І, ДЕНЬ ПЕРШИЙ

"після благодатного втілення Сина Божого..." — згідно з флорентійським

стилем, рік починався не з Різдва, а з Втілення або Благовіщення (25
березня), отже чума охоплює Флоренцію на початку квітня 1348 року. В Пізі
вона лютує вже з січня 1348.
"чи то вже була така дія планет небесних" — астрологічне пояснення появи
чуми знаходимо і в сучасних Боккаччо хроністів Маркіонне Стефані та братів
Маттео і Джованні Віллані, які пишуть про вкрай несприятливе для людства
поєднання трьох великих світил під знаком Водолія, що мало принести світу
багато тяжких випробувань.
"...почалася тая чума перед кількома роками у східних землях..." — в Азії
епідемія розгоряється з 1346 року. Існує кілька версій про занесення чуми на
Апенніни. Італійські дослідники стверджують, що хвороба була завезена з
кораблями із Сирії на о. Сицилія, звідки розповсюдилася по Європі. У
коментарі до російського перекладу "Декамерона" Н. Б. Томашевський
наводить і другу, "кримську", версію: під час облоги генуезької фортеці в
Кафі у татарському війську почалася епідемія. Не будучи в змозі взяти місто
приступом, татари вирішили заразити ворогів чумою, перекидаючи за
допомогою катапульт трупи померлих через стіни. Кілька хворих генуезьких
моряків відбули на кораблях додому — так і почалась спершу в Італії, а потім
і в усій Європі страшна епідемія.
"сусіди сливе не дбали одне про одного" — "інститут" сусідства в середні
віки був дещо тіснішим і згуртованішим, ніж у сучасній Європі. Так пише
про нього Данте у трактаті "Пир" (IV, іу, 2): "Як людина для своєї
повноцінності потребує присутності родинного кола, так і дім має
необхідність у сусідстві іншого дому: інакше не минути б було багатьох
негараздів, що стали б перешкодою щастю".
"корисливість слуг" — слуги і справді вимагали тоді непомірну ціну за свою
роботу: хроністи називають цифру від одного до трьох флоринів, за умов
безкоштовного проживання і харчування в домі господаря.
"багато хто помирав просто випадком" — велика кількість хворих,
покинутих напризволяще рідними, помирали з голоду.
"...померло в мурах Флоренції ...більше ніж сто тисяч душ" — Боккаччо,
звісно, перебільшує, але точних даних з приводу кількості померлих немає:
флорентійські хроністи сходяться на тому, що моровиця тривала до жовтня
— початку листопада 1348 року, при чому загинуло три п'ятих населення
міста і передмість.
"Гален, Гіппократ і Ескулап" — окрім міфологічної постаті Ескулапа —
давньогрецького бога лікування — імена лікарів Гіппократа (460—377 до
н.е.) і Галена (близько 130—200 до н.е.) постійно згадуються в літературі
XIV століття.
"...у велебнім Новопречистенськім храмі..." — мається на увазі відомий
готичний собор Санта-Марія-Новелла, закладений у 1278 році, а за часів
Боккаччо включений до "третьої межі" міської брами. Саме в кварталі Санта-
Марія-Новелла мешкало багато друзів письменника і, можливо, дехто із
прототипів героїв-оповідачів "Декамерону". Собор і сьогодні вітає
виблискуванням своїх вітражів тих, хто прибуває до Флоренції залізницею;
центральний вокзал міста, до речі, названо теж іменем цього храму.
"семеро молодих дам..., найстаршій було не більш як двадцять вісім год,
наймолодшій минуло вісімнадцять" — сім — магічне число, що особливо
шанували в середні віки: сім днів тижня, сім відомих на той час планет, сім
християнських чеснот і сім смертних гріхів, сім ступенів досконалості. Щодо
віку дівчат, то, згідно з тодішнім звичаєм, його навряд чи можна назвати
юним: у дванадцять років дівчина вважалася на виданні, а одруження
відбувалось у 14—18 років.
"Тож назвемо першу Пампінеєю..." — Боккаччо дав своїм героїням імена, які
визначають їхню вдачу. Так, Пампінея означає "квітуча", Ф'ямметта —
"вогняна" (таке саме ім'я автор дає і своїй легендарній коханій), Філомена —
"та, що любить співати", Емілія — "ласкава", Лауретта — пестливе від Лаури
— коханої Петрарки, Неїфіла — "нова для любові", "вперше закохана" (це
ім'я є також натяком на поезію нового стилю — іі сіоісе пиоуо — і творчість
Данте), Еліза — друге ім'я вергілієвської Дідони, цариці Карфагену.
"…своїм убранням виявляти кожному стрічному, яке велике лихо нас
спіткало" — у Флоренції, на відміну від Сієни і Венеції, не було прийнято
закону про заборону жалобного вбрання з метою відлякування моровиці
радісним і святковим виглядом городян.
"троє молодих кавалерів" — маємо ще одне магічне число, що доповнює
кількість героїв до десяти (символ довершеності), і саме по собі є символом
подолання чоловічого суперництва.
"Одного звали Панфіл..." — імена юнаків також мають значення. Панфіл —
цілком охоплений любов'ю, Філострат — поборений любов'ю (хоча точніше
— "той хто любить боротьбу"), Діоней — шанувальник Афродіти (Діона в
грецькій міфології — мати богині кохання Афродіти).
"прибули до того місця" — мається на увазі містечко Поджо Герарді поблизу
Майано, де Боккаччо мав невеликий маєток, або ж вілла Леонардо Аретіно
під Ф'єзоле.
"на все наставляю Пармена." — імена слуг головних героїв запозичені
автором із комедій Теренція і Плавта.
"...а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще
захолодки..." — у XIV столітті відлік часу робився від сходу сонця до заходу,
за римським звичаєм. День розбивався на 12 годин, що згуртовувалися до
чотирьох відрізків по три години кожен: третя, шоста, дев'ята, вечерня.
Кожній порі року відповідав окремий розпорядок цих годин, оскільки
різними були години сходу і заходу сонця.
"Помивши руки по велінню королеви..." — гігієнічний захід, без якого не
мислилось прийняття їжі: оскільки виделки не використовувалися, руки мили
також перед тим, як перейти до наступного яства та наприкінці трапези.
"Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу..." — лютня та віола — старовинні
струнні музичні інструменти.
1, ОПОВІДКА ПЕРША
Сер — титул представників вільних професій. До лицарів у Флоренції
зверталися з титулом мессер, до дам — мадонна або монна.
Мушатто ді Мессер Гвідо Францезі один з братів Францезі (другого звали
Біччо), відомий флорентійській шахрай. Накопичив багато добра,
промишляючи лихварством у Франції, зумів вибитись у фінансові радники
короля Філіппа Красивого, якого не раз спонукав до протизаконних дій —
підробки монет, розбійних нападів на італійських купців тощо. За свою
миршаву статуру Гвідо отримав прізвисько Мушатто (mouche — фр. муха).
Боніфацій — мається на увазі папа римський Боніфацій VIII (1294—1301).
Карл Безземельний — граф Валуа (1270—1325), брат французького короля
Філіппа Красивого.
"такий собі сер Чеппарелло з Прато" — постать реальна, засвідчена
документально. Чепперелло або Чапперелло Дієтаюті із міста Прато був
одружений і мав дітей; працював, однак, не нотарем, а збирачем податків і
десятин на користь Філіппа Красивого та папи Боніфація VIII. По-італійськи
його ім'я, що так нагадує прізвисько, може походити від іменника ceppo —
"поліно", "обрубок" — із додаванням зменшувального суфіксу — arello, або
ж бути зменшувальним від Ciapo, деформованої форми імені Jacopo.
Костирник — гравець у кості.
"...кинуть його у яму, як собаку" — у ями (тобто рови, що оточували браму
міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також
лихварів.
"Сих ломбардців собачої віри..." — ломбардцями у Франції називали всіх
вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. "Ломбардець" було
синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien —
фр. — собака.
Парастас — заупокійна служба.
Стихар — верхній одяг церковнослужителів.
Казальниця — амвон, підвищене місце в церкві для проповідника.
Святий Чаппеллетто — звісно, ім'я цього "святого" не фігурує в жодному
переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана
папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує
Боккаччо у своїй новелі.
2, ОПОВІДКА ДРУГА
Содомлянський гріх — педерастія.
Хліби духовні — церковні посади і пов'язані з ними прибутки.
Симонія — продаж церковних володінь, посад і духовних звань.
Клірик — служитель церкви.
3; ОПОВІДКА ТРЕТЯ
Мельхіседек — розповсюджене єврейське ім'я, що означає "цар
справедливості".
Саладін — (Салахаддін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-Насер) — єгипетський
султан (1138—1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів
Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю
толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом
називали Вавілонією.
Віра агарянська — мусульманська.
ІІ, ДЕНЬ ДРУГИЙ
"Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітило і пташки, веселих
пісень у зеленому вітті вищебечуючи..." і далі по тексту — характерне для
багатьох інтродукцій "Декамерону" авторське звернення до буколічного
топосу — опису чудового місця на лоні природи. Схожий пейзаж знаходимо
в одному з сонетів Боккаччо ("Навколо джерела, серед зелених лук...").
5; ОПОВІДКА П'ЯТА
Андреуччо з Перуджії — документально засвідчена особа, був кур'єром
Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти — коханої
Боккаччо.
"...дівчина сицилійка, молода та хороша" — у Неаполі XIV ст. мешкало
досить багато сицилійських куртизанок.
вулиця Скверний Кут — по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині
Неаполя, де містились торгівельні склади і притони. Недалеко від нього був
банк, в якому працював молодий Боккаччо.
Джірдженті — місто в Сицилії, сучасна назва якого — Агрідженто.
гвельфи — прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у
1282 році після Сицилійської вечерні.
король Карл — Карл ІІ Анжуйський, неаполітанський король, противник
Фрідеріка ІІ. Помер у 1309 році.
Король Фрідерік — Фрідерік ІІ Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337
рік.
мадонна Фйордаліза — саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка
на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі "флористичні" мотиви імен
(fiordaliso — по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу —
сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи — Біла Квітка).
Каталонська вулиця — вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час
панування Карла ІІ там і справді мешкало багато каталонців.
Скарабоне Буттафуоко — мається на увазі реальна особа, сицилієць,
прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone —
таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв.
орнати — парадний одяг церковного служителя.
Філіппо Мінутоло — архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року.
синьйорія — міська управа.
"...повернувшися поспішно до Перуджії із перснем" — новий "здобуток" не
просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений
у перстень, у середні віки був ще й символом щастя.
ІІІ, ДЕНЬ ТРЕТІЙ
"...до чудового розкішного палацу, що стояв на пригорку..." — Вілла
Скифанойя, або Тре' Візі, або Вілла Пальм'єрі, на пагорбі Камерата під
Флоренцією. Однак, усі три — значно віддаленіші від Поджо Герарді, ніж це
зазначає Боккаччо ("не пройшла вона й двох тисяч ступенів").
2; ОПОВІДКА ДРУГА
Агілульф — король лонгобардів, правив з 592 по 615 рік. Зійшов на трон
завдяки одруженню з Теодоліндою, принцесою баварською, вдовою короля
Автаріха. Лангобарди ("довгобороді") — германське плем'я, що жило на
Ельбі, а в VI ст. оселилось у Північній Італії. Від них походить назва області
Ломбардія.
IV, ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Філіппо Бальдуччі — Бальдуччі — відома міщанська родина у Флоренції,
члени якої працювали у банку Барді, де свого часу був зайнятий і Боккаччо.
гора Азінайська — гора поруч з Флоренцією, більше відома під назвою
Сенаріо. Тут у печерах раніше жили схимники.
Гвідо Кавальканті (1259—1300) — італійський поет і філософ, друг Данте.
Чіно із Пістойї (1270—1336) — юрист і ліричний поет, був знайомий з Данте.
1; ОПОВІДКА ПЕРША
Танкред, князь салернський — вигаданий персонаж, навіяний спогадами про
норманський період Салерно, так само, як і Гвіскардо. Але подібні імена
зустрічались серед князів Салерно і володарів Капуї.
"...без вагання з'єднаю при твоїй помочі мою душу з тією, що ти їй, серце, так
вірно служило!" — згідно з середньовічними уявленнями, душа людини
містилася в крові, а отже і у серці.
V, ДЕНЬ П'ЯТИЙ
9; ОПОВІДКА ДЕВ’ЯТА
Коппо (або Якопо, Джакоппо) ді Боргезе Доменікі — походив із іменитої
родини з району Санта Кроче (жив поруч з Новим монетним двором), був
кілька разів пріором і гонфалоньєром.
Альберігі — одна з найдавніших родин Флоренції, мешкала поруч з воротами
Сан П'єтро, неподалік від церкви Санта Марія дельї Алберігі.
"...процвиндрив до решти все свої багатство — лишився в нього...сокіл
мисливський..." — останній атрибут шляхетного походження.
Кампі — Кампі Бізенціо — на північний захід від Флоренції між Перентола і
Прато.
VI, ДЕНЬ ШОСТИЙ
"Діоней та Лауретта завели спів про Троїла та Крессіду." — поширена того
часу пісня про любов троянського царевича Троїла до грекині-полонянки
Крессіди, чи Крізеїди, взята з "Роману про Трою" французького поета Бенуа
де Сент-Мора (XII ст.).
10; ОПОВІДКА ДЕСЯТА
Чертальдо — рідне містечко Боккаччо. Ціцерон Марк Тулій (106—47 до н.е.)
— славнозвісний римський оратор.
Квінтіліан Марк Фабій (35—95) — визначний римський теоретик
ораторського мистецтва.
Брагоньєра, Піцціні — прізвища досі існуючих у Чертальдо родин.
Ліппо Топпо — художник, про якого оповідали, що він одписав своїм
спадкоємцям кілька тисяч флоринів, яких у нього ніколи не було.
Арістотель (384—322 до н.е.) — грецький філософ і вчений, шанований у
добу середньовіччя.
Сенека (3—65) — римський філософ-стоїк і драматург.
Святий Герард Вілламанський (1174—1267) — один з найдавніших
францисканців, можливо, був прийнятий особисто Франциском до ордену.
Герард ді Бонсі — однин з найавторитетніших членів цеху вовнярів.
Тропар — церковний спів на честь якогось святого.
X, ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ
10 ОПОВІДКА ДЕСЯТА
Гвалтьєрі з роду маркізів Салуцьких — Салуццо з 1142 року протягом
чотирьох віків була столицею важливого маркізату. Ім'я Гвалтьєро було
поширеним серед синьйорів Салуццо гілки Алерамо і згадується в
документах 1174—75 років.