Практичне заняття 8

Данте Аліг’єрі «Божественна комедія»

Сонет - ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу,
власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з
усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо.
Апокриф - стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному
віровченню і який відкидався церквою, не визнавався нею священним. Вони близькі за жанром до
біблійних, але які не увійшли до канону – Святого Письма. Апокрифи оповідають про події, які у
Святому Письмі згадані побіжно. Первісно церква не забороняла апокрифи. На їхній основі
створювалися перекази й легенди, які доповнювали Святе Письмо. Єретичні секти, з метою надати
апокрифам. авторитету, приписували їхнє авторство пророкам, апостолам, отцям Церкви
Строфа — поєднання рядків у вірші, що мають певний віршовий розмір, ритм, і мають інтонаційно-
синтаксичну будову. У римованій поезії також має певну схему римування. У творі, що складається з
кількох строф, метрична, римічна та ін. структура кожної наступної строфи повторює структуру
першої строфи.
• Двовірш (дистих) — найпростіша восьми-, одинадцяти-, дванадцяти-,
тринадцятискладова строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків,
об’єднаних римою чи неримованих, і містить лаконічну, афористичну думку. Часто вживається
як окремий твір.
• Терцет — тривірш, строфа, що складається з трьох рядків, зазвичай вживається з іншим
терцетом, пов'язаним із першою системою рим. Два терцети складають другу частину сонета.
• Терцина — строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з
крайнім — першим і третім — у наступній строфі (аба бвб вгв гдг тощо), завершуючись
окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи. Вперше застосована у
«Божественій комедії» Данте Аліґ'єрі,
• Катрен— строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при
розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. (клаузула— заключна частина віршового рядка,
починаючи з останнього наголошеного складу)
Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура катрена сприяє
досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення.
Поема — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні
події і яскраві характери персонажів.
Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше йдеться про конкретний жанровий різновид
поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну тощо.
Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні
історичні події.
Трактат - одна з літературних форм, відповідних науковому твору, який містить обговорення будь-
якого питання у формі міркування (часто полемічно загостреного), що ставить собі за мету викласти
принциповий підхід до предмета
Кантика (біблійська пісня) у католиків латинського обряду - богослужбовий біблійний текст,
структурно і семантично подібний псалмів, але взятий не з Псалтиря, а з інших книг Св. Письма. У
католицькому богослужінні молитва розспівується на стандартний псалмодійних тон з обрамляющим
її антифонів в оффіцій (службі годин); новозавітні пісні звучать в кульмінаційні моменти служб.
 План
1. Життя і творчість Данте Аліг’єрі- останнього поета середніх віків і першого поета нового
часу
Да́нте Аліг'є́рі — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, якого
називають «Батьком італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною
(тобто італійською) мовою, а не латиною. В історію світової літератури він увійшов як "останній поет
середньовіччя і перший поет нового часу" (Ф. Енгельс), автор "Нового життя" (1292-1293) і
"Божественної комедії" (1313-1321).
Народився Данте у Флоренції в дворянській сім'ї, яка належала до партії гвельфів, однієї з найбільш
впливових флорентійських політичних партій. Вона виражала інтереси міської буржуазії й
орієнтувалася на папу.
Данте з молодих років брав участь у політичній боротьбі на боці гвельфів, що вплинуло на формування
його активної та діяльної натури. В той же час, навчаючись юриспруденції в Болонському
університеті, який він не закінчив, Данте захоплюється поезією. Данте вивчав тосканську поезію, в
той час, коли в Тоскані стала відома Сицилійська Поетична Школа (школа «солодкого нового
стилю»). Данте також цікавився поезією окситанських трубадурів та класичною поезією античності,
особливо захоплювався творчістю Вергілія. Особливий вплив на нього здійснює школа "солодкого
нового стилю", засновником якої був викладач літератури Болонського університету Гвідо Гвініцеллі.
Саме його Данте називав своїм учителем і батьком. Лірика школи "солодкого нового стилю"
поєднувала в собі досвід провансальської рицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі й
традиції сіцілійської поезії, насиченої роздумами та філософським розгляданням краси.
Любов до Беатріче
У 1274 році, коли Данте виповнилося 9 років, він зустрів Беатріче Портінарі, дочку Фолко Портінарі,
в яку закохався «з першого погляду», але ні разу навіть не заговорив до неї. Після досягнення
повноліття він часто бачив Беатріче, обмінюючись з нею вітаннями на вулиці, але ніколи добре її не
знав — він подавав приклад так званого «ввічливого кохання». На велике нещастя для Данте Беатріче
померла 1290 року. Проте саме це кохання було найсвітлішою подією в житті Данте й, можливо,
поштовхом до літературної творчості. У багатьох поезіях Данте зобразив Беатріче як напівбожество,
що постійно спостерігає за ним.
Любов до флорентійки Беатріче набрала для нього таємничого сенсу; він наповнював нею кожну мить
свого існування. Її ідеалізований образ займав значне місце в поезії Данте. У 1292 році він почав
творчий шлях з оповіді про юне кохання «Нове життя», що складається з сонетів, канцон і прозового
коментаря про любов до Беатріче.
одруження
Коли Данте йшов 13-й рік, у 1277 році, його заручили з Джеммою ді Манетто Донаті. Контрактні
одруження в такий ранній період були типовим явищем. Одружився Данте 1291 року, але своє перше
кохання до Беатріче проніс через усе життя. Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і
Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею. Можливо четвертою його дитиною був син
Джованні. Коли Данте Аліг'єрі вигнали з Флоренції, Джемма залишилася в місті з його дітьми,
доглядаючи за залишками батьківських статків. Протягом тривалого вигнання жодного разу не
подумав викликати до себе дружину ймовірно через примусове одруження за домовленістю.
Данте Аліг'єрі складав свої пісні, прославляючи Беатріче, свою «Божественну Комедію», і в ній свою
дружину Джемму він не згадав ані словом.
Після смерті коханої Беатріче, Данте присвятив себе філософським дослідженням релігійних шкіл. Він
брав участь у диспутах, які влаштовували публічно у Флоренції два головних церковних
ордени — францисканський і домініканський.
З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Після набрання
чинності регламенту 1295 року, який дозволяв людям із середніх верств обіймати політичні посади,
якщо вони зареєстровані в якомусь ремісничому цеху, Данте увійшов до цеху цілителів і фармацевтів.
У 1300 році Данте став членом ради шести пріорів, але папська партія виселила його з Флоренції,
конфіскувавши усі маєтності. У 1301 році Данте присудили до спалення, будинок його зруйнували.
Рятуючись від жорстокого вироку йому довелось назавжди покинути рідне місто. 1302 року
флорентійська влада постановила, що Данте загрожуватиме страта, якщо він наважиться з'явитися у
місті, не виплативши призначеного штрафу у розмірі п'яти тисяч флоринів.
Відтоді Данте 19 років вів мандрівне життя, і на цей період припав пік його літературної творчості.
Йому доводиться жити в меценатів — однодумців, розбирати їхні бібліотеки, служити секретарем, на
деякий час (приблизно 1308-1310 роки) він перебирається до Парижа.
Спершу він потрапив до Верони, згодом — до Лукки та Падуї. Мав дружні стосунки з імператором
Генріхом VII, з яким зустрівся у 1313 році, коли той приїздив до Риму. Данте сподівався на його
підтримку, але смерть імператора перекреслила усі його сподівання на повернення до Флоренції. Від
1316 і до кінця життя він знайшов притулок у Равенні. У ніч з 13 на 14 вересня 1321 року він помер
від малярії.
Творчість
У його творчості періоду визнання з'являються нові риси, зокрема пристрасний дидактизм. Данте
виступає як філософ і мислитель, керований бажанням вчити людей, відкривати їм світ істини, сприяти
своїми творами моральному поліпшенню світу. Поезія його наповнюється моральними сентенціями,
казковими знаннями, прийомами красномовства. У цілому ж превалюють публіцистичні мотиви і
жанри.
До 1313 року, коли він впритул приступає до створення "Божественної комедії", Данте пише морально-
філософський трактат "Бенкет" (між 1304-1307 роками) і два трактати латиною "Про народну мову" і
"Монархія". "Бенкет", як і "Нове життя", поєднує прозові тексти та вірші. Грандіозний за задумом (14
філософських канцон і 15 прозових трактатів-коментарів до них), він на жаль, залишився
незакінченим: було написано 3 канцони і 4 трактати. Вже в першій канцоні Данте проголошує, що
його мета — зробити знання доступними широкому колу людей і тому "Бенкет" написано не
традиційною для народу того часу латинською мовою, а доступною для всіх людей італійською
мовою-вольгаре. Він називає її "хлібом для всіх", хлібом, "яким наситяться тисячі... Він буде новим
світлом, новим сонцем, яке зійде там, де зайде звичне; і воно дарує світло тим, хто перебуває в темряві,
бо старе сонце їм більше не світить".
У "Бенкеті" широко представлені філософські, богословські, політичні та моральні проблеми того
часу. Середньовічний за сюжетом і манерою викладання — так, філософія тут виступає в образі
шляхетної донни,— твір Данте несе в собі виразні риси ренесанської доби. Перш за все це звеличення
людської особистості. На глибоке переконання поета, благородство людини залежить не від багатства
або аристократичного походження, а є виразом мудрості й духовної довершеності. Вищою ж формою
довершеності душі є пізнання, "в ньому полягає найвище наше блаженство, всі ми від природи
прагнемо до нього".
Ренесанським духом сповнені його роздуми над долею роздробленої Італії і полемічні випади проти її
ворогів і недостойних правителів.
Трактат "Про народну мову" являє собою першу в Європі мовознавчу працю, головна ідея якої —
необхідність створення єдиної для Італії літературної мови та її панування над численними діалектами
(їх Данте нараховує чотирнадцять). Громадянська позиція Данте позначається навіть у цій суто
філологічній праці: він вносить політичний зміст у свої наукові судження, пов'язуючи їх із важливою
для нього ідеєю єдності країни. Пафосом єдності Італії просякнутий і незавершений трактат
"Монархія", який вінчає його політичну публіцистику. Це свого роду політичний маніфест Данте, в
якому він висловлює свої погляди на можливість побудови справедливої і гуманної держави, здатної
забезпечити загальний мир і особисту свободу кожного громадянина.
І все ж його світова слава пов'язана в першу чергу з останнім твором — поемою "Божественна комедія"
(1313-1321). У ній Данте зібрав воєдино увесь досвід розуму й серця, художньо переосмислив основні
мотиви й ідеї своїх попередніх творів, щоб сказати своє слово "на користь світу, де добро гонимо".
Мета поеми, як зазначав сам поет, "вирвати тих, хто живе в цьому житті зі стану мізерії і привести їх
до стану блаженства".
Твір був задуманий. автором як монументальний пам’ятник Беатріче. У цьому творі автор розкриває
тему кохання у широкому його розумінні — як велику силу, що дає життя усьому на землі. Твір
написаний у формі «видіння», у ньому йдеться про мандри поета потойбічним світом. «Божественна
комедія» є першим глибоким проявом гуманізму й реалізму в італійській і світовій літературі.
2. Книга «Нове життя». Вплив школи «нового солодкого стилю»
«Нове життя» — збірка творів, написаних Данте Аліг'єрі в 1283 —1293 роках. Має
форму прозиметрума — чергувань віршованих.та прозових фрагментів. Належить до числа найбільш
ранніх літературних творів, написаних в Італії живою італійською мовою (а не латиною). Книга «Нове
життя» сприяла кодифікації тосканського діалекту.
Структура
У «Новому житті» Данте розповів про свою велику любов до Беатріче Портінарі, юної флорентійської
дами, яка була заміжня за Сімоне деї Барді і померлої в червні 1290 р., коли їй не виповнилося й
двадцяти п’яти років. Данте написав «Нове життя» в 1292 р. або на початку 1293 р. говорячи про «нове
життя», Данте мав на увазі свою любов, але любов ця трактувалася ним і як величезна об’єктивна сила,
оновлююча світ і все людство.
Історія кохання Данте до Беатріче деї Барді пропускається у «Новому життя» крізь призму естетики
«солодкого нового стилю». «Нове життя» – не тільки повість про кохання Данте, а й щось на зразок
теоретичного трактату про поезію народною мовою. Велика любов стала головним враженням юності
Данте, яке визначило характер всієї його подальшої творчості.
Збірка містить 42 короткі розділи з коментарями до 25 сонетів, 1 баладу, 4 канцони і ще 1-ну
незакінчену канцону, написання якої було перервано смертю Беатріче Портінарі, кохання всього
життя автора.
Коментарі Данте складаються із двох частин, пояснюють кожен вірш. Данте аналізує в них життєві
обставини, що спонукали його написати той чи інший вірш, і пояснює зв’язки, що існують між
відібраними ним сонетами і канцонами, послідовністю подій, нібито які відбувалися в його власному
минулому. Глави містять вірші, що складаються з трьох частин: напівавтобіографічних розповідей,
лірики і короткого структурованого нарису про лірику. Вірші є обрамленням розповіді про кохання
Данте до Беатріче з першого погляду, весь шлях його жалоби по смерті коханої, і рішучості написати
про неї те, «що ніколи не було написано ні про одну жінку». Кожна окрема секція коментаря підсилює
ідею Данте про романтичне кохання як первинний крок духовного розвитку, що пробуджує здатність
до божественного кохання. Данте виявив незвичайний підхід до свого твору: 1) опирається на
особистий досвід і пережиті події,2) часто звертається до читачів.
Твір написаний італійською, а не латинською мовою. Усе це стало початком змін у європейській поезії,
коли багато інших поетів відмовилися від високих стилістичних форм у написанні творів.
Зміст «Нового життя» Данте композиційно продуманий і внутрішньо надзвичайно цілісний. У ньому
є чіткий план, «сюжет» і навіть рух «сюжету». Аналіз книги показує, що її побудова пов’язана з числом
9, яке буде відігравати велику роль і в «Божественній Комедії». Число дев’ять і його кратна основа –
число три – незмінно супроводжує появу Беатріче у всіх творах Данте. Симетрія і «магія числа»
успадковані «Новим життям» від середньовічних уявлень про врівноваженість і замкнутість
художнього твору. Але в основному ця книга Данте побудована по-новому, і її внутрішня структура
не статична, а динамічна.
Особистість
Данте хотів зібрати й опублікувати лірику, у якій описував кохання до Беатріче. Автор пояснює
автобіографічний контекст своєї композиції і звертає увагу на структуру кожного ліричного вірша.
Однак Данте зі своєю публікою були зацікавлені в куртуазних емоціях, їхньому розвитку,
віршованому вираженні, розкритті у постійних інтелектуальних пошуках істини божественного
створення світу та у тому, як кохання може надавати благословення людській душі і наблизити її до
Бога.
Імена людей в поемі, включаючи і саму Беатріче, використовуються без прізвищ або будь-яких інших
деталей, які могли б допомогти читачам ототожнити їх з жителями Флоренції. Використано ім'я
«Беатріче», тому що воно було як її справжнім, так і символічним, даними їй при благословенні. Таким
чином, імена та самі люди фігурують у творі як метафори. Відомо також, що "Нове життя" — це
автобіографічна сповідь, яка була написана ним біля могили Беатріче. У розділі XXIV, «Я відчував, як
у серці прокидався закоханий дух, що в ньому давно дрімав» Данте зустрічається з Любов'ю, або
Аморе, яка просить автора зробити все найкраще, для свого вшанування.
Сам Данте не називає себе в творі. Він посилається на Гвідо Кавальканті як на «свого першого друга»,
на свою сестру як на «молоду і знатну даму», яка була йому найближчою кровною родичкою. Читачеві
надається можливість бути свідком життєвих обставин та ліричної боротьби розуму безіменного героя
і всіх людей, що його оточуюють.
Зміст.
Перша зустріч з героями книги відбулася, коли їм виповнилося по дев'ять років. Через 9 років поет
знову зустрів Беатріче: вона привітала його легким кивком голови і наповнила невимовним
блаженством. Він поспішив до себе в кімнату і написав свій перший сонет. Другого разу зустрівся з
нею у церкві і, боячись видати таємницю, зробив вигляд, що цікавиться іншими дамами. Беатріче
більше йому не кланялася. Данте вбитий горем. Ось раптом випала можливість побачити її серед інших
дам, які прийшли на весілля — і тут Данте відчув неабияке хвилювання, а Беатріче насміхалася над
ним. Поплакавши, він вирішив ніколи не шукати з нею зустрічі, а присвятити себе її оспівуванню,
Беатріче — це майбутнє джерело його блаженства. Так відкрилася частина нового життя. Батько
Беатріче помер. Поет відгукнувся на цю смерть глибоким співчуттям, хоча хвороба прикувала його до
ліжка, і сумні передчуття та думки про смерть турбували його.
Він бачив, як тьмяніє сонце, як ллють сльози зірки, птахи мертвими падають на льоту, дрижить земля,
чув голос: «Ти нічого не знаєш? Твоя кохана померла!» Поету принесли звістку про її смерть. Весь
світ затьмарився для нього, смерть Беатріче для нього — це відчуття суспільного горя, і він повідомив
про це знатних городян Флоренції. Протягом двох років шукав втіхи лише в роботі. Проте погляд
однієї дами, яка пожаліла хлопця, наповнили його серце любов'ю, і він зробив її предметом своїх мрій,
забув про Беатріче. Але не надовго. Швидко поет повернувся до єдиної і справжньої любові і завершив
книгу урочистою обіцянкою увіковічити пам'ять Беатріче поетичним творінням, на яке не надихала
його ще жодна інша жінка.
Вплив школи
«Солодкий новий стиль» — важливий рух італійських поетів 13-го століття, здебільшого
флорентійців. Народні сонети, канцони й балади поетів цього руху прославляють духовний вид любові
й жіночої зрілості, щирою, делікатною, очищеною від розмовних слів, мовою.
Порівняно з попередніми школами в поезії Dolce Stil Novo вища за якістю і більш інтелектуальна. Це
очищеніша від грубих і розмовних слів поезія з регулярним використанням метафор і символізму,
також як і витончених двозначностей. Поклоніння жіночій красі детально зображалося поетами Dolce
Stil Novo, які часто у своїх творах здійснювали глибокий самоаналіз. Багато літературознавців
фактично вважають, що самоаналіз в італійських літературних творах уперше ввели поети Stil Novo, а
вже пізніше розвинув Франческо Петрарка.
Поезія цієї школи також повна образних описів жіночої краси, часто порівнюючи бажану жінку з
райською істотою. Жінку описували як «ангела» або як «міст до Бога». Замість матеріального в
природі, '«Кохання» поетів Dolce Stil Novo щось подібне до «Божественної Любові».
Два головних поняття (самоаналіз і любов) таким чином, зводяться разом, оскільки поет входить у свій
внутрішній світ, щоб виразити свої найпотаємніші внутрішні почуття, які викликає надмірно
божественна жіноча краса.
Важливість Dolce Stil Novo лежить у факті, що, крім того, що цей стиль фактично був першим проявом
літературної традиції в Італії, це облагородив тосканський діалект, який скоро став італійською
мовою.

Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи "солодкого нового стилю" - філософічність, риторичність,
містичну символіку та витонченість форми. Твір сповнений метафор та символізму. Присутній
самоаналіз та любов, що зводяться разом, оскільки поет входить у свій внутрішній світ, щоб виразити
свої найпотаємніші внутрішні почуття, які викликає божественна жіноча краса.
Але разом з тим, збірка стає і першим здобутком нової ренесанської літератури - справжнім гімном
життю і любові. Вже сама назва її є символічною. Вона може трактуватись як "нове", "оновлене",
"молоде" і може мати кілька смислових значень. По-перше, зміну одного періоду життя іншим
(реальний план). По-друге, оновлення, пов'язане з культом дами серця і осмислене у відповідності з
нормами любовного етикету, характерного для провансальської культури (план стилізації життєвих
подій: "Нове життя" - автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче). І, по-третє,
духовне переродження в релігійному розумінні (найвищий, філософський план). Цікаво відзначити,
що вже в дебютному творі Данте оновлення має ступеневу систему - від земної дійсності (перша
зустріч дев'ятирічного Данте з восьмирічною Беатріче в першій главі) через очищення до споглядання
раю в останніх главах, де він, після смерті Беатріче, спираючись на символіку цифри дев'ять, доводить,
що вона була "чудом, корінь якого знаходиться лише в дивній трійці". Ця смислова багатозначність,
цей безупинний рух душі від земного до небесного, божественного позначать собою зміст і структуру
вже в роки вигнання. Справа у тому, що Данте не тільки кохається в поезії, а й, будучи людиною
цільного характеру й сильних пристрастей, людиною з розвиненою громадянською свідомістю, стає
помітною політичною постаттю.
В дусі традицій «солодкого нового стилю» Данте замислюється у своїх віршах над природою
любовного переживання, його складністю, відзначає його ірраціональність.
Кохання в трактуванні Данте – це жива істота. Вперше воно з’явилося до поета у такому образі:
Характер живого образу, в якому уособлюється Кохання, завжди відповідає внутрішньому стану поета
і, таким чином, є засобом вираження цього стану.
Кохання Данте до Беатріче – поклоніння їй як божеству. Образ цей безмірно ідеалізований, створений
за допомогою прийомів гіперболізації її краси та чеснот. Однак поет детально не описує зовнішності
коханої, лиш деколи намічає окремі штрихи: Беатріче посміхнулася, заговорила тощо. Уявлення про
Беатріче створює передання благодійного впливу її краси на людей.
Зміст віршів Данте не обмежується прославленням Беатріче. Головною дійовою особою збірки є сам
автор, закоханий поет. Його твір має характер сповіді, в якій передані любовні переживання, зміни
душевного стану, боротьба почуттів. Водночас автор роздумує над мистецтвом поезії, коментує і
з’ясовує свої вірші. У такому пильному інтересі до власної творчості, поетичної індивідуальності
виявляються нові риси, які наближують Данте до Відродження. Подих цієї доби відчувається і в силі
почуттів ліричного героя, в багатстві його поетичної уяви.
3. «Божественна комедія- головний твір Данте Аліг’єрі:
«Боже́ственна коме́дія» — філософсько-фантастична поема Данте Аліг'єрі, його основний твір,
вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом.
У трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога, слідуючи
спочатку за Вергілієм до місця, від якого його супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір,
який є цілою енциклопедією знань середньовіччя, стоїть на вершині італійської поезії. Подорож поета
трьома світами, що описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.
Жанр. Ліро-епічна поема, в якій розповідь про зовнішні події переплітається з ліричними та
філософськими роздумами автора. Написана у жанрі християнського видіння, вона водночас
продовжує лінію античної літератури (в Аїді вже «побували» Одіссей і Еней).
Ідея – відвернути людину від гріха і навести її до праведного життя. Врятувати людей від ганебного
стану й привести їх до щастя». Письменник мріяв про духовне спасіння людини й усього світу. Мета
поеми — звільнити людей від стану гріховності й привести на шлях блаженства, тобто висловлена
морально-релігійна думка про звільнення від гріха як шлях до щастя.
➢ Джерела, історія створення

Твір Аліг’єрі «Божественна комедія», написаний у 14 ст.став однією з основних причин того, що
рідний для Данте тосканський діалект став основою літературної італійської мови. Поет працював над
твором у 1307-1321 р.р. «Божественна комедія» - плід всієї другої половини життя і творчості Данте,
поема опублікована у 1555 році у Венеції. У цьому творі найбільш повно відбився світогляд поета.
Данте виступає тут як останній великий поет середніх віків, поет, який продовжує лінію розвитку
феодальної літератури.
Називаючи свою поему «комедією», Данте використовує середньовічну термінологію: комедія, як він
пояснює в листі до Кангранде, - будь-який поетичний твір середнього стилю зі страшним початком і
благополучним кінцем, написаний народною мовою; трагедія - будь-який поетичний твір високого
стилю із захоплюючим і спокійним початком і жахливим кінцем. Слово «божественна» не належить
Данте, так поему пізніше назвав Джованні Боккаччо. Трагедією Данте не міг назвати свій твір лише
тому, що всі жанри «високої літератури» писалися латинською мовою. Данте ж написав її рідною
італійською мовою.
Більшість учених пише про сплав християнського (середньовічного) і античного шарів, зі сплаву,
одержуваного з них, Данте створив свою власну міру “своєрідний камертон” на який він опирається у
своєму оповіданні. Надєждін Н. П. знаходив тісний зв'язок з античною поезією. На його думку, про це
свідчить достаток міфологічних образів і зримі предметно-почуттєві деталі, але в той же самий час
відзначав “непроникний морок алегоричного містицизму” (звірі в Аді, алегоричні фігури в
Чистилищі).
Цікаве питання про обрання проводирем Вергілія в перших двох частинах подорожі, головна причина
цього, як майже усі визнають, це спогад про VI пісню “Енеїди”, тут є присутнім свідчення таємного
знання. Але Вергілій не був першим: подорож Одісея в Країну Тіней, сходження Орфея в Пекло - усе
це має тісний зв'язок з містеріями античності. Смерть і сходження в Пекло, воскресіння на Небеса - є
доповнюючими одні одних дії, перша - необхідна підготовка до другого.
“Комедія” виросла з клерикальної літератури, провансальської і куртуазної культури, “солодкого
нового стилю”. Любов, що пронизує світогляд зрілого поета, народилася з юнацкій “хворобливій”
любові до Беатріче, чистота і натхненність досягла повного розкриття в любові до Бога в третій частині
“священної поеми”. Беатріче з дами серця трансформується у святу жінку і, на думку Гревса Н. М., “у
символ Софії Премудрості Божої, що з'єднує твір із Творцем”. Відношення поета і коханої, писав,
наприклад, А. М. Ефрос “ приймає вид релігійного культу: у Данте як би існує власна “свята трійця” –
Христос, Богоматір і Беатріче, причому остання є його зв'язком з першими, усе йде через неї і від неї.”
➢ Композиція поеми
«Божественна комедія» поділена на три частини: Пекло , Чистилище, Рай.
А кожна частина — на 33 пісні. Всього в поемі 100 пісень:
1 (вступ) + 33 («Пекло») + 33 («Чистилище») + 33 («Рай»).
Як математик Данте вичислив просторові параметри:
а) у «Пеклі» — 9 кіл
б) у «Чистилищі» — 2 передчистилища і 7 сходинок гори;
в) у «Раю» — 9-небесних сфер.
Всі частини закінчувалися словами «зоряні стелі»: зірка – символ небесної цілі й астрономічне
поняття, погодинний орієнтир у подорожі Данте. Написана «Комедія» у досить складній формі –
терцинами. До Данте і після нього жоден поет не звертався до терцин.
Концепція світу в «Божественній комедії»
Пекло. У Північній півкулі розташована глибока вирва Пекла, має вигляд воронки, яка утворилася
внаслідок падіння Люцифера-ангела, що був вигнаний із раю Центр її — у середині Землі. У дев’яти
колах Пекла страждають душі грішників. Це всеосяжна картина людських вад і пороків.
Чистилище. У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Разом із
Передчистилищем і Земним Раєм тут також дев’ять кіл. У Перед-чистилищі очищуються душі
померлих, не примирених із церквою, недбайливі, такі, що померли не своєю смертю.
Рай. Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони також утворюють дев’ять кіл, на яких
розташований небесний рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників.
➢ Тематика
Зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ. Супутником Данте виступає римський поет
Вергілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір мав і морально-
практичну мету – показати середньовічній людині й усьому людству шлях до спасіння. У своїй
подорожіДанте хотів висвітлити глибокий зміст трьох шарів буття: свою власну думку, історію
суспільства та світ природи.
➢ Реалізм і алегоризм поеми
Алегоризм образів та ситуацій - Поема «вказує людству шлях від гріховності й політичної анархії, у
яких воно погрузло, до спасіння і щастя - через засудження (Пекло), спокуту (Чистилище) до
Блаженства.»
Поет писав свою поему з тлумаченням у чотирьох аспектах:
1-ий аспект — буквальний, коли мандри Данте в загробному світі
текст сприймається реально

2-ий аспект — алегоричний, коли людство потонуло у гріхах і тільки мудрість і потреба віри
під текстом розуміються події зможуть урятувати його.
зовнішнього світу.

3-ій аспект — моральний — боротьба відбувається в людській душі, звідусіль оточеній

передбачає опис переживань і гріхами, яким протистоїть ідеал громадських чеснот.
пристрастей людської душі.

4-ий аспект — містичний, людство втратило духовні орієнтири, потрапило в полон до

філософський. жахливих пороків, але пройшовши шляхом морального
очищення, знайде свій шлях істини.

В «Божественній комедії» Данте йдеться здебільшого не про конкретних осіб — виведені в поемі
образи водночас символізують певні принципи або явища. Образ Верґілія, що супроводжує ліричного
героя у Пеклі, не лише (і не стільки) є образом конкретної особистості, а втіленням принципів пізнання
світу позбавленим віри, Данте визнає його своїм вчителем, але Верґілій має лишатися в Пеклі. Не
випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатріче — не просто жінки, а
алегорії кохання, любові до людей, а, за деякими тлумаченнями, — віри чи навіть теософії.
Алегорії в творі теж не однозначні, наприклад, звірі, що заступають поетові шлях у темному лісі,
подані за традиційним тлумаченням символів: леопард — коварство, лев — жорстокість, вовчиця —
ненажерливість, хтивість, але існує й інше тлумачення: леопард — політичні супротивники Данте, лев
— король Франції, вовчиця — римське папство. Значення алегорій нашаровуються одне на одне,
надаючи змісту ніби додатковий вимір.
Розгорнутою алегорією є й сама подорож — це пошук правильного шляху для людської душі, оточеної
гріхами, спокусами та пристрастями. Пошук сенсу буття. Головнадія взагалі відбувається саме в душі
ліричного героя. Пізнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, він змінюється, підноситься до
розуміння найважливіших істин про світ і про себе
➢ Ставлення поета до церкви
При написанні своєї безсмертної поеми Данте найменше турбувався про прихильність церкви. Добре
відомо, що поет був залучений до всіх можливих політичні процеси, особливо в протистояння між
гвельфами і гибеллинами. Данте був прихильником гвельфів, що підтримують домагання папства на
панування в Італії. Спочатку гвельфів дійсно були цілком папськими прихильниками. Потім, після
розриву з гвельфами, ідеї Данте обернулися неприйняттям засилля папської влади, бажанням бачити
Італію світської, об'єднаної, що звільнилася від цього папського диктату. Данте не відчував любові до
пап - скоріше навпаки
Сатира Данте спрямована найбільше проти «святокупців». У творі герой зустрічав Папу Миколая ІІІ,
який, увіткнувшись головою в дірку третього рову, потерпає жорстоко від того, що його ноги охоплені
полум'ям. Тут же приготовано таке саме місце і для ще живого тоді сучасника Данте Папи Боніфація
VІІІ, що своїми інтригами сприяв перемозі чорних гвельфів і найбільше переймався зовсім не благом
ближнього, не благом Вітчизни, а власними амбіціями та жадобою до золота.
Туди ж він поміщає й Філіппа Красивого, що не ставився з потрібною шаною до того ж папи, котрий
уособлював владу церкви. Адже поет не нападає на владу церкви, а лише намагається захистити
релігію й церкву від негідних пастирів.
4. Місце Данте Аліг’єрі в історії світової літератури
Данте Аліг'єрі розпочав свою літературну діяльність досить рано і написав багато творів, але
світову славу принесла йому написана на тосканському діалекті Divina Commedia («Божественна
комедія»), яку розпочав писати 1290 року, переробив 1313 року, а закінчив 1321 року.
«Божественна комедія» впродовж семи століть є джерелом натхнення для багатьох художників,
поетів і філософів. Її структура, сюжети, ідеї часто використовувались багатьма пізнішими митцями,
отримуючи в їхніх творах унікальну й нерідко різну інтерпретацію. Вплив поеми Данте на всю
європейську культуру загалом та окремі її види величезний і неоціненний
Творчістю Данте захоплювалися Олександр Пушкін і Микола Гоголь. Вплив Данте відчутний у
творчості Олександра Блока, образ поета став визначальним у творчості Анни Ахматової. Історія
написання та сюжет «Божественної комедії» — одна з центральних сюжетних ліній роману Дена
Брауна «Інферно» (2013).
Знайшла втілення поема Данте і в музиці. Ференц Ліст написав «Фантазію-сонату після прочитання
Данте» (1837-1839), а також симфонію «Данте», яка складається з двох частин: «Пекло» і
«Чистилище» (1855-1856). Симфонічну фантазію «Франческа да Ріміні» написав Петро Чайковський
(1878), оперу з такою самою назвою — Сергій Рахманінов (1904) і балет — Борис Астаф’єв (1947). За
іншим епізодом поеми, де розповідається про флорентійського шахрая Джанні Скіккі, італієць
Джакомо Пуччіні написав одноактну комічну оперу «Джанні Скіккі» (1918).
Український поет і мислитель Іван Франко так характеризує образ Данте: «Данте є найвищим
виразом, поетичним взірцем та увічненням того, що називається середніми віками. Та рівночасно як
людина геніальна він всім своїм єством належить до наших часів, хоча думками і поглядами
коріниться в минувшині».
Новаторство Данте полягає в тому, що він підніс людину, людське. У його творчості закладено
підвалини гуманістичного світогляду.
Поетична індивідуальність, сила почуттів, багатство уяви його ліричного героя — усі ці нові для
середньовічної поезії риси наближають Данте до прийдешньої доби — Відродження.
В історію світової літератури він увійшов як «останній поет Середньовіччя й перший поет Нового
часу». Геніальний творчий доробок Данте став безцінною часткою того живильного ґрунту, на якому
поступово розквітала культура Відродження.