Образне слово поетичного модернізму.

Леся Українка _________________

Лариса Петрівна Косач-Квітка
«Дочка Прометея», «Співачка досвітніх огнів» - українська письменниця, перекладачка,
культурна діячка.
 Леся Українка «силою свого генія... створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури
височінь» (Б. Мельничук).
 «На свій вік це геніальна жінка... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя»
(М. Павлик).
(1871 - 1913)  «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного
слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини» (І. Франко).

Вивчаємо вірш
Історія написання. Поштовхом до написання цього вірша стало загострення в авторки хвороби (Леся Українка хворіла на туберкульоз, який у той час був невиліковним). Леся
Українка хвора, прикута до ліжка і приречена на операцію, душевні й фізичні страждання не дають спокою, але й у цих умовах юна дівчина (їй 19 років), милуючись буянням
весняного травня, знаходить силу волі й душевну міць, щоб як людина, поет і громадянин сказати: «Буду жити! Геть думи сумні!». У листі до брата Михайла Леся назвала свій
вірш безнадійно-надійним. Уперше вірш був надрукований 1893 року. Далі Леся Українка скоротила твір на дві строфи, і на сьогодні маємо остаточний, скорочений варіант.

Літературний паспорт

1
Збірка: цикл «На крилах пісень».
Рік написання: 1890. Contra spem spero!
Стиль: Модернізм: неоромантизм.
Літературний рід: лірика. («Без надії сподіваюсь»)
Вид лірики: медитативна, особиста (філософська).
Жанр: вірш. Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Віршовий розмір: тристопний анапест То ж тепера весна золота!
Римування: перехресне Чи то так у жалю, в голосінні
Композиція: 1 катрен: ліричний герой відганяє думи-хмари, бо тепер весна, і питає себе, як жити — 2 катрен: утверджує бажання Проминуть молодії літа?
жити й боротися — З катрен: стверджує готовність іти важким шляхом — 4 катрен: висловлює упевненість в успішності своїх Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
трудів — 5 катрен: стверджує готовність робити навіть позірно марну справу з переможною піснею на устах — 6 катрен: шукає Серед лиха співати пісні,
надію — зірку-провідну, яка б підтримала його у важкій боротьбі — 7 катрен: утверджує свою перемогу над собою: «Буду жити! Без надії таки сподіватись,
Геть, думи сумні!». Жити хочу! Геть, думи сумні!
Тема: роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще; роль митця в суспільстві, мистецьке кредо (девіз) поетеси. Я на вбогім сумнім перелозі
Ідея: утвердження активної громадянської позиції митця в суспільстві, де народ перебуває в тяжкому стані; заперечення Буду сіять барвисті квітки,
декадансних (песимістичних) настроїв і почуттів. Буду сіять квітки на морозі,
Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих Буду лить на них сльози гіркі.
ситуацій. І від сліз тих гарячих розтане
Головна думка твору: рішучість героїні у змаганні з власними негараздами і темрявою самодержавної ночі. Та кора льодовая, міцна,
Герой: ліричним героєм є сам автор; головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які Може, квіти зійдуть — і настане
звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою. Ще й для мене весела весна.
Літературознавці про твір. Лірична героїня намагається радіти життю і закликає цінувати кожну мить. творі ліричного героя Я на гору круту крем’яную
можна утотожнити з Лесею Українкою. Вірш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм. Леся Буду камінь важкий підіймать
Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним І, несучи вагу ту страшную,
художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі. Буду пісню веселу співать. 
Подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти В довгу, темную нічку невидну
кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини Не стулю ні на хвильку очей —
й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку Все шукатиму зірку провідну,
твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі. Ясну владарку темних ночей. 
Художні засоби: Уся поезія побудована на антитезах - афористичних висловах. Так! я буду крізь сльози сміятись,
 епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора Серед лиха співати пісні,
льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна; Без надії таки сподіватись,
 метафори: владарка темних ночей; Буду жити! Геть, думи сумні! 
 звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! геть, думи сумні!

Вивчаємо вірш
Історія написання. Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i “слухала весну”, яка
ïй “багато говорила”, спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Всьогоу двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать.

«Стояла я і слухала весну…» Літературний паспорт твору

2
 Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Збірка: «Думи і мрії»,цикл «Мелодії».
Рік написання: 1895.
Стиль: модернізм.
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: пейзажна лірика.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб.
Римування: перехресне.
Історія написання. Поетеса Леся Українка написала цей вірш 25 листопада 1896 року, після того, як у 1984-1985 роках у додатку до Емського указу з'явилися
статті, які взагалі забороняли все українське.
Тема: зображення весняного відродження природи, сподівання
ліричної героїні на щастя і сум через його недосяжність, через
утому від життєвих змагань.
Ідея: возвеличення почуття кохання,що дає людині
радість,мрію,надію;уміння ліричної героїні жити в гармонії зі
світом природи.
Сюжет: показано гармонію природного оновлення з душевним
станом ліричного героя.
Композиція: восьмивірш,що складається з двох катренів.
Художні засоби:
 уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.
 метафори: слухала весну, Весна мені багато говорила,
співали мрії;
 епітети: пісню дзвінку, голосну, таємно-тихо
 дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала,
шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.
Вивчаємо вірш
Про вірш. Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала
весну» (1895) сповнений свіжості й тепла
прекрасної пори року. Прекрасна пейзажно-iнтимна
поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена
виразними інтонаціями через недосяжність щастя,
втому від життєвих змагань. Вміння ліричної
героїні “слухати весну” дало їй змогу почути
дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний
шепіт.
Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі
– все те, про що колись мріялось.
"Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила.
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла."
Ці рядки свідчать про те, що лірична героїня вміє
не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею
як із персоніфікованим образом.

«Слово, чому ти не твердая криця…» Літературний паспорт твору

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Збірка: цикл «Думи і мрії». Художні засоби:
Рік написання: 1896.  епітети: твердая(криця); гострий, безжалісний (меч); вражі
Стиль: Модернізм: неоромантизм. (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста;
Літературний рід: лірика. невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки);
Вид лірики: громадянська.  метафори: слово — «зброя іскриста», «єдиная зброя», «меч
Жанр: ліричний вірш. на катів», «щира, гартована мова».
Віршовий розмір: чотирьохстопний дактиль.  порівняння: слово… гострий, безжалісний меч.
Римування: суміжне.  уособлення: піде луна по твердинях тиранів…
Тема: звернення до слова, як до могутньої зброї в руках  риторичні питання: Слово, чому ти не твердая криця, Що
людини. серед бою так ясно іскриться?
Ідея: уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих  риторичний оклик: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не
руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається повинні загинуть обоє!
до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона  риторичне звертання: слово, зброє моя
3
 Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
може добитися справедливості. Лірична героїня прагне
удосконалити його й передати «месникам дужим».
Провідний мотив: мотив боротьби узгоджується з
мотивом творчості.
Головна думка твору: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не
повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Образи, символи вірша:
- слово — гострий меч на катів, іскриста зброя,
- «щира гартована мова» — клинок, яку героїня
«видобуть з піхви готова».
 антитеза: іншим на втіху, на смуток мені.
 синекдоха: вражого ж серця клинком не проб’єш…
Про твір. Твір побудований на персоніфікації: до свого
слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи
його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало
дібраних епітетів допомагає створити образ, який став
символом не лише поезії Лесіної поезії. Поетеса вважає, що
її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І
коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть
зброю і кинуться одважно до бою

25/ХІ 1896

Вивчаємо вірш

Історія написання. Поетеса Леся Українка стверджувала, що народ є творцем всіх цінностей та багатств, а безсмертя народу та велич у його творчій праці. Цей
вірш авторка написала у серпні 1905 року, коли перебувала у Грузії. У той час розгорталася революція в Російській імперії – потужні протести, повстання і
страйки. Українці тоді рішуче обстоювали свої права, а передчуття близьких змін надихнуло на публічні виступи багатьох митців. Серед них була й Леся
Українка.

«Мріє, не зрадь» Літературний паспорт твору

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних
ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Збірка: «Думи і мрії»,цикл «Мелодії». НОТАТКИ
Рік написання: 1905 ____________________________________________
Стиль: Модернізм: неоромантизм. ___________________________________________
Літературний рід: лірика. ___________________________________________
Вид лірики: філософська. ___________________________________________
Жанр: ліричний монолог. ___________________________________________
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб з пірихієм. ___________________________________________
Римування: перехресне. ___________________________________________
Тема: зображення сильної волі та віри, самозречення заради ___________________________________________
високої мети. ___________________________________________
4

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
З/VІІІ 1905
Ідея: заклик до боротьби за навколишнім та своїм внутрішнім
світом заради досягнення цілей, заради здійснення мрій.
Провідний мотив: мотив боротьби узгоджується з мотивом
творчості.
Головна думка твору: “Мріє хочу дихать вогнем, хочу жити
твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
Образи, символи вірша:
- Образ ліричної героїні: Лірична героїня твору переживає
емоційний злет, що змушує на відверті зізнання. Її
служіння прийдешньому ідеалу сягає крайньої межі:
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Художні засоби:
 Художні засоби: епітети, метафори, риторичні звертання та
оклики, анафора, інверсія, гіпербола

Вивчаємо драму-феєрію «Лісова пісня»

Історія написання. Сама історія написання п’єси нерозривно пов’язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). Під впливом розлуки з рідним
краєм Леся Українка, не маючи змоги через загострення хвороби відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої
поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П’єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня, всього лише за три тижні у місті
Кутаїсі, що на Кавказі. У листі до сестри написала: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій». А у листі до матері
Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається,
що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».
Зміст твору (короткий переказ)

Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія
починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.

ПЕРША ДІЯ
П'єса розпочинається з прологу — волинського лісового пейзажу: "Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посередлісу простора галява з плакучою березою і великим
прастарим дубом... Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура — повна ніжної
задумливої поліської краси".
Із лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Ці люди з'явились до лісу, щоб збудувати тут хату. Але лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди.
Русалка. Я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих патрутнів, як прийдуть!
Лісовик же говорить Русалці, що "давно б уже не стало сього дуба", якби не дядько Лев, він "заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати".
5
У цей час починає все розвиватись, і ось із—за старої розщепленої верби з'являється Мавка. Вона прокинулася від зимового сну, почувши, що хтось грає на сопілці. Лісовик їй
пояснив, що це грав людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.
Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик її застерігає: "Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно..." І ось з'являється Лукаш, хоче з берези
наточити соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку. Вона говорить, що береза її сестра і сік ЇЇ — то кров. Лукаш дуже здивувався цим словам.
З першої ж зустрічі Лукаш і Мавка припали до вподоби один одному. Мавці дуже подобається, як грає Лукаш на сопілці, і вона просить його заграти. Мавку зачаровує
Лукашева гра. Від цієї гри в лісі розцвітає пишніше дика рожа, стає білішим квіт калини, закувала зозуля, заспівав соловейко. Та Мавці чомусь раптом стало сумно до сліз,
мабуть, тому, щодень скінчився, їй не хотілося розлучатися так швидко з Лукашем. Лукаш їй розповів, що його восени хочуть оженити. Після цих слів Мавка зажурилася.
Мавка (з тривогою). З ким?
Л у к а ш . Я не знаю. Дядько не казали, а може ще й не напитали дівки.
Мавка. Хіба ти сам собі не знайдеш пари?
Л у к а ш . Я може б, і знайшов, та...
Мавка. Що?
Лукаш. Нічого.
М а в к а . Чи у людей паруються надовго?
Л у к а ш . Та вже ж навік!
Перейнявшися довірою до Лукаша, Мавка скаржиться йому нате, що вона зовсім самотня.
— В нас так нема, як у людей,— навіки!
Лукаш.А ти б хотіла?
Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи повернеться він.

ДРУГА ДІЯ
Пізнє літо. Де—не—де вже є перші ознаки осінньої позолоти. До озера прийшли люди, оселилися, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Буденщина починає полонити й
Лукаша.
Лукаш виходить із лісу з сопілкою, а мати йому дорікає, що він усе грає, а робота стоїть. Матері потрібна помічниця — невістка, та про Мавку вона не хоче й чути, бо це
"відьомське кодло".
Лукаш. Та хто ганяє? Бидло ж я пасу,
А Мавка помагає.
Мати. Одчепися
з такою поміччю! Потрібні ті квітки! Та ж я не маю у себе в хаті дівки на виданню... Йому квітки та співи в голові!
Коли на подвір'ї з'являється Мавка, мати їй каже, що не слід дівці упадати за парубком, та лісовій красуні ці людські міркування незрозумілі:
Мені ніхто такого не казав.
Дядько Лев заступається за Мавку, говорить, щоб Лукашева мати не обзивала її відьмою, бо відьми живуть на селі, а не в лісі.
Лев. Що лісове, то не погане, сестро,—
усякі скарби з лісу йдуть...
Мати (глузливо).Аякже!
Л є в . З таких дівок бувають люди, от що!
Виходить з хати Мавка, перевдягнена у сільський одяг, волосся зачесане у дві коси і укладене віночком навколо голови... Мати дає їй серпа і посилає жати.
М а в к а . Ви хочете, щоб я сьогодні жала?
Мати .Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято? Ось на серпа — попробуй. Як управлюсь, то перейму тебе.
Мавці не вдалося жати, бо виринула з жита Русалка Польова і стала благати "сестрицю" не губити її красу. Щоб допомогти їй, Мавка врізає собі руку серпом, а Русалка
Польова дякує їй за це і зникає. На полі з'являються мати Лукаша і молода повновида молодиця. Побачивши, що Мавка нічого не зробила, мати стала її лаяти:
6
Ой лишенько! Іще не починала! Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездаренько! Нехтолице! Ледащо!
М а в к а . Я руку врізала...
Незабаром приходить Лукаш і починає допомагати молодиці, яка заходилася жати. Лукаш із молодицею жнуть і в'яжуть снопи швидко, вправно. Робота підходить до кінця,
мати кличе їх полуднувати. Трохи не дов'язавши снопів, Лукаш просить Мавку зробити це, але вона відмовляється. Мавка каже Лукашеві, щоб та жінка більше не приходила в
ліс, бо вона лукава, лиха, "хижа, наче рись". Парубкові не подобаються її слова, і він відповідає їй, що й сам може перебратися з лісу на село.
Хлопець дов'язує останнього снопа і йде до хати. Мавка сіла в борозні і похилилась у смутній задумі.
З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати наказує Лукашеві провести молодицю додому, бо вже звечоріло, і він охоче погоджується. На Мавку ніхто не звертає уваги. Вона
підводиться і тихою втомленою ходою іде до озера, сідає на похилену вербу і тихо плаче. Дрібний дощик густою сіткою заволікає галявину, хату й гай. Цьому грайливому і
бездушному водяному створінню Русалці ніколи не зрозуміти сили й жертовності Мавчиного кохання. Та сили природи співчувають Мавці:
"Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій".
Мавка просить Лісовика допомогти їй знов стати такою, як була:
То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!
Лісовик розкриває свою кирею і дістає з—під неї пишну, гаптовану золотом багряницю і срібний серпанок. Він надіває багряницю на Мавку, яка квітчається віночком з
червоних китиць калини і склоняється перед ним. Лісовик накидає їй на голову срібний серпанок.
З лісу вибігає Перелесник. Він підхоплює Мавку і кружляє її у вирі прудкого танцю. Срібний серпанок на ній звився вгору, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими
кучерями Перелесника. Танок стає шаленим, Мавка благає відпустити її, та він на це не зважає і мчить лісову красуню в танці зомлілу.
Раптом з—під землі з'являється широке, страшне, темне Марище.
Перелесник кинувся геть і зник у лісі.
Марище умовляє Мавку піти з ним в незнаний далекий край: там, під землею, тиша, спокій, "ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій".
У лісі чується шелест людської ходи.
Мавка. Ось той іде, що дав мені ту Муку!
Зникай, Маро! Іде моя надія!
З лісу виходить Лукаш, а назустріч йому іде Мавка. Вона дуже бліда, хоч у яскравому одязі.
Л у к а ш (побачивши її). Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? (Поспішає до хати і говорить матері.)
Готуйте, мамо, хліб для старостів,— Я взавтра засилаюсь до Килини!
Почувши ці слова, Мавка зриває з себе багряницю і звертається до Марища:
Мавка. Бери мене! Я хочу забуття!
Марище підхоплює її, накидає на неї чорну кирею, і обоє зникають під землею.

ТРЕТЯ ДІЯ
Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все
покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені.
Біля Лукашевої хати чорніє якась постать — це Мавка. Вона в чорному одязі, але на грудях у неї червоний пучечок калини.
З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.
Він здивований, що Мавка тут, що її відпустив назад "Той, що в скалі сидить".
М а в к а . Ти визволив мене своїм злочином.
Л і с о в и к. Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського
одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської,— не вгасить своєї муки злої!
М а в к а. Нерадій, бо я його порятувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає.
Мавка не змогла жити там, у кам'яній печері, до неї дійшло те протяжне виття. Вона прокинулась і збагнула, що забуття не суджено їй. Силою чарівного слова Мавка врятувала
Лукаша, повернувши йому людську подобу. Сповнений туги і каяття, він кинувся в байрак терновий і зник з очей.
Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невістці, що та так довго спить, а ще у її корови так мало молока, а сама вона погана господиня.
7
Мавка ж, як тінь, блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч з коханим.
Килина побігла по воду і, повертаючись назад, побачила близько дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла — мабуть, чекає на Лукаша.
Мавка (притомніше, відступаючи од дверей).
Стою та дивлюся, які ви щасливі.
К и л и н а. А щоб ти стояла у чуді та в диві!
(Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям).
З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.
Килина, яка сперш зраділа чоловікові, за хвилину накинулась на нього, дорікаючи за те, що він десь "тягався, волочився", обізвала п'яницею. Лукаш їй так само грубо
відповідав:
Мовчи! Не скигли!
На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, від якого лишився тільки пеньок, жінка відповіла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду.
Із хати вибігає мати, обіймає сина, хоч він холодно сприймає це вітання, і скаржиться на тяжке життя з "отою відьмою" — Килиною. У відповіді Лукаша звучать гіркий докір і
сумна іронія:
І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.
До них підходить хлопчик, з сопілкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на ній.
НОТАТКИ_____________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________________________________
Літературний паспорт

8
 Паспорт твору:
Рік написання: 1911 р.
Художній напрям, стиль: модернізм: неоромантизм.
Літературний рід: драма
Жанр: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична
поема).
Тема: зображення світу людини й світу природи в їх
гармонійних і суперечливих взаєминах (гармонія і
дисгармонія).
Головна ідея: утвердження краси вільнолюбного духу,
кохання й мрії, людського життя, гармонійного й цілісного,
як природа, єднання людини й природи, гімн сильній
вільній людині; засудження людського матеріалізму й
обмеженості.
Основна думка — світ урятує краса. Краса, яка
виявляється у високій, світлій духовності людини, у її
гармонії з природою, у жертовній любові й здатності
прощати. Така краса очищає й відроджує людину та світ.
Час подій: весна, літо, осінь, початок зими (природний
цикл, один рік).
Місце подій: прадавній ліс на Волині, село біля нього.
Особливості твору: у п’єсі втілилося народне сприйняття
навколишнього світу, давнє міфологічне мислення
українців, вкладено «цвіт душі». Твір вражає красою
високої мрії, музикою мови.
Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи
виявляється у синтезі різних видів мистецтв, своєрідному
кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну
звуків, рухів і навіть часу.
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне
переплетення життя двох світів: природи й людини.
Композиція: Сюжет:
Особливості композиції: У творі показано історію кохання Мавки й
Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з Лукаша. Пори року змінюються відповідно до
різними порами року (весна, літо, осінь), із зародженням, розвитку почуттів Мавки й Лукаша: провесна —
розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань пробудження кохання; весна— його розквіт;
Мавки та Лукаша. пізнє літо — зрада Лукаша (відбувається зав’язка
Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки конфлікту і перипетії кохання); осінь-зима —
сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну. смерть Лукаша, але миттєвості весни
Розвиток дії: з’являється молодиця Килина — втілення символізують перемогу над смертю і поєднання
бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому душ закоханих; у такий спосіб авторка
протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли підкреслює також і багатогранний зв’язок
Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм людини й природи.
Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується Твір завершується ремаркою-епілогом: звучить
покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» «переможний спів кохання», «зимовий день
— «Того, що в скалі сидить». зміняється в ясну, місячну весняну ніч», що єднає
Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу- в пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого
Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає,
згоряє все господарство. видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на
Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш устах.
залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і Проблеми: - Людина та природа.
поступово замерзає з усмішкою на вустах. - Людина й мистецтво.
Особливість сюжетної побудови твору виявляється у - Шляхи подолання зла.
наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої - Трагедія зради самого себе.
кульмінації (Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину; його - Самознищення зла.
вибір штовхає Мавку в обійми «Того, що в скалі сидить») - Духовності людини.
події не йдуть на спад — третя дія («пізня осінь») виявляє - Пошуку гармонії в житті.
колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш перетворюється на - Кохання і зради.
вовкулаку і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, - Сімейного життя.
перетворивши її на вербу. - Високого пориву душі й буденності.
Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, - Матеріального і духовного в житті.
як люди. У них своє розуміння добра і зла, їх наділено - Життєвого вибору.
певними рисами вдачі за аналогією до людських. - Роздвоєння душі.
- Внутрішньої свободи людин