ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТ.

КОНЦЕПЦІЯ І ПЛАН КУРСУ (2017-2018 н. рр.)

441-443 групи

Протягом першого триместру на четвертому курсі ми ознайомимося з

тенденціями розвитку світової літератури у першій половині ХХ століття,
сконцентруємо увагу на теоретичних та практичних пошуках модернізму.
Другий триместр буде переважно присвячено другій половині ХХ століття,
ми сфокусуємося на витоках, хронології, теоретичних засадах літератури
постмодернізму, проаналізуємо специфіку розвитку національних літератур.
Літературу можна вивчати лише через тексти, тому читання всіх
зазначених в плані текстів обов’язкове.
Види роботи та форми звіту
 Протягом всього навчального року кожен студент повинен брати активну
участь у семінарах та лекційних заняттях – Ваша участь у дискусії дасть
змогу оцінити знання текстів та вміння їх аналізувати. Для перевірки знання
текстів також час від часу проводитимуться короткі контрольні роботи (без
попередження).
 Самостійна творча робота (есе) (4-5 сторінок друкованого тексту)
становитиме самостійне прочитання художнього тексту, запропонованого
викладачем. Термін подання – 13 листопада.
 Фінальна контрольна робота буде проведена на останньому занятті і
передбачатиме відповідь на 2 запитання з матеріалу пройденого курсу.
Список орієнтовних запитань додається.

Увага!
1. Усі роботи приймаються лише у вказаний термін і у друкованому
вигляді.
2. Відпрацювання не дозволяються.
3.
Оцінювання в І триместрі (ЗАЛІК)

Участь у дискусіях на семінарах і лекціях– 35 балів

Самостійна творча робота (есе) – 15балів
Фінальна контрольна робота – 20 балів
Бонусні бали-14 балів під час обговорення текстів творів на лекціях (7
лекцій по 2 б.)+.вивчення напам’ять поезій.
 ПЛАН ЛЕКЦІЙ
І ТРИМЕСТР

1. Загальна характеристика доби. Модерністське світовідчуття.

Авангардистські школи: дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, футуризм,
імажизм. Співвідношення понять модернізм – авангардизм.

2. Модернізм у британському романі. Творчість Д.Г.Лоуренса (обговорення

«Коханця леді Чаттерлей»), В.Вулф (обговорення «Місіс Деллоуей»).
Теоретичні питання:
1. Поняття тілесності в англійському суспільстві вікторіанської доби.
2. Внесок З.Фройда у розуміння тілесності.
3. Зміни тіла у мистецтві танцю Айседори Дункан (бажано показати запис
її виступу).
4. Революція у розумінні людського тіла, розпочата Лоуренсом.
5. Відродження міфу у творчості Лоуренса.
6. Гурток Блумсбері – учасники, діяльність.
7. Естетизм В.Вулф. Своєрідність потоку свідомості.
8. Завдання художника – відтворити «міріади вражень».

3. Розвиток філософського/інтелектуального роману. Німецький

інтелектуальний роман. Г.Гессе (аналіз «Гри в бісер»), Г.Манн, Т.Манн,
А.Дьоблін. Міфопоетика австрійської літератури. Р.Музіль.

4. Становлення американської літератури у ХХ столітті. Ш.Андерсон,

Г.Стайн, Дж.Стейнбек, Р.Фрост, Дж. Дос Пассос. та ін. Література
американського Півдня. Художнє новаторство В.Фолкнера. Поліфонізм
роману «Шал і лють» (обговорення).
5. Література “втраченого покоління”. Е.Хемінгуей, Ф.С.Фіцджеральд,
Р.Олдінгтон, Е.М.Ремарк. Аналіз романів.

6. Шляхи оновлення драми в першій половині ХХ століття.

Л.Піранделло, Гарсіа Лорка, Ю.О’Нілл. Обговорення п’єс. Особливості
театральної системи Б.Брехта та її вплив на сучасну світову драматургію.
Антивоєнна проблематика п'єси «Матінка Кураж та її діти», її актуальність.

7. Жанр антиутопії у ХХ столітті: Є.Замятін, О.Хакслі (обговорення «Цей

дивний новий світ», Дж.Оруелл (обговорення «1984»), Р.Бредбері «451 за
Фаренгейтом».

ПЛАН СЕМІНАРІВ
І ТРИМЕСТР
Семінар 1. Поетичне новаторство першої половини ХХ століття
Мета: виявити нові тенденції у розвитку поезії
План:
1. Г.Аполлінер і синтез мистецтв.
2. Вірш-річ як втілення принципів скульптури. Центральні образи поезії
Р.М.Рільке.
3. Експресіонізм Г.Тракля.
4. Футуризм В.Хлєбнікова.
5. Авангардистські експерименти Е.Е.Камінгса.
ЗАВДАННЯ:
- знати напам’ять визначення наступних термінів.: футуризм,
експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм;
- охарактеризуйте, як співвідносяться поняття «модернізм-авангардизм»;
- підготуватися до виразного читання поезій на вибір (бонусний бал-3
бали);
- мати в аудиторії ОБОВ’ЯЗКОВО ТЕКСТИ!!!

Семінар 2. Т. С. Еліот – концепція творчості та її втілення у «Любовній

пісні сера Альфреда Пруфрока» та в поемі «Безплідна земля». Новий тип
сучасної людини – «герой часу».
Мета: проаналізувати поетичне новаторство у творчості Т.С.Еліота
План:
1. Місце Т.С.Еліота в «поетичній революції» першої половини ХХ ст. Нарис
біографії поета.
2. Погляди Т. С. Еліота на природу поезії: «об’єктивний корелят»,
«традиція», «герметизм», «алюзія», «інтертекстуальність». Аналіз
літературно-критичних робіт.
3. Новий тип героя в «Любовній пісні сера Альфреда Пруфрока».
4. «Золота гілка» Дж.Фрезера. Повернення міфу.
5. Коментування поеми «Безплідна земля» – міфологічна основа,
інтертекстуальні зв’язки, паралелі з сучасністю.

ЗАВДАННЯ:

- Знати визначення термінів «імажизм», «неокласицизм», алюзія,

парафраз, ремінісценція; «потік свідомості», герметизм,
інтертекстуальність.
- Законспектувати статтю (бонусні 2 б.) Орлова О. Поетичний всесвіт
Томаса Стернза Еліота / О. Орлова // Вікно в світ. – 1999.
– № 6 – С. 143–149. (* стаття присутня у читальній залі
університету) та дати розгорнуту відповідь на проблемне питання «
У чому полягає поетичне новаторств Т.С. Еліота»;

Рекомендована література

1. Гузь О. Універсалізм новаторської поезії Т.С. Еліота / О. Гузь //

Зарубіжна література («Шкільний світ»). – 2011. – № 47 (грудень). –
С. 16–24.
2.  Денисова Т. Літературний процес ХХ сторіччя [Текст] : Між двома
світовими війнами: людина і світ (Езра Паунд, Т.С.Еліот,
Е.Хемінгуей, Ф.С.Фіцджеральд, Дж.Дос Пассос, Т.Вулф, У.Фолкнер)
/ Т. Денисова // Вікно в світ. – 1999. – № 5. – С. 17–38.
3. Зарубежная литература XX века: Учеб. для вузов / Л.Г. АндреевА.В.
Карельский, Н.С, Павлова и др.; Под ред. Л.Г. Андреева. 2-е изд.
испр. и доп. — М.: Высш. шк., 2004. – С. 332–339.
4. Кам'янець О. Т.С. Еліот і Д. Лодж - стратегії відтворення
інтертекстуальної іронії [Текст] / А. Б. Кам'янець // Проблеми
семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : Збірник наукових
праць / М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Т.
Шевченка. – К. : Логос, 2007. – Вип. 12. – С. 188–192.

5. Орлова О. Поетичний всесвіт Томаса Стернза Еліота / О. Орлова //

Вікно в світ. – 1999. – № 6 – С. 143–149. (* стаття присутня у
читальній залі університету)
6. Павличко С. Лабіринти Томаса Стернза Еліота [Текст] / С. Павличко
// газ. Зарубіжна література. – 1999. – № 16. – С. 3–10.
 7. Стефанів Ю. Літературно-теоретичні концепції Томаса Стернза
Еліота / Ю. Стефанів // Проблеми гуманітарних наук. Випуск 26.
Філолгія– К. : Логос, 2011. – С. 213–223.  

8. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної

думки ХХ століття. За ред. М.Зубрицької. – Львів : Літопис, 1996. –
С. 65–73.
 

Семінаське заняття № 3

ТЕМА: Організація часопростору у романі М. Пруста «У пошуках

втраченого часу»

ПЛАН

1. Естетичні погляди М. Пруста. Яким уявляється Прусту співвідношення

інтелекту та відчуття у процесі пізнання? (есе «Проти Сент-Бева»).
Марсель Пруст є творцем жанру модернiстського психологiчного роману.
Головним його творчим методом вважається iмпресiонiзм, але у
центральному в його доробку романi "У пошуках втраченого часу", що
складається з семи томiв, можна знайти ознаки застосування iнших прийомiв,
наприклад, поетичного символiзму.
Фiлософсько-естетичнi погляди Пруста частково спiвпада ють iз вченням
А.Бергсона, його свiтосприйняття грунтується на iнтуїтивiзмi, тому цей
письменник зображує внутрiшнє життя як "рух свiдомостi", навiть простiр i
час постають у його творах чимось суб'єктивним. Марсель Пруст,
узагальнюючи власний життєвий досвiд, намагається висвiтлити
недостовiрнiсть i вiдноснiсть уявлень людини про себе, свiт i суспiльство, а
також непевнiсть самого суспiльства. Вiн доходить висновку про
нереальнiсть суспiльного життя, неможливiсть кохання i взаєморозумiння,
отже саме iснування людини, на його думку, є "втраченим часом", а єдиним
реальним сенсом буття - мистецтво.
2. Художній світ роману «На Сваннову сторону» (відповідь має бути
проілюстрована аналізом самостійно обраного уривку із художнього
тексту):
 потік свідомості і потік асоціацій як один із головних художніх
прийомів твору;
 ознаки «суб’єктивної епопеї» (переломлення світу зовнішнього через
світ внутрішній; відтворення широкого полотна тогочасного
французького суспільства);

Багатотомний роман "У пошуках утраченого часу" - це сучасна епопея. У ній

письменник відобразив психологічні процеси, які визначили стан суспільства.
Його "реальністю" стала особистість із настроями, думками, почуттями, які
постійно змінювалися. Автор звернув увагу на свідомість людини, що
складалася з низки асоціацій, вражень, спогадів.

У романі "Сванново сторону" М. Пруст дослідив одне почуття - кохання до

жінки, пов'язане з безліччю відтінків і проявів: ревнощі, недовіра, закоханість,
розчарування, пристрасть... і "прозріння".

Одного разу в театрі один із давніх приятелів Сванна познайомив його з

Одеттою де Кресі, про яку він ще раніше говорив з ним, як про чарівну жінку...
Одетта справді видалася героєві гарною, але красивого тією вродою, до якої він
був байдужий, яка не пробуджувала в ньому пристрасті й навіть викликала
якусь фізичну відразу. Як на його смак, вона мала різко окреслений профіль,
надто ніжну шкіру, риси обличчя завеликі.

Отже, перша зустріч з Одеттою взагалі не вразила Сванна, він надто критично
оцінив риси її обличчя. Це жінка не його типу. Сванн - духовно багата людина з
витонченою душею, закохана в красу й мистецтво.

Через деякий час після знайомства в театрі вона передана героєві листа і
попросила дозволу оглянути його колекції, які за цікавили її, "жінку темну, але
наділену слабиною до гарних речей", додавши, що краще пізнає його, коли
побачить у домашньому побуті, у затишній обстановці, за чаєм, серед книжок.
Він запросив її до себе. Одетта, прощаючись, висловила жаль, що так мало
пробула в домі, де відчула себе щасливою. Вона зробила натякала на те, що
між ними виникли романтичні стосунки. Хоча цим викликала у Сванна
усмішку.

Кожен наступний візит Одетти ставав для Сванна розчаруванням. Вони зовсім
різні. Одетта постала перед нами жінкою з міщанськими поглядами, далекою
від духовності, її більше цікавило матеріальне.

М. Пруст не випадково ввів своїх героїв у салон Вердюренів, де збиралися ті, хто
уособлював вишуканість і культуру. У салоні звучить музика, а всі присутні
робили вигляд, що знаються на ній, що світ мистецтва посідав особливе місце в
їхньому житті, щоб їх ніхто не запідозрив у відсутності духовності.

Автор розвінчав лицемірство, брехливість Вердюренів, у яких відсутній

художній смак. У той же час, Сванн на одному вечорі, слухаючи музичний твір
для роялю і скрипки, відчув справжнє сп'яніння, якого ніколи. Він зрозумів, що
відчув це лише завдяки Одетті, і пройнявся до неї якоюсь незнаною любов'ю.
Повернувшись додому, Сванн затужив за нею. Таким чином, це кохання дало
змогу відмолодитися душі Сваннові.

Вона злилася з музикою. Проте такі почуття не були справжніми, бо герой

покохав уявну Одетту, а не реальну. її постать він порівняв з полотнами
Відродження. Ця схожість зробила її дорожчою і кращою для Сванна. Цим
герой нагадав Пігмаліона, бо любив витвір свого мистецтва. На юнака не
справляла враження погана репутація Одетти. Йому говорили про неї як про
дівку, про утриманку, а він продовжував любити "добру, наївну Одетту -
ідеалістку, майже не здатну брехати".

Одного разу Одетта привела до салону Вердюренів графа Форшвіля, і тоді

Сванн ще більше почав "привертати" прихильність Одетти. Ного кохання
набуло хворобливої ознаки, він ладен слугувати їй, але Одетта не звертала
ніякої уваги.

Згодом герой дізнався, що кохана - це легковажна жінка, проте хотів вірити, в

неї. Ревнощі викликали у юнака захворювання, але така хвороба не піддавалася
лікуванню - "видалити її - це було все одно, що знищити Сванна".

Самотність спонукала чоловіка покохати не справжню жінку, а витвір свого

вишуканого уявлення.

Ілюзорне кохання під натиском долі зруйнувало. Пані Вердюрен запросила на

обід графа Форшвіля з Одеттою до Булонського лісу, але без Сванна, бо
називала його "занудою і дурнем". М. Пруст цим епізодом підкреслив сатиру
на буржуазний "клан", який до культури, краси не мав ніякого відношення,
виділив нікчемність людей. Після всіх цих подій Сванна у салоні Вердюренів не
з'являвся.

Ілюзії героя до Одетти розвіялися на одному великосвітському зібранні у

маркізи де Сент-Еверт.

"Сидіти з цими людьми в одній клітці йому було страшенно важко; їхня
дурість і недоречні жести дошкуляли тим більше, що не знаючи про його
кохання, нездатні... поспівчувати йому і поставитися до нього інакше, ніж із
посмішечкою, як до хлоп'ятства, або з жалем, як до божевілля, вони спонукали
його уявляти своє кохання як чисто сучасний стан...".

Слухаючи музику композитора Вентейля, герой став почувати себе знедоленим

і самотнім, натомість відчув величезну силу Мистецтва.

М. Пруст дуже тонко розкрив духовно-психологічний стан свого героя,

відчуженого від суспільства. Сванн прагнув щастя і любові. Чому ж у
"мистецькому" середовищі Сванн не знайшов спорідненої душі, щоб бути
 щасливим і коханим? Мистецтво володіло магічною силою в тому
випадку, коли кожна людина розуміла його, відкривала в собі естетичні
почуття і створювала навколо таке ж середовище Краси. Тільки
духовність двох людей може породити справжнє кохання. Одвічний
ідеал любові - це бажання відчути іншого, пізнати його. Кохання - це
злиття двох душ, а не однієї. Головним мотивом твору стало злиття
кохання з музикою, яке сприяло зародженню почуття Сванна до Одетти,
далекої від мистецтва. Тому і закінчилася драматично ця історія кохання.

Пруст справив помітний вплив на розвиток роману XX століття, хоча

безпосередніх учнів та послідовників у нього не було. У 20-х роках митець,
поряд із А. Жі-дом та П. Валері, став для європейської інтелігенції одним із
найбільших авторитетів. Прустівський стиль позначився на творчості Ф.
Моріака, А. Моруа, А. Жіда, С. Цвейга, А. Моравіа, В. Набокова. У 30-х роках
інтерес до творчості митця значно зменшився. Екзистенціалісти відкинули
прустівську концепцію провіденціальності мистецтва, їм були чужі його
естетизм, суб'єктивність і відверта неангажованість.

Послідовниками письменника себе оголосили представники школи "нового

роману" у Франції (Н. Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор).

На даний час Пруст сприймається у Франції як визнаний класик, один із най-

видатніших французьких письменників, котрий здійснив революцію у
розвитку романного жанру, створив "епопею сучасного письма".
Перекладацька майстерність А. Перепаді дозволила сучасному читачеві
ознайомитися з романами Марселя Пруста.


 синестезія як один з провідних художніх засобів твору;
 пам'ять як засіб організації тексту, «інтуїтивістська пам'ять»

3. У романі відсутній історичного часу, а був наявний психологічний,

духовний час, який складався із пам'яті, відчуттів і переживань. Саме увага
до звуків, смаків, кольорів, запахів, які пробудили забуті враження, дала
змогу порівняти твір з естетикою імпресіонізму.

 ;
 неоімпресіоністичний стиль твору.

Теоретичне завдання до семінару

* Уважно прочитайте статтю М. Пруста «Предисловие к книге «Против

Сент-Бева». Знайдіть в ній приклади, які ілюструють художній засіб
««інтуїтивістської пам'яті». Розкрийте особливості ретроспективної
організації твору ,що виникає внаслідок переживань-згадок автора.

С каждым днем я все меньше значения придаю интеллекту. С каждым днем я

все яснее сознаю, что лишь за пределами интеллекта писателю
представляется возможность уловить нечто из давних впечатлений, иначе
говоря, постичь что-то в самом себе и обрести единственный предмет
искусства. То, что интеллект подсовывает нам под именем прошлого, не
является таковым. В действительности каждый истекший час нашей жизни
находит себе убежище в каком-нибудь материальном предмете и
воплощается в нем, как это случается с душами умерших в иных народных
легендах. Он становится пленником предмета, его вечным пленником, если,
конечно, мы не наткнемся на этот предмет. С его помощью мы опознаем этот
минувший час, вызываем его, и он освобождается. Но укрывавший его
предмет или ощущение, поскольку всякий предмет по отношению к нам —
ощущение, может никогда не возникнуть на нашем пути. И какие-то часы
нашей жизни никогда не воскреснут. А все потому, что предмет этот
настолько мал, настолько затерян в мире, что шанс набрести на него у нас
ничтожен! Несколько раз проводил я лето в одном загородном доме. Порой
мысленно возвращался к этим летним месяцам, но то были не они. Все шло к
тому, чтобы они навеки умерли для меня. Своим воскрешением они, как и
любое из воскрешений, обязаны простому случаю. Однажды зимним
вечером, продрогнув на морозе, я вернулся домой и устроился у себя в
спальне под лампой с книгой в руках, но все не мог согреться; старая моя
кухарка предложила мне чаю, хотя обычно я чай не пью. И случись же так,
что к чаю она подала гренки. Я обмакнул гренок в чай, положил его на язык,
и в тот миг, когда ощутил его вкус — вкус размоченного в чае черствого
хлеба, со мной что-то произошло: я услышал запах герани и апельсиновых
деревьев, меня затопил поток чего-то ослепительного, поток счастья; я
оставался недвижим, боясь хоть единым жестом нарушить совершающееся
во мне таинство, и все цеплялся за вкус хлеба, пропитанного чаем, от
которого, казалось, исходило это чудесное воздействие, как вдруг
потрясенные перегородки моей памяти подались, и летние месяцы,
проведенные в загородном доме, с их утрами, влекущими за собой чреду,
нескончаемое бремя упоительных часов, хлынули в мое сознание. И тут я
вспомнил: по утрам, одевшись, я спускался в спальню дедушки и заставал
его за чаепитием. Обмакнув сухарик в чай, он протягивал его мне. Когда же
эти летние месяцы отошли в прошлое, вкус сухарика, размоченного в чае,
стал одним из убежищ, в которых затаились умершие — для интеллекта —
часы, и где я их ни за что не отыскал бы, если бы зимним вечером, возвратясь
продрогшим с мороза домой, не испробовал предложенное моей кухаркой
питье, с которым неведомым мне волшебным договором было связано
воскрешение. Но стоило мне попробовать сухарик, как я тотчас обрел сад,
дотоле смутно, расплывчато представавший моему внутреннему взору, —
весь сад с его заброшенными аллеями, со всеми его цветами стал, клумба за
клумбой, вырисовываться в чашке чая, подобно японским миниатюрным
цветам, что распускаются лишь в воде.

Точно так же мертвы были для меня многие дни, проведенные в Венеции,
ибо интеллекту не под силу было вернуть мне их, но в прошлом году,
проходя одним двором, я вдруг как вкопанный остановился на неровных
отполированных булыжниках, которыми он был вымощен. Мои друзья
забеспокоились, не поскользнулся ли я, но я сделал им знак продолжать путь
— я, мол, догоню: мое внимание было приковано к чему-то более важному, я
еще не знал, что это, но ощутил, как в глубине моего существа вздрогнуло,
оживая, прошлое, которого я не узнавал; я испытал это, когда ступил на
камни мостовой. Я чувствовал: меня заполняет счастье, я буду одарен каплей
той незамутненной субстанции нас самих, которая есть былое впечатление,
буду одарен той чистой, сохранившейся в своей чистоте жизнью (познать
которую мы можем лишь в законсервированном виде, потому что в тот миг,
когда мы проживаем ее, она не предстает перед нашей памятью, а погружена
в подавляющие ее ощущения) — жизнью, требующей вызволить эту
субстанцию, дать ей возможность обогатить мою сокровищницу поэзии и
бытия. Но сил выпустить ее на волю я в себе не чувствовал. Я боялся, что
прошлое ускользнет от меня. Нет, в подобную минуту интеллект ничем не
мог бы мне помочь! Я сделал несколько шагов назад, чтобы вновь очутиться
на неровных отполированных камнях мостовой и попытаться вернуться в то
же состояние. И вдруг меня затопил поток света. Под ногами ощущалось то
же, что на скользком и слегка неровном полу баптистерия Святого Марка.
Туча, нависшая в тот день над каналом, где меня ждала гондола, все
блаженство, все бесценные дары тех часов полились на меня вслед за этим
узнанным ощущением, и с того дня само пережитое воскресло для меня.

Мало того, что интеллект бессилен воскрешать часы прошлого, они к тому
же затаиваются лишь в тех предметах, в которых он и не пытался воплотить
их. Предметы, с помощью которых вы пробовали сознательно установить
связи с некогда вами прожитым часом, не могут служить пристанищем для
этого часа. Более того, если нечто другое и способно воскресить прошлые
часы, воскреснув с ним, они будут лишены поэзии.

Помню, однажды в поезде, сидя у окна, я силился извлечь впечатления из

проносившегося мимо пейзажа. Я писал, поглядывая на небольшое сельское
кладбище, прочерченные солнечными лучами деревья, подмечал
придорожные цветы, похожие на те, что описаны Бальзаком в «Лилии
долины». С тех пор, думая об этих деревьях в солнечных лучах, об этом
сельском кладбище, я часто старался восстановить в памяти тот день, я имею
в виду сам тот день, а не его холодный призрак. Никак мне это не удавалось,
я уж и надеяться перестал, как вдруг на днях за завтраком уронил ложку.
Стукнувшись о тарелку, она зазвенела точно так же, как звенел молоточек,
которым сцепщик в тот день простукивал колеса поезда во время остановок.
Тотчас же обжигающий и ослепляющий, озвученный таким образом час
воскрес для меня, а вместе с ним и весь тот день с его поэзией, из которого
были изъяты лишь сельское кладбище, стволы деревьев в солнечных лучах
да бальзаковские придорожные цветы, ставшие предметом нарочитого
наблюдения, а значит, утратившие способность послужить поэтическому
воскрешению.

Увы! Порой мы встречаем на своем пути этот предмет, забытое ощущение

встряхивает нас, но слишком много воды утекло — мы не в силах узнать
ощущение, вызвать его к жизни, оно не воскресает. Проходя недавно через
буфетную, я неожиданно остановился перед куском зеленой клеенки,
которой заделали разбитое окно, и стал вслушиваться в себя. Сияние летнего
полдня озарило меня. Почему? Я силился вспомнить. Видел ос в солнечном
луче, слышал запах рассыпанных на столе вишен, но вспомнить не удалось.
Какой-то миг я был похож на человека, очнувшегося среди ночи: он
беспомощно пытается сообразить, где находится, но не может понять ни
сколько ему лет, ни в какой постели, ни в каком доме, ни в каком месте на
земле он лежит. Я пребывал в этом состоянии всего миг, стремясь распознать
в куске зеленой клеенки место и время, в которых угнездилось бы мое
только-только начавшее пробуждаться воспоминание. Я колебался
одновременно между всеми смутными, узнанными и утраченными
впечатлениями своей жизни; это длилось не дольше мгновения, вскоре я
перестал что-либо различать, воспоминание навсегда погрузилось в сон.

Сколько раз во время прогулки друзья наблюдали, как я вот так же

останавливался перед входом в аллею или перед рощицей и просил их
ненадолго оставить меня одного! Порой это ни к чему не приводило; тщетно
закрывал я глаза, чтобы набраться свежих сил в погоне за прошлым и
прогнать все мысли, а затем неожиданно открыть их и заново, как бы
впервые увидеть эти деревья, — я так и не мог понять, где их видел. Я
узнавал их самих, место, где они росли; линия, вычерченная их верхушками в
небе, казалась скалькированной с какого-то загадочного любимого рисунка,
что трепетал в моем сердце. Но на этом все и кончалось, они сами
простодушно и вдохновенно как бы выказывали сожаление, что не могут
выразить себя, поведать мне тайну, которую — они это хорошо чувствовали
— я не в силах разгадать. Призраки дорогого, бесконечно дорогого
прошлого, заставившие сердце мое биться до изнеможения, протягивали ко
мне бессильные руки, похожие на тени, встреченные Энеем в аду. Видел я их
счастливым маленьким мальчиком во время прогулок по городу или только в
том воображаемом краю, в котором позднее представлял себе
тяжелобольную маму у озера в лесу, где всю ночь светло, — всего лишь в
краю мечты, но почти столь же реальном, как и край моего детства, что был
уже не более чем сон? Я не знал. Оставалось догнать друзей, поджидавших
меня на повороте дороги, и, мучась от тоски, навеки повернуться спиной к
прошлому, которое мне не суждено было больше узнать, оставалось отречься
от мертвых, протягивавших ко мне бессильные и нежные руки и словно
взывавших: «Воскреси нас». Прежде чем поравняться и заговорить с
друзьями, я несколько раз оборачивался, бросая все менее проницательный
взгляд на неровную, ускользающую линию красноречивых и немых деревьев,
еще маячащих у меня перед глазами, но уже ничего не говорящих сердцу.

Рядом с этим прошлым, сокровенной сущностью нас самих, истины

интеллекта кажутся гораздо менее реальными. Поэтому, особенно с того
момента, когда наши силы начинают убывать, мы устремляемся навстречу
всему, что способно помочь нам обрести это прошлое, пусть даже мы
останемся почти непонятыми теми интеллектуалами, коим не ведомо, что
художник живет в одиночестве, что абсолютная ценность предметов,
предстающих его взору, не имеет для него значения, что шкала ценностей
заключена лишь в нем самом. Может статься, отвратительный спектакль с
музыкой в каком-нибудь заштатном театре, бал, людям со вкусом кажущийся
нелепым, вызывают в нем воспоминания или соотносятся с его собственным
строем чувствований и устремлений в большей степени, чем безупречная
постановка в Опере или в высшей мере изысканный прием в Сен-
Жерменском предместье. Название станции в расписании Северной железной
дороги, на которой он в своем воображении сходит осенним вечером, когда
деревья уже обнажились и резко пахнут в посвежевшем воздухе, какая-
нибудь книжонка, ничтожная на взгляд людей со вкусом, но со множеством
не слышанных им сызмальства имен, могут иметь для него совсем иную
ценность, чем непревзойденные философские труды, и это побуждает людей
со вкусом утверждать, что для талантливого человека у него слишком низкие
запросы.

Кое-кто, должно быть, удивится, что, придавая так мало значения

интеллекту, я посвятил несколько последующих страниц некоторым
соображениям, подсказанным именно интеллектом и противоречащим тем
банальностям, которые мы слышим или читаем. В час, когда мои часы, быть
может, сочтены (впрочем, не все ли мы в этом отношении равны?), сочинять
интеллектуальное произведение — значит проявлять немалое легкомыслие.
Но с одной точки зрения истины интеллекта, пусть и менее драгоценные, чем
те тайны чувства, о которых я только что говорил, тоже небезынтересны.
Писатель — всего лишь поэт. Даже самые выдающиеся представители
нашего времени в нашем несовершенном мире, где шедевры искусства — не
более чем останки крушения великих умов, переложили тканью сверкающие
там и сям жемчужины чувств. И если считать, что лучшие из лучших твоего
времени заблуждаются на сей немаловажный предмет, наступает минута,
когда встряхиваешься от лени и испытываешь необходимость сказать об
этом. На первый взгляд может подуматься: ну велика ли важность — метод
Сент-Бёва? Однако, возможно, последующие страницы убедят в том, что этот
метод затрагивает наиважнейшие интеллектуальные проблемы, выше
которых для художника нет ничего, имеет отношение к ущербности
интеллекта, с которой я начал. И тем не менее установить эту
неполноценность должен сам интеллект. Ведь если он и не заслуживает
пальмы первенства, присуждает ее все-таки он. И если в иерархии
добродетелей он занимает второе место, только он и способен заявить, что
первое по праву принадлежит инстинкту.

Хотя я с каждым днем все меньше значения придаю критике и даже, надо
сознаться, интеллекту, поскольку все больше склоняюсь к тому, что он не
обладает способностью воссоздавать реальность, из которой проистекает все
искусство, именно интеллекту вверяюсь я ныне, приступая к критическому
эссе.

* Проінтерпретуйте першу фразу зі статті відповідно авторської концепції

творчості.
Пруст последовательно доказывает, что бессознательное воскрешение прошлого
происходит не от интеллектуального импульса, оно не зависит от желания или не
желания человека в отдельный момент бытия. Именно поэтому воспоминания
героя выстраиваются перед читателем не в хронологическом или логическом
порядке, а достаточно хаотично. Мимолетные образы прошедшего
визуализируются через ощущение, которое может неожиданно повториться в
настоящем и которое разматывает цепь воспоминаний.
Авторская направленность на воспроизведение впечатления приводит к тонкой
деталировке, импрессионистичности письма. В то же время прустовские образы
сохраняют логическую основу, писатель не стремится полностью имитировать
подсознание. В первую очередь, автор визуализирует для читателя не развитие
характера, а разные состояния одного и того же человека в различные моменты
течения жизни. Закладывая основы нового типа романного повествования –
романа "потока сознания", Пруст во многом продолжает традицию аналитического
психологического романа Стендаля и Флобера.
"В поисках утраченного времени" — это, возможно, величайший роман двадцатого
века; это размышления о природе времени, памяти, смысле человеческого
существования. Вся картина, развернутая в "В поисках утраченного времени",
связана с развитием Марселя, дана через его восприятие. И это восприятие
непрерывно изменяется с течением лет. "Постепенно, — пишет Пруст, —
действительность заставляла мою мечту сдавать одну позицию за другой". И
действительность романа становится все серее и будничное. Происходит
своеобразный процесс "деромантизации мира". История жизни Пруста,
рассказанная в романе, превращается в историю разочарования.
Таким образом, весьма характерно, что название романа "В поисках утраченного
времени" приобретает двусмысленный оттенок. Это одновременно и потерянное
время, ибо Пруст–пессимист считает бесплодно потерянной всю свою прожитую
жизнь и утраченное уже время, которое Пруст–апологет пытается еще раз
искусственно воскресить в воспоминаниях.
Психологизм Пруста основан как раз на воспоминаниях, размышлениях о природе
времени и памяти. Однако при этом писатель не желает, прибегая к помощи
памяти как поставщика материала, реконструировать былую реальность, но,
напротив, он желает, используя все вообразимые средства – наблюдения над
настоящим, размышления, психологические выкладки, – смочь воссоздать
собственно воспоминания. Итак, не вещи, которые вспоминаются, но
воспоминания о вещах – главная тема Пруста. Впервые память из поставщика
материала, с помощью которого описывается другая вещь, сама становится
вещью, которая описывается. Поэтому автор обычно не добавляет к
вспоминаемому того, чего ему не хватает, он оставляет воспоминание таким, как
оно есть, объективно неполным, – и тогда и возникают в призрачном отдалении
изувеченные временем несчастные калеки.
Как отмечает X. Ортега–и–Гассет в своей работе "Время, расстояние и форма в
искусстве Пруста", "У Пруста есть поразительные страницы, на них говорится о
трех деревьях, что растут на склоне, – за ними, помнится, было что–то очень
важное, да забылось что, выветрилось из памяти. Автор напрасно силится
вспомнить и воссоединить уцелевший обрывок пейзажа с тем, что уже не
существует: только трем деревьям удалось пережить крушение памяти".
В своем произведении Пруст сам предстает исследователем утраченного
времени как такового. Он наотрез отказывается навязывать прошлому схему
настоящего, практикуя строгое невмешательство, решительно уклоняясь от
какого–либо конструирования. Вот что пишет по этому поводу X. Ортега–и–Гассет:
"Из ночной глубины души отделяется, воспаряя, воспоминание, и это похоже на
то, как в ночи над горизонтом загорается созвездие. Пруст удерживает желание
восстановить воспоминание и ограничивается описанием того, что сохранилось в
памяти. Вместо того чтобы реставрировать утраченное время, он довольствуется
созерцанием его обломков. Поэтому можно сказать, что жанр memoires у Пруста
обретает достоинство чистого метода".
Психологизм Пруста находит разнообразные формы выражения: роман
абсолютно невозможно представить без многословия и растянутых описаний.
Однако это тот случай, когда растянутость и многословие перестают быть
недостатками, превращаясь в два могучих источника вдохновения, в авторских
муз. Конечно, может создаться впечатление, что Пруст слишком увлекается
деталями: десятки страниц он посвящает какой–нибудь встрече у моря с группой
девушек, причем ничего внешне примечательного в этой встрече нет, какой–
нибудь прогулке; ему ничего не стоит столь же расточительно описать колокольню
Сент–Илер, вечер у моря, вокзал, сад, скалы, лепестки липового настоя. Прусту
не обойтись без растянутости и многословия уже по тому простому соображению,
что он ближе обычного подходит к предметам. Ведь Пруст был тем, кто установил
между нами и вещами новое расстояние.
Острота и сила впечатлительности у Пруста необычайны. Он сам говорит о своих
нервах, что они "не только не задерживают на пути к сознанию, а напротив легко
допускают к нему во всей отчетливости постоянные мучительные, изнурительные
жалобы самомалейших элементов нашего "я". Несомненно, такая острота
граничит с явной болезненностью и, действительно, находит свое объяснение в
том, что Марсель Пруст страдал жесточайшими припадками нервной астмы, так
что последние десять лет своей жизни почти не выходил из комнаты, обитой
пробкой. У писателя с меньшей одаренностью такая впечатлительность могла бы
легко выродиться в скрупулезную и ненужную мелочность, он не сумел бы
овладеть материалом. Пруста спасает эта гениальная одаренность и
культурность; благодаря своему чудесному дару он господствует над материалом,
побеждает его, писатель не растворяется в нем, а растворяет его в себе;
поэтому–то, что у другого явилось бы источником непоправимых недостатков,
ошибок и погрешностей, у Пруста становится большим и безусловным
художественным достижением.
Мир у Пруста не дробится, не расщепляется на разрозненную сумму мельчайших
явлений – он един в своей первооснове, в своем первоначальном естестве.
Марсель Пруст – реалист в искусстве: несравненное художественное чутье
прочно держит его на земле, у земных вещей, около человека. Пруст прекрасно
чувствует прелесть этого земного, благородно воспринимает и передает его
другим. Оттого так упоительна его эпопея. Пруст еще и еще раз подтверждает,
что сила гения часто спасает человека от распада и гибели.

Рекомендована література
1. Беньямин В. К. К портрету Пруста / В. К. Беньямин. Озарения. – М. :
СПб, 2004 – 234 с.
2. Делез Ж. Марсель Пруст и знаки / Ж. Делез– М. : СПб, 2004 – С. 45 –49
с.
3. Женетт Ж. Метонимия у Пруста. Пруст-палимпест. Пруст и «Непямой»
язык / Ж. Женетт – М. : Фигуры, 1998 –з 198 с.

Семінаське заняття № 4

ТЕМА: Міф як засіб моделювання світу у літературі. Техніка «потоку

свідомості» у романі Дж. Джойса «Улісс» ( Епізоди 1-4, 14, 18)

ПЛАН

1.Універсальність міфічної моделі.

2. «Потік свідомості» як форма внутрішнього монологу героя/героїв, його
стильова і мовна організація в романі.
3. Роман «Улісс» як енциклопедія літератури модернізму:
а) хронотоп твору – його модерністське значення;
б) символічний характер твору: система персонажів, їх конкретне та
загальне значення;
в) співвіднесеність мікро- та макросвітів (внутрішнього та зовнішнього) в
романі (на прикладі епізоду «Телемак»);
г) Міфологізм у творі (засоби створення міфологічних паралелей на
прикладі епізоду «Нестор»);
д) «Улісс» як одіссея форми; техніка «потоку свідомості»: стуктура,
засоби організації, особливості жіночого (епізод «Пенелопа») та чоловічого
(епізод «Протей») «потоків свідомості».
 4. Інтертекстуальність, її вираження та функції у творі. Роль
«коментарів» для прочитання роману.
Теоретичне завдання до семінару:

 Навіть відмінності, які спостерігаються між оповідним і міфічним

методом зображення.
 Чому Джойс вважається класицистом свого часу?

Рекомендована література

1. Элиот Т. «Улисс», порядок и миф / Т Элиот // Иностранная литература.

– 1988 .– № 12. – С. 4 –8.
2.
3. Шахова К. Література Англії XX століття / К. Шахова. –К.: Наукова
думка ,1993 – 345 с.
4. Хоружий С. Комментарии к роману «Улисс» Д. Джойса / С. Хоружий.
– М. : б. и. ,2009 – С. 921 –1150.

Семінар 5. «Інтелектуальний роман» як новий вид сучасної філософської

прози. Роман Т. Манна «Доктор Фаустуc».
Мета: проаналізувати особливості жанру інтелектуального роману на
прикладі твору Т.Манна
План:
1. Німецька культурна традиція в романі Т. Манна: Лютер, Гете,
Шопенгауер, Вагнер, Ніцше. Аналітична психологія і міфологізм.
2. Розробка фаустівського міфу в романі.
3. Поверхневий сюжетний рівень роману. Життя Кайзерсашерна як символ
патріархальної Німеччини.
4. Категорії життя і смерті, життя і духу в романі.
5. Проблема культури і мистецтва. Доля митця в сучасному світі.
Суб’єктивне і об’єктивне в мистецтві. Діалектика свободи.
1. Образ оповідача.

Семінар 6 . Франц Кафка. Роман «Процес».

 1. Автобіографізм творчості. Психоаналітичний підхід до інтерпретації
творів.
2. Тема «людина і влада».
3. Метафізичні пошуки духовного абсолюту і неможливість їхнього
досягнення.
4. Герої Кафки як передвісники екзистенціалістського героя.

Семінар 7. Екзистенціалізм у французькій літературі. Ж.-П.Сартр

«Нудота». А.Камю «Сторонній».
Мета: визначити основні параметри філософії та естетики екзистенціалізму
План:
1. Філософія екзистенціалізму: основні поняття.
2. Прагнення французької літератури до художнього втілення
філософських думок.
3. Стан нудоти як усвідомлення буття світу.
4. Категорії смерті, свободи, відповідальності у творчості А.Камю.
5. Вплив екзистенціалізму на подальший розвиток літератури.
6. Ангажований та неангажований екзистенціалізм.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ЧИТАННЯ

І триместр

Література Франції
1. Аполлінер Г. Алкоголі. Каліграми. Зона.
2. Пруст М. В пошуках втраченого часу (На Сваннову сторону).
3. Камю А. Сторонній.
4. Сартр Ж.-П. Нудота.

Література Великої Британії

1. Вульф В. Місіс Делловей.
2. Джойс Дж. Улісс (Епізоди 1-4, 14, 18).
3. Еліот Т. С. Безплідна земля. Любовна пісня Альфреда Пруфрока.
Традиція та індивідуальний талант.
4. Лоуренс Д.Г. Коханець леді Чаттерлей.
5. Оруелл Дж. 1984.
6. Хакслі О. Цей дивний новий світ.

Німецькомовні літератури
1. Брехт Б. Матінка Кураж та її діти.
2. Гессе Г. Гра в бісер.
3. Кафка Ф. Процес. Залізнодорожні пасажири. Правда про Санчо Пансу.
Прометей.
 4. Манн Т. Доктор Фаустуc.
5. Рільке Р. М. Поезії. Нові вірші. Нових віршів друга частина. Сонети до
Орфея.
6. Ремарк Е.М. На західному фронті без змін.

Література США
1. О’Нілл Ю. Пристрасті під в’язами.
2. Фіцджералд Ф.С. Великий Гетсбі.
3. Фолкнер В. Шал і лють.
4. Хемінгуей Е. Фієста. Кішка під дощем.

Література Італії
1. Піранделло Л. Шестеро персонажів у пошуках автора.

Орієнтовні питання
до фінальної контрольної роботи

1. Естетика і менталітет ХХ ст. Основні художньо-естетичні і

філософські напрямки.
Загальна характеристика літератури першої половини ХХ сторіччя.
1. Характеристика основних авангардистських шкіл. Дадаїзм. Сюрреалізм
у Франції.
Експресіонізм в Німеччині. Футуризм в Італії.
2. Творчий шлях Е.М.Рільке. Жанрові експериментування в “Нових
віршах” і “Нових віршів другій частині”.
3. Головна тема поеми Т.С.Еліота „Безплідна земля”. Композиція твору.
Часова та просторова багатоплановість поеми.
4. Творчий шлях Г.Аполлінера. Аналіз збірок “Каліграми” і “Алкоголі”.
5. Естетика модернізму. Модернізм як культурологічна категорія і тип
творчого світобачення.
6. Модернізм в літературі Великобританії.
7. Питання статі і сучасне суспільство в творах Д.Г.Лоуренса.
8. Особливості психологізму В.Вулф в романі “Місіс Деллоуей”.
9. Міфоцентризм роману Дж.Джойса „Улісс” (час, простір, система
персонажів). Художнє новаторство Д.Джойса в романі “Улісс”.
10.Англійська художня антиутопія. Своєрідність жанру.
11.Пародійна модель „ідеального суспільства” в романі О.Хакслі
“Цей дивний новий світ”.
12.Проблематика роману Дж.Оруелла “1984”.
13.Загальна характеристика “інтелектуального роману”.
14.Історія нації в образі митця в романі “Доктор Фаустус” Т.Манна.
15.Концепція світу і людини в притчах Кафки.
16.Проблематика роману Г.Гессе “Гра в бісер”.
 17.Своєрідність естетики М.Пруста. Реалізація “інстинктивної пам’яті” в
романі-епопеї “В пошуках втраченого часу”.
18.Література “втраченого покоління”.
19.Становлення американської літератури у ХХ столітті.
20.Особливості поетики Е.Хемінгуея.
21.Ідейно-художній аналіз роману Ф.С.Фіцджералда “Великий Гетсбі”.
22.Південна школа в літературі США. Творчість В.Фолкнера. “Шал і
лють”.
23.Екзистенціалізм: філософія та література. Загальна характеристика.
24.Ж.-П.Сартр. Моральний і філософський зміст образу А.Рокантена в
романі “Нудота”.
25.Поняття абсурдного світу та „людини абсурду” в теоретичних доробках
та художній практиці Альбера Камю.
26.Філософський театр Л.Піранделло.
27.Основні положення естетики епічного театру Б.Брехта. Ефект
очуження і засоби його створення.
28.Драматургічне новаторство у першій половині ХХ століття.
29.Значення драматургії Ю.О’Нілла для розвитку американського театру.

Список рекомендованої літератури

Кільк
ість у
№ біблі
п/ Бібліографічний опис джерела отеці
п уніве
рсите
ту
1. Основні джерела
1 Зарубежная литература ХХ века. Под ред. Л.Г. Андреева. – М.: 15
Высшая школа, 1996. – 575 с.
2 Давиденко Г.Й., Стрельчук Г.М., Гречаник Н.І. Історія зарубіжної 5
літератури ХХ століття. – К.: Центр учбової літератури, 2007. –
504 с.
3 Алхімія слова живого: Французький роман 1945-2000. – К.: 5
Промінь, 2005. – 383 с.
4 Гребенникова Н.С. Зарубежная литература ХХ в. – М.:ВЛАДОС, 2
1999. – 128с
2. Додаткові джерела
5 Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної 20
думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 633
с.
6 Лейдерман Н.Л., Липовецкий М.Н. Современная русская 1
 литература: 1950-1990-е гг.: в 2 тт. – М.: Академия, 2003.
7 Зарубежная литература второго тысячелетия. 1000-2000: Учеб. Б-ка
пособие / Под ред. Л.Г.Андреева. – М.: Высш. шк., 2001. Гмир
ьова
8 Зарубіжна література ХХ ст./ О.М.Ніколенко, Т.П.Маєвська, 2
В.О.Пащенко та ін. – К.: Академія, 1998. – 320 с.
9 Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. – М.: ИНИОН Б-ка
РАН-Intrada, 2001. – 384 с. Гмир
ьова
История зарубежной литературы ХХ века: Учеб. / Под ред. Б-ка
Л.Г.Михайловой и Я.Н.Засурского. – М.: ТК Велби, 2003. – 544 с. Гмир
ьова
8 Киреева Н.В. Постмодернизм в зарубежной литературе. – М.: 1
Флінта, 2004. – 216 с.
9 Ковалёва Т.В. История зарубежной литературы второй половины 1
ХIХ- начала ХХ веков. – Минск: Завигар, 1997. – 336 с.
10 Маньковская Н. Б. Эстетика постмодернизма. — СПб.: Алетейя, Б-ка
2000. — 347 с. Гмир
ьова
11 Постмодернизм: Энциклопедия / Мн.: Интерпрессервис; Б-ка
Книжный Дом, 2001. — 1040 с. Гмир
ьова
12 Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века. – М.: Аграф, 1997. – 384 Б-ка
с. Гмир
ьова
13 Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної 5
думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 633
с.
14 Усовская, Э. А. Постмодернизм в культуре XX века: учебное Б-ка
пособие для вузов. — Минск, 2003.  Гмир
ьова
15 Шабловская И.В. История зарубежной литературы (ХХ век, I 1
половина). – Минск: Экономпресс, 1998. – 382 с.
16 Американський модернізм: контекст, постаті. 1
Післяпостмодерністський погляд//Американські літературні студії
в Україні за ред. проф. Т.Н.Денисової. – К.: Факт, 2010. – 424 с.
17 Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура 1
ХХ века/Под ред. В.В.Бычкова. – М.: РОССПЭН, 2003. – 607 с.
18 История литературы США. Литература начала ХХ в. Т.V-VI. – М.: 1
ИМЛИ РАН, 2009. – 987 с.
19 Вікно в світ, 1998-2008 +
20 Авангард в культуре ХХ века (1900-1930 гг.): Теория, история,
поэтика : В 2 кн. / [под ред. Ю.Н.Гирина]. – М.: ИМЛИ РАН, 2010.
– 600 с.