Випивши любовного зілля, Любов тепер для них понад боргу, честі, вірності пану, уз шлюбу, самого життя,

і це сумно. Вони приречені.

Адже не можна підкорити волі й розуму почуття, що диктуються самою природою.
Твір Тома відображає протиріччя між кодексом васальної честі і правом людини на вільне виявлення
почуттів.

1. Проблема васальсько-сеньйорської етики; Трістан як лицар (мотив виховання, його

становлення); складові лицарського «кодексу честі» (на прикладі Трістана).

Головними героями рицарського роману були рицарі. Рицарями(фр. chevalier – «той, хто їде верхи на
коні», шевальє) у Франції ще на початку VIIIст. називали воїна, який за вірну службу сеньйору
нагороджувався землями. З розвитком рицарства як військового стану рицарями у Західній Європі стали
називати воїнів, які обов’язково знаходились на службі королю або сеньйору, при чому обов’язково ці
воїни повинні були мати коня. Хрестові походи, знайомство із вишуканою культурою Сходу сприяли
збагаченню та культурному розвитку рицарства. Якщо у Х-ХІ ст. рицар мав бути бездоганним воїном та
вассалом (Роланд з французького героїчного епосу «Пісня про Роланда»), то в ХІІ-ХІІІ ст. склався так
званий «кодекс рицарської честі», який визначав 7 основних рицарських доброчесностей, акцент в яких
робився вже на освіченості та вихованості рицаря. Рицарь мав вміти: їздити верхи, володіти шпагою і
списом, грати в шашки або шахи, складати вірші на честь прекрасної дами, брати участь у соколиному
полюванні. Головним достоїнством рицаря була його щедрість, але рицарями не народжувались, в лицарі
посвячувались молоді люди (у 21 рік), проходячи для цього спеціальний ритуал посвяти в рицарі. Все це
разом складало поняття куртуазності(від франц.Court– двір) – кодексу рицарської поведінки при
королівському дворі, дотримання етикету феодального двору. Але вихованням, освіченістю та вірною
службою рицарство не обмежувалось, рицар мав бути закоханим у Прекрасну Даму, Даму Серця, якій він
мав присвячувати вірші, пісні, подвиги, тобто відкрито їй служити, демонструючи готовність пожертвувати
заради неї своїм життям.

Важливою рисою героя рицарського роману є стремління рицаря вершити подвиги заради особистісної
слави, власного вдосконалення та дуже часто на честь дами серця. Самі рицарські романи були насичені
фантастичними елементами, екзотичними моментами та пригодами. Рицар навмисно шукає подвигів, які
могли б прославити його ім’я, при цьому рицар завжди покладається лише на самого себе, хоча в
найскладніших ситуаціях йому зазвичай допомагають добрі люди.

2. Стиль кохання середньовіччя (куртуазність, мотив коханого ворога, любовний трикутник

Марк-Ізольда-Трістан)
Куртуазність Любов Трістана та Ізольди з'являється не звичайним для куртуазної середньовічної любові
чином. Почуття це породив магічний напій, помилково піднесений служницею Бранжьеной, випитий в
жаркий день для втамування спраги і збудив в душах героїв обопільну ніжність. Любов, що спалахнула між
Трістаном і Ізольдою, не примушує їх соромитися цього почуття, бігти від нього, як від гріховного. Герої не
відчувають гріховних хвилювань і не каються у скоєному, що здається дивним, з урахуванням релігійної
обстановки в описаний період. Вони не звинувачують себе перед Небом, за спалах почуттів, а немов
навіть відчувають заступництво Боже, яке благословляє їх. Вина, мучить душу Трістана цілком собі
земного походження, він звинувачує себе в зле, гордині і в зраді сеньйора Марка.
Середньовічний характер кохання. В науці іноді висловлюється думка, що лицарська поезія — це вже
початок Відродження. Проте тут ще рано говорити про якусь незалежність і автономність індивідуальності.
Всі прагнення лицаря спрямовані не на внутрішню незалежність вчинків, а зовсім на інше — відповідати
своєю поведінкою готовому етичному канону , вимоги якого вважалися непорушними для всього
лицарства. Вони виступали як добро вільно визнана ним авторитарна сила. Складовою цього канону була
відданість християнській вірі, що ми уже бачили на прикладі «Пісні про Роланда». Нерідко дама
ототожнювалася з Мадонною. Тема християнського містицизму не чужа лицарському мистецтву.
Одночасно мало місце оспівування чуттєвого кохання; побачення лицаря і дами не обов’язково були
платонічними. Про середньовічний характер лицарської літератури говорить і переважання «загальних
місць» у поетиці. Естетика має цеховий характер, тобто поети певного кола користувалися тільки прийня-
тими серед них поетичними прийомами. А це деякою мірою нівелювало поетичну особистість. Ось чому
самобутніх індивідуальностей серед поетів-лицарів не так і багато. Серед них переважно автори, які
звернули на себе увагу великими, об’ємними творами.

3. Мотиви чуда (чудесного) у романі (чарівний трунок кохання, чудо на морі, суд
Ізольди розпеченим залізом…).
Автор «прототипу» надзвичайно розвинув сюжетно кельтське сказання, приєднавши до нього
ряд додаткових рис, взятих ним з різноманітних джерел - з двох кельтських переказів (плавання
Трістана за зціленням), з античної літератури (Морольт-Мінотавр і мотив вітрил - з оповіді про
Тезея) , з місцевих або східних сказань новелістичної типу (хитрості закоханих). Він переніс дію
в сучасну йому обстановку, включивши в нього лицарські звичаї, поняття та установи і в
основному раціоналізував казкові і магічні елементи.
4. Локуси «Роману про Трістана та Ізольду» (море, ліс Моруа, замок…), їхнє
значення в середньовіччі.
Локус — в психології — ступінь того, наскільки людина вважає, що вона може
контролювати події, які на неї впливають.
Ліс в Середні століття був найбільш звичною, буденною обстановкою, в якій жили люди
тієї епохи, стихією, одночасно привлекавшей і лякала.
Ліс в долі Трістана відіграє особливу роль. Він завжди герою дружній. Тут він полює,
ховається від ворогів, підстерігає баронів-зрадників, тут проводить три важких і
суворих, але прекрасних року з коханою. Ліс, при всій своїй бескрайности і аморфності,
символізує певну надійну стабільність. Принаймні для Трістана. Тому-то наш герой
настільки часто і заклично ховається під покровом лісу. Недарма він знає повадки
лісових мешканців, розпізнає слід звіра, наслідує голосам птахів і взагалі відчуває себе
тут як вдома.
Паралельно з образами героїв спостерігаємо розвиток образів природи. Образ моря у романі
відіграє важливу роль фону, на якому відбуваються події, і роль «ланцюжка», який пов’язує
важливі композиційні елементи. Море виходить на сцену в найважливіші, кульмінаційні моменти
сюжету. Воно безмежне, таємниче, оманливе. Воно втручається в долю героя, перекроюючи її
на свій розсуд. Його сувора атмосфера постійно присутня в романі. Справа, звичайно, не тільки
в тому, що легенда зародилася на березі моря і відобразила своєрідне світовідчуття острівних
кельтів. Море перестає бути тільки обстановкою, воно стає поетичною метаформою. Стає
символом. Символом дуже важливим і багатозначним. Море тут – не просто активний фон дії,
без нього, в «континентальному виконанні», легенда не могла б існувати. Як фон море присутнє
у легенді практично завжди. Як активна сила, воно впливає на долю героїв. Так що ж
символізує собою море? М. Казенав, що присвятив цьому питанню чимало сторінок у своїй
книзі, бачить в образі моря субститут Ізольди. Іноді в образі героїні бачать аналогію води, а в
образі Трістана – сонця, і розглядають легенду як варіант міфу про боротьбу-любов цих
примітивних божеств. Море невловиме, мінливе, непостійне. Але, не цим характеризується
Ізольда, або не тільки цим. Тому море символізує в нашій легенді також й інше – долю Трістана.
Це вона – швидкоплинна, рухлива, ненадійна. Герой постійно покладає свою долю на волю
моря, і вона уподібнюється йому [4, с. 628–642]. Ще один образ, що відіграє важливу роль у
долі героя, – це ліс, цей образ протилежний морю. Він також безмежний, мінливий і
невловимий, як море, але менш тривожний і загрозливий. Ліс у долі Трістана відіграє особливу
роль. Він завжди героєві дружній. Тут він полює, ховається від ворогів, підстерігає баронів-
зрадників, тут проводить три важкі, але прекрасні, роки з коханою. Ліс, при всій своїй
безкрайності і аморфності символізує деяку надійну стабільність, принаймні для Трістана. Тому-
то наш герой настільки часто й настільки охоче ховається під покровом лісу. Недарма він знає
звички лісових мешканців, розпізнає сліди звірів, імітує голоси птахів і взагалі почуває себе тут
як вдома [4, с. 650].