Читацький щоденник

1. Автор: Франсуа Рабле.

2. Назва: «Гаргантюа и Пантагрюэль».

3. 704 сторінки, твір читався повністю.

4. Жанр: французький сатирико-філософський роман.

5. Написання й публікація романів тривали з 1532 по 1564 рік. Останній із

них вийшов уже після смерті автора.

 15 квітня 1532 В Падуї (Італія) найманцем, підісланим

австрійським урядом, вбито 48-річного Міхаїла Гайсмара,
одного з керівників Селянської війни 1524-26 років у Тіролі і
Зальцбурзі, автора програмного документу "Земського укладу",
що передбачав організацію суспільства на принципах повної
рівності та встановлення республіканської форми правління.

 18 лютого 1564 У Римі на 89-у році життя помер італійський

скульптор, живописець, архітектор і поет Мікеланджело
Буонарроті. Його ховали двічі — спочатку скромно у місцевій
церкві св. Апостолів, а після викрадення тіла — пишно і
урочисто у рідній Флоренції.

6. Основні герої:

 Гаргантюа – батько Пантагрюеля, король держави Утопія з роду

велетнів. З'являється в першій і епізодично у другій і третій книгах
роману. Образ Гаргантюа - символ Ренесансу, символ відмови від
традиційних життєвих установок Середньовіччя і відроджуваного
інтересу до світського мистецтва і пізнання світу.

 Бадбек – дружина Гаргантюа, дочка короля амавротів.

 Грангуз'є та Гаргамелла – батьки Гаргантюа.

 Понократ – керівник у навчанні Гаргантюа в Парижі.
 Пантагрюель - син Гаргантюа, принц королівства Утопія. З'являється в
романі починаючи з другої книги. З народження Пантагрюель був
неперевершено сильним. Являє собою тип передової людини епохи
Відродження, який цікавиться відразу кількома науковими
дисциплінами і видами мистецтва.
  Брат Жан Зубодробітель - чернець ордену святого Бенедикта.
З'являється в першої, третьої, четвертої та п'ятої книгах. Брат Жан
- "людина молода, прудкий, чепуристий, життєрадісний, розбитний,
хоробрий, відважний, рішучий, високий, худорлявий, горлатий,
носатий, мастак відбарабанив годинник, отжаріть месу і отвалять
вечірню".

 Панург - в перекладі з грецького означає "пройдисвіт, ловкач".

Недовчений студент, що був у полоні в Туреччині. З'являється
починаючи з другої книги. Сходиться з братом Жаном в невичерпному
життєлюбність і пристрасть до різного роду веселим витівок ("Панург
був чоловік ... з гачкуватим, що нагадував ручку від бритви носом, який
любив залишати з носом інших, надзвичайно ввічливий, втім злегка
розпусний і від народження схильний особливої хвороби, про яку в ті
часи говорили так: Безгрошів'я - недуга нестерпний "). Правда, на
відміну від монаха, Панург злегка боягуз ("я не боюся нічого, окрім
небезпек").

 Епістемон -  в перекладі з грецького означає "досвідчений, знавець.

Колишній наставник Пантагрюеля. Як і Панург, з'являється в романі
починаючи з другої книги. З усіх друзів Пантагрюеля найбільш
освічений, часто пускається в різні міркування відстороненого
характеру, що не заважає йому бути вірним товаришем і добрим
товаришем по чарці.

Найбільше у творі мені сподобався Пантагрюель, якщо його порівняти з

Панургом, то можна сказати, що ця людина з дитинства була мудра ,
турботлива, сильна і не ляклива в жодних ситуаціях.

7. У розповіді йдеться про трьох поколiнь велетнiв, Гран-гузьє,

Гаргантюа, Пантагрюеля. Письменник розповідає про всi подробицi їхнього
тiлесного життя, показує доброту, благородство, тягу до нових знань.

У першій книзі автор показує як Грангуз’є одружується з Гаргамеллою, яка

народила йому сина, якому дали ім’я Великої глотки – Гаргантюа. Потім ,
коли малюк виріс, Грангуз’є зрозумів, що у його сина неабиякий розум, тому
відправив його на навчання до Парижу. Коли син повернуся, батько
познайомим його з Братом Жаном. Для нового друга вдячний Гаргантюа
наказав побудувати телемське абатство, де кожен міг бути заможним і
вільним.

У другій книзі розповідається про 54-річного Гаргантюа і його дружину

Бадбек, які стали батьками.  Немовля було крупним, що вбило матір під час
пологів. Похрестивши дитину Пантагрюелем, що означає «все жадаючий»,
батько почав пити. Дитина росла не днями, а годинами. Гаргантюа вирішив
відправити сина на навчання до Парижу. Під час першої прогулянки
Пантагрюель зустрів парубка, тіло якого було вкрито синцями. Запитавши що
з ним сталося, велетень отримав відповідь спершу іноземною, а вже потім
французькою мовою, що він знаходився у полоні. Панург, саме так звали
хлопця, який приїхав з Туреччини. Дізнавшись викрадення Гаргантюа феєю
Морганою у Країну фей, син поспішив на допомогу. Поки Гаргантюа був
відсутнім, його землі спустошили дисподи. Розлючений Пантагрюель затопив
табір ворожих лицарів своєю сечею. Потім велетень захворів але лікарі
допомогли йому одужати.

У третій книзі розповідається про те, як Пантагрюель вирішив заселити землі

Утопії. Панургу він віддав замок Рагу, що приносив добрий щорічний
заробіток, але за два тижні студент витратив гроші за три роки. Друг пообіцяв
повернути борг велетню до грецьких календ, тобто ніколи. Панург вирішив
одружитися, і не дійшовши з Пантагрюелєм до висновку, вирішили
звернутися до книги Вергілія, де побачили цитату, яку вони розтлумачили по-
різному. Одна людина запропонувала звернутися до оракла Бажественної
пляшки. Пантагрюель і Панург почали готуватися до подорожі.

У четвертій книзі розповідається як хлопці досягли земель Прокурації, де

люди заробляли на життя ображаючи дворянина до тих пір, поки той їх не
поб’є, а згодом вимагавши гроші погрозами. В морі корабель спіткала буря.
Спершу Пантагрюель молився, але опісля тримав щоглу обома руками. Всі
кинулися на допомогу, і тільки Панург лежав на палубі та ридав. Велетень та
студент відвідали: острів Руах, де нічого не їдять та не п’ють, крім вітру;
острів папіфигів, що раніше були заможними і вільними весельчаками, але
одного разу хтось з них показав фигу портрету Папи, що було наругою.

У п’ятій книзі розповідається про те, як хлопці успіли побувати на різних

островах, а також нарешті досягли Ліхтарії, де жив оракл Пляшки. Королева
Бакбук погодилась допомогти і надала принцу та його приятелю один ліхтар,
який відвів Пантагрюеля та Панурга до храму. Посеред будівлі був фонтан,
вода якого на смак була, як напій, що кожен сам собі уявляв. Бакбук
запропонувала почути голос оракула і щось кинула у фонтан, з якого
пролунало «Трінк». Жінка дістала книгу і розшифрувала послання як «пий».
Панург випив вино одним ковтком і зрозумів, що йому пощастить у шлюбі,
повернувшись додому він знайде гідну наречену. Попрощавшись з
королевою, що передала лист Гаргантюа, велетень і студент відправились до
рідної Утопії. 

8. На мою думку, автор, розповідаючи про народження і виховання й

оточення велетнів Ґарґантюа і Пантаґрюеля, їхні фантастичні пригоди та
подвиги, письменник висміює феодальний світ і середньовічний світогляд,
протиставляє їм продуману систему гуманізму.
9. Наприклад Глава VI. Про те, яким дивним способом з’явився Гаргантюа.

10. Эпоха Возрождения. Це відбувалося в Утопії.

11. Критика на гуманістичну культуру Середньовіччя.

12. Виписки фраз:

 «Кто терпеливо ждет, тому всегда бывает награда».

 «Если б я так же умел ржать, как жрать, из меня вышел бы славный
жеребчик.»

 «Как сам ты поступал с другими, так, будь уверен, поступят и с

тобой».

13. Франсуа Рабле з’явився на світ в листопаді 1494 року в Сейі в маєтку
Девін. У ранньому віці його віддали на навчання в монастир Фонтене-ле-
Конт до монахів-францисканців. Там він вивчив давньогрецьку та латинську
мови, природничі науки, право. Його прогресивні погляди не дозволили йому
залишатися надовго в монастирі, і Франсуа просить тата Климента перевести
його до бенедиктинців в Майзе. Рабле незабаром залишає духовенство. Своє
навчання вирішив продовжити в університетах Монпельє і Пуатьє, вивчаючи
медицину. Першу книгу опублікував в 1532 році. Вона називалася
«Пантагрюель» і була частиною великого, безсмертного роману «Гаргантюа і
Пантагрюель». Його сміливі погляди на речі, події викликали осуд з боку
духовенства. Вони висміяли основи світобудови. У 1534 році і 1539 року
Франсуа Рабле викладав в Монпельє медицину. Також мислитель часто
здійснював подорожі в Рим зі своїм другом Жаном дю Беллі і Турин. У період
1545-1547 років він живе в Меці, ховаючись від паризьких богословів. У 1547
році Рабле призначили вікарієм Медона і Сен-Крістоф-дю-Жамба, але
письменник від посади відмовився. Помер він в 1553 році в Парижі.

Цікаві факти про автора:

1. Мати Рабле померла рано, і з десятирічного віку Франсуа почав

блукати по монастирях, а в 25 років постригся в ченці.

2. Рабле був поліглотом – він знав 12 мов.

3. Його книги входили список забороненої літератури французькою

інквізицією.

4. Знаменита фраза «апетит приходить під час їжі» належить Рабле.

Він використав її у творі «Гаргантюа і Пантагрюеля».
Передмова: у розібраного Вільяма Шекспіра існує багато творів, але по-
справжньому відомим він став завдяки його неймовірним п’єсам дві з яких і
буде розглянуто:
«Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту»
Без перебільшення найвідоміший твір Шекспіра:
Автор: Вільям Джонович Шекспір.
Назва: «Ромео і Джульєтта».
Загальна кількість сторінок: 480 сторінок мовою оригіналу, 336 у перекладі
російською та 208 перекладу українською. Твір читати можна як скорочено,
так і в повному обсязі.
Жанр твору: Трагедія.
Рік написання: 1595 рік; Відбувалось повстання Северина Наливайка; Рік
видання 1597, відбулась постанова іншої п’єси Шекспіра «Віндзорські
насмішниці», на якій була присутня сама Єлизавета І.
Основні герої:

 Ромео - запальний юнак, 15-17 років. За інформацією Вікіпедії 22-24 роки на

момент твору. Син пана Мантеккі та синьйори Мантеккі. На початку твору
закоханий в Розаліну, яка не відповідає взаємністю. Складає враження
романтичного, мрійливого юнака, який полюбляє прогулянки з друзями, але дуже
хвилюється майбутнім своїх стосунків. Під час кульмінації та в кінці бачимо
іншого Ромео, але, який все ще не контролює емоції та здатний на вбивство, не
зважаючи на те, що закоханість в Джульєтту змісила його подорослішати.
Заручений з Джульєттою Капутеллі.
 Джованні Мантеккі – голова сімейства, авторитетний, в’язень суспільних правил
під час сварок з сім’єю Капутеллі. 40 років, одружений.
 Валентина Мантеккі – Мати Ромео, дружина Джованні – покірна господиня,
розумна жінка, яка не втручається у справи чоловіка. Живе, як і чоловік за
правилами суспільства. 40 років, одружена.
 Бонволіо – племінник Монтеккі та друг Ромео. 19 років.
 Капутеллі: Джульєтта – 13 річна пані з сімейства Капутеллі. Донька сера Капутеллі
та сеньйори Капутеллі. Безтурботна дівчина, яка оточена батьківським контролем
та увагою. Протекторатом двоюрідного брата Тибальта. Дівчина на протязі твору
дорослішає так само, як і Ромео, та виступає ініціатором таємного шлюбу. Якщо
дорослішання Ромео показується у вбивстві, яке він скоїв задля друга, то
 дорослішання Джульєтти в рішенні покінчити життя, через неможливість бути
разом з коханим. Помовленна з Ромео.
 Капутеллі – батько Джульєтти, такий самий, як і Джованні Мантеккі. Все, що
відрізняє цих двох голів своїх сімейств – прізвище. Ставлення до подій, рішучість,
все однакове, навіть вага їх голосу, що демонструється на початку твору, коли сам
Герцог Веронський не може врегулювати суперечку на чиюсь користь. 40 років,
одружений.
 Пані Капутеллі – мати Джульєтти, знову ж таки, аналочна до Валентини Мантеккі
– гарна господиня, турбується про доньку, не сміє перечити йому. 40 років,
одружена.
 Тибальт - Двоюрідний брат Джульєтти. 20 років, неодружений. Піклується про
сестру. На початку твору заступається за своїх слуг у боротьбі проти слуг
Монтеккі, засліплений бажанням помсти, зневажає на жести Ромео, коли той
називає його «братом». Запальний та не дуже розумний герой.
Загалом, сім’ї показуються однаковими: у обох головних героїв повні сім’ї, с правом
голосу та повагою, слугами, обидва герої мають братів, які помирають, обидва не хочуть
ворожнечі. Майстерний підхід Шекспіра до сюжету. Він показав героїв такими, якими
вони повинні бути в житті, тому, ставлення до всіх героїв позитивне, через їх
«справжність». Звісно, я б хотіла спробувати себе в ролі дівчини тих часів, Джульєттою,
але, звісно, з іншою долею. Бали, зустрічі, слуги, хоча смерть та насильне видання заміж
мене лякає.
Сюжет: на початку твору бачимо суперечку слуг двох ворогуючих сімей,
герцог Веронії не може вирішити конфлікт, тому проголошує, що винуватець
наступного кровопролиття відповість своїм життям. Нам показують Ромео,
який закоханий в Розаліну, його всі намагаються втішити, адже кохання
невзаємне. Але юнак не зважає, він впевнений, що знайшов ідеал.
Відбувається бал в іменії Капутеллі, де буде вся знать Верони, окрім сім’ї
Мантеккі. Там Джульєтта повинна познайомитися з майбутнім нареченим.
На бал потрапляють і Ромео з друзями, адже там буде його закохана –
Розаліна. Тибальт помічає їх, але Пан Капутеллі зупиняє його, що призводить
до першої зустрічі Ромео та Джульєтти та зародженням їх коханням, ще не
знаючи про ворожнечу їх сімей. Джульєтта пропонує їм вінчатись, адже
лише так вони можуть бути разом. Ромео вговорює священника, та таємно
вінчається. Наступного дня розгніваний Тибальт шукає помсти за бал,
зустрічає Ромео та Меркуціо, починає ображати юного Мантеккі, але Ромео
ігнорує його та називає «братом». За Мантеккі заступається друг Меркуціо,
якого підло вбиває Тибальт, вмираючи, Меркціо проклинає ворожнечу сімей,
а потім сам Тибальт помирає від рук Ромео. Герцог Верони виганяє Ромео, а
Джульєтту насильно видають заміж за Паріса.
Дівчина у розпачі: вбито його брата, коханого вигнано, а вона – дружина
некоханої людини, вирішує випити яду, але їй дають снодійне, Лоренцо хоче
розповісти Ромео про хибну смерть, але, через чуму, лист не доходить, а
Ромео бачить бездиханне тіло Джульєтти та на емоціях вбиває Паріса,
випиває отруту, Джульєтта прокидається, бачить мертвого Ромео і заколює
себе кинжалом.
Особисстий відгук: мені дуже сподобався твір, адже, коли я проходила його в
курсі зарубіжної літератури, я саме перебувала у перехідному віці, і мене
дуже розхвилювала історія головних героїв, їх кохання, переживання за них,
мрії про таке саме щире кохання.
Ключові епізоди:
 Перша сцена першого акту – введення в історію.
 Четверта та п’ята сцени першого акту – віщий сон Ромео про: «що
зародиться на цьому балу непримінно вб’є мене» та початок балу,
знайомство закоханих.
 Друга сцена другого акту – монолог Джульєтти.
 Шоста сцена другого акту – таємне вінчання.
 Перша сцена третього акту – вбивство Меркуціо та Тибальта, вигнання
Ромео.
 П’ята сцена четвертого акту – сон Джульєтти, який сприймають за
смерть.
 Третя сцена п’ятого акту – поява Ромео на кладовищі, смерть Паріса,
Ромео, Джульєтти.

Події у творі відбуваються в 14 сторіччі, відбуваються події в Італії,

м.Верона, при владі, за даними твору герцог Веронський Ескал

Цитати:

Мовою оригіналу та перекладом:

 Two may keep counsel putting one away
 Тоді лиш можуть двоє таємницю берегти, коли одиному з них вона
невідома.
 "For never was a story of more woe than this of Juliet and her Romeo.–
немає історії сумнішої на світі, аніж історія Ромео і Джульєтти
 I advise you to give up thinking about her.
 So tell me how to stop thinking
 Я раджу тобі не думати про неї; Скажи мені, як перестати думати.
 My only love sprung from my only hate! – Моє єдине кохання виникло з
моєї єдиної ненависті
 What's in a name? That which we call a rose By any other name would smell
as sweet. Що таке ім’я? Те, що ми можемо називати розою під будь-
яким іншим ім’ям пахло б так само солодко.
Автор: Вільям Джонович Шекспір.
Назва: «Макбет».
Загальна кількість сторінок: 108 сторінок мовою оригіналу, 96 у перекладі
російською та 83 перекладу українською. Твір читати можна як скорочено,
так і в повному обсязі.
Жанр твору: Трагедія.
Рік написання: 1603-1606 роки.
Основні герої:
 Дункан І Добрий – реальна історична постать, відповідно до прізвиська
– добрий правитель Шотландії та Стратклайда. 38 років, одружений.
 Малкольм – старший син Дункана, король Альби ( Шотландське
королівство), став правителем після батька. 19 років.
 Дональд ІІІ Гарний – молодший син Дункана, приємник престолу
старшого брата – король Альби 17 років на момент початку твору. Мав
прекрасну зовнішність.
 Мак Бетад мак Фіндлах – родич королівської сім’ї, воєнначальник,
генерал армії корони. Одружений, стратег, цілеспрямований,
жорстокий.
 Леді Макбет – дружина Макбета. Нерозумна жінка, жадібна, жорстока,
не зупиниться ні перед чим. Одружена.
 Банко – товариш Макбета, генерал армії Короля. Щирий, чесний,
розумний полководець. Одружений.
 Макдуф – шотландський дворянин. Одружений, має сина Макдуфа та
дружину Леді Макдуф.
 Три відьми – невідомі особи, які відіграють у творі важливу роль.
Сюжет: розпочинається твір бесідою 3-х відьом, які вирішують під час грози,
де їм зустрітися з Макбетом. Далі сцена зустрічі , де поранений воїн
повідомляє королю Шотландії Дункану, що його генерали Макбет та Банко
перемогли ірландсько-норвезьке військо повстанців під проводом
Макдональда. Макбета вихваляють за хоробрість. Макбет та Банко
зустрічають відьм, котрі розповідають їм свої віщування. Перша прославляє
Макбета як дворянина(титул, що дістався у спадок), друга — як кавдорського
тана(чин), третя — як нового короля. Вони віщують Банкові, що йому не
судилося бути королем, однак він стане засновником королівської династії.
Відьми зникають і з’являється посланець від короля, який повідомляє, що
віднині Макбет – кавдорський тан. Після цього ми переносимось в дім
Макбета, до якого в гості завітав король. Дружина, яка знає про пророцтво,
хоче вбити короля, аби пришвидшити становлення Макбета королем. Вночі
короля вбивають, а ніж підкидують слугам, яких зранку, наче в ярості,
Макбет вбиває.
Сини короля тікають, побоюючись за своє життя. Макбет стає новим
королем. Цього йому замало, і він хоче вирішити і третє пророцтво: вбити
Банко, аби той не став засновником королівської династії. Під час кінної
прогулянки Банко вбивають. В цей час Макбет влаштовує банкет на честь
своєї коронації, несподівано, там з’являється привид Банко, якого бачить
лише Макбет, дружина швидко виганяє всіх присутніх, аби короля не
сприйняли за навіженого.
Макбет приходить до відьом, які віщують йому: «Макдуфа уникай», «З
народжених жінками ніхто Макбетові не заподіє шкоди» і «Ніхто Макбета не
здолає, доки на Дунсіанський пагорок високий не зрушить ліс Бірнамський».
Макбет вбиває всю сім’ю Макдуфа.
Макдуф з союзниками збирають військо. В цей час помирає дружина
Макбета. Воїни Макдуфа збирають гілки для маскування в Бірнамському
лісі. Слуга повідомляє Макбету, що ліс став рухатися. Друге пророцтво
здійснилося. Макдуф сходиться з Макбетом. Макбет говорить, що не боїться
Макдуфа, адже не може бути вбитий будь-ким, народженим жінкою. На що
Макдуф, відповідає, що його ножем з утробу матері було витесано і вбиває
Макбета.
Ключові епізоди:
 Перші три сцени першого акту, з якого починається історія.
 Друга сцена другого акту – вбивство короля
 Сцена друга та третя третього акту – вбивство Банко та галюцинації
Макбета
 Перша сцена четвертого акту – зустріч з відьмами вдруге
 Весь п’ятий акт, як розв’язка історії

Події у творі відбуваються в 11 сторіччі, відбуваються події в Шотландії, при

владі, Дункан І Добрий
Цитати:
монолог Макбета:
«Tomorrow, and tomorrow, and tomorrow,
Creeps in this patty pace from day to day,
To the last syllable of recorded time;
And all our yesterdays have lighted fools
The way to dusty death. Out, out brief candle!
Life’s but a walking shadow, a poor player
That struts and frets his hour upon the stage
And then is heard no more; it is a tale
Told by an idiot, full of sound and fury,
Signifying nothing.»
Ти льєш отруту в келих, а справедливість келих цей до губ твоїх підносить.
Біографія Вільяма Джоновича Шекспіра:
Народився в місті Стратфорд-на-Ейвоні. Хрещений 26 квітня 1564. По
досягненні 18 років він одружився з Енн Хатауей – дочці одного заможного
поміщика, яка на кілька років була старша за нього. У них було троє дітей.
Коли Вільяму було приблизно 23 роки, він переїхав до Лондона, де
влаштувався на роботу. Спочатку він виконував будь дрібні роботи, а потім
влаштувався в театр. Достовірно невідомо, коли почалася його кар’єра, але
біографи відносять цей етап до середини 1580-х років. 1592 року Шекспір
був уже відомим драматургом, а також членом лондонської акторської трупи
Бербеджа, яка при Якова I отримала королівський статус. До цього часу
відноситься і перша згадка про «Генріха VI», яка ставилася на сцені театру
«Роза», приналежному Філіпу Хенслоу.У 1599 році його трупа побудувала
новий театр на південному березі Темзи під назвою «Глобус». Через кілька
років вони придбали ще один театр закритого типу «Блекфайерс». Завдяки
стрімкій театральній кар’єрі, Шекспір незабаром став дуже багатою
людиною. Є відомості, що вже в 1597 році він придбав один з найбільших
будинків у рідному Стретфорді.  Поєднуючи акторську і драматургічну
діяльність, Шекспір проводив більшу частину свого часу в Лондоні, але в
перервах виїжджав додому. На початку XVII століття багато театрів Лондона
закривалися через спалахи чуми. Актори, залишаючись безробітними, їхали
додому. Так, незадовго до своєї смерті Шекспір повернувся в Стретфорд-на-
Ейвоні. dovidka.biz.ua За 1606-1607 роки він написав ще кілька п’єс, а в 1613
зовсім перестав писати. Вважається, що останні три п’єси були написані
спільно з іншим драматургом – Джоном Флетчером.
Шекспір помер 23 квітня 1616.
Автор: Данте Аліг’єрі.
Назва твору: “Божественна комедія”.
Загальна кількість сторінок: 300 (скокрочено).
Жанр твору: ліро-епічна поема.
Рік: 1300-1321.
Основні герої:
 Данте
У «Божественної комедії» герой, який виконує головну роль. Одного
разу до нього є тінь Вергілія, і пропонує пройтися по загробному світу,
подолати всі його кола. Данте знаходиться в роздумах, але Вергілій
згадує ім’я Беатріче, пояснюючи, що це вона відправила тінь поета
бути супроводжуючим. Данте погоджується з доводами Вергілія, і
вони вирушають в дорогу. Данте проходить всі кола пекла,
чистилище, і потрапляє в рай, де і зустрічається з коханою. Зрештою,
досягає просвітління, і постає перед божеством, єдиного в трьох
особах.
 Вергілій
Тінь великого поета, наставник і провідник Данте. Вергілій пояснює
Данте, як краще пройти через кола пекла, який обрати шлях.
Розлучається з Данте, передоручивши його Беатріче.
Сюжет: Згідно з католицькою традицією, потойбічний світ
складається з пекла, куди навіки потрапляють засуджені грішники,
чистилища – місце перебування грішників, що спокутують свої гріхи, і
раю – обитель блаженних.
Данте деталізує це подання і описує устрій загробного світу, з
графічної визначеністю, фіксуючи всі деталі його архітектоніки. У
вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини
життєвого шляху, заблукав одного разу в дрімучому лісі і як поет
Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, які загородили йому
шлях, запропонував Данте зробити мандрівку потойбіччям.
Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче, померлою коханою
Данте, він без вагань слідує за поетом.
Відгук: Божественна комедія» це книга, яка захоплює з кожною главою
все більше і більше. В ній автор висловлює своє бачення Пекла, Раю і
Чистилища. Коли я починала читати, мені було навіть складно зрозуміти,
про що йде мова в рядку, але, звикаючи до речі і манері, не помітила, як
прочитала кілька перших розділів. Думки автора дуже докладно й цікаво
виражаються у віршах, тому читати стає легко, а перед очима як жива
постає картина. Дуже захоплює!
Ключові моменти:
Пекло
Чистилище
Рай
Епоха: ”Пекло”, близько 1306-1309
“Чистилище”, близько 1308-1312
“Рай”, близько 1315-1321
Критика:
Данте бачить дивовижні чудеса, зустрічається з ангелами, з
прведниками, душами грішників, з Богом, з Люцифером і його
прислужниками, з героями античних міфів. Провідниками йому служать
душа його коханої Беатріче, що стала ангелом, а по пеклі поета водить
душа античного поета Вергілія.
Моральний сенс подорожі Данте в тому, що він бачить: місце, куди
потрапляють душі після смерті, визначається їх замними вчинками,
земним життям. Праведники потрапляють в Рай, ближче до Бога, до
“світу вічності”. Грішники - в пекло, проте ні Бог, ні диявол не
вирішують, куди саме відправити людину. Грішники самі закинули себе
в пекло. Душі ж, які прагнуть до очищення і сподіваються на нове
життя, знаходяться в чистилище. Твір Данте - це суд над людськими
пророками, але суд вищої гарионії,справедливий суд, що дає надію
кожному. Цими картинами Данте закликав людей жити правильно,
бульшу увагу приділяти своєму земному житті, моральності та
духовності.
Вислови:
Сьома "глаголями" чоло списав
Мені вістрям меча він і: "Ці плями
Подбай в дорозі стерти!" — проказав.

Я вірю в три особи вічно сущі

І в сутність їх троїсту і одну;
про надію — апостолу Якову:
Надія,— я сказав,— ждання то певне
В прийдешнім слави; благосний вінець —
Їй ґрунт, як і життя безгрішне кревне.
 Третій апостол — Іоанн запитав про любов:
Найвищого святого блага храм —
То альфа і омега книг, що втішив
Себе я ними, бо любов зрю там,
Тобто вся любов поета спрямована до Бога.

Біографія: Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата

народження Данте невідома: за різними джерелами, він народився в
1265 році між 14 (18) травня і 31 травня (4 червня).
Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів,
політичний альянс, що виступав на боці Папства і був у складному
протистоянні з гібеллінами, які підтримували імператора Священної
Римської імперіїї. Внаслідок внутрішніх суперечностей наприкінці XIII
століття гвельфи в свою чергу поділилися на чорних гвельфів і білих
гвельфів і вже ворогували між собою.
З 1316 — 1317 років він оселився в Равенні, куди його викликав на
спокій синьйор міста, Гвідо да Полента. Тут, у колі дітей, серед друзів і
шанувальників, Данте створював пісні Раю. Влітку 1321 року Данте як
посол синьйора Равенни вирушив до Венеції для укладення миру з
республікою Святого Марка. Повертаючись дорогою між берегами
Адрії і болотами По, Данте заразився і захворів на малярію, від неї
помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року. Його поховали в Равенні;
чудовий мавзолей, який готував йому Гвідо да Полента, не був
споруджений по смерті останнього, а нині збереглася гробниця, що
належить до пізнішого часу.
Усім знайомий портрет Данте Аліг'єрі позбавлений достовірності.
Боккаччо зобразив його бородатим замість легендарного гладко
виголеного, проте, загалом його зображення відповідає нашому
традиційному уявленню — довгасте обличчя з орлиним носом,
великими очима, широкими вилицями і видатною нижньою губою;
вічно сумний і зосереджено-замислений.
Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів.
Автор: Жозеф Бедьє.
Назва твору: “ Трістан та Ізольда”.
Загальна кількість сторінок: 80( скорочено).
Жанр твору: лицарський роман.
Рік: VII ст.
Основні герої:
 Трістан – син короля Меліадука, відважний лицар, дуже сильний,
хоробрий, справедливий і благородний.
 Ізольда – прекрасна королева, кохана Трістана, ніжна і красива дівчина,
здатна зцілювати найважчі рани.
 Бранжьєна – служниця Ізольди, вірна й віддана.
 Гувернал – наставник Трістана, мудрий вихователь, вірний слуга.
 Король Марк – дядько Трістана, правитель Корнуельса, чоловік
Ізольди.
 Морхульт – могутній воїн, брат ірландської королеви, матері Ізольди.
 Ізольда білорука – дружина Трістана, дочка короля Хоель.
 Одрі – вірний слуга короля Марка, якому король дуже довіряв.
Сюжет: зображення кохання Трістана та Ізольди.
Відгук: дуже гарний та зворушливий до сліз роман, який бере за душу
кожного зворушливого читача.
Ключові моменти: порада вихователя Гувернала Трістану, смерть головного
героя.
Епоха: VII ст.
Критика: Автор “прототипу” надзвичайно розвинув сюжетно кельтське
сказання, приєднавши до нього ряд додаткових рис, взятих ним з
різноманітних джерел - з двох кельтських сказань (плавання Трістана за
зціленням), з античної літератури (Морольта - Мінотавр і мотив вітрил - з
оповіді про Тезея), з місцевих або східних сказань новелістичного типу
(хитрості закоханих).
Вислови:
– Покажите мне моего ребенка и дайте его поцеловать, ибо я умираю.
– Господин мой, – отвечает Тристан, – я поеду за вами всюду, куда вам
заблагорассудится.
Біографія: За походженням — бретонець. Дитинство провів на о.
Реюньйон. В 1883 році вступив до Еколь Нормаль. Відвідував також
лекції в Еколь Пратік і Коллеж де Франс, де познайомився з Гастоном
Парісом, який став його науковим керівником. В 1889 -1891 рр.
викладав в університеті Фрібура , з 1891 року — на філологічному
факультеті університету в місті Кан . У роки Першої світової
війнипрацював в Міністерстві оборони.
Автор: Ф. Петрарка.
Назва твору: “Книга пісень”.
Загальна кількість сторінок: 120 (скорочено).
Жанр твору: У жанрі сонети, Петрарка відкрив надзвичайно багаті
можливості . Формальна строгість сонета ( 14 рядків , скупість на строфи ,
лейтмотівние рими ) впорядковує схвильовані емоції поета , створюючи
глибоку діалектику почуття. Перша строфа - теза , другий - антитеза , дві
терцини - синтез думки і почуття . У катренам - кільцева рима , яка
вважалося тоді ознакою наукового поезії. Схема рим сонета Петрарки : abba
abba cdc dcd . Стиль « Канцоньєре » дослідники визначають як високий
ренесансний , що передбачає вишукану високу лексику , простоту
синтаксичних конструкцій і надзвичайно тонкий поетичний смак , який ніде
не допускає помпезності або штучної пишномовності . Простота виразів
об'єднується в « Канцоньєре » з схвильованої патетикою , алегоричність
зустрічається лише в ранніх сонетах , а взагалі символіка спирається на нові ,
самим поетом знайдені метафори , найчастіше взяті з світу природи.
Розкриваючи внутрішній діалог своєї душі , Петрарка «грає контрастами ,
нанизує антитези , плете з них довгі поетичні гірлянди ».
Рік: написана після 1348 року та остаточно завершена 1374 року.
Основні герої:
 Лаура — кохана Петрарки, знатна жінка з Авіньйона, яку поет зустрів
у 1327 р. і яку все життя любив без відповіді. Їй поет присвятив
віршовану збірку «Канцоньєрі». Образ Лаури проти дантовской
Беатриче — символом божественної мудрості — постає перед читачем
зовсім іншим. Це жива цілком реальна жінка. Повний захоплення та
 захоплення, Петрарка малює її зовнішній вигляд: «золото волосся»,
«прекрасні очі, вії, брови», «вуст ніжних перлів», «голос лагідний,
співучий».
Сюжет: «Книга пісень» складається з віршів «Сонети на життя Мадонни
Лаури» та віршів «Сонети на смерть Мадонни Лаури» та розділу «Вибрані
канцони, секстини, балади та мадригали». Вірші були написані італійською
та латинською мовами. Усі сонети присвячені Прекрасній Дамі, образ якої
тільки почав складатись у літературі того періоду. Дама Петрарки – бліда,
рудоволоса та блакитноока Лаура – повністю відповідала середньовічним
канонам краси. Поета з музою, якщо вірити численним джерелам, нічого не
пов'язувало, адже Прекрасній Дамі прийнято було лише поклонятися,
підносити вишукані хвали, здійснювати в ім'я її подвиги, але щось більше
вже оскверняло образ, знищувало пекуче бажання, що надихало лицаря на
нескінченної боротьби на турнірах, у походах та інших змаганнях. Дама була
уподібнена до бойового стягу, герба чи прапора, який красувався на щиті
воїна.
Відгук: Ніхто з поетів епохи Відродження не мав такої широкої популярності
і не зробив такого великого впливу на ренесансну поезію як Франческо
Петрарка. Представлена вам "Книга пісень" - це перш за все картина різних
душевних статків Петрарки. У дзеркалі кохання постійно відбивається його
складний душевний світ.
Ключові моменти: “На життя Мадонни Лаури”
“На смерть Мадонни Лаури”
Епоха: відродження
Критика: В оцінках критики намітилися дві протилежні точки зору: одні
вважали, що творчість Петрарки носить в основному наслідувальний
характер, і бачили в цьому один із недоліків його поезії, знаходячи її занадто
холодною та риторичною, штучною та позбавленою справжнього натхнення.
Інші підкреслювали, навпаки, оригінальність Петрарки, вважаючи
провансальський вплив поверхневим. Обидві погляди недостатньо
переконливі.
Фрази:
“Коли в її образі проходить
Сама Любов між ровесниць молодих
Зростає між жар - тим яскравіше дружин інших
Вона красою переможної перевершує...”
Біографія: Народився Франческо Петрарка у місті Ареццо в родині
нотаріуса, який у 1302 році був разом з Данте вигнаний із Флоренції за
приналежність до партії білих гвельфів. У 1312 році родина переїхала до міста
Авіньон на півдні Франції, де в той час знаходилася резиденція папи. З п'яти-
шести років Петрарка уже займався граматикою, риторикою та логікою.
На настійну вимогу батька Франческо вивчає право спершу в Монпельє,
потім у Болоньї, але відчуває до цього нехіть, віддаючи перевагу юридичним
наукам, заняттям зі стародавньої літератури, серйозно захоплюється поетами-
класиками. Батько не схвалював захоплення сина й якось навіть кинув у вогонь
твори Цицерона, Вергілія та інших класичних авторів. У 1318 році помирає
мати Франческо. У 1320 році батько відсилає Петрарку до Болоньї, відомого
центру вивчення римського права. Юнакові сподобались життєрадісність і
пишнота Болоньї. Численні знайомі вже читали вірші поета, але батько не
вбачав у цьому майбутньої слави сина. А Франческо продовжував таємно
писати, оскільки відчував відразу до юриспруденції. У юнацькі роки
відбувається становлення особистості Петрарки: любов до волі, до природи,
спокою, потяг до знань, активна життєва позиція. Він усією душею ненавидить
феодальні міжусобиці, братовбивчі війни, тиранію правителів. У цей же час у
юнака виник потяг до моральної філософії. Смерть батька (1326) відразу все
змінила.
Ставши невдовзі ліричним поетом, Петрарка не втратив інтересу до
класичної стародавності. Напаки, цей інтерес усе зростав, поки не перетворився
на справжню пристрасть. Петрарка захоплено вивчав здобутки античних
авторів, що відкривали перед ним новий і прекрасний світ, такий несхожий на
світ середньовічного релігійного фанатизму, церковних догм і аскетичного
бузувірства. Антична культура відтоді для нього вже не вбачалася служницею
богослов'я. Він перший з дивовижною ясністю побачив, що в ній було справді
найголовнішим: жвавий інтерес до людини і навколишнього світу; у його руках
класична стародавність стала бойовим прапором ренесансного гуманізму.

Автор: П. Корнель.
Назва твору: “Сід”.
Загальна кількість сторінок: 11 (скокрочено).
Жанр твору: трагедія.
Рік: 1636.
 Основні герої:
 Дон Фернандо, перший король кастільський;
 Донья Уррака, інфанта кастильська;
 Дон Дієго, батько дона Родріго;
 Дон Гомес, граф Гомес, батько Хімени;
 Дон Родріго, коханий Хімени;
 Дон Санчо, закоханий в Химену;
 Дон Аріас, Дон Алонсо – кастильські дворяни;
 Хімена, дочка дона Гомеса;
 Леонор, вихователька інфанти;
 Ельвіра, вихователька Хімени;
 Паж;
 Інфанти;
Сюжет: У першій дії п’єси відбувається сварка між графом Гомесом і
доном Дієго, в ході якої граф дає ляпас Дієгові. Гомес відмовляється
від бійки, не рахуючи старого гідним противником. Тоді Дієго просить
свого сина змити кров’ю кривдника його образу.
У першій дії п’єси відбувається сварка між графом Гомесом і доном
Дієго, в ході якої граф дає ляпас Дієгові. Гомес відмовляється від
бійки, не рахуючи старого гідним противником. Тоді Дієго просить
свого сина змити кров’ю кривдника його образу.
Але інфанта відмовляє його від цієї зустрічі. Хімена зізнається їй, що
любить Родріго, і, помстившись, сама помре. Тоді виходить вбивця її
батька і пропонує їй вбити його тим же мечем, але Хімена
покладається на короля. В цей час на Севілью нападають маври.
Дієго пропонує синові очолити загін. У четвертій дії Родріго
повертається героєм. Король захоплений його вчинком. Хімена
заявляє, що вийде за того, хто помститься за її батька. Давно
закоханий в неї Санчо вирішується на бій. У п’ятій дії Санчо
повертається і повідомляє, що Родріго вибив меч з його рук, але не
став вбивати того, хто захищає Химену. Тоді король дає Хімені рік,
щоб «осушити сльози», а Родріго поки буде здійснювати подвиги
Відгук: Твір показує дві думки: перша полягає в тому, що честь стоїть
найвище на світі. Друга ж думка показує, що часом любов перемагає
всі негаразди, якщо це почуття живе у серцях двох людей.
Ключові епізоди: Одруження дітей. Родіго вбиває батька Хімени на
дуелі. Дуель між Доном Санчо і Родріго.
Епоха: класицизм, 17 століття, Іспанія, король Філіп IV Великий.
Критика: Хоча основні вимоги канонів французького класицизму в "Сіде"
були дотримані, Корнель творчо переосмислив їх, створивши в результаті
перше велике театральне твір у цьому стилі. Так, принцип " Єдності палацу”
він трактував як "єдність міста", а загальна тривалість сценічної дії - не добу,
а 30 годин. Ці відступу стали формальним приводом для критики п'єси, серед
претензій до якої були також "нескромно" поведінку головної героїні,
побічна сюжетна лінія закоханої в Родріго інфанти і неправдоподібне
нагромадження подій .
Справжня причина нападок, проте, лежала в площині політики, а не
мистецтва. Вибір іспанців як героїв драми, що показує їх сміливими й
благородними людьми, був недоречно для кардинала Рішельє - колишнього
літературного покровителя молодого драматурга. Рішельє, фактичний
правитель Франції, вів з Іспанією боротьбу за вплив у Європі, і йому не
потрібна була п'єса, що показує іспанців в позитивному ключі. Крім того,
непокірний характер головного героя теж викликав побоювання . Французька
академія, засновником якої був Рішельє, з його подачі засудила сюжет і
розв'язку "Сіда", негативно п'єсу оцінили і такі драматурги, як Жорж де
Скюдері і Жан Мере. Корнель був також звинувачений в плагіаті через
запозичень з п'єси Гільєна де Кастро. При цьому широка публіка прийняла
п'єсу настільки захоплено, що в мова навіть увійшов оборот "прекрасно, як"
Сід "". Тим не менш, для Корнеля "Сід" став останньою створеної
трагікомедією . Він на два роки виїхав до Руан і повернувся звідти вже з
п'єсами, створеними в повній відповідності з каноном класицизму, -
трагедіями "Горацій" і "Цінна" , а сам "Сід" в перевиданні 1648 вже також
іменувався трагедією .
Фрази: “Час відміняє все. Що гніває нас нині.”
“І серце крається ще болючіш тому. Хто, скарб утративши, ціни дознав
йому.”
“Що має статися - хай станеться!”
Біографія: Корнель, П'єр — французький драматург.Народився в сім'ї
провінційного адвоката, здобув освіту в єзуїтській школі. Перші твори —
галантні вірші в дусі модної тоді преціозності . Рання творчість Корнеля
не вирізнялася глибиною, оскільки була зорієнтована на смаки
відвідувачів паризьких салонів, куди прагнув потрапити молодий автор.
Його помітив кардинал Рішельє і включив до числа п'яти наближених до
нього драматургів, через котрих перший міністр Франції хотів провадити
свою політику в царині театру. Але Корнель невдовзі вийшов з гуртка
драматургів. У 1636р. Корнель написав трагікомедію "Сід" , яка стала
першим визначним твором класицизму. "Сід" був поставлений на сцені
театру "Маре".

Автор: Мігель де Сервантес Сааведра. 

Назва твору: “Дон Кіхот” .
Загальна кількість сторінок: 640(скорочено) .
Жанр: пародія на лицарські романи, авантюрний роман, побутовий роман,
роман «великої дороги», філософський роман. 
Рік написання – 1605 – перша частина, 1615 – друга частина. 
22 січня 1605 • 150 молодих найманців з швейцарського кантону Урі під кері
вництвом капітана Каспара
фон Зіленена вперше ввійшли на територію Ватикану
і склали основу Швейцарської гвардії, створеної за розпорядженням римсько
го папи Юлія II. 
15 жовтня 1615 • Знатна
киянка Галшка Гулевичівна при численних свідках подарувала свою спадков
у землю із садибою на Подолі Київському братству. Умовою дарчої було буді
вництво на цій землі монастиря, шпиталю, притулку для прочан,
а також школи для дітей шляхти і міщан. Так почалася історія Київської
братської школи, що згодом виросла у славнозвісну Києво-Могилянську акад
емію. 
Основні герої : 
  Дон Кіхот –
Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, що прочитав багато лицарськи
х романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став пере
конаний, що він мандрівний лицар. Разом із простим селянином,
«зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вир
ушив на пошуки пригод.
Дон Кіхот вибрав об’єктом своєї любові Дульсінею Тобоську.
Так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея»
абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї, і практично ні разу
не з’являється в романі. 
Ім’я: Бідний ідальго Алонсо Кіхано → мандрівний рицар Дон Кіхот із Ламан
чі (щоб уславити свою батьківщину)→ Рицар Сумного Образу
→ Рицар Левів. 
 Опис Дон Кіхота – «Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, стату
ри був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…»  
Захоплення. Полюванням, але «водно читав рицарські романи з таким
запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише полювання,
а усяке господарство». Він навіть збожеволів через них,
і, вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем. 
 Мета мандрівок Дон Кіхота. «Поборювати всілякого роду кривди, наражат
ися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення 
своє безсмертною славою». Подорож не можна було відкладати,
«бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода: скільки ще в ньому тре
ба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки п
омилок виправити, скільки повинностей виконати» (розд. II, ч. І).) 
 Збруя. «Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-
відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася».
«Вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака —
от тобі і шолом зуповний. …рубонув раз і вдруге, то одним
махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився». 
Кінь. «Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була …
сама шкіра та кості, визнав, що ні Александрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка йог
о коневі не рівня… І назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою.
Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до
того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б
то його кінь у найпершого румака на світі». 
Характеристика Дон Кіхота 
• Бідний ідальго; 
• захопився лицарськими романами і прагне змінити світ; 
 • вигадав собі нове ім’я, живе у своєму вигаданому світі; 
 • риси характеру: 
 • безкорисливість; 
 • щедрість; 
 • щирість; 
 • довірливість; 
 • наївність; 
 • безрозсудна сміливість; 
 • енергійність; 
 • підкреслена серйозність (відсутність почуття гумору); 
 • рішучість; 
 • скромність; 
 • делікатність; 
 • аскетизм (байдужість до матеріальних благ та здоров’я); 
 • почуття гідності 
Особисте ставлення до героя:На перший погляд,
Дон Кіхот здається диваком. Він прагне нищити несправедливість у світі,
але майже всі його справи, всупереч добрим намірам, обертаються проти ньо
го або проти тих людей, яких він захищає. Перша
ж подорож новоспеченого лицаря закінчилась тим, що його побили. Хлопця-
підпаска, за якого вступився Дон Кіхот,
наказавши відпустити хлопчину й заплатити йому сповна, хазяїн одразу ж піс
ля від'їзду лицаря, забив до півсмерті.
Каторжники, яких звільнив благородний гідальго, опинившись на свободі,
побили його камінням та обібрали. Та Дон Кіхот не переймається через
те, що у нього забрали речі, — він журиться,
"що люди, яким він стільки добра робив, такого накоїли йому лиха".
У нього добре серце. Він завжди залишається вірним своїм ідеалам.
Дон Кіхот не може навіть уявити собі, що хтось може не дотримати свого сло
ва. Лицар Сумного
Образу прагне зробити життя кращим. Він фантазер. Навколишній світ він ба
чить крізь призму поезії. 
Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було н
а світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим. 
 
 Санчо Панса 
Вірний друг і соратник
Дон Кіхота, безкорисливий зброєносець. Наївний і довірливий селянин, який 
повірив в божевільні ідеї Дон Кіхота. Спочатку, це хитрий і шахраюватий пр
ойдисвіт, але, постійно перебуваючи поруч з Лицарем Сумного
Образу, він еволюціонує,
і перетворюється в чесну, справедливу і шляхетну людину.
У ньому закладена народна мудрість, практичність і прагматизм,
а поруч зі своїм союзником, він переймається духом авантюризму. 
• Бідний селянин; 
• «багатий на дітей і бідний на статки»; 
 • погодився мандрувати з корисливих мотивів; 
 • не вміє читати й писати; 
 • риси характеру: 
 • мріє розбагатіти; 
 • обережний; 
 • егоїст; 
 • не наражається на небезпеку без поважної причини; 
 • боязкий; 
 • здатний на співчуття; 
 • прагне справедливості; 
 • обмежений у мріях; 
 • «прикутий до землі»; 
 • тверезий практик 
Другорядні персонажі:
 Дульсінея Тобоська 
Проста селянка з сусіднього села,
Альдонса Лоренсо, гарненька дівчина, отримала з вуст Дон Кіхота почесний 
титул благородної дами,
і звучне ім’я Дульсінея Тобоська. Саме задля слави цієї прекрасної особи, Ли
цар сумного образу повинен був здійснювати свої подвиги
і кидати до її ніг повалених противників,
а Дульсінея повинна була вирішувати їх долю. Вона є для
Дон Кіхота символом прекрасної дами, платонічного кохання. 
 Антонія 
Молода племінниця мандрівного лицаря. Дуже любить і поважає Дон Кіхота,
з нетерпінням чекає його повернення додому.
Дон Кіхот заповідає Антонії все своє майно з
наказом, що вона отримає його тільки в
тому випадку, якщо вийде заміж за людину, яка
не має ніякого відношення до лицарів і лицарських романів.
Щиро переживає хворобу і смерть шляхетного лицаря. 
 Економка Дон Кіхота 
Вірна й віддана служниця Дон Кіхота, щиро
любить свого безрозсудного господаря. Займається господарськими справам
и.
Дон Кіхот поважає і цінує свою економку, перебуваючи при смерті, він вказу
є у своєму заповіті, щоб економці була виплачена вся сума повністю, за весь
час її служби, і крім цього, Дон Кіхот, видає їй додаткові гроші на плаття. 
 Ніколас 
Цирульник, близький товариш Дон Кіхота, розумний і розважливий чоловік. 
Він переживає за
шляхетного лицаря, намагається своїми порадами відрадити того від нерозва
жливих ідей і вчинків. 
 Самсон Карраско 
Бакалавр, один з вірних і відданих друзів лицаря Сумного образу.
Сильно переживає про стан Дон Кіхота, знаходиться з
ним поруч в його останні години життя. 
 Господар заїжджого двору 
Шинкар, який посвятив Дон Кіхота в лицарі. Побачивши перед собою такого
дивного постояльця і почувши його мови, він охоче погодився здійснити обр
яд посвячення. 
Подумавши, що ця людина втратила розум, він вирішив підіграти йому, вико
навши всі його побажання, для
того, щоб повеселитися від душі. Бачачи довірливість і простодушність Дон 
Кіхота, він взяв свою комірну книгу, удав, що читає, грюкнув мечем по
плечу ідальго, і оголосив його лицарем,
в надії, що цей дивак швидко покине його заїжджий двір. 
 Хинес де Пасамонте -разбойник,
каторжник, врятований Кіхотом, який вкрав осла
у Санчо. Він не здатен на розумні вчинки та подяку. 
 Тереза Панса – дружина Санчо, розсудлива селянка,
добродушна жінка. Вона виховує дочку, поки Санчо мандрує. 
 Герцог і герцогиня-
втілення гордині в романі, збирачі всіх негативних рис
дворянства, які висміює Сервантес. 
У романі Сервантеса використано понад шістсот персонажів, що представ
ляють різні стани суспільства, починаючи від дрібних шахраїв,
і закінчуючи високопоставленими представниками знаті. 

Сюжет “Дон Кіхот” 
Перед першим розділом роману автор помістив пролог,
в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в нь
ому цитат. Сервантес починає перший розділ, розповідаючи про характер
і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а
в якому саме, не скажу — жив собі не так давно ідальго, з
тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита,
худу шкапину та хорта-бігуна». Головний герой
(«Літ нашому ідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе 
худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але
«ідальго той гулящого часу
— тобто замалим не цілий рік — водно читав рицарські романи з таким
запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а
й усяке господарювання») так
любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному
слову в них, попри
те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот зрештою сходить з
глузду через недосипання, нестачу їжі та читання.
І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає ст
арі лати, саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота ла-
манчського», а свою
шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ф
ерми Алонсу Лоренцо,
давши їй ім’я Дульсінея Тобоська, хоча вона нічого про це не знає. 
  
Дон Кіхот вирушив в дорогу
рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він п
росить власника, якого прийняв за повелителя
замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи
на варті над своїми латами. Вранці,
коли погоничі мулів спробували витягнути лати з
води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з
ними битися. Тоді хазяїн заїжджого двору
«посвятив його в лицарі», порадивши йому найняти собі зброєносця та
послав його в дорогу. По дорозі,
Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульсіне
ю, і звільнив хлопчика, якого прив’язав до дерева його хазяїн за
те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату.
Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо. 
 Повернувшись додому, Дон Кіхот почав складати план втечі. Тим
часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар 
непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, к
ажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун.
Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати й
ого зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора
острова. Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села.
З цього місця починається історія їх пригод, починаючи з битви Дона Кіхота 
з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями. 
  
Хоча роман і жартівливий,
друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему
обману. Мрії Дона Кіхота стали об’єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо 
був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з
Доном Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея,
а інші дві її служниці. А коли
Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою,
то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, яке
не дозволяє йому бачити правду.
Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство
на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж
таки стається лихо.
Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з
сумом повертається до
нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає. 
Особистий відгук: Пройшли століття, а цей образ
Дон Кіхота досі актуальний. І навіть в наш час людину,
яка проголошує повну безкорисливість, людяність, чесність не сприймають.
В нашому суспільстві виживає і живе добре тільки той хто вміє «крутитись», 
хто вміє надурити інших людей. Шляхетність як така вже майже повністю за
бута.
А сучасні Дон Кіхоти просто приречені на самотність, бідність і нерозуміння 
з боку інших людей. Лицар Печального образу,
так називали гідальго в романі. 
Сервантес напевно бачив, що суспільство не вдосконалюється,
а тільки деградує.
Дон Кіхота це образ останнього лицаря, якого вважають божевільним та який 
продовжує свої благородні подвиги. На мою думку,
нам гостро не вистачає сьогодні таких благородних лицарів як Дон Кіхот. Ми
могли б жити зовсім по-іншому. 
Епоха: Ренесанс  
Місце події: Іспанія .Маргарита Австрійська — австрійська ерцгерцогиня, з
1599 королева Іспанії і Португалії, дружина Філіпа III 
Виписки фраз, які сподобались : Когда я сплю, я не знаю ни страха,
ни надежд, ни трудов, ни блаженств. Спасибо тому, кто изобрел сон. Это
единые часы, ровняющие пастуха и короля, дуралея и мудреца. 
Ничто не обходится нам так дешево и не ценится так дорого, как
вежливость. 
Самовосхваление унижает. 
И хоть я знаю, что женщины болтают пустяки, а все-таки не слушают
их одни дураки. 
Судьба в невзгодах всегда оставляет лазейку, чтобы можно было выбраться
из них. 
Не будь ни постоянно суров, ни постоянно мягок — выбирай середину
между этими двумя крайностями, в среднем пути и заключается высшая
мудрость. 
Все наши безумства проистекают от пустоты в желудке и от воздуха
в голове. 
Обманывать тех, кто тебе верит, — это занятие не из весьма доблестных. 
Ни горе, ни радость не бывают слишком продолжительны, а из этого следует,
что если горе тянулось очень долго, то, значит, радость уже близка. 
Нет такой дурной книги, в которой не было бы чего-нибудь хорошего. 
Каждый из нас — сын своих дел. 
Печали созданы не для животных, а для людей, но если люди чрезмерно
им предаются, они превращаются в животных. 
Всякий порок таит в себе особое наслаждение, но зависть ничего не таит
в себе, кроме огорчений, ненависти и злобы. 
На основе глупости разумного здания не возведешь. 
Кроме смерти, все на свете поправимо. 
Коротка біографія автора : Мігель де Сервантес Сааведра
– відомий іспанський письменник, автор роману
«Дон Кіхот». Творчість Сервантеса належить до епохи Відродження. 
 Народився імовірно 29 вересня 1547 року в сім’ї збіднілих дворян,
в місті Алькала-де-Енарес. Коли Мігель підріс,
батьки були близькі до розорення, тому він вступив на службу
до Джуліо Аквавіва-і-Арагону,
посла Папи Римського, працював у нього ключником. Разом вони 1569
р. виїхали з Мадрида в Рим. 
 При Аквавіви Сервантес знаходився приблизно рік, а в другій половині 1570
року він стає військовослужбовцем іспанської армії,
полку, який дислокувався в Італії. Цей період біографії зайняв у нього 5 років 
і справив значний вплив на подальше життя, оскільки Сервантес
мав можливість близько познайомитись з Італією, її багатою культурою, сусп
ільними порядками. Знаменита морська битва при Лепанто 7 жовтня 1571 р
стало знаменною і для Сервантеса,
тому що він був поранений, внаслідок чого діючою у нього залишилася тільк
и права рука. Госпіталь в Мессіні він покинув лише навесні 1572 року,
але продовжив військову службу. 
 1575
р Мігель і його брат Родріго, також військовослужбовець, були захоплені пір
атами на кораблі, що прямував з Неаполя до Іспанії. Вони були продані в
рабство і виявилися в Алжирі,
де письменнк був 5 років в полоні. Уникнути тяжких покарань і смерті Серва
нтесу допомогла наявність рекомендаційних листів до
короля. Чотири спроби втекти закінчилися невдачею, і лише через 5 років, в
1580 р, християнські місіонери допомогли йому звільнитися. 
 На зміну життя, повного пригод, прийшла монотонність цивільної служби, п
остійні пошуки засобів до існування. До цього періоду відноситься і
початок літературної діяльності. Майже 40-річний Сервантес написав в 1585
р роман «Галатея» і близько 30 п’єс, які не справили
особливого враження на публіку.
Доходи від письменницької праці були занадто малі, і письменник переїхав з
Мадрида до Севільї, де найнявся на службу – на
посаду комісара по продовольчих заготівлях. За 6-
річний період служби йому довелося тричі бути  заарештованим: такі наслідк
и мала недбалість ведення документації. 
 У 1603 р. Сервантес вийшов у відставку,
в наступному році переїхав з Севільї в Вальядоліду,
яка була тимчасовою столицею Іспанії. У 1606 р. Сервантес переїхав у
Мадрид, який став столицею Іспанії. 
У 1605 р побачила світ перша частина найбільшого роману Сервантеса –
«Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», який,
будучи пародією на лицарські романи,
став справжньою енциклопедією життя Іспанії XVII в.
Але світова популярність прийшла до Сервантеса далеко не відразу. 
 Друга частина роману була написана тільки через 10 років, і
в цьому проміжку публікується цілий ряд творів, що зміцнюють його письме
нницьку славу: другий за значимістю твір – «Повчальні новели»
(1613), збірка «8 комедій і 8 інтермедій».
В кінці творчого шляху з’явився любовно-пригодницький роман під назвою «
Мандри Персілія і Сіхізмунди». Незважаючи на популярність,
Сервантес залишався бідним, жив
в мадридському районі для малозабезпечених. 
У 1609 р. він став членом
Братства рабів найсвятішого причастя; його дві сестри і
дружина прийняли чернечий постриг. Зробив те ж саме – став ченцем – і сам
Сервантес буквально напередодні смерті. 
23 квітня 1616 р. перебуваючи в Мадриді письменник помер від водянки. 
 Особисте життя Сервантеса 
12 грудня 1584 р. Мігель Сервантес одружився на дев’ятнадцятирічній
дворянці міста Есківіас Каталине Паласіос де Саласар, від якої йому
дісталося маленьке придане. У нього була одна позашлюбна дочка –
Ісабель де Сервантес. 

Автор: Джованні Боккаччо.

Назва твору : «Декамерон»
Загальна кількість сторінок: 440(скороченно) 
Жанр: Обрамлення, Художній вигадка, Казка, Еротична література,
Любовний роман
Рік написання –  1492 3 серпня 1492 • О 8-й ранку з порту Палос-де-ла-
Фронтера в Андалузії відплила експедиція з трьох кораблів «Санта-Марія»,
«Пінта» і «Нінья» з екіпажем у 90 чоловік на чолі з Христофором Колумбом,
який вирушив на пошуки західного морського шляху до Індії.

“Декамерон” головні герої

Героями повісті є десятеро молодих людей, з яких семеро дам та троє

кавалерів. У книжці наведені їх вигадані імена, нібито для того, щоб не
осоромити благородних людей, що розмовляли на теми, неприйнятні для
тогочасного суспільства.
Дами (з найстаршої до наймолодшої):
 Пампінея – родичка одного з юнаків.
  Ф’ямметга – кохана автора, як вважається, справжнє ім’я Марія
д’Аквіно, позашлюбна дочка Роберта Анжуйського.
 Філомена – псевдонім дами, в яку Боккаччо був закоханий до
Фямметти. Їй присвячена його поема «Филострато». Це ім’я
зустрічається також у Кретьєна де Труа.
 Емілія. Особливо наголошується її краса.
 Лауретга – кохана Петрарки. Особливо хороша в танці і співі.
 Неїфіла – улюблена одним з юнаків, швидше за все Памфило.
Відрізняється лагідністю вдачі.
 Еліза. Відрізняється насмішкуватістю.
Кавалери:
 Панфіл – Характер серйозний, розсудливий.
 Філострат – характер чутливий, меланхолійний. Імовірно закоханий у
Філомену.
 Діоней, володіє чуттєво-веселим характером, обумовлює собі привілей
розповідати історію останнім і ухилятися від теми дня.
Ці персонажі — освічені молоді люди, вірні правилам честі та шляхетності,
тонко відчуваючих красу природи та світу. Ці люди стали символом нової
ери гуманістичного світогляду.
“Декамерон” сюжет
За сюжетом цієї збірки 10 молодих флорентійців (7 жінок, 3 чоловіка)
залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом
10 днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх 100), які широко
відтворюють розмаїте повсякденне життя. «Декамерон» в перекладі з
грецької — «десятиденник». Композиція книги мозаїчна — кожна оповідка
має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію
людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив
міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.

«Декамерон» подарував Боккаччо європейську популярність. У

«Декамероні» до досконалості доведений жанр міської новели, що відкрив
шлях усій ренесансній новелістиці. Приваблювали не тільки цікавість
оповідань, яскраві образи героїв, їх соковита мова, але й художня добірність
новел Боккаччо, нетрадиційне трактування ряду фабул, поширених у
попередній середньовічній літературі, загальний ідейний лад його творів. У
«Декамероні» висвітлились нові грані гуманістичного світогляду, в тому
числі його антиаскетичні ідеали. У центрі уваги Боккаччо — проблема
самосвідомості особистості, що отримала широку перспективу в подальшому
розвитку ренесансної культури.
«Декамерон» здобув велику популярність в Італії, де Боккаччо знайшов
чимало послідовників (Франко Саккетті, Мазуччо тощо). Вже в XIV ст. він
був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети
«Декамерона» часто позичали літератори інших країн Європи, нерідко
переробляючи їх в дусі національних традицій.

Варто відзначити, що деяка частина новел «Декамерона» була майстерно

запозичена з історій, що зустрічаються в античній літературі, приміром, у
«Метаморфозах»Апулея.
Особистий відгук: 14 століття. Чума. Європа. Сім жінок і троє чоловіків
вирішують піти глибше від Флоренції, щоб з користю та відпочинком
провести час за містом. Ні, це не бенкет під час чуми, скоріше альтернатива
хворобам, смертям та розпачу. За десять проведених у відпочинку днів, було
розказано сто новел, коротких і довгих, про людей, про пороки і про переваги
того часу, про кепкування над зайвою праведністю та релігійністю, про
подружні стосунки без любові, та виправдання практично всіх непристойних
на перший погляд вчинків якщо вони йшли від серця коханого. Колорит
Середньовіччя передається чудово. Мені сподобався.
Епоха:  Відродження

Події відбувалися : Флоренція

Виписки фраз, які сподобались:

1.если вам угодно будет дать мне мужа, его я намерена любить, но другого –
нет, ибо из наследия моих предков мне ничего не осталось, кроме чести,
которую я намерена беречь и охранять, пока буду жива
2.лицами, которые, будучи в летах, не желают вспомнить, что и они были
молоды
3.какой-то девушке, кто бы она ни была. На самом деле тебе нечего было
стыдиться открыть это, ибо того требуют твои лета, и если бы ты не был
влюблен, я почла бы тебя за ничтожного человека
4.Когда юноша увидел ее, не говоря ни слова и не делая никакого движения,
он ощутил, что в сердце его любовное пламя разгорелось с большей силой,
вследствие чего и пульс стал биться сильнее обыкновенного
5.милая и приветливая, она сказала: «Почтенный человек, если ты согласен
предоставить мне эту девочку, я охотно возьму ее, – она так миловидна; если
она выйдет достойной женщиной, я выдам ее замуж, когда будет время, так
что ей будет хорошо
6.Помогите, помогите, граф Анверский хочет учинить надо мною насилие
Біографія: Джованні Боккаччо – італійський поет і письменник епохи
раннього Відродження, гуманіст.
Джованні Боккаччо народився в 1313 р в червні або липні у Флоренції в
родині місцевого купця і француженки. Сам Джованні називав себе Боккаччо
та Чертальдо – за назвою місцевості, звідки походила його родина.

Десь в 1330 році переїздить до Неаполя, вчиться крамарству (за бажанням

батька), однак, не виявивши до них здібностей, починає займатися
канонічним правом. Але і юристом Боккаччо не став, єдиною його
пристрастю була поезія, але присвятив своє життя їй він лише після смерті
батька в 1348 р
Живучи в Неаполі, Боккаччо стає частиною оточення короля Роберта
Анжуйського. Саме на цей період припадає його становлення як поета і
гуманіста. Його друзями були вчені, освічені люди, впливові персони.
Джованні запоєм читав стародавніх авторів, та й саме середовище значною
мірою сприяла розширенню його уявлень про світ. Саме з Неаполем
пов’язаний досить великий період його творчої біографії. На честь своєї
музи, яку в віршах називав Фьяметтой, він написав велику кількість віршів;
крім того, були створені поеми «Полювання Діани», «Тезеіда», «Філострато»,
а також прозовий роман, які мали для становлення нової італійської
літератури велике значення.
У 1340 р, батько, який на той час повністю розорився, зажадав повернення
Боккаччо до Флоренції, хоча той, як і раніше, був байдужий до комерції.
Поступово гуманіст став брати участь у політичному і громадському житті
міста. У 1341 року в його житті з’явилася дружба, яку він проніс через все
життя, – з Франческо Петраркою. Завдяки цим відносинам Боккаччо почав
ставитися до себе і до життя більш серйозно. Серед городян він користувався
великим впливом, йому часто від імені Флорентійської республіки давали
доручення дипломатичного характеру. Боккаччо віддавав багато сил
просвітницькій роботі, пробуджував інтерес до старовини, до наук, особисто
переписував старовинні рукописи.
У 1350-1353 рр. Боккаччо написав головний твір свого життя, що прославив
його в століттях, – «Декамерон» – сотню новел, що випередили свій час,
створюють яскраву панораму італійського життя, пронизаних
вільнодумством, живим гумором, ідеями гуманізму.В 1363 Джованні покидає
Флоренцію і поселяється в невеликому маєтку в Чертальдо,
повністю занурившись в творчість. Доки його не підкосила важка хвороба,
читає публічні лекції присвячені «Божественної комедії».
Великим потрясінням для Бокаччо стало повідомлення про смерть його друга
Петрарки, він пережив друга трохи менше ніж на півтора року. 21 грудня
1375 р серце великого гуманіста, одного з найосвіченіших людей Італії свого
часу, зупинилося.