Творчість Нобелівського лауреата Генріха Бьолля.

Оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

1. Літературний процес у повоєнній Німеччині. Склад та діяльність «Групи

47».

На розвиток повоєнної літератури великий вплив справили війна з її трагічними

наслідками для людської цивілізації, розгром нацизму, розкол світу на демократичну й
тоталітарну системи, ядерна небезпека, глобальні проблеми, що постали перед людством,
і насамперед — проблема місця й ролі людини в новому постіндустріальному суспільстві.

Німеччина потерпіла поразку у війні, тому в літературі їй все потрібно було починати
заново. Умови першої післявоєнної літератури були умовами повної рівності, які потім
виявилися скороминущими. Будь-який авангардизм, будь-яке звернення до революційних
літературних форм викликало б сміх. Адже безглуздо було епатувати буржуа, за умов, що
їх вже не було. Але завдяки цим умовам спочатку з'являється «література руїн», «група
47». Ядро цієї групи склало повоєнне покоління німецьких авторів, які повернулися з
війни, її лідерами були Г. В. Ріхтер, А. Андерш та В. Вайраух.

Всередині цього руху і виникла література критичного реалізму ФРН. Г. Бьолль, В.

Кеппен та інші видатні романісти писали у своїх творах про «неподолане минуле» в долі
німецького народу. Зокрема, західнонімецька критика називала Г. Бьолля «співцем
маленької людини».

Як стверджує Г. Бьолль, Німеччина 1945— 1954 років давно вже щезла б, якби не знайшла
свого вираження в літературі тих років. Тема подолання фашистського минулого з
великою силою проявилась і в романах Е.-М. Ремарка, який залишився в еміграції —
«Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати», «Чорний обеліск».

Протягом 60-70-х років в ФРН говорили і писали про кризу «старої літератури». Що
стосується роману, то молоді письменники, які зараховували себе до «нової лівої
літератури», вважали, що він загинув.

Питання про долю Німеччини і поведінку німців незмінно наштовхується для Гюнтера
Грасса на проблеми культури.

«Група-47» складалася із молодих талановитих письменників, які прагнули своєю

діяльністю та творчість не лише на світ літературний, але й політичний. Вони намагалися
по-новому оцінити можливості німецької мови та літератури, а також проголосити і своє
слово щодо соціально-економічної ситуації в країні.

З надр «групи 47» вийшли і німецькі екзистенц-романісти А. Андерш, В. Ієнс, Г. Е.

Хольтхузен. Та все ж магістральною лінією літератури ФРН стає саме критичний реалізм,
твори, що проникнуті ідеями соціального критицизму і громадянської відповідальності.

Розповідь Г. Белля – це ніби сповідь юного воїна, що змушений був піти на ту війну.
Глибокий гуманізм розповіді від першої особи вражає, адже це думки вчорашнього
гімназиста, який дивиться в очі смерті. Через його свідомість читач ніби й сам розуміє, як
сталося, що війну допустили.

Війну звали, до неї готувалися. І ніхто не зупинив цю нісенітницю. Тепер герою

ввижається, що те, що відбувається за вікнами, - це ніби в печі за заслінкою. Війна була
там.

Автор вважає, що саме в цьому вина німецької нації, яка не змогла реально оцінити
загрозу війни і своєчасно зупинитися. Війна здавалася чимось далеким, як та битва при
Фермопілах, в якій полягли триста спартанців. Це початок епітафії винесено в назву
оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ...» Але виховуючи своїх дітей, німецька
нація намагалася розповідати лише про перемоги, забуваючи, що війна - це смерть.

Генріх Белль вважає справжньою бідою зраду ідеалам гуманізму, за яку розплачуються
діти всіх народів, втягнутих Гітлером в ту війну. І перш за все хлопчики Німеччини, які
ще вчора безтурботно ходили по сходинках гімназій з портретами завойовників, а тепер
змушені вмирати. Не випадково герой розмірковує про те, що буде вибито на камені
навпроти його імені: «Пішов зі школи на фронт і загинув за ...» Ця ж незакінченість в
назві оповідання - звинувачення війні і вічне відчуття провини.

Розповідь являє собою монолог юного солдата, який потрапив в госпіталь - колишньої
його ж гімназії, після поранення. Така форма емоційно переконливо свідчить про
антигуманну сутність війни.

Дія відбувається в приміщенні колишньої класичної гімназії, причому, герой не відразу

розуміє, що це саме його гімназія: таких гімназій було багато. Що ж характерно для них?
У зелених коридорах висять репродукції творінь давніх художників.

Імена, згадані в оповіданні, - це імена тих, на прикладі кого виховували юних гімназистів:
Цезар, Цицерон, Марк Аврелій - з античності, Ніцше - філософ, ідеологію якого взяли за
основу фашисти, Фрідріх Вільгельм Брандербурзкій, прусський кайзер Фрідріх II -
уособлення військових перемог. Таким чином, згадані імена теж говорять про войовничі
ідеали, які намагалися прищепити юним німцям. Так ось герой у мріях йшов повз Цезаря,
Цицерона, Марка Аврелія в коридор, де висіла "Медея" і далі до сторожа Біргеляру,
уособлення доброти. Не випадково й останні слова героя звернені до цього чоловіка з
проханням: «Молока»

У творі цікава особливість: колись гімназія носила ім'я Святого Фоми і над дверима класу
малювання висів хрест. Потім його зняли, але нічим не могли зафарбувати його: він
незмінно проступав крізь усі пласти фарб. Це своєрідний символ-нагадування про
антигуманність того, що відбувалося. Цікаво, що все це промайнуло в голові героя, коли
його несли в тимчасову операційну.

Коли героя несли нагору до зали малювання, він побачив таблицю з іменами полеглих з
великим залізним хрестом угорі. Тоді мимоволі він подумав, що, ймовірно, доведеться
збільшувати ту дошку, стільки ще загине в цій війні. А може, і його ім'я виявиться на цій
дошці. Мотив пам'ятної дошки повторюється, коли герой бачить ще не витерту з дошки
напис його рукою «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ...» Сім раз була написана ця
напис різним шрифтом. Це був початок славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які
полягли в бою з персами під Фермопілами. Таким чином, напис виявилася символічною. І
цей напис - нагадування про антигуманної суті будь-якої війни.

2. Життєвий та творчий шлях Г. Бьолля. Втілення світоглядної позиції у

творчому доробку автора.

Народився майбутній письменник 21 грудня 1917 року в Німеччині, у місті Кельні. Час і
місце народження великою мірою визначили його життєвий шлях: йому ніби на роду було
написано стати підданим третього рейху, далі — солдатом вермахту,
потім,військовополоненим і нарешті — жителем зруйнованої, розтоптаної, приниженої
країни.

І в початковій школі, й у гімназії, і коли вже її закінчив і працював у книгарні боннського

букініста, він не бажав мати з режимом нічого спільного. Режим, однак, на нього зазіхав:
наприкінці 1938 — на початку 1939 року Белль відбував трудову повинність на важких
земляних роботах, а в липні 1939 року його призвали до армії, де він і перебував до кінця
війни.

Стати письменником Белль вирішив давно, майже відразу ж, як почав замислюватись над
вибором професії. Ранні рукописи згоріли в розбомбленій батьківській квартирі. А втім,
Белль і не шкодував за ними, бо вважав, що не в них було закладено основи його
літературного стилю, а в тих листах, які він цілих шість років посилав із фронту своїй
нареченій, згодом дружині Аннемарі. Та навряд чи військова цензура дозволяла їм стати
вправами вільного письменника. Крім того, хоч Белль служив телефоністом, жодного разу
не вистрілив і згадував про свій карабін лише тоді, коли фельдфебель лаяв його, що
карабін знов не почищений, він був солдатом з усіма наслідками, які з цього випливають.

У солдатах йому щастило й не щастило — все залежить від того, як на це подивитись. Він
побував у Польщі, у Франції, довго й тяжко хворів на дизентерію. З літа 1943 року
перебував на Східному фронті — в Криму й під Одесою. Був кілька разів і досить
серйозно поранений, лежав у госпіталях у Румунії та Угорщині. Одне слово, його, мов
тріску, крутила водоверть війни. Так тривало до літа 1944 року. А потім Белль починає по-
своєму втручатися в хід подій. Кінець війни вже не за горами, і перемагає бажання
протриматися й вижити. Від такого бажання не гріх було б і відмахнутися, як від суто
шкурницького, коли б ішлося не про Белля.

У 1972 році він став Нобелівським лауреатом. Ще раніше, 1969 року, його обрали головою
німецького ПЕН-центру, 1972 року — президентом міжнародного ПЕН-клубу. Здається,
не залишалося вже почесних посад, титулів, нагород, якими його не вшанували б...

У 60-70-х роках письменник часто відвідував Москву. Тільки першого разу, в 1962 році,
він прибув у складі делегації, а потім, уже маючи в Москві та Тбілісі чимало друзів, їздив
до них у гості.

Від 50-х років Белля широко видавали в Радянському Союзі, і незабаром він став одним із
найпопулярніших зарубіжних авторів. Та все припинилось у 1973 році, і вимушена пауза
затяглася майже на півтора десятиріччя.
Творчості Г. Белля притаманні:

• тема війни в її антифашистській спрямованості та де героїзованому ракурсі, часто —

подана «з точки зору переможених»; порушення проблем провини німецького народу й
моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

• нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до насилля та

компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

• ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність плекати особистість як

засадничих моральних принципів суспільства другої половини XX ст.;

• подальший розвиток теми «маленької людини»;

• герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та слабкістю, котра,

втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття;

• настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які
не мають ані початку, ані кінця), ускладненість композиції та образної системи, широке
використання художніх можливостей внутрішнього монологу;

• поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами «тривіальної» літератури,

з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчових
узагальнень;

• багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм речень.

Генріх Белль пройшов свій життєвий шлях, так і не давши нікому створити довкола себе
хоч би сякий-такий міф, хоч би бліденьку легенду. Мабуть, найпереконливіше свідчення
цьому — його могила, У невеличкому селищі Мертен, що лежить між Бонном і Кельном,
на кладовищі стоїть простий дерев'яний хрест. На ньому напис: «Генріх Белль. 1917-
1985».

3. Ідейний зміст оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

Значення образу гімназії. Паралелізм та спадковість у зображенні античної

та сучасної культури.

Тема – опис пораненого юнака, який потрапляє у власну гімназію, перетворену на

шпиталь

Ідея – війна антигуманна і протиприродна.

Проблеми твору – проблема майбутнього покоління Німеччини; засудження жахів війни;

лжепатріотизм тих, хто посилає людей на війну.

Подорож головного героя коридорами гімназії – дає автору можливість показати через
особисту долю одного з учнів систему навчання і виховання у Німеччині, результатом,
якої стає смерть.
Оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» Белль написав 1950 р. Від часу
капітуляції гітлерівської Німеччини минуло п’ять років, цілком достатньо, аби побачити
ту війну «на відстані». А потім поставити непросте й болісне запитання: як могло
трапитися, що цивілізована європейська країна, яка подарувала світу Канта й Феєрбаха,
Ґете й Шиллера, Бетховена й Баха, застосовувала газові камери та винищувала цілі
народи? Коли і як змінили свідомість німців? Генріх Белль досліджує, сказати б,
«коріння» цих питань - шкільне виховання майбутніх гітлерівців.

Дія «Подорожнього...» розгортається в будинку колишньої гімназії. Белль добре знав

систему виховання молоді, яку труїли гаслами про арійську винятковість, апелюючи до
самопроголошеного «права на світове панування».

Гітлерівське виховання як маніпуляція: ІСТОРІЯ СПАРТИ

«Спартанське виховання» - це синонім терплячості, витривалості, мужності. Його

символом стала неодноразово згадана в оповіданні Белля статуя хлопчика, який виймає з
ноги тернину. За переказом, він загнав скалку ще на початку змагання з бігу. Однак,
потерпаючи від страшного болю, прибіг першим і лише після перемоги сів її виймати.
Саме цей момент і відтворено в скульптурі, копії якої фашисти ставили в гімназіях зовсім
не випадково. Адже вони хотіли виховати мужніх вояків, переможців, «володарів світу»,
готових обрати смерть, але не поразку, так само як триста спартанців на чолі з царем
Леонідом. Саме тому вчитель і примушував героя «Подорожнього...» писати на дошці
епітафію Симоніда Кеоського, висічену на монументі еллінським героям у Фермопілах:
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, передай її жителям, // Що всі ми полягли тут, бо
так звелів нам закон». Ось тільки мета у фашистів була прямо протилежною спартанській.
Греки загинули, зупинивши Ксеркса, що дало змогу Елладі підготуватися до відсічі і
зрештою перемогти перських загарбників. Фашисти ж зазіхали на чужі країни (зокрема
Україну), тому й зазнали нищівної поразки, адже наші діди-прадіди, як тоді писали газети,
«добили фашистського хижака-агресора в його ж лігві». Тому те, що герой оповідання
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» цієї фрази так і не дописав, є глибоко
символічним: не годиться загарбникам прирівнювати себе до патріотів, які воюють за
рідну країну.

Вдумливий читач знайде в тексті низку промовистих деталей, зокрема згадку про
колишню африканську колонію Того, яку німці втратили внаслідок поразки в Першій
світовій війні. Вочевидь, неодноразово згаданий у творі «строкатий краєвид Того»
розміщено на видному місці, аби постійно нагадувати гімназистам про цю втрату. Він
покликаний пробуджувати в них ще й реваншистські настрої: мовляв, слід відвоювати у
Другій світовій війні не лише колишню колонію, а й усе, що Німеччина втратила раніше.

Імені героя «Подорожнього...» автор не називає. Та й для чого воно читачеві, коли таких
учорашніх німецьких гімназистів зі скаліченими душами й тілами було тоді сотні тисяч?
Тим самим Г. Белль ніби розширює значення образу Невідомого (від чийого імені
ведеться оповідь), ніби робить його представником або й символом цілої генерації німців,
обдурених фашистськими пропагандою і освітою та скалічених війною.

Час дії оповідання - якийсь десяток хвилин, доки героя твору несуть із вантажівки до
операційної. Хлопець потрапив на фронт просто з-за шкільної парти. Його пораненого
привезли до школи, переобладнаної під шпиталь. Це також символічно: гімназія, де
виховували «завойовників світу», закономірно перетворилася на шпиталь, де цих
скалічених завойовників оперують, і часто без шансів на життя.

Понад усе герой оповідання хоче дізнатися, яка в нього рана і чи саме до своєї школи він
потрапив. Відповіді на ці запитання юнак знаходить одночасно. З’ясувалося, він-таки у
своїй школі, адже на класній дошці залишився незакінчений напис (який і став назвою
оповідання), зроблений його рукою. Це початок відомої епітафії (надмогильного напису)
Симоніда Кеоського про подвиг 300 спартанців: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту,
передай її жителям, // Що всі ми полягли тут, бо так звелів нам закон». Стало зрозуміло,
що герой оповідання поранений надзвичайно тяжко, бо позбувся обох рук і ноги. Отже,
дописати згадану епітафію він уже не зможе, навіть якби захотів...

Розповідаючи про трагедію вчорашнього школяра, Г. Белль показує усю жорстокість,

протиприродність і антигуманну сутність війни. Ми не знаємо, за яких умов юнака
поранено. Найімовірніше, вир війни затяг героя проти його волі й викинув, як непотріб, на
шпитальне ліжко. Було його поранення випадковістю чи проявом героїзму? Цього ми
також не знаємо. Війна підійшла до стін його рідного міста, але хто її розв’язав? Адже
коричнева чума поповзла світом саме з німецької землі. Так, юнак пішов на фронт, аби
захистити свою домівку від ворога. Однак цього ворога Німеччина сама накликала,
розпалюючи загарбницьку війну.

Це діаметрально протилежна ситуація до тієї, яка була в Елладі, коли 300 спартанців
учинили свій видатний подвиг. Спартанці захищали від загарбника свою землю і мужньо
полягли в бою, «бо так звелів їм закон». А за що віддали свої життя мільйони гітлерівців?
За які ідеали скалічено безіменного героя «Подорожнього...»? Особливий цинізм
фашистської пропаганди й освіти полягав у тому, що вони використовували прекрасні
зразки античної звитяги й патріотизму воїнів-спартанців, щоби виховувати покоління
загарбників-гітлерівців, яке прагнуло підкорити світ.

Тому, побачивши список учнів школи, які загинули під час війни, герой твору так і не зміг
збагнути, за що ж, власне, його ровесники полягли? Розмірковуючи над тим, що у
шкільному календарі могли би написати особисто про нього, герой «Подорожнього...» так
і не зміг закінчити фрази «Пішов зі школи на фронт і поліг за...». Бо він сам «ще не знав,
за що».

Таким чином колишній фронтовик Генріх Белль виніс вирок фашизму.

4. Образ головного героя. Художні особливості твору.

Головний герой – пересічний представник воєнного покоління. Це звичайний німецький

юнак, учорашній школяр. Він був на війні тільки три місяці. Белль нічого не розповідає
про характер свого героя, його схильності, він навіть не дає йому імені: тому що таких, як
він, були тисячі. Після тяжкого поранення, його скаліченого, привезли в рідну гімназію,
яку переобладнали в шпиталь. Коли хлопця несуть коридорами, він бачить знайомі стіни з
табличками: 6-А, 6-Б, фотографії, малюнки, портрети живописців і політичних діячів. Але
герой не може повірити, що опинився у рідній школі, де навчався 8 років до війни… Він
переконується в тому, що це його навчальний заклад, коли, лежачи на ношах, бачить на
дошці в кабінеті малювання власноруч написані слова: “Подорожній, коли ти прийдеш у
Спа…”. У розв’язці оповідання головний герой усвідомлює свою втрату майбутнього.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» образи-символи

Хрест – проблема злочину, покарання, гріха й каяття, віри в духовний початок,

очищувальну силу віри; проблема вибору

Число 7 – це число кінця вимірювань; символ певної межі, за якою відбуваються серйозні
психологічні зміни, переоцінювання цінностей

Молоко – символ повернення героя у щасливе минуле; дає рятівне коротке забуття

Школа – символ смерті, безнадії

Чорний колір – символ болю, смерті, страждання

Ознаки психологічності у творі  «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

✵ У творі багато роздумів героя про сенс життя.

✵ Форма розповіді – від першої особи підлітка, німецького солдата.

✵ Наявний принцип контрасту.

✵ в основі оповідання — процес упізнавання героєм власної гімназії (минуле) і

усвідомлення свого подальшого життя

✵ психологічна символіка та деталі  (таблиця з іменами полеглих, запис на дошці).

✵ відсутня характеристика героя автором.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» особливості композиції

✵ Сюжет побудований незвичайно, щоб персонажі мали змогу розкритися перед

читачами самі, без авторських тлумачень. Твір починається з такого сюжетного елемента
– розвиток дії.

✵ Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв. Автор не дає
йому імені, бо це узагальнений образ. У долі одного молодого скаліченого солдата, як у
дзеркалі, відбивається безліч доль інших людей, життя яких понівечене війною.

✵ Події описані через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події,
свідками яких вони були.

✵ Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, що містять його спостереження,

роздуми.

✵ Художній засіб розкриття психологічного стану героя, його душі – внутрішній

монолог.