Практичний Модуль 2 Курс

Практичне заняття № 1
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

План
1. Вхідний (діагностичний) контроль (тестові завдання).
2. Культура мовлення в житті професійного комунікатора.
3. Комунікативні ознаки культури мови.
4. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
5. Типи словників. Електронні словники.
Питання для самоконтролю

1.Розмежуйте поняття „культура мови” і „культура мовлення”.
2.Назвіть комунікативні ознаки культури мовлення.
3.Виділіть основні аспекти вияву культури мовлення.
4. Яку функцію виконують словники й інші довідкові джерела?
5. Чи часто вам доводиться користуватися словниками? Якими словниками
ви користуєтеся найчастіше? З чим це пов’язано?
Література
1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д.
Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
2. Галузинська Л. І. Українська мова (за професійним спрямуванням) /
Л.І.Галузинська, Н.В.Науменко, В.О.Колосюк. – К. : Знання, 2008. –
430 с.
3. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика / М.І. Пентилюк. – К. :
Вежа, 1994. – 240с.
4. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН
України, Ін-т укр. мови НАН України. – К. : Наук. думка, 2010. – 288 с.
5. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням :
підручник / С.В. Шевчук, І.В.Клименко – К. : Алерта, 2012. – 696 с.
6. http://slovopedia.org.ua (Онлайн-словники серії „Словопедія”).
7. http://www.slovnyk.net (СЛОВНИК.net).
Практична частина
1. Поясніть, як правильно сказати, та запишіть правильні
варіанти сполучень слів. Якою комунікативною ознакою
характеризується мовлення, у якому ви вживаєте правильно вибраний
варіант сполучень слів?
Житель чи мешканець України? Житель чи мешканець цього будинку?
Рятівник чи рятувальник за професією? Поштова “скринька” чи поштовий
ящик у під'їзді? Аптека працює круглу чи цілу добу? Двері відчинити чи
відкрити? Сторінку книжки перевернути чи перегорнути? Котра чи яка тепер
чи зараз година? Газети підписувати чи передплачувати? Туфлі одягти, взути
чи обути? Плаття личить, до лиця, пасує чи підходить? Екзаменаційний білет
чи квиток? На літак білет чи квиток? Дефекти, вади чи недоліки артикуляції?
Ставлення чи відношення твоє до мене? Взаємини, стосунки чи відносини
між державами? Прокидатися чи просипатися зі сну? Музикальна чи музична
школа? Музично чи музикально обдарована дитина? Пам'ятка чи пам'ятник
архітектури? Компанія чи кампанія виборча?
2. Поставте наголос у словах. Яким словником ви можете
скористатися, щоби правильно поставити наголос? Запам’ятайте
правильне наголошення поданих слів.
Асиметрія, атиповий, багаторазовий, багаторівневий, багатоскладовий,
багатоциліндровий, бездротовий, бюлетень, вибірний, видання, визвольний,
вичерпний, гіпсовий, дисковий, заголовок, капковий, каталог, мережа,
найважливіший, ознака, пізнання, пластовий, податковий, позачасовий,
показник, порядковий, пусковий, ріпчастий, слина, спина, ситцевий,
телефонія, утруднити, фарфор, фаховий, феномен, філантропія, цифровий,
цукровий, часопис, шлунковий, штриховий, щипці, ядровий.
3. Запишіть словосполучення. Зі слів, поданих у дужках, виберіть
те, яке є найдоцільнішим і правильним у конкретному словосполученні.
(Звільняти, вивільняти) кошти, (усувати, звільняти) від посади,
( звільняти, виключати) зі школи. (усувати, ліквідувати) помилки, (видаляти,
усувати, вилучати) з тексту, (залічувати, зараховувати) учнем, (зараховувати,
залічувати, призначати) на посаду, (призначати, домовлятися про) зустріч,
(забезпечувати, запевняти, гарантувати) права.
4. Переставте речення так, щоб вони становили текст. Запишіть
утворене висловлювання. Визначте структурні частини у
змодельованому тексті: зачин – розвиток думки – кінцівка (висновок).
Якою комунікативною ознакою характеризується створений вами
текст?
1. По суті, і все становлення його наукової творчості проходило в
Україні, і далі теж було пов'язано з Україною. 2. Недаремно він називав Київ
своїм улюбленим містом, прирівнюючи до нього лише Париж. 3.
Народившись 1909 року у Нижньому Новгороді в Росії, після того як батьки
переїхали на українську Полтавщину, він усе життя вважав себе українцем,
мав відповідний запис у паспорті і носив вишиванки. 4. Людина-парадокс...
5. У тяжкі для України часи, коли почали знищувати українську інтелігенцію,
а українські книги горіли, визнав себе українцем і вважав себе ним усе своє
життя. 6. Таким був один із найвизначніших українських науковців XX
століття, засновник Інституту теоретичної фізики Академії наук України,
який зараз носить його ім'я – Микола Боголюбов. 7. У Миколи Миколайовича
було дві батьківщини – Росія і Україна і дві рідні мови – російська та
українська.
5. Установіть відповідність між типами словників і призначенням їх.
Словники Призначення словника

1. Тлумачний. А. Словник подає правила нормативної вимови
2. Російсько- голосних і приголосних звуків у словах, ураховуючи
український. особливості сучасного літературного наголошування.
3. Орфографічний. Б. Основне призначення словника – бути

довідником з орфографії (граматичні форми
4. Орфоепічний. змінюваних слів наведено в такому вигляді, який
цілком відбиває чергування, спрощення або подвоєння
звуків, зміну наголошення в словах з рухомим
наголосом та ін.).
В. Словник з достатньою повнотою подає
синонімічне багатство української мови.
Г. У словнику наведено слова і словосполучення
найуживанішої лексики сучасної російської й
української мов усіх стилів і підстилів.
Ґ. Словник є універсальним довідником із сучасної
української мови, у якому стисло розкривається
значення слів і їхніх відтінків.
6. Скориставшись російсько-українським словником, перекладіть
подані сполучення слів. Зверніть увагу на те, як у словнику подають
переклад близькозвучних варіантів, що перекладаються російською
мовою однаково.
А. Открывать глаза, открывать справочник, открывать окно, открывать
ключом дверь, открывать Америку, открывать рот.
Б. Стремительная атака, стремительный бег, стремительный рост
промышленности, стремительный человек.
В. Решить голосованием, решить загадку, решить задачу, решить судьбу.
Г. Меры длины, меры поощрения, меры по предупреждению, меры
объема, меры принуждения.
Теоретичний матеріал із теми

Із культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити
й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та обставин
спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує
лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності
лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення,
синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-
виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній
ситуації спілкування); орфоепічні (вимова) й орфографічні (написання)
норми.
Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет:
типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо.
Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального
стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.
Основні вимоги до мовлення
Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її
зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб
бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими
ознаками:
правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній
системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним,
синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);
змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки
висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми;
різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;
послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;
багатством, що передбачає використання різноманітних засобів
вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого
повторення слів, однотипних конструкцій речень;
точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції
особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні
думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають висловлюваному
змісту;
виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого
висловлювання й виражати власне ставлення до предмета мовлення;
доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки
повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан,
настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити,
викликати роздратування в співбесідника, і вказувати на помилки
співрозмовників у тактовній формі.
Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку
(алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Словники є скарбницею
народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь, вони
виконують інформативну та нормативну функції: є універсальними
інформаційними джерелами для розуміння того чи іншого явища і дають
консультацію щодо мовних норм.
Усі словники, залежно від змісту матеріалу і способу його
опрацювання, поділяють на два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва
відмінність між ними полягає в характері матеріалу, який описують у
словниковій статті: об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття,
у філологічному – слово.
Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів,
явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених,
діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами.
Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові
словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко
наводять власні назви.
З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що
розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві)
енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо).
Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом
сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом
1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло
українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український
радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома
виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.
Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні
словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки,
наприклад: "Енциклопедія кібернетики" в 2-ох томах, видана Головною
редакцією УРБ 1973 р.; "Українська мова. Енциклопедія" (2000, 2004) -
перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в
досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі
подано відомості про українську мову та українське мовознавство.
Якщо енциклопедичні словники дають усебічні знання про світ, то
лінгвістичні заглиблюють у слово.
Лінгвістичні словники класифікують за способом подання матеріалу, за
спрямованістю та призначенням. Словники можуть бути одно-, дво- і
багатомовними.
У лінгвістичних словниках подається характеристика слова. Їх
поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні,
словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні,
фразеологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів і под.
Тлумачні словники пояснюють, розкривають значення слова та його
відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові
словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом. Наприклад:
Словник української мови: в 11 т. – К., 1970-1980. – Т. 1-11. Це
найбільший тлумачний словник в українській лексикографії. Він містить
близько 135 тисяч слів. Укомплектував його колектив науковців Інституту
мовознавства ім. О.Потебні Академії наук України на основі матеріалу з
літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел.
Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється
значення слів, запозичених з інших мов. У словникових статтях вказується, з
якої мови прийшло слово.
Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки,
мистецтва. Вони бувають загальними, вузькоспеціальними і под.
Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх
нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний
граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.
Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і
нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини,
вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції.
Перекладні словники бувають двомовні та багатомовні. Це один з
найрозвиненіших напрямів словникарства.
Словники синонімів охоплюють групи слів, об’єднаних спільним
значенням.
Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових
за звучанням, але різних за значенням.
Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення.
Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але
різних за значенням.
Електронні словники й енциклопедії розробляють сьогодні як автономні
й мережеві програмні продукти. Не викликає сумніву той факт, що
електронні словники надають користувачеві безліч додаткових можливостей
у порівнянні з друкарськими аналогами:
- по-перше, дозволяють зберігати великий обсяг інформації за
рахунок використання гіперпосилань;
- по-друге, електронний словник має ефективну систему пошуку
(повнотекстовий пошук, одночасний пошук у кількох словниках, швидкість
пошуку);
- по-третє, в електронних словниках можуть застосовувати засоби
мультимедіа: озвучування заголовних слів, уведення ілюстративного
матеріалу з фотографіями, анімацією, відео фрагментами;
- по-четверте, можливість використання словників у локальній і
глобальній мережах;
- по-п’яте, значне заощадження часу й матеріальних ресурсів у
процесі створення комп’ютерних словників.
Особливості роботи з онлайн-словниками.
1. http://slovopedia.org.ua (Онлайн-словники серії „Словопедія”).
„Словопедія” пропонує серію словників української мови:
- Орфографічний словник української мови
- Фразеологічний словник української мови
- Українсько-російський словник
- Словник синонімів
- Словник іншомовних слів
- Словник англіцизмів
- Літературне слововживання
- Стилістичні терміни та ін.
2. http://www.slovnyk.net (СЛОВНИК.net)
Словник.net – найповніший і найактуальніший універсальний тлумачний
словник української мови в мережі. Він містить понад 220 000 словникових
статей та понад 20 000 фразеологізмів. У ньому широко представлено
економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні, історичні,
лінгвістичні, музичні, кулінарні та інші терміни, активна лексика української
літературної мови, номенклатурні та складноскорочені слова, слова
історичного фонду, найбільш відомі у вжитку слова, пов'язані з релігійними
та філософськими поняттями, найуживаніші архаїзми, лексичні діалектизми
та неологізми і запозичені іншомовні слова, що з'явилися протягом останніх
років.
Словник.net містить також словоформи для більше ніж 260 000 слів.
Словник.net може знаходити більшість слів за будь-якою їх
словоформою. Але не для всіх слів вони є в базі. Якщо не вдається знайти
якесь слово, потрібно спробувати наступне:
1. Іменник увести в називному відмінку однини, крім таких іменників,
які взагалі не мають однини, або ж уживаються переважно у множині.
2. Прикметник увести в називному відмінку чоловічого роду в повній
формі.
3. Дієслово ввести в теперішньому часі або в неозначеній формі.
4. Займенник увести в називному відмінку.
5. Числівник увести в називному відмінку.
Для пошуку фразеологічного виразу (позначається **) треба вводити
його основне слово (змістову серцевину). Напр. Комендантська година
знаходиться у статті година.
Натиснувши лівою клавішею миші на слово, ви отримаєте значення
(тлумачення) цього слова.
Літери, які знаходяться під наголосом, виділяються червоним кольором.
Для покращення результатів пошуку спочатку потрібно ознайомитися з
розділом "Як користуватися пошуком?".
Мовні норми, їх типологія
План
ПРАВИЛЬНІСТЬ ЯК КОМУНІКАТИВНА ОЗНАКА КУЛЬТУРИ
МОВЛЕННЯ Див 1-е питання самоконтролю?
1. Поняття мовної норми.
2. Типи літературної норми.
3. Акцентуаційні норми української мови.
4. Орфоепічні норми української мови.
5. Орфографічні та пунктуаційні норми української мови. ДЕ? ПО
ВІДНОШЕННЮ ДО ТЕРМІНІВ?

1. У чому полягає правильність мовлення?
2. Що таке мовна норма?
3. Які є типи літературної норми?
4. У чому полягає сутність орфоепічної норми?
5. Що регулюють акцентуаційні норми?
6. Що таке евфонія? Наведіть приклади.
7. Що регламентують орфографічні та пунктуаційні норми?
1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д.Бабич
– Львів: Світ, 2003. – С. 245-250.
2. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В.
Шевчук. – К.: А.С.К., 2006. - С. 14-19.
3. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне
спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО",
2007. –- С. 7-8.
4. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х.: СПД ФО
Співак Т. К., 2006. – С. 15-17.
5. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич.– К.:Каравела, 2008. – С. 29-31.
6. Мацько Л. І. Культура української фахової мови / Л. І. Мацько, Л. В.
Кравець. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – С. 19-21.
7. Орфоепічний словник: 44 000 слів / уклад. М. І. Погрібний. - К. : Рад.
школа, 1983.– 629 с.
8. Середницька А. Я. Українська мова за професійним спрямуванням: навч.
посіб. / А. Я. Середницька, З.Й. Куньч. - К.: Знання, 2012. – С. 7-10.
9. Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч. посіб. /
Т. В. Симоненко, Г. В. Чорновол, Н. П. Руденко. – К.: ВЦ "Академія", 2010. –
С. 11-13,15,97-98,100,104, 106-107, 109, 117-118, 120-121, 168-171.
10. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН
України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2010. – 288 с.
11. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник /
С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К.: Алерта, 2012.–- С. 19-27, 47-49.
1. Прочитайте слова, дотримуючись правил української вимови.
Укажіть розбіжність між вимовою звуків та їх позначенням на письмі.
Якої норми ви дотримуєтеся, виконуючи це завдання?
Безжирний, безшовний, безшумний, боротьба, відбудеться, власності,
дьогтю, легкий, збігається, змагаються, зшити, книжці, кредитці, підживити,
просьба, радишся, розчистити, розщепити, свідчити.
2. Поставте знак наголосу в словах. Яким словником ви можете
скористатися, щоби правильно зробити це? Запам'ятайте правильне
наголошення поданих слів. Якої норми ви дотримуєтеся, виконуючи це
завдання?
Безрозмірний, безстроковий, бюлетень, вибірний, видання, визвольний,
висіти, данина, виливаний, височина, вичерпний, відобразити, відсікти,
відхил, громадянин, каталог, котрий, магістерський ступінь, майдановий,
маркер, мережа, найважливіший, обсяговий, одинадцять, пабліситі, перепад,
пізнання, пільговий, пластовий, позачасовий, позначка, показник, помилка –
помилки, поміж, поняття, поперед, порядковий, посеред, посередині,
послання, разом, середина, стендовий, суєтний, таланити, течія, фаховий,
утруднити, феномен, фольга, форзац, формовий.
3. Виберіть та запишіть слова, які мають подвійний наголос.
Літопис, запитання, новина, подання, виразний, ненависть, алфавіт,
листопад, випадок, помилка, чорнослив, кілометр, чотирнадцять,
батьківщина, перепис, черговий, розруб, магістерський, зокрема, довідник,
рукопис, одинадцять, показник, договір,простий, загадка.
4. Затранскрибуйте слова, звертаючи увагу на спрощення приголосних.

Які мовні норми треба знати, уживаючи ці слова (користуйтесь
орфоепічим словником )?
Аспірантський, студентський, індивідуалістський, університетський,
парламентський, форпостний, фашистський, журналістський, лаборантці, у
пастці, шістдесят, агентство, п'ятсот, монополістський..
5. Запишіть правильно текст, розкриваючи дужки. Дотримуйтесь

правил милозвучності.
Зародження архіву сягає (у, в) сиву давнину. Перші документи, що
з’явилися на території України (у, в) часи Київської Русі (й, і ) в період
феодальної роздробленості, знаходилися (у, в) скарбонах при київських
дворах, монастирях ( й, і) церквах, боярських садибах, які ( й, і ) виконували
функції сховищ офіційних документів. Пізніше, (у, в) XIV-XVIII
століттях, вони зберігалися (у, в) замках удільних князів та магнатів, ( у, в)
резиденціях воєвод та культових закладах. Створюватися архіви почали ( із,
з, зі) XIV століття при міських судах (й, і ) магістратах. Вони були місцем
збережень офіційних докуметів ( й, і ) використовувалися тільки (із, з, зі )
практичною метою. (У, в ) XIX ст. ( із, з, зі ) розвитком науки ( й, і ) техніки
зростав інтерес (й, і) наукова цінність архівних матеріалів як історичних
джерел. (В, у) 1843 р. почала діяти Київська археографічна комісія для
упорядкування стародавніх актів, яка збирала (і, й ) видавала документи (із, з,
зі ) історії України.
6. Перепишіть текст, уставляючи пропущені букви, розкриваючи дужки
та знімаючи риску. Поставте розділові знаки й поясніть їх. Яких норм ви
дотримуєтеся, виконуючи це завдання?
( У, В ) інформаційному суспіл...стві фахівец... має (у,в)міти швидко

сприймати будь/яку форму мовлен...я (с,з )хоплювати необхідну
інформацію створювати монологи в...сти діалоги к...рувати с...стемою
мовлен...євих комунікацій (у,в) межах своєї комп...тенції тощо. Слово один
(з,із) інструментів професійної діял...нос..ті лікарів педагогів
право/захис...ників мен...джерів журналістів та ін. Від багат...ва словникового
запасу рівня кул...тури мови і техніки мовлен...я значною мірою залежать
професійна майстерніст... імідж та успіх особистості.
Будь/яка професійна діял...ніс...ть потребує певних
мовно/комунікативних умін... (У,в)же на етапі праце/влаштуван...я
н...обхідно (у,в)міти складати резюме спілкуватися по телефону писати
електрон...і повідомлен...я і листи брати участ... (у,в) спів/бесіді заповнювати
бланки (З посібника).
Самостійна робота
1.Ознайомтеся з таблицею. До кожного правила вимови звуків доберіть і запишіть по чотири

приклади.
Правила вимови звуків і звукосполучень Приклади
1 Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко
2 Звук [о] перед складом з постійно наголошеним у
вимовляється з наближенням до [у]
3 Звук [е] в ненаголошеній позиції вимовляється з
наближенням до [и]
4 Дзвінкі приголосні звуки [б], [д], [ґ], [ж], [з] перед
глухими приголосними у середині слова не
оглушуються
5 Глухі приголосні [к], [п], [т], [с] перед дзвінкими
вимовляється дзвінко
6 Звукосполучення - ться вимовляється як [ц´: а]
7 Звукосполучення - шся вимовляється як [с´: а]
8 Звук [г] перед [к] і [т´] вимовляється як парний йому [х]
9 Перед суфіксами -ськ-, -ств- спрощується у вимові
приголосний [т]
2. Наведіть 5 прикладів слів за фахом, у яких наголос виконує

смислорозрізнювальну функцію.
Зразок: о´бід (частина колеса) - обі´д ( прийом їжі ).
3.
4.

Кожна національна літературна мова характеризується наявністю
сталих норм, тобто сукупністю мовних засобів, що відповідають системі
мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування на
певному історичному етапі.
Мовні норми - сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної
системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної
комунікації.
Норми надають мові характеру впорядкованості й загальної
обов'язковості. Основними ознаками мовної норми є традиційність, гнучка
стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку
літературної мови, та варіативності.
Розрізняють такі норми української літературної мови:
Назви норм Що регулюють норми Приклади

Орфоепічні Правильну вимову звуків та [с/м'ійес':а], не можна
звукосполучень [с'м'ійешс'а], [час], а не
[ч'ас]
Акцентуаційні Правильне наголошування слів ви'падок, не можна
випа'док;
Орфографічні Правила написання слів та їх Динаміка, не можна
частин денаміка, Руссо, а не Русо.
Лексичні Використання слів відповідно Рятувальник, не можна
до їх лексичного значення рятівник, якщо йдеться
про професію);
індукційний, не можна
індуктивний(якщо йдеться
про струм)
Словотвірні Установлюють закономірності Гардеробниця, не можна
утворення нових слів за гардеробщиця
наявними в мові словотвірними
моделями
Граматичні Правильне вживання Найперший, не можна
граматичних форм слів, самий перший.
усталену побудову Він віддав дівчині цю
словосполучень та речень дивовижну гірську квітку,
яку можна бачити лише в
Карпатах. Не можна: Він
віддав цю дивовижну
гірську квітку дівчині, яку
можна бачити лише в
Карпатах
Пунктуаційні Уживання розділових знаків Але. на жаль, у постанові
жодним словом не згадано
про самотніх людей
похилого віку. Не можна:
Але на жаль у постанові
жодним словом не згадано
про самотніх людей
похилого віку.
Стилістичні Доцільність уживання мовних У зв'язку з тим, що... не
засобів у конкретних стилях можна бо... в офіційно-
мови діловому стилі. Море
глибиною, не можна
глибоченне море в
науковому стилі.
Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків,

звукосполучень та граматичних форм слів.
Українській мові властива милозвучність( евфонія ), яка виявляється в
плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення.
Акцентуаційні норми визначають правильне наголошування слів.
В українській мові наголос у словах силовий (наголошений склад виділяють
більшою силою голосу ),вільний (не фіксований на жодному складі),
рухомий (може змінювати своє місце у формах того самого слова ).
Правильність наголошування слів - обов'язкова ознака культури
професійного мовлення особистості. Перевірити наголошування слів та їхніх
форм можна за орфоепічними й орфографічними словниками, а також за
спеціальними словниками наголосів.
Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання
слів відповідно до усталених правил. Вони визначають правила написання
слів разом, окремо,через дефіс;уживання великої і малої літери; способи
переносу слів з одного рядка в інший; уживання апострофа; правила
написання слів іншомовного походження тощо.
Пунктуаційні норми регулюють уживання розділових знаків :
крапки, знака питання, знака оклику, крапок, коми, крапки з комою,
двокрапки, тире, дужок, лапок тощо.
Мовні норми, їх типологія
План
1. Лексичні норми мови професійного спілкування:
― загальна характеристика лексики української мови;
― слова іншомовного походження в професійному мовленні;
― синоніми, їх види, особливості вживання синонімів у професійному
мовленні;
― антоніми, їх функції в професійному спілкуванні;
― омоніми, їх різновиди;
― пароніми, специфіка їх. Основні способи словотвору.
2. Словотвірні норми української мови.
3. Стилістичні норми, їх підвиди та специфіка.
4. Граматичні норми: використання в мовленні фахівців.
5. Модульна контрольна робота.

1. Що регулюють лексичні норми української мови?
2. Які слова називаються синонімами? На які види й за якими ознаками
поділяють синоніми? Як відтворюються в професійному мовленні?
3. Які слова називають антонімами? Які їх функції в професійному
мовленні?
4. У чому полягає відмінність між омонімами й багатозначними словами?
5. Які слова називають паронімами? У чому полягає специфіка їх
уживання в професійному мовленні?
6. Що ви знаєте про словотвірні норми української мови? Пригадайте
основні способи словотвору.
7. У чому полягають граматичні норми?
8. Що здійснюють за допомогою розділових знаків? Відповідь
проілюструйте прикладами.
1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови / Н.Д.
Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
2. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – 3 -тє вид.,
випр. – Х. : СПД ФО Співак Т.К., 2006. – 448 с.
3. Мацюк 3. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. /
3. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – 2-е вид. – К. : Каравела, 2009. – С. 31-32.,
165-228.
Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – С. 100-130.
5. Мацько Л. І. Стилістика української мови: підручник / Л. І. Мацько,
О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. проф. Л. І. Мацько. – К. : Вища
школа, 2003. – 462 с.
6. Середницька А. Я. Українська мова за професійним спрямуванням : навч.
посіб. / А. Я. Середницька, З. Й. Куньч. – К. : Знання, 2011. – 211 с.
7. Шевчук С. В. Практикум з української мови. Модульний курс : навч.
посіб. / С. В. Шевчук, Т. М. Лобода – К. : Вища школа, 2006. – С. 15-21.
1. Прочитайте поданий текст. Яка лексика в ньому переважає –
корінна чи запозичена? Випишіть 5 слів, засвоєних з інших мов, з’ясуйте
їх походження та значення за відповідним словником.
Спілкувальний (комунікативний) етикет у вербальному та
невербальному виявах – явище загальнолюдське. Водночас йому завше
притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Це спричинено, з
одного боку, специфікою природно-кліматичних умов, способами
господарювання, контактами з іншими народами, впливом релігії, рівнем
культурно-цивілізаційного розвитку тощо, а з іншого – «душею народу»,
його вдачею, темпераментом, ментальністю, національним характером.
Наприклад, українцям, за словами Михайла Грушевського, властивий
«високий розвиток своєї гідності, пошанування гідності чужої, любов до
певних, установлених зверхніх форм, «законних річей», культурних і
громадських вартостей життя». У мовленнєвому етикеті українців відбито
такі риси, як побожність, шану до батьків, до жінки, демократизм,
емоційність, естетизм, делікатність та ін. (Марія Стахів).
2. За допомогою словника доберіть до слів синоніми. Визначте, чи
різняться вони відтінками значень, чи є абсолютними. За допомогою
тлумачного словника визначте, які слова належать до багатозначних.
Зверніть увагу на те, як у словниках подають тлумачення багатозначних
слів.
Авторитет, апеляція, баланс, галузь, горизонт, дефект, інвестор, контракт,
оксидація, симптом, стимул.
3. Утворіть пари словосполучень з паронімами, дібравши зі слів,
поданих у дужках, відповідне за змістом. Значення паронімів з’ясуйте за
«Словником паронімів української мови» Д.Г. Гринчишина й
О.А. Сербенської.
Ознайомити, познайомити (зі станом справ, зі співробітниками),
відрізнятися, вирізнятися (зростом, від своїх колег), освоювати, засвоювати
(правила, землі), обумовлювати, зумовлювати (тенденції, пунктом договору),
оснований, заснований (на вченні, університет), виборний, виборчий (орган,
бюлетень), військовий, воєнний (квиток, період), гарантійний, гарантований
(кредит, заробіток), громадський, громадянський (орган, обов’язок),
інформативний, інформаційний (характер, канал), перекладацька, перекладна
(практика, література), професійний, професіональний (футболіст,
обов’язок).
4. Зредагуйте слова й словосполучення, звертаючи особливу увагу на
порушення словотвірних норм.
Акумуляторщик, апаратчик, болільщик, пануючий, верстальщик,
виставочний, газовщик, дресировщик, зав’янути, заготовщик, закройщик,
заправщик, зборщик, каменщик, котельщик, копіровщик, кружевниця,
назначити лікарство, об’яснив, приводити приклади, прикладати зусилля,
садік, скрутчик, швея, завідуючий.
5. Прочитайте уважно текст. Зредагуйте його, звертаючи особливу
увагу на порушення стилістичних норм. До якого стилю належать
текст? Обґрунтуйте свою думку.
Вельмишановний пан Богдан!
На підтвердження нашої попередньої домовленості надсилаємо вам

писемне запрошення прийняти участь у науковій конференції, що
відбудеться 12-13 січня 2016 р. в Херсонському державному університеті.
Вашу доповідь з теми «Мистецтво ділового листування» внесено до
програмки конференції.
Оргкомітет конференції забезпечує проживання в готелі сроком з
12.01.2016 р. по 14.01.16 р.
Не забудьте! Регістрація учасників конференції розпочнеться 12.01.2016 р. в
15.00 годин в приміщенні названого університета.
Хай вам щастить!
З повагою,
завідуючий кафедрою
6. Запишіть подані іменники в родовому відмінку однини. Поясніть

закінчення.
Ваучер, ринок, вексель, дебет, фініш, документ, папір, термін,
експеримент, формуляр, експорт, заголовок, підпис, індекс, заклад, ксерокс,
апарат, адресант, бланк, банк, комп’ютер, інститут, адрес, курс, колектив,
виробіток, спеціаліст, приріст, студент, відмінок, журнал, стиль.
7. Запишіть подані словосполучення в давальному і кличному

відмінках однини.
Юрій Іванович, друг Андрій, добродій Литвин, пан президент, колега
Василенко, панна Наталя, Марія Степанівна, добродійка Шевченко, пані
Леся, Василь Іванович, добродій слухач.
8. До поданих прикметників утворіть просту й складену форми

вищого й найвищого ступенів порівняння.
Блискавичний, багатий, високий, тяжкий, традиційний, дотепний,
вузький, дорогий, гарний, товстий, щирий, ледачий, уважний.
9. Поставте іменники в потрібному відмінку. Назвіть особливості

зв’язку числівників з іменниками.
Два (протокол, кущ, тренер, виконавець); три (раз, кілометр, юрист,
педагог); чотири (стрибок, метр, дослід, біолог), п’ять (кілограм, менеджер,
метр, грузин); одна друга (частина, тонна, гектар); два з половиною (раз,
центнер, градус).
10. Зредагуйте речення, з порушеним порядком слів.

1. Наведені в цьому розділі, типові форми документів використовуватися
можуть для укладання науково-технічної продукції. 2. За цим договором несе
відповідальність за неналежне використання обов’язків орендар. 3. Через
свого представника з числа співавторів ознайомитися з усіма матеріалами
мають право автори. 4. Сторони за взаємною згодою достроково мають право
розірвати договір. 5. Під час перебування делегації з офіційним візитом
неофіційні зустрічі організовують також. 6. За взаємною домовленістю
визначається місце і час проведення переговорів.
ДУЖЕ БАГАТО ВПРАВ. МОЖЕ, ЩОСЬ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУК?

Лексичні норми – правила вживання слів відповідно до їх лексичного
значення.
Лексика – це сукупність усіх слів, уживаних у мові.
Лексикологія – наука, що вивчає лексичний склад мови.
Словниковий запас – це масив слів, які розуміє й уживає людина.
Слово (лексема) – основна одиниця мови, яку використовують для
найменування предметів, явищ, процесів навколишньої дійсності. Кожне
слово має лексичне значення – узагальнене відображення основних ознак
предмета, явища, відношення у свідомості людини.
Лексика української мови складається зі слів корінних (90%) і
запозичених. Питання про використання слів іншомовного походження в
українській мові є складним і вирішується неоднозначно. Уживання
необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, проте
надмірне, неправильне або невиправдане їх застосування однозначно
визнається негативно.
Добір слів іншомовного походження часто диктують обставини. Серед
них є випадки, коли не можна точно перекласти слово українською мовою,
наприклад, загальноприйняті терміни: аванс, бланк, діагенез, інтрада (муз.).
Використовуючи запозичену лексику, варто послуговуватись такими
правилами:
1. Не вживати слів іншомовного походження, якщо вони мають
український відповідник (не в термінологічному значенні):
 аргумент – підстава, мотив, обґрунтування, доказ;
 компенсація – відшкодування, оплата, покриття;
 пріоритет – перевага, першість, переважне право;
 ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.
2. Уживати запозичені слова правильно, відповідно до значення.
3. Використовуючи іншомовні слова, слід пам’ятати, що вони повинні
бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.
4. Не вживати в одному контексті й запозичене слово, й український
відповідник – зупинити вибір на одному з них.
Синоніми – це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням:
стандартний, шаблонний, стереотипний. За ознакою тотожності, повного
збігу лексичних значень можна виокремити абсолютні синоніми: іспит –
екзамен. Існують також контекстуальні синоніми: адвокат – захисник –
оборонець.
Антонімами називають слова, що належать до тієї самої частини
мови і мають протилежні значення, напр.: високий – низький, далекий –
близький, старт – фініш, радість – горе, зав’язати – розв’язати, завжди –
ніколи.
Омоніми — це слова, що вимовляються й пишуться однаково, але
не мають нічого спільного у властивих їм значеннях. Напр.: дід-1 (батьків
або материн батько; чоловік похилого віку), дід-2 (будяк, Carduus L.; осот,
Cirsium L.), дід-3 (сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина
верхівок з одного боку, а половина – з іншого; сніп, що стоїть на почесному
місці в хаті), дід-4 (їжа з пшона та борошна), дід-5 (назва танцю).
Паронімами називають слова, близькі за звучанням, але різні за
значенням і написанням: обумовлювати (ставити в залежність від певних
умов; заздалегідь установлювати, зазначати) – зумовлювати (ставати
причиною чогось).
Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових
слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному
мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під
впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам’ятати, що в кожній
мові діють свої закони й багато слів, які мають спільний корінь в інших
слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами: заплатити
(рос. уплатить); закрійник (рос. закройщик).
Стилістичні норми – правила вживання слів, граматичних форм і
синтаксичних конструкцій у текстах різних стилів. До стилістичного
відхилення призводить, наприклад, використання розмовних слів мама,
тато, завітати замість стилістично нейтральних мати, батько, прийти в
офіційно-ділових документах.
Стилістичні норми регулюють: а) відбір мовних засобів (чи відповідає
мовна одиниця певному стилю); б) сполучуваність між собою цих засобів; в)
співвідношення та частотність міжстильових і стилістично маркованих
елементів.
Стилістичні помилки, за Ю.О. Арешенковим, є одним із різновидів
мовленнєвих помилок – порушень правил, норм і традицій у слововживанні,
творенні граматичних форм, побудові синтаксичних конструкцій, а також
порушень вимог стилістики й культури мовлення.
Стилістичні помилки виникають унаслідок порушення мовцями трьох
основних критеріїв – семантичного, функційного й естетичного. Відповідно
до цього вони можуть бути об’єднані в групи.
1. Порушення семантичного критерію
1.1. Неправильна лексична сполучуваність слів: надавати (завдавати)
прикрощів.
1.2. Порушення смислового поєднання одиниць: Ми зустрілись на
дискотеці, а розстались восени.
1.3. Змішування паронімів: Абонементна(абонентна) скринька.
1.4. Уживання слів у невластивому значенні: Бесараби є прототипами
(антогоністами) Синиці.
1.5. Уживання зайвих слів (плеоназм): Передній фасад будинку.
1.6. Уживання поряд спільнокореневих слів (тавтологія): Зробити
(виконати) велику роботу.
1.7. Об’єднання на правах однорідних членів слів різного обсягу: Любити
різні фрукти й груші.
1.8. Об’єднання на правах однорідних членів слів різних частин мови:
Любити музику і малювати.
1.9. Неправильний порядок слів: Цікава поїздка на острови туристів>
Цікава поїздка туристів на острови.
2. Порушення функційного критерію
2.1. Невластиве вживання просторічних слів і діалектизмів: Організація
дозвілля нашому керівництву по цимбалах.
2.2. Невиправдане вживання книжної лексики: Покупець запропонував
знизити ціну.
2.3. Лексичні анахронізми: Богун одержав директиву (наказ) відступити.
2.4. Невідповідність стилістичного забарвлення слова змістові фрази: На
блідій фізіономії чорніли брови.
3. Порушення естетичного критерію
3.1. Мовні штампи: З повною відповідальністю поставитися до назрілих
питань.
3.2. Штучна експресивність: Українська мова – гілка червоної калини.
3.3. Немилозвучність висловлювання внаслідок нагромадження однакових
звуків (какофонія): Часто втрачати почуття часу.
3.4. Нагромадження слів однієї частини мови: Розв’язання питання
підвищення ефективності навчання.
3.5. Одноманітність у побудові речень.
3.6. Невдала довжина фраз.
(див. Арешенков Ю.О. Стилістика української мови. – Кривий Ріг : КрДПУ,
2000. – С.26-27.)
Граматичні норми регулюють вибір варіантів морфологічної та
синтаксичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої
граматичної форми, особливо коли в мові налічується не один, а кілька
паралельних способів викладу думки, залежить смислова точність, логічна
послідовність, чіткість, багатство й різноманітність висловлювання.
Серед граматичних норм виділяють морфологічні та синтаксичні.
Морфологічні норми регулюють уживання форм слів, морфем,
відхилення від яких призводить до морфологічних помилок, наприклад:
1. Правильне утворення відмінкових форм іменників, прикметників,
числівників, займенників. Зокрема, відмінкові закінчення –а(-я), -у(-ю)
іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини залежать
від лексичного значення (див. таблицю нижче). У давальному відмінку
однини ці ж іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, -еві(-єві ) та -у,
-ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є
назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові,
бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення -у, -ю вживаються переважно
для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, напр.: товаришеві
Карпенку Олегові Івановичу, студентові-математику.
Уживання закінчень іменників чоловічого роду
ІІ відміни в родовому відмінку однини
-а (-я) приклади -у (-ю) приклади
1. Назви істот керівника, учня, 1. Назви цукру, меду, соку,

фахівця речовин, мас, воску
матеріалів
2. Назви стола, м'яча, 2. Абстрактні розвитку, прогресу,
конкретних, чітко мікрофона поняття, наукові матеріалізму,
окреслених течії іміджу
предметів
3. Назви мір кілометра, гектара, 3. Відчуття болю, жалю, гніву,
довжини, ваги, місяця (але: року, віку) смутку
часу, грошей
4. Більшість відмінка, параграфа, 4. Явища вітру, морозу, снігу,
слів-термінів атома, радіуса (але:
роду, виду, стану) природи дощу, граду
5. Назви Парижа, Лондона, 5. Географічні Дунаю, Дону, Уралу,

населених пунктів Києва, Львова назви Бугу (але під
наголосом -а:
Дніпра, Дінця,
Дністра)
6. Установи університету,
вокзалу, порту
7. Збірні ансамблю, кодексу,
поняття журналу
2. В українській мові використання у звертаннях форм називного

відмінка, що властиво російській мові, є ненормативним, отже, варто
послуговуватися кличним відмінком: Василю Васильовичу, Петре
Пилиповичу, Анатолію Івановичу, Ганно Василівно, Наталю Олександрівно,
Тетяно Володимирівно тощо.
У звертаннях, що складаються
 з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так
і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка: добродію
бригадире (бригадир), пане лейтенанте (лейтенант);
 із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна
назва, так і власне ім’я: колего Степане, пані Катерино, товаришу Віталію;
 із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки
загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка:
друже Максименко, добродійко Скирда, товаришу Гончар;
 з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають
закінчення кличного відмінка: Маріє Василівно, Ярославе Андрійовичу. У
кличному відмінку множини іменники мають форму, однакову з називним:
жінки, робітниці; діячі, товариші.
3. Правильне визначення граматичного роду іменників: кандидатський
ступінь (ч.р.) (а не кандидатська степень) (ж.р.)
4. Правильне утворення ступенів порівняння прикметників та
прислівників. Напр.: більш складна (а не більш складніша), найбільш
ефективно (а не найбільш ефективніше).
Ступені порівняння прикметників і прислівників
Форми Ступені порівняння
ступенів
порівняння вищий найвищий
Проста додавання суфіксів додавання до простої форми вищого

ступеня прикметника (прислівника)
-ш- (-іш-) префікса най-, іноді для підсилення
значення – префіксів що-, як-:
щонайтемніший, якнайглибше
Глибокий — глибший, Найглибший, найтемніше,
темно — темніше
додавання до звичайного додавання до звичайного
прикметника (прислівника) прикметника (прислівника) слів
Складена слів більш (менш) найбільш (найменш)
Більш глибокий, Найбільш глибокий, найменш
менш глибоко глибоко
Деякі прикметники й прислівники простої форми вищого ступеня
порівняння можуть утворюватися від різних коренів. Напр.: добрий –
кращий, погано – гірше, багато – більше.
В окремих прикметниках і прислівниках відбувається чергування
приголосних:
1) [г] + [ш]  [жч] (дорогий– дорожчий);
2) [ж] + [ш]  [жч] (дуже – дужче);
3) [з'] + [ш]  [жч] (вузько – вужче).
5. Правильна словозмінна числівників, закономірності сполучуваності
числівників з іменниками.
Зв’язок іменників із числівниками
Числівники
Один Два – П’ять і Дробові Півтора, Півто-
чотири далі числівники півтори раста
узгоджуються з іменниками у формі
роду, називного родового родового родового родового
відмінка відмінка відмінка відмінка відмінка
числа і відмінка множини множини однини однини множини
Один звук, одна Два Шість Одна третя Півтора Півто-
відміна, одне кольори категорій площі місяця раста
значення, одні комплек-
правила тів
У мішаних дробах, що включають у себе елемент з половиною, з
чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу
частину: один із половиною літр, два з половиною метри, п'ять із половиною
кілометрів.
У мішаних дробах керує іменником дробова частина, якщо вона
приєднується сполучником і: два і одна третя літра, п'ять і дві третіх метра,
двадцять і п’ять десятих відсотка.
6. Правильне вживання займенників: завдяки йому (а не завдяки ньому).
7. Правильне вживання категорій стану, особи дієслів: вибачте (а не
вибачаюсь), говорячи (а не говорючи).
8. Правильне вживання активних і пасивних дієприкметників. Зокрема,
російські активні дієприкметники перекладають як іменники: работающий
– працівник, играющий – гравець, заведующий – завідувач, командующий –
командувач; прикметники: действующее законодательство – чинне
законодавство; підрядні речення: участвующие в гражданском процессе
лица – особи, які беруть участь у цивільному процесі.
Синтаксичні норми регулюють вибір побудови словосполучень,
простих і складних речень, зокрема:
1. Прямий порядок слів у реченні. В офіційно-діловому й науковому стилях
переважає прямий порядок слів у реченні, що передає загальний зміст без
спеціального виділення окремих його елементів. Підмет стоїть перед
присудком, узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене –
одразу після нього, обставини вживаються довільно, додаток міститься після
слова, яке ним керує. Вставні слова стоять на початку речення, якщо
стосуються змісту всього речення. Непрямий порядок слів у ділових паперах
і наукових текстах доцільний лише в тому разі, коли логічний наголос падає
на присудок.
2. Правильна побудова однорідних членів речення (ОЧР). Не можна
поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття,
напр.: у творах і віршах письменника; він побував у Грузії, Вірменії і Баку.
3. Точність у поєднанні слів зв’язком керування. Помилки в системі
керування виникають унаслідок того, що при словах, які вимагають певного
відмінка, використовують невідповідні форми, напр.: властивий комусь (Д.в.)
(а не властивий для когось), характерний для когось (Р.в.) (а не характерний
комусь), сповнений гордості (а не гордістю). Слід стежити за правильним
уживанням прийменникових і безприйменникових конструкцій, напр.:
дотичний до проблеми (а не дотичний проблемі), оплатити послуги (а не
оплатити за послуги).
4. Правильна координація підмета з присудком, напр., якщо підмет
виражений словосполученнями, до яких уходять слова половина, півтора,
півтори та іменник у Р. в., то присудок виступає у формі однини: Минуло
півтора року; якщо підмет виражений займенником хто, то присудок
уживають у формі однини.
5. Нормативне вживання дієприслівникових зворотів. Слід пам’ятати, що
дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої
дієсловом-присудком. Умова правильної побудови речення з
дієприслівниковим зворотом: і основну, і додаткову дію має виконувати той
самий суб’єкт, напр.: Доопрацювавши проект, члени комісії його затвердили
(а не Доопрацювавши проект, він був затверджений членами комісії).
6. Правильне вживання складних речень. Необхідно дотримуватись чіткості
й правильності в їх побудові, не допускати вживання великої кількості
сурядних і підрядних частин в одному реченні.
Мовний етикет української мови Науковий етикет
План
1. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.
2. Структура мовного етикету. Стандартні етикетні ситуації.
3. Практичне засвоєння нормативних форм кличного відмінка іменників.
4. Звертання. Розділові знаки в реченнях зі звертаннями.
5. Структура мовного етикету. Етикетна формула.
6. Мовний етикет у сучасній українській науці. Загальні вимоги до
цитування.
7. Етикетні формули науковців. ДЕ ЦЕ НА ЗАНЯТТІ?

1. Що різнить поняття «мовний етикет», «мовленнєвий етикет»,
«спілкувальний етикет»?
2. У чому особливість українського мовленнєвого етикету?
3. Яка ситуація вважається етикетною?
4. Як пов’язаний код мовленнєвої ситуації зі спілкувальним етикетом?
5. Яка структура мовного етикету?
6. Як граматично й пунктуаційно виражаються мовні формули етикету?
1. Гриценко Т. Б. Українська мова за професійним спрямуванням /
Т. Б. Гриценко – К. : Центр учбової літератури, 2010. – С. 56-81.
3. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – 2-е вид. – К. : Каравела, 2009. – С. 109-
119.
Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.
4. Фурдуй М. І. Українська мова. Практикум з правопису / М. І. Фурдуй; за
ред. В. В. Різуна. – К. : Либідь, 2005. – 272 с.
5. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник/
С. В. Шевчук, І. В. Клименко – К. : Алерта, 2012. – 696 с.
1. Доберіть мовні формули, які необхідно використати в таких

ситуаціях:
а) Ви прийшли до університету, зустріли викладача;
б) Ви прощаєтесь із викладачем;
в) Ви йдете вулицею з товаришем (подругою). Відрекомендуйте його (її)
однокурсниці (однокурснику), яку (якого) зустріли;
г) Ви звертаєтесь до викладача з проханням повторити останню фразу;
д) Вам необхідно попросити вибачення в батьків.
2. Виберіть правильну форму кличного відмінка іменників, ужитих у
діловому листуванні:
Шановний пане Міністр – шановний пан Міністре; пане Посол – пане
Посоле; пані Прем’єр-міністре – пані Прем’єре-міністр; Ваше Високосте –
Ваша Високосте; Ваша святосте – Ваше святосте; Всечесніший Отче –
Всечесніший Отцю; пане лікарю – пане лікаре; Високодостойносте пане
Президенте – Високодостойність пане Президенте; шановний добродіє –
шановний добродію; дорогий студент – дорогий студенте; вельмишановний
пан прокуроре – вельмишановний пане прокуроре; шановний пане суддя –
шановний пан суддя; дорога Олю – дорога Оле; шановний Ігоре Петровиче –
шановний Ігорю Петровичу.
3. Виправте помилки в запропонованих конструкціях.

Займатися в університеті; слідуючий урок; завідуючий кафедрою; у
даній справі; слідуючі висновки; приймати участь; провести міроприємство;
згідно наказу; це не протирічить закону; наші думки співпадають; на протязі
години; вірно зауважив; познайомити екскурсантів з виставкою картин;
отримати освіту.
4. Серед поданих етикетних формул випишіть ті, які є прикладом

етикетних формул у науковому мовленні. Складіть з ними речення.
Дякую за увагу, без проблем, мене це влаштовує, дякую за запитання, бажаю
Вам добре провести час, на наш погляд, хай збудуться всі Ваші мрії,
вважаємо, на здоров’я, щасливих Вам свят, ми переконані, сподіваюся, ми
незабаром побачимося, ми дотримуємось іншої класифікації, дякую за
слушні зауваження.
5. Перегляньте завершення передмов і вступних частин у монографіях.

Яка особливість мовного етикету представлена в них? Назвіть засоби її
вираження.
Автор із вдячністю сприйме усі критичні зауваження як щодо змісту, так і
щодо методики викладення матеріалу і врахує їх у подальшій роботі над
підручником.
Глибоку вдячність автор висловлює Академії педагогічних наук України, тим
інститутам, організаціям та особам, які сприяли підготовці та виданню
підручника.
Свою працю, що сконцентрувалася в написанні цього підручника, автор
присвячує світлій пам'яті свого сина — Юрія (Бобров В. Я. Основи ринкової
економіки. — К.: Либідь, 1995. С. 4).
Автор висловлює щиру подяку своєму вчителеві й відповідальному
редакторові монографії С. П. Бевзенку, рецензентам І. П. Чепізі, А. П.
Грищенкові за висловлені зауваження (Німчук В. В. Давньоруська спадщина
в лексиці української мови. — К.: Наук, думка, 1992. — С. 8).
6. Прочитайте текст. Дайте усні відповіді на запитання:
— У чому полягає особливість українського мовленнєвого етикету?
— Як ви ставитеся до людей, що використовують у своєму мовленні
нецензурні слова, сленг, жаргонну лексику?
— Що свідчить про те, що слова «пан», «пані» — давні атрибути нашого
мовленнєвого етикету?
Абсолютно суперечать українському мовленнєвому етикетові
звертання на кшталт: «Ваня», «Вася», «Маня», «Шурка», «папаня»,
«мамаша», «Сидорівна», «Петрович». Його грубо порушують особи, що
вдаються до нецензурних слів. Особливо неприйнятною є матірна лайка -
пережиток первісного азіатського дикунства. Той, хто вдається до грубої
лайки, чинить злочинний замах на культуру нашої рідної мови, споганює наш
національний мовленнєвий етикет, який формувався впродовж тисячоліть і
став взірцем шанобливого ставлення до людей, невід'ємним компонентом не
тільки української національної, а й європейської мовної культури, в якій
людина вважається найголовнішою цінністю (згадаймо звертання пан, пані,
панна, паничу, що походить від грецького слова «все»)...
Слова «пан», «пані» – давні атрибути нашого мовленнєвого етикету,
які широко побутують в усній народній творчості, зокрема в колядках, що
належать до найдавніших її жанрів («Добрий вечір тобі, пане господарю...»,
«Ой підемо, пане-брате, від хати до хати, нашим панам господарям
заколядувати») (М. Стельмахович).
7. Запам'ятайте формули мовного етикету. Складіть речення, які б
Ви включили до вступу чи висновку Вашої доповіді на науковій
конференції, використовуючи подані етикетні формули.
Вагомі наукові здобутки…
Заслугою автора ...
Слушною є думка...
Слушно вважати, що...
Справедливе твердження ...
Справедливо стверджувати...
Без сумніву, Ви маєте рацію ...
Безперечно, ваші міркування...
Дякую за увагу!
Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за запитання!
Дякую за слушні доповнення і запитання!
Складаємо щиру подяку ... за цінні зауваження й поради ...
Ми ладні погодитись у цьому радше з ...
Краще було б ...
На наш погляд, на нашу думку ...
Ми дотримуємось іншої класифікації...
Мовлення людини – це своєрідна візитна картка, це характеристика

рівня освіченості людини, її культури, а разом із тим, через сукупну
мовленнєву практику мовців, це показник культури суспільства. Суспільство,
розвиваючись, виробляє правила мовної поведінки, обов’язкові для всіх
членів, тобто формує мовний етикет.
Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, що регулюють нашу

поведінку в процесі мовлення.
Мовний етикет постає з живої мовної практики українського народу. Він

вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції української
нації, відповідає її духовним засадам. В основі національних традицій
спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності –
доброзичливість, повага, привітність, ґречність.
Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила

мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і
висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання,
привітання тощо.
Мовний і мовленнєвий етикет є важливими складниками спілкувального

або комунікативного етикету.
Спілкувальний етикет передбачає володіння мовленнєвим етикетом

відповідно до певних ситуацій, конкретного спілкування в ролі адресата
й адресанта.
Вибір етикетних одиниць комунікантами передусім залежить від таких

визначальних екстралінгвальних факторів, як: соціальна роль, вік, місце
проживання, стать, культурно-освітній рівень адресанта й адресата; соціальна
дистанція між ними, характер ситуації спілкування, специфіка взаємин між
комунікантами.
Спілкувальний етикет – це вищий рівень професійного мовного етикету.
При ньому важливу роль відіграють невербальні засоби – жести, міміка,
тональність, пауза тощо.
Існують формули мовного етикету (вітання, прощання, вибачення,
подяка та ін.). Відомо, що спілкування можливе за наявності: мовця,
адресата, до якого звернена мова; мети й теми мовленнєвої діяльності.
Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто – кому –
чому – про що – де – коли». Етикетною вважають тільки ту ситуацію, для
якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціальний статус, стать
тощо).
Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи
комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення,
подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення,
пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала
тощо.
Крім володіння мовними формулами, слід звернути увагу на вживання
граматичної форми іменника в певних комунікативних ситуаціях – звертання,
прохання, запрошення тощо: нормативною формою іменника є кличний
відмінок.
Мовний етикет – це система стійких мовних формул, рекомендованих
суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників,
підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних
ролей і рольових позицій стосовно один одного в офіційних і неофіційних
обставинах.
Правила мовного етикету становлять особливу групу стереотипних,
стійких формул, що реалізовуються переважно в одиницях лексичного
(дякую, добридень), фразеологічного (ні пуху ні пера) і частково
морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівних форм пошанної
множини, наприклад: ви чарівні, бабуся стомилися.
Етикет має багаторівневу будову:
- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання,
прощання, подяки, вибачення тощо);
- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);
- кінетичний рівень (жести, міміка, пози);
- проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце
для гостей тощо).
Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше
репрезентує етнічну самобутність.
Етикет має функціональну специфіку. Види етикету виокремлюються за
типом соціуму, в якому прийняті відповідні норми (військовий,
дипломатичний, науковий, сільський тощо), та за сферою використання
(світський і діловий).
Мовний етикет передбачає врахування особливостей кожної ситуації
спілкування, зокрема типу спілкування, який визначається
офіційністю/неофіційністю ситуації, ступенем вагомості, серйозності дій
суб’єкта, і типу учасників комунікації (соціальні характеристики) та
відносини між ними. Вирішальними є соціальні характеристики учасників
(вік, посада, гендерна та релігійна ієрархія). Крім співвідношення статусів,
важливим для етикету є характер міжособистісної дистанції (інтимної,
персональної, соціальної та публічної дистанції), за якої закріплені відповідні
мовні засоби – звертання ти або ви, на ім’я, на ім’я та по батькові,
вживання регулятивів на зразок юначе, пане (пані), добродію (добродійко)
тощо.
У структурі мовного етикету виділяють етикетні формули. Етикетна
формула – це фразеологічні речення, готові до вжитку стандартизовані
мовні конструкції. За допомогою словесних формул висловлюється
взаємовідношення при зустрічі та розставанні, подяці або вибаченні, у
ситуації знайомства й у багатьох інших випадках. Їх арсенал в українській
мові надзвичайно багатий.
Принцип використання етикетних формул, окрім універсального
принципу ввічливості, – це принцип відповідності мовної ситуації.
Обстановка спілкування (офіційна/неофіційна) і фактор адресата
(соціальний статус, особисті заслуги, вік, стать, ступінь знайомства) є
визначальним при виборі етикетних формул. Наприклад, для вираження
згоди використовують такі етикетні формули: добре, згода, гаразд, чудово,
без проблем, з радістю, із задоволенням, домовились; прикладом формули
відмови є такі вирази: ні, дякую…, дякую, не треба (не варто)…, мені дуже
шкода, але ні…, шкодую, але ні... тощо.
Структура мовного етикету в науковому стилі залежить здебільшого
від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі,
науковець має використовувати зовсім іншу форму звертання до колег-
учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно,
науковець може змінювати мовні формули, але ці зміни будуть залежати від
культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети
спілкування.
В етикетному мовленні науковців незмінними залишаються:
 етикетні вирази, які використовують під час публічного захисту
дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої
ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради!
Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!
 вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.:
Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради –
членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, професору,
доктору економічних наук..; кандидатові економічних наук, доценту..;
ученим провідної установи: кандидатові економічних наук, доценту..;
докторові економічних наук, професору … Моя дяка всім ученим, які
надіслали відгуки на автореферат (аналогічно, як і вище,
називаються). Щиро дякую кафедрі.., її завідувачеві.., усім
співробітникам кафедри та зокрема професорові.., доцентові.., які
доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна
дяка всім членам спеціалізованої вченої ради за участь в обговоренні
роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві
спеціалізованої вченої ради.
Науковий етикет передбачає правильне цитування думки інших
науковців, колег:
 текст цитати починають і закінчують лапками та наводять у тій
граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням
особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані
іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що
викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз
«так званий»;
 цитування повинно бути повним, без довільного скорочення
авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів,
речень, абзаців у цитуванні допускається без перекручення авторського
тексту й позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому
місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед
випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не
зберігається;
 кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
 при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів
своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути точним у
викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів
і давати відповідні посилання на джерело;
 якщо необхідно виявити ставлення автора праці до окремих слів або
думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак
оклику або знак питання;
 коли автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то
робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює
виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора
роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.
Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено
мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.
Етикетні формули науковців
3 колегами: Доброго дня! Добрий день! Вітаю Вас! Зі
святом Вас!
Учасників конференції керівник може привітати
Вітання таким чином: Радий Вас вітати в нашому місті!
Свого колегу викладач може привітати словами: Моє
шанування! (звучатиме більш урочисто).
Зі студентами: Доброго дня! Здрастуйте!
Прощання До побачення! До зустрічі! До наступної лекції!
Подяка
— після
закінчення Дякую за увагу! Дякую за запитання!
наукової доповіді
чи лекції
— під час захисту Дякую за слушні зауваження!

дисертації
У роботі над книгою допомогу авторові надали члени

— людям, які наукового семінару відділу диференціальних рівнянь
допомагали, Інституту прикладних проблем механіки і математики
консультували під АН України. Керівникові семінару, заслуженому діячеві
час написання науки України професору В.Я. Скоробагатьку й усім
наукової праці активним учасникам автор висловлює найщирішу
тощо подяку (Сявавко М. С. Інтегральні ланцюгові дроби. —
К.: Наук, думка, 1994. — С. 7).
У наукових
текстах (і в усному На наш погляд, уважаємо, ми переконані, ми
мовленні) дотримуємось іншої класифікації
потрібно вживати
авторське «ми»
Під час полеміки,

заперечення чи
висловлювання
побажання щодо
поглядів інших: —
нейтральна зазначив, запропонував, наголошував, займався
позиція автора
(проста
констатація
поглядів інших
учених):
схвалення позиції слушний/слушно, справедливий/справедливо, без
інших авторів: сумніву, безперечно
неприйняття
автор має дібрати мовні кліше, щоб висловити сумнів –
автором позиції
неприйняття або заперечення
інших авторів:

Спілкування як інструмент професійної діяльності
План
1. Поняття про спілкування. Спілкування і комунікація. Функції
2. Вербальні та невербальні засоби спілкування.
3. Гендерні аспекти спілкування.
4. Ділове спілкування, його форми і види.
5. Телефонна розмова як один із видів усного ділового спілкування.
6. Службові листи – один із видів писемного ділового спілкування.
Електронне листування.
Питання для самоконтролю:

1. Чому в нефаховому значенні терміни «спілкування» та «комунікація»
вживаються як синоніми?
2. У чому полягає сутність ділового спілкування? У чому розрізнюються
поняття «спілкування» і «ділове спілкування»?
3. Які функції спілкування репрезентуються в професійному спілкуванні?
4. Чому досягнення позитивного результату залежить і від професійної
мовнокомунікативної компетенції?
5. Чим невербальні засоби відрізняються від вербальних?
6. Чому невербальні засоби спілкування мають національний характер?
Наведіть приклади.
7. Які невербальні засоби спілкування можна спостерігати в діловій
сфері?
8. Як треба враховувати гендерні особливості спілкування під час,
наприклад, перемовин, бесіди тощо?
9. Які виділяють етапи ділової телефонної розмови?
10. Які листи потребують відповіді ? Які листи не потребують відповіді?
11. У чому полягає етикет ділового листування?
12. Які правила електронного спілкування можна, на ваш погляд,
виділити як основні ?
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник /
Ф.С.Бацевич – К.: ВЦ «Академія» , 2009. –374 с. ( с.32-35, 64-72).
2. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: Мова та етика
ділового спілкування: навч. посіб.// Н.В.Ботвина. – К.:АртЕк, 2000. – 189 с.
3.Мацько Л.І. Культура української фахової мови / Л.І Мацько,
Л.В.Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. – С. 138 -149, 199-201.
3.Радевич – Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич –
Винницький. – Львів : В-во «Сполом», 2001. –223 с.
4. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням:
підручник / С.В.Шевчук, І.В.Клименко. – К.: Алерта, 2012. – 696 с. – С.149 –
166, 223 – 227, 391 -483.
5. Чмут Т.К. Етика ділового спілкування: навч. посіб./ Т.К.Чмут,
Г.Л.Чайка. – 3-тє вид., стер. – К.: Вікар, 2003. – 223 с.
Інтернет-ресурси
Правила спілкування в електронному просторі [ Електрон. ресурс] –
Режим доступу: posibnyky. vntu.edu.htm ua/ et_/37.
1. Зробіть переклад тексту. Виконайте завдання до перекладу, що

запропоновані після тексту.
Модерируемая коммуникация – это коммуникация, где есть одна или
больше групп участников (сторон коммуникации) со своими ведущими
(модераторами), причём внутри группы или между группами нужно наладить
коммуникацию по заданной теме. Участвующие команды в коммуникации
являются сторонами коммуникаци (площадками, группами). Организация
коммуникации внутри одной команды (стороны) является сессией.
Коммуникация между двумя командами или сторонами коммуникации при
посредстве своих ведущих для каждой команды является мостом.
Коммуникативные стратегии различаются по той цели, которую они
преследуют. Мы можем выделить следующие типовые цели коммуникации:
конвенциональная (согласие, заключение договора в ситуации конфликта
или поддержание договора (конвенции); конфликтная (обнаружение
разногласий и акцентуация на разногласиях участников коммуникации с тем,
чтобы создать конфликт или поддержание, разжигание существующего
конфликта); манипуляционная (захват смыслового пространства
коммуникации с тем, чтобы навязать участнику коммуникации свою
коммуникативную стратегию и соответственно своё видение реальности
(С.Дацюк).
Завдання до тексту:
1. Визначте стиль і підстиль запропонованого тексту.
2. Випишіть із першого абзацу терміни, за допомогою яких
розкривається тема, схарактеризуйте їх за будовою.
3. Наведіть приклади комунікативних ситуацій, коли реалізуються
конвенціональна, конфліктна та маніпуляційна цілі.
4. Поясніть уживання закінчення –а(-я)// -у(-ю) в іменниках чоловічого
роду ІІ відміни в родовому відмінку, що зустрілися в тексті під час
перекладу.
5. У чому особливість перекладу таких словосполучень або слів, як
«модерируемая», «по заданной теме», «участвующие команды», «по той
цели», «следующие типовые цели», «существующего (конфликта)»?
2. Заповніть таблицю «Класифікація невербальних засобів

спілкування», користуючись підручником Ф.С.Бацевича «Основи
комунікативної лінгвістики» (с. 66).
Акустична Оптична Тактильно-
Ольфакторна кінестезична
3. Прочитайте текст, випишіть у два стовпчики гендерні

особливості спілкування, доповніть їх не названими в тексті.
Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність
значною мірою залежать від гендерних і комунікативних статусів учасників
Як засвідчує спостереження за живою мовною практикою,
комунікативна поведінка жінок часто експресивна, надто емоційна, не
завжди послідовна. Українські жінки значно краще аналізують емоції,
настрій людини за мімікою і виразом обличчя,ніж чоловіки. Вони здатні
розрізняти не менше десяти емоційних станів співрозмовника: сором, страх
відразу тощо. Чоловіки ж переважно зауважують один стан – антипатію.
Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки
контролюють і спрямовують її, виявляючи зацікавленість (тоді підтакують)
або ж бажаючи змінити тему (тоді промовисто мовчать). Жінки вдвічі
частіше вживають умовну форму, а в п’ять разів – слова, що виражають
оцінку повідомлюваного (напевно, очевидно, можливо, сподіваюся, слід
гадати, безперечно тощо). Мовленню жінок властиві часті застереження,
докладні пояснення, вибачення, незавершеність початих думок.
У зорових контактах теж спостерігається певна відмінність між статями:
жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника,чоловіки прямого
погляду уникають.
Гендерні особливості спілкування виразно виявляються у компліментах,
які традиційно адресують чоловіки жінкам (За М. Стахів).
4.Заповніть таблицю «ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
Усна форма ділового

Писемна форма ділового стилю
стилю
Ділова бесіда . . . Доповідна записка . . .

5. Складіть діалог на тему «Ділова телефонна розмова»,
дотримуючись правил мовленнєвого етикету.
6. Напишіть лист-претензію щодо несвоєчасно наданої інформації,

зазначте наслідки цього. Які типові мовні звороти вживаються в листах-
претензіях?
1.Перепишіть текст, розставляючи розділові знаки, виділяючи
абзаци. Виберіть із дужок варіант слововживання. Виконайте завдання,
що запропоновані після тексту.
Жести регулятори мають (важливе значення, важливу роль) на початку і
в кінці бесіди. Одним із таких жестів (являється, є) рукостискання (найбільш
поширена, найпоширеніша) форма вітання в діловому світі символ довіри
знак пошани аспект у протоколі ділового вітання. Кваліфікований політик
користується типово американським рукостисканням правою рукою береться
права рука партнера і покривається зверху лівою. Інша форма потискуючи
правицю лівою плескають по плечу. Але це можливо лише між добрими
знайомими. Рукостискання має регіональні особливості. Так у США воно
тверде 2-3 рази. У Німеччині це один твердий потиск. У Франції та Бельгії
легке швидке рукостискання. У Швеції твердий потиск рук з обов’язковим
контактом очима. В арабських країнах чоловіки та жінки не тиснуть руки
один одному. Не треба дивуватися якщо перш ніж вітатися деякі з чоловіків
арабів накривають руку одягом (За Н.Ботвиною).
Завдання до тексту:
1. Визначте, до якої групи невербальних засобів відносяться жести. Що
ви ще знаєте про жести як невербальний засіб спілкування? Про який ще
засіб невербального спілкування згадується в тексті?
2. Поставте наголос у підкресленому слові, поясніть.
2. Розставте розділові знаки, поясніть їх вживання. Виконайте

завдання після тексту.
Запальна дискусія закінчилася аргументи перемогли аргументи другої
сторони були відкинуті. Поставте тепер себе на місце опонента неприємно
програвати й бачити що всі учасники дискусії підтримали вашого
супротивника. Перемога збудила вас і природно було б тріумфувати. Проте
не забувайте ваш супротивник пішов пригнічений і самотній не змінивши
свого погляду. Поразка викличе в нього неприязливе до вас ставлення і він
захоче колись відплатити вам.
Подумайте чи не краще залагодити справу таким чином щоб ваш
супротивник після дискусії не залишився самотнім, щоб не відчув
озлобленості й гіркоти поразки. Чи не краще на закінчення дискусії сказати
примирливим або приятельським тоном А тепер варто мабуть підбити
підсумки нашої розмови. Отже сторона Х (тобто супротивник) має рацію в
питаннях про ... що ми повністю визнаємо. З іншого боку під час дискусії
ми дійшли висновку що питання про ... нам слід обговорити ще раз . Те що
ви вказали на питання в яких ваш опонент мав рацію спонукає його
погодитися на ваші пропозиції щодо інших питань.
Запам’ятайте там де один тріумфує у другого виникає неприємне
відчуття програної справи (За Д.Карнегі).
* Які рекомендації подано в тексті щодо участі в дискусії як одному

з видів професійного спілкування? Сформулюйте рекомендації та
запищіть їх у вигляді пам’ятки.
3. Зредагуйте телефонну розмову, правильний варіант запишіть.

– Ало! Хто у телефона?
– Іванченко. А вам хто треба?
– Керівник відділу маркетингу. Я не знаю, як його ім’я та по батькові.
–А хто це телефонує?
–Світлана Швидка.
–А ви хто така?
–Я за фахом економіст-аналітик. Хотіла би працювати у вашому відділі.
–Керівникові зараз ніколи з вами розмовляти.
4. Визначте тип службового листа. Відредагуйте його текст,

підкресліть типові мовні звороти, уживані в листі.
Вельмишановний пане Сидоренко!
Щодо нашої домовленості надсилаємо Вам запрошення на участь у
науковій конференції, що відбудеться 25-27 жовтня 2015р. Вашу доповідь на
тему: «Мистецтво ділового листування внесено до програмки конференції.
Оргкомітет забезпечує проживання в готелі на період проведення
конференції.
Не забудьте, що реєстрація учасників конференції проводитиметься
25 жовтня з 10:00 год.
З повагою …
Термінологія теми
Спілкування – це сукупність зв’язків і взаємодій людей,
суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін
інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.
Спілкування — обмін інформацією між живими організмами.
Комунікація (від лат. communicatio — повідомлення, передача;
від лат. communico — роблю загальним): – це смисловий та ідеально-
змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних
процесах спілкування.
Комунікація — загальна концепція передачі інформації.
Функції спілкування:
 контактну (встановлення готовності з боку комуні кантів передавати і
сприймати повідомлення, дотримувати взаємний зв’язок до завершення
акту спілкування;
 інформаційну (обмін інформацією, запитаннями та відповідями тощо);
 спонукальну (спонукати, заохочувати комуні кантів до певних дій);
 координаційну (узгодження дій учасників спілкування щодо спільної
діяльності);
 пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень,
взаємне розуміння намірів, установок, стану комунікантів тощо);
 емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнерів певних переживань,
емоційно-психічних станів тощо);
 налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в
системі рольових, ділових, міжособистісних стосунків);
 впливову( спрямування на зміну норм поведінки, намірів, поглядів
партнера-комуніканта, його рішень, думок тощо).
Ділове спілкування – це цілеспрямований процес обміну
інформацією, що переслідує конкретну мету.Метою ділового спілкування є
організація, регулювання, оптимізація професійної, наукової, комерційної чи
іншої діяльності. В основі ділового спілкування лежить рух до успіху
суб'єктів його. Воно концентрує в собі все те, що сприяє згуртованості,
комунікативному співробітництву учасників спілкування та прояву
індивідуальної ініціативи.
Ділове спілкування - це двосторонній процес, що репрезентує спільну
мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які
представляють певну організацію, установу, компанію тощо.
Невербальні засоби спілкування – немовні знаки, за допомогою

яких передається або сприймається інформація ( міміка, потиск рук, постать,
відстань між співрозмовниками тощо).
Практичне заняття 6
Редагування наукових текстів
План
1. Форми і види редагування.
1. Особливості редагування наукового тексту.
2. Помилки в змісті й будові висловлювань.

1. Які вимоги ставляться до редагування наукових текстів?
2. Які види редагування доцільно використовувати у вашій професійній
діяльності?
3. Схарактеризуйте особливості редагування наукового тексту.
4. Які помилки в змісті й будові висловлювань трапляються найчастіше?
5. Які типові помилки найчастіше зустрічаються у наукових текстах при
перекладі його з російської мови на українську?
1. Васенко Л. А. Фахова українська мова : навч. посіб. / Л. А. Васенко,
В. В. Дубічинський, О. М . Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. – 272 с.
2. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посіб.
для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр
навч. літ., 2003. – 536 с.
3. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і
непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : БАО,
2007. – 480 с.
4. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги – XXI, 2005. – 572 с.
5. Мацько Л. І. Риторика : навч. посіб. для студ. вузів / Л. І. Мацько, О.
М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 312 с.
1. Напишіть українські відповідники російських конструкцій.
По всем правилам; по всему видно; по выполнении задания; по данным;
по диагонали; по докладу; по жалобе; по закону; по идее; по количеству
опытов; по имеющимся сведениям; по имени; по определенным периодам; по
отношению к; по принадлежности; судить по публикациям; по размеру; по
следующему графику; по результатам видно; по теме дискутировать;
различаться по теме; по целым дням; при всех моих усилиях; при анализе
событий; не при каких условиях; при аварии; при нажатии; при обсуждении;
при подписании договора; при температуре 100 ° С; ящик для писем; сосуд
для воды; клавиатура для компьютера.
2. Виправте, де необхідно, помилки. Запишіть правильні
конструкції.
Обобщати питання; рядом з іншими; провірка документів; при допомозі;
одобрити рішення; піднімати питання; по ініціативі; не дивлячись на
обставини; здавати екзамен, нанести шкоду; ніякий клієнт не повірить, що;
масса цікавих питань; накопичення знань; напоминати про зустріч; грошові
засоби; дає себе знати; нести втрати; в заключення скажу; займати участок;
другим разом буде краще відложити засідання; відповідати по бажанню;
поїхав по призначенню; позорити коллектив; прошлого року в травні місяці;
проводити міроприємства; приносити збитки; все якраз наоборот.
3. Доберіть фаховий текст російською мовою (обсяг 200 слів).

Підготуйтесь до усного перекладу. Складіть до тексту російсько-
український словник труднощів.
4. Зредагуйте словосполучення і згрупуйте за колонками відповідно

до порушеної норми: 1) орфографічної; 2) лексичної; 3) граматичної; 4)
синтаксичної.
Послати за лікаром; згідно до прохання; закрити вікно; ставити на
приклад; на протязі місяця; путати кольори; іраціональні числа; обіймати
посаду; +10 градусів по Цельсію; включити світло; виконувати по інструкції;
приймати участь; мішати працювати; запоріжський комбінат; по-дружньому
ставитися; проректор по наковій роботі; студентське самоврядування;
старший по віку; важливе міроприємство; завідуючий кафедрою; справка
додається; самий цікавий варіант; слідуюча зупинка.
5. Перекладіть сполуки українською мовою.

Азотсодержащее соединение, бегущая волна, водоплавающая птица,
восходящее программирование, движущая сила, доминирующая идея,
изгибающий момент, излучающая частица, направляющая линия, несущая
конструкция, обезжиривающее средство, определяющее уравнение,
переключающий рычаг, питающая сеть, поражающий удар, производящая
функция, пульсирующий ток, существующая сеть, существующие границы,
существующие цены, существующий порядок, существующий закон.
6. Зредагуйте тексти. Укажіть, які норми порушено. Проаналізуйте

мовні засоби текстів.
Текст 1
Етикет у навчальному закладі та на службі
Молода людина, яка навчається у вузі, повинна виконувати всі правила
внутрішнього розпорядка, що існують у цьому навчальному закладі.
Повага до традицій, ритуалів даного вузу, пошана до викладачів,
товаришів з навчання – непорушні основи поведінки кожного студента.
Зневагу до такого правила не можна виправдати ніякими посиланнями на
сучасність і зміну понять.
Студенти першими вітаються з викладачем, навіть якщо він молодий,
бо за усіх часів в усіх народів учитель користується пошаною і повагою.
Студентам не слід запізнюватися на заняття (цього вимагає елементарна
ввічливість та повага до викладача й до інших студентів), вони не повинні
приходити на лекції у неохайному вигляді.
Якщо ж трапилось спізнитися, не слід вдаватися до виправдовувань, а
вибачитися перед викладачем і попросити дозволу бути присутнім на лекції,
сісти на вільне місце. Якщо потрібні будуть пояснення, їх можна дати після
лекції.
Найголовніше в етикеті студента – це дотримання таких загальних
норм культури поведінки, як точність, дисциплінованість, акуратність, що
мають виявлятися в основному виді його діяльності – навчанні. Це і
відвідування занять, і виконання у строк практичних завдань, і підготовка
повідомлень, рефератів, тобто виконання в цілому домашніх завдань; це й
успішно, своєчасно складена сесія, написана курсова робота та ін.
Культура поведінки у навчальному закладі включає також культуру
мови студентів, яка має відповідати основним правилам граматики й
лексики. У стінах вузу неприпустимо у спілкуванні з викладачами й
однокурсниками вживати брутальну лайку, жаргонізми, припускатися
неповажного, зневажливого тону.
Етикет передбачає й увагу до зовнішнього вигляду студентів: це й
санітарно-гігієнічні вимоги, й урахування специфіки вузу, а також
необхідність завжди пам’ятати про мету перебування у вузі.
Текст 2
Загартування
Загартування – головний засіб профілактики простудних захворювань,

який підвищує фізичну працездатність людини, знижує рівень
захворюваності, зміцнює здоров'я. Це система заходів, спрямованих на
підвищення стійкості організма до несприятливих впливів зовнішнього
середовища. Завдяки загартуванню людина може без шкоди для здоров'я
переносити холод, спеку, різні зміни атмосферного тиску та вологості
повітря.
Загартування здійснюється повітрям, водою, сонячним промінням.
Фізична й теплова дія води та повітря, тепловий та біологічний вплив
сонячного проміння, якщо правильно їх використовувати, спричиняють
позитивні зміни в організмі: прискорюється обмін речовин, покращується
робота серця, органів дихання, зміцнюється нервова система.
Головне ж полягає в тому, що загартовування прийнятне для будь-якої
людини, тобто їм можуть займатися люди будь-якого віку незалежно від
ступеня фізичного розвитку. Але режим загартування організма людини
установлює лікар з урахуванням віку, індивідуальних особливостей і стану
здоров’я. Загартовування підвищує працездатність і витривалість
організму. Процедури, що гартують, нормалізують стан емоційної сфери,
роблять людину більш стриманішою, урівноваженою, вони додають
бадьорість, поліпшують настрій. Як вважають йоги, загартовування
приводить до злиття організма з природою.
Абсолютних протипоказань до загартовування нема. Кожна людина
повинна загартовуватися все життя. Важливо тільки правильно
дозувати гартувальні процедури,особливо в початковому періоді. Його варто
починати із самого раннього дитинства і продовжувати на протязі усього
життя видозмінюючи форми і методи його застосування, в залежності від
віку.
Таким чином, загартовування організма – ефективний засіб зміцнення
здоров'я людини. Воно підвищує стійкість організма до інфекційних
захворювань, підсилює імунну систему. Систематичне
застосування процедур, що гартують, знижує число простудних захворювань
у 2-5 раз, а в окремих випадках майже цілком виключає їх. Загартованість
оборотна: неможливо загартуватися надовго, "про запас", досягнутий рівень
загартованості необхідно постійно підтримувати продовженням процедур,
що гартують, інакше він знизиться.
Редагування (від лат. redactus – приведений у порядок) – це аналіз,

перевіряння та виправлення будь-якого тексту.
Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст,
необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як
особливої форми думки, а саме:
 чітке формулювання тези й аргументів;
 формулювання тези під час доказів залишається незмінним;
 теза і аргументи не повинні суперечити один одному;
 як аргумент використовувати положення, правдивість яких не
викликає сумніву;
 докази повинні бути повними й достатніми. Редагування наукового
тексту здійснюють у три етапи:
1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як
розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час
першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити
помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші
паперу.
2. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно
перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи
достатньо фактичного матеріалу для певного тексту.
3. Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції:
виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.
Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова,
цифри в тексті мають бути чіткими та охайними. Виправлений текст треба
передрукувати, ще раз вичитати.
Прийоми виділення окремих частин тексту Для виділення в тексті
окремих слів або частин можна порекомендувати чотири способи:
1. Великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів.
2. Розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази. Коли
слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок в один
знак, а між словами й текстом - відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялися.
Розділові знаки після таких слів ставлять на відстані одного знака, а наступне
слово починають через 2-3 знаки.
3. Підкреслення - найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз.
Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою
буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й дужки; розділовий знак,
що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати
суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою
буквою речення.
4. Курсивом виділяють слова, речення, частини тексту. Цим способом
переважно послуговуються, коли текст набирають на комп'ютері.
Розрізняють такі види правок:
 Правка-вичитування – це звіряння виправленого тексту з текстом,
що має редакторські правки і який прийнятий за взірець. За такої
правки усувають технічні помилки (вписують пропущені літери).
 Правка-скорочення – усунення з тексту повторів несуттєвого
матеріалу.
 Правка-перероблення застосовується у тих випадках, коли автор
тексту погано володіє літературною мовою й невдало висловлює
свою думку.
 Правка-оброблепня – комплексний вид правки, яким передбачено
аналіз й відбір фактичного матеріалу; оцінювання й покращання
структури наукового тесту; мовну правку тексту; перевірку
правильності зовнішнього оформлення тексту.
Модульна контрольна робота
Модульна контрольна робота містить завдання двох типів:

 писемна відповідь на теоретичне питання;
 тестування.
2-й семестр

Науковий стиль, підстилі наукового стилю.
Мовні особливості наукового стилю (лексичний рівень)
План
1. Науковий стиль: критерії його виокремлення, стильові ознаки.
2. Підстилі наукового стилю (загальна характеристика).
3. Специфіка вживання в науковому стилі лексико-фразеологічних
одиниць.
4. Термін як змістове ядро мови професійного спілкування:
термін, його ознаки;
класифікації термінів (за сферою використання, за походженням; за
структурою);
термін і професіоналізм, термін і номенклатурна назва.
Питання для самоконтролю:

1. За якими критеріями виокремлюється науковий стиль?
2. У яких підстилях і жанрах реалізується науковий стиль?
3. Як використання мовних засобів залежить від підстилю й жанру
наукового стилю? Наведіть приклади.
4. Яким чином на лексичному рівні виявляються такі стильові риси
наукового мовлення, як інформативність,узагальненість,
точність,однозначність?
5. Яким групам слів віддаємо перевагу в науковому стилі: за кількістю
значень (однозначні, багатозначні), за характером значень (з прямим
значенням, з переносним значенням), за походженням ( незапозичені,
запозичені), за стилістичною маркованістю ( нейтральні, стилістично
марковані)?
6. Чому термін, на вашу думку, є змістовим ядром мови професійного
спілкування?
7. За якими ознаками класифікують терміни? Які групи термінів
виокремлюють відповідно до класифікаційних ознак?
8. У чому виявляються проблеми вживання українських термінів?
9. Що спільного та в чому різниця між терміном, професіоналізмом і
номенклатурною назвою?
1. Мацько Л.І. Культура української фахової мови / Л.І Мацько,
Л.В.Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. – С. 65 –81.
2.Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: Навч. посіб. – К.:

Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
3. Семеног О.М. Культура наукової української мови / О.М.Семеног.–2-
ге вид., стереотип. – ВЦ «Академія», 2012. – 216 с. –С. 3–37.
4. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням:
підручник / С.В.Шевчук, І.В.Клименко. – К.: Алерта, 2012. – 696 с. – С.510
-524.
5. Новий російсько-український політехнічний словник=Новый русско-
украинский политехнический словарь: 100000 термінів і термінів-
словосполучень / М. Зубков (уклад.). – Х. : Гриф, 2005. – 952с.
1.Заповніть таблицю «Підстилі й жанри наукового стилю», дайте
визначення кожному з наведених прикладів жанру.
Науковий стиль
Підстилі наукового стилю
Жанри наукового стилю
2. Визначте підстиль кожного із запропонованих наукових

висловлень. Свою думку обґрунтуйте.
А Суспільство, розвиваючись, виробляє правила мовної поведінки,
обов’язкові для всіх членів, тобто формує мовний етикет.
Мовний етикет – система стійких мовних формул, рекомендованих
суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників,
підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних
ролей і рольових позицій стосовно один одного в офіційній і неофіційній
обставині.
Правила мовного етикету становлять особливу групу
стереотипних,стійких форм спілкування, що реалізовуються переважно в
одиницях лексичного (Дякую, Добридень), фразеологічного (Ні пуху ні пера) і
частково морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівних форм
пошанної множини, наприклад: Ви чарівні; Бабуся стомилися) та ін. (За
Л.І. Мацько).
Б Досліджений матеріал, за умов «проекції діахронічних процесів на

синхронну площину», засвідчує, що засоби звертання в різних, до того ж
географічно й генеалогічно віддалених мовах, досить часто майже одночасно
проходили спільні етапи у своєму розвитку, а більшість зазначених явищ у
різні часи була певною мірою притаманна переважній більшості мов. Це є
підтвердженням сучасної концепції, згідно з якою в розвитку мов
спостерігаються інтеграційні процеси, що пов’язуються з наявністю певних
мовних союзів або спільнот (В.П. Пономаренко).
В Формування наукової мови в Україні відбувалося за несприятливих

умов, тому системи термінів певних галузей не розвивалися природно. Так,
умови бездержавності України унеможливлювали становлення науково-
технічної, природничої, гуманітарної та мистецької системи термінів.
Зацікавлення науковою мовою в Україні зростало в часи
національного відродження, коли послаблювалися заборони та
переслідування і українська мова мала можливість розкривати свій потенціал
(Інтернет-ресурси).
3. З’ясуйте, у яких словосполученнях слово криза вжито в прямому

значенні, а в якому – у переносному.
Екологічна криза, душевна криза, біржова криза, валютна криза, ідейна
криза, фінансова криза, урядова криза, економічна криза, промислова криза,
паливна криза.
► Чи можна вважати подані словосполучення термінами? До яких
наукових галузей вони належать?
4. З поданими словами за зразком утворіть і запишіть терміни-
словоспо-лучення. З’ясуйте їхню наукову спрямованість.
З р а з о к. Аналіз – спектральний аналіз (фіз.).
Рівень, функція, речення, система, діяльність, орган, розвиток.
► З виділеним словом складіть і запишіть терміни-словосполучення так,
щоб вони стосувалися біології, екології, політології, економіки,
правознавства.
5. Наведіть приклади фахових термінів, які відповідають

характеристикам:
А Загальнонауковий термін, однокомпонентний, запозичений.
Б Вузькоспеціальний термін, двокомпонентний, корінний.
В Вузькоспеціальний термін, однокомпонентний, запозичений.
Г Міжгалузевий термін, однокомпонентний, корінний.
Д Загальнонауковий термін, двокомпонентний, запозичений.
6. Перекладіть українською мовою термінологічні сполуки та мовні

кліше, що належать до галузі вашої підготовки.
Природничі науки, сфера обслуговування: окружающая середа,
связующее вещество, воздействующий фактор, восходящее солнце,
устранимый недостаток, анализируемый факт, зависимое положение,
испытуемый раствор, непромокаемая ткань, обратимая реакция.
Право, економіка та підприємництво, менеджмент і
адміністрування: развивающаяся страна, окружающая среда,
воздействующий фактор, дифференцируемый характер, дифференцированная
оплата труда, анализируемый факт, взымаемая плата, зависимое положение,
заключаемый договор, недопустимый риск, неконветируемая валюта,
необлагаемый минимум.
Педагогічна освіта (крім технологічної, професійної), соціально-
політичні науки, соціальне забезпечення: развивающаяся страна,
всесторонне развитая личность, окружающая среда, воздействующий фактор,
устранимый недостаток, устраняемый отказом, исправимые недостатки,
устраняемая преграда, дифференцированный подход, анализируемый факт,
невменяемая личность, невосстанавливаемая социальная группа,
недопустимый риск, нелюдимый характер.
Педагогічна освіта (технологічна, професійна): растягивающаяся
пружина, растягивающая сила, регулирующий вентиль, сканирующее
устройство, варьируемый параметр, допускаемое напряжение,
деформированный штуцер, деформируемая труба, деформирующее резание,
перерабатывающее предприятие.
Фізико-математичні науки, системні науки та кібернетика,
інформатика та обчислювальна техніка: растягивающаяся пружина,
растянутый диапазон, растягивающая сила, регулирующее устройство,
сканирующее устройство, несущая частота, дифференцируемая функция,
дифференцированное исчисление, анализируемый факт, допустимое
напряжение, информационно-выявляемое неисправное состояние.
Культура та мистецтво: усваиваемое движение, анализируемый факт,
неизгладимое впечатление, неиссякаемая энергия, неопровержимая истина,
неотразимая сила искусства, неотразимое впечатление, неотразимый голос,
существующий порядок, перьевой рисунок, обесцвечивающее средство,
устранимый недостаток, волнующий тембр,созидающее искусство.
Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини: воздействующий
фактор, устранимый недостаток, анализируемый факт, неиссякаемая энергия,
существующий порядок, усваиваемое движение, окружающая
среда,общеразвивающее упражнение, нестерпимая боль, выносливый боксёр,
решающий удар.
Гуманітарні науки (історія): дифференциальный криптоанализ,
хронологически дифференцированный, анализируемый период,
привлекаемые материалы, зависимое положение, зависящий от
эгоистических интересов, самая мощная и просвещённая империя,
заброшенные раскопки, историко-культурный материал.
Гуманітарні науки (філологія, журналістика): воздействующий тип
текста, устранимый недостаток, исправленная ошибка, дифференцированный
поход, спрягаемая форма, дифференциальный признак, функциональный
стиль, функционирующий в научном стиле.
7. Розмежуйте номенклатурні назви, терміни і професіоналізми.

Диференціал, планета, (планета) Марс, суд, озеро, (озеро) Чад,
господарський суд, зняти касу, валюта, долар, платіжка, смерека, рап´орт,
маркетинг, джип, ідентифікація, ТУ–124, клава, іконопис, тональність,
клавішник, синтез, екологія, екзерсис, Конституційний Суд України.
1. Перевірте рівень засвоєння теоретичного матеріалу теми,
завершивши запропоновані речення.
1. Сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі
знання) називають ...
2. Науку, що вивчає українську термінологію, називають ...
3. Термін – це ...
4. Дефініція – це ...
5. До характерних ознак терміна належать ...
6. У професійному спілкуванні висувають такі вимоги до
використання термінів ...
7. До недоліків термінології відносять ...
8. Номенклатурні назви – це ...
9. Номенклатура – це ...
10. Слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних
професій, називають …
11. Мовні кліше – це …
2. Доберіть науковий текст за фахом (підстиль – власне науковий)

обсягом 120-150 слів. Проаналізуйте його мовний лексико-
фразеологічний
склад, заповнивши таблицю. Після заповнення таблиці зробіть
письмово висновок, який би являв собою зв’язний науковий мікротекст.
Загальновживан Багатозначні Слова Запозичені Терміни
і слова ( не в слова з прямим слова
термінологічному значенням
значенні)
У таблиці покажіть %-у наявність указаних груп слів (наприклад, у
тексті 120 слів, з них багатозначний –90; тобто 120 слів – 100%, 90
багатозначних слів –75%).
Зафіксуйте наявність мовних кліше (наукових фразеологізмів),
запишіть їх.
3. Випишіть із самостійно дібраного наукового тексту за фахом три
приклади термінів, різних за будовою, схарактеризуйте їх за поданою
схемою. Визначте, до якого розряду належать прикметники, якщо вони
входять до складу термінів-словосполучень.
СХЕМА АНАЛІЗУ ТЕРМІНА
1. Випишіть термін, поставивши його в початкову форму.
2. Схарактеризуйте термін за призначенням.
3. Схарактеризуйте термін за будовою; якщо термін – словосполучення,
визначте модель, за якою він побудований, наприклад: «термін побудований
за моделлю «іменник + іменник у Р.в.»
4. Визначте характер терміна за походженням.
5. Поясніть правопис терміна, якщо потрібно.
4. Зробіть переклад мовних кліше, що вживаються в наукових

працях:
Прийти к выводу, на основании полученных результатов, для
достижения поставленной цели, до настоящего времени не была предметом
пристального внимания, выводы вытекают из …, служить причиной,
действительная причина, опираясь на результаты исследования, решена
проблема, освещена роль (проблема, опыт), определены факторы, исходя из
результатов эксперимента (исследования), по результатам наблюдений, в
соответствии с концепцией, с точки зрения исследователя.
5. Запишіть 5 фахових номенклатурних назв. Поясніть відмінність
між цими словами і термінами.
6. Запишіть нові слова. Дослідіть, до якої групи запозичення
належать слова (див. теоретичний матеріал до практичного заняття).
Визначте значення їх (усно).
Бігборд, бігволейбол, гастербайтер, гіпермаркет, дансинг, дрескод,
зелентур (зелений туризм), мас-медіа, миша (інф.), натурпродукт, нік,
ноутбук, онлайн, піар, плей-оф, ремікс, римейк, саунд-трек, секонд-хенд,
склопакет, слоган, смс-голосування, супермодель, ток-шоу, топ-менеджер,
тостер, фітобар, фолк-шоу, штрихкод.
Теоретичний матеріал з теми

Науковий стиль –функційний різновид літературної мови, що
використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і
науки.
Науковий стиль має кілька різновидів (підстилів): власне
науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація,
тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція),
науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).
Мета, функція застосування: систематизування знань, пізнання світу,
повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, роз'яснення
явищ; функція повідомлення, пояснення, доведення.
Сфера використання: наукова діяльність, науково-технічний прогрес
суспільства, освіта, навчання.
Стильові риси: інформативність, об'єктивність, логічна послідовність,
узагальненість, точність, однозначність, лаконічність, доказовість,
переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-
наслідкових відношень, висновки, попереднє обдумування висловлювання.
Мовні особливості: абстрактна лексика, велика кількість термінів, схем,
таблиць, графіків, часто іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати,
посилання, однозначна загальновживана лексика, безособовість синтаксису,
відсутність усього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання
(емоційно-експресивних синонімів і суфіксів, художніх тропів,
індивідуальних неологізмів).
Серед мовних особливостей на лексичному рівні значне місце
належить науково-термінологічній лексиці – одному з основних лексичних
компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий,
офіційно-діловий і публіцистичний. Усі слова, які належать до
термінологічної лексики, об'єднують у мові професійного спілкування
загальною назвою „термін".
Термін (з лат. terminus — рубіж, межа) – слово або
словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі
науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.
Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція.
Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише
завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає
суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом), є терміни
прикметники, що переважно перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні,
типове), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники
(пристрасно), дієслова ( рости – у ботаніці).
За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки
починається активне відображення її досягнень засобами масового
інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в
загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються
сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.
Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність
термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає
українську термінологію, називають термінознавством.
Характерні ознаки терміна:
а) належність до певної термінологічної системи;
б) наявність дефініції (визначення);
в) однозначність у межах однієї терміносистеми;
г) точність;
д) стилістична нейтральність;
є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;
є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.
Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і
відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які
подано у словниках.
Існують такі вимоги до використання термінів у мові професійного
спілкування:
1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій
формі, яка зафіксована у словнику, напр.: справочинство, але не
справоведення; автобіографія, а не життєпис та ін.;
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у
словнику;
3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб
одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа —
особова справа, судова справа.
Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні,
філологічні, технологічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Група
таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто
вузькоспеціальну термінологію. Наприклад, у математичній галузі є
терміни: процент, плюс, ордината, абсциса, додаток, рівняння, теорема, в
геометрії – хорда, перпендикуляр, бісектриса, катет, паралелограм, конус.
Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають
поняття, що відображають специфіку конкретної галузі. Для цих термінів
характерна семантична конкретність, однозначність.
Існує й загальнонаукова термінологія, використовувана в усіх галузях
науки, виробництва, суспільного життя, як-от: синтез, функція, проблема,
машина, аналіз, функція.
Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох
споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію,
спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад:
амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).
Терміни різноманітні за структурою і походженням.
За структурними моделями терміни поділяють на:
- однокомпонентні терміни, напр.: бюджет, файл, товарообіг,
податок, бісектриса, чисельник, меридіан;
- двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник
+ іменник, напр.: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості,
недоторканість особи, принципи маркетингу, кон'юнктура ринку; або
прикметник + іменник, напр.: нормативний акт, матеріальна
відповідальність, виробничі фонди, ринкова інфраструктура;
- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити
прийменники: прикметник + прикметник + іменник, напр.: пересувна
телевізійна установка, щілинні приголосні звуки, нова економічна політика,
гарантований щорічний дохід; прикметник + іменник + іменник, напр.:
типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма
власності, вартісна будова капіталу; іменник + прикметник + іменник,
напр.: осердя магнітної головки, відтворення грошового капіталу, вартість
робочого місця, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник +
іменник + іменник, напр.: розширювач діапазону гучності, інвентаризація в
установах банків, круговорот коштів підприємств, управління просуванням
товару;
- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше
компонентів, напр.: фонд оплати праці підприємства, резерв коштів на
непередбачені роботи та витрати, середня квадратична похибка ряду
вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, повна відновна
вартість основних фондів.
За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах — це
словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність,
відтворюються в готовому вигляді.
За походженням одні слова-терміни є власне українськими (корінними):
міжгір'я, хвилина, бацила, промінь, відсоток, окислення, водень, судина,
виявляч, породжував, літунство, опуклість, осердя, цідило, а інші –
запозиченими (іншомовного походження): біт, конвент, кракер, кукі,
інтернет, кодек, кластер, кварки, домен, вінчестер).
40% термінів у різногалузевих мікросистемах – слова, запозичені з
інших мов. Багато термінів – слова інтернаціональної лексики з грецькими і
латинськими коренями.
Запозичення із західноєвропейських мов узагальнено так:
а) з німецької прийшли слова на позначення військових понять (штаб,
солдат, юнкер, офіцер), торгівлі, виробництва, техніки (шахта, агент, акція,
вексель, маклер, верстат, клапан, гвинт, сигнал);
б) з французької мови українська запозичила терміни суспільно-
політичного життя (парламент, депутат, генерал, бюро, демонстрація),
мистецтва (сюжет, увертюра, п’єса, сюїта, режисер, ансамбль), військової
галузі (армія, авіатор, екіпаж, десант, парашут, арсенал, гарнізон), техніки
(шасі, реле, зонд, ресора);
в) з англійської прийшли слова на запозичення понять з мореплавства
(шхуна, док, мічман), спорту (фініш, футбол, бейсбол, фрістайл, хокей,
нокаут), техніки (трамвай, ескалатор, комбайн, блюмінг, бульдозер,
тролейбус), економіки (менеджер, спонсор, бюджет, лізинг, консалтинг,
дисконт, бартер), інформаційних технологій (інтерфейс, кластер, драйвер,
модем, файл, принтер, сканер, джойстик);
г) з голландської мови українська запозичила морські терміни (боцман,
кіль, шлюпка, трап, пеленг, каюта, матрос, гавань, бакен, шкіпер);
д) з італійської мови прийшло в українську багато слів-термінів
музичного мистецтва (віолончель, дует, соло, тенор, піаніно, адажіо, опера,
сопрано, бас) та ін.
Джерела поповнення словника сучасної української літературної мови
новими словами-термінами:
1) лексичні новотвори, до яких у національній мові складно віднайти
точний еквівалент: імпічмент, хакер, блог, файл;
2) нові складні слова, які дозволяють виразити те чи інше поняття одним
словом, що відповідає синонімічній описовій конструкції: екобезпека –
екологічна безпека;
3) абревіація, завдяки якій скорочується „площа” словесних знаків: ЄЕС
– Європейський економічний союз;
4) запозичення українською мовою слів з інших мов не для номінації
нових для нашої дійсності реалій, а для раціонального вираження тих чи
інших уже відомих понять: ремікс – переспів, копірайт – авторське право;
5) словотвірні неологізми, утворені, як правило, префіксальним або
суфіксальним способом: рекетир – від рекет, акціонер –від акція.
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування
вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих
у термінах, тому слід вживати терміни лише в тих формі та значенні, які
зафіксовані в словниках останніх видань.
Термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька
значень, кожне з них належить до різних терміносистем. Наприклад,
значення термінів стопер та стела: стопер – 1) машина для буріння
свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших
спортивних іграх; стела — 1) вертикальна кам’яна плита або стовп з
рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня
вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.
У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути
однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття.
Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом
невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології
відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт
— абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення
— семантика. Про досконалість термінології можна говорити, коли
дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне
спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і
багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності
між терміном і позначуваним ним поняттям.
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – своєрідні етикети
предметів, явищ, понять. Номенклатура (від лат. nomenclatura – перелік,
список імен) – сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки,
техніки, мистецтва тощо. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то
в основі номенклатурної назви – одиничне. Номенклатуру становлять
іменники та словосполучення, що передають як систему назв об’єктів певної
науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній
номенклатурі (Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у
ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура
медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і
номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін
борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3). До
номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів,
найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви
рослин, звірів і т.д.
Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови
людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення
певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони
не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми
виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів
можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі
різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів,
професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять
цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то
професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети,
дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної
професії, наприклад:
- слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок – кухар;
кубрик – кімната відпочинку екіпажу; ходити в море – плавати тощо;
- професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та
подібних сфер: підбити, прикинути баланс;
- професіоналізми музикантів: фанера – фонограма; розкрутити –
розрекламувати.
Для кожного з таких фундаментальних понять, як дія, подія і наслідок
дії, зважаючи на те, що найзагальніша назва дії в українській мові –
дієслово недоконаного виду, треба вживати різні самостійні терміни,
зокрема, дію треба позначати віддієслівними іменниками з суфіксом -ння,
утвореними від дієслів недоконаного виду: ізолювання, класифікування,
повертання, згинання, устатковування; подію – віддієслівними іменниками
із суфіксом -ння, утвореними від дієслів доконаного виду: заізолювання,
розкласифікування, повернення, зігнення, устаткування, а об’єкти –
відповідними однокореневими іменниками з іншими суфіксами або без них:
ізоляція, класифікація, поворот, згин, устаткування.
Не можна активні та неперехідні дійові властивості суб'єктів дії позначати активними
дієприкметниками. Наприклад:
неправильно правильно
ріжучий інструмент, різальний інструмент,
підштовхуючий локомотив, підштовхувальний локомотив,
вловлюючий тупик, плаваючий док вловлювальний тупик, плавучий док
Пор.: коригований напрям – напрям, що перебуває у процесі
коригування; скоригований напрям – напрям, який уже скориговано;
скориговний напрям – напрям, який можна скоригувати; коригованість
напряму – характеристика стану напряму, що перебуває в процесі
коригування, наприклад: поточна швидкість коригування напряму;
скоригованість напряму – характеристика стану напряму, який уже
скориговано. наприклад: величина, на яку скориговано напрям;
скориговність напряму – характеристика здатності напряму піддаватися
коригуванню, наприклад: максимально можлива швидкість коригування.
Назви активних і пасивних учасників процесу (суб'єктів чи об'єктів)
треба позначати віддієслівними іменниками, найпоширенішими
твірниками яких є суфікси -ач, -альник, -ник, -ар та ін.: подрібнювач,
копіювальник, виробник, кресляр. Не рекомендовано вживати для цього
прикметники чи дієприкметники в іменниковому значенні:
напрямна чи напрямляюча; напрямник чи напрямниця;
комлектуючі, комплектуюча; комплектовання, комплектівка;
складова складник
Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а) можна вживати на позначення
об'єктів, суб'єктів та наслідків дії і не можна вживати на позначення дії чи події:
оцінка (дія); оцінка (наслідок дії), оцінювання
(дія), оцінений (подія);
викрутка (дія) викрутка (інструмент);
викручування (дія), викручення (подія)
Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського
походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення,
іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови
(асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед,
від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а
далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними
від запозиченого слова форма: процес – формувати, формування,
сформувати, сформування; наслідок – формовання, формація тощо.
Практичне заняття №2
Фахова термінологія
ПЛАН НЕ ВІДПОВІДАЄ ЗАВДАННЮ ЗАНЯТТЯ

1. Терміни і номенклатурні назви.
2. Професіоналізми як напівофіційні назви понять певної професії.
3. Синонімія і багатозначність у термінології.
4. Акцентуаційні норми української мови.
Контрольні запитання:
1. Чи слід відрізняти від термінів номенклатурні назви?
2. Схарактеризуйте відношення між термінами й професіоналізмами.

Наведіть приклади професіоналізмів у межах обраного вами фаху. Які
терміни їм відповідають?
3. Чи може термін мати кілька значень? Чому синонімія і багатозначність у

термінології є виявом її невпорядкованості?
1. Новий російсько-український політехнічний словник. Новый русско-

украинский политехнический словарь: 100000 термінів і термінів-
словосполучень / М. Зубков (уклад.). - Х.: Гриф, 2005. - 952 с.
2. Семотюк О. П. Сучасний словник іншомовних слів / О. П. Семотюк. - Вид. 2-

ге, доп. - Х.: Веста: Ранок, 2008. - 688 с.
3. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Ін-

т укр. мови НАН України. _ К.: Наук. думка, 2010. - 288 с.
4. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник / С.
В. Шевчук, І. В. Клименко. - К.: Алерта, 2012. - С. 513-524.
1. З'ясуйте значення термінів і запишіть їх у формі Р. в. за тематичними

групами: а) природничі; в) спортивні; г) фізико-математичні; ґ) економіко-
юридичні; д) психолого-соціологічні.
Авіста, дискаунт, дисконт, ступінь, меморандум, знаменник, язик,

дріб, білль. респондент, синус, темперамент, ривок, клімат, рефері,
референдум.
2. Запишіть слова в дві колонки: 1) терміни, 2) номенклатурні назви.
Значення невідомих слів з'ясуйте за словником.
Дефолт, бісектриса, туя, стагнація, гігроскопічність, Онтаріо,

креативність, гормон, яструб, перцепція, зав'язь, орудний відмінок, суфікс,
горизонт, Дніпро, апартеїд, феодалізм, "Мерседес", консенсус, куниця,
дивіденд, злотий (грошова одиниця), юань (грошова одиниця), девальвація,
Туніс, репатріація, "Промінь", коло, вина, деревій, відмінок, "Тойота",
оповідання, аорист, альт, орнамент.
3. Випишіть із фахової літератури 10 номенклатурних назв. Поясніть, яка

між цими словами і термінами.
4. Користуючись словником іншомовних слів або термінологічним

словниками, розкрийте значення термінів, які набувають багатозначності в
різних галузях науки.
Конструкція, реконструкція, автохтони, агент, адаптація, аерація,
акт, активний, актуальний, корінь, елемент, валентність, нейтралітет.
5. Укажіть мовлення яких професійних груп можуть відбивати наступні

вирази. Чи можуть вони використовуватися в діловому чи науковому
мовленні?
Екстраполювати стелю, проектувати з чистого місця, зробити в

потолочних метрах.
Липовий баланс, заморозити рахунки, збити в купу рахунок, зводити

(підводити, знайомити) рахунки, дебет кредит обганяє.
Запаритися, зірватись, врізати двійку, туберкульозна трійка.
6. Поясніть значення іншомовних слів. Утворіть від них антоніми за

допомогою іншомовних префіксів.
Логічний, експліцитний, імпортер, іммігрувати, ординарний,

конструктивний, еволюція, симпатія, теза, ритмічний, симетричний,
організувати, мобілізація, монтаж, націоналізація, централізація,
соціальний, гармонічний, типовий, варіант, конформізм, гармонія,
пропорція, баланс, інтеграція.
7. Доберіть власне українські синоніми до іншомовних слів. Які з наведених

слів є загальнонауковими термінами? Поясніть їх значення.
Ігнорувати, рентабельний, саміт, фіаско, імідж, ритуал,

компенсація, асоціація, ажіотаж, ліміт, сурогат, еквівалент.
Конденсувати, інфекційний, домінувати, сертифікат, форвард,

структура, конфліктний, візит, спонсор, нюанс, вето, вестибуль,
акомпанемент, спектакль, спікер, екземпляр, корпорація, інцидент,
персона.
8. Поставте наголоси в словах.
Аристократія, бюрократія, видання, випадок, гідрометр,

громадянин, гуртожиток, дециметр, добуток, живопис, каталог,
листопад, літопис, ненависть, Ньютон, олень, перепис, приятель,
псевдонім, різновид, рукопис, середина, спина, феномен, читання.
Теоретичний матеріал з теми
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування

вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих
у термінах. Термінології не властива багатозначність. У межах конкретної
галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб
забезпечити точність передачі наукового поняття.
Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є

виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології
відносять також синонімію термінів.
Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви - своєрідні етикети

предметів, явищ, понять.
Номенклатура (від. лат. nomenclatura - перелік, список імен) -

сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва
тощо.
якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі

номенклатурної назви - одиничне. До номенклатури входять серійні марки
машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій,
географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.
Професіоналізми - слова й мовленнєві звороти, характерні для мови
людей певний професій.
Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять

лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди
відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як
неофіційні синоніми до термінів.
Синтаксичні норми наукового стилю.

Особливості наукового тексту й професійного наукового викладу думки
План
1.Синтаксичні норми наукового стилю:
 прямий та зворотний порядок слів у реченні;
 складні випадки керування в наукових текстах;
 однорідні члени речення, специфіка їхнього використання;
 зв’язок координації між підметом і присудком;
 складнопідрядні речення, їхні типи в науковому стилі.
2.Особливості наукового тексту й професійного наукового викладу думки.
3.Модульна контрольна робота. Жодного слова…

1. У чому полягають основні синтаксичні норми?
2. Яку роль відіграє порядок слів у реченні?
3. Чи використовується в науковому слилі інверсія? Наведіть власний
приклад.
4. Які особливості використання однорідних членів речення?
5. Назвіть основні вимоги до координації присудка з підметом.
6. У чому полягають складні випадки керування? Наведіть приклади.
7. Який тип речень найбільш поширений в науковому слилі?
1. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч. посіб. / Г. Й. Волкотруб.
– К. : МАУП, 2002. – 208 с. – Бібліогр.: С. 87-98, 118-131, 203–204.
2. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – 3 -тє вид.,
випр. – Х. : СПД ФО Співак Т.К., 2006. – С. 32-47, 75-290.
3. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – 2-е вид. – К. : Каравела, 2009. – С. 165-249.
О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. проф. Л. І. Мацько. – К. : Вища
школа, 2003. – С. 256-263.
5. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний
курс : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – Вид. 3-є, переробл. та доп. – К. :
Центр учбової літератури, 2008. – С. 54-55, 86-99, 111-117, 170-173, 260-
263.
6. Українська мова за професійним спрямуванням : Практикум : навч. посіб./
Т. В. Симоненко, Г. В. Чорновол, Н. П. Руденко. — К. : ВЦ «Академія»,
2010. — С. 51-55.
1. Українська мова за професійним спрямуванням : Практикум :

навч. посіб. / Т. В. Симоненко, Г. В. Чорновол, Н. П. Руденко. — К. : ВЦ
«Академія», 2010. — С. 51-55 (вправи 2, 5, 6, 8). У нас на кафедрі немає
2. Запишіть речення, обираючи правильний варіант із дужок.

1. Преміювати Ромашкіну Ніну Михайлівну, учителя-методиста, (Відмінника, Відмінницю) освіти
України. 2. (Заступник, Заступниця) міністра Ковалевська Д.В. (привітала, привітав) зі святом усіх
(освітян, працівників галузі освіти). 3. Під час виступу наголошено на високих показниках
успішності (студента, студентки) О. Пономарьової. 4. (Шановна, Шановно) пані (Ольга, Ольго)!
3. Зредагуйте подані слова, словосполучення й речення, відтворювані

в текстах. Прокоментуйте характер допущених помилок.
А. Вибачаюсь, виступаючий з докладом, головнокомандуючий, об'ява, виписка з протоколу, у
даний час, пояснююча записка, командировочне посвідчення, подача документа, документ
включає важні відомості, у звіті зустрічаються прорахунки, предоставляється право позачергової
постановки телефону, з наступаючим святом!, поштовий ящик.
Б. 1. Президентом приноситься така присяга: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний
Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні...»
2. Для з’ясування подібної ситуації потрібне більш ширше розуміння суті проблеми.
3. Порушення вимоги закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи
є однією із самих поширених підстав для зміни або скасування судових рішень.
4. У системі принципів кримінального процесу більш доцільніше спершу виділяти

конституційні принципи.
5. Процесуальна форма є найважливішою процесуальною гарантією правильного порушення

кримінальних справ.
6. Пане Олександр! Ми запрошуємо Вас на святкування ювілею нашої організації…
7. У конференції братимуть участь знані науковці нашої рідної країни.
4. Перекладіть російські вирази українською мовою, із трьома складіть

речення відповідно до Вашого фаху, визначаючи тип речення.
На протяжении шести дней, до пятидесяти лет, перед семьюдесятью студентами, около трехсот
лет, с шестьюстами гражданами, на пятистах километрах, девяностовосьмимиллиардный бюджет,
миллионам жителей планеты, не хватает тысячи рублей, выслать восьмидесяти адресатам, не
хватает тридцать человек.
5. Запишіть, з якими поданими прийменниками можуть поєднуватися

наведені іменники.
Нестача згідно з
Хвороба за
Праця після
Доручення по
Службові справи через
Пропозиція у зв’язку з
Повернення завдяки
Ніціатива у
Закінчення
Рішення
6. Зредагуйте речення, правильний варіант запишіть у зошит.
1). Завод, виробляючий раніше воєнну техніку, поступово перепрофільовується на виготовлення
товарів широкого вжитку. 2). Регістрація учасників олімпіади проводиться з дев’яти до одинадцяти
годин. 3). Значна кількість учених взяла активну участь у секційних засіданнях. Їх виявилося багато.
4). Починаючи збори, у мене спочатку була невпевненість у їхній необхідності. 5). Фармацевтична
галузь у будь-якій цивілізованій країні входить до п’ятірки самих прибуткових. 6). Це порушення
було більш серйозним, чим попереднє. 7). Більшість студентів нашої групи гарно вчаться. 8). У
резолюції висловлені висновки і побажання, які ми повинні врахувати у своїй подальшій роботі. 9).
Наш університет і професорсько-викладацький склад досягли значних успіхів у роботі. 10). Ми
повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. 11). Наша керівник Марія
Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду. 12). Депутат подолав
пятидесятивідсотковий бар’єр. 13). Дефекти на банкнотах – це коли зміщені графічні зображення,
відсутні графічні зображення, номери, захисна стрічка, неправильно розміщений водяний знак та
ін. 14). Уже минули кілька місяців від початку занять.
УСІ ЗАВДАННЯ не за темою.

Синтаксис (від грец. syntaxis – побудова, устрій, зв'язок) – це розділ
граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи
зв’язку слів у словосполученні й реченні.
Основні синтаксичні норми:
– прямий порядок слів;
– правильна побудова однорідних членів речення;
– точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування;
– правильна координація присудка з підметом;
– нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови.
Типова ознака наукового стилю – використання віддієслівних іменників.
Віддієслівні іменники мають здатність називати не конкретну дію, а загальне
уявлення, поняття про неї: перевірка, здійснення, підвищення, удосконалення,
призначення, створення тощо. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно
намагатися не створювати однотипних ланцюжків із цих іменників, які
роблять речення громіздкими, немилозвучними, напр.: питання вираження
відношення…, поліпшення використання обладнання. У таких випадках один
із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі
(поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб
поліпшити використання).
У науковому стилі часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення
присудка – це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: давати
вказівки – вказувати, зробити огляд – оглянути, вести пошук – шукати,
виявити сумнів – сумніватися, надати рекомендації – рекомендувати, дати
пояснення – пояснити.
Дієприслівникові та дієприкметникові звороти надають текстам
стислості. Обов’язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те,
що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша
дієприслівником, має здійснювати одна особа. Наприклад, правильно:
Взявши за основу ці критерії, усі показники поділимо на такі групи…;
неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи
оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму.
Паралельні конструкції – це функціонально близькі між собою, але різні
за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як
синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові (завдання
виконано) речення, активні й пасивні звороти (оплата гарантується) мови,
дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий
зворот і підрядні обставинні речення та ін.
Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при
певній смисловій структурі висловлювання. Українська мова допускає
відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий
і зворотний (інверсія).
Однією з особливостей побудови речення в науковому стилі мови є
прямий порядок слів:
– підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою
економіки ХХ століття; Праця, земля і капітал – основні фактори
виробництва;
– узгоджене означення, виражене займенником, прикметником,
порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним
словом: Національні економічні системи функціонують у конкурентному
довкіллі;
– неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою
дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: чинники
успіху; угода про позики; бажання працювати; робота вручну;
– додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо
докладніше проблему оподаткування приватних підприємств; Соціологія
може надати значну допомогу службі зайнятості;
– обставини вживаються довільно: Українська економічна наука як
самостійне явище вивчена лише фрагментарно;
– місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба
виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення,
усередині – того слова, що стоїть після них: Як було зазначено, особливістю
інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Письменник –
це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками,
періодами неспокійного сонця (Б. Олійник).
Інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше – надати ваги
якомусь слову: Поліпшити якість використання інформаційних систем у
повсякденній практиці економіста можуть і зобов’язані вищі навчальні
заклади.
Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову
синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне значення й
пояснюють одне слово в реченні.
Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого
функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе
навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови,
сприяють виразності, ритмічності чи навіть музикальності тексту. В
офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють
повноті інформації, розгорненій класифікації понять, зіставленню чи
протиставленню явищ, логічності викладу (вироблення й прийняття
стратегії розвитку підприємства; передбачати безробіття й готуватися
до нього; становлення й розвиток ринкових форм господарювання).
Вимоги до використання однорідних членів речення:
– поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу (логічний
закон класифікації), напр.: Економічне зростання будь-якої країни
визначається шістьма основними факторами, чотири з яких пов’язані з
фізичною здатністю економіки до зростання. Це такі фактори: 1)
кількість і якість природних ресурсів; 2) обсяг основного капіталу; кількість
і якість трудових ресурсів; технологія.
– однорідний ряд – це видові поняття, об’єднані родовими. Помилка: у
творах і поезіях письменника; п’єсу показують на багатьох сценах і в
театрах; він побував у Києві, Львові і Польщі.
– при побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість
повноти поділу. Особливо це важливо для наукового тексту. На повноті
переліку наголошують узагальнювальні слова. Допоміжними словами при
цьому виступають а саме, наприклад, тобто, як-от, напр.: Перед новими
демократіями постала низка важливих питань, а саме: забезпечення
просування до конкурентної ринкової економіки, збереження й зміцнення
недавно здобутої незалежності.
Відобразити повноту поділу допомагають сполучники і, та,й, чи, або;
не тільки..., а (але) й; не лише..., а (але) й; як..., так і та інші.
Сполучник та переважно використовується для тісного сполучування
слів у межах речення (становлення та розвиток; продовольчі та
непродовольчі товари). Сполучник й не використовується при зіставленні
понять, напр.: небо і земля; весна і літо.
Типовими помилками, пов’язаними з граматичним вираженням
однорідних членів речення є:
– розбіжність відмінкових форм однорідних членів речення й
узагальнювального слова (Нам читають лекції з таких дисциплін:
«Макроекономіка», з вищої математики);
– поєднання різнотипних морфологічних та синтаксичних одиниць (Ми
зібралися поговорити і щоб вирішити);
– граматична непоєднаність зі словом, яке пояснює однорідні члени
(Квитки потрібно пред’являти на вимогу кондуктора вагона або
громадському контролерові).
Координація присудка з підметом – це варіанти погодження присудка і
підмета.
1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на
одиницю (21, 51, 71, 181), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент
склав залік; 181 делегат зареєструвався на конференції.
Якщо перед підметом стоять займенники у формі множини (усі, ці, ті,
ваші), дієслово узгоджується із займенником у множині: Усі 71 один вибігли
в коридор.
2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три,
чотири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли
повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню
надається безособового характеру: Було звільнено три працівники.
3. При підметах із числівниками від п’яти і більше присудок може
стояти і в однині, і в множині:
а) однина свідчить про цілісність, внутрішню не розчленованість
предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії (Сімдесят шість
студентів взяло участь у конкурсі);
б) множина свідчить про активність або самостійність дії (Кілька
бійців стійко тримали оборону; Шість аспірантів склали екзамен
достроково). Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє,
четверо та інші), то можливі обидві форми присудка (Двоє студентів
прийшли / Двоє студентів прийшло).
4. Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість,
багато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та
неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка форми
однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декілька учасників
конференції виступило на пленарному засіданні). Множина вживається тоді,
коли підмет чи присудок – однорідні члени (Чимало приватних засновників
чи потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат)
або коли підмет і присудок виділені підрядним реченням (Частина осіб, які
мають початковий рівень підготовки, розпочинають навчання).
5. При складеному підметі, вираженому прийменниковим
сполученням (іменник у Н.в. + іменник в О.в.) присудок ставиться умножині,
якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре
підготувалися до проведення міжнародної конференції; але: Він із сестрою
поїхав до Києва).
6. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться
в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися).
7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо,
ніхто та ін., присудок уживається в однині (Дехто з присутніх участі в
голосуванні не брав).
8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником
іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з
підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву),
напр.: Музей-садиба письменника відкрився торік; Виставка-продаж була
влаштована у приміщенні Палацу спорту.
9. Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою,
присудок узгоджують із загальною родовою назвою (Банк «Надра» оголосив
про розширення видів послуг). У разі відсутності родового поняття, якщо
умовна назва відмінювана, присудок узгоджується з нею у роді й числі
(«Хрещатик» надав довгострокові кредити на придбання житла), якщо вона
невідмінювана, то присудок узгоджується з відсутнім родовим поняттям
(«ІНКО» запропонував нові послуги).
Синтаксичні норми часто пов’язані зі способом підрядного зв’язку слів у
словосполученні – керуванням. Керування – синтаксичний зв’язок слів, при
якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі
поєднання слів таким підрядним зв’язком відображають специфіку мови,
закономірності сполучуваності слів.
Керування може бути пряме (безприйменникове), напр.: обирати
депутата, одержати рекомендації; опосередковане (прийменникове):
одержати від адміністрації, чекати на подругу.
Типові порушення в побудові словосполучень, пов’язаних зв’язком
керування, є результатом низького мовно-культурного рівня. Правильно:
завідувач кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до
розкладу, усупереч проханню, ужити заходів.
Для української мови важливе правильне вживання прийменника по,
особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови.. Адже російські
конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим
рядом конструкцій з прийменниками:
ЗА: за підсумками кварталу, за свідченням, за власним
бажанням, за дорученням, за наказом, за вказівкою, менеджер за фахом;
З: з питань комерційної торгівлі, з ініціативи, дослідження з
маркетингу, курс лекцій з української мови, з багатьох причин, з нагоди
(ювілею), проректор з наукової роботи;
НА: називати на ім’я, на замовлення, на вимогу, на пропозицію,
на мою адресу, видатки на бюджет;
ДЛЯ: комісія для складання актів, завдання для проведення
профілактики, план для створення;
ЩОДО: щодо справи, рекомендації щодо поліпшення, заходи щодо
посилення боротьби;
ПІСЛЯ: після одержання посвідчення, після повернення, після
від’їзду, після розгляду питання, після закінчення університету, після
закінчення терміну;
У (В): викликати у службових справах, у вихідні, в усіх напрямках,
комісія у справах молоді, залишилося у спадок;
ЧЕРЕЗ: через сімейні обставини, через непередбачені обставини;
ПО: черговий по району, наказ по інституту, колеги по роботі,
по можливості.
У результаті недостатнього знання мови при використанні
близькозначних слів можуть виникати помилки у вживанні відмінкових форм
типу:
Властивий (кому?) – характерний (для кого?);
Завідувач (чого?) – завідуючий (чим?);
Сповнений (чого?) – наповнений (чим?);
Оснований (на чому?) – заснований (ким?);
Багата (на що?) – славиться (чим?);
Дорівнювати (чому?) - рівнятися (на що?);
Торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?).
Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: те саме за
значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах,
порівняймо:
Російська мова Українська мова
Благодарить (кого?) дякувати (кому?)
Причинять (что?) завдавати (чого?)
Снабжать (чем?) постачати (що?)
Нуждаться (в чем?) потребувати (чого?)
Подражать (кому?) наслідувати (кого?)
Извинять (кого?) вибачати (кому?)
Ситуація ускладнюється, коли з’являються прийменники, неоднакові в обох мовах. Те саме
за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники:
Російська мова Українська мова
Подготовиться (к чему?) підготуватися (до чого?)
Стремиться (к чему?) прагнути (до чого?)
Предупреждать (о чем?) попереджати (про що?)
Думать ( о чем?) думати (про що?)
Случилось по вине трапилось через провину
Работать по (совместитель ству) працювати за (сумісництвом)
Выполнять по (распоряжению) виконувати (за розпорядженням)
обратиться по адресу звернутися на адресу
получить в рассрочку одержати на виплату
по возможности бістрее якомога швидше
в тот же момент тої ж миті
Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості
формулювання, точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості
наукового стилю.
Практичне заняття №4
Оформлювання результатів наукової діяльності.
План. Тези. Конспект.
План
1. Особливості поняття «науковий результат».
2. Основні жанри наукових досліджень.
3. План, тези, конспект як важливий засіб організації
розумової праці.

1. Дайте визначення поняттю «науковий результат».
2. Назвіть підстилі і жанри реалізації наукового стилю.
3. Поясніть відмінність плану від тез і конспекту як джерела наукової
інформації.
4. Що таке план? Яке його основне призначення?
5. Які є види плану? На чому базується нова система нумерації?
6. Що таке теза? Які бувають тези відповідно до мети? (вторинні, первинні)
7. Які існують вимоги до складання тез? З яких змістово-композиційних
частин складаються тези?
8. Що таке конспект? Які вимоги ставляться до конспекту?
9. Які є види конспектів?
1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: навч.
посіб. / Т. Б. Гриценко. – Вінниця : Нова книга, 2003. – 480 с.
2. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування: навч.
посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2008. – 352 с.
3. Мацько Л. І. Культура фахової мови: навч. посіб. / Л. І. Мацько,
Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.
О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища школа, 2003. – 462 с.
5. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: підручник / С. В. Шевчук. –
К. : Арій, 2009. – 574 с.
1. До поданого нижче теоретичного матеріалу складіть оригінальні
тези.
2. Складіть простий план на одну із запропонованих тем: «Освічена
людина – корисна людина», «Фахові знання – гарант професійного успіху»,
«Уся діяльність людини перебуває під знаком слова», «Екологія наукової
мови як сучасна проблема», «Навіть маленька практика варта великої теорії»,
«Стан системи військової освіти».
3. Складіть розширений план тексту на одну із запропонованих
тем: «Становлення та розвиток української літературної мови», «Здобутки і
перспективи олімпійського руху в Україні», «Інноваційні технології і вища
освіта», «Інтеграція України у європейський освітній простір», «Керівники
діляться не на молодих і старих, а на мудрих і дурних».
*За планом підготуйте розгорнуті відповіді. Зафіксуйте початок,
закінчення, основну частину й переходи між думками.
4. Прочитайте текст. Визначте, до якого стилю він належить.
Обґрунтуйте свою думку. Укладіть конспект статті, спираючись на
теоретичні положення, викладені вище.
Інформаційне суспільство (англ. Information society) – це концепція
постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного
розвитку цивілізації, в якій інформація й знання продукуються в єдиному
інформаційному просторі та є головними продуктами виробництва. Науковці
та дослідники «інформаційного суспільства» зробили висновок, що
«концептуальне визначення інформаційного суспільства залишається
неясним. Поняття «інформаційне суспільство» і концепція вимагають
уточнення і наразі придатні для опису лише теоретично можливих майбутніх
змін у суспільстві. Існує багато варіантів визначення поняття
«інформаційного суспільства», наприклад:
– суспільство, орієнтоване на людей, відкрите для всіх і спрямоване на
розвиток, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до
них доступ, користуватися та обмінюватися ними, даючи змогу окремим
особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал,
сприяючи своєму сталому розвитку і підвищуючи якість свого життя;
– суспільство, економіка якого базується на інформаційних технологіях
і яке соціально трансформується з метою допомогти індивідам та спільнотам
використовувати знання та ідеї, що допомагає людям втілити їх потенціал та
реалізувати їх прагнення;
– суспільство, яке створюється внаслідок повної інформаційної
революції на базі інформаційних і телекомунікаційних технологій та на базі
інформації, яка є виразником знання людей. Завдяки технологічному
прогресу в такому суспільстві оброблення, накопичення, отримання і обмін
інформацією в будь- якій її формі — звуковій, письмовій або візуальній — не
обмежені за відстанню, часом і обсягами. Ця революція додає великих
можливостей людському інтелекту і створює ресурси, що змінюють спосіб
суспільної праці і суспільного життя;
Вважається, що в «інформаційному суспільстві» створення,
поширення, використання, узагальнення інформації та маніпулювання нею
становить значну частину економічної, політичної та культурної діяльності.
Економіка знань стає економічною копією цієї діяльності, оскільки добробут
суспільства створюється через експлуатацію знань або розуміння суті речей
та процесів. Люди, які мають засоби й можливості для участі в такому
суспільстві отримують певні додаткові вигоди, порівняно з тими, хто таких
можливостей або засобів не має. «Інформаційне суспільство» вважається
наступником «індустріального суспільства».
Оскільки сучасні інформаційно-комунікаційні технології працюють з
інформацією в цифровій формі, то часто для позначення «інформаційного
суспільства» використовується синонімічний термін «цифрове суспільство»,
а різницю між членами в можливостях і засобах участі в такому суспільстві
позначають як «цифровий розрив».
Інформаційна революція (англ. Information Revolution) — це поняття,
яке відображає революційний вплив інформаційних технологій на всі сфери
життя суспільства в останній чверті XX сторіччя.
Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в
інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв’язок,
персональний комп’ютер), оскільки створює технологічну основу для
подолання будь-яких відстаней при передачі інформації, що сприяє
об’єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.
Цей термін також застосовується для позначення чотирьох
інформаційних революцій в історії людства, в результаті яких не лише
кардинально змінювались способи обробки інформації, але й спосіб
виробництва, стиль життя, системи цінностей:
 перша інформаційна революція, пов´язана з появою писемності,
уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління
через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола
людей на знання;
 друга інформаційна революція була викликана винаходом та
поширенням книгодрукування в XV ст. і розширила доступ до
інформації широким верствам населення завдяки тиражуванню знань;
 третя інформаційна революція (кінець XIX – початок XX ст.) пов
´язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо, телебачення, що дало
змогу оперативно, у великих обсягах передавати і накопичувати
інформацію, передавати звукові та візуальні образи на великі віддалі.
Останнє створило передумови ефекту «стискання простору»;
 четверта інформаційна революція (70-ті роки XX ст.) зумовлена
винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп´ютера.
Вона характеризується переходом від механічних, електричних засобів
перетворення інформації до електронних та створення програмного
забезпечення цього процесу. «Війцем» цієї революції є поява
всесвітньої мережі Інтернет, що уможливило інформаційний обмін в
глобальних масштабах.
* Знайдіть у поданому тексті 10 термінів, схарактеризуйте їх за

ступенем спеціалізації.
1. До слів іншомовного походження доберіть українські

відповідники. За потреби користуйтеся довідкою.
Авторитет, адаптація, анархія, анонс, антагонізм, апеляція, аргумент,
асортимент, баланс, бартер, бізнес, дебати, дефект, домінувати, експеримент,
ексклюзивний, екстраординарність, електорат, ідентичний, інцидент,
коаліція, компенсація, конвенція, координувати, лаконічний, лімітувати,
маркетинг, превентивний, прерогатива, пріоритет, пролонгація, реалізація,
реєстрація, репродукувати, симптом, спонсор, стимул, фермер, фіксація.
Довідка: суперечка, боротьба; союз, об’єднання; відшкодування,
оплата, покриття; продовження (подовження); пристосування; обмежувати;
угода; повага, пошана, вага; справа, діяльність; тотожний, рівнозначний,
однаковий; рівновага; запис, закріплення; першість, переважне право; набір;
торгівля, продаж; доброчинець, попечитель, меценат; відтворювати;
виключний, перевага, виключне право; поштовх, притика, рушійна сила,
заохочення; дослід, справа; виборці; запобіжний; безладдя; запис;
оголошення, об'ява; господар; звертання; переважати, мати перевагу;
стислий, короткий, небагатослівний; випадок, пригода, непорозуміння,
неприємна подія, оказія; підстава, мотив, обґрунтування, доказ; погоджувати;
вада, недолік, хиба, ґандж, упущення, пошкодження, брак; ознака, риса,
прояв, знак; обмін; обговорення; особливість; виконання, здійснення,
утілення, проведення, продаж.
2. Запишіть словосполучення, добираючи відповідні за значенням

слова.
Рада директорів прийняла / ухвалила рішення; наказ довести / донести
до відома всіх працівників; отримати / здобути освіту; поступила /
надійшла пропозиція; байдуже відноситися / ставитися до своїх обов’язків;
знаходитися / перебувати на нараді; займати / обіймати 15 посаду
директора; прийняти / взяти за основу; заключити / укласти угоду;
відходити / надходити в розпорядження держави; запрошуємо взяти /
прийняти участь; це може призвести / привести до порушення.
3.Прочитайте словосполучення, виправте помилки. Запишіть

правильно.
Довести для відома, дякуючи підтримці, проректор по науковій роботі,
прожиточний мінімум, відстаючі студенти, займатися своєю справою, курси
по вивченню іноземної мови, малоімущі громадяни, підняти питання,
підготовити заключення.
Теоретична частина
Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового
результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукових
діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового
звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про
науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття
тощо.
Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними
джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової
інформації.
План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому
тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція».
За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового
джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким
чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.
Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший
і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних
питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки,
встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст,
добирати заголовки до розділів.
Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане
і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу
на найсуттєвішій інформації.
За структурою план може були простим і складним.
Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах
простого плану перелічують основні мікротеми тексту.
Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти
складного плану розбивають на підпункти.
Питальний план складають за допомоги питальних речень, які
розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному
інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне
пов'язане з попереднім.
У номінативному (називному) плані послуговуються називними
реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або
субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки
у формі називного відмінка.
Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його
мікротема.
Тези – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції,
статті тощо. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло
викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність,
обґрунтовує доказ.
Відповідно до мети тези бувають: вторинні; оригінальні.
Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи
іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання,
реферування; їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна
було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних
центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.
Вимоги до складання тез
• формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі
збереженням самобутності форми;
• викладання основних авторських думок у вигляді
послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто
виокремлювати ключове слово;
• якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези
вказують номер сторінки джерела.
Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:
- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки
(планом, начерком основних положень);
- стислою формою презентації результатів наукових
досліджень під час виступу на науковій конференції.
Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною
думкою, що відображена у заголовку, призначення якого – зорієнтувати
читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який
тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення
автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат.
Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в
якій виокремлюють такі складові:
1. Преамбула (1–2 тези);
2. Основний тезовий виклад (3–6 тез);
3. Висновкова теза (1–2 тези).
У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і
обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і
практики.
Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:
- сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і
матеріал дослідження;
- описати перебіг дослідження;
- визначити критерії оцінювання і технологію оброблення
результатів.
Висновкова теза презентує результати і загальний висновок,
перспективи подальшого дослідження.
Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.
Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких
вимог:
- у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та
ім'я автора і необхідні відомості про нього;
- формулювання кожної тези починають з нового рядка,
акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в
науці, положеннях, висновках дослідження;
- обсяг тез становить 2–3 сторінки друкованого тексту через
1,5–2 інтервали.
Висновки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки),
або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка
тексту.
Цитату обов'язково треба брати у лапки, а на кожну виписку давати
покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх
краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.
Запам'ятайте!
Цитата (речення чи кілька речень) береться у лапки (""); у кінці цитати
в конспекті зазначають у дужках джерело – сторінку (С. 157); якщо
випускають слова чи речення, то на місці пропуску ставлять крапки (...) або
крапки в кутових дужках <...>; відтворюють авторські виділення у тексті:
напівтовстий шрифт – прямою лінією (__), курсив – хвилястою (~~).
розріджений – пунктиром (_ _).
У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке
акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.
Конспект (від лат. conspectus – огляд) – стислий писаний виклад змісту
чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом,
що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті,
лекції тощо.
Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому
репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують; мета його –
глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для
подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує
увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось
записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із
записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування –
це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного,
почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують
запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується
в пам'яті.
Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді,
виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті
інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані
«вузлики на пам'ять»). Вибір ключових моментів залежить від мети та
завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень,
можливостей пам'яті тощо.
Зміст першоджерела передають:
- своїми словами;
- цитатами з першоджерела;
- своїми словами і цитатами.
До конспекту ставлять такі вимоги:
- залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша
або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;
- цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.
Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез; крім
основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи
викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не
перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення
ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема,
таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).
Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу
інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) – містить також відомості,
які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у
вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.
Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне,
логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають
авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає
перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних
одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення –
окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін.
Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло,
своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати
повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися
скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо
скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. – роки,/?. – рік, с.
– сторінка, табл. – таблиця, і т. ін. – і таке інше тощо. Повторювані в
конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів,
що входять до їх складу, наприклад: Р – речення, ДС – ділове спілкування, К
– конспект тощо.
Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як
загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см –
сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. –
дивись, напр. – наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі
(наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно
поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. –
село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція
(при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифрі).
Існує кілька способів скорочення: усічення, видалення голосних
(стягування), утворення абревіатур.
У разі усічення на місці скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. –
грецький, ред. – редактор, тис. – тисяча), а в разі видалення голосних – не
ставиться (наприклад, млн – мільйон).
У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або
останню частину слова, та залишають перші літери слів, які утворюють
складне слово. Наприклад: дф – діафільм, мф – мікрофіша. Ініціальна
абревація записується початковими літерами без крапок. Наприклад, ІРА –
інформаційно-рекламне агентство, ТО – творче об’єднання, ВВП – валовий
внутрішній продукт, ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю тощо.
Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то
їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд
у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі.
У дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту
подається список основних найуживаніших у тексті скорочень (скажімо, УМ
– „Україна молода”, НЗ – „Наукові записки” і т.д.).
Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.
Правила конспектування книги, статті.
• Уважно прочитайте текст. Супроводжуйте читання зазначенням
незрозумілих місць, незнайомих слів, нових імен, дат.
• Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, статті, над якою
працюєте (бібліографічний опис).
• Поділіть сторінку на дві частини (праву і ліву).
• Ліворуч записуйте: назви глав, параграфів, підзаголовків, номери
сторінок; формулюйте самостійно основні проблеми, якщо ці формулювання
відсутні в тексті.
• Праворуч записуйте: свої висновки й коментарі, посилання на інші
наявні у вас матеріали.
• Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час читання тексту
складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок
автора. (В основі плану конспекту може бути зміст книги, вміщений у кінці
або не початку видання).
• Записуйте тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже
стисло) докази і приклади.
• Намагайтеся щоб записи були чіткими, змістовними і лаконічними.
Для цього використовуйте схеми, таблиці.
• Для зручності користування конспектом, підкреслюйте
найважливіші думки, навіть окремі фрази, словосполучення, слова; до
розділів і підрозділів підбирай заголовки.
• Цитуйте правильно і точно, зазначайте сторінку, з якої взято цитату.
• Робіть помітки, які виявляють ваше ставлення до того, що
конспектуєте. Використовуйте для цього свої умовні позначки.
Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух
Процес конспектування наукової інформації, що сприймається на слух
складається з трьох мисленнєво-мовленнєих дій:
- аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух);
- мисленнєвого оброблення почутого;
- письмово відтворення інформації.
Правила конспектування лекції
- чітко з’ясуйте тему перед початком конспектування лекції;
- нове (рему) записуйте якнайточніше;
- записуйте основні положення, висновки, факти, схеми, дати, прізвища
тощо;
- конспектуючи лекцію, на полях ставте позначки проти тих місць, які
потребують уточнення;
- після закінчення лекції, з’ясуйте всі питання, які виникли під час лекції,
уточніть факти, назви тощо;
- передайте інформацію (де це доцільно і можливо) у вигляді таблиць,
схем тощо.
Вимоги до конспекту
- не порушуйте логічний зв’язок між структурними частинами;
- зберігайте точність інформації;
- не припускайтеся орфографічних, граматичних та інших помилок.
Конспекти поділяють на плановий, текстуальний, вільний,
тематичний, опорний.
Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом
статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина
конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Він
лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається
відтворити прочитане, почуте.
Текстуальний конспект – це конспект створений переважно з цитат,
це джерело дослівних висловлювань автора. Цей конспект доцільно
використовувати під час опрацювання наукових праць.
Вільний конспект – це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає
уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для
цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас
слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати
тощо.
Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома
джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи
певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у
цілому. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і
проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.
Опорний конспект – це частина навчального матеріалу лаконічно
викладеного за допомоги тексту, малюнків та умовних позначень.
Творчим опорним конспектом називають такий конспект, що
складається самим студентом під час вивчення певної теми.
Стаття. Відгук. Рецензія. Бібліографічний опис.
План
1.Стаття як самостійний науковий твір.
2.Вимоги до виконання та оформлювання відгуку та рецензії.
3.Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання
покликань.

1. Що таке стаття?
2. Назвіть основні елементи наукової стаття.
3. Що таке рецензія як жанр наукової комунікації?
4. Чим відрізняється відгук від рецензії?
5. З яких структурних частин складаються відгук та рецензія?
6. Що таке бібліографія? Які є види бібліографії?
7. Які є способи розташування літератури у списку?
8. Яких правил слід дотримуватись під час складання бібліографічного
опису?
9. Що таке покликання? Які існують вимоги до цитування у наукових
текстах?
1. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням:
підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К. : Алерта, 2011. – С. 560 – 571.
2. Мацюк З. О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування.
навч. посіб. / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – К. : Каравела, 2006. – С. 275 –
290.
3. Глущик С. В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. / С. В. Глущик,
О. В. Дияк, С. В. Шевчук. –К. : А. С. К., 2003. – С.80 – 82, 120 – 122, 129.
1. З наукового часопису доберіть статтю вашого фаху. Визначте в
ній мету та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному
напрямі. Випишіть зі статті мовні кліше (10) фахового спрямування.
2. Виправте помилки, допущені студентами під час написання
наукових праць.
1. Реферат студента групи… Корнієнко Дмитрія Івановича по темі:
«Атмосфера – це газова оболочка Землі».
2. В Україні йде процес інтенсивного створення учбової літератури, яка
не в повній мірі відповідає сучасним вимогам.
3. У даній науковій роботі я прийшов до слідуючого висновку.
4. В якості наслідку ми отримуємо протирічні погляди щодо того, з
якого саме періода світової історії можна говорити про початок формування
громадського суспільства.
5. Нами проводились багаточисленні дослідження по цьому питанню.
3. Ознайомтеся зі зразками оформлення бібліографічного опису й
виправте помилки та неточності, допущені в бібліографічних описах.
1. Буяновер Г.Б., Дубровський В.Е. Індивідуальний довідник з
української мови. Свідоме усунення помилок різних типів, удосконалення
власного тексту. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1992. – 320 с.
2. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання /
АН УРСР. Інститут мовознавства / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Наукова
думка, 1989. – 832 с.
3. Сергеєва Г.А. Англомовні запозичення в українській правничій
термінології. Автореф. дис... канд.. філол.. наук. – Х., 2002. – 16 с.
4. Ганич Д.І. Олійник І.С. Російсько-український і українсько-
російський словник. – 6-е стер. вид. – К.: МП «Феникс», 1993. – 560 с.
5. Донченко С. Україністика – історія і сучасність // Слобожанщина:
літературно-художній, суспільно-політичний та теоретико-методологічний
журнал. – 2001. – № 18. – С. 45 – 54.
6. С.І. Головащук Українське літературне слововживання, Словник-
довідник. К., Вища школа, 1995. 319 с.
7. Зубков М.Г. Український правопис, Комплексний Довідник. Харків,
Торсінг, 1998. 144 с.
8. О.С.Черемська Лексична та граматична інтерференція в сучасній
українській літературній мові як наслідок українсько-російського білінгвізму
(на матеріалі преси Харківщини 50-80-х років ХХ ст.). Автореферат
дисертації кандидата філолрлргічних наук – Х, 2002. 17 с.
1. Укладіть рецензію на посібник:
Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням:
підручник / С. В Шевчук, І.В. Клименко. – К. : Алерта, 2012. – 696 с.
2. Виправте помилки та неточності, допущені в бібліографічних

описах.
1. Муромцева О.Г., Нелюба А.М., Жовтобрюх В.Ф., та ін. Культура
мови: матеріали для практичних занять. / Муромцева О.Г., Нелюба А.М.,
Жовтобрюх В.Ф., та ін. / Х., ХДПУ: 1994. – 47 с.
2. Л. Ушкалов. Спомин про двадцять дев’яту пісню «Саду
божественних пісень» // Від бароко до постмодерну: Збірник праць кафедри
української та світової літератури, присвячений пам’яті професора Віктора
Тимченка. / За ред. доктора філології, професора Леоніда Ушкалова. Х.:
«майдан». 2002, 249-267 с.
3. Сучасна укр. літературна мова. Стилістика // За заг. ред. академіка
І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1973. 588 С.
4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М.Пєхота, А.З.Кітенко,
О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К., А.С.К., 2002. 255 с.
Бібліогр. в кінці розд.
5. М. Варбан Групи ризику та ризикована поведінка. // Молодь України
у дзеркалі соціології / Заг. ред. Балакірєвої О. і Яременка О. – К. УІСД, 2001.
210 С. – с. 149 – 157.
6. Єрмоленко С.Я. Дзюбишина-Мельник Н.Я. Ленець К.В., та ін.
Культура української мови: Довідник // За ред. В.М.Русанівського. – К.:
«Либідь», 1990 р., 303 с.
7. Стефанюк С. Козацька педагогіка (деякі аспекти використання).
Харків: «Крок» – 2000. – 144 стор.
3. До поданих ненормативних слів та словосполучень, які
вживаються в наукових текстах, доберіть нормативні.
Відзив, в залежності, заключення, висновки по викладеному, відмінити,
в деякій мірі, в кінці кінців, для наглядності, добавити, доказувати, досвід по
розробці, задіяти, між тим, примірний, при наявності, приступати (до чого),
навик, мова йде про, намітити, перечислити, підготовити, не дивлячись на,
направляти, область виробництва, оточуюче середовище, по крайній мірі,
поступати, пред’явити, при виробленні, признавати, приймати до уваги,
приміняти, при таких умовах, рішити проблему, рахувати що, протирічити.
4. Напишіть відгук на книгу або статтю, що була прочитана

нещодавно. Орієнтуйтеся на подані теоретичні положення.
5. Знайдіть стилістичні помилки у побудові висловлювань. Виправте
текст.
1. Він сперся спиною на холодну батарею. 2. Верховною Радою
прийнято закон про вибори. 3. Наближення дня прем'єри колектив театру
чекає з особливим хвилюванням. 4. Більшість студентів склали іспит. 5. Ми
повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами.
6. Синтаксис енциклопедичних статей відмінний від інших наукових статей.
7. Наші знання про багатства надр землі є лише незначною частиною
прихованих, ще більших багатств. 8. Швидкість розмноження шкідників
залежить від того, наскільки наполегливо і планомірно ведеться з ними
боротьба. 9. Результати, що одержані в лабораторії, можна використовувати.
Теоретична частина
Стаття – 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в
збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному
документі, описі, словнику.
Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються
кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні
напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших
напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану
дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану
літературу. Обсяг наукової статті – 6–22 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк. (10–
40 тисяч знаків).
Необхідними елементами наукової статті мають бути:
• постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими
чи практичними завданнями;
• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
вирішення певної проблеми і на які спирається автор;
• виділення невирішених раніше частин загальної проблеми,
котрим присвячується означена стаття;
• формулювання мети статті (постановка завдання);
виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням
отриманих наукових результатів;
• висновки цього дослідження;
• накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку.
Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу,
куди її подано.
Відгук – це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи
(або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави,
фільму, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної
роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт,
кандидатського чи докторського дослідження).
Обсяг відгуку невеликий – 1–3 сторінки (3–5 сторінок для
кандидатських і докторських дисертацій).
На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику
праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради. За складом
реквізитів збігається з рецензією.
Реквізити відгуку:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок, що містить: назву роботи; прізвище, ім'я та по батькові її
автора; рік написання;кількість сторінок.
3. Текст, що містить: вступ; стислий виклад змісту роботи; критичні
зауваження; висновок з пропозиціями.
4. Підпис.
5. Печатка.
5. Дата.
Рецензія – складений фахівцем тієї ж галузі або спорідненої, до якої
належить і рецензована праця, критичний відгук на твір (науковий,
художній, публіцистичний), що містить зауваження, пропозиції та висновки.
Метою рецензії рукопису зазвичай є рекомендація твору до друку. Мета
рецензії опублікованого твору – складення йому аргументованої фахової
оцінки.
Рецензія – критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового
керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час
захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.
Реквізити:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її
автора, рік публікації, назву видавництва).
3. Текст (містить загальну характеристику теми аналізованої роботи та
порушеної в ній проблеми, обґрунтування її актуальності, мотивації
створення; стислий виклад змісту роботи; загальна оцінка (критичні
зауваження, недоліки, хиби, огріхи праці, пропозиції); висновки.
4. Підпис рецензента.
5. Дата.
6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за
потреби).
Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми;
новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність
аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість
висновків.
Мовні кліше для написання рецензії
Характерними для рецензії є такі слова й вирази (мовні кліше): автор
показує (висвітлює, наголошує, заглиблюється, аргументує, підкреслює,
відтворює, охоплює, відкидає, заперечує; аналізує проблеми, доводить свою
думку, детально систематизує, вводить в обіг, розкриває поняття,
розглядає питання, указує на проблеми, нестандартно підходить);
рецензована робота характеризується…; актуальність її визначається…;
цінність роботи полягає в…; шкода, що у роботі немає (бракує)…; замало
(непереконливо) висвітлено…; повно не розкрито питання (тема)…; робота
має високий (низький) науковий рівень; відповідає усім вимогам, може бути
оцінена позитивно,заслуговує на схвалення…; становить певний (вагомий)
внесок у розвиток…, поза увагою залишилося, рекомендована до друку як
навчальний посібник.
Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто
ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та
осмислення у науковому соціумі певного знання.
Нерідко автор рецензії виступає аналітиком чи полемістом, який зі
знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає
поради, рекомендації, пропонує імпульси до наукового діалогу.
Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у
викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну
сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних
відомостей про цитовану працю.
Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний
оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того
чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких
розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті,
монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити
точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.
Відсутність покликань – підстава говорити про плагіат, а їх наявність
визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати
цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може
спотворити зміст, викладений автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій
його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення
авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень,
абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в
кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв
розділовий знак, то його опускають;
в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;
г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку
автора, робити відповідні покликання на джерела.
Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у
квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного
джерела у списку використаних джерел, а другою – сторінку, з якої
запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й
таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка:
[Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної
проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька
джерел. Наприклад: на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»;
[Городенська 2009].
Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш
ранні видання – лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься
необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці
або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх
порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1»
тощо.
Взірець оформлення покликань:
«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її
соціяльними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними
типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й
жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].
Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка
яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється
не з об'єктивної ситуації <.. .> і не з сусідніх речень, а безпосередньо
випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх
значенням і формою» [2,216].
У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу
як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова
2002].
Правила оформлення бібліографії
Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі
бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної
галузі науки чи техніки, які присвячено основний зміст книги. Розрізняють
бібліографію:
Реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного
питання;
Рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;
Як список використаної літератури – містить перелік книг, на які
посилається автор.
Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та
призначення видання.
Способи розташування бібліографічних відомостей
 Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за
прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з
однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного
автора – за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею
(українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням
літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
 За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом
видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах
розділу – за абеткою.
 Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного
спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те,
коли опубліковано те чи інше джерело.
 За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у
статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.
При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися
певних вимог:
Точність – усі бібліографічні відомості мають відповідати даним
документа;
Повнота – повний набір даних, що допомагають встановити
відмінність документа від інших подібних;
Єдність опису – склад відомостей, форма і послідовність мають бути
стабільними;
Стислість, оскільки бібліографічні описи вміщають на невеликій
площі;
Зрозумілість і чіткість.
У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки
(за термінологією нового стандарту – знаки приписної пунктуації):
. – крапка і тире // дві косі риски
. крапка () круглі дужки
, кома [ ] квадратні дужки
: двокрапка + плюс
; крапка з комою = знак рівності).
/ коса риска
Ці знаки ставляться між зонами бібліографічного опису та їх
елементами. Виконують розпізнавальну функцію елементів та зон.
Взірець бібліографічного опису джерел:
Однотомний документ
Один автор
1. Василій Великий. Гомілії / Василій Великий ; [пер. з давньогрец.
Л. Звонська]. — Львів : Свічадо, 2006. — 307 с. — (Джерела християнського
Сходу. Золотий вік патристики ІV—V ст. ; № 14). — Переклад за вид.:
Patrologiae cursus completus. Series Graeca I-CLXI (Paris : J.P.Migne, 1857—
66). — Бібліогр. в підрядк. прим. — ISBN 966-8744-87-Х (в опр.).
2. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. — Львів : Кальварія,
2005. — 196, [1] с. : портр. — (Першотвір = Individual). — ISBN 966-663-
178-4.
Два автори
3. Ромовська З. В. Сімейне законодавство України / З. В. Ромовська,
Ю. В. Черняк ; Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. —
К. : Прецедент, 2006. — 93 с. — (Юридична бібліотека. Бібліотека
адвоката) (Матеріали до складання кваліфікаційних іспитів для отримання
Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ; вип. 11). —
ISBN 966-8062-37-Х.
Три автори
4. Акофф Р. Л. Идеализированное проектирование: как предотвратить
завтрашний кризис сегодня. Создание будущего организации / Акофф Р.
Л., Магидсон Д., Эддисон Г. Д. ; пер. с англ. Ф. П. Тарасенко. —
Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. — XLIII, 265 с. : ил. —
Предм. указ.: с. 263—265. — Библиогр. в конце гл. — ISBN 978-966-415-
020-7 (в пер.).
Чотири автори
5. Механізація переробної галузі агропромислового комплексу : [підруч.
для учнів проф.-техн. навч. закл.] / О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П.
Рогач, М. М. Сердюк. — К. : Вища освіта, 2006. — 478, [1] с. : іл., табл.
— (ПТО: Професійно-технічна освіта). — Бібліогр.: с. 472—473. — ISBN
966-8081-58-7 (в опр.).
П’ять і більше авторів
6. Формування здорового способу життя молоді : навч.-метод. посіб. для
працівників соц. служб для сім’ї, дітей та молоді / [Т. В. Бондар,
О. Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін.] ; Укр. ін-т соц. дослідж.
— К. : Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. — 115 с. : іл., табл. — (Серія
«Формування здорового способу життя молоді» : у 14 кн. ; кн. 13). —
Авт. зазначено на звороті тит. арк. — Бібліогр.: с. 84—85 та в
підрядк. прим. — ІSBN 966-8435-10-9.
Без автора
7. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря / [авт. тексту
В. Клос]. — К. : Грані-Т, 2007. — 119 с. : іл., табл., портр. — (Грані
світу). — ISBN 978-966-2923-73-5.
8. Тіло чи особистість? Жіноча тілесність у вибраній малій українській
прозі та графіці кінця ХІХ — початку ХХ століття : [антологія] / [упоряд.
: Л. Таран, О. Лагутенко]. — К. : Грані-Т, 2007. — 190, [1] с. : іл. —
Бібліогр.: с. 190. — ISBN 978-966-2923-76-6.
Багатотомний документ
9. Історія Національної академії наук України, 1941—1945 / [упоряд. Л.
М. Яременко та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І.
Вернадського, Ін-т архівознав., Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім.
М. С. Грушевського. — К. : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2007
— . — (Джерела з історії науки в Україні). — Бібліогр. в підрядк. прим. —
ISBN 978-966-02-4254-8. Ч. 2 : Додатки. — 2007. — 573, [1] c. : іл., табл.
— Бібліогр.: с. 346—370 (2046 назв). — Імен. покажч.: с. 529—554. —
Геогр. покажч.: с. 555—565. — ISBN 978-966-02-4256-5.
Матеріали конференцій, з’їздів
10. Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування
агропромислового комплексу : матеріали Всеукр. конф. молодих
учених-аграрників [«Молодь України і аграрна реформа»], (Харків, 11—
13 жовт. 2000 р.) / М-во аграр. політики, Харків. держ. аграр. ун-т ім. В.
В. Докучаєва ; редкол. : В. М. Нагаєв [та ін.]. — Х. : Харків. держ. аграр.
ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2000. — 167 с. : іл., табл. — Бібліогр. в кінці
доп. — ISBN 966-7392-31-7.
Словники
11. Тимошенко З. І. Болонський процес в дії : слов.-довід. основ.
термінів і понять з орг. навч. процесу у вищ. навч. закл. / З. І.
Тимошенко, О. І. Тимошенко ; Європ. ун-т. — К. : Європ. ун-т, 2007. —
57 с. : табл. — ISBN 966-301-090-8.
Законодавчі та нормативні документи
12. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1
груд. 2005 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-
во, 2006. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань).
Автореферати дисертацій
13. Новосад І. Я. Технологічне забезпеченя виготовлення секцій
робочих органів гнучких гвинтових конвеєрів : автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05.02.08 «Технологія
машинобудування» / І. Я. Новосад ; Тернопіл. держ. техн. ун-т ім.
Івана Пулюя. — Тернопіль, 2007. — 20, [1] с., включ. обкл. : іл. —
Бібліогр.: с. 17—18.
Частина книги, періодичного, продовжуваного видання
14. Козіна Ж. Л. Теоретичні основи і результати практичного
застосування системного аналізу в наукових дослідженнях в області
спортивних ігор / Ж. Л. Козіна // Теорія та методика фізичного виховання.
— 2007. — № 6. — С. 15—18, 35—38. — Бібліогр.: с. 38.
Електронні ресурси
Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси
в науці, культурі та освіті : (підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003») /
Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша //
Бібліотечний вісник — 2003. — № 4. — С. 43. — Режим доступу до журн.
: http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm.
Редагування наукових текстів
План
3. Форми і види редагування.
4. Особливості редагування наукового тексту.
5. Помилки в змісті й будові висловлювань.
6. Модульна контрольна робота.ЖОДНОГО СЛОВА

1. Які види редагування доцільно використовувати у вашій професійній
діяльності?
2. Схарактеризуйте особливості редагування наукового тексту.
3. Які помилки в змісті й будові висловлювань трапляються найчастіше?
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики підручник / Ф. С.
Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с.
2. Васенко Л. А. Фахова українська мова [Текст] : навч. посіб. / Л. А.
Васенко, В. В. Дубічинський, О. М . Кримець. – К. : Центр учб. літ., 2008. –
272 с.
3. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення : навч. посіб.
для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр
навч. літ., 2003. – 536 с.
4. Загнітко А. П. Українське ділове мовлення : професійне і
непрофесійне спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : БАО,
2007. – 480 с.
5. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги – XXI, 2005. – 572 с.
6. Мацько Л. І. Риторика : навч. посіб. для студ. вузів / Л. І. Мацько, О.
М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 312 с.
3. Напишіть українські відповідники російських конструкцій.
По всем правилам; по всему видно; по выполнении задания; по данным;
по диагонали; по докладу; по жалобе; по закону; по идее; по количеству
опытов; по имеющимся сведениям; по имени; по определенным периодам; по
отношению к; по принадлежности; судить по публикациям; по размеру; по
следующему графику; по результатам видно; по теме дискутировать;
различаться по теме; по целым дням; при всех моих усилиях; при анализе
событий; не при каких условиях; при аварии; при нажатии; при обсуждении;
при подписании договора; при температуре 100 ° С; ящик для писем; сосуд
для воды; клавиатура для компьютера.
4. Виправте, де необхідно, помилки. Запишіть правильні
конструкції.
Обобщати питання; рядом з іншими; провірка документів; при допомозі;
одобрити рішення; піднімати питання; по ініціативі; не дивлячись на
обставини; здавати екзамен, нанести шкоду; ніякий клієнт не повірить, що;
масса цікавих питань; накопичення знань; напоминати про зустріч; грошові
засоби; дає себе знати; нести втрати; в заключення скажу; займати участок;
другим разом буде краще відложити засідання; відповідати по бажанню;
поїхав по призначенню; позорити коллектив; прошлого року в травні місяці;
проводити міроприємства; приносити збитки; все якраз наоборот.
3. Зредагуйте речення. Визначте, які помилки деформували їх.

1. Київський університет ім. Т.Г. Шевченка – найбільш відоміший вуз
України. 2. Я рахую, що екзамен по математиці мені вдасться здати на
«відмінно». 3. Цей поет являється одним з найбільш видатніших постатей у
теперешньому літературному процесі. 4. Для рішення цього надзвичайно
складного завдання треба примінити зовсім другий підхід. 5. На протязі
зовсім короткого часу Василь Іванчук став відомішим шахматистом Європи.
6. Наприкінця виступаючий подякував присутніх за увагу. 7. Кофе швидко
зварився. 8. Стояча на остановці дівчина кинулася мені в очі своїм строкатим
вбранням. 9. Обговорюючи проблеми текучості, думки майже всіх присутніх
на засіданні співпали. 10. Підписку на газети і журнали можна буде
оформити на протязі двох місяців. 11. На слідуючій неділі по телевізору буде
продовження цього інтересного серіалу. 12. По долинам і низинам стелився
густий туман. 13. Солдати князя Ігоря були хоробрими. 14. Відважний воїн
Брянський закрив своєю груддю ворожий кулемет. 15. Сидівши біля стола, я
читав цікаву книжку. 16. Постовий міліціонер зупинив перебігаючого на
червоне світло пішохода. 17. Серед міроприємств по відзначенню цього свята
були слідуючі: виступи музикальних колективів, конкурси, вікторини.
18. Двері закриваються, слідуюча зупинка – «Площа Шевченко». 19. Зараз +5
градусів тепла. 20. Серед інструментів, необхідних нам, не було ножиців.
21. Слід потурбуватися за те, щоб всі були задоволені. 22. Глядачі дали
високу оцінку п’єси. 23. Земля крутиться навколо своєї осі. 24. Ми недавно
повернулися з Черкасів. 25. Я ніяк не міг знайти своїх окуляр. 26. Друзі мали
прекрасні відношення із Сергієм. 27. Значення цього винаходу досить значне.
28. Поїзд слідує до станції «Дарниця». 29. Листя на деревах уже пожовтіли.
30. Йому прийшла в голову вчорашня розмова. 31. Це дуже здібний та
перспективний на майбутнє шахіст. 32. У читальному залі нашої бібліотеки
читач завжди може прочитати цікавий матеріал. 33. Комісія зробила
позитивну оцінку роботи. 34. Пасажири із простроченими квітками з
сьогоднішнього дня не дійсні. 35. Нова сукня дуже вам іде. 36. Завдяки
хворобі я не зміг подивитися цей концерт. 37. В дев’ять годин засідання не
почалося. 38. Близько п’ятидесяти років пройшло з того часу. 39. Всього два
раза довелось мені чути про це. 40. Ворог міг з’явитися у любу хвилину.
РЕЧЕННЯ ПОВИННІ БУТИ БІЛЬШ ПРОФЕСІЙНО
СПРЯМОВАНИМИ.
4. Зредагуйте словосполучення і згрупуйте за колонками відповідно
до порушеної норми: 1) орфографічної; 2) лексичної; 3) граматичноє; 4)
синтаксичної.
Послати за лікаром; згідно до прохання; закрити вікно; ставити на
приклад; на протязі місяця; путати кольори; іраціональні числа; обіймати
посаду; +10 градусів по Цельсію; включити світло; виконувати по інструкції;
приймати участь; мішати працювати; запоріжський комбінат; по-дружньому
ставитися; проректор по наковій роботі; студентське самоврядування;
старший по віку; важливе міроприємство; завідуючий кафедрою; справка
додається; самий цікавий варіант; слідуюча зупинка.
5. Зредагуйте тексти. Укажіть, які норми порушено. Проаналізуйте
мовні засоби текстів.
Текст 1
Етикет у навчальному закладі та на службі
Молода людина, яка навчається у вузі, повинна виконувати всі правила
внутрішнього розпорядка, що існують у цьому навчальному закладі.
Повага до традицій, ритуалів даного вузу, пошана до викладачів,
товаришів з навчання – непорушні основи поведінки кожного студента.
Зневагу до такого правила не можна виправдати ніякими посиланнями на
сучасність і зміну понять.
Студенти першими вітаються з викладачем, навіть якщо він молодий,
бо за усіх часів в усіх народів учитель користується пошаною і повагою.
Студентам не слід запізнюватися на заняття (цього вимагає елементарна
ввічливість та повага до викладача й до інших студентів), вони не повинні
приходити на лекції у неохайному вигляді.
Якщо ж трапилось спізнитися, не слід вдаватися до виправдовувань, а
вибачитися перед викладачем і попросити дозволу бути присутнім на лекції,
сісти на вільне місце. Якщо потрібні будуть пояснення, їх можна дати після
лекції.
Найголовніше в етикеті студента – це дотримання таких загальних
норм культури поведінки, як точність, дисциплінованість, акуратність, що
мають виявлятися в основному виді його діяльності – навчанні. Це і
відвідування занять, і виконання у строк практичних завдань, і підготовка
повідомлень, рефератів, тобто виконання в цілому домашніх завдань; це й
успішно, своєчасно складена сесія, написана курсова робота та ін.
Культура поведінки у навчальному закладі включає також культуру
мови студентів, яка має відповідати основним правилам граматики й
лексики. У стінах вузу неприпустимо у спілкуванні з викладачами й
однокурсниками вживати брутальну лайку, жаргонізми, припускатися
неповажного, зневажливого тону.
Етикет передбачає й увагу до зовнішнього вигляду студентів: це й
санітарно-гігієнічні вимоги, й урахування специфіки вузу, а також
необхідність завжди пам’ятати про мету перебування у вузі.
Текст 2
Загартування
Загартування – головний засіб профілактики простудних захворювань,

який підвищує фізичну працездатність людини, знижує рівень
захворюваності, зміцнює здоров'я. Це система заходів, спрямованих на
підвищення стійкості організма до несприятливих впливів зовнішнього
середовища. Завдяки загартуванню людина може без шкоди для здоров'я
переносити холод, спеку, різні зміни атмосферного тиску та вологості
повітря.
Загартування здійснюється повітрям, водою, сонячним промінням.
Фізична й теплова дія води та повітря, тепловий та біологічний вплив
сонячного проміння, якщо правильно їх використовувати, спричиняють
позитивні зміни в організмі: прискорюється обмін речовин, покращується
робота серця, органів дихання, зміцнюється нервова система.
Головне ж полягає в тому, що загартовування прийнятне для будь-якої
людини, тобто їм можуть займатися люди будь-якого віку незалежно від
ступеня фізичного розвитку. Але режим загартування організма людини
установлює лікар з урахуванням віку, індивідуальних особливостей і стану
здоров’я. Загартовування підвищує працездатність і витривалість
організму. Процедури, що гартують, нормалізують стан емоційної сфери,
роблять людину більш стриманішою, урівноваженою, вони додають
бадьорість, поліпшують настрій. Як вважають йоги, загартовування
приводить до злиття організма з природою.
Абсолютних протипоказань до загартовування нема. Кожна людина
повинна загартовуватися все життя. Важливо тільки правильно
дозувати гартувальні процедури,особливо в початковому періоді. Його варто
починати із самого раннього дитинства і продовжувати на протязі усього
життя видозмінюючи форми і методи його застосування, в залежності від
віку.
Таким чином, загартовування організма – ефективний засіб зміцнення
здоров'я людини. Воно підвищує стійкість організма до інфекційних
захворювань, підсилює імунну систему. Систематичне
застосування процедур, що гартують, знижує число простудних захворювань
у 2-5 раз, а в окремих випадках майже цілком виключає їх. Загартованість
оборотна: неможливо загартуватися надовго, "про запас", досягнутий рівень
загартованості необхідно постійно підтримувати продовженням процедур,
що гартують, інакше він знизиться.
Редагування (від лат. redactus – приведений у порядок) – це аналіз,

перевіряння та виправлення будь-якого тексту.
Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст,
необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як
особливої форми думки, а саме:
 чітке формулювання тези й аргументів;
 формулювання тези під час доказів залишається незмінним;
 теза і аргументи не повинні суперечити один одному;
 як аргумент використовувати положення, правдивість яких не
викликає сумніву;
 докази повинні бути повними й достатніми. Редагування наукового
тексту здійснюють у три етапи:
1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як
розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час
першого прочитання не бажано вносити правки, проте можна зробити
помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на окремому аркуші
паперу.
2. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно
перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи
достатньо фактичного матеріалу для певного тексту.
3. Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції:
виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.
Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова,
цифри в тексті мають бути чіткими та охайними. Виправлений текст треба
передрукувати, ще раз вичитати.
Прийоми виділення окремих частин тексту Для виділення в тексті
окремих слів або частин можна порекомендувати чотири способи:
1. Великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів.
2. Розрідженням оформлюють окремі слова й короткі фрази. Коли
слово подають розріджено, то після кожної літери роблять проміжок в один
знак, а між словами й текстом - відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялися.
Розділові знаки після таких слів ставлять на відстані одного знака, а наступне
слово починають через 2-3 знаки.
3. Підкреслення - найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз.
Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою
буквою слова, яке виділяють, включаючи лапки й дужки; розділовий знак,
що стоїть після слова, не підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати
суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою
буквою речення.
4. Курсивом виділяють слова, речення, частини тексту. Цим способом
переважно послуговуються, коли текст набирають на комп'ютері.
Розрізняють такі види правок:
 Правка-вичитування – це звіряння виправленого тексту з текстом,
що має редакторські правки і який прийнятий за взірець. За такої
правки усувають технічні помилки (вписують пропущені літери).
 Правка-скорочення – усунення з тексту повторів несуттєвого
матеріалу.
 Правка-перероблення застосовується у тих випадках, коли автор
тексту погано володіє літературною мовою й невдало висловлює
свою думку.
 Правка-оброблепня – комплексний вид правки, яким передбачено
аналіз й відбір фактичного матеріалу; оцінювання й покращання
структури наукового тесту; мовну правку тексту; перевірку
правильності зовнішнього оформлення тексту.

Практичний Модуль 2 Курс

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Практичний Модуль 2 Курс

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Практичне заняття № 1

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора

Питання для самоконтролю

Словники Призначення словника

3. Орфографічний. Б. Основне призначення словника – бути

Теоретичний матеріал із теми

Питання для самоконтролю

4. Затранскрибуйте слова, звертаючи увагу на спрощення приголосних.

5. Запишіть правильно текст, розкриваючи дужки. Дотримуйтесь

( У, В ) інформаційному суспіл...стві фахівец... має (у,в)міти швидко

1.Ознайомтеся з таблицею. До кожного правила вимови звуків доберіть і запишіть по чотири

2. Наведіть 5 прикладів слів за фахом, у яких наголос виконує

Теоретичний матеріал із теми

Назви норм Що регулюють норми Приклади

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків,

Практичне заняття № 3

Мовні норми, їх типологія

Питання для самоконтролю

На підтвердження нашої попередньої домовленості надсилаємо вам

6. Запишіть подані іменники в родовому відмінку однини. Поясніть

7. Запишіть подані словосполучення в давальному і кличному

8. До поданих прикметників утворіть просту й складену форми

9. Поставте іменники в потрібному відмінку. Назвіть особливості

10. Зредагуйте речення, з порушеним порядком слів.

ДУЖЕ БАГАТО ВПРАВ. МОЖЕ, ЩОСЬ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУК?

-а (-я) приклади -у (-ю) приклади

1. Назви істот керівника, учня, 1. Назви цукру, меду, соку,

5. Назви Парижа, Лондона, 5. Географічні Дунаю, Дону, Уралу,

2. В українській мові використання у звертаннях форм називного

Проста додавання суфіксів додавання до простої форми вищого

Мовний етикет української мови Науковий етикет

Питання для самоконтролю

1. Доберіть мовні формули, які необхідно використати в таких

3. Виправте помилки в запропонованих конструкціях.

4. Серед поданих етикетних формул випишіть ті, які є прикладом

5. Перегляньте завершення передмов і вступних частин у монографіях.

Мовлення людини – це своєрідна візитна картка, це характеристика

Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, що регулюють нашу

Мовний етикет постає з живої мовної практики українського народу. Він

Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила

Мовний і мовленнєвий етикет є важливими складниками спілкувального

Спілкувальний етикет передбачає володіння мовленнєвим етикетом

Вибір етикетних одиниць комунікантами передусім залежить від таких

— під час захисту Дякую за слушні зауваження!

У роботі над книгою допомогу авторові надали члени

Під час полеміки,

Практичне заняття № 5

Питання для самоконтролю:

1. Зробіть переклад тексту. Виконайте завдання до перекладу, що

2. Заповніть таблицю «Класифікація невербальних засобів

3. Прочитайте текст, випишіть у два стовпчики гендерні

Усна форма ділового

Ділова бесіда . . . Доповідна записка . . .

6. Напишіть лист-претензію щодо несвоєчасно наданої інформації,

2. Розставте розділові знаки, поясніть їх вживання. Виконайте

* Які рекомендації подано в тексті щодо участі в дискусії як одному

3. Зредагуйте телефонну розмову, правильний варіант запишіть.

4. Визначте тип службового листа. Відредагуйте його текст,

Невербальні засоби спілкування – немовні знаки, за допомогою

Питання для самоконтролю

3. Доберіть фаховий текст російською мовою (обсяг 200 слів).

4. Зредагуйте словосполучення і згрупуйте за колонками відповідно

5. Перекладіть сполуки українською мовою.

6. Зредагуйте тексти. Укажіть, які норми порушено. Проаналізуйте