“Казка про калинову сопілку” аналіз

Автор – Оксана Забужко

Рік написання – 2000 (дата першої публікації)
Жанр – казка-повість
Тема “Казка про калинову сопілку” – це сумна розповідь про двобій Добра і Зла, про велику трагедію українського
роду.
Ідея – пересторога людям у виборі Добра чи Зла, у дотриманні цінностей християнської моралі.
Головні герої:
Сестри Ганнуся й Оленка
батько й мати
Дмитро Марчишин
“Казка про калинову сопілку” сюжет
Основою повісті є розповідь про старовинну українську трагедію роду, про Добро і Зло. Основою твору є й біблійний
сюжет про Авеля та Каїна і народні казки й балади про калинову сопілку, і вірш Ліни Костенко “Калинова сопілка”, і
літературна казка Б.Грінченка, Л.Шияна та ін.

Експозиція: у сім’ї Василя та Марії народилася дівчинка з місяцем на лобі: Ганна – панна. Матір бажає щастя доньці,
бо сама вийшла заміж за свого Василя “на зло” своєму батькові, який не погодився віддати її заміж за коханого. 

Зав’язка:  народження другої дівчинки-мізиночки, яку назвали Оленкою. Василь тішився та грався лише з Оленкою, а
Марія пишалася своєю Ганною, навіть люди казали: “Дідова дочка й бабина дочка”.

Розвиток дії: дівчатка дорослішають і ворожнеча між ними зростає. Ганна-панна заздрила Оленці, особливе
загострення стало відчутним після сватання Дмитра до Оленки.

Кульмінація: настає неділя – останній день дівування Оленки. Заздрість не дає спокою Ганні, тому вона кличе сестру
до лісу та вбиває її ножем.

Ретардація – (уповільнення) – це ті епізоди епічного твору, в яких автор свідомо моделює затримання в розвитку тих
процесів, які набували значної гостроти. 

Ретардація: по селу розходяться чутки про зникнення Олени. Минув час,  у селі стали забувати про дочку діда. Аж тут
прийшла чумацька валка, і розповів один чумак про сопілку, що вирізав з калини у лісі. Коли  хлопець притис сопілку
до губ, то вона жалібним голосом повідомила про страшний злочин Ганни.

Розв’язка: Ганна посміхаючись зізнається у скоєному. Коли послали по залогу, щоб взяти дівчину в бійницю та
закувати в пута, то в хаті не було нікого, лише на підлозі лишився слід, ніби смоляним віхтем черкнуло. Зникла
бабина дочка.

Жанр твору.
Отже "Казка про калинову сопілку" - це повість і казка водночас, тобто це твір жанру мішаної форми, оскільки в
ньому наявне перехрещення різних способів художнього зображення. Є в цьому творі елементи і ліричні, і
драматичні, але вони підпорядковані епічній організації художнього матеріалу.

Характеристика Ганни - панни.

Ганна - панна була незвичайна вже від народження: "вродилася з місяцем на лобі". Цей знак непокоїв і матір, та дитя
росло спокійне, некрикливе. І матері хотілося вірити, що півмісяць на лобі дівчинки - то добрий знак, а "можливо, й
судилося їй князівство, може, й королівство". Мрії про щасливу долю дочки зігрівали Маріїне серце, бо її особисте
життя не склалося: батько не віддав її за того, кого вона любила, і щоб довести батькові, яку кривду він їй заподіяв,
Марія вийшла заміж за першого , хто її посватав - Василя, - лише щоб дозолити батькові, "от щоб знав!"
І першою звісткою долі - хитрунки була зустріч Ганни - панни з черницею, яка була ніби провидицею: передвістила
вона Ганнусі служити Богові, податися у монастир. Відчула Ганна в собі якісь незвичайні сили.
Якось дивно - раптово і водночас буденно, "отак спроста, звичайненько... взяло дівча і спиталося в Маркіянихи: а
нащо вам копанка, тітко, у вас же отам за тополями джерело - на півтора чоловіка углиб? І вже Ганнуся - не проста
дівчинка, а "нестеменне Ганна - панна", вже її за дорослу приймають. І вже звістка про неї полетіла, "як вогонь по
соломі по навколишніх селах". Горда вона стала, красива розумна.
Неначе навмисно заважала Ганнусі у всьому сестра Оленка. Від самого народження Оленка була ніби ключем від
замка, за яким була Ганнусина злість. Оленка завжди намагалася розізлити Ганнусю, єдине, чого вона хотіла, було
"побачити Ганнусину злість, яка виходить наверх, ніби та злість була гускою, котру Оленці доручили пасти". Оленка
не пускала Ганнусю у її власну долю, докучала сестрі, "тягла сестру у непролазні хатні будні, як корову за маличаг".
А любов - війна дійшла до справжньої сутички. Дмитро, красень - парубок, господар хутора, одинак, єдиною парою
собі вважав Ганнусю і "просто брав її в облогу", так само, як і сестра Оленка.
Одного разу, наскочивши на Ганнусю, він хотів узяти її силою і, зі звірячою жорстокістю накинувшись на дівчину,
вимовив: Чуєш, відьмо, - ану покажися!". А відьма й собі не забарилася, "сама не тямила, що чинить... вивинулась - і
вгородила йому зуби просто в м'якоть підгорля". Вона відчула в собі щось відьомське, відчула той солонуватий
присмак крові, який полюбила так само, як і воду (а може, й більше), і вже не джерело вона знайшла наступного разу,
а мерця.
І тепер уже ворухнулася в Ганнуся думка: чи, може, й справді було б їй піти з бабою - прочанкою до монастиря?!.
Розлючений же Дмитро знайшов-таки, чим її допекти ,"не просто допекти, а вбити" - він посватав Оленку, а вона,
Ганна - панна, опинилася "серед перестарків, перебірців".
Тяжко вражена була Ганна отим сватанням, адже не вона, а "Оленка виявилась одмічена Божою ласкою", а вона лише
дурила себе примарним образом Ганни - панни.
Ось тому-то вона й пішла до панотця. І там, у його хаті, побачивши крізь вікно місяць, вона зрозуміла, чого прагла все
життя. Пригадалося їй дитинство, як батько розповідав їй про Каїна і Авеля. Пригадалося питання, що мучило її
відтоді: "чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову - не зглянувсь?! Може, Каїн і мастак помститися
братові хотів, як направити вчинену йому від Бога кривду... Богові давав до знаку, що порушена ним у світі рівновага,
ніби сам узявсь наступити на другу шальку терезів". У відповідь від панотця почула: „тож то й ба, що Бог бачив
Каїна, який він є, ото й учинив іспит його гордині".
Страшно стало Ганні - панні. Вертаючись поночі додому, вона знайшла на дорозі "розкішний парубочий пояс". І
почала збуватися її давно любима казка про Ганну - панну. Тільки не знала вона, що то не парубок, не князь явився їй
серед ночі під вікно, а сам диявол прийшов по її душу. Тепер він панував над Ганною. А вона була щаслива з ним,
тільки почувала у роті гіркуватий присмак крові. А ще переповнювала Ганну ядуча обіда на сестру - зміючку: Чому
цей світ мав належати Оленці, а не їй?" Ображена на свою долю, Ганна вирішила помститися за всі свої кривди, обіди.
Вона вбила сестру, не пустила її до щастя, якого вона, Ганна-панна, чекала усе своє життя.
Мова твору "Казка про калинову сопілку"
Мова твору милозвучна, багата художніми засобами, що допомагає краще зрозуміти образи, розкрити тему та ідею
твору.
Ось наприклад, як одним реченням розкриває письменниця жіночу долю: "от вам і всенький жіноцький вік - не
встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти - вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, - агов, люди, а
де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням - шпортанням, хата -поле - город - кури - гуси -
свині - корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?... Мовчи, бабо,
знай мовчи, менше гріха буде."
Або ось опис природи: "осінь стояла тиха, прозора, як сльоза". Чому, як сльоза? Бо й сама природа ніби плаче, ніби
віщує біди, що має трапитись того дня у лісі.
«Казка про калинову сопілку» - повість-притча, повість-міф, повість-метафора, сповнена символів, алегорій, образно-
філософських понять і виконана з використанням розкішного фольклористичного матеріалу.
У творі показано цілу низку антиномій, традиційних для фольклорних і міфологічних творів: 2 протилежні персонажі
- іпостасі (Ганнуся і Марія), два протиставлені духовні центри (батьки - Василь і Марія), два біблійні полюси (Авель і
Каїн), дві споконвічні основоположні субстанції (Бог і Диявол). У повісті, написаній за мотивами народної казки
про сестровбивство, Оксана Забужко досліджує вічні питання, що споконвіку хвилюють людину: звідки проростає
зло в нашій душі?
У повісті-інтермедії «Казка про калинову сопілку» розповідається, як у звичайній сільській родині з’явилася на світ
дівчинка з маленьким багряним серпиком на лобі. Мудра баба-повитуха знала, що місяць-недобір - на біду, але мати
уперто казала, що то молодик, і передбачала своїй дитині князівство, а може, й королівство. Росла маленька Ганнуся
принцесою. Для матері вона була справжнім скарбом, бо її власне життя не склалося. У дочці вона хотіла відтворити
все те, чого їй бракувало. Незабаром народилася ще одна дівчинка - Оленка, хвороблива і плаксива. Її Марія віддала
Василю, батькові дівчинки, «на відчіпного». Як батьки не мали між собою злагоди, так і діти не мали сестринської
любові одна до одної. Час ішов, дівчата підростали… Одного разу до їхньої хати завітала прочанка. Вона й розповіла
Марії вперше, що старша донька обдарована надзвичайними здібностями, але вони можуть їй зашкодити. Незабаром
ці здібності проявилися - дівчина стала відчувати воду. Багато хлопців сваталося до неї, та вона всім відмовляла,
навіть багацькому сину, який потім, щоб помститися, засватав Оленку. Ганнуся знайшла втіху в обіймах нічного гостя
- демона, але в душі її зростала ненависть до сестри. Опинившись серед 12 перебірців і не витримавши напруги перед
весільним тижнем, Ганна повела Оленку до лісу, нібито по ягоди, і вбила. Ніхто не знав, що сталося у лісі, та сопілка,
вирізана з калини чумаками, розповіла всю правду.
Своїм твором авторка вводить нас у світ традицій, пов’язаних з народженням дитини, обрядом сватання. У
«Казці» зображені також громадські стосунки між членами селянської общини, коли всі один одного знають і
намагаються прищепити дітям загальноприйняті уявлення про життя. Важливу роль у повісті має образ місяця -
мовчазного споглядача людських доль. У повісті всі події подаються через внутрішнє сприйняття головної героїні,
тому серед портретних характеристик найчастіше трапляється опис очей, адже саме вони розкривають внутрішній
світ і стан душі людини.

Пісні, використані у творі, відіграють значну смислову та композиційну роль. Вони підкреслюють емоційний
стан героїв, поглиблюють внутрішній світ і стан душі людини. Ганнуся весь час ніби стоїть на перехресті і є героїнею
одразу кількох казок, що, органічно переплітаючись, утворюють основу сюжету повісті. Одна з них - казка про
Ганну - панну. Мрія Ганнусі про чудового принца пов’язана з казкою про дівчину - золотоволоску. У сюжет
також вплітається «Казка про дідову і бабину дочку», яка перегукується з біблійною легендою про Каїна і Авеля.
Ще одна легенда, описана у творі - це оповідь про Перелесника - літаючого духа, який заманює жінок і дівчат,
забирає їх силу і вроду.

Надзвичайно мудро використано письменницею народний символ калинової сопілки. Адже в давнину калину
завжди саджали на могилах загиблих, її червоні ягоди нагадували краплі крові. Так і в «Казці» калинова сопілка не
тільки розповідає про смерть Оленки, а й символізує «голос правди», який обов’язково всі почують, який прозвучить,
як би його не приховували.

У «Казці про калинову сопілку» Оксана Забужко пропонує свій міф про Добро і Зло, персоніфікуючи їх, надаючи їм
рис жіночого обличчя.

Презентація
У сучасній українській жіночій прозі актуалізовані проблеми ґендерної ідентичності, табуйована сексуальна й
національна проблематика, здійснена спроба реконструкції національної світоглядної парадиґми. Ці тексти
приваблюють надзвичайною відвертістю, інтимністю, автобіографічними образами.
Сучасна жіноча проза представлена творами яскравих і оригінальних авторок. Вона різножанрова й полістилістична.
У світоглядному плані ці тексти єднає принцип репрезентації жіночої суб’єктивності, прагнення реорганізувати
модель патріархального суспільства із його комплексами, фобіями й стереотипами, виявити глибинні механізми
істинності людського існування. Особливо цікавими творами, у яких порушується означена проблематика, є твори О.
Забужко. У них наявні потужні авторські рефлексії щодо недавнього радянського минулого, актуалізований
національний дискурс.
Поезією Оксана Забужко захопилася ще в дитинстві. Першу поетичну збірку 9-річної поетеси «Весняна акварель»
мали надрукувати у видавництві «Молодь». Передмову до неї написав Михайло Стельмах. Але під час репресій у
1972-1973 роках її батьки потрапили до «чорного списку». Готову до друку збірку зняли з виробництва.
Письменниця ті вірші ніколи не публікувала, а першу поетичну книжку «Травневий іній» змогла видати лише 1985-
го.
1987-го Забужко прийнята до Спілки письменників СРСР. З 1994-го викладала українську літературу й культуру у
Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.
Основні теми творчості – національна ідентичність і ґендер. Перший роман «Польові дослідження з українського
сексу», який вийшов 1996-го, викликав бурхливу реакцію критиків і читачів. Він став першим бестселером
незалежної України.
Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн – «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій».
У книзі українська культурна історія осмислена через особистість та образи Лесі Українки.
Твори Забужко здобули міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші
перекладено 16 мовами світу і у 1997 році удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду
Всесвітнього Зобов’язання, США).
Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов
перший збірник віршів Забужко «Травневий іній».
Творча діяльність
Творчість Оксани Забужко, поетична, прозова і публіцистична - це своєрідна спроба філософського осягнення
людської екзистенції. Її наукові розвідки вражають авторською пошуковістю і глибиною думки. Вона вважає, що без
культури читання немає культури мислення. Феномен Забужко Оксана міцніє з кожним роком: більшість визнає її як
знакового національного письменника й літературознавця, хтось вписує в ряд титульних українських мисткинь (Леся
Українка - Ліна Костенко - Оксана Забужко). Інтерв’ю в популярних журналах, фрагменти приватного життя у
фотосесіях, виступи на телебаченні, питання й відповіді щодо нагальних державних проблем - усе вкупі наблизило
Оксану Забужко до читача і разом з тим підняло її публічний імідж, за яким уже певна недосяжність, культовий образ.