Урок 1




Леся Українка. Провідні мотиви поезій.

«Давня весна»: тема гармонійного єднання людини
з природою

мОЇ АСОЦІАЦІЇ
1. Які емоції та асоціації в  тебе виникають зі словами гармонійна єдність? Поді-
лися ними з  однокласниками.

ŠŠ Чи варто, на твою думку, дбати про гармонію в  душі?

ологіч
их
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

не
Пс
ŠŠ Як можна відчути гармонію? лю
ст е рко

со фсь
фІЛОСОФСЬКЕ ЛЮСТЕРКО ло
Фі

ке

ŠŠ Як ти вважаєш, чи здатне мистецтво зробити лю

людину більш гармонійною? ст е рко

ЗНО-СМАКОЛИК

2. Заповни пропущене в  рядках поезії Тараса Шевченка «Мені однаково, чи буду…».

1) «Чи хто згадає, чи забуде
Мене ____________________ на чужині —
Однаковісінько мені».
2) «В неволі виріс між чужими
І, ___________________________ своїми,
В неволі, плачучи, умру».

3
 3) «Малого сліду не покину
На нашій _______________________ Україні,
На нашій — не своїй землі».
4) «Мені однаково, чи буде
Той син _________________________, чи ні…»

БІОГРАФІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

3. Розглянь ментальну карту «Леся Українка» на с.  66.

Леся Українка — видатна українська письменни-
ця, перекладачка, фольклористка, феміністка, діячка
культури. Вона була тендітною жінкою із  сильним
духом, стала символом України, її непокори, само-
бутності, незалежності та опинилася серед таких
Іван Труш. Портрет геніїв, як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван
Лесі Українки, 1900
Франко.
4. Прочитай біографічну статтю про Лесю Українку, використовуючи систему позна-
чок «Допомога» на с.  70.
Леся Українка (справжнє імя Лариса Петрівна Косач-Квітка) народила-
ся 25  лютого 1871 року в  м. Новограді-Волинському (тепер Житомирська
область) у  дворянській сім’ї нащадків української козацької старшини.
Батько майбутньої письменниці Петро
Антонович Косач (1842–1909) був  родом
із Чернігівської губернії. Поміщик, видат-
ний юрист та громадський діяч, дійсний
статський радник. Обожнював літерату-
ру й  живопис. У будинку Косачів часто
збиралися письменники, художники та
музиканти, відбувалися культурні вечори
й  домашні концерти.
Мати Лесі Ольга Петрівна (1849–
1930) походила з  дрібнопомісних дво-
рян Полтавської губернії. Була відомою
письменницею, чиї твори друкували
під  псевдонімом Олена Пчілка. Крім того,
брала активну участь у  жіночому русі,
спільно з  Наталією Кобринською видала
у Львові перший в  Україні феміністичний Леся Українка в  колі письменників
(зліва направо: М. Коцюбинський,
альманах «Перший вінок».
В.  Стефаник, Олена Пчілка,
Дядько (брат матері) Михайло Петро- М.  Старицький, Г. Хоткевич,
вич Драгоманов (1841–1895) — дворя- В.  Самійленко) на  відкритті
нин, відомий публіцист, історик, філософ, пам’ятника І.  Котляревському, 1903

4
літературознавець, фольклорист, громадський діяч, приват-доцент Київ-
ського університету та професор Софійського університету (Болгарія).
Тривалий час жив за кордоном — у  Швейцарії та Болгарії, листувався
з  Іваном Франком.
Дослідники вважають, що на розвиток творчих
здібностей Лесі Українки вплинуло не так батьків-
ське виховання та освіта, як її дядько. Саме він до-
поміг сформувати світогляд письменниці й  спонукав
її до вивчення іноземних мов, що  дозволяло читати
світову літературу в  оригіналі.
1876 року під час відпочинку в  селі Жабори-
ці мати розповіла Лесі про  мавок та інших істот,
які начебто мешкають у  цій місцині, ознайомила її
з  українським фольклором. Відтоді побут і  культура,
описані в  народних переказах, легендах, казках і  мі-
Маленька Леся
фах, стали одним із головних захоплень майбутньої
з  братом Михайлом
письменниці.
Коли Лесі було 8 років, заарештували її тітку Олену Антонівну Косач
(«тітку Єлю») — за участь у  замаху на шефа жандармів Дрентельна.
Пізніше жінку заслали до Сибіру. Вражена цієї подією, Леся написала
свій перший вірш «Надія» (1879–1880).
1881 року на Водохреще Леся сильно застудилася, що стало почат-
ком важкої хвороби, яка тривала до кінця її днів.
У цьому ж році Ольга Косач привозить дітей до Києва для навчання
в  приватних викладачів. Леся з  братом Михайлом проходить програму
чоловічої гімназії, бере уроки гри на фортепіано в  дружини Миколи
Лисенка Ольги  О’Коннор.
На початку травня 1882 року Косачі
переїжджають до села Колодяжного, що
до 1897 року стало їхнім постійним місцем
проживання.
Улітку 1883-го в Лесі діагностували ту-
беркульоз кісток. У жовтні цього ж року про-
фесор Олександр Рінек прооперував її ліву
руку, видалив кістки, уражені хворобою.
Рука залишилася скаліченою, тому про му-
зичну кар’єру дівчині довелося забути, хоча
це було її мрією.
З 1884 року (13 літ) Леся пише вірші
українською мовою («Конвалія», «Сафо»,
«Літо краснеє минуло…» та інші) і  публікує Василь Забашта.
їх у Львові в  журналі «Зоря». Саме тоді Микола Лисенко слухає гру
і  з’явився псевдонім Леся Українка. Лесі Українки

5
 Деякий час Леся вчилася в  художній школі Ми-
коли Мурашка в  Києві. Збереглася картина, написа-
на нею олійними фарбами. Подальшу освіту дівчина
здобувала самостійно, у  чому їй допомагала мати.
1891 року Леся Українка побувала в  Галичині,
а пізніше й  на Буковині. Там  познайомилася з  Іваном
Франком та багатьма іншими видатними митцями.
На початку березня 1907 року Леся Українка пе-
реїжджає з  Колодяжного до  Києва, а наприкінці мі-
сяця разом із Климентієм Квіткою здійснює поїздку
до  Криму, де відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.
7 серпня 1907 року Леся Українка й  Климентій Леся Українка
Квітка одружилися та  поселилися в  Києві. 21 серпня з  подругою —
разом вирушили до Криму, де Квітка обійняв письменницею Ольгою
посаду в  суді. Кобилянською, 1901
У цей період письменниця активно працює: завершує драматичну по-
ему «Айша і  Мохаммед» та поему «Кассандра», роботу над якою роз-
почала 1903 року. Також надсилає до публікації поему «На руїнах».
У вересні складає вірш «За  горою зірниці», продовжує працювати над
творами «У пущі», «Руфін і  Прісцілла».
У червні 1906 року Лесю Українку обрали в  правління київської «Про-
світи». Письменниця хотіла відкрити публічну бібліотеку, але жандарми
цього не дозволили й  заарештували мисткиню. Після цього була закри-
та й  сама «Просвіта».
Після 1907 року через сімейні обставини й  хворобу, що прогресува-
ла, Леся Українка була змушена жити здебільшого за кордоном, при-
свячуючи вільний час творчості.
Останні роки життя письменниці минули на ку-
рортах Єгипту й  Грузії. Там разом із чоловіком вона
збирала фольклор, писала художні твори. На Кавказі
за  кілька днів створила драму-феєрію «Лісова пісня»
(1911), а незадовго до вічного спочинку — драматич-
ну поему «Оргія» і  присвячений Івану Франку ліро-
епічний триптих: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве
чудо», «Про велета».
Дізнавшись про важкий стан Лесі, у  Грузію при-
їхала її мати, якій письменниця надиктувала начер-
Леся Українка ки своєї останньої, незакінченої драми «На  берегах
на морі, 1902 Олександрії».
1 серпня 1913 року Леся Українка відійшла у  вічність у  м. Сурамі
(Грузія). Похована на Байковому кладовищі в  Києві (за вікіпедією, мате-
ріалами сайтів www.l-ukrainka.name, dako.gov.ua, heroes.profi-forex/org/ua.
kosach-kvitka-larisa-petrivna-lesja-ukrayinka).

6
 Чи зникла від часів Руїни проблема інертності та зради в  нашому суспільстві?

Історичний музей
5. Ознайомся з  інформацією.
Пам’ятники пам’яті
Ушанування Лесі Українці
Лесі Українки

Пам’ятник у Маріїнському
Погруддя Лесі Українки Пам’ятник у Клівленді, парку в Києві, 1965;
в Сурамі, Грузія, 1952; США, 1961; скульптор — скульптор — В. Бородай,
скульпторка — Т. Абакелія М. Черешньовський архітектор — А. Ігнащенко

Пам’ятник у Луцьку, 1977;

Пам’ятник у Ялті, 1972; Пам’ятник у Торонто, скульптори — А. Німенко,
скульпторка — Г. Кальченко, Канада, 1975; скульптор — М. Обезюк; архітектори —
архітектор — А. Ігнащенко М. Черешньовський В. Жигулін, С. Кілессо

Іменем Лесі Українки названі бульвар і  площа в  Києві, вулиці

Підсумуй!
в Луцьку, Львові, Одесі, Рівному, Харкові, Полтаві, Ялті, Сімферополі,
 Виконай тестові завдання до уроку 6  на с. 75.
Євпаторії, Севастополі, Житомирі, Чернівцях, Сумах, Вінниці, Ковелі,
Черкасах, Горлівці, Кременчуці, Гадячі, Мелітополі, Прип’яті, Тбілісі,
Батумі, Мінську, Бресті, Копейську, Іркутську, Сочі. 55
2002 року пам’ятна дошка Лесі Українці з’явилася в  Єгипті в  знаме-
нитій Олександрійській бібліотеці, можна сказати, майже в  центрі світової
культури.
Ім’я Лесі Українки здобули:
• Волинський національний університет у Луцьку;
• Національний академічний драматичний театр
у  Києві;
• музично-драматичний театр в  Кам’янському.
Музеї Лесі Українки відкриті в  Києві, Новогра-
Музей-садиба
ді-Волинському, Колодяжному (музей-садиба Лесі
Лесі Українки
Українки), Ялті, Сурамі (Грузія). в селі Колодяжному

7
 На честь Лесі Українки в  Україні ви-
пущені срібна монета й  200-гривнева
банкнота із зображенням письменниці.
Також Лесі Українці присвячено кіль-
ка поштових марок.
За літературно-мистецькі твори для
дітей та юнацтва в  нашій державі при-
суджується Премія імені Лесі Українки,
яка є однією з  найпрестижніших.
Деякі твори письменниці були екранізовані (кінофільми «Лісова пісня»,
«Спокуса Дон Жуана»).
За матеріалами сайту
heroes.profi-forex.org/ua/kosach-kvitka-larisa-petrivna-lesja-ukrayinka

6.  Виконай вправу «Ерудит».

ŠŠ Що з  прочитаного й  почутого запам’яталося найбільше?
ŠŠ Знаючи факти біографії Лесі Українки, чи можна стверджувати, що це
життєпис справжньої патріотки?

МУЗИЧНЕ ЛЮСТЕРКО
7.  Послухай пісню «Давня весна» у  виконанні Артема Кондра-
тюка. Які образи у  твоїй уяві створює композиція?

акторська СВІТЛИЦЯ
8. Прочитай виразно поезію Лесі Українки «Давня весна».
Давня весна
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і  бриніло,
А я лежала хвора й  самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна». Малюнок до вірша
Ольги Семеніхіної

8
 Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і  в  тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з  ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з  ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й  не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

ŠŠ Чому, на твою думку, поезія має таку назву?

ŠŠ Як ти сприймаєш останню строфу вірша?
у р оз
ат

на
Лі тер
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ ЛЮСТЕРКО

вче
лю
9. Виконай вправу «Читання тексту рядками». ст е рко

У давнину, за язичницьких вірувань, Новий рік починався навесні.

Мабуть, ще на генетичному рівні людина сприймає цю пору як час змін.
Оновлення природи, спів птахів, цвітіння дерев та квітів лише сприяє
цьому. Теплі промені сонця, легкі пориви вітру пробуджують приспані
зимою прагнення та мрії, покращують настрій.
Вірш «Давня весна» Леся Українка написала 1894 року. Він увійшов
до циклу «Мелодії» другої збірки поетеси під назвою «Думи і  мрії» (1899).
Цикл складається з  12 творів. Більшість із них має автобіографічний
характер. Основний мотив поезії «Давня весна» — відтворення гармонійної
єдності людини й  природи.
10. Закінчи речення.
1) П оезію Лесі Українки «Давня весна» умовно можна поділити на такі
частини:



2) У цьому вірші Леся Українка використовує художній прийом антитези,
для того щоб 




9
3) Провідні мотиви поезії «Давня весна» — 



4) Ідея твору «Давня весна» Лесі Українки — 




РОБОТА В ПАРІ

11. Запишіть, якого значення в  поезії «Давня весна» Лесі Українки набувають подані
символи *.

Символ Значення











ŠŠ Які зорові та слухові образи використовує поетеса у  творі? Чому саме

такі?

Зорові образи Слухові образи

 
 
 
 

* У таблиці використані ілюстрації Ольги Семеніхіної.

10
 ознав
МОВОЗНАВЧЕ ЛЮСТЕРКО ов

че
М
12. Підкресли у  вірші «Давня весна» Лесі Українки дієслова. Поміркуй, лю
з  якою метою авторка використовує значну їхню кількість у  творі ст е рко
про весну. 



МИСТЕЦЬКА СВІТЛИЦЯ
13. Розглянь ілюстрацію Володимира Василенка до вірша Лесі
Українки «Давня весна». Наскільки вона відтворює цю поезію?
—— Пригадай, хто з  українських митців був майстром гравюри.

ологіч
их
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

не
Пс
Володимир Василенко.
—— Створи психологічний портрет ліричної лю Гравюра до вірша
стер ко
героїні вірша «Давня весна». Лесі Українки
«Давня весна»

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
—— Завдяки яким засобам виразності поезія, що порушує проблему взаємин людини
й  природи, сприймається образно й  гармонійно? Підтвердь свої думки цитатами
з  тексту твору «Давня весна» Лесі Українки.

со фсь
ло
фІЛОСОФСЬКЕ ЛЮСТЕРКО Фі

ке
ŠŠ Як ти вважаєш, стоїчне* сприйняття випробувань, лю
яке демонструє лірична героїня поезії Лесі Українки ст е рко

«Давня весна», властиве окремим особистостям чи

цілим націям?

ПІДСУМУЙ!
—— Розглянь роботу Поліни Дорошенко «Леся Українка». Чому,
на твою думку, авторка зобразила Лесю Українку на тлі
барвистих квітів?
—— Іван Франко писав у  статті про Лесю Українку: «Від часу
Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте”
Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного
слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини». Прокомен-
туй вислів Каменяра. Поліна Дорошенко.
—— Познач завдання, що тобі сподобалося. Леся Українка

* Стоїчний — стійкий, мужній у життєвих випробуваннях, здатний протистояти спокусам.

11
 Домашнє завдання

БІОГРАФІЧНЕ ЛЮСТЕРКО
1. У листі до дядька Михайла Драгоманова Леся Українка писала: «Мені часом
здається, що з  мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда,
що натура утяла мені кепський жарт». Що, на твою думку, авторка мала на увазі
під «кепським жартом»?





ологіч
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО их

не
Пс
2. Досліди зміни настрою ліричної героїні поезії «Давня весна» лю
ст е рко
Лесі Українки.




ційн
мо
ЕМОЦІЙНЕ ЛЮСТЕРКО

е
лю
3. Які емоції в  тебе викликає вірш Лесі Українки «Давня весна»? ст е рко
З якими кольорами й  чому асоціюється?

Емоції Колір-асоціація Тлумачення

 
 
 
 
 
 

Бажаємо позитивних емоцій

під час виконання домашнього завдання!

12
 Урок 2



Леся Українка. Мрії та сподівання

ліричної героїні в  поезії «Хотіла б я піснею стати…»

мОЇ АСОЦІАЦІЇ
1. Які емоції та асоціації в  тебе виникають зі словами романтична мрія? Поділися
ними з  однокласниками.

ŠŠ Чи важливо, на твою думку, мати мрію?

ологіч
их
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

не
Пс
ŠŠ Чи свідчать романтичні мрії людини про її оптимістичний лю
ст е рко
світогляд?
ŠŠ Як можна навчитися дивитися на життя з  оптимізмом?

со фсь
ло
фІЛОСОФСЬКЕ ЛЮСТЕРКО
Фі

ке

лю
ŠŠ Чи можеш назвати українців романтиками? ст е рко

Я ЦЕ ЗНАЮ!
2. Заповни пропущене.
Ознаками віршованої мови є ритм, _________, поділ на _________
й  стопи.
Стопа — повторення в  певній послідовності _____________________
й  одного або двох __________________ складів.
Залежно від особливостей групування наголошених і  ненаголошених
складів стопи бувають двоскладові, __________________ тощо.
За типом таких груп визначають ________________ розмір.

13
 Хорей — двоскладова стопа з  наголосом на _________________
складі.
Ямб — двоскладова стопа з  наголосом на ___________________
складі.
3. Виконай вправу «Незакінчене речення».
1) Справжнє ім’я та прізвище Лесі Українки — 
 .
2) Поезія «Давня весна» ввійшла до циклу  .
3) Основний мотив вірша «Давня весна» — відтворення 
 .

МУЗИЧНЕ ЛЮСТЕРКО
4. Послухай пісню «Хотіла б я піснею стати» у  виконанні по-
пулярної в  90-ті роки української співачки Ольги Юнакової. Які
образи у  твоїй уяві створює композиція?
—— Чи пов’язаний розквіт української популярної музики в  90-ті роки
та в  наш час зі зверненням до класичної літературної спадщини
нашого народу? Аргументуй та наведи приклади.

АКТОРСЬКА СВІТЛИЦЯ
5. Прочитай виразно поезію Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…». За потреби
звернись до пам’ятки на с.  69.
Хотіла б я піснею стати…
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,
Бетоні Кунс.
Ясніші, ніж зорі яснії, Становлення митця
Гучніші, ніж море гучне.

14
 ційн
мо
ЕМОЦІЙНЕ ЛЮСТЕРКО

е
лю
—— Який настрій створює поезія Лесі Українки «Хотіла б я піснею ста- ст е рко
ти…»? Які емоції викликає? З яким кольором і  чому асоціюється?

Емоції Колір-асоціація Тлумачення

 
 
 
 
 
 

ПСИХОЛОГОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО
• Які почуття оспівує авторка в  поезії «Хотіла б я піснею стати…»?


• Чи реалістично вони зображені?
у р оз
ат

на
Лі тер
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ ЛЮСТЕРКО

вче
лю
6. Виконай вправу «Читання тексту рядками». ст е рко

У пісні найповніше втілена душа нації. Співанка завжди була

джерелом народного натхнення та відображенням його життя. Пісенність
українців — це скарбниця досвіду поколінь, витворів найталановитіших
митців.
Поезія «Хотіла б я піснею стати…» ввійшла до другої збірки Лесі
Українки «Думи і  мрії», яка побачила світ у Львові 1899 року.
7. Дай відповіді на запитання.
ŠŠ До якого виду лірики можна віднести вірш Лесі Українки «Хотіла б
я піснею стати…»?
ŠŠ Якою ти бачиш ліричну героїню поезії?
ŠŠ Чому лірична героїня хотіла би стати піснею саме в  ясну хвилину?
ŠŠ Як ти вважаєш, чому авторка обрала для втілення своєї ідеї образ пісні?

РОБОТА В ПАРІ

8. Визначте мотив та ідею поезії Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…» (с.  16).

15
 Мотив Ідея

 
 
 
 

—— Позначте кольором (або підкресліть) художні засоби, за допомогою яких Леся

Українка розкриває ідею твору «Хотіла б я піснею стати…».
9. Виконай вправу «Запам’ятовую ефективно».
Залежно від того, на який склад падає наголос,
розрізняємо такі трискладові віршові стопи:
дактиль  — із наголосом на першому складі;
амфібрахій  — із наголосом на другому складі;
анапест  — із наголосом на третьому складі.

ŠŠЦе цікаво!
У перекладі з  грецької амфібрахій означає «короткий з  обох
боків»,  анапест  — «відображений назад»,  дактиль  — «палець».

—— Визнач віршовий розмір поезії Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…». За по-
треби пригадай алгоритм на с.  71.

Хотіла б я піснею стати 

У сюю хвилину ясну… 

Віршовий розмір — 


МИСТЕЦЬКА СВІТЛИЦЯ

10. Розглянь світлину роботи Галини Кальченко «Леся Україн-

ка». Що нового до сприйняття образу Дочки Прометея *
додала скульптура?
Галина Кальченко.
* Дочка  Прометея — так український письменник Микола Олійник Скульптура
у повісті «Дочка Прометея» назвав Лесю Українку. «Леся Українка»

16
 БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Кальченко Галина Никифорівна
(1926–1975)
Українська скульпторка, заслужена діячка мистецтв
України, народна художниця, лауреатка Шевченківської
премії.
Створила цілу галерею скульптур і  портретів пись-
менників, композиторів, художників та інших митців.
Найкращі її роботи — це пам’ятники Лесі Укра-
їнці в  Києві та Ялті, Миколі Леонтовичу в  Тульчині
на Вінниччині, Петру Гулаку-Артемовському в  Городи-
щі Черкаської області, Івану Котляревському та Марії Галина Кальченко
Заньковецькій у  Києві.
«Я найбільше боюся не встигнути зробити те, що можу, що пови-
нна зробити!» — говорила Галина Кальченко й  за свої 49 років встигла
дуже багато.
За вікіпедією та матеріалами сайту
mij-kraj.com.ua/Ukrajina-na-novomu-shlyahu/ya-naibilshe-boiusia-ne-vstyhnuty

ПІДСУМУЙ!

—— Поезія Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…» схожа на ліричну сповідь. У чому
зізнається авторка уважному читачеві?




—— Познач завдання, що тобі сподобалося.

Домашнє завдання
1. Вивчи вірш Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…» напам’ять.

БІОГРАФІЧНЕ ЛЮСТЕРКО
2. «Леся страшенно любила музику, була до неї дуже здатна, здатна навіть до ком-
позиторства, бо часто грала свої власні, дуже хороші імпровізації-композиції», —
писала сестра поетеси Ольга. Чи помітний талант до створення музики в  рядках
вірша Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…»?

17
 



3. Чим пояснюється прагнення Лесі Українки возвеличити волю? Чому мисткиня мог­
ла відчувати себе «ув’язненою»?



4. Прочитай поему Лесі Українки «Давня казка».
Давня казка
Василь Касіян.
Давня казка
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в  ній буде нове.
Та чого там, люди добрі,
За новинками впадати?
Може, часом не завадить
І давніше пригадати.
Хто нам може розповісти
Щось таке цілком новеє,
Щоб ніхто з  нас не відмовив:
«Ет, вже ми чували сеє!».
18
Тож, коли хто з  вас цікавий,
Сядь і  слухай давню казку,
А мені, коли не лаврів,
То хоч бубликів дай в’язку.
1
Десь, колись, в  якійсь країні,
Де захочете, там буде,
Бо у  казці, та ще в  віршах,
Все можливо, добрі люде.
Десь, колись, в  якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів
Не позичений, а власний.
На обличчі у  поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, —
От собі — людина Божа!
Той співець — та що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не був співцем поет наш,
Бо зовсім не вмів співати.
Та була у  нього пісня
І дзвінкою, і  гучною,
Бо розходилась по світу
Стоголосою луною.
І не був поет самотній, —
До його малої хати
Раз у  раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду;
Слухачі співцю за теє
Ділом скрізь давали раду.
Що могли, то те й  давали,
Він зо всього був догодний.
Досить з  нього, що не був він
Ні голодний, ні холодний.
Як навесні шум зелений
Оживляв сумну діброву,
То щодня поет приходив
До діброви на розмову.
Так одного разу ранком
Наш поет лежав у  гаю,
Чи він слухав шум діброви,
Чи пісні складав, — не знаю!
Ольга Семеніхіна.
«Зустріч Бертольда з  поетом»
Тільки чує — гомін, гуки,
Десь мисливські сурми грають,
Чутно разом, як собачі
Й людські крики десь лунають.
Тупотять прудкії коні,
Гомін ближче все лунає,
З-за кущів юрба мисливська
На долинку вибігає.
Як на те ж, лежав поет наш
На самісінькій стежині.
«Гей! — кричить він, —
 обережно!
Віку збавите людині!»
Ще, на щастя, не за звіром
Гналася юрба, — спинилась,
А то б, може, на поета
Не конечне подивилась.
Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий боже!
«Бачте, — крикнув, —
 що за птиця!
Чи не встав би ти, небоже?»
«Не біда, — поет відмовив, —
Як ти й  сам з  дороги
 звернеш,
Бо як рими повтікають,
Ти мені їх не завернеш!»
«Се ще также полювання! —
Мовить лицар з  гучним
 сміхом. —
Слухай, ти, втікай лиш краще.
Бо пізнаєшся ти з  лихом!»
«Ей, я лиха не боюся,
З ним ночую, з  ним і  днюю;
Ти втікай, бо я, мосьпане,
На таких, як ти, полюю!
19
 В мене рими — соколята,
Як злетять до мене з  неба,
То вони мені вполюють
Вже кого мені там треба!»
«Та який ти з  біса мудрий! —
Мовить лицар. — Ще ні разу
Я таких, як ти, не бачив.
Я тепер не маю часу,
А то ми б ще подивились,
Хто кого скорій вполює.
Хлопці! Геть його з  дороги!
Хай так дуже не мудрує!»
«От спасибі за послугу! —
Мовить наш поет. — Несіте.
Та візьміть листки з  піснями,
Он в  траві лежать, візьміте».
«Він, напевне, божевільний! —
Крикнув лицар. — Ну, Вдома гроші я забувся!»
 рушаймо!
Хай він знає нашу добрість —
Стороною обминаймо.
А ти тут зажди, небоже,
Хай-но їхатиму з  гаю,
Я ще дам тобі гостинця,
А тепер часу не маю».
«Не на тебе ждать я буду, —
Так поет відповідає, —
Хто ж кому подасть гостинця,
Ще того ніхто не знає».
Лицар вже на те нічого
Не відмовив, геть подався;
Знову юрба загукала,
І луною гай озвався.
Розтеклись ловці по гаю,
Полювали цілу днину,
20
Та коли б же вполювали
Хоч на сміх яку звірину!
А як сонечко вже стало
На вечірньому упрузі,
Стихли сурми, гомін, крики,
Тихо стало скрізь у  лузі.
Гурт мисливський зголоднілий
Весь підбився, утомився,
Дехто ще зоставсь у  гаю,
Дехто вже й  з дороги збився.
Геть одбившися від гурту,
Їде лицар в  самотині.
Зирк! — поет лежить, як перше,
На самісінькій стежині.
«Ах, гостинця ти чекаєш! —
Мовив лицар і  лапнувся
По кишенях. — Ой небоже,
Усміхнувсь поет на теє:
«Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,
Що його й  на тебе стане!»
Спалахнув від гніву лицар,
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
«Годі жартів! — крикнув
 згорда. —
Бо задам тобі я гарту!»
А поет йому: «Та й  сам я
Не люблю з  панами жарту…
Бачиш ти — оця діброва,
Поле, небо, синє море —
То моє багатство-панство
І розкішне, і  просторе.
При всьому сьому багатстві
Я щасливий завжди й  вільний».
Тут покликнув лицар: «Боже!
Чоловік сей божевільний!».
«Може буть, — поет відмовив, —
Певне, всі ми в  Божій волі.
Та я справді маю щастя,
І з  мене його доволі.
Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
Все, чого душа запрагне,
Я створю в  одну хвилину,
В таємнії світи надхмарні
Я на крилах думки лину.
Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в  полі;
Сам я вільний і  ніколи
Не зламав чужої волі!»
Засміявсь на теє лицар:
«Давню байку правиш, друже?
Я ж тобі скажу на теє:
Ти щасливий, та не дуже.
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Я б віддав твоє багатство
І непевнії країни
За єдиний поцілунок
Від коханої дівчини…».
Щось поет хотів відмовить
На недбалу горду мову,
Та вже сонечко червоне
Заховалось за діброву.
Надійшла сільськая молодь,
Що з  роботи поверталась,
І побачила поета,
З ним приязно привіталась.
Тут поет взяв мандоліну,
І на відповідь гуртові
Він заграв, і  до музики
Промовляв пісні чудові.
Всі навколо нерухомі,
Зачаровані стояли,
А найбільше у  дівчаток
Очі втіхою палали.
Довго й  лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й  годі!».
2
Літнім вечором пізненько
Сам поет сидів в  хатині,
Так од ранку цілу днину
Він просидів в  самотині.
Тож сидів поет в  віконці,
Слухав співів, що лунали
Скрізь по полю і  до нього
У хатину долітали.
Співи стихли, потім хутко
Налетіла літня нічка;
Дерева шуміли з  вітром,
Гомоніла бистра річка.
І поет в  своїй хатині
Прислухавсь до того шуму,
Погляд в  темряву втопивши,
Він таємну думав думу.
Тільки чує — хтось під’їхав
На коні до його хати
І спинився, потім зброя
Почала чиясь бряжчати.
21
 Що за диво! Під віконце
Хтось помалу підступає.
Тут поет не втерпів: «Хто там? —
Невідомого питає. —
Якщо злодій, то запевне
Помиливсь ти, любий друже!».
«Ні, се я, — озвався голос, —
Маю справу, пильну дуже…»
«Хто ж се “я”?» — поет питає.
«Я, Бертольдо, лицар з  гаю».
Тут поет пізнав той голос:
«А, мисливий! Знаю, знаю!
Вибачай, прошу до хати,
Хоч у  мене трошки темно,
Бо коли я сам у  хаті,
Не палю вогню даремно;
Та для гостя запалю вже».
І добув вогню з  кресала.
Перед ним лицарська постать
Владаря Бертольда стала.
«Добрий вечір!» — «Добрий «Певна річ, — поет говорить, —
 вечір».
Став тут лицар і  — ні слова.
Щось ніяк не починалась
Тая пильная розмова.
Бачу я перед собою
Ясні оченьки дівочі».
«Що ж? — поет на те говорить. —
То за ручку та й  до шлюбу!»
«Ох! — зітхає лицар. — Візьме
Інший хтось дівчину любу!
Під балкон моєї донни
Кожен вечір я приходжу,
І в  журбі тяжкій, в  зітханнях
Цілу нічку я проводжу.
На мою журбу й  зітхання
Я відповіді не маю,
Чим я маю привернути
Серце милої, — не знаю!
Може б, краще їй припали
До сподоби серенади?..»
Тут поет на те: «Запевне,
Треба пташечці принади!».
«Голос маю, — каже лицар, —
Та не тямлю віршування…»
То не легке полювання,

«Де ж твоя, мій гостю,

 справа?» —
Далі вже поет озвався.
Лицар стиха одмовляє:
«Я, мій друже, закохався…».

Тут поет йому говорить:

«Що ж на се тобі пораджу?
А проте доказуй далі,
Може, чим тебе розважу».

«Закохався я і  гину, — Ольга Семеніхіна.

Каже лицар, — вдень і  вночі «Бердольдо і  поет»

22
 А то б досі вже на лаври
Хто б схотів, то й  був багатий,
Ні, — химерний, норовистий
Кінь поезії крилатий!»
«Правду кажеш, — мовив А вже лицар був надворі.
 лицар, —
Але ж я тебе благаю,
Щоб поміг мені в  сій справі.
Пам’ятаю, як у  гаю
Ти своїм віршем чудовим
Чарував усю громаду, —
Тільки ти один тепера
Можеш дать мені пораду!
За пораду все, що хочеш,
Дам тобі я в  надгороду».
«Ну, на се, — поет відмовив, —
Не надіюся я зроду.
Можу я знайти й  без плати
Для приятеля пораду.
Ось пожди лиш трохи, зараз
Будеш мати серенаду.
Та мені для сього треба
Ймення й  вроду панни знати».
«Їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..»
Більш поет вже не питався,
Сів, задумавсь на хвилину,
Записав щось на папері,
Зняв з  кілочка мандоліну,
Показав слова Бертольду,
Мандоліну дав у  руки
Та написанії вірші
І промовив для науки:
«Ти, співаючи, на струнах
Маєш так перебирати:
Ut-fa-la-sol, fa-mi-re-sol…
Далі можеш сам добрати».
«От спасибі!» — крикнув лицар.
Ще ж поет не відозвався,
На коня! і  геть погнався.
І погнався лицар хутко
Через доли, через гори,
І спинився під віконцем
У своєї Ізідори.
Хутко в  неї під віконцем
Мандоліна залунала,
Із потоку гуків чулих
Серенада виринала:
«Гордо, пишно, променисто
Золотії світять зорі,
Та не може дорівнятись
Ні одна з  них Ізідорі!
Найчистіші діаманти
Сяють, ясні та прозорі,
Та не може дорівнятись
Ні один з  них Ізідорі!
Дорогих перлин коштовних
Є багато в  синім морі,
Та не може дорівнятись
Ні одна з  них Ізідорі».
Отже, ледве серенада
Залунала у  просторі,
Вийшла з  хати Ізідора
Подивитися на зорі.
А як стихли під балконом
Любі гуки мандоліни,
До Бертольда полетіла
Квітка з  рожі від дівчини.
23
 В ту ж хвилину Ізідора
Зникла хутко, наче мрія,
Та зосталася в  Бертольда
Квітка з  рожі і  — надія!
3
Боже, боже! що то може
Наробити серенада!..
Зникла в  серденьку в  Бертольда
Темна туга і  досада.
Усміх донни Ізідори
Був дедалі все ясніше,
І щораз вона ставала
До Бертольда прихильніше.
Далі перстень Ізідорин
На руці у  нього сяє,
Нареченою своєю
Він кохану називає.
Як же бучно, як же втішно
Всім гулялось на весіллі!
Танцювали, попивали
Від неділі до неділі.
Всіх приймали, всіх вітали,
Всім уміли догодити,
Тільки нашого поета
Пан забувся запросити.
Звісно, клопоту багато
Завжди пану молодому, —
Хто ж би міг ще пам’ятати
Про якогось там сірому?
Час летів, немов на крилах,
І, мов сон, життя минало.
Та незчувсь Бертольд, як лихо
Несподівано настало.
Забажалось королеві
Звоювать чужеє царство,
Розіслав він скрізь герольдів
На війну скликать лицарство.
24
І якраз серед бенкету
В замку нашого Бертольда
Залунала гучна сурма
Королівського герольда.
Прощавай, дружина люба,
Всі розкоші, всі вигоди!
Все те треба проміняти
На далекії походи.
Залишить Бертольдо мусив
Молодую Ізідору,
У неділю вранці-рано
Вже він вирушив із двору.
Подалося геть за море
Все одважнеє лицарство;
Там за морем десь лежало
Бусурменське господарство.
І пішло одважне військо
Через нетрі та пустині;
Не один вояк смутився
По своїй рідній країні.
Та коли вже надто тяжко
Туга серце обгортала,
То співці співали пісню,
Пісня тугу розважала:
«Не журись, коли недоля
В край чужий тебе закине!
Рідний край у  тебе в  серці,
Поки спогад ще не гине.
Не журись, не марно пройдуть
Сії сльози й  тяжка мука:
Рідний край щиріш любити
Научає нас розлука».
Так вони співали, йдучи
Через дикії пустині,
 Додавав той спів розваги Голод, злидні, військо гине…
Не одній смутній людині. Що то буде, що то буде?!

Попереду всього війська Місяць, другий вже ведеться

Три старшії виступали: Тая прикрая облога.
Карлос, Гвідо і  Бертольдо; Серед війська почалися
За одвагу їх обрали. Нарікання і  тривога.

Їдуть, їдуть, врешті бачать — Приступили до Бертольда

Три дороги розійшлися, Вояки й  гукають грізно:
Розлучились три найстарші, «Гей, виводь ти нас ізвідси!
Кожний різно подалися… Геть веди, поки не пізно!

Карлос вибрав шлях направо, Нащо ти сюди на згубу

Гвідо вибрав шлях наліво, Підманив нас за собою?
А Бертольд подався просто. Чи ти хочеш, щоб усі ми
«Дай же, боже, нам!» — Наложили головою?
 «Щасливо!».
Осоружне нам се місто!
І Бертольдові спочатку Хай їй цур, такій облозі!
Справді щастя панувало, Хай їй цур, самій тій славі!
Довелося звоювати Хай їй цур, тій перемозі!..»
Городів чужих чимало.
Хтів Бертольд розумним словом
От вже він на стольне місто Люте військо вгамувати,
Погляда одважним оком, Та воно дедалі гірше
Але тут-то саме щастя Почало репетувати.
Обернулось іншим боком.
Далі кинулись до зброї…
Чи то врешті у  Бертольда Бог зна, чим би то скінчилось…
Притомилося лицарство, Але тут хтось крикнув:
Чи то владар бусурменський  «Стійте!» —
Міцно так тримавсь Військо раптом зупинилось.
 за царство, —
Вийшли тут наперед війська
Тільки твердо так трималось Військові співці славутні,
Місто гордеє, уперте, Всі вони були при зброї,
Раз одбилось, потім вдруге, А в  руках тримали лютні.
Потім втретє, ще й  вчетверте.
З них один промовив: «Браття!
Тут прийшлось Бертольду Часу маєте доволі,
 з лихом: Щоб Бертольда покарати,
Край чужий, ворожі люде, Він же й  так у  вашій волі.

25
 Ми б хотіли тут в  сій справі
Скілька слів до вас сказати,
Та співцям співати личить,
Отже, ми почнем співати».
Тут один із них тихенько
Струни срібнії торкає,
Усміхається лукаво
І такої починає:
«Був собі одважний лицар,
Нам його згадать до речі,
Він робив походи довгі —
Від порога та до печі.
Він своїм язиком довгим
Руйнував ворожі міста…
Чули ви його розповідь:
“Я один, а їх аж триста!”.
Ну, та сей одважний лицар
Якось вибрався до бою.
І вернув живий, здоровий:
Талісман він мав з  собою.
Я гадаю, талісман сей
Кожен з  вас тут знать готовий, 
Се буде речення мудре:
“Утікай, поки здоровий!”».
«Утікай, поки здоровий!» —
Всі співці тут заспівали;
Вояки стояли тихо,
Очі в  землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
І гукнуло військо хором:
«Ми готові йти до бою!
Краще смерть, ніж вічний сором!»
І метнулися у  напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й  ніч настати,
Як було вже місто взято.
26
Місто взято, цар в  полоні
Бусурменський. Перемога!
От тепер уже одкрита
Всім у  рідний край дорога.
Тут на радощах Бертольдо
Всіх співців казав зібрати
І, коли вони зібрались,
Привселюдно став казати:
«Ви, співці славутні наші,
Ви, красо всього народу!
Ви нам честь відрятували,
Вам ми винні надгороду!».
Та співці відповідали:
«Ні, не нам, ласкавий пане,
Той, хто сих пісень навчив нас,
Надгороду хай дістане».
«Де ж він, де? — гукнув
 Бертольдо. —
Що ж він криється між
 вами?» —
«Він не тут, — співці
говорять, —
На війні не був він з  нами.
Він зостався, щоб піснями
Звеселять рідну країну,
Там він має розважати
Не одну сумну родину».
«Знаю я сього поета
І його величну душу,
І тепер йому по-царськи
Я подякувати мушу.
Тільки б дав нам бог
 щасливо
Повернутися додому,
Срібла, золота насиплю
Я співцеві дорогому!..»
 4 Та забави, та турніри,
Кажуть, весь поміст у  пеклі
З добрих замірів зложився!
Для пекельного помосту
І Бертольдо потрудився…
Вже давно Бертольд вернувся
Із далекої чужини,
Знов зажив життям веселим
Біля милої дружини.
Знов у  нього в  пишнім замку
Почалося вічне свято, —
О, тепер було у  нього
Срібла, золота багато!
Окрім того, що набрав він
На війні всього без ліку,
Ще король йому в  подяку
Надгороду дав велику.
Сила статків та маєтків!
Вже Бертольдо граф заможний!
Він живе в  свойому графстві,
Наче сам король вельможний.
Та околиця, де жив він,
Вся була йому віддана,
Люд увесь в  тім краю мусив
Узнавать його за пана.
Тож спочатку того щастя
Справді був Бертольдо гідний:
Правий суд чинив у  панстві,
До підданих був лагідний.
Але то було не довго,
Він дедалі в  смак ввіходив
І потроху в  себе в  графстві
Інші звичаї заводив.
Що ж, напитки, та наїдки,
Та убрання прехороші,
А на все ж то треба гроші!
Та й  по всіх далеких війнах
Граф привчився до грабунку,
А тепер в  своїй країні
Він шукав у  тім рятунку.
Почалися нескінченні
Мита, панщина, податки,
Граф поставив по дорогах
Скрізь застави та рогатки.
Трудно навіть розказати,
Що за лихо стало в  краю, —
Люди мучились, як в  пеклі,
Пан втішався, як у  раю.
Пан гуляв у  себе в  замку, —
У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в  серденьку у  поета
Озивався він луною…
Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в  місті;
Що співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і  про волю
У піснях своїх торочать.
Вже й  по тюрмах їх
 саджають,
Та ніщо не помагає, —
Їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.
27
 «Ну, — гукнув Бертольд, — Мов крізь землю провалився
 то байка!
Я візьму співців тих в  руки!»
Раптом чує — десь близенько
Залунали пісні гуки:
«В мужика землянка вогка,
В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в  панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в  панів і  кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?».
«Що се, що? — кричить Я поетові дарую
 Бертольдо.
Гей, ловіть співця, в’яжіте!
У тюрму його, в  кайдани!
Та скоріш, скоріш біжіте!»
Коли се з-за мурів замку
Обізвався голос долі:
«Гей, біжіте, панські слуги,
Та спіймайте вітра в  полі!
Не турбуйся ти даремне,
Все одно, вельможний пане,
Вловиш нас сьогодні десять,
Завтра двадцять знов Принесли вони поету
 настане!
Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана,
Він у  нас одважний лицар,
Врешті, він знайомий пана…».
28
Той співець, утік од лиха.
А Бертольд сидів і  думав,
Далі так промовив стиха:
«Маєм свого отамана! —
Ось де корінь цілій справі!
Ну, та я тепера хутко
Положу кінець забаві!».
Тут він двох щонайвірніших
Слуг до себе прикликає
І до нашого поета
У хатину посилає:
«Ви скажіть йому від мене,
Що я досі пам’ятаю,
Як пісні його втішали
Нас колись в  чужому краю.
Власне я тепер бажаю
Дать йому за них заплату:
В себе в  замку гарну хату.
Я його талан співацький
Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним
Я зробить його бажаю.
Ви скажіть, що він у  мене
Буде жити в  шані, в  славі,
Тільки, звісно, хай забуде
Різні вигадки лукаві».
Слуги зараз подалися
До убогої оселі,
Ті запросини веселі.
Усміхаючись, він слухав
Те запрошення знаднеє,
А коли вони скінчили,
Так промовив їм на сеє:
«Ви скажіте свому пану, «Ви скажіть сьому зухвальцю,
Що заплати не бажаю, Що тепер настав день суду,
Бо коли я що дарую, Що терпів його я довго,
То назад не одбираю. Але більш терпіть не буду.

Хай він сам те пригадає, Коли він складання віршів

Що то ж я йому дав злото, Бунтівничих не покине,
Хоч тепер об тім жалкую, То в  тюрму його закину,
Краще б кинув у  болото! Там він, клятий, і  загине!».

Ви скажіть, що я не хочу Знову слуги подалися

Слави з  рук його приймати, До убогої хатини
Бо лихую тільки славу І, підходячи, почули
Тії руки можуть дати. Тихий бренькіт мандоліни.

Золотих не хочу лаврів, — У вікно зирнули слуги,

З ними щастя не здобуду. Бачать: зібрана громада,
Як я ними увінчаюсь, Всі стоять навколо ліжка,
То поетом вже не буду. Мов якась таємна рада!

Не поет, у  кого думки Утомивсь поет від праці,

Не літають вільно в  світі, Третій день лежить в  недузі,
А заплутались навіки Слухачі навколо нього
В золотії тонкі сіті. Посхиляли чола в  тузі.

Не поет, хто забуває А поет усе то грає,

Про страшні народні рани, То щось пише на папері
Щоб собі на вільні руки Й роздає писання людям, —
Золоті надіть кайдани! Тут вступили слуги в  двері.

Тож підіте і  скажіте, Всі метнулись хутко з  хати,

Що поки я буду жити, І поет один зостався,
Не подумаю довіку Подививсь на слуг спокійно,
Зброї чесної зложити!». Гордовито привітався.

З тим вернулись вірні слуги Всі Бертольдові погрози

До Бертольда і  сказали: Слухав мовчки, усміхався.
«Так і  так поет відмовив, А коли скінчили слуги,
Ми даремне намовляли…». Так до них він обізвався:

Аж скипів Бертольд, почувши «Ви скажіть свойому пану,

Гордовитую відмову, Що готовий я в  дорогу,
До поета посилає Тільки хай велить прислати
Посланців тих самих знову: Слуг ще двох вам на підмогу.

29
 На запросини ласкаві
Я не можу встать з  постелі,
Вам нести мене прийдеться
Аж до нової оселі.
Та й  в  темниці буду вільний, —
Маю думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
Та й  гадали, що в  країні
Більш неволі вже не буде.
Та зостався по Бертольду
Молодий його нащадок,
І пиху його, й  маєтки
Він забрав собі у  спадок.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.

З словом зіллються в  темниці

Гіркий жаль і  тяжка туга,
І тоді потрійна стане
І страшна його потуга.

І поет від свого люду

Не почує слів догани
В день сумний, коли на нього
Накладатимуть кайдани!».
Ольга Семеніхіна.
Так довіку у  темниці «…А поетові нащадки
слово гостреє карбують».
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити. Проти діла соромного
Виступає слово праве —
Та зосталися на світі Ох, страшне оте змагання,
Молоді його нащадки, Хоч воно і  не криваве!
Що взяли собі у  спадок
Всі пісні його, всі гадки. А коли війна скінчиться
Того діла й  того слова,
Здійнялось повстання в  краю, То скінчиться давня казка,
І Бертольда вбили люде, А настане правда нова.
1893
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у  12 тт. —
К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 54–77. Уперше надруковано в  журн.
«Житє і  слово», Львів, 1896, кн. 6, стор. 442–453.
Бажаємо позитивних емоцій
під час виконання домашнього завдання!
30
 Урок 3



Леся Українка. «Давня казка».

Ідея свободи творчості, вільнолюбства людини.
Проблематика твору.
Порівняльна характеристика образів поета й  Бертольда

мОЇ АСОЦІАЦІЇ
1. Які емоції та асоціації в  тебе виникають зі словами творча свобода? Поділися
ними з  однокласниками.

—— Поміркуй, як можна подбати про свою духовну свободу.

ологіч
их
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

не
Пс
лю
ŠŠ Як навчитися бути вільним? ст е рко

со фсь
ло
фІЛОСОФСЬКЕ ЛЮСТЕРКО
Фі

ке

ŠŠ Чи можна назвати українців волелюбною нацією? лю

ст е рко
Чому?
ŠŠ Як гадаєш, чи здатне мистецтво зробити особис-
тість вільнішою у  своїх проявах?

кЛЮЧ РОЗУМІННЯ

ŠŠ Що може сформувати вільну особистість? Аргументуй свою думку.

31
 Я ЦЕ ЗНАЮ!
2. Заповни пропущене, пригадавши вивчене в  5–7 класах.
Ліро-епічний твір — своєрідний літературний жанр, у  якому гармоній-
но поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні __________
та _________.
Жанри ліро-епічних творів: вірш у  прозі, __________, _________,
роман у  віршах та інші.
Поема —  великий  __________ твір про важливі події, яскраві харак-
тери й  почуття  _________.
Ознаки поеми: поєднання ______________ подій сюжету з  глибо-
кими  _______________ персонажів; створення деталізованих образів
____________ героїв; яскраво виражена присутність автора (оповідає,
передає власні переживання й  роздуми, дає оцінки  тощо);  специфіч-
ні  художні прийоми й  засоби (монологи та  ___________, переважно 
суб’єктивні описи, напруженість _______________ тощо).

ЗНО-СМАКОЛИК
3. Упізнай рядки поезії Лесі Українки «Хотіла б я піснею
стати…».
1) «Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину___________…»
2) «Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом ____________…»
3) «Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем __________».
4) «Лунали б тоді мої мрії Олена Котляркер.
І щастя моє__________…» Пісня пісень. День

акторська СВІТЛИЦЯ
4. Візьми участь у  конкурсі читців. Розкажи напам’ять поезію Лесі Українки «Хотіла б
я піснею стати…». Оціни свій виступ за шкалою: запиши бали, на які заслуговуєш.
(У другій колонці зазначено максимальну кількість балів за кожний критерій.)
Знання тексту ліричного твору 5
Темп 1
Тембр 1
Використання необхідних пауз 2
Виділення голосом важливих слів 2
Настрій 1
Загальна кількість балів 12

32
 ЧИТАЦЬКА СВІТЛИЦЯ
5. Пригадай уривок (епізод) твору Лесі Українки «Давня казка», який запам’ятався
найбільше та змусив замислитися над важливими запитаннями. Прочитай його.
Поділися враженнями з  однокласниками.
—— Напиши літературний диктант за поемою Лесі Українки «Давня казка» (за по-
треби звернися до тексту). Підкресли у  творі слова-відповіді та пронумеруй їх
за номером завдання.
1. Оповідач просить у  читача якщо не лаврів, то  .
2. Поет мав талант до віршів не позичений, а (який?)  .
3. Пісня поета розходилась по світу (як?)  .
4. Раз у  раз до хати митця ходила (хто?)  .
5. У діброву навесні поет приходив (для чого?)  .
6. Попереду мисливської юрби їхав лицар (який?)  .
7. На думку поета, якщо вони повтікають, то лицар їх не заверне
(про що йдеться?) 
8. За словами поета, він і  ночує, і  днює (з чим?)  .
9. Митець називає свої рими (як?)  .
10. Лицар обіцяє по дорозі назад дати поетові (що?)  .
11. Окрім упертості, лицар був багатий (на що?)  .
12. На крилах думки поет лине (куди?)  .

МИСТЕЦЬКА СВІТЛИЦЯ

6. Розглянь малюнок Софії Караффи-Корбут до поеми

Лесі Українки «Давня казка». Як подана робота ілю-
струє твір?

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ ЛЮСТЕРКО Софія Караффа-Корбут.

Давня казка
7. Виконай вправу «Читання тексту рядками».
Поема «Давня казка» Лесі Українки вперше була опублікована
у  львівському журналі «Житє і  слово» за 1896 рік (написана 1893 року),
а пізніше в  другій збірці віршів поетеси «Думи і  мрії» (1899). У цьому
творі мисткиня викрила пристосуванство, обмеженість та марнославство,
оспівала роль та місце поета у  звільненні народу від кайданів неспра-
ведливості й  жорстокості.
8. Пригадай ознаки поеми.
—— Доведи, що твір Лесі Українки «Давня казка» — це поема.

33
 РОБОТА В ПАРІ

9. Визначте тему та ідею твору Лесі Українки «Давня казка».

Тема Ідея

 
 
 
 

—— Які ознаки казки можна спостерігати в  тексті? Визначте жанр твору.



ЛІТЕРАТУРНА СКЛАДАНКА

10. Упиши з  довідки номер епізоду, який відповідає елементу сюжету.

Експозиція Довідка:
Зав’язка 1) поет допомагає Бертольду;
2) довічне ув’язнення поета, його смерть;
Розвиток дії
3) зустріч поета з  Бертольдом;
Кульмінація 4) конфлікт між Бертольдом і  поетом;
Розв’язка 5) знайомство з  поетом.

11. Познач кольором або підкресли в  тексті поеми «Давня казка» художні засоби,
за допомогою яких розкривається ідея твору.

12. Визнач найважливішу проблему, порушену у  творі «Давня казка».

Проблематика поеми Лесі Українки «Давня казка»

Роль митця в  суспільстві Сутність щастя

Служіння музі й  народові Війна заради збагачення

34
13. Знайди в  тексті поеми «Давня казка» цитати, що характеризують поета та Бер-
тольда.

Поет Лицар

Петрус Теодорус ван Вінгердт. Вітторе Карпаччо.

Молодий поет Молодий лицар

 
 
 
 
 

МУЗИЧНА СВІТЛИЦЯ
14.  Послухай пісню-баладу «Давня казка» у  виконанні народно-
го артиста України Ігоря Кушплера на музику Валерія Кваснев-
ського. Як змінює твоє сприйняття твору Лесі Українки ця музична
композиція?

БІОГРАФІЧНа ДОВІДКА

Ігор Федорович Кушплер (1949–2012) — український оперний спі-

вак (баритон). Соліст Львівського національного театру опери та балету
імені Соломії Крушельницької, народний артист України.

35
 Валерій Федорович Квасневський (нар. 1953 року) — член Націо-
нальної ліги українських композиторів.
За сценарієм митця в  1996 та
1998 роках були поставлені теле-
фільми «Аве Марія» та «Хотіла б
я піснею стати», де прозвучали
його музичні твори.
До 140-річчя від дня на­
ро­дження Лесі Українки на
теле­студії Львівської обласної те-
лерадіокомпанії створили музич-
но-літературний телефільм «Леся
Українка в  музиці Валерія Квас- Ігор Кушплер Валерій Квасневський
невського».
За матеріалами вікіпедії та сайту
ukrmusic.online/encyclopedia/kushpler-ihor-fedorovych

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЛЮСТЕРКО

ŠŠ Як характеризує поета відповідь лицарю?

«Ей, я лиха не боюся,
З ним ночую, з  ним і  днюю…
Ти втікай, бо я, мосьпане,
На таких, як ти, полюю!»
ŠŠ Чи справді поет є вільним? Підтвердь при-
кладами з  тексту.
ŠŠ Чому, на твою думку, поет не відмовляється
допомогти Бертольду в  справах сердечних? Ольга Семеніхіна.
ŠŠ Чи змінюють лицаря почуття до Ізідори? «Бертольдо з  Ізідорою»

ознав
ов
МОВОЗНАВЧЕ ЛЮСТЕРКО
че
М

лю
ŠŠ Як характеризує поета звертання «мосьпане»? ст е рко

ŠŠТлумачний словничок
Мосьпане (заст.) — уживається як звертання в  значенні милостивий пане
добродію.
За матеріалами сайту slovnyk.ua

ŠŠ Яку силу має слово?

36
 ПІДСУМУЙ!

—— Пригадай твори Лесі Українки, прочитані в  цьому році. Що споріднює їх? Що різ-
нить?
—— Познач завдання, яке тобі сподобалося.

Домашнє завдання

1. Як гадаєш, у  чому полягає актуальність поеми Лесі Українки «Давня казка»?













2. Які особисті відкриття ти зробив/зробила, читаючи цей твір?














Бажаємо позитивних емоцій

під час виконання домашнього завдання!

37