Під час лекції я поглибила свої знання з теми ”Типологічна класифікація

мов”,а саме :

 Класифікація мов (типологічна,генеологічна,синтетичні й

аналітичні,функціональні)
 Типологічна класифікація мов — класифікація мов світу на основі
виявлення подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як
найважливіші властивості мови, але які не залежать від генетичної
спорідненості мов.
 Типологічна класифікація ґрунтується на ознаках мофрлогічної будови
слова,способах з’єднання морфем,ролі рефлексії і афіксів в граматичних
формах і в передачі граматичного значення слова
 Метою типологічної класифікації є групування мов у великі класи на
основі подібності їх граматичної структури
 Відповідно до цієї класифікації усі мови поділяються на:
 кореневі (аморфні, ізолюючі)
 аглютинативні
 флективні (фузійні)
 полісинтетичні (багатоскладові, інкорпоруючі).
 Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні
значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за
допомогою службових слів.
У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва
кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних
показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні.
Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін - ізолятивні мови.
Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання. Речення, таким
чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на
морфеми слів-коренів.
Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і
в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська,
тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін.
До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські,
ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі,
монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та
Америки.
 Австронезі́йські мо́ви — група мов народів Південно-Східної Азії і
Тихоокеанських островів. Австронезійськими мовами розмовляє
 приблизно 386 мільйонів людей від Мадагаскару до острова Пасхи, а
звідти ще й до Тайваню.
 У кожної групи мов є свої відмінні риси, притаманні лише їй. Ізолюючі
мови не є винятком. Такі мови мають такі відмітні риси:
 слова не можна буде змінити;
 словотвір слабо розвинене;
 порядок слів у реченнях є граматично значущим;
 службові та значущі слова слабо протиставлені один одному.

 Аглютинативні мови — мови, в яких граматичні форми й похідні слова

утворюються додаванням однозначних афіксів до незмінюваних основ
слів. Афікси розташовані переважно після основи або кореня слова, вони і
характеризують окремі відмінки іменників або час, спосіб, особу дієслова.

 До аглютинативних мов належать тюркські, фіно-угорські та інші мови.

 Полісинтетичні мови, інша назва — Інкорпоративні — мови, в яких різні

частини висловлення у вигляді аморфних слів основ об'єднані в єдині
складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими
елементами[1]; різновид синтетичних мов, у яких усі граматичні значення
передаються в складі слова, для якого характерне послідовне приєднання
відповідних морфем. До полісинтетичних мов належать чукотсько-
камчатські, ескімосько-алеутські, абхазько-адигські та багато індіанських
мов.

 Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну

роль відіграє флексія (закінчення).

 До флективних мов належать індоєвропейські та семі-то-хамітські.

 На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними,

стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних
мовах закінчення є багатозначним (у слові стола закінчення -а має три
значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним
(значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями;
вод-и, земл-і, стол-ів, сімей), приєднується до основи, яка зазвичай без
флексії не вживається (земля, чорний, звемо), і органічно зливається з
основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем
можуть відбуватися різні зміни (рука, руці; робити - роблю; киянин -
кияни). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке
призводить до стирання меж між ними, називають фузією (від лат.
"сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов - фузійні.

 Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

 Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") - мови, у яких граматичне
значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення
виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і
суплетивізму).

 Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються

тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і
граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними
словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією).

 Аналіти́чні мо́ви — тип мов, у яких зв'язки між самостійними словами

виражаються не зміною закінчень або звуків у коренях, а за допомогою
порядку слів у реченні та службових частин мови тощо. Класифікація
належить Вільгельму Гумбольдту та Августу Вільгельму Шлегелю.
 Генеалогі́чна класифіка́ція мов (грец. γενεαλογικός — родовідний)
— класифікація мов, в основу якої покладено принцип їхньої
спорідненості (див. Спорідненість мов).
 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ МОВИ — найпоширеніша сім’я спорідн. мов, одна з
понад 20 мовних сімей світу. Належність окр. мов і мовних груп до сім’ї І.
м. визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за
допомогою порівн.-істор. методу і пояснюваної як результат їх
походження від єдиної у минулому індоєвроп. прамови. За ознаками
ближчої спорідненості І. м. поділяються на групи мов і окр. мови на рівні
груп. Існує 7 груп живих І. м. і 3 окр. мови, до яких належать також відомі
з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були поперед. етапами
розвитку сучас. мов або належали до відповід. груп як самост. мови.
 Найб. групу живих І. м. становлять індійські мови — 96, якими розмовляє
понад 770 млн. чол. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди
єдиної літ. мови в Індії і Пакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті,
орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мертві мови — ведійська і
санскрит, на яких збереглося багато писем. пам’яток. До групи іранських
мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі),
афганська (пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджська,
талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн. носіїв) і мертві мови
— давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська,
хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду
спільних структур, ознак іран, мови об’єднуються з інд. в індоіранські
мови: є припущення щодо їхнього походження від кол. мовної єдності.
 Слов’янська група мов (див. Слов’янські мови) поділяється на 3 підгрупи
(понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська, білоруська;
див. Східнослов’янські мови), західну (польська, чеська, словацька,
верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська,
сербська, хорватська, словенська); до зх. підгрупи належала також
полабська мова, яка зникла на поч. 18 ст.
 Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської
(4,3 млн. чол.) і мертвих — прусської, ятвязької, куршської та ін. З огляду
на особливу структурну близькість балт. мов до слов’янських
припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської
мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвроп.
діалектів, тривалого контактування).
 До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови:
англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька,
нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська,
датська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська,
вандальська, гепідська, герульська. Романська група мов (576 млн. чол.)
представлена живими мовами — французькою, провансальською
(окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською,
каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован),
аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські
мови розвинулися на основі лат. мови, літ. форма якої відома тепер за
численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова катол.
літургії та (обмежено) як міжнар. мова науки. Лат. мова разом з мертвими
мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов.
Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов —
ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської і мертвих
— менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У
минулому кельт, мови були поширені на великій тер. Європи — від
нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельт, мов є
ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують
у більш загальну італо-кельтську групу. Грецька мова (12,2 млн. чол.)
посідає серед І. м. окр. місце на рівні мовної групи. В її історії
виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький
(візантійський) періоди. Албанська мова (4,9 млн. чол.) генетичне
пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.
 Функціональна класифікація  мов є багатомірною. Вона враховує три
основних розподіли:

1) зв'язок мови з народом, до якого він належить,

2) функції, які мова виконує в суспільстві,

3) поширеність мови за межами основної етнічної області.

 По зв'язку мови з народом виділяються три основних соціальних типи

мови – племінна мова, мова народностей, національна мова.
Соціальний тип мови визначається соціальною спільністю людей. По
охопленню людей мови діляться на мови вузького й широкого
використання. Мовами вузького використання є племінні й мови малих
народностей. Національні мови використовуються не тільки як мови
 міжнаціонального, але й міжнародного спілкування. У цьому випадку
використання мови виходить за межі його етнічної області, і він стає не
тільки засобом спілкування, але й засобом фіксації дані науки й
мистецтва

 Культурно-історична класифікація має справу майже винятково з

літературно-письмовими мовами, із закріпленими на листі варіантами
мов, що обслуговують етнічні колективи народностей або націй. 

(Цього разу тези вийшли обширними так як тема дуже цікава.)