдяки «Метаморфозам» Овідія.
В. Шекспір переказав його в останній сцені «Зимової ночі». Для Рамо,
Руссо, німецьких поетів-романтиків Пігмаліон був символом
закоханого, який силою свого почуття зумів створити ідеал краси.
 До літературних обробок цього міфологічного сюжету вдавалися
 В. Морріс, Р. Грейвс, Т. Кайзер, Є. Баратинський;
  в живописі — Я. Панторло, Ж. Ванлоо, Ф. Буше, П. Пікассо,
 в скульптурі — Е. Фальконе та ін.
ІІІ. Підбиття підсумків уроку.

Найвищу оцінку творчість драматурга знайшла в пророчих словах Томаса

Манна:

 "Шоу невтомно підносив блискучий меч свого слова й дотепності

проти найстрашнішої сили, що загрожувала існуванню людини - проти
дурості. Йому вдалося підняти людство на вищий щабель соціальної
зрілості. Він безжально вказав слабкі сторони й вади людини, але його
гострі жарти не суперечили гуманізмові його загального бачення. Він був
другом усього людства - в цій ролі Шоу житиме в серцях і пам'яті
людей".

ІV. Оцінювання учнів.

V. Домашнє завдання: читати твір «Пігмаліон», вивчити матеріали

конспекту уроку, переглянути фільм.