Цитати про письменників

Письменник Цитата
Григорій «Добрими старими шляхами, обминаючи казенні «стовпи
неотесані», але не обминаючи доріг європейської науки,
Сковорода мандрував по Україні і сіяв у людських серцях мудрість любові
Пояснення: прагнучи та самопізнання, задоволення в сродній праці та совісті – як
пізнати сенс життя, Г.
чистий кришталь»
Сковорода багато
мандрував. Основна ідея
його творів - працювати
за покликанням (ідея
сродної праці), бути
чесним (мати совість як
чистий кришталь)

Іван «Крізь товщу століть задивляється в ту глибінь поет, що був

дитям запорозького сміху, здатного попри всі нещастя на
Котляревський руїнах рідної Трої утверджувати волю до життя…»
Пояснення: І.
Котляревський написав «Його поема – самобутній і глибоко національний твір, де
«Енеїду» на основі стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й
переробки сюжету твору кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., що замінило собою
римського письменника Вергілієвих героїв…»
Вергілія, головними
героями якого були «Крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого
троянці. Вихід поеми твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним,
ознаменував початок сучасне – минулим, героїчне – побутовим, а побутове –
нової української піднесено-урочистим...»
літератури.
«Енеїда» написана «В античні умови, у прадавні міфи повів він своїх запорожців,
живою (розмовною) та вони від того не перестали бути запорожцями. У
українською мовою. мешканцях Олімпу читачі легко впізнавали українських селян,
козаків, старшину…»

«Зі своїм запорозьким бурлацтвом він самовільно влетів у

метушливий світ олімпійських маскарадів, його сміх
розітнувся голосною луною»

«Він урахував те, що біля колиски нової української

літератури були вічно свіжі джерела – римські класики, яких у
нас тоді знали, читали в оригіналах, а бурсаки-семінаристи
мали звичай перелицьовувати та пересаджувати їх на
український ґрунт...»

«Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову

 літературною, і українська мова, яку тоді вважали місцевою
говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її
рознеслись по всій Росії… »
"Щоб бути зачинателем нової української літератури - мало
самого таланту: треба мати український хребет. Той хребет,
який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову
випрямляється і утверджує вільне людське право - бути
собою"

«Це люди, здатні голими руками взяти розпечене ядро, вони з

презирством ставляться до фізичиного болю, умруть, але не
стануть рабами...»
Григорій Квітка- «Для свого часу був кращим знавцем української літературної
мови, виробленої на народній основі; він найактивніше
Основ’яненко утверджував думку про її великі естетичні спроможності та
Пояснення: Після І. широкі перспективи, довів цю здатність, написавши перший
Котляревського та його прозовий твір нової української літератури…»
«Енеїди», що є
прикладом ліро-епічного «Ваша “Маруся” так мені про Вас розказала, що я Вас
твору, виходить навиліт знаю».
«Маруся» Квітки-
Основ’яненка, що «Живучи в Україні, привчившись до мови жителів, я навчився
написана не віршами, а розуміти думки їхні і примусив їх своїми словами переказувати
прозою. З огляду на це, їх публіці. Ось причина уваги, якої удостоєна Маруся та інші,
Г. Квітку-Основ’яненка тому що написані з натури...»
вважають «батьком
української прози».
Тарас Шевченко «У своєму творі поет повертає вас лицем до вічних аксіом
Пояснення: за (“Нема на світі України, Немає другого Дніпра… В своїй хаті
біографією письменника своя правда…”) і нагадує нам вічні біблійні кари за переступ і
знаємо, що Шевченко зраду їх…»
мав хист живописця
(відомий художник «Я добре знав, що живопис – моя майбутня професія… І
Брюллов хотів учити замість того, щоб вивчати її глибокі таїнства під проводом
Шевченка малюванню й великого Брюллова, я компонував вірші, за які позбавили мене
далі). волі… справді, дивне це невгамовне покликання…»
За наказом російського
царя Т. Шевченко був «Десять літ він томився під вагою російської солдатської
засуджений на 10 років муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять
каторги в Сибірі. переможних армій»
Шевченко є автором
послання українській Все йому знане: тюрма петербурзькая,
інтелігенції «І мертвим, Допит, заслання, жандармів люб'язності,
і живим», в якому є Сині, безкраї степи оренбурзькії,
рядки «Нема на світі Грати залізні...
України, Немає другого
Дніпра...»

Пантелеймон «Ім’я мого роману – «Сотник Шрамко і його сини» - картина

того дивного й загадкового часу, який настав після смерті
Куліш Богдана Хмельницького. На сцені будуть діяти Брюховецький і
Пояснення: «Чорна Сомко…»
рада» - перший
історичний роман, в «Це була досить на той час смілива думка - дати українською
основі якого реальна мовою історичний роман, а надто після гоголівського “Тараса
історична подія обрання Бульби”, і треба сказати, що автор із свого завдання вийшов
гетьмана після смерті досить добре...»
Хмельницького в Ніжині
1663 р. «Страшно подумати, що народ, котрий настільки активно
брав участь у подіях роду людського, не в змозі був розповісти
про своє життя в історичному романі…»
Іван Нечуй- «Саме такий контраст між покликанням людини та її
щоденним життям постає в його творі, де на прикладі однієї
Левицький родини показане життя українського пореформеного
(Левицький) селянства з усіма труднощами й суперечностями…»
Пояснення: темою
«Кайдашевої сім’ї» є «Сімейний побут українського народу з його великим потягом
зображення сімейного до особистої незалежності та самостійності в сім'ї часто
побуту українського призводить до крайнього індивідуалізму, а часто й до лайки,
народу в пореформенну змагань і колотнечі»
добу - добу відміни
кріпосного права.
Панас Мирний «У його творчості поєдналися дві тенденції розвитку
українського реалізму: соціальна й психологічна; саме це дало
(Рудченко) змогу письменнику розширити дослідницький аспект сутності
Пояснення: Панас людини в умовах національної та соціальної неволі…»
Мирний є автором
соціально- «Композиція твору схожа на будинок з багатьма прибудовами
психологічного роману і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим
«Хіба ревуть воли, як планом...»
ясла повні?». Твір кілька
раз дописувався, тому
роман називають
«будинком із багатьма
прибудовами».
Іван Карпенко- «Чим він був для України, для розвою її громадського та
духового життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені
Карий цього батька українського театру, чи хоч би лише читав його
(Тобілевич) твори…»
Пояснення: «Він був одним із батьків новочасного українського театру,
І. Крапенко-Карий визначним артистом та при тім великим драматургом, якому
заснував Театр корифеїв, рівного не має наша література…»
за що письменника
прозвали «батьком «Сцена ж мій кумир, театр – священний храм для мене!.. В
українського театру». І. театрі грать повинні тільки справжню літературну драму,
Карпенко-Карий не де страждання душі людської тривожить кам’яні серця…»
тільки створював
драматичні твори, а й «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається,
грав на сцені (був що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько
актором). придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести
Написав трагікомедію своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок
«Марти Боруля» хліба мали?!»
Іван Франко «Поет висловлює впевненість у відродженні національної
Пояснення: І. Франко самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного
народився у с. великого європейського народу, щаслива будучина асоціюється
Нагуєвичі, його батьком в поета з колом “вольних народів”, де засяють і українці, де
був ковалем (працював у наш люд буде “хазяїном домовитим”…»
кузні).
Франко написав «Зараз уявляю собі Вас, як, сидячи за столом, плетете сітку –
філософську поему мотузяну на рибу й словесно – на людські душі. Коли б та
«Мойсей», темою якої, сітка плелася довше, може, ми мали б не одну ще таку гарну
за визначенням автора, є річ, як “Мойсей”…»
«смерть пророка не
визнаного своїм «Він змальовує дорогу древніх євреїв до Ханаану як до їхньої
народом». У пролозі до омріяної, Богом обіцяної національної держави і свободи. Це ж
поеми автор звертається очевидна аналогія з українською нацією та її шляхом - шляхом
до українського народу, не сорока років, а цілих століть, - до своєї свободи й
сподівається на його державності...»
відродження, а в
основній частині твору
розповідає історію «Очевидна аналогія з українською нацією та її шляхом –
єврейського народу. шляхом не сорока років, а цілих століть, - до своєї свободи і
Таким чином, можемо державності»
говорити про
спорідненість історії «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка,
української та не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не
єврейського народів біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім
(обидва перебували під оповіданні...»
владою інших країн).
«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний
огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі
промені, жевріє, мов розтоплене вугля, і яриться в його
глибині щось іще біліше, променясте, відки раз по разу
сарахкотять гількасті зиндри. Се вогонь у кузні мойого
 батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою
душу на далеку мандрівку життя.…»

"Він був таким, яким вродила його мужицька хата в

Нагуєвичах. Завзятим, роботящим, розумним,
тверезодумаючим, ворогом брехні, а тому й гризьким,
дотепним, саркастичним… пострахом "патріотів" з печі,
нещирих, кар’єристів, фарисеїв. А понад усе був скромний…"

Михайло «Ліричний герой його твору – демократичний інтелігент, який,

незважаючи на стан утоми, знов іде до людей, бо його
Коцюбинський світогляд не дозволяє стояти осторонь громадських
Пояснення: проблем...»
М. Коцюбинський є
автором новели «Один з найбільш цікавих експериментаторів у прозі початку
«Intermezzo» та повісті ХХ ст.., у творах якого «залізна рука города» хоче наздогнати
«Тіні забутих предків». оповідача, а три білі вівчарки символізують різні прошарки
У ноевлі«Intermezzo» тодішнього суспільства…»
йдеться про митця, який
переживаючи стан «Музичність заполонила все його світосприймання — і саме
утоми, їде з міста на слово зробилося для нього не стільки способом
відпочинок і деякий час висловлювання тих чи інших думок і почуттів, скільки шляхом
повертається. Дійовими до виявлення звуку, який сам по собі народжус думки й
особами новели були почуття...»
«Залізна рука міста»,
«Три білих вівчарки». «Та особливо його зацікавили горяни – люди з “багатою
Тврі написаний у фантазією, із своєрідною психікою“. Адже гуцул і в ХХ ст.
напрямі імерсіонізм, для залишився “глибоким язичником“, він усе життя проводить
якого характерні “у боротьбі зі злими духами“, які населяють ліси, гори,
музичні образи води…»
(музикальність).
«Дуже був занятий своїм оповіданням, але нарешті скінчив.
У повісті «Тіні забутих Називається воно “Тіні забутих предків”… Не знаю, чи воно
предків» йдеться про вдалося мені, але коли б я хоч трохи переніс на папір колорит
життя, традиції, Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений…»
вірування гуцулів, що
живуть у Карпатах, біля «Як митець, він просто розповів (не розповів, а проспівав!)
річки Черемош. натхненну легенду про дивовижну любов гуцульських дітей
Головними героями Івана Палійчука і Марічки Гутенюк і про те, як ця любов
товру є Марічка може високо підносити й водночас спопеляти людське
Гутенюк та Іван життя...»
Палійчук.
«Оптимізмом життя людини і природи пройнятий увесь твір.
Одухотворений ліс. Гори. Черемош, незвичайні герої – це вічна
казка, яка не має початку і кінця...»
 «Повість начебто умовно поділена навпіл. З одного боку
(перша чистина) - жива природа, жива Марічка. З другого
(друга частина) - чорний ліс, Марічка-нявка. У центрі Іван -
Світове дерево»,

Леся Українка «Се драма-казка, за термінологією Гауптмана (так він зве

свій “Потоплений дзвін”), але я не знаю, як би се могло по-
(Косач) нашому зватись…»
Пояснення: Леся
Українка дуже хворіла, «Письменниця революційно-демократичного напряму кінця XIX
але свій діагноз – початку XX століття, учасниця загальнодержавного
сприймала мужньо, тому визвольного руху, полум'яний пропагандист ідей наукового
її назвали Дочкою соціалізму, вона оспівала "нащадків Прометея", разом з ними
Прометея (За грецькою своєю творчістю світила "досвітні огні" революції, здобувши
міфіологією, Прометей - від народу величні й славні імена Дочка Прометея і Співачка
чоловік, що подарував досвітніх огнів...»
людям вогонь, але за це
був покараний Богами.
Всі покарання він
витримував мужньо.
Ольга «Талановита буковинська письменниця внесла в наше
письменство новий тон, новий спосіб писання, узятий з
Кобилянська новішої німецької літератури та філософії…»
Пояснення: Ольга
Кобилянська народилась «Персонажі твору окреслені чітко, змальовуючи події,
на Буковині, написала письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати
повість «Земля», в якому широку картину культурного рівня буковинського народу...»
представила життя
буковинського народу.
Максим «Уходив до когорти «неокласиків», величезну увагу приділяв
красі поетичного слова, якості й прозорості художнього
Рильський образу; його твори повні сонця й глибоких філософських
Пояснення: Максим роздумів...»
Рильський був членом
«Київської школи
неокласиків»
(«п’ятірного ґрона»)
Павло Тичина Перший поет-оптиміст в українській новітній літературі,
Пояснення: Павло слова «Соняшних кларнет» якого здебільшого означають рух,
Тичина є автором збірки настрій, колір, а передовсім — музичний тон, барвозвук…»
«Сонячні кларенти»,
ліричного вірша «Він став придворним поетом, бо не хотів розділити долю
«Пам’яті тридцяти». найближчих друзів, які в роки сталінських репресій загинули чи
Свого часу погодився надовго зникли в таборах. Більшовики багато що могли йому
співпрацювати із нагадати. Хоч би й вірш "Пам'яті тридцяти"...»
радянською владою,
"Соняшні кларнети" - це переважно книга передчуття
писав твори, наповнені сподіваного щастя, передчуття, яке так і не справдилося, -
радянською лірика 1917 р. і перед нею..."
пропагандою, через що
втратив свій талант («з «Поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет
генія перетворився на згодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти,
блазня»). замінивши їх цілком офіційною інформацією. У цих умовах
поет міг тільки конати, а не рости»
Микола «Невже і герой новели був колись, як він говорить, ”
главковерхом чорного трибуналу комуни”? Нічого подібного!
Хвильовий Це просто марення зарозумілого плутаника. У кращому разі
(Фітільов) він міг хіба що відступати з більшовиками!..»
Пояснення: Микола
Хвильовий є автором «У його творі закодовано вибір, що невблаганно поставав
новели «Я (Романтика)», перед українським комуністом, роздвоюючи його свідомість:
в якій представлено вибір між вірністю фанатичній догмі й синівською любов’ю до
боротьбу між Матері-України…»
фанатизмом та
гуманізмом, вибір між «Глибокий потрясаючий конфлікт революціонера-людини й
служінням революції та революціонера- фанатика, людини й догми»
любов’ю до матері.
Головні герої: я «...Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих,
(главковерх чорного що в них «розколюється «Я», навіть він іде в супроводі
трибуналу), дегенерат «низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого
тощо. носа»...»
Юрій Яновський «У кабінеті письменника стояв фрегат під вітрилами, який,
Пояснення: очевидно, нагадував роки юності біля чорноморських берегів,
Ю. Яновський є автором де митець разом з Довженком стояв біля витоків зародження
роману в новелах українського кіно…»
«Вершники». Свого часу
співпрацював з О. «Остаточно зійти з дистанції “Вершникам” не дав лише
Довженком на Одеській могутній талант письменника, вміння його наснажити окремі
кінофабриці, любив епізоди твору (“Шаланда в морі”, “Дитинство”, “Лист у
море. вічність” та ін.) таким загальнолюдським змістом, над яким
не владний ніякий класовий пресинг...»

«Його романи та повісті складаються з окремих цілком

закінчених (сюжетно й композиційно) новел, що своєю ідеєю,
персонажем, загальною психологічною настановою й
внутрішніми взаємозв’язками творять дивну цілість і
закінченість
Микола Куліш «Його модерна драма знайшла сценічне втілення в театрі
Пояснення: Микола Леся Курбаса «Березіль». Це була творча взаємодія великого
Куліш є автором режисера й великого драматурга…»
сатиричної комедії
«Мина Мазайло», в якій «Так із простенького ніби, модного на той час анекдота про
розгортається проблема зміну “недоброзвучного” прізвища український комедіограф
зміни прізвища в період видобуває чисто свіфтівську сатиру, памфлет про жуків-
українізації. короїдів, які нищать древо людськості...»
Співпрацював із Лесем
Курбасом та його «Трагедія доби стала комедією доби. Українізація,
театром «Березіль». русифікація, філологічний аспект криють у собі певну
Микола Куліш був безпорадність у розв’язанні страшних проблем життя,
автором багатьом намагання їх просто не бачити...»
драматичних творів, що «Ох і драматург же був! Світ бачив по-новому і писав по-
суттєво відрізнялись від новому - як Тичина в поезії, Курбас - на сцені, Довженко - в
творів його попередків. кіно...»
Драматурга вважають
засновником жанру
модерної драми. "Не буду шукати безперечних аналогій у класиці – між
Шекспіром або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому
радянській драматургії він не мав собі рівних…"

"Тільки епохальні п'єси можуть викликати таку велику

дискусію і тільки обмежені люди не розуміють, що саме такі
п'єси й роблять у театрі епоху..."

Остап Вишня «Письменник стрімко робить блискучу літературну кар’єру,

стає всенародним улюбленцем, його гуморески та фейлетони
(Губенко) користуються великою популярністю, досягають мільйонних
Пояснення: Остап тиражів…»
Вишня є засновником
жанру усмішки, що «Серед його улюблених занять були мисливство та
поєднує усобі риси рибальство, які давали можливість спостерігати красу
гуморески та фейлетону. природи, і це виливалося на папері в дивовижному поєднанні
Основне завдання гумору з тонким ліризмом…»
усмішки - розсмішити.
Написав твори «Моя «Люди сміялись, тільки-но побачивши його підпис під
автобіографія», «Сом». фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її зміст.
Величезним успіхом користувались його “Усмішки сільські”,
“Мисливські”, “Закордонні” та інші...»

«Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді

ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде
сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків…

«Багато його усмішок - це розгорнуті сцени, де дійові особи

живуть і діють немовби на підмостках, вони такі сценічно
довершені, що самі просяться аби їх зіграли!..»

«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш – тільки

 щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм
титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах,
ваганнях, – щоб народ мій усміхнувся!»

«У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка,

привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом… І
так мені хотілося, щоб усміхнулися вони, щоб веселі вони були,
радісні, хороші…»

«Залюбки маскувався під «простачка», який здебільш з усім

погоджується, але від нього повівало казковим «дурником»,
перед яким пасують мудреці і королі. Такого «простака» грає
він і в автобіографії»
«… “Місто” я почав писати зовсім для себе несподівано –
Валер’ян
воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то
Підмогильний комедією…»
Пояснення:
В. Підмогильний є «Сюжет “Міста“ дуже простий, як, власне, і годиться бути
автором урбаністичного сюжетові, – історія кар’єри молодика в нових для нього
роману «Місто», в якому обставинах, формування людини в життьових і любовних
представлено тему пригодах…»
підкорення людиною
міста, проблеми міста та «Роман про людину, про місто, про життя, про незгасність
села. вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму
приреченого»

«В основу написаного ним роману він поклав тему, яку не

можна було назвати інакше, як чільною для всієї української
літератури того часу: взаємини міста й села...»

«Від був одним, може єдиним справді великим українським

прозаїком, який зобразив місто, - не в тому сенсі, що не писав
віршів, а в тому сенсі, що його проза справді була прозою..."

"Він ніколи не збивається в "Місті" на поезію в прозі - вічна

біда нашої прози... Він уміє загнуздувати свої почуття
розумом..."

«І коли мені частина критики закидає «хуторянську

ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки
невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під
стріхами, щоб лишатися романтиками їх»
Олександр «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного
великого митця, мислителя і поета...»
Довженко
Пояснення: Олександр «Починав як художник-карикатурист, писав прозу й
Довженко народився в с. кіносценарії, працював військовим кореспондентом, але
Сосниця (на всесвітню славу здобув як режисер кіно…»
Чернігівщині). Спогади
про своє дитинство «Все життя він змушений був відкуповуватись від режиму. За
виклав в автобіографічні геніальну “Звенигору” мав платити антиукраїнським
кіноповісті «Зачарована “Арсеналом”, за мудру “Землю” - силуваним “Щорсом”, за
Десна». бунт “України в огні” - казенним “Мічуріним”...»
Довженко зробив
великий внесок у "І, можливо, під впливом гнітючих обставин письменник
розвиток українського звертається до чарівного оазису свого трудового життя - до
кінематографу. Був незабутнього, здивованого, "зеленоокого" дитинства..."
відомий як автор
кіносцеріїв, режисер «Я написав «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким
кіно. стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з
Написав твори: «Україна болючим жалем і страхом за її долю…»
в огні», «Земля»,
«Звенигора». "Митець почував себе щасливим, що народився на березі сивої
Десни і ніколи не зійшов з її берегів. Зупиніться на мить у
цьому шаленстві долання вічного часу – і ви побачите його,
здивованого маленького хлопчика з широко розкритими
зеленими очима, на березі вічної української ріки…"

«Чомусь я часто, коли не щодня згадую про Сосницю і про вас

усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька
мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий.., почав визирати в
холодне чуже вікно — а чи не пливуть до мене в гості молоді
літа деснянською водою на дубах»
Володимир «Син Донеччини, задушевний лірик, він був серед тих, хто
глибоко відчув красу українського поетичного слова і виявив
Сосюра його нові можливості…»
Пояснення: В. Сосюра -
один із небагатьох
письменників із
програми ЗНО, що
народився в м.
Дебальцево, що
знаходиться на
Донеччині (схід
України)

Богдан-Ігор «Поет поринає і пориває за собою читача в розкоші молодого

зору, слуху, дотику. Його «пейзажі споминів» - безконечно
Антонич знадливі лемківським колоритом»
Пояснення: Богдан-
Ігор Антонич народився «Малим хлопчиком бігав у темну ніч, оточений мороком
на Польщі (історично на холодних, мовчазних лемківських лісів, із острахом піднімав очі
території Лемківщини). до таємничого неба, яке уявлялося йому, було пришпилене
горючими цвяхами зір до безмежного простору вічності...»

«Росте Антонич, і росте трава, / і зеленіють кучеряві вільхи»

"Йдучи начебто від християнства до поганства, поет

утілював у повноцінних художніх образах природність буття
людини і її мислення, ту оживленість світу, яку він знаходив у
лемківському фольклорі"
Андрій Малишко «Пізніше, коли тільки доводилося читати його нові поезії, де
Пояснення: він оспівував матір, чи слухати “Пісню про рушник”, щоразу
А. Малишко є автором поставав мені перед очима образ цієї славної обухівської жінки
«Пісні про рушник». у святковій вишиваній сорочці...»

Василь Стус «Тих віршів не можна гортати – в них треба входити і

Пояснення: В. Стус - повільно обживати, як обживав поет на етапах свої камери –
дисидент - і тоді відкривається унікальна сторінка поезії ХХ віку – віку
шістдесятник, що відчуження…»
виявляв супротив
радянським ідеям, «Філософський роздум-декларація, у якому антигуманний світ
борець за незалежність виявився безсилим перед духом та етикою в’язня совісті»,
України. Був
ув’язананий радянської "Його ім’я символічне для кінця ХХ віку. Проти течії, за
владою, покарання найжорсткіших обставин він проніс у руслі української
відбував у Мордовії та традиції ідеали гуманізму і патріотизму – і по-лицарські зберіг
Магаданській області. За вірність цім ідеалам до кінця…"
весь час перебування під
арештом «І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна
(близько 7 років) любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від
жодного разу не зрадив неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина
своїх ідеалів та — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів
переконань. не писав…»
Ідея залишатися
Людиною за будь-яких «Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його
обставин висвітлена у інтимні поезії, його відчайдушне вміння знаходити для душі
ліричному віріш В. місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у
Стуса «Як добре те, що найбезпросвітнішому мороці сучасності»
смерті не боюсь я».

«За радянської влади ми не мали свободи. Тепер - свобода,

Ліна Костенко
незалежна Україна, і ми знову опинилися бозна в якому
Пояснення: Ліна
становищі...»
Костенко - дисидент-
шістдесятник, що не
«Образ Марусі можна сприймати як апологію людської
підтримувала дії
цільності. Свідченням цього є й нерозривність життєвих і
радянської влади, не творчих принципів Чураївни. У житті вона така ж, як у своїй
мала свободи творчого творчості. А у творчості - як у житті...»
вияву, тому на 17 років
покинула писати. Нині
письменниця жива.
Іван Драч «Його ім‘я входить до переліку імен «шістдесятників»,
Пояснення: Іван Драч - творчість митця звернена до Сонця, Землі, що є дивовижними
письменник- джерелами поезії та любові...»
шістдесятник, автор
«Балади про
Соняшник». «Колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це,
Герої балади: хлопчик- як мені здається, цілком відповідає характерові творчого
соняшник, оранжеве сприймання світла українським народом. Бо і в казках же
сонце. наших прикладається до сонця епітет не лише “золотий”, а й
“жовтогарячий”...»
«Його новели і повісті суворі, витримані у вищих вимогах
Григір
правди життєвої і художньої, автор не заграє зі світом, з
Тютюнник героями й з істиною, письмо його точне, вивірене, ощадливе,
Пояснення: Григір часто новели нагадують мовби гравюри на сталі»
Тютюнник - поет-
шістдесятник,
найвідоміший новеліст в
українській літературі.

Євген Маланюк «Що стане визначальним у його творчості - краса чи служіння

Пояснення: Є. Маланюк суспільним інтересам? Меч вояка за державність України поет
- письменник-емігрант, змінив на перо, але мирна паличка для письма в його руках
автор ліричного вірша стає кинджалом...»
«Стилест чи стилос?»
Ідея твору: поезія - це
поклик душі чи засіб
упливу на народні маси
(стилет - це кинджал,
стилос - паличка для
письма)
Іван Багряний «Після закінчення Другої світової війни емігрував до
Пояснення: Іван Німеччини… Біографічний матеріал ліг в основу його романів,
Багряний - письменник- де сильна особистість протистоїть тоталітарній
емігрант, автор системі…»
пригодницького роману
«Тигролови» (місце дії: «Я повернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і
Тайга, Тундра тощо). сестер, що перебувають тут в Європі і там по сибірських
Роман має концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька
автобіографічну основу: система буде знесена так, як гітлерівська…»
Іван Багряний був
відправлений «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там
радянською владою на поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати
заслання. Під час щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом мене охопила
перевезання Іван страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на
Багряний вистрибнув із поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична
потяга, після чого два агентура НКВС»
роки прожив у поселенні
Зелений клин.

Вітаю, друже!

Ось і завершилися цитати про письменників. Проте на цьому не

варто зупинятись.
Вивчений матеріал необхідно повторювати і закріплювати
практично, виконуючи незліченну кількість тестів.

Я впевнена, що на тебе очікує високий бал на ЗНО з української!

Щасти!

Відвідай офіційний сайт курсів від

@zno_natali

https://lp.izno.info/minikursukr