Тема: Ернст Теодор Амадей Гофман «Малюк Цахес на прізвисько

Цинобер»
Мета: формувати компетентності: предметні (Знання змісту повісті-казки
Е.Т.А.Гофмана «Крихітка цахес на прізвисько Цинобер», уміння
розмірковувати над конфліктом твору; розуміння образу Цинобера,;
розвивати логічне мислення; естетичний смак; уміння співпереживати,
співчувати.)
План:
1. Загальні відомості про добу романтизму
2. Ернст Теодор Амадей Гофман, життєвий та творчий шлях
3. «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер»
Загальні відомості про добу романтизму
На межі XVIII—XIX століть в європейській літературі утверджується
новий напрям — романтизм. Романтизм — літературно-мистецький напрям,
якому притаманні інтуїтивно-чуттєве світосприйняття, увага до
внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, звеличення «життя
духу», конфлікт мрії та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим,
фантастичним, ірраціональним, звернення до фольклору та національної
міфології.
Головними подіями, що вплинули на його зародження, були
Французька буржуазна революція 1789-1794 рр. та наполеонівські війни. В.
Гюго писав: «Письменники XIX століття — діти Французької революції».
Поразка революції призвела до поширення насильства й терору,
перекреслила віру в розум, його могутність і силу. Саме цим пояснюється те
глибоке розчарування, що охопило багатьох митців і відобразилося в
песимістичному тоні та трагічній забарвленості їхніх творів.
Для розуміння романтизму важливо враховувати, що це був саме
ідейний та художній рух, тому романтизм змінювався, мав характерні
особливості й у певні періоди свого розвитку, і в окремих національних
літературах, і в творчості окремих письменників. Але те, що робить
романтизм єдиним рухом, пов'язане з його прагненням зрозуміти й
відобразити всесвітній розвиток історії. Тому головна риса романтизму як
художнього напряму — усвідомлення прагнення створити узагальнений
символічний образ.
Для романтиків характерна увага до внутрішнього світу людини. Вони
обстоювали свободу особистості як основу життя. Виступали за щирі
людські стосунки, не приймали лицемірства, фальші, насильства.
З'являється новий тип героя — тираноборець, бунтар, одержимий
«світовою скорботою», «несамовитий шукач життєвих насолод». Як правило,
це виняткові характери, що діють за виняткових обставин.
Невід'ємною особливістю романтичного стилю є символіка,
фантастика, екзотика. Письменників цікавить історичне минуле, фольклор,
міфологія.
Романтична література має свою систему жанрів. Чільне місце серед
них посідають ліричні (балада, елегія, лірична поема, дружнє послання).
Серед прозових — психологічна повість, новела, літературна казка. У цей
період створюються жанри роману (В. Скотт, Ж. Санд, В. Гюго), поеми (Дж.
Г. Байрон, Г. Гей-не, А. Міцкевич), ліричної поезії.
Серед найвизначніших представників романтизму слід назвати таких
письменників як Дж. Г. Байрон, В. Скотт, Е, Т. А. Гофман, Г. Гейне, А.
Міцкевич, Ф. Купер, Е. По та інші.
Загальна характеристика німецького романтизму
Теоретична концепція романтичного мистецтва сформувалась у колі
німецьких естетів і письменників, які були також авторами перших у
Німеччині романтичних творів.
Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи розвитку:
1 етап - ранній (ієнський) - з 1795 до 1805 рр. Німецькі романтики
наділяли свого героя творчим талантом: поет, музикант, художник силою
своєї фантазії перетворював світ, який лише віддалено нагадував реальність.
Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва сієнських романтиків.
Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке намагалися
співставити із сучасним суспільним розвитком. Естетична система сієнських
романтиків характеризувалася намаганням відійти від показу реальної
конкретно-історичної дійсності і зверненням до внутрішнього світу людини.
2 етап - гейдельбергський - з 1806 до 1815 рр. Центром романтичного
руху в цей період став університет у м. Гейдельберг. Гейдельбергські
романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. У
їхній творчості посилювалося відчуття трагічності буття, що мало історичний
вплив і втілювалось у фантастиці, ворожій особистості. В гурток
гейдельбергських романтиків входили відомі збирачі німецьких казок брати
Грімм. На різних етапах творчості до них був близький Е.Т.А.Гофман.
3 етап - пізній романтизм - з 1815 до 1848 р. Центр романтичного
руху перейшов до столиці Прусії - Берліна. З Берліном пов'язаний самий
плідний період у творчості Е.Т.А.Гофмана, тут же вийшла перша поетична
книжка Г.Гейне. Однак у подальшому через широке розповсюдження
романтизму по всій Німеччині і за її межами Берлін втрачає свою провідну
роль у романтичному русі, оскільки виникає ряд локальних шкіл.
Життєвий шлях Е.Т.А. Гофмана.
 ЕРНСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН (1776-1822). Прожив недовге,
повне трагічності життя: складне дитинство без батьків (вони розійшлися, і
він виховувався у бабусі), скрута, до самого натурального голоду,
невлаштованість з роботою, хвороби.
Вже з юнацьких років Гофман відкриває в собі талант живописця, але
головною його пристрастю стає музика. Грав на багатьох інструментах, був
не лише талановитим виконавцем і диригентом, а й автором цілого ряду
музичних творів.
За винятком невеличкої жменьки близьких друзів, його не розуміли і не
любили. Всюди він викликав непорозуміння, плітки, кривотлумачення.
Ззовні він виглядав справжнім диваком: різкі рухи, високо підняті плечі,
високо і прямо посаджена голова, неслухняне волосся, яке не піддавалося
майстерності цирульника, швидка, підстрибуюча хода. Він говорив, як
строчив із кулемета, і так само швидко замовкав. Своєю поведінкою він
дивував оточуючих, але натомість був людиною дуже вразливою. У місті
навіть поширювались чутки, що вночі він не виходив на вулицю, боячись
зустрітися з образами своєї фантазії, котрі, на його думку, могли
матеріалізуватися.
Народився 24 січня 1776 р. в сім'ї прусського королівського адвоката в
м. Кенігсберг. Одержав при хрещенні три імені - Ернест Теодор Вільгельм.
Останнє з них, яке зберігалося впродовж всієї його офіційної кар'єри як
прусського юриста, він замінив на ім'я Амадей на честь Вольфганга Амадея
Моцарта, якому вклонявся ще до того, як прийняв рішення стати
музикантом.
Батьком майбутнього письменника був адвокат Крістоф Людвіг
Гофман (1736-1797), матір'ю - його кузина Ловіза Альбертіна Дерфер (1748-
1796). Через два роки після народження Ернеста, який був другою дитиною в
родині, батьки розлучилися. Дворічний хлопчик оселився у бабусі Ловізи
Софії Дерфер, до якої повернулась його мати після розлучення. Вихованням
дитини займався дядько Отто Вільгельм Дерфер, дуже вимогливий
наставник. У своєму щоденнику (1803 року) Гофман писав: "Боже
милостивий, чому саме в Берліні дядечко мусив був померти, а не..." і
поставив виразно три крапки, що свідчило про ненависть хлопця до
вихователя.
У будинку Дерферів дуже часто лунала музика, на музичних
інструментах грали практично всі члени сім'ї. Гофман дуже любив музику і
був надзвичайно музично обдарованим. У 14 років він став учнем
кенігзберського соборного органіста Хрис-тіана Вільгельма Подбєльського.
Наслідуючи сімейну традицію, Гофман вивчав право в
Кенігсберзькому університеті, який закінчив 1798 року. По закінченні
університету служив чиновником судового відомства в різних містах Прусії.
В 1806 році, після розгрому Прусії, Гофман залишився без службового місця,
а тому і без засобів до існування. Поїхав до міста Бамберг, де служив
капельмейстером місцевого оперного театру. Щоб покращити своє
матеріальне становище, став репетитором музики дітей багатих міщан і писав
статті про музичне життя. Постійним супутником його життя були злидні.
Все пережите спричинило нервову гарячку у Гофмана. Це було в 1807 році, а
цього ж року взимку померла його дворічна донька.
Вже будучи одруженим (повінчався з донькою міського писаря
Міхаліною Ро-рер-Тіщинською 26 липня 1802 року) закохався в свою
ученицю Юлію Марк. Трагічне кохання музиканта і письменника знайшло
своє відображення у багатьох його творах. А в житті все закінчилося просто:
його кохану видали заміж за нелюбого їй чоловіка. Гофман змушений був
покинути Бамберг і служити диригентом у Лейпцигу і Дрездені.
На початку 1813 року справи його пішли на краще: він одержав
маленьку спадщину й пропозицію посісти місце капельмейстера в Дрездені.
У цей час Гофман був бадьорий духом і навіть веселий як ніколи, зібрав свої
музично-поетичні нариси, написав трохи нових дуже вдалих речей і
підготував до друку ряд збірників своїх творчих здобутків. Серед них і
повість "Золотий горщик", яка мала значний успіх.
Невдовзі Гофман знову залишився без роботи і цього разу
влаштуватися в житті йому допоміг друг Гіппель. Він пробив йому місце в
міністерстві юстиції в Берліні, що, за словами Гофмана, було подібно
"поверненню до тюрми". Свої службові обов'язки виконував бездоганно.
Весь вільний час марнував у винному погребі, де біля нього завжди
збиралася весела компанія. Додому повертався серед ночі і сідав писати.
Жахи, створювані його уявою, іноді наводили страх на нього самого. Тоді він
будив дружину, яка сідала біля його письмового столу з панчохою, котру
плела. Він писав швидко і багато. До нього прийшов читацький успіх, однак
матеріального благополуччя здобути так і не вдалося, бо він і не прагнув до
цього.
Між тим, дуже швидко розвилася тяжка хвороба - прогресуючий
параліч, що позбавив його можливості самостійно пересуватися. Прикутий
до ліжка, він продовжував диктувати свої оповідання. У 47 років сили
Гофмана були остаточно вичерпані. У нього розвинулося щось подібне до
туберкульозу спинного мозку. 26 червня 1822 року він помер. 28 червня його
поховали на Третьому цвинтарі берлінського храму Іоганна Ієрусалимського.
Похоронна процесія була малочисельною. Серед тих, хто проводив Гофмана
в останній путь, був і Г.Гейне. Смерть позбавила письменника вигнання. У
1819 р. він був призначений членом Особливої слідчої комісії "зрадницьких
зв'язків та інших небезпечних помислів" і став на захист заарештованих
прогресивних діячів, навіть один з них був звільнений. Наприкінці 1821 року
Гофмана було введено до складу Вищого апеляційного сенату судової
палати. Він бачив, як через страх перед революційним рухом заарештували
невинних людей і написав повість "Володар мух ", спрямовану проти
прусської поліції та її шефа. Розпочалися переслідування хворого
письменника, слідство, допити, які було припинено через наполягання
лікарів.
Напис на його пам'ятнику дуже простий: "Е.Т.В. Гофман. Народився у
Кенігсберзі у Пруссії 24 січня 1776 року. Помер у Берліні 25 червня 1822
року. Радник апеляційного суду відзначився як юрист, як поет, як
композитор, як художник. Від його друзів".
Твір. «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер».
Дата написання. 1819.
Жанр. Філософська повість-казка.
Теорія літератури. Філософська повість-казка – епічний прозовий
твір, у якому, окрім решти ознак власне повісті, на перший план виступає
глибина піднятих у ній філософських проблем. Їх розв’язання зумовлює
поведінку та вчинки героїв. Іронія – художній засіб, який виражає глузливе
ставлення автора до предмета зображення. Гротеск – максимально можливе
перебільшення, засноване на нарочитому перетворенні дійсності за
допомогою фантазії.
Тематика. Тема митця і мистецтва. Висміювання усієї державної
системи: духовне і матеріальне життя; нікчемні спроби реформ; система
чинів; соціальна психологія, породжена самодержавством; убогість
обивателів; догматизм університетської науки. Тема природи.
Ідейний зміст. Ідея втілена у феномені Цахеса. Суть його в тім, що
деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й
здаватися не тими, ким вони є насправді. У Бальтазара Цахес «краде» його
поетичний хист, у скрипаля та співачки – музичний дар, у Пульхера, Адріана,
навіть у Моша Терпіна – їхні розумові здібності. Найбільше багатство
людини – її розумові та творчі здібності. Саме вони привертають до себе
увагу в суспільстві. І саме завдяки подібним рисам Цахес робить свою
кар’єру. Адже ні князь, ні міністр жодного разу не поцікавилися
походженням чи майновим становищем Цахеса.
Гофман помітив і висміяв суттєву особливість суспільства. В
ньому людину цінують не за справжню сутність, а за поверхові ознаки.
Людина піклується не про своє духовне самовдосконалення, а про створення
для себе певного зовнішнього образу – «іміджу». У цьому суспільстві, в
якому жив Гофман, було світом соціальних масок. Цахес – це образ-символ
«іміджованого» суспільства.
У той же час справжні носії таланту, краси, культури в цьому
суспільстві нікому не потрібні. Немає простору в буржуазному суспільстві і
справжнім почуттям.
Основний конфлікт. Протистояння митця і філістера. Філістер – в
Німеччині характерний для міського середовища тип самозакоханого
міщанина-обивателя, який веде прозаїчне, бездуховне життя.
Сюжет. Події відбуваються у вигаданому князівстві Керепес, де колись
заходами князя Пафнуція Великого було запроваджено «освіту». Вона
полягала у вигнанні із країни чар, поезії, мрійливості, а разом з ними і
«ворогів освіти» - фей та чарівників. Сплинули роки, і плоди «освіти» наочно
зримі: в місцевому університеті пояснюють природу за допомогою фізичних
дослідів, роблять дивовижні відкриття на їм подібні. Виховується покоління
тверезо мислячих студентів, які не вірять ні в чари, ні у чудеса й таємниці.
Дівчатам чужу мрійливість. Якщо й доведеться їм якось зітхнути, то не від
надміру поетичних почуттів, а лише коли «на нову шаль сяде пляма». Серед
молоді поширене чинопочитання, прагнення зробити службову кар’єру та
збагатитися.
Серед цих симпатичних, люб’язних, але обмежених людей
залишився один, який зберігає в душі вірність природі, сприймає її музику,
відчуває її високу поезію та чари. Це студент Бальтазар.
Серед чарівників також не всі зникли із «освіченої держави». Це
фея Рожа Гожа та маг Проспер Альпанус. За звичкою вони намагаються
робити добро людям.
Прагнучи допомогти маленькому каліці Цахесу, фея Рожа Гожа
наділяє його чудесним даром – трьома вогненно-блискучими волосками.
Віднині все те хороше, що роблять інші люди, приписуватиметься Цахесу-
Цинобру. Але в обивательському суспільстві цей щедрий дар виявився
фатальним. Він не приносить щастя Цахесу, який залишається грубим і
злобним створінням; він робить нещасними і багатьох інших людей, яких цей
карлик «обкрадає».
Якщо добра фея помилилася і обдарувала недостойного, то
Проспер Альпанус обирає для свого дару найдостойнішого – Бальтазара.
Обидва чарівники домовляються між собою про долю Цахеса і відкривають
таємницю трьох волосків Бальтазарові.
В момент вінчання Цинобра з Кандідою Бальтазар вириває з голови
червоні волоски, і чари зникають. Всі сміються з міністра, що постає у
своєму справжньому потворному вигляді. Юрба вдирається до нього в дім.
Цино бер падає зі страху в нічний горщик і гине. Бальтазар одружується з
Кандідою і оселяється в чарівному будиночку, подарованому магом
Проспером Альпанусом.
Не минули безслідно ці події й для інших героїв. Скептичний
студент Фабіан віднині вірить «у все: і в чаклунів, і у відьом, і в гномів, уіу
водяників, і в русалок, і в короля пацюків, і в домовика-коренячка». Навіть
запеклий «матеріаліст» Мош Терпін приходить до висновку, що він сидить у
якомусь чудовому чарівному світі, немов замкнутий у яйці».
Особливості сюжету. Образи-символи. Золоті волосини – символ
золота, грошей і їхньої влади над людьми і суспільством. Князь Пафнутій –
символ псевдо просвітительської науки; професор Мош Терпін – карикатура
на тих, хто захопив командні пости в науці, безжалісно бюрократизувавши її;
вручення ордену Зелено-плямистого тигра – критика діяльності урядовців;
Бальтазар – антипод Цахеса, символ світу поетичної мрії.
Композиція. Твір складається з 9 розділів і розділ останній.
Кульмінація сюжету – виривання Бальтазаром трьох золотих волосин у
Цахеса на його ж заручинах з Кандидою. Розв’язка сюжету – прозріння
народу і смерть Цахеса у срібному нічному горщику. Фінал трагікомічний.
Цахес високо піднісся і низько впав. Сам він не доклав жодних зусиль ні д
свого піднесення, ні до свого падіння. Різкими змінами у своїй долі він
зобов’язаний оточенню. Цахеса спочатку обожнювали, а потім стали
переслідувати. Ось такі люди вони жорстокі і швидко змінюють своє
ставлення. Крихітка Цахес став їхнім індикатором.
Простір і час. Події розгортаються у двох планах: реальному
(князівство Барсануф, в якому відбуваються всі події) і фантастичному, які
втілюються через казкову країну Джіністан.
Образи. Малюк Цахес, потвора; Рожа Гожа, добра фея; Проспер
Альпанус, маг; Мош Терпін, професор університету; Кандіда, донька
професора Терпіна; князь Барсануф; Бальтазар, Фабіан – студенти; Сбіока,
скрипаль; Пульхер – правник; Адріан –молодий чиновник у міністерстві
закордонних справ.
Висновок. Казка має світлий кінець. Бальтазар одружується і молоді
живуть у сільському будинку Альпануса. В побутовому плані він
влаштований. У його садибі завжди чудова погода, горщики на кухні не
перекипають, жодна страва не підгорає. Гофман відверто іронізує,
висміюючи міщанське уявлення про щастя. Він не жаліє свого позитивного
героя. У Бальтазарі, як і в багатьох інших, письменник бачить фатальну
роздвоєність. Колишній поет, ентузіаст перетворюється на філістера. Гофман
наводить на думку про складність людської натури, що не вкладається в
жодні рамки. В реальному житті управляють Цахеси, і нікому вирвати ті три
золоті волосини. Тільки деякі бальтазари бачать тут правду, - та тільки тому,
що в них викрали наречену.
Романтичне щастя, за Гофманом, - тільки казка, поетична фантазія.
Авторська позиція. За Гофманом, носієм справжньої людяності є
поезія, художня творчість. Міщанський практицизм несе загибель творчим
натурам, автоматизує життя, витісняючи з нього людський зміст.
Письменник висміює «стадну» ідеологію. «Просвітителі» - втілення
найгірших рис філістерства – голий практицизм, формалізм. Лише людина,
закохана в природу, зберігає внутрішню чистоту та цільність, свої таланти
та чесноти.
Переклади. М.Бажан, Є.Попович, С.Сакидон.