Розвиток лицарської культури в ХІІ – ХІІІ ст.

1.Розвиток лицарської культури...

2. Ідейно-художні особливості куртуазної (рицарської) поезії.
3. Прованс та його роль у розвитку рицарської лірики.
4. Поезія трубадурів, її основні форми, жанри й тематика.
5. Жанр рицарського роману, характерні риси.
6. Джерела сюжету роману «Трістан та Ізольда».
7. Сюжетно-композиційні особливості лицарського роману «Трістан та Ізольда».
8. Особливості конфлікту роману:
суперечність між почуттям і обов’язком.
9. Образна система роману: рицарський ідеал в образі Трістана; образ прекрасної дами;
розвінчання ідеального монарха в образі короля Марка; казкові образи та мотиви.
1.Розвиток лицарської культури...

 Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб

життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виникає
в феодальному середовищі.

По всій Європі розвивається і жанр лицарського роману. Для його сюжету були обов'язкові
ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди.
Романи широко відображали побут і вдачі свого часу. У той же час в них вже помітний
інтерес до окремої людської особи. Найпопулярніші сюжети — про лицарів «Круглого
столу», про легендарного короля бритів Артура, про лицаря Ланселота, про Трістана та
Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ
благородного середньовічного лицаря.

Лицарська культура - явище складне й багато у чому суперечливе. Вона, з одного боку,
носила яскраво виражений антинародний характер, відстоювала кастову ізоляцію
дворянства, а з іншого визволяла мистецтво від рабської залежності, від церковних
догматів, породжувала зовсім нові світські жанри європейських літератур. Батьківщиною
лицарської або куртуазної поезії була південна Франція - королівство Прованс.

2. Ідейно-художні особливості куртуазної (рицарської) поезії.

З другої половини ХІІ ст. У творах трубадурів, поряд із сучасними історичними особами,
біблійними персонажами дедалі частіше згадуються нові герої: Трістан, Ізольда, Король
Артур, Ланселот... Ці персонажі прийшли з рицарських романів - літературного жанру, що
виник на півночі Франції.

У романах описувалися пригоди, авантюри благородного рицаря, під час яких

перевіряється, наскільки герой годен честі належати до рицарського стану. Авантюра - подія
несподівана й ризикована, але її посилає небо. Зустрівшись з небезпекою, герой, на відміну
від авантюристів пізніших часів, що діяли на свій страх і ризик, повинен був суворо
додержуватися у своїх вчинках кодексу рицарської поведінки.

Романи сприймалися слухачами не як розповідь про реальні події далекого минулого, а як

вигадка, казка, створена поетом-трувером (від фр. trouwer - вигадувати, створювати). У
пошуках сюжетів творців куртуазних романів звертались до фольклору європейських і
східних народів, використовували дохристиянську міфологію, стародавні сказання, сюжети
античних авторів і т.п. Риси реальної дійсності і реальні відносини між людьми
переплітаються з барвистою фантастикою: описами казкових замків, всесильних чаклунів,
фей, карликів тощо. Герой роману здійснює ряд подвигів, але не в інтересах роду або
держави, а на честь своєї дами або заради особистої слави. Роман властивий також
авантюрно-пригодницький елемент.

3. Прованс та його роль у розвитку рицарської лірики.

Після розпаду імперії Карла Великий південь Франції, називаний Провансом, став політично
незалежним від північної Франції - домену французького короля. Тут із самого початку
розвивалася з латині зовсім самостійна провансальська мова.
В XІ ст. Прованс був в економічному плані найбільш передовою областю Франції. Швидкий
ріст продуктивних сил й інтенсивна морська торгівля із сусідніми романськими й східними
країнами обумовили тут ранній розквіт самоврядних міст, що володіють провансальських
поетів-співаків - трубадури більшою незалежністю, ніж міста північної Франції, і в загальному
не меншою, ніж користувалися в ту ж епоху міста-комуни північної Італії
Поруч із цими вільнолюбними містами процвітало лицарство, дуже заможне. Проте воно не
замикалося в аристократичну винятковість, а підтримувало торговельні й взагалі ділові
відносини з міським патриціатом, дуже сприйнятливе до всякого роду новим віянням.
У Провансі, раніше, ніж будь-де, склався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя й тяга до
утворення, підкріплювана близькістю Італії й арабської Іспанії, досягли тут надзвичайних
розмірів.
Лицарська лірика Провансу народилася як вираження надлишку життєрадісності, але разом
з тим й як складне, вимогливе мистецтво, далеке від наївної безпосередності народної пісні.
Ми спостерігаємо тут певну техніку, майстерність. Щодо цього показова сама назва
Провансальська лірика вплинула на розвиток європейської ліричної поезії в цілому. Саме
вона створила ті поетичні форми, мотиви, образи і стиль, які визначили розвиток всієї
подальшої європейської лірики до середини XIX ст.

Трубадури дали перший в Європі зразок світської і професійної літератури народною мовою.
Ця мова до XIV ст. залишалася міжнародною мовою куртуазної поезії: нею складали пісні не
лише в Провансі, а й в Італії та Іспанії. Вона знаходилась біля витоків лірики Петрарки і всієї
літератури доби Відродження. Вперше любов зображувалася як високе почуття, страждання
за ідеалом. Любовні взаємини опоетизовувалися, любов розглядалася як вищий моральний
критерій. Вона змусила поетів по-новому поглянути на оточуючий світ, загострила почуття
прекрасного. Вперше зобразивши любов як високий сум за ідеалом, трубадури створили
таку модель любовних хвилювань, яка залишилася домінуючою в європейській літературі до
нашого часу.
У ХІ-ХІІ ст. у Провансі зароджується чудова лірика, творці якої називали себе трубадурами
(від провансальського слова «знаходити», тим самим підкреслюючи особливе мистецтво
трубадурів у створенні нових форм вірша). Провансальські поети складали численну й
самобутню поетичну школу, збереглось близько 300 «біографій» трубадурів та відомості про
двадцять провансальських поетес. Лірика трубадурів, яка дійшла до нас, відзначається
художньою майстерністю, що часом доходила до справжньої віртуозності.

Саме трубадури першими у Європі стали широко використовувати рими. Серед трубадурів
були представники різних прошарків феодального Провансу, що яскраво свідчило про
зростання суспільного значення літератури. Авторитет та популярність трубадура
визначалася не його соціальним статусом, а мірою його таланту, хоча зрозуміло, що навіть
найталановитіші трубадури, які походили з народу, цілковито залежали від примхи своїх
покровителів та покровительок - герцогів і герцогинь, графів і графинь. Найзнаменитішими з
трубадурів Провансу, поряд із герцогом Гільйомом Аквітанським та графом Ромбаутом
д'Ауренгом, знатними дворянами Джаифре Рюделем, Бертраном де Борном, були і
виходець із селян Маркабрюн, і син кухаря Бернарт де Вентадор, і син кравця Гільйом
Фігейра, і селянський син Гіраут Борнейль.

4. Поезія трубадурів, її основні форми, жанри й тематика.

Трубаду́ри провансальські поети-барди, автори пісень, і часто виконавці.  Вони
цілеспрямовано прагнули досягти професійної майстерності і оригінального стилю.
Змагаючись між собою, поети наполегливо працювали над метрикою, строфікою, римою,
мелодією. У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності. Так, на ранньому
етапі був створений «темний стиль».

Першими його представниками стали трубадури-аристократи, які хотіли бути зрозумілими

тільки у вузькому колі придворної еліти, естетично підготовленої до сприймання куртуазної
концепції в ускладненій поетичній формі.

Пізніше утверджується «ясний стиль». Поети цієї манери розуміли, що справжня цінність
твору — в його доступності для всіх, їхня творчість звернена вже до широкої аудиторії.
Трубадури, на відміну від жонглерів, намагалися закріпити своє авторство. Трубадури були
люди різного суспільного становища: від королів, знатних феодалів до купців, ремісників,
духовенства. Вони часто служили при дворах, виконуючи обов'язки секретарів та радників
при особі сеньйора, впливали на політичне життя.

Як і вся середньовічна література, лірика трубадурів створювалася в рамках «твердих»

традицій і формул. Кожен жанр був пов'язаний з певним змістом, темою і мав свій «арсенал»
стереотипних засобів вираження — дослідники називають їх «кліше», «матрицями»,
«ключовими словами».

Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Справжнім коханням вважалась «тонка»,

«висока» любов, здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання. У період розквіту
провансальської поезії створено високі поетичні зразки, в яких відкрито й пристрасно
утверджувались любов до життя, кохання, повага до жінки.

Найвищим ліричним жанром була канцона — вишуканий та оригінальний за будовою вірш,

головним чином на любовну тему. Видатним майстром канцони був Бернарт де Вентадорн
— один із найталановитіших поетів Прованса. У жанрі канцони виступав і Джауфре Рюдель
(1140-1170), який оспівав так звану дальню любов.

Ще один ліричний жанр тенсона є віршованим диспутом на любовну, поетичну або

філософську тему. Тенсона сповнена порад із галузі куртуазної любовної казуїстики .

Платонічний тип кохання відхиляє альба — пісня ранкової зорі. Ця пісня прославляє
щасливу взаємну любов. В альбах відображені справжні щирі почуття, земне кохання майже
без куртуазної ідеалізації.

Пізніше виникає серена — вечірня пісня кохання (прототип серенади). Є й пісні на політичні
та суспільні теми — це сирвентес. Відомим майстром сирвентес був Бертран де Борн
(близько 1140-1215), якому приписують помітну роль у політичних подіях того часу.
Близькою до народної поезії є пасторела — лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з
простою дівчиною — пастушкою. У XIII ст. починається занепад провансальської поезії, який
прискорюється розбійницьким нападом на багатий Прованс північно-французьких баронів.

5. Жанр рицарського роману, характерні риси.

6. Джерела сюжету роману «Трістан та Ізольда».

Тріста́н та Ізо́льда — західноєвропейський лицарський епос, створений у VII столітті. Ранні

варіанти твору визначають як легенду, пізні — як лицарський роман. Паралелі до мотивів
роману ми знаходимо в переказах давньосхідних, античних, кавказьких та ін. Але в
поезію феодальної Європи сказання це прийшло в кельтському оформленні, з кельтськими
іменами, з характерними побутовими рисами.
В основі епосу «Трістан та Ізольда» лежить кельтська легенда про піктського принца
Дростана, закоханого в Ессілт, дружину короля Марка. Останній є реальною історичною
особою. Король Марк правив Корнуельсом у VI столітті, а руїни його замку Тінтажель
(згаданого в епосі) існують й понині. Отже, як усний переказ легенда з'явилась у VI столітті, а
як епічний твір остаточно оформилась у VII-му. Вона відразу завоювала популярність,
мотиви цього твору виявлені в деяких ірландських сагах і валлійському епосі. В свою чергу,
«Трістан та Ізольда» зазнав впливу давньогрецької міфології. Вважають, що ці запозичення
були притаманні вже раннім версіям легенди, оскільки кельти перебували під римським
володарюванням і були знайомі з деякими сторонами середземноморської культури.

Безпосередньо до "прототипу" сходять:

 втрачене нами проміжна ланка, що породило:

o французький роман Беруля (бл. 1180, збереглися лише уривки);
o німецький роман Ейльгарта фон Оберг (бл. 1190);
 французький роман Томаса (бл. 1170), що породив:
o німецький роман Готфріда Страсбурзького (початку XIII століття);
o невелику англійську поему Сер Трістрам" (кінця XIII століття);
o скандинавську сагу про Трістана (1126);
o епізодичну французьку поему "Безумство Трістана", відому у двох варіантах
(близько 1170);
o французький прозовий роман про Трістана (бл. 1230) і т. д. .

У свою чергу до перерахованих французьким і німецьким редакціям сходять більш пізні

редакції - італійські, іспанські, чеські і т. д. , Аж до білоруської повісті "Про Трищане і Іжоте".

Хоча від книги Беруля збереглися фрагменти кілька великих розмірів, ніж від роману Томаса
(відповідно 4485 і 3144 вірша), увагу дослідників привертає насамперед творіння
нормандца. По-перше, роман Томаса відзначений більшої літературної оброблений, ніж
книга Беруля, часом чарівного у своїй наївності, але часто плутається в протиріччях
вихідного сюжету. По-друге, завдяки своїм літературним достоїнств, роман Томаса викликав
цілий потік наслідувань і перекладів, що дозволяють заповнити втрачені частини.

Томас Мелорі : " Смерть Артура "( фр. Le Morte d'Arthur ) 1485 включає в себе Книгу про

Тристрамі (The Fyrst and the Secunde Boke of Syr Trystrams de Lyones). Джерело - прозовий
"Роман про Трістана". Мелорі остаточно знімає трагізм легенди, відкидає скорботний фінал -
Трістрам та Ізольда залишаються живі і здорові.

7. Сюжетно-композиційні особливості лицарського роману «Трістан та Ізольда».

Автор «прототипу» надзвичайно розвинув сюжетно кельтське оповідання, приєднавши до
нього низку додаткових рис, взятих ним з різноманітних джерел — з двох кельтських
переказів (плавання Трістана за зціленням), з місцевих чи східних сказань новелістичного
типу (хитрості закоханих). Він переніс дію в сучасну йому обстановку, включивши в нього
лицарські звичаї, поняття та установи і в основному раціоналізовані казкові
і магічні елементи. Крім Того, заключна сцена роману містить дві алюзії на міфічних
персонажів Давньої Греції: остання зустріч Трістана й Ізольди, під час якої героя впізнав
лише вірний пес, копіює сцену повернення Одіссея, а сцена із оманливою звісткою, яку
Трістану сповістили чорні вітрила корабля, нагадує загибель міфічного царя Егея[1].

Успіх роману обумовлений головним чином тієї особливої ситуації, у яку поставлені герої,
концепцією їхніх почуттів. У стражданнях, які випробовує Тристан видиме місце займає
болісну свідомість безвихідного протиріччя між його пристрастю й моральними підвалинами
суспільства, обов’язковими для нього самого
Любов Тристана й Ізольди представляється авторові нещастям, у якому винне любовне
зілля. Але разом з тим він не приховує співчуття цієї любові, зображуючи в позитивних тонах
тих, хто сприяє їй. І виражаючи явне задоволення із приводу невдач або загибелі ворогів
закоханих. Цей мотив служить лише цілям маскування його почуттів, про справжню
спрямованість його симпатій чітко говорять худ. образи роману. Не доходячи до відкритого
викриття феодально-лицарського ладу з його гнітом і забобонами автор внутрішньо відчував
його неправоту й насильство

Образи роману заключающиеся в ньому – прославляння любові, що сильніше смерті й не

бажає зважати на встановлену ієрархію, ні із законамицеркви. Об’єктивно містять у собі
елементи критики основ цього суспільства. (Готфрид Страсбургский – найбільш значна
обробка тексту). Композиція.

У лицарських романах композиція звичайно лінійна – події випливають одне за іншим. Тут
ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає
дзеркальне відбиття в більше похмурих тонах: Історія народження Т. – оповідання про
смерті; вітрило Морольда (перемога, радість) – вітрило Ізольди (навмисний обман, смерть),
отрута Дракона, від якого виліковує И. – рана від отруєної зброї, але И. поруч немає й т. д.

Концепція любові й характер конфлікту. Любов представлена тут як хвороба, що руйнує

сила, над якою сила людини не владне (це древнє міфологічне подання). Це суперечить
куртуазному розумінню любові. 

8.Особливостіконфліктуроману:суперечністьміжпочуттяміобов’язком.
 Головним його нововведенням є оригінальна концепція взаємин між трьома основними
персонажами. Трістан весь час мучиться свідомістю порушення ним троякого боргу по
відношенню до Марка — його прийомного батька, благодійника і сюзерена (ідея васальної
вірності). Це почуття посилюється великодушністю Марка, який не шукає помсти й готовий
був би поступитися йому Ізольдою, але захищає свої права тільки в
ім'я феодального поняття престижу короля і честі чоловіка.

Цей конфлікт між особистим, вільним почуттями люблячих і суспільно-моральними нормами

епохи, що пронизує весь твір, відображає глибокі суперечності в лицарському суспільстві й
його світогляді. Зображуючи любов Трістана та Ізольди з гарячим співчуттям і малюючи в
різко негативних тонах усіх, хто хоче перешкодити їхньому щастю, автор не наважується
відкрито протестувати проти панівних понять і установ та «виправдовує» любов своїх героїв
фатальною дією напою. Тим не менш, об'єктивно роман його виявляється глибокою
критикою старозавітних феодальних норм і понять.
9. Образна система роману: рицарський ідеал в образі Трістана; образ прекрасної
дами; розвінчання ідеального монарха в образі короля Марка; казкові образи та
мотиви.