1.

У європейській літературі твори Франка стали одними з перших, у яких

ішлося про робітниче життя. Найпомітнішим у цьому плані є так званий
бориславський цикл, позначений натуралістичною манерою письма.
Окреслимо побіжно специфіку бориславських оповідань І. Франка «Ріпник» і
«На роботі». Автор у цих творах, використовуючи найновіші тоді досягнення
соціології, економіки, психології, фізіології, максимально об’єктивно розкрив
картини повсякденного життя, праці й побуту робітників-ріпників, підприємців,
будівельників, наймитів, поденниць, лісорубів, вівчарів. У бориславському
циклі дано безпристрасний науковий аналіз соціально-економічних відносин
того часу – первісного етапу нагромадження капіталу на Галичині; показано
занепад патріархального сільського способу життя, обвальне зубожіння селян,
надто швидке зростання індустрії, що згубно позначилося на існуванні різних
суспільних верств, занепад моралі під ударами голого прагматизму; показано
появу акціонерного капіталу, зародження організованої боротьби робітників
тощо. При цьому митець відмовляється від сентиментального замилування
дійсністю, від лакування, нав’язливого моралізаторства та ідеологізації, він
наголошує: «Я не хочу, як Бальзак, вирішувати, яким повинен бути устрій
людського життя… Я задовольняюсь роллю вченого, зображуючи дійсність».
Така світоглядна настанова зумовила й жанрово-стильові особливості. Іван
Франко використовує жанр нарису, замальовки з натури, аби якомога
достовірніше передати «шматок дійсності», що несе в собі «людські
документи» чи «факти». Показова вже сама назва збірки: «Борислав. Картини з
життя підгірського люду» (1877). Письменник намагається зобразити
«теперішнє як історію» у багатстві дійових осіб, явищ, подій. Так досягається
концептуальна єдність бориславських творів, здійснюється принцип циклізації.
Цей принцип (особливо характерний для натуралізму) зумовлювався
розумінням того, що естетична цілість дійсності може бути передана не цілістю
одного, а сукупністю, ансамблем декількох творів.
Інтер’єри, екстер’єри, пейзажі, портрети, побутові картини повсякденного життя
селян, ріпників, підприємців, орендаторів, шинкарів, священиків просякнуті
сірими, безбарвними фарбами. Такі описи житла, праці й зовнішності людей із
натуралістичною точністю фіксують моменти «тваринного» існування
спролетаризованих учорашніх селян.
У бориславському циклі часто й докладно описано процеси праці ріпників, при
цьому рясно використовуються професіоналізми.
Використовуючи найновіші досягнення психологічної науки, І. Франко ретельно
відтворює й аналізує душевний світ людини, дає панораму не лише соціальних,
а й психологічних типів. Значну увагу зосереджує на виявах позасвідомої
 царини психіки – передчуттях, снах, мареннях. Для реалізації психологізму в
циклі застосовується ціла гама художніх засобів:

 внутрішній монолог, шо наближається до потоку свідомості;

 відтворення пейзажу через сприймання персонажа;
 двопланова розповідь: одна ведеться вголос, а друга спливає з глибини
свідомості.

Розв’язки бориславських оповідань зазвичай трагічні, це історії болісної

загибелі людських ілюзій. Автор постійно наголошує, що нова суспільно-
економічна дійсність (царство Задухи) цілком визначає якщо не вдачі, то долі
людей.
Вельми прикметний у бориславському циклі й образ оповідача: він уже не
«суддя» (як то було в романтиків і реалістів-просвітників), а безсторонній
спостерігач, який не звертається до героя чи читачів, не повідомляє нічого про
себе, ані про свої смаки, ані про свої оцінки того, що відбувається.

2. Вершиною прози Івана Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.). У ній
автором уперше відображені початкові форми революційної боротьби
робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. У 1905—
1907 pp. І. Франко докорінно переробив повість, створивши нову її
редакцію. Вона вийшла окремою книжкою: Іван Франко. Boa
constrictor. У другій редакції І. Франко значно розширив твір. Докладніше
змальовано дитинство Германа, введено образ Вольфа, з яким Герман
зайнявся гендлярством, зовсім інакше подано образ Рифни та її сім’ї,
одруження Германа; їх син тут зветься не Готліб, а Дувідко, відсутня
сцена, де Готліб душить батька. Знято також розповідь про Івана
Півторака та його сім’ю. Інше й закінчення повісті — Герман гине від
випадкового вибуху у штольні. Тому цю другу редакцію передруковано як
самостійний твір у 22 томі за вказаним прижиттєвим виданням Що ж
стосується власне Франкових редакцій повісті «Boa constrictor», то всі
вони (1878, 1884, 1905-1907) теж у різних пропорціях позначені синтезом
реалізму, натуралізму й елементів символізму. У первісному варіанті
твору (1878) поетика натуралізму проявляється інтенсивніше, ніж у
наступних редакціях. Натуралізм у творі наявний у змалюванні важкого
дитинства Германа Гольдкремера, у зображенні того життєвого бруду,
який постійно оточував його; у «фактографічному» відтворенні
особливостей злиденного життя і побуту робітників копалень; у
зацікавленості патологічними проявами психіки Рифки та
Готліба. Торкнувся автор повісті й проблеми спадковості. Готліб
успадкував певні риси психічної патології від батьків, що проявляються у
його нервовості, у постійному роздратуванні, у схильності до садизму.
Можливо, І. Франко зумисне ввів такий образ спадкоємця справи
Германа, щоби підкреслити безперспективність подальшого розвитку
капіталізму з його безмежною владою грошей, падінням моралі, втратою
людяності у суспільстві. Головну ідею твору можна вбачати у тому, що
капіталізм сам породжує силу, яка рано чи пізно спричиняє його
загибель. В образі ж Boa constrictor Франко втілив не тільки конкретний
людський темперамент, але й владу грошей взагалі, і це відповідало його
соціалістичним (на певному етапі) поглядам на приватну власність.
Доказом може бути епізод, у якому описано сон-візію Германа
Гольдкремера «Се не вуж, се безмірно довга, зросла докупи і оживлена
чарівною силою зв'язка грошей, срібла, золота блискучого! О, так, се
певно так! Хіба ж весь блеск, що б'є в очі від вужевої луски, - хіба ж се не
блиск золота та срібла? А сесі різнобарвні латки на нім, хіба се не векселі,
контракти, банкноти? О, се певно, се не вуж його обводив своїми
велетними звоями, а його власне багатство!».