ВСТУП ДО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

ТЕМА 4

ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК
 План

1. Основні терміни і поняття (метод, стиль,

напрям, школа, течія).
2. Категорія стилю в літературознавстві.
3. Літературний напрям.
4. Основні літературні напрями.
 Терміни і визначення

• Метод – спосіб пізнання, художній метод - спо

художнього пізнання дійсності.
• Художній метод (О.Галич) – сукупність принци
ідейно-художнього пізнання ті образного
відтворення світу. Термін виник на рубежі 20 –
их років ХХ ст. у радянському літературознавст
сама категорія методу така ж давня як мистецт
Кілька визначень методу: 1) сукупність художн
прийомів і засобів; 2) принципи естетичного
відношення мистецтва до дійсності; 3) система
світоглядних основ творчості.
 Терміни і визначення

• Визначаються методи: бароко, класицизм,

сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм
символізм, модернізм.
• Метод – „тип стилів” (Сакулін): реалізм та ірреаліз
до літератури ХХ ст. застосовується поділ на реалі
та модернізм.
• Метод і тип творчості – синоніми.
• Кожен художній напрям заснований на певному
методі.
 Термінологічні визначення

• Художній метод (ЛС-Д) – раціональний спосіб

осягнення і перетворення дійсності засобами
мистецтва згідно із певними закономірностями

(Мімезис – один із варіантів методу)

 Термінологічні визначення
• Метод необмежений часовими і географічними
межами, однак зумовлений історично, напрям є
спільністю митців на основі методу, він пов’язаний з
певною країною і добою. (наприклад, реалізм є
позачасовою естетичною категорією у сприйнятті
творчості авторів різних епох – від Шекспіра до Гонч
Реалізму як методу притаманні три основні риси:
універсальність у зображенні людини, соціальний і
психологічний детермінізм, історичний погляд на жи
• Притаманний творчості письменників, стильовій
тенденції, літературному напряму.
 Термінологічні визначення
• Стиль – індивідуальне втілення методу,
сукупність художніх особливостей певного твор
В ширшому розумінні – система художніх засо
прийомів у творчості окремого письменника,
групи письменників, літературнної доби.
• Термін походить від латинського „stilos” –
загострена паличка для писання на вощаних
дощечках. Згодом (завдяки метонімії) стиль –
письмо, почерк; пізніше – індивідуальні
особливості творчості письменника в цілому.
 
 Термінологічні визначення
• Поняття стилю багатозначне і багатофункціонал
• У літературознавстві розуміння стилю: „творче
обличчя” окремого письменника, актуалізує тем
образи, мотиви, проблематику, свідчить про
мистецьке обдарування автора.
• Стиль (ЛС-Д) – сукупність ознак, які характериз
твори певного часу, напряму, індивідуальну ман
письменника.
• У мистецтві стиль = напрям = течія.
 
 Індивідуальний стиль

• Індивідуальний стиль – сукупність

особливостей творчості письменника, яки
його твори відрізняються від творів інших
митців. Ідеостиль – індивідуальний стиль
письменника. Стиль художнього твору –
індивідуальні особливості певного твору.
 І. Стилетвірні чинники

• світовідчуття (образне мислення)

письменника;
• тематика і проблематика, що цікавлять
автора;
• закони і норми обраного автором жанру.
 ІІ. Носії стилю

• елементи форми художнього твору (фабула,

сюжет, композиція);
• переважання мовних викладових форм (опові
розповідь, описи, монологи, діалоги);
• синтаксичні та лексичні структури;
• інтонаційно-звукові особливості.
 Літературний напрям

• Літературний напрям – конкретно-історичне

втілення художнього методу, що проявляє с
в ідейно-естетичній спільності групи
письменників у певний період часу, синтез
художнього методу та індивідуального стил
передбачає деяку схожість індивідуальних
стилів.
 Літературний напрям

• Сформовані напрями з’являються в літературі Нового

часу:
• ХVІІ ст. – бароко, класицизм,
• ХVІІІ ст. – сентименталізм,
• межа ХVІІІ - ХІХ ст. – романтизм,
• ХІХ ст. – реалізм,
• межа ХІХ – ХХ ст. – імпресіонізм і символізм = модернізм,
• 30-ті роки ХХ ст. – канонізовано соцреалізм,
• 70-ті роки ХХ ст. – постмодернізм,
• початок ХХІ ст. – ???
 Термінологічні визначення

• Течія – розгалуження, різновид, зміна

літературного напряму.
• Вужча категорія течії – літературна
школа, що об’єднує послідовників
відомого письменника. Національні
варіанти літературного напряму зумовлені
суто літературними, історичними,
політичними факторами.
 Бароко

Стилістичні і поетичні ознаки:

•Література рухлива і динамічна,
трагічна напруженість, трагічне
світосприймання, посилюються
настрої песимізму, розчарування.
•Людина – піщинка у Всесвіті, життя її
скороминуще, основне в ньому
випадок.
 Бароко

Стилістичні і поетичні ознаки:

•Девіз: „Memento mori!” (пам’ятай про смерть)
„Vanitas” (суєта).
•Людина є роздвоєною, в ній борються два нач
– тіло і душа, пристрасть і розум, природний п
і моральні закони – все це співіснує, але не
переходить одне в одне.
•Людина постає в непривабливому вигляді
(троянда вабить митця тим, що скоро загине).
 Бароко
• Дійсність є примарною та ілюзорною,
протиставляється дійсність і ілюзія (Кальдерон
„Життя це сон”), поширена берокова метафора
„світ-книга”, „світ-театр”.
• Поєднання протилежних елементів і форм,
комічного і трагічного тощо. Головне: метафор
має вражати і бути дотепною.
 Бароко
• Дотепність, контрастність, парадоксальність
сполучення образів.
• Інакомовність сполучена з алегоризмом,
символізмом, емблематизмом.
• Ускладненість: твори мають бути важкими для
сприймання, багато відомостей позалітературн
плану (історії, міфології, фольклору).
 Класицизм

• Наслідування античних митців, запозичення тем, обр

мотивів.
• Заперечення канону бароко.
• Ідеалом була простота, ясність, прозорість побудови
твору.
• Заборонені всі сценічні дійства, що можуть схвилюва
читача і глядача.
• Авторська уява суворо регламентована.
• Культ розуму диктує ряд правил і канонів.
 Класицизм

• філософська основа – раціоналізм. Провідна те

„Я мислю, значить, я існую” (Рене Декарт).
• Негативно ставиться до всього раптового,
емпіричного.
• Сувора ієрархія жанрів: „високі” (трагедія, ода
дифірамб, героїчна поема) і „низькі” (комедія,
сатира, епіграма, авантюрний роман).
 Класицизм

• Чіткі міжжанрові кордони, неможливість

існування трагікомедії.
• “Прив’язані” жанр і тематика: „високі” –
історичні події, життя царів, полководців,
міфологічних героїв; „низькі” – життя про
людей.
 Класицизм

• Відповідність художньої мови жанрові:

„високі” – піднесена мова, високі почуття
особистості; „низькі” – сатиричний струмі
побутові персонажі.
• Домінантні жанри: ода, трагедія.
 Класицизм

• Принцип трьох єдностей: місця, часу, дії. Введени

Шапленом, діячем Французької Академії : події в
одному місці, 24 години, навколо одного героя і о
сюжетної лінії.
• Твори однобічні, герої – виразники певної ідеї, но
однієї виразної позитивної або негативної риси
(Тартюф – лицемірство, Журден – пристрасть до
шляхетності).
• Наполягання на виховній функції мистецтва: одно
розважати і повчати.
 Сентименталізм

• Літературний напрям ІІ половини ХVІІІ – початку Х

ст., що прагне відтворити світ почуттів простої люд
викликати співчуття до героїв.
• Назва від роману англійського письменника Лоре
Стерна „Сентиментальна подорож по Франції та Іт
(1768).
• Нема завершеної теорії, маніфестів, правил, ідеол
Зароджується як реакція на просвітницьку ідеоло
протест проти культу розуму.
• Провідна теза „Я відчуваю, отже, існую.”(Руссо).
 Сентименталізм

• Заперечення однобічного раціоналізм

Декарта (відмова від регламентації).
• Сумнів у безмежних можливостях
розуму.
• Культ почуття, інтерес до внутрішньог
світу людини, до її психології.
 Сентименталізм

• Описуються саме ті життєві явища, що можуть

розчулити читача, змусити його глибоко переживати.
• Тематика: страждання самотньої людини, нещасливе
кохання, смерть героїв.
• Герой демократизується, це звичайна людина, з
нижчих верств населення, чутлива, скромна, з
глибокими почуттями, часто – дивак, непрактичний,
непристосований, не вміє жити, як усі, за розумом.
 Сентименталізм

• Яскраві, багатоманітні характери, нема різкого

протиставлення „позитивного” і „негативного” героя
• Змінюється жанрова система літератури:
відкидається ієрархія жанрів. Головний жанр епосу –
подорожні нотатки, епістолярний роман, сімейно-
побутова повість з елементами сповіді та споминів.
Жанри лірики – елегії, ідилії, мадригал –
психологічний аналіз.
 Сентименталізм

Зміни в композиції: нема логічності і

пропорційності, є ліричні відступи, посилена роль
пейзажу як засобу посилення почуттів і
переживань.
Демократизується художня мова – стає
зрозумілішою для широких верств населення,
зникають архаїзми, пишні звороти, засоби
художньої мови беруться з фольклору,
«полегшується» синтаксис.
 Романтизм

• Літературний напрям, що виник наприкінці

ХVІІІ ст. в Німеччині, існував у літературі
Європи та Америки в І половині ХІХ ст.
Термін утверджений представниками цього
напряму, означав сучасну літературу і
мистецтво, які протиставлялися
класичному.
 Романтизм

• Значення терміну: 1) ліричний жанр –

романс; 2) написаний романськими
мовами; 3) література середньовіччя; 4)
фантастичне, дивовижне, таємниче як
необхідні елементи поезії кінця ХVІІІ ст.
 Романтизм

• Дві романтичні школи: йєнська (брати

Шлегелі, Новаліс) і гейдельберзька
(брати Грімм, Бретано).
Українські романтики: ранній Тарас
Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров,
Є.Гребінка.
 Романтизм

Забуто культ античності, натомість з’являється

інтерес до середньовіччя.
Посилюється інтерес до Сходу, його екзотики.
Посилюється інтерес до християнства: образів і
мотивів.
Заперечені всі обмеження і канони класицизму.
Митець – людина вільна, особлива, незвичайна,
провидець, талант його поза всілякими законами.
 Романтизм
• Виступили проти культу розуму, увага акцентована н
на раціональному, а на почуттєвому, простежується
„логіка почуттів”.
• Почуття зображені неоднобічно, в єдності почуттів і
розуму, емоцій та ідей. У літературі мають
поєднуватися філософія, словесне мистецтво, вільна
самореалізація особистості.
• Класика романтизму – твори Ернеста Теодора Амаде
Гофмана: подвійне життя героїв, суміш реальності і
казки.
 Романтизм

• Використання смішного, гумористичного,

чудернацького: „романтична іронія” як
втілення постійного хаосу.
• Суперечності між мрією і дійсністю, цей розлад
знаменує настрої „космічного песимізму”,
безнадії, відчаю.
• Герої втілюють авторську свідомість, одинаки,
не підкоряються світським законам,
перебільшено гостро відчувають людський
біль.
 Романтизм
• Посилений інтерес до фольклору: образи, сюжети,
мотиви; збирання фольклору.
• Відкидають межі між видами мистецтва:
взаємопроникнення літератури, музики, малярства.
• Збагачення системи жанрів: історичний роман, ліро-
епічна поема, фантастична повість, всі жанри
перебувають під знаком лірики.
• Основні риси романтизму – суб’єктивність, „два
світи”, „світова скорбота”, романтична іронія, гротеск
тощо поширюються на всі жанрові форми.
 Реалізм
• Характеризується правдивим і всебічним
відображенням дійсності на основі типізації
життєвих явищ.
• Історія терміна: 1) різновид філософського вчення Х
ХІІ ст.; 2) першим про реалізм в літературі заговорив
Дідро; 3) супротивники французької літературної
школи, які зверталися до зображення побуту і
одночасно у Росії Анненков, який проаналізував
прийоми творів Тургенєва і Гончарова; у 1870 р.
вживається в українській літературі.
 Реалізм
• Дискусійне питання – часові межі:
1) зароджується в час Ренесансу, „гуманістичний
реалізм” Шекспіра, Сервантеса, Рабле;
2) „просвітницький реалізм” Дефо, Світа,
Філдінга, Вольтера, Лессінга, Бомарше.

• Наукове визначення – 30-ті роки ХІХ ст.

 Реалізм

Визначення „критичний реалізм” (М.Горький, для

відмежування від соціалістичного).
Заперечення художніх принципів романтизму: головний
предмет зображення – дійсність, увага до сучасності,
життя міста, деміфологізує літературу, описи науково та
соціально детермінізовані, досліджує соціальну природу
конфлікту мрії та дійсності, змальовує „маленьку
людину” сучасного суспільства, життєподібного героя,
звертається до прози, особливо до роману, мова
наближається до розмовної, побутової, використовує
діалекти, спрощує синтаксис ( кожна позиція заперечує
романтичні ознаки).
 Реалізм

• Поєднання романтичних і реалістичних ознак.

• Творче осмислення явищ дійсності, їх оцінка.
• Адресованість якнайширшому загалу читачів.
• Правдивість – точність у відтворюванні дійсності.
• Типізація як основний принцип зображення.
 Реалізм

• Головне для письменника – спостереження, поєднання

загального з конкретним.
• Соціальність - пояснення характеру людини, її поведінки,
психології, стосунків з іншими об’єктивними суспільно-
історичними умовами.
• Історичність - ідея історичної закономірності, розуміння
історії як процесу якісних змін, який визначає національно-
історичну своєрідність кожного її етапу в кожній країні
• Відкритість реалізму ХХ ст., співіснування з іншими
літературними напрямами, широке використання
модерністських засобів і прийомів (монтаж, „потік
свідомості”, асоціативність), засобів умовності та міфології.
 Натуралізм

• Утверджується у французькій літературі в

останню третину ХІХ ст., прагне до фотографічно
точного і безпристрасного відтворення дійсності,
фатально біологічно і соціально зумовлений
щодо розуміння людини, її долі та поведінки.
• Термін – Еміль Золя у передмові до свого роману
„Тереза Ракен” (1868).
 Натуралізм

• Принципи дослідження, притаманні науці.

• Філософія позитивізму.
• Максимальна об’єктивність письменника, відмова від
оцінних категорій.
• Фактографізм, точність, ретельне вивчення фактів.
• Прагнення уникати умовності, стирання меж між дійсністю
мистецтвом.
• Головна увага – дослідження біологічних, фізіологічних,
спадкових чинників людського характеру.
• Вивчення впливу суспільства у боротьбі за існування.
• Детальні описи середовища, речей, всього оточення.
 Модернізм

Сумарний термін на позначення літературних напрямів та шкіл

ХХ століття, що вирізняються формотворенням,
експериментуванням, інтересом до умовності, нереалістичності.
За ЛС-Д, модернізм – загальна назва літературно-мистецьких
тенденцій неміметичного ґатунку на межі ХІХ – ХХ ст., що
виникли як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної
практики в художній царині, обґрунтованої філософією
позитивізму.
„Вище знання – не наука, а поезія як здатність одухотворювати
світ”
Впливав на міметичну літературу (В.Фолкнер, Е.Хемінгуей,
О.Грін).
 Модернізм

• Модернізм відрізняється від:

– декадансу – не перебільшував „присмеркової
доби”, не естетизував потворного, спільне –
„філософія життя”;
– авангардизму – має конструктивний характер,
окреслені естетичні критерії у виражальних видах
мистецтва як нової реальності (дійсності), актуалізує
неміметичні форми художнього мислення, що
співіснують з міметичними.
 
 Модернізм

• Свідома антидемократичність, елітарність мистецтва

(„має маси проти себе” Х.Ортега-і-Гассет, мистецтво
для митців).
• Верховенство форми над змістом, форма може бути
самодостатньою і абсолютизованою.
• Заперечення художніх принципів реалізму і
натуралізму.
• Художня суб’єктивність змінює реалістичну
об’єктивність.
 Модернізм

• „Потік свідомості” – один з основних прийомів

(внутрішній монолог).
• Монтаж – поєднання різних тем, образів,
фрагментів (показує безглуздість світу).
• Життєподібні форми використовуються для ефекту
нереального, неправдоподібного.
• Руйнування традиційної композиції, пропуски
сюжету, художнього часу і простору, персонажів і дії
• „Тотальна іронія” – пародія, підкреслена штучність,
„зробленість” твору.
 Основні напрями модернізму

• Імпресіонізм
• Символізм
• Унанімізм
• Імажизм, імажинізм (рос.)
• Футуризм
• Акмеїзм
• Експресіонізм
• Дадаїзм
• Сюрреалізм
• Екзистенціалізм
 Постмодернізм
Загальна назва окреслених останніми
десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникли
після модернізму та авангардизму.
Перша згадка – 1917 рік, поширився в кінці 60-их
в архітектурі як протест проти стандартизації та
техніцизму.
 Постмодернізм
• Поняття „деструкції” – прогрес як ілюзія. Варіюються всі форми
буття від найдавніших. Стилізації, повторення, цитування,
переінакшення, алюзії. Митець має справу не з чистим мистецтвом,
а культурно освоєним, у постіндустріальному суспільстві не може
бути класичного мистецтва, бо це суспільство його розмножує і
тиражує. Дистанціюється від опозиції „руйнування – відродження”,
„серйозність – гра”, стирає грані між високим мистецтвом і кітчем.
Перехід від художньої діяльності до діяльності з приводу цієї
діяльності, увага до психологізму, активізація архетипів у
свідомості, мистецький твір – асоціації та метафори, текст у тексті,
самокоментування, зникнення авторської функції (дискурс у вигляд
„невиразного мурмотіння”). Українські постмодерністи:
Е.Андієвська, Ю.Андрухович, А.Пєшковський, О.Забужко.