Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури

РЕФЕРАТ
з історії світової літератури

«ДОН ЖУАН ЯК ВІЧНИЙ ОБРАЗ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

Студентки гр. ІМ-21

Новак І. О.

Науковий керівник:
доц. Бєлова С. А.

Рівне 2019
 ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

Розділ 1. Історія виникнення образу Дона Жуана....................................................4

1. 1 Донжуаніна у світовій літературі....................................................................4

1. 2 Дон Жуан Мольєра..........................................................................................11

Розділ 2. Динаміка характеру Дон Жуана...............................................................14

2. 1 Проблеми таксономії на ниві літературної донжуаніани............................14

2. 2 Культурні та ідеологічно-світоглядні витоки образу Дон Жуана..............16

2. 3 Розкриття Мольєром характеру Дон Жуана.................................................17

ВИСНОВКИ...............................................................................................................22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................25

2
 ВСТУП
 “Вічним” називають образ, який виходить за межі літературного твору,
має загальнолюдське значення, не втрачає своєї актуальності протягом століть.
Найголовнішим є те, що він зосереджує у собі важливі риси людського
характеру, загальнолюдської моралі, філософії, психології, що цікавлять різні
покоління людей, кожне з яких шукає в їхніх долях, роздумах і вчинках
співзвучність зі своїми почуттями, розв'язання власних проблем.
Світова література містить безліч шедеврів, змальовує найвідоміші
образи, створює чимало історій. Вічне питання, яке турбує людство весь час,
завжди постає їх темою. І однією із таких важливих основ є кохання. Варто
зазначити, що саме ця тема має своє коріння майже у кожному творі.
Своєрідним носієм теми кохання виступає у багатьох художніх творах образ
вічного героя-коханця, найвідомішого підкорювача жіночих сердець – Дон
Жуан. У чому ж причина популярності його образу? Відповідь на запитання
буде розгорнута у даній роботі, оскільки розгляд персонажа в контексті
історико-літературного процесу допоможе відкрити нові аспекти цього типажу,
відкрити таємницю його привабливості та невмирущості, встановити еволюцію
як самого образу, так й відтінки трактування його у творах різних авторів. Це і
зумовлює актуальність обраної теми.
Метою даної роботи є дослідження образу Дон Жуана впродовж його
літературного існування.
Згідно з метою роботи мною поставлено наступні завдання:
– розглянути історію виникнення образу Дон Жуана в літературі;
– визначити своєрідність інтерпретування образа різними авторами;
– довести, що Дон Жуан – «вічний» образ.
Вищезгадані завдання дають зрозуміти, що об'єкт дослідження – образ
Дон Жуана, а предметом є дослідження динаміка характеру головного героя.
Структура роботи. Реферат складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаної літератури та джерел.

3
 Розділ 1. Історія виникнення образу Дона Жуана
1. 1 Донжуаніна у світовій літературі
Питання, яке, мабуть, зацікавлює усіх: «Чи був у Дон Жуана
прототип?». Хоч і немає стовідсоткового цьому підтвердження, але, вважається,
що прототипом відомого на весь світ персонажа був дон Хуан Теноріо.
Дворянин жив у 14 столітті у Севільї, який був розпусником і дуелянтом, що
користувався заступництвом короля, тому його любовні та дуельні історії
завжди залишалися безкарними. Одного разу він викрав дочку командора,
убивши самого командора. Безкарність дона Хуана обурила ченців, і вони
вбили його на могилі командора, а потім розпустили слух, що це статуя
покійного командора забрала його в пекло.
Згодом, історія про страшну смерть Дона Хуана Теноріо стала відомою і
помістила в собі численність цікавих деталей. Тож письменники негайно
взялися складати на її основі балади, вірші, легенди.
Той факт, що Дон Жуан намагався спокусити доньку командора нікого
не зацікавив! Увагу літераторів привернула історія про насмішника, який не
поважав світ мертвих, за що і потрапив у пекло. Сюжет перших народних балад
був приблизно таким: Дон Жуан вбиває командора і, через певний час він
повертається до Севільї, знаходить цвинтар або ж в каплиці – череп свого
ворога і, забравши його пропонує мертвому з’явитися на вечерю. Далі –
очевидний результат. Кам’яний гість приходить і насмішник потрапляє в пекло.
Дон Мігель, він перетворився в так же міфічну фігуру, як і дон Хуан де
Теноріо. Першим, хто здогадався розбавити страшну історію любовними
походеньками, був іспанський драматург Тирсо де Моліна. Йому прийшла
геніальна ідея поєднати в одній історії відразу дві сюжетні лінії: образа мерця і
спокуса жінок. Вважається, що Тирсо де Моліна взяв за основу стару легенду
про Дон Хуана і доповнив образ головного героя рисами і ще одного реально
існуючого чоловіка – Мігеля де Маньяра. Першим літературним втіленням цих
легенд була його п'єса «Севільський бешкетник» (1630).

4
 Мігель був розпусником і відчайдушно спокушав, як простих, так і
знатних дам. Одного разу його охопило страшне видіння: благородний сеньйор
побачив свої похорони. Після того як він розкаявся, побудував лікарню для
бідних і почав вести праведне життя.
Розповсюджений сюжет багатьох легенд: лицар зваблює беззахисну
селянку, використовуючи вмовляння та погрози, а потім кидає її збезчещеною
та нещасною. Ця фабула відобразилась в знаменитій історії про Робена та
Маріон, втілена в п’єсі Адама де ла Аля “Гра про Робена та Маріон”. Лицар
Обер, який домагався прекрасну пастушку Маріон, може розглядатися як
далекий предок Дон Жуана. В числі прапрадідів севільського пустуна
називають Обрі Бургундця, Роберта-Диявола. Останній є фігурою історичною:
герцог нормандський Роберт заслужив погану славу своєю жорстокістю на полі
битви та неприборканим норовом в любовних пригодах. Герой легенд, а також
римованого роману XIII ст., містерії XVI ст. та прозаїчної повісті XV ст.,
Роберт-Диявол в кінці свого життя покаявся та спокутував свої гріхи подвигами
благочинства. Мотив покаяння розпусника отримає розвиток в літературних
версіях Дон Жуана, які відносяться до епохи романтизму.
Пов'язаний з феодальним ладом образ Дон Жуана з'являється і в
японській літературі. За декілька століть до Дон Жуана в європейській
літературі, за багато тисяч верст від Іспанії, японська принцеса, відома під
псевдонімом Мурасакі Сікібу, написала роман "Гендзі-моногатарі". Гендзі, син
імператора - японський Дон Жуан, сміливий, завжди прагнучий до пригод
спокусник. В любові його більш всього привертає можливість проявити свою
активність: там, де на шляху до перемоги немає перешкод, він створює їх сам.
Своєю непостійністю він схожий з іспанським побратимом. Проте концепція
твору корінним чином відрізняється від європейської. Буддійський релігійний
канон не вимагав, подібно християнському, від мирянина любові до однієї
жінки. Тому надприродні сили не вислали месника у вигляді кам'яного гостя, як
це буде в творах європейської літератури. Нічні примари, викликані покинутою

5
жінкою, що знає чарівництво, відводять в царство тіней нову кохану Гендзі. Він
приголомшений втратою і проливає на її могилі гіркі сльози. Але йде прекрасна
дівчина - і він забуває мертву, з відродженим жаданням любові вдаючись до
нового щастя. Для Гендзі не уготовано трагічного кінця. Ставши імператором,
він знаходить "благородне" поле діяльності, і остання кохана, Фіалка, стає його
дружиною.
«Дон Жуан. Небувалий, випадок, що відбувся з якимсь мандрівним
ентузіастом» - це не просто «новела», тобто розповідь про надзвичайну подію,
але і глибокий аналіз опери Моцарта «Дон Жуан». Гофман дає власне,
оригінальне тлумачення твору великого автора. Моцартовський Дон Жуан - не
традиційний «пустун» - гуляка, прихильний до вина і жінок, а «улюблене
дітище природи», вона наділила його всім тим, що прославляє у порівнянні з
посередністю, фабричними виробами, які почали випускатися з майстерень.
Гофман розкриває поведінку Дон Жуана як «розчарованого титана».
Неспроможний віднайти ідеально-гармонійне кохання в умовах філістерської
дійсності, він спрямовує свої «надлюдські» здібності на цинічне зневажання
моральних норм суспільства.
Дон Жуан - натура виняткова, романтичний герой, який протиставляє
себе вульгарному натовпу з його міщанською мораллю і за допомогою любові
намагається возз'єднувати ідеальне з реальним.
Іншу лінію інтерпретації запропонував Байрон. Байрон в незакінченій
поемі "Дон Жуан" ("Don Juan", 1819-1824) дає можливість простежити
формування характеру легковажного перелюбника і вписати його образ у
сучасну поетові добу. Байрон першим піддає матеріали про Дон Жуана
відкритому і всебічному осучасненню, трактуючи його як образ "сина часу".
Автор розвінчує претензію "мандрівного перелюбника" на романтичний стиль
поведінки і творить "Дон Жуана" як "епос заперечення" морально-побутових
звичаїв своєї доби.

6
 Дон Жуана Байрон показав людиною свого часу, авантюристом,
відчайдушним шукачем успіху, необтяженим етичними коливаннями, коли
надається шанс задовольнити і жадність до насолоди, і честолюбство, що
розростається буквально на очах. Автор не піддавав героя суворому суду, не
прагнув викрити життєві поняття про мораль. Навіть, навпаки, йому подобався
цей персонаж, який згідно легенді, "з сцени прямо до біса догодив", - подобався
своєю відвагою, гострим розумом і повною відсутністю святенництва.
Дон Карлос - герой 137 драматичної поеми І.Ф. Шиллера «Дон Карлос,
інфант іспанський». Історичний прототип його - Карлос, спадкоємець
іспанського престолу, син короля Пилипа II і Марії Португальської. Задумана
як сімейна драма іспанського інфанта, вона перетворилася на трагедію
суспільного перетворювача - «громадянина всесвіту» - маркіза Пози.
Дон Карлос перебуває в складних відносинах з своїм батьком, королем
Пилипом, він закохується в мачуху, королеву Єлизавету, яка відповідає йому
таємною взаємністю. Друг Дону Карлоса, маркіз Поза, намагається відвернути
його від безнадійної любові і закликає присвятити себе служінню суспільному
благу: йдеться про боротьбу за свободу Фландрії. Але Дон Карлос поглинений
своїм відчуттям, не хоче думати ні про що інше, хоча розуміє, що Поза прав.
Але принцеса Еболі, самолюбна і примхлива, не бажає миритися з положенням
знехтуваної і, ображена в своєму відчутті, видає таємницю Дона Карлоса.
Бурхливий і повстаючий проти встановлених норм поведінки Дон-Жуан
у Шиллера, безперечно, тип позитивний.
Французький письменник П. Меріме в «Душах чистилища», пославшись
на праобраз - Дона Хуана Теноріо, «такого відомого завдяки шедеврам Мольєра
і Моцарта», пропонує свого Дона Хуана, теж севільця, сина графа дона Карлоса
де Маран'я.
Меріме прагнув максимально індивідуалізувати образ Дон Жуана і тому,
розказуючи про його долю, відмовився від звичної класичної сюжетної схеми.
Ми не знайдемо в новелі ані донни Ганни, ані убитого командора, її чоловіка,

7
ані історії із сміливим викликом Дон Жуаном статуї, ані втручання пекельних
сил. Не зустрінемо ми в «Душах чистилища» і звичного комічного образу слуги
Дон-Жуана. У Меріме Дон Жуан - жорстокий хижак, позбавлений всякої
чарівливості, що насолоджується не любов'ю жінок, а своєю владою над ними,
яку вважає тією, що належала йому по праву, як істоті більш вищій, ніж інші
люди.
«Душі чистилища» - це люди, подібні Дон Жуану, або його батькові, або
незліченній кількості таких же, як вони, іспанських дворян. Це - люди, які
свідомо ділять своє життя пополам. Першу половину вони присвячують
неприборканому жаданню насолоди, задоволенню за всяку ціну своїх мирських
інстинктів, плотських жадань. Потім, коли вони удосталь переситились
мирськими благами, вони переживають переродження, починають зображати з
себе святенників. Саме подвійність і виявляється характерною для долі Дон
Жуана.
У душі Дон Жуана з дитинства борються дві протилежні сили:
благочестя і військова доблесть. Вже з дитинства батьки готували сина до
подвійного життя: «Мати за допомогою пестощів і ласощів схиляла його до
перебирання чоток, заучування літаній і всіх як обов'язкових, так і додаткових
молитов»; батько, навпаки, «розказував йому про повстання морисків і
переконував його вправлятися цілими днями в метанні списа, стрільбі з
арбалета або навіть аркебузи».
Поява пушкінського «Кам'яного гостя» - одна з найяскравіших в світовій
літературі інтерпретацій міфу про Дон Жуана.
Що для О.С. Пушкіна «Кам'яний гість» (1830) - трагедія відплати,
доводить вже сам вибраний їм заголовок «Кам'яний гість», а не «Дон Жуан».
Пушкінський Дон Гуан - не звичний шукач пригод, але людина
надзвичайно приваблива, обдарована не тільки талантом любові, але і творчо
обдарована. Дон Гуан - художник і поет любові, любовних справ майстер. Дон
Гуан - зображення здорової, не збоченої чоловічої пристрасті, хижої по суті, але

8
прикритої вторинними нашаруваннями, «поезією любові». Він не спокусник,
він щиро і гаряче захоплюється («Бедная Инеза, ее уже нет. Как я любил ее»).
Плотська насолода для нього не самоціль, а природний плід справжньої любові,
для якої він знаходить слова непідробленого відчуття. Любов ріднить його з
світом, на відміну від мріючих лише про це Дон Жуанами інших авторів («Я
счастлив. Я петь готов, я рад весь мир обнять»).
Пушкінський «Кам'яний гість» був яскравим, але не останнім епізодом в
розробці міфу про пустуна і спокусника, святотатця і богохульника. Якщо до
романтиків в трактуваннях образу Дон Жуана превалювала тема відплати, то в
післяромантичних втіленнях на перший план висувається мотив покаяння
героя, який у свою чергу інтерпретується по-різному: як можливість і дійсність.
Перед цією дилемою так чи інакше виявляються майже всі Дон Жуани
середини і кінця XIX століття: А. Мюссе (1832), О. Дюма-батька (1836), Н.
Ленау (1844), Ж. Барбе д'Оревільї (1874), П. Гейзе (1883). Дійсність
перевтілення грішника в праведника, така сумнівна для Меріме, безумовна для
іспанця Зорільї, що склав драму «Дон-Жуан Хеноріо» (1844). Герой Зорільї
випробовує істинну любов і рятує душу щирим покаянням на радість
богобоязливим іспанцям, які щорічно в свято Всіх Святих стікалися з різних
кінців країни, щоб подивитися таку повчальну історію.
Герой «комедії з філософією» Б. Шоу «Людина і надлюдина» Джон
Теннер - прямий літературний нащадок блискучого іспанця. Б. Шоу повністю
осучаснює цей традиційний матеріал із його географічною зміною на Англію
початку ХХ ст. Шоу, творцю інтелектуальної драми, не цікавлять пригоди Дон
Жуана, предметом дослідження стають його погляди на життя, його філософія.
При цьому драматург розглядає свого героя щодо його відношення до
ніцшеанської «надлюдини» (інтерлюдія «Дон Жуан у пеклі») і розвінчує
демагогію і непослідовність Дон Жуана Новітньої доби.
Парадоксалист Шоу міняє не тільки ім'я Дон Жуана, але і зовнішність,
характер, манеру поведінки. Його герой зовсім не прагне спокушати жінок,

9
навпаки, намагається вислизнути від їх уваги. На жінок він дивиться з
побоюванням, бачить в них істот, здатних принести в жертву інтелектуальні і
творчі пориви чоловіка, і його свободу. Саме тому, на переконання героя Шоу,
не чоловік, а жінка робить вибір, і лише одвічне людське лицемірство не
дозволяє визнати цей факт відкрито. Ось чому в п'єсі Шоу донна Анна (Енн
Уайтфілд) переслідує Дон Жуана, а він настільки поглинений своїми теоріями,
що навіть не відразу розуміє її наміри.
Сучасний Дон Жуан захоплений соціальними проблемами і,
продовжуючи сімейну традицію, по-своєму епатує суспільство: написана ним
книга «Словник революціонера. Кишеньковий довідник і коротке керівництво»
викликає не менший скандал, ніж пригоди його предка.
Але найпозитивнішим героєм є все-таки український Дон Жуан.
Частково це можна пояснити тим, що сама мова у нас така, а частково - тим, що
Леся Українка вклала у нього чимало автобіографічного.
Уже в назві твору української письменниці відчутна своєрідність:
«Камінний господар», а не «Кам'яний гість» (1912). У своїй драмі поетка
показує, як колись активний герой, неспроможний подолати застарілі гендерні
стереотипи, перетворюється на пасивний об'єкт волевияву Донни Анни. Під
впливом її «нежіночих чар» він зрікається власної волі, переймає невластиві
йому цінності, чужу (камінну) духовну і (у фіналі) фізичну природу.
Сильний, розумний, гордий, володіючий поняттям честі, Дон Жуан
опиняється в положенні іграшки і жертви, що потрапила в мережі змагаючихся
гординь, а суть його чарівливості полягає в традиційній для Дон Жуанів
філософії особистої свободи і незалежності від суспільства.
Відома збігла характеристика, дана своїм героям Лесею Українкою - це
егоїстичність головної героїні і жертовність її антипода.
Герой Леси Українки не лукавить перед собою, він гранично чесний, він
- міра того, на що кожний в своїй душі здатний, як сама любов: «…я кожен раз
давав їм теє все, що лиш вони могли вмістити». Всі дійові особи драми Леси

10
Українки, незважаючи на свої домагання, лише бліді тіні в порівнянні з ним.
Так він і сам так говорить про Долорес: «…То тінь моя пішла…». Смерть героя
в кінці драми, показує: в рамках жанру драми приреченості поетеса сама в собі
давно убила цю прагнучу любові душу, підмінивши любов жертовним
служінням як у Долорес: «…я вже сама до себе не належу,… сама душа у сьому
тілі дим жертовного кадила». Тому фраза героя «…мене нема» - як
передсмертний крик.
Найбільш активно традиція ліричної донжуаніни формується у художній
практиці представників європейської поетичної модерни (Ш. Бодлер, О. Блок,
К. Бальмонт, М. Гумільов, М. Рильський, Р.М.Рільке, І.Сєвєрянін, П.
Филипович, М. Цвєтаєва, В. Брюсов).
Отже, можна зробити висновок про те, що образ Дон Жуана
інтерпретувався в світовій літературі по-різному, залежно від літературної
моди, традицій країни, епохи, таланту автора.
1. 2 Дон Жуан Мольєра
Cуспільно-побутова концепція Дон-Жуана знаходить своє чергове
втілення у комедії Мольєра "Дон Жуан, або Камяний бенкет" ("Don Juan ou
Festin de Pierre", 1665). Тут легендарний перелюбник отримує не лише
соціальний статус французького шляхтича часів Людовика XIV, але й
наділяється моральними вадами, притаманними для типового представника
цього привілейованого суспільного прошарку. При цьому ганебні любовні
походеньки, що були сюжетною основою домольєрівських версій цієї теми, у
"Festin de Pierre" є лише одним з найбільш характерних проявів загальної
моральної зіпсованості представників цього соціального типу - поряд з
брехливістю, лицемірством, марнотратством, блюзнірством, непоштивим
ставленням до батьків, проявами станової сваволі.
В комедії Мольєр перетворив севільського кабальєро на французького
шляхтича. Дон Жуан - втілення розбещеності, цинізму, духовної низькості,
аморальності, але і розумний, сміливий, вільнодумний, зі здоровим глуздом.

11
Водночас митець утверджує багатогранність людської натури. "Зображуючи
сильні і слабкі сторони особистості, він закликав повернутися до моральних
законів у житті людства".
Мольєр змінює та поглиблює тему Дон Жуана. Дон Жуан не стільки
порушник суспільних норм, скільки втілення негативних сторін цих норм.
На "любовному фронті" Дон Жуан отримує перемогу за перемогою,
пояснюючи це так: "Серце моє, я відчуваю, здатне любити всю землю, і я,
подібно, Олександру Македонському, бажав би, щоб існували ще й інші світи,
де мені можна було б продовжити мої любовні перемоги".
Образ Дон Жуана, цього улюбленого дворянського героя, що утілив всю
хижу активність, честолюбство і владолюбство феодального дворянства в
період його розквіту, Мольєр наділив побутовими рисами французького
аристократа XVII ст. - титулованого розпусника, насильника і "лібертена",
безпринципного, лицемірного, зухвалого і цинічного. Він робить Дон Жуана
заперечувачем всіх засад, на яких ґрунтується упорядкована буржуазія. Дон
Жуан позбавлений синових відчуттів, він мріє про смерть батька, він
знущається над міщанською чеснотою, спокушає і одурює жінок, б'є селянина,
що захищав наречену, тиранить слугу, не платить боргів і випроваджує
кредиторів, богохулить, бреше і лицемірить відчайдушно.
Але образ Дон Жуана витканий не з одних негативних рис. При всій
своїй порочності Дон Жуан володіє великою чарівливістю: він блискучий,
дотепний, хоробрий, і Мольєр, викриваючи Дон Жуана як носія вад, одночасно
милується їм, віддає дань його рицарській чарівливості.
Гра Дон Жуана з мертвим командором, нарядною статуєю ("Йому йде це
одіяння римського імператора") - це така ж гра, яку веде герой на землі і
готовий вести в світах інших. Приймаючи "правила гри", запропоновані йому
оточуючими, Дон Жуан поводиться вельми різноманітно. То він захоплено
міркує про "модну ваду" - лицемірство, то кидається на виручку незнайомцю,
то на мить підіграє батькові. Мольєрівський інтелектуал не вірить в значення

12
буття, де життя, смерть, любов мають найбільше значення. Покарання, яке
наздоганяє Дон Жуана, - це кара за сліпоту, за зарозумілість, що обернулася
смертним гріхом.
На мою думку, малюючи свого героя, Мольєр неначе не дуже піклується
про те, щоб виставити його цинічним монстром. Натхненні тиради героя на
честь своїх перемог над жінками примушують бачити в ньому швидше палкого
завойовника, ніж холодного звідника. Тим часом кара небесна обрушується на
грішника, чиї вини такі впізнанні й такі буденні. Мабуть, непомірне і
безвідповідальне женолюбство Дон Жуана та його блюзнірське лицемірство -
тільки частина і наслідок злочину, що призвів за собою таке страхітливе
покарання.
Дослідник Н. Муравйова вважає, що "Мольєра привертала можливість
вустами грішника поміркувати з сцени на небезпечні, але хвилюючі його
філософські та політичні теми. В століття релігійного фанатизму севільський
безбожник міг поглумитися над святая святих всіх ханжей, всіх тартюфів, яких
так ненавидів цей драматург, а заразом вустами Сганареля, слуги Дон-Жуана,
дорікнути і чванливій аристократії: "Від того, що ви знатна персона… вже чи
не думаєте ви, що з цієї причини ви розумніше інших, що вам все дозволено і
ніхто вам не посміє сказати правду!?".

13
 Розділ 2. Динаміка характеру Дон Жуана
2. 1 Проблеми таксономії на ниві літературної донжуаніани
Відзначається, що літературно-мистецький феномен Дон Жуана існує у
двох художніх вимірах.
Перший з них визначається рівнями вияву художньо-просторової
структури даного явища: сюжет — образ — тема. Історично першим серед них
є сюжет про Дон Жуана, що утворився за рахунок складної комбінації окремих
мотивів. "Семантичне ядро" даного сталого утвору становить любовно-
авантюрний мотив, що є запорукою усвідомленого сприйняття подієво-
змістових та аксіологічних домінант цього традиційного матеріалу.
З настанням Нових часів сюжет про Дон Жуана як стала система подій
відчутно втрачає свою функціональну активність. Натомість дедалі більшого
мистецького вжитку зазнає власне образ шляхтича-гедоніста, що вилучається
авторами з традиціоналізованої системи логіко-смислових зв'язків і
використовується як структурно-семантичний центр для створення нових
(неканонічних) подієвих систем, у так званих "дописувань" і "продовжень"
(Ш.Бодлер, Е.Ростан, М.Гумільов, В.Корвін-Піотровський, Е.Радзінський та
ін.).
У ХІХ–ХХ ст. феномен повторюваності у літературі матеріалів про Дон
Жуана нерідко оприявнюється як тема. При цьому типі просторової структури
ознаки традиціоналізації можуть обмежуватись лише використанням
семантичного поля імені героя стародавньої саги (В.Фьодоров "Одруження Дон
Жуана").
Другий вимір, у якому функціонує літературний феномен Дон Жуана,
визначається рівнями ідейно-семантичного узагальнення домінантних
психоповедінкових властивостей цього літературного персонажа.
Базовим у цій парадигмі є рівень традиційного вічного образу, на якому
Дон Жуан утверджується як уособлення ренесансного культу чуттєвої
насолоди. У процесі еволюції образ розпусного іспанського вельможі втрачає

14
свою історичну конкретність і трансформується у літературний тип, що швидко
набирає загальнолюдського значення. Наявність у образі середньовічного
переможника яскравих поведінкових домінант забезпечує функціональний
статус Дон Жуана й як літературного архетипу.
Як універсальна психоповедінкова модель тип Дон Жуана
характеризується ідеєю пошуку нових чуттєвих насолод, де семантично
активним і значимим виступає фактор кількості, ідеєю спокуси як способу
досягнення любовної мети, ідеєю ошуканства (несправджуваності обіцянок і
любовних намовлянь).
На ґрунті універсалізації ідеї пошуку нових чуттєвих насолод виникає
процес трансформації імені легендарного персонажу у загальне поняття,
емблему, знак для маркування відповідного типу людської особистості та
явище історизації міфу (М.де Ман'яра, Казанова, О.Г.Мірабо, О.Пушкін та ін.).
Дон Жуана нерідко набирають від'ємного характеру, проявляючись у
творчій настанові митців на руйнацію закарбованої у цьому образі поведінкової
людські за рахунок вилучення з неї ідеї пошуку кількості задоволенню
(Дж.Байрон, Б.Шоу, В.Фьодоров та ін.).
Загалом, поняттєво-термінологічна ідентифікація проявів
повторюваності у літературі матеріалів про Дон Жуана та аналіз парадигматики
даного художнього явища сприяє увиразненню функціонального статусу
даного "вічного" образу у кожному конкретному літературному варіанті.
2. 2 Культурні та ідеологічно-світоглядні витоки образу Дон Жуана
Єдино можливим ґрунтом для виникнення образу шляхтича був злам
європейського Середньовіччя і Відродження. Тому в культурологічній
парадигмі образ Дон Жуана постає як явище, що відбиває особливості
пріоритетів та звичаєвого права цих двох відмінних культурно-історичних
епох. Зіткнення характерних для них систем ціннісних орієнтацій обумовило
закарбоване у даному "вічному" образі онтологічне протиріччя між духовним і
чуттєвим у людині, яке — з огляду на свою актуальність — стало внутрішнім

15
імпульсом змінюваності й розвитку даної естетичної сутності і першоджерелом
численних трансформацій теми легендарного звабника як у літературі, так і в
інших видах мистецтва ( опера, балет, кінематограф).
Слід відмежувати побутове розуміння донжуанізму від художньої
семантики даного "вічного" образу. Відзначається, що на рівні буденної
свідомості постать легендарного перелюбника стереотипізується як
"вульгарний символ" (А.Камю), як знакове вираження побутового феномену
прагнення нових чуттєвих насолод, що на архетипному рівні зближує героя
середньовічної іспанської саги з Казановою, Ловеласом та іншими відомими
донжуанами європейської історії та літератури. У філософському розумінні
настанова на "пошук кількості задоволення", визначальна для закарбованої в
образі Дон Жуана поведінкової моделі, виступає як "єресь плоті" (С.Цвейг) —
одна з можливих, онтологічно і психологічно виправданих форм вияву
духовного та світоглядного протесту. Усвідомлення цього глибинного змісту
поведінкових мотивацій класичного Дон Жуана ставить його образ в один ряд з
такими героями європейської міфології та літератури, як Фауст, Каїн, Манфред,
Ікар і обумовлює подвійне значення поняття "донжуанізм":
1) звужене, при якому донжуанізм мислиться як банальний перелюб,
побутовий феномен пошуку нових чуттєвих насолод;
2) розширене, філософське, при якому донжуанізм витрактовується як
різновид прометеїзму — конкретизоване та індивідуалізоване втілення ідеї
"бунту" проти авторитарної влади.
Відзначається, що в процесі еволюції образу вельможного перелюбника
зміст уособлюваного ним протесту і форми його (протесту) вияву змінювалися
у відповідності до особливостей суспільно-історичного та культурно-
мистецького життя людства, визначаючи окремі етапи (цикли) розвитку образу
Дон Жуана (феодальна доба, доба романтизму, ХХ ст.).
Виявлення філософських аспектів образу Дон Жуана та вивчення
динаміки зміни змісту його світоглядного протесту дозволяє глибше

16
усвідомити закономірності еволюції цієї естетичної сутності, рельєфніше
окреслити магістральні тенденції її розвитку, збагнути специфіку тих художніх
й жанрових форм, у яких цей розвиток проявився.
2. 3 Розкриття Мольєром характеру Дон Жуана
А) Негативні риси героя
Дон Жуан - безсумнівно, негативний герой. Таким він поставав завжди,
таким в першу чергу зробив його і Мольєр. 
Практично на самому початку п'єси Сганарель відгукується про
свого господаря наступним чином: «... мій пан Дон Жуан - найбільший з усіх
лиходіїв, яких коли-небудь носила земля, чудовисько, собака, диявол,
турків, єретик, який не вірить ні в небо, ні у святих, ні в бога, ні в чорта, який
живе, як мерзенний худобу, як епікурейська свиня, як справжній Сарданапал,
який не хоче слухати християнські повчання і який вважає дурницею все те, у
що віримо ми ». Дійсно, всі наступні дії головного героя тільки підтверджують
таку характеристику. Він повністю позбавлений якихось внутрішніх моральних
принципів. Дон Жуаном нічого не варто було спокусити і викрасти з монастиря
донью Ельвіру, повінчатися з нею, а потім майже відразу ж кинути. Він
абсолютно не приховує причин, що спонукали його на такий вчинок: жінка
набридла йому, як набридали і сотні інших. «У мене є очі для того, щоб оцінити
красу всіх жінок, і кожній із них я приношу данину, накладає на нас
природою», - зізнається він Сганареля . Совість не прокидається в Дон Жуана
навіть після того, як Ельвіра, упокоривши в собі пристрасть і вирішивши
повернутися до монастиря, приходить до нього і молить лише про одне -
покаятися і врятувати свою душу, покласти кінець безпутної життя. «А чи
знаєш, я знову щось відчув до неї, в цьому незвичайному її вигляді я знайшов
особливу принадність: недбалість в уборі, томний погляд, сльози - все це
пробудило в мені залишки згаслого вогню», - ось все, що може сказати Дон
Жуан після її щирих слів, що викликали сльози у Сганареля.
Дон Жуан позбавлений і почуття подяки: селянинові, який врятував його

17
життя, він платить тим, що намагається відвести у нього наречену. Немає в
головному герої та поваги до старших, в першу чергу, до власного батька. Коли
Дон Луїс намагається напоумити сина, нагадуючи про його шляхетське
походження, про дворянській честі, Дон Жуан не слухає його, а слідом кидає
«Ах, так вмирайте ви скоріше - це найкраще, що ви можете зробити!». Втім, як
тільки він потрапляє в складне становище, різко змінюється його манера
розмовляти з батьком: Дон Жуан зображує каяття і синівську шанобливість.
Б) Ставлення до релігії
Окремо варто сказати про ставлення Дон Жуана до релігії. З одного
боку, у безбожництві героя можна побачити лише продовження традиції: адже
Дон Жуан завжди гинув саме за свою безпутну життя і презирство до
божественних заповітами. Але у Мольєра робиться набагато більший акцент на
цій темі, адже не випадково постановка п'єси викликала різкий протест з боку
церкви (комедія пройшла 15 разів і була заборонена, а видана вже після
смерті драматурга). 
На перший погляд може здатися, що Мольєр викриває безбожництво
Дон Жуана, в першу чергу - вустами Сганареля. Цьому ж сприяє епізод з
убогим, який відмовляється богохульствувати за гроші. Та і в кінці, як і
належить, Дон Жуана вражає блискавка. 
Але в той же час існує точка зору, що Мольєр не заперечує, а, навпаки,
непрямим чином реабілітує атеїзм, роблячи в цьому плані головного героя
провідником своїх власних поглядів. Не випадково, антагоніст Дон Жуана
Сганарель - наївний і дурний. Він захищає релігію, але не може навести більш
вагомих аргументів, ніж «не міг же світ, як гриб, вирости сам в одну ніч». Дон
Жуан ж дуже послідовно захищає свою позицію, згідно з якою він вірить лише
в те, що «двічі два - чотири». «Для Дон Жуана заперечення бога - не зухвалий
виклик небу, кинутий легковажним жуїра, - писав відомий літературознавець Г.
Бояджієв, - а остаточний висновок давньої і тверезої думки філософа.
Таке розуміння образу мольєрівського Дон Жуана дивно точно і глибоко »[4]. 

18
А.А. Смирнов звертає також увагу на те, що традиційний фінал з загибеллю
Дон Жуана скорочений «до комічно крихітних розмірів», а заключний вигук
Сганареля: «Моє платню! ..» - Остаточно знижує його до бутафорії [5]. 
Втім, антирелігійний елемент у п'єсі зовсім не означає, що потрібно
ототожнювати безбожника Дон Жуана з автором. Адже «доктрина може бути
хорошою, а застосування її - поганим». Можливо, образ Дон Жуана -
своєрідна відповідь нападкам на «Тартюфа», де справжній негідник лицемірно
прикривається маскою святенника. 
В) Позитивні риси
Питання релігії в п'єсі неоднозначний, але настільки ж неоднозначний і
образ самого Дон Жуана. Крім уже перерахованих негативних рис, він не
позбавлений і цілком позитивних якостей. 
Він красивий, розумний, галантний, хоробрий, здатний на благородні
вчинки. Так, дуже показовий епізод з порятунком Дона Карлоса. «Але що я
бачу! На одного напали троє! Сили занадто нерівні, я такий ницості не
потерплю », - вигукує Дон Жуан і кидається на допомогу зовсім незнайомій
людині, не замислюючись ризикує власним життям. Також чималу хоробрість
Дон Жуан демонструє в епізодах із статуєю і в момент своєї загибелі, ні разу не
проявляючи страху перед Командор. 
У суперечках з Сганарелем герой Мольєра виявляє здатність
аргументовано відстоювати свою (хоча і суперечить загальноприйнятій моралі)
точку зору, в розмові з Діманшем - винахідливість і спритність. 
Він галантно тримається з дамами, навіть з ображеної Ельвірою, намагаючись
довести останньої, що залишив її виключно з благих мотивів. 
Одним словом, Дон Жуан Мольєра - «справжній, витончений вельможа».
Його зовнішня краса і витонченість складають різкий контраст з
істинною суттю його вчинків. 
Г) Неоднозначність і сучасність образу
Таким чином, нескладно зрозуміти, що образ Дон Жуана дуже

19
суперечливий. Це пояснюється тим, що Мольєр, всупереч канонам класицизму,
створив об'єктивний образ замість виключно негативного, яким він був раніше. 
Дон Жуан Мольєра - не абстрактний грішник, а людина зі своїми поглядами,
безсумнівними вадами, а й певними перевагами. Що особливо важливо - це
людина мольєрівського часу, втілення не аморальності взагалі, а вад, які
Мольєр бачив у своїх сучасників. Його Дон Жуан - «звичайний світська
людина, а події з ним відбуваються обумовлені і властивостями його натури, і
побутовими традиціями, і соціальними відносинами». 
Зокрема, герой Мольєра, як і багато світських щиглі того часу, живе в
борг, позичаючи гроші у упослідженого буржуа Діманша, якого, до речі
кажучи, він спритно випроваджує за двері, так і не сплативши боргу. 
Його заперечення релігії і Бога - значною мірою відображення загальних
тенденцій у дворянстві XVII століття. «... Бувають на світі такі нахаби, які
распутничают невідомо для чого і будують з себе вільнодумців, тому що
вважають, ніби це їм до лиця», - говорить Сганарель, намагаючись зробити
вигляд, ніби говорить зовсім не про свого господаря. Ця характеристика, поза
сумнівом, взята Мольєром з життя. 
Про типовості своєї поведінки говорить і сам Дон Жуан: «Нині цього
вже не соромляться: лицемірство - модний порок, а всі модні пороки сходять за
чесноти». 
У п'єсі виявляються і класові відносини того часу. Постійно
підкреслюється, що Дон Жуан - дворянин. У сцені порятунку їм Дона Карлоса
обидва поводяться, згідно неписаним правилам дворянській честі: Дон Жуан
рятує незнайомої людини, ризикуючи життям, а Дон Карлос, дізнавшись, хто
перед ним, благородно відпускає свого заклятого ворога. Цей епізод становить
різкий контраст з тим моментом, коли Дон Жуан не проявляє ні найменшої
поваги до врятував його селянинові П'єро. Натомість подяки він намагається
відвести його наречену і потім б'ється з ним. 
Відомий французький літератор XIX століття Сент-Бев писав: «Любити

20
Мольєра - значить перш за все ненавидіти те, що
не відповідало його світлої природі, що йому було гидко в його час і було б
нестерпно і в наш ». У «Дон Жуана» драматург правдиво відбив ті вади, які він
засуджував у молодих дворянах свого часу, хоча, звичайно, в перебільшеному
вигляді, адже їх представником є не просто герой, а один з найбільш відомих
образів світової літератури. 

21
 ВИСНОВКИ
Літературний образ Дон Жуана є складним і багатогранним явищем,
тому інтерпретувався в світовій літературі по-різному, залежно від
літературної моди, традицій країни, епохи, таланту автора.
Таким чином, сюжет про Севільському бешкетника Дон Жуана
розвивався письменниками Іспанії, Італії, Франції, Англії, Німеччини та Росії в
період з сімнадцятого по двадцяте століття. Образ Дон Жуана зазнавав значних
змін і трактувався в різних національних культурах, в різний час, різними
письменниками по-різному. Його популярність, на мою думку, полягає в його
універсальності, в тому, що він всеосяжний. На основі сюжету про Дон Жуана
свої ідеї могли розкривати як письменники епохи Бароко в Іспанії, так і діячі
Срібного століття в Росії, як комедіограф, так і трагіки. І кожен щось привносив
як в фабулу, так і в образ головного героя, знаходив свою, відмінну від інших
трактування, висловлював насущні для себе думки ... Дон Жуан - не один, це не
одна легенда, не одна книга, їх безліч, десятки, можливо сотні, в чомусь
схожих, в чомусь різних, часом зовсім не схожих один на одного.
У кожного століття свій Дон Жуан - часом мрійник, який прагне до
недосяжного ідеалу, часом фанатик, обожнює любов, яку він сприймає як
єдиний прояв волі, єдиний зв'язок з вищими силами. Або приречений на тяжкі
муки насмішник, занадто пізно зрозумів, що гонитва за чуттєвими радощами
його спустошила. Або лицемір, вимушений приховувати власну бунтівну
сутність поведінкою розпусника, більш знайомим і прийнятним для
суспільства.
Отже, сформований на межі епохи Відродження, образ Дон Жуана був в
той же час породжений гуманістичним протестом проти церковних догм про
гріховності всього земного. В цьому плані Дон Жуан виглядає вільнодумцем,
героєм, що розривають пута середньовічної моралі.
Це вічний образ, образ, в якому неможливо поставити крапку, образ
живий, що змінюється, актуальний донині. Він залучав і буде залучати

22
покоління творців, як в літературі, так і в живописі, музиці, театрі та
кінематографі.

23
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агєєва В. Дон Жуан у світовому контексті. - К.: Факт, 2002. - 448 с.

2. Бальмонт К. Д. Тип Дон Жуана в мировой литературе // Иностранная
литература. 1999. № 2. С. 116–122.
3. Бордонов, Ж. Мольер. – М.: Искусство, 1983. – 415 с.
4. Булгаков М. А. Жизнь господина де Мольера. – М.: Молодая гвардия,
1991. – 224 с.
5. Жан Мольер. Дон Жуан, или Каменный гость // Жан Мольер:
комедии. Т. 44. Москва: Худ. литература, 1972. С. 177–228.
6. Камю А. Миф о Сизифе. - М.: Издательство: Азбука-классика, 2007. -
256 с.
7. Леся Українка. Камінний господар // Зібрання творів: у 12 т. Т. 6:
Драматичні твори (1911–1913). Переклади драматичних творів. Київ: Наук.
думка, 1977. С. 71–162.
8. Луков, В.А., Черноземова Е.И. История зарубежной литературы XVII-
XVIII веков. – М.: Наука, 2004.
9. Мольер Ж. Б. Дон Жуан, или Каменный гость / Избранные комедии. –
М-Л., 1952.
10. Пронкевич, О. Дон Хуан сквозь призму национального мифа // Слово
и время. – 2003. - №4. – с. 56-62.
11. Проспер Мериме. Души чистилища.
12. Тирсо де Молина. Севильский озорник, или Каменный гость //
Испанский театр. Т. 39. Москва: Худ. литература, 1969. С. 263–375.
13. Штейн, А.Л. На вершинах мировой литературы / А. Штейн – М.:
Художественная литература, 1977.

24
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. https://www.slideshare.net/ssuser0c1ee5/ss-43695344
2. http://linguistics-konspect.org/?content=8629
3. https://uchil.net/?set=referat&mc=20&cm=1601
4. https://studexpo.ru/25159/literatura/dzhordzh_gordon_bayron#964
5. https://knowledge.allbest.ru/culture/3c0a65635a3bd69b4d43b89521216c36_1.html
6. https://cinref.ru/razdel/02800_literatur_zarubejnaia/5/217598.htm
7. https://studexpo.ru/25154/literatura/vstup#619
8. https://cyberleninka.ru/article/n/tipologiya-interpretatsiy-obraza-don-zhuana
9. http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/1629/1/philolog-ahp-05.pdf
10. http://fch.udpu.edu.ua/article/view/139118/136339

25