Фонетика як розділ мовознавства.

Завдання,які вирішує ця дисципліна

Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією. Основна одиниця
фонології — це звукотип, або фонема, — най коротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку,
яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень.Фонема як функціональна
одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними
полягає в тому, що об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх
поєднання (сполучуваність),фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на
й ого звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація. Розрізняють фонетику
загальну і конкретну. Загальна фонетика вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов.
Конкретна фонетика вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов. Звуки можна вивчати як у
синхронічному, так і в діахронічному (історичному) аспектах. Відповідно до синхронії і діахронії
розрізняють описову й історичну фонетику. Описова фонетика вивчає звукову систему мови на певному
етапі її розвитку. Історична фонетика встановлює формування звукової системи мови, закономірності й
тенденції її розвитку

Три аспекти вивчення звуків

Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні,фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект
звука — це й ого звучання, акустика, фізіологічний — творення й ого мовленнєвим апаратом,
лінгвістичний — й ого функція в мові. Відповідно до цих аспектів у вивченнімови розрізняють акустичну,
артикуляторну й функціональну фонетику.

Фізичний аспект

Звук людської мови — фізичне явище. Усі звуки, втому числі і мовленнєві, — це хвилі, які виникають
унаслідок коливання фізичного тіла. Коливальна хвиля сприй мається вухом. Людське вухо здатне
сприй мати від 16 до 20 000 коливань за секунду, тобто від 16 до 20 000 герців. Поширюється звук із
швидкістю 340 метрів на секунду.

Фізичні параметри звука: висота, сила, довгота, тембр, тон, обертон, резонанс. Висота звука залежить
від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Голосові зв'язки
утворюють звуки від 80 (дуже низький бас) до 1300 герців (най вище сопрано, колоратурне сопрано).
Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них коротші й тонші зв'язки. Сила звука залежить від
амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший . Так, скажімо, що сильніше
ударити по струні, то більшою буде й амплітуда коливання і відповідно сила звука. Сила звука
вимірюється белами. Десята доля бела називається децибелом. Гучність шелесту листя дорівнює
приблизно 10 децибелам, голосна розмова - 70 децибелам, а звук літака - 100 децибелам. Довгота звука
залежить від тривалості звучання. Тембр (від фр. timbre "дзвіночок") - звукове забарвлення. Тембр
виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони
називають обертонами (від нім. ober "верхній , вищий "). Якщо основний тон дорівнює 100 герцам, то
виникають обертони в 200, 300, 400 герців. Резонатор - порожнє тіло з твердими стінками й отвором
певного розміру (для музичних інструментів - їх корпус, у людини - порожнина рота, носа і глотки). Самі
обертони є слабкими, але їх звучання може бути посилене резонатором - тілом, у якому відбувається
явище резонансу. Явище резонансу (фр. resonance від лат. resonans "той , що звучить у відповідь") полягає
в тому, що коливання звучного тіла викликають коливання іншого тіла, яке перебуває в замкнутому
просторі (в порожнині). Так, скажімо, гучний звук у горах відбивається (резонує) відлунням; якщо
камертон, який звучить, наблизити до іншого камертона, то той також почне звучати.

Різниця між голосними,сонантами,дзвінкими та глухими приголосними

Голосні - звуки мови, що утворюються при вільному проходженні видихуваного повітря через ротову

порожнину, тобто мають вільну артикуляцію . В гортані внаслідок ритмічного коливання
напружених зв’язок утворюється голос певного тону.
Сонорні — (лат. sonorus — «звучний ») — приголосні , при творенні яких голос переважає над шумом [в],
[м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]

Дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [дж], [дз], [дз'], [ґ]

Глухі — ці звуки складаються тільки з шуму [п], [т], [т'], [к], [с], [с'], [ш], [ч], [ц], [ц'], [ф], [х]

З якою метою у лінгвістиці вивчаються фізичні параметри звуки

Для того, щоб розуміти артикуляцію звуку. Використовується для навчання глухо-німих мови.

Фізіологічний аспект

Кожен звук, який ми вимовляємо, є не тільки фізичним, а й фізіологічним явищем, причому фізіологічний
аспект звуків важливіший за фізичний , оскільки пов'язаний з безпосереднім творенням звуків мовлення.
Спеціально створених природою органів мовлення немає. Звуки творять органами, які виконують
життєво важливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлення — це, так би мовити, їхнє
додаткове навантаження. Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними. Органи
мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків.
Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату — нижній , середній і верхній . До нижнього
належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. Середній поверх — гортань. Верхній
поверх — надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини
глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто
конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum)та м'яке піднебіння (velum), яке
закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене,
порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс.

Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні

мовних звуків.Робота органів мовлення називається артикуляцією.Органи мовлення складаються з
органів дихання і органів, які беруть безпосередню участь у творенні звуків. Мовленнєвий апарат не є
окремим органом людського тіла, а являє собою поєднання органів дихальної та травної систем. Умовно
виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній , середній і верхній .

Нижній поверх
легені
бронхи
трахея
діафрагма.
Вони виконують функцію накопичування і видихання необхідного для творення звуків повітря.
Середній поверх
Гортань:
щитовидний хрящ
персневидний хрящ
пірамідальні хрящі
голосові зв'язки.
На цьому поверсі твориться акустичний характер (співвідношення шуму і голосу) звуків.
Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок, відповідно до яких
творяться відповідні звуки.
Видих. У цьому положенні голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно
проходить гортанну щілину.
Шепіт. У цьому положені голосова щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою,
видихуване повітря створює слабкий шум.
Голос. Пірамідальні хрящі зближені і міжхрящова щілина закрита. Міжв'язочна щілина дуже вузька,
голосові зв'язки напружені і коливаються ритмічно під тиском повітряного струменя. У цьому положенні
виникає тон.
Верхній поверх
фаринкс (порожнина глотки)
ротова порожнина
носова порожнина
У цих порожнинах, які є своєрідними резонаторами, творяться обертони і резонаторні тони та шуми, що
породжує конкретні звуки.
Поняття про екскурсію,витримку,рекурсію
Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається
артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію,
кульмінацію і рекурсію.
Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, — початковий рух органів мовлення,
підготовка органів мовлення до вимови звука. Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи,
щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а пе ред вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб
видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.
Кульмінація (від лат. culmen "вершина"), або витримка, положення органів мовлення в момент
вимовляння звуків.
Рекурсія (від лат. Recursio "повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне
положення.
За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.
Активні органи мовлення є рухомими. Вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них
належать:
язик
губи
нижня щелепа
м'яке піднебіння
язичок.
Проте не у всіх випадках активні органи мовлення беруть участь у артикуляції звуків. Зокрема язик —
най активніший орган мовлення — при вимові [б] чи [п] практично залишається нерухомим.
Пасивні органи мовлення є нерухомими, і вони виконують допоміжну функцію при творенні звуків. До
них належать:
зуби
альвеоли
тверде піднебіння
задня стінка зіва
верхня щелепа
носова порожнина
З якою метою у лінгвістиці вивчається мовленнєвий аппарат
Лінгвістичний аспект
Лінгвістичний аспект- розглядає функції звуків у мові. Для вивчення потрібно використовувати
протиставлення (опозиція) і зіставлення звуків
Поняття фонеми
Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих
одиниць - морфем і слів. Становить еталон звука.
Загальна характеристика фонологічних шкіл
Ленінградська фонологічна школа - один із напрямків у дослідженні звукового рівня
мови. Основоположником школи був видатний лінгвіст Л. В. Щерба. Відповідно до й ого визначенням
фонема розглядається як одиниця, здатна диференціювати слова та їх форми. Мовну функцію фонеми
Щерба також пов'язував з її здатністю брати участь в утворенні звукового образу значущої одиниці мови
- морфеми, слова.Послідовники Щерби (Л. Р. Зіндер, С. І. Бернштей н, М. І. Матусевич) розвинули й ого ідеї
про те, що система фонем тієї чи іншої мови - не просто результат логічних побудов дослідника, а
реальна організація звукових одиниць, що забезпечує кожному носію мови можливість породження і
сприй няття будь-якого мовного повідомлення.

Московська фонологічна школа, МФШ — напрямок у фонології, що виник в 20-30-і рр. 20 ст Виходить з

розуміння фонеми як значеннєворозрізнювальної одиниці, яка є компонентом морфеми. Фонема є
мовною одиницею , яка представлена рядом звуків , що позицій но чергуються, і служить для
ототожнення і розрізнення слів та морфем . Використовує як критерій ототожнення фонем ,критерій
морфемної тотожності. Сучасна українська фонологія базується переважно на теорії цієї школи. Загалом
вчення Московської фонологічної школи опиралося на теорії і праці польського вченого Бодуена де
Куртене І. О.