ТЕМА. Своєрідність романтичного конфлікту у прозі Е. Т. А. Гофмана.

Тексти : «Малюк Цахес», «Золотий горнець» + твір за вибором.

ПЛАН
1. Періодизація творчості Е. Т. А. Гофмана. Особливості світогляду
письменника. Романтизм Гофмана.

1) Романтизм був першим художнім напрямом, в якому визначилася й набула

значного поширення тема мистецтва й митця в їхньому співвідношенні з
суспільством і суспільним життям. При цьому у романтиків, насамперед і особливо
у німецьких, трактування цієї теми набрало антитетичного характеру,
осмислювалася вона в протиставленнях духу й життя, мистецтва й дійсності.
Романтики гостро відчули матеріально-утилітарний характер та спрямованість
нової цивілізації (в цьому, власне, суть гофманівського "філістерства") і палко
виступили на захист духу й мистецтва. Дійсність поставала в їхніх творах не тільки
чужою, а й глибоко ворожою мистецтву, а митець перетворювався на фігуру
неприкаяну й трагічну. Таким і є гофманівський Крайслер,який ніде не може знайти
надійного притулку і якого світ філістерів, вже в романі "Житейська філософія кота
Мурра", доводить, зрештою, до божевілля.
Фантазія Гофманав усьому її багатстві й винахідливості розкривається в повісті-
казці "Золотий горнець" (1814) —одному з найвідоміших його творів. Тут
виразно проявляється ще одна її істотна властивість: за всієї своєї капричіозності,
вона пов'язана з життям, з реальною дійсністю. Як писав Гейне про
Гофмана,протиставляючи його Новалісу, він "зі своїми примхливими карикатурами
завжди й незмінно тримається земної реальності". Сам Гофманзаявляв: "Я гадаю,
що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути
так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за
автором. Тоді, як би високо не піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде
бачити, що це царство пов'язане з життям і є, власне, його чудесною частиною".
2) Фантастика Гофмана набирає відчутно іншого змісту й характеру в наступний
період його творчості, коли з'являються такі твори, як "Нічні повісті" (1816),роман
"Елексири диявола" (1815-1816),повісті "Пригоди Сільве-стрової ночі",
"Магнетизер" та ін. Із неї зникає елемент іронічної гри, що іскриться насмішливим
гумором, натомість з'являється похмурий "готичний" колорит, атмосфера
зловісності й страху. У творах Гофманацього періоду оживає традиція "готичного
роману", що дружно констатується дослідниками; завершене втілення вона
знаходить в романі "Елексири диявола", який небезпідставно називають одним з
кращих "пізньоготичних" романів.

У зазначених творах міняється місце дії, розігрується вона тепер не в містах чи

фантастичних Атлантидах, а в феодальних замках, у монастирях, князівських
резиденціях, в горах і лісах. Інші тут і персонажі: не філістери, смішні в своїй
обмеженості й самовдоволенні, але незлісні, і не фантазери-ентузіасти, а
представники феодальних родин, обтяжених злочинами, ченці-відступники,
двійники й привиди. В цих творах висловлене й інше світосприйняття, його
домінуючий мотив —"неподільне панування над людською долею безпощадної у
своїй жорстокості демонічної стихії. Людина, яка потрапляє під її згубний вплив,
видається Гофманові "сліпою іграшкою безжалісного фатуму".

"Героєві цих творів не судилося знайти ніде спокою, йому загрожують страшні
привиди, таємничі нічні голоси сковують йому душу жахом, страх смерті не дає
йому ані хвилі відпочинку" (А. Шамрай).

3) Розквіт творчості Гофмана припадає на останній її період, що розпочинається

десь з 1818р. і завершується смертю письменника в 1822р. До цього періоду
належать збірка повістей і оповідань "Серапіонові брати" (4томи, 1819-
1821),повість-казка "Малюк Цахес" (1818),яка залишилася поза збірками, роман
"Житейська філософія кота Мурра" (1821)та деякі інші твори. На цьому етапі
знаходять продовження й поглиблення ідейно-тематичні мотиви, що виникли
раніше, з'являються також нові, остаточно визначається його гротескно-
фантастичний романтизм. Особливий інтерес автор виявляє до соціально-
філософських і соціально-психологічних аспектів суспільного життя й людської
особистості. Його геніальність чи не найпереконливіше розкривається в тому, що
він чутливо вловив і гостро передав певні закономірності й тенденції життя нового,
буржуазного суспільства, особливо небезпечні для людської особистості. Це ті
аспекти творчості Гофмана,які найбільше наближають її до нашого часу.

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збіга-

ється з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом.

Він був єдиним німецьким письменником-романтиком, хто завоював велику

популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші
літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.

Характерна особливість Гофмана, що він і близькі йому герої живуть у двох світах,
реально-побутовому й уявно-фантастичному.

Тема існування в двох світах, двійництва загалом притаманна романтизмові,

знаходить в його творчості нову й оригінальну розробку. Порівняно з
попередниками, трактування цієї теми зміщується у Гофмана із сфери мета-
фізичної в реально-життєву.

З цим поділом світу на два світи тісно пов'язаний у Гофмана поділ всіх персонажів
на дві нерівні половини — філістерів і ентузіастів. Філістери — це ті, які живуть у
наявній дійсності і цілком задоволені всім, які не мають ніякого уявлення про "вищі
світи" і не відчувають ніякої потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з
них, власне, й складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди
"корисних професій", які приносять вигоду й достаток, люди з твердо
встановленими поняттями й цінностями, що базуються на утилітарному підході до
всього сущого.

Філістерам протиставлені у Гофмана ентузіасти, які живуть в іншій системі

координат. Над ними не мають сили ті поняття й цінності, за якими ведеться життя
в світі філістерів. Наявна дійсність викликає у них відразу, до її благ вони байдужі,
живуть же духовними інтересами й мистецтвом. В цілому притаманний
романтизмові захист духовності, її абсолютної цінності складає суть і пафос
образів гофманівських ентузіастів: вони- її захисники й поборники в світі, де
торжествує буржуазна проза й меркантильність.

Ентузіасти у Гофмана — це майже всі без винятку митці: поети, художники, актори
і особливо музиканти. Найвживанішим і найефективнішим художнім засобом
стає у Гофмана гротеск, який він розуміє глибше й органічніше, ніж, наприклад,
Віктор Гюго ("краса, підкреслена потворністю"). За своєю суттю і первісною
природою гротеск — це вільне й примхливе поєднання різних образів і мотивів,
вільна гра з ними, викличне ігнорування раціоналістичної розсудливості й
зовнішньої правдоподібності. У Гофмана він зберігає зв'язок з своєю первісною
природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції. У цьому
плані дуже характерним твором Гофмана є повість-казка «Крихітка Цахес на
прізвисько Ціннобер», яка поспіль складається з образів-гротесків, гротескних
ситуацій і вся є узагальненим гротескним образом німецької дійсності.

Основний конфлікт гофманівської повісті, який полягає у зіткненні ентузіаста

митця з користолюбним філістером, найбільш яскраво втілений в образах
центральних героїв твору – студента поета Бальтазара і лицемірного кар’єриста
Цахеса на прізвисько Цинобер.

Світ Гофмана — це особливий художній світ, створений могутньою фантазією

автора. Майже завжди у центрі його уваги знаходилося протистояння двох світів
— романтичного і буденного, ілюзорного і реального. За визначенням
письменника, «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер» — це «казка про
реальне», у якій він подав власне філософське бачення сенсу життя людини. У
повісті — казці дія розгорнулася у казковій країні — князівстві Керпес. Серед героїв
були маги, феї, які впливали на життя звичайних людей (фея Розабельерде
подарувала Цахесу три магічні волосини, щоб захистити малу потвору). Гофман
вдався також до чарівних речей і чарівних перетворень при змальовані головних
подій у творі. Автор використав прийом двоплановості дії з метою висвітлити
проблеми реального життя Німеччини («мікрокнязівства», німецькі імена більшості
героїв, типова німецька їжа тощо).

2. Жанровий синтез у його творах, зокрема ознаки повісті, казки.

Повість “Малюк Цахес на прізвисько Цинобер” написана у властивій для
Гофмана “манері Калло”, тобто в гротескній манері, яка поєднує повсякденну
реальність з елементами дивовижного і фантастичного. Зовні повість дійсно
нагадує звичайну казку з сюжетом, типовим для фольклорної казки, побудованої
на доланні героєм певних життєвих перешкод і винагородою його у фіналі за
виявлені хоробрість та кмітливість. Але Гофман не випадково уточнює, що його
повість це “казка з нових часів”.

Цим самим він дає зрозуміти, що його твір слід сприймати дещо інакше, аніж
звичайну казку. Насамперед Гофман видозмінює жанрову структуру казки тим,
що, згідно з прийомами романтичної поетики, вводить до неї постать автора,
який неодноразово звертається до читача, коментує ті чи інші постаті та події
твору, намагається передбачити реакцію читача на його твір та враження, яке він
викликатиме. Подруге, на відміну від звичайних казок, час і місце дії яких
історично неконкретизовані, Гофман, попри таку ж формальну неприкріпленість
сюжету свого твору до певної країни чи історичної епохи, однак вводить у
художній світ повісті чимало таких прикмет: побутових (німецькі імена окремих
героїв, назви страв та напоїв), соціальних (професії, суспільні прошарки, назви
посад та державних установ), історичних (зв’язок з епохою просвітницького
руху), які дозволяють читачеві впевнено співвіднести дію повісті з реаліями
історичної епохи, сучасної самому Гофманові. Ще одним,, не менш вагомим
відступом від поетики звичайної казки, дія якої відбувається виключно в
фантастичному світі, казка Гофмана не тільки поєднує два світи – фантастичний і
реальний, але й досягає такого поєднання у доволі специфічний спосіб. Після
Гофмана його візьмуть на озброєння багато письменниківромантиків, але це
винайдення, на думку критиків, належить саме йому і полягає у тому, що
фантастичне у Гофмана має подвійну природу.

З одного боку, воно дійсно сприймається як щось безумовно чарівне, казкове,

але, з іншого боку, одночасно містить у собі й передумови, які дозволяють
пояснити його логічно, з позицій реальності та її здорового глузду, наприклад, як
дивовижний, але ймовірний збіг обставин, як ілюзія, яка примарилась внаслідок
нервового збудження, зрештою, як факт, який зумисно був кимось підтасований
тощо. Один з найбільш проникливих російських шанувальників Творчості
Гофмана, письменникромантик князь В. Одоєвський, пояснював прийом
подвійної ймовірної інтерпретації реальності у Гофмана так: “Його чудодійне
завжди має дві сторони, одну суто фантастичну, іншу – реальну; так що
шановного читача ХіХ століття ажніяк не примушують вірити безумовно в
фантастичність того, що відбувається; в процесі розповіді автор вказує на
аргументи, які можуть все пояснити у цілком природний спосіб; зрозуміла
схильність людини до надприродного при цьому задовольняється, разом з тим
автор не порушує й звичку сприймати реальність у її логічному вигляді”.

Химерна двоїстість світу, в якому живуть персонажі казки Гофмана, їх одночасна

належність до світу філістерської реальності і до світу романтичної казковості –
це художня ознака, яка поєднує “Малюка Цахеса” з іншими творами. Гофмана і
одночасно вносить у створюваний ним жанр літературної романтичної казки риси
яскравої самобутності та неповторності.

3. Сюжет і композиція,:
а) основні розповідні принципи, прийоми втілення авторської позиції;
б) тема героя, її розвиток і завершення, співвіднесеність з іншими темами,
в) конфлікт (світ речей та ідея космічного життя);
г) прийоми відображення обмеженості людини у Гофмана (ранги, професії,
бюрократичний режим, мотив влади соціальної ролі та світу речей);
д) сутність двосвіття у Гофмана, його філософські основи.
4. Система образів у новелах. Філістерство у розумінні Гофмана.
Образи-символи. Золоті волосини – символ золота, грошей і їхньої влади над людьми і
суспільством. Князь Пафнутій – символ псевдо просвітительської науки; професор
Мош Терпін – карикатура на тих, хто захопив командні пости в науці, безжалісно
бюрократизувавши її; вручення ордену Зелено-плямистого тигра – критика діяльності
урядовців; Бальтазар – антипод Цахеса, символ світу поетичної мрії.
5. Світ «матеріальний» і світ «ідеальний». Фантастичне і реальне,
магічні предмети, символіка, гротеск і контраст в поетиці творів.

Передусім, Гофман вловив процес відчуження людини, що тоді досить виразно

почав проявлятися. Це були, за словами письменника, прояви "принципу
механістичнос-ті", що проникав не тільки в "зовнішнє життя" людини, але і в її
внутрішній світ. Мається на увазі те, що людина почала все більше втрачати
самодостатність і перетворюватися на функцію в світі зречевлених, механістичних
відносин, ставати якоюсь подобою машини. "Ми є ні чим іншим, як гарно
влаштованими машинами, призначеними для обробки якоїсь матерії", —писав
Гофман.Під його пером дійсність почала набувати змісту якогось складного
грандіозного механізму, позбавленого духовного начала, який зводить людину до
рівня механічних сил і функцій. Як зазначав Н. Берковський, "держава, армія,
бюрократія, казенні методи виховання, товарно-грошові відносини, юридичні
норми, —все це у Гофмана ...постає як сучасні засоби перетворення людини на
ляльку, а суспільство —на зібрання механізмів..."

Тому так поширені у Гофмана образи ляльок і автоматів, тому з'являється в його
творах тема театру маріонеток, що є відображенням.театру життя. Зречевлення
людини, її підкореність "механістичному принципу" загострено передається тим,
що в інтерпретації автора речі присвоюють людські якості та функції,
"одухотворюють-ся" й починають повелівати "вінцем творіння", як гуманісти
Відродження називали людину. Відбувається протиприродна "підміна", яка до
підвалин руйнує гармонію життя.

Подібне сприйняття життя і людини вимагало відповідного арсеналу художніх

засобів, іншого, ніж у ієнських чи гейдельберзьких романтиків. "Неприродність"
життя, його зміщення і "підміни", його контрасти і гримаси найа-декватніше можна
було передати за допомогою гротеску й сатиричної фантастики, гіперболи й
карикатури, примхливого поєднання іронії й патетики. Але найвживанішим і
найефективнішим художнім засобом стає у Гофмана гротеск, який він розуміє
глибше й органічніше, ніж, наприклад, Віктор Гюго ("краса, підкреслена потворніс-
тю"). За своєю суттю і первісною природою гротеск —це вільне й примхливе
поєднання різних образів і мотивів, вільна гра з ними, викличне ігнорування
раціоналістичної розсудливості й зовнішньої правдоподібності. Генетично гротеск
пов'язаний з міфологічним світосприйняттям, в ньому знаходили вираження
органічність і амбівалентність міфічного мислення. Пізніше в літературі він став
одним з найвживаніших сатиричних засобів, як, наприклад, у Свіфта і Вольтера. У
Гофманавін зберігає зв'язок з своєю первісною природою і водночас успішно
виконує сатирично-викривальні функції. Т У цьому плані дуже характерним твором
Гофманає пдвгсть-казка "Малюк Цахес", яка поспіль складається з образів-
гротесків, гротескних ситуацій і вся є узагальненим гротескним образом німецької
дійсності. Гротескне є карликове князівство Керепес, в якому розігрується дія,
гротескні князі Пафнутій і Барсануф, їхній двір і бюрократія, гротескна політика
Просвіти, яка була запроваджена князівським декретом. До речі, цей захід
віддалено нагадує добре відомі грандіозні експерименти по перебудові
суспільства, що проводилися в колишньому Радянському Союзі. "Перш ніж
розпочнемо Освіту, —вирішують у Гофманакнязь і його міністр, —себто перше ніж
вирубаємо навколишні ліси, зробимо ріку судноплавною, розведемо картоплю,
направимо школи, понасаджуємо тополі та акації, навчимо молодь співати на два
голоси вранішніх та вечірніх пісень, прокладемо шосе і накажемо прищепити віспу,
треба буде вигнати з країни всіх людей небезпечних настроїв, що самі не
слухаються розуму та й інших з глузду зводять".

З усією повнотою і яскравістю проявляється в цій повісті-казці й така

характеристична риса Гофмана,як введення романтичних фантасмагорій у світ
повсякденної дійсності, де й розігрується вся гротескно-смішна чортівня. Та як
говорить автор у передмові, "цілий арсенал безглуздя й чортівщини не може
створити духу казки, який полягає тільки в глибокій її основі, в головній думці,
викликаній яким-небудь філософським явищем життя".

6. Тема свободи і творчості. Образи «справжніх музикантів».

Романтична іронія в новелах.
Гофман не випадково назвав свого “Малюка Цахеса” “витвором дуже
нестриманої і саркастичної фантазії”. Сарказм (з грецьк. букв. – розриваю м’ясо)
– це особливо в’їдлива і гостра сатира, яка має на меті висміювання тих або
інших негативних явищ дійсності. Цікаво, що ще до появи “Малюка Цахеса”
Берліном поповзли чутки про те, що казка містить у собі політичну сатиру і, що
найімовірніше, вона буде заборонена до друку. Дійсно, повість Гофмана за своїм
пафосом є політичною сатирою, вістря якої спрямоване передусім на ту систему
суспільнополітичних відносин, що панувала в тогочасній Німеччині.

У своїй повісті Гофман створює масштабний гротескний образ німецької

дійсності, який характеризує побут, звичаї, мораль, життєві цінності та інтереси
основних суспільних сил та прошарків тодішньої Німеччини: від обивателя з його
вузькообмеженим колом філістерських інтересів, протиставленого йому
освіченого “ентузіаста”, що прагне вищих, духовних цінностей, – до пихатих та
обмежених представників вищих державних інституцій – судових та політичних
радників, міністрів, князів, а також представників науки та освіти, що в загальній
атмосфері лицемірства й невігластва хизуються своєю псевдоосвіченістю. У
дзеркалі фантастичного гротеску відображаються соціальні реалії епохи:
необмеженість абсолютистської влади, тупе вірнопідцанство обивателів,
торжество деспотизму та беззаконня.
У Керепесі легко впізнаються типові прикмети одного з тих карликових князівств,
на які була поділена тогочасна Німеччина. Попри свою очевидну нікчемність,
кожне з таких князівств (і змальоване в повісті Гофмана не виняток) мало
неабиякі великодержавні амбіції і претендувало на значну політичну вагу, хоча
насправді давно перетворилось на історичний анахронізм, змертвілу
бюрократичну машину, в якій процвітали звичайне самодурство та
безпринципний кар’єризм. При дворі можна легко було втертися в довіру до
князя і отримати високу посаду, позичивши, наприклад, йому “шість дукатів і тим
визволивши його з великої халепи” або запропонувавши “чудовий засіб для
виведення масних плям” з кашемірових штанів міністра.

Як і найвищі урядовці, чиновники середньої ланки також зайняті нікчемними та

дріб’язковими справами на зразок того, “як найкраще приладнати стрічку
Зеленоплямистого Тигра міністрові Циноберу”.

Ентузіасти у Гофмана —це майже всі без винятку митці: поети, художники, актори і
особливо музиканти. "Я як вищий суддя, —говорить капельмейстер
Крайслер,дуже близький авторові герой, —поділив весь рід людський на дві
нерівні частини: одна складається тільки з добродіїв, але поганих або й зовсім
немузикантів, інша —із справжніх музикантів". Цей поділ Крайслера пов'язаний з
тим особливим місцем, яке Гофманвідводив музиці в системі мистецтв і в
світобудові. Він поділяв загальну-думку німецьких романтиків, що музика є
найромантичнішим мистецтвом, квінтесенцією мистецтва, і водночас вважав, що
вона —-"санскрит природи", бо природа сама поклала себе на музику і через
музику виражає свій внутрішній лад і свою таємницю. Тому для нього світ музики й
світ немузикального були великими антитезами, сповненими глибокого змісту, як і
похідні від них поняття "музиканта" і "немузиканта".

І чи не найтрагічнішим є для Гофмана те,що філістери витісняють ентузіастів із

реального життя, відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство
фантастичного. До митців філістери ставляться з презирством як до "несерйозних
людей", які "посвятили все своє життя справі, котра служить лише для насолоди й
розваги; їх слід вважати нижчими істотами і терпіти їх можна тільки тому, що вони
miscere utili dulci. Жодна людина зі здоровим глуздом і зі зрілими поняттями не
стане навіть найкращого митця цінувати так же високо, як гарного канцеляриста чи
навіть ремісника... Деякі з цих бідолашних мрійників надто пізно виліковуються від
своєї омани і впадають в своєрідне безумство, яке неважко розгледіти в їхніх
судженнях про мистецтво".

Ці мотиви голосно звучать у збірці "Фантазії в маневрі Калло", де зібрані твори

Гофмана,написані з 1808по 1814рік. Центральною фігурою збірки є вже згадува-
ний капельмейстер Крайслер,який пізніше перейде в роман "Житейська філософія
кота Мурра". Справжній гофманівський ентузіаст, безмежно відданий своєму мис-
тецтву, музиці, Крайслерживе в реальній німецькій дійсності, світі, де безроздільно
панують філістери. Йому немає місця в цьому світі, він приречений в ньому на
самотність і страждання.

Як зазначалося, Крайслер перейшов у роман із "Фантазій в манері Калло" і набув у

ньому остаточної завершеності —завершеності образу романтичного героя,
характерного для творчості Гофманаі значною мірою для всього німецького
романтизму. Він не є титаном і бунтарем, що кидає виклик усій світобудові, його
героїзм —у високій духовності, у безкомпромісній вірності й служінні їй своїм
мистецтвом. Саме це й піднімає Крайслера надсередовищем, що його оточує, раз
і назавжди протиставляє йому. Це добрий геній, який духовно збагачує людей
своєю музикою, хоч часто він буває різким у поводженні, іронічним і саркастичним
у своїх судженнях та оцінках. Але іронія і сарказм у Крайслера —це засіб
самооборони в світі філістерів і маріонеток, засіб оборони духовних цінностей від
натиску цього світу.

7. Проблема розв'язання конфлікту у Гофмана (див. коментар до фіналів

повістей в різних джерелах).
Зрештою ентузіаст Бальтазар перемагає філістера Цахеса. І нібито вирішується
конфлікт на користь ентузіастів. Але в кінці Гофман ніби насміхається вже й над
поетом Бальтазаром. Одружившись, він заспокоюється, живе звичайним життя і
стає в чомусь схожим на … філістера.

Література
1. Гофман Ернст Теодор Амадей // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний
довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль :
Навчальна книга — Богдан, 2005. — . — С. 408.
2. Остапчук В. Е.Т.А.Гофман «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер». Урок-
загадка. //Зарубіжна література. — 2001. — № 11. — С. 3
3. Середюк Т. Комічне в казці Е.Т.А.Гофмана «Крихітка Цахес» // Зарубіжна
література.— 2001. — № 40. — С. 40
4. Шамрай А.П. Ернст Теодор Амадей Гофман. Життя і творчість. К.,1969
5. Шалагінов Б.Б. Класики і романтики// Режим доступу:
http://webcache.googleusercontent.com/search?
q=cache:BV3cNTmPB1UJ:ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/
123456789/15019/Shalahinov_Klasyky_i_romantyky.pdf%3Fsequence
%3D1%26isAllowed%3Dy&cd=3&hl=ru&ct=clnk&gl=uk